Між Миколаєвом і Львовом зліва від траси на горизонті видно такі радіолокаційні вишки
Я давно хотів подивитися, що там і як, і сьогодні ми з Христиною нарешті туди з'їздили. Вийшли з маршрутки біля села Красів, щоб подивитися на
вапняну піч. Відстань до вишок ми вирішили пройти пішки по полю. То була велика помилка - 4 км ходьби в траві і ячмені по коліно, а деколи і вище...Стежок там ніяких нема, а є фермерське господарство
Коли підійшли туди, виявилося, що в лісі стоїть ретельно заплетена колючка в два ряди. Охорони не видно, але ліс такий густий, що далі двох метрів взагалі нічо не видно. Тобто лізти через дріт ніяк-по-перше порвеш лахи, по-друге - проникнення на військовий об'єкт... Ще й дощ почався. Ну ми злі і мокрі пішли вздовж колючки, фоткаючи час від часу вишки (хоч щось)
Але вони потім кудись поділися, залишився лише дріт і ліс. А ще ми знайшли чудове болото, після котрого мої кросовки почали весело чвакати. Далі несподівано знайшлася стежка і якісь відстійники. Смердят як книжка пише! Аж очі сльозяться!
Далі почалося найцікавіше. Стежка плавно повернула в дірку в паркані і стала асфальтовою. Ми опинилися на території Липівки - військового містечка, котре ще недавно було закритим. Краєвиди такі, що Сталкер нервово курить. Великі дерева, асфальтовані доріжки, плац, через який поросла трава, розвалена смуга перешкод, І ВЕЛИЧЕЗНА КУПА ПОКИНУТИХ БУДІВЕЛЬ - казарми, склади, КПП, адміністративні будівлі, кузня, гаражі, їдальня і т.д. Добра половина будинків в містечку також вже нежила. Як розповіла продавщиця в магазині, на даний час військова охорона є тільки біля самих вишок. Пізніше подивися на ГуглЕрсі - ми обійли тільки біля третини території, та й то майже не заходили в будинки.
