Автор Тема: Винниченка, Кривоноса, Княжа  (Прочитано 4735 разів)

1 гість дивиться цю тему.

explorer

  • Адміністратор
  • Гуру
  • *
  • Повідомлень: 774
  • Рейтинг 221
    • Перегляд профілю
    • explorer
Винниченка, Кривоноса, Княжа

16.03.2007 08:00
Львiвська газета

XVI століття ця вулиця мала назву Широка за Бернардинами, з 1828-го Панська вища, а з 1871-го Чарнецького на честь видатного польського полководця Стефана Чарнецького (1599-1665). Із 1940-го до 1992 року вулиця називалася Радянською, а в часи німецької окупації (1941-1944) Дістріктштрассе. Забудова вулиці: бароко, класицизм, сецесія, неоренесанс, конструктивізм. Під 1 на куті з площею Соборною за польських часів було Товариство купців і торговельної молоді, а також кав ярня Європейська Швайцера, у 1950-х тут був дитячий садок 1 Ленінського району, від 1952 року містилася доволі популярна у 1970-1980-х дієтична їдальня, а від 1990-х тут облаштували бар На Розі . У цьому ж будинку від радянських часів розташована обласна дитяча бібліотека. У будинку 2 за Польщі був магазин зброї Яновського, перукарня Глодкіна та крамниця парфумів Шіппека, за радянських часів тут містився популярний магазин радіо-електротоварів, який наприкінці 1980-х підупав, нині тут ігрові автомати. У будинку 3 за Польщі була електротехнічна спілка Електромонтер , редакція журналу мод Ляндау, а також рекламне бюро та залізничні тарифні рекламації Фалімірського, у 1950-ті роки гуртожиток Торгово-економічного інституту та шашлична, а в 1970-х у будинку облаштували один із перших у Львові барів (його інтер єр стилізували під старовину), який отримав назву Глинянська Вежа на згадку про те, що в середньовічні часи на цьому місці стояла оборонна вежа. Тут можна було доволі недорого скуштувати фірмові деруни та випити горілки, пива або вина. Поряд був вхід до ресторану. Останніми роками приміщення переобладнували, і 2006 року тут знову відкрили відновлену Глинянську Вежу . На фасаді будинку 3 меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут 14 січня 1944 року загинув визначний діяч українського національного руху Роман Сушко. У будинку 4 за Польщі містився продаж кахлевих печей Новосядлого та консулат Франції, тепер тут розміщені туристичні фірми, дві букмекерські контори Марафон і Фаворит і салон краси. У будинку 6 за радянських часів були обласне управління житлово-комунального господарства, обласне управління автотранспорту і шосейних доріг і кореспондентський пункт газети Радянська Україна , а від 2002 року тут міститься Почесне Консульство ФРН у Львові. У будівлі 8 зараз розташована редакція газети міської ради Ратуша , салон кухонь Меркс і туристичне агентство Бастур , а за радянських часів тут містилася екзотична організація під назвою Львівське міжобласне відділення бюро пропаганди радянського кіномистецтва Союзу кінематографістів СРСР, а від 1947 року фабрика індивідуального пошиття одягу; за польських часів у цьому будинку був магазин канцелярського приладдя Кікена. У будинку 10 віддавна існує магазин канцтоварів. Під 12 за Польщі було освітнє видавництво Ксьонжніца-Атлас і Спілка викладачів вищих шкіл, а за Радянського Союзу філія видавництва Радянська школа та меблеве ательє, на межі століть тут обладнали кафе У Юрія Кульчицького на честь уродженця Львівщини, який одним із перших започаткував у Європі звичай пити каву, відкривши відразу після облоги Відня 1683 року кав ярню в австрійській столиці. 2006 року кафе закрили, нині тут розмістили читальню Просвіти . У будинку колишнього губернаторства під 14 за радянських часів розташовувався архів обкому Компартії України, обласне управління культури та бібліотека обкому Союзу медпрацівників. Нині тут залишилося обласне управління культури, за цією ж адресою відкрили юридичну фірму Універ-Салюс . Будинок на Винниченка 18, збудований у 80-х роках ХІХ століття як нова резиденція губернатора, намісника австрійської корони, за польських часів використовували як Воєводське управління, тут також містилися численні урядові установи, зокрема, Окружна дирекція публічних робіт, управління будівництва й архітектури, а також Державний архів і поштове відділення 4. За радянських часів будівля слугувала для обласного комітету Компартії України й обласної Ради депутатів трудящих. Тепер це, відповідно, обласна державна адміністрація й обласна рада народних депутатів. Наприкінці 1990-х, найімовірніше з метою безпеки, вулицю Винниченка біля будівлі ОДА на перетині з вулицею Просвіти перегородили огорожею, яка унеможливила в їзд сюди автотранспорту з північного боку. Скверик перед будівлею ОДА в часи незалежності неодноразово був місцем найрізноманітніших демонстрацій і пікетів, під час помаранчевої революції 2004 року тут збиралося до 15 тисяч осіб. На фасаді облради встановлено меморіальну дошку на честь видатного діяча українського національного відродження В ячеслава Чорновола, який у 1990-1992 роках був головою Львівської обласної ради, а у скверику навпроти будівлі в грудні 2002 року встановили пам ятник Чорноволові. Асфальтовану дорогу, яка перетинає скверик, сполучаючи вулиці Підвальну та Винниченка, й автомобільний рух якою існував до побудови пам ятника, з 2002-го зробили пішохідною. У цьому ж скверику за радянських часів викопали бомбосховище атрибут, що безпомилково вказував на стратегічну важливість для тоталітарної системи тієї чи іншої будівлі та її працівників. У будівлі 20 у 1950-1960-х роках був гуртожиток поліграфічного технікуму, нині це житловий будинок. На пагорбі навпроти вулиці Підвальної домінує церква Архістратига Михаїла з монастирем Студитів. 1947 року радянська влада виселила звідси до Польщі ченців-кармелітів і влаштувала в костелі склад харчових продуктів, а приблизно з середини 1980-х тут облаштували реставраційну майстерню. Тоді ж із південної оборонної стіни монастиря зник великий кам яний герб королівської родини Собєських, який тепер міститься в підвалах монастиря. Ще раніше (найімовірніше, після війни) знищили фігуру Матері Божої в мурі, який примикав безпосередньо до фасаду костелу з південного боку, а наприкінці 1970-х розібрали й сам мур. Після виїзду ченців у монастирських приміщеннях спершу розміщувався гуртожиток Львівського кінотехнікуму, а з середини 1960-х гуртожиток поліграфічного технікуму. У 1960-1970-х роках провели косметичну реставрацію костелу: помалювали вежі та частково замінили бляху на даху на черепицю. Наприкінці 1980-х тоді ще підпільна громада парафіян греко-католиків тривалий час збиралася на Літургії просто неба перед зачиненими дверима храму, й нарешті 25 березня 1991 року будівлю колишнього костелу Кармелітів босих і монастирські приміщення передали ченцям-студитам. Протягом наступних 15 років здійснювали реконструкцію монастиря: надбудували мансардові приміщення, замінили бляху на даху і на вежах, що надало храму червонувато-мідного кольору, такого ж, який був після добудови 1906 року південної вежі та реконструкції всього комплексу будівель. На середній вежі поставили хрест, якого не було за радянських часів. 1998-2004 рр. затинькували західну оборонну стіну монастиря, внаслідок чого зникла оригінальна цегляна кладка з бійницями. Упродовж 2003-2004 років майже всі старі дерева монастирського саду вирубали та проклали через нього асфальтовану дорогу. Тоді ж знищили старовинну кам яну криницю з великим резервуаром. У монастирському саду з початку 1970-х і до 1982 року збиралася львівська молодіжна нон-конформістська тусовка Святий Сад , ідеологічною серцевиною якої була рок-група Супер Вуйки . У будинку 24, де до 1939 року були Наукове товариство ім. Т. Шевченка та редакція української газети Лікарський Вісник , з 1950 року розташувався Львівський етнографічний музей АН СРСР, від повоєнних років тут же містився Інститут суспільних наук, який за часів незалежності став Інститутом українознавства імені Крип якевича. На фасаді будівлі збереглися пам ятні таблиці, встановлені в радянські часи: на честь поетеси Лесі Українки, яка перебувала тут у 1900-х роках, фольклориста-етнографа Філарета Колесси (працював у 1899-1947-х) і на честь письменника Василя Стефаника (працював у 1897-1898-х). На фасаді будинку 26 пам ятні таблиці на честь Івана Франка, який жив тут у 1898-1906 роках, і фольклористки Ярослави Музики, яка також мешкала тут в 1909-1973-х. За польських часів тут були також редакції українських часописів Світло , Українська Школа та друкарня НТШ. Перед будинками 24 і 26 бомбосховище ще з радянських часів. Біля сходів, які ведуть до храму Стрітення Господнього, 1990 року встановили верстовий знак, який вказував, що з цього місця до села Моринці на Черкащині, де народився Тарас Шевченко, 613 кілометрів. 2005 року цей пам ятний знак безслідно зник. Із храму Стрітення після війни вивезли до Кракова ікону Матері Божої Неустанної Помочі, що її освятив 1927 року Папа Римський Лев ХІІІ, а в самому храмі (Винниченка, 30-а) у 1970-х роках облаштували Львівський обласний будинок якості, метрології і стандартизації. У лютому 1998-го, на день Стрітення Господнього, там уперше за повоєнні роки відбулася Служба Божа, відтоді храм став парафіяльною святинею Греко-Католицької Церкви. В невеличкому скверику навпроти абстрактні скульптури часів радянської епохи. В будівлі колишньої Римсько-Католицької духовної семінарії ( 30) в повоєнні часи розмістили гуртожиток 3 медінституту, а за часів незалежності тут обладнали свої офіси декілька фірм. У будинку 32 до 1939 року містився палац римсько-католицьких архієпископів, із 1944-го тут працювала військова медична установа, з 1970-х містилося науково-виробниче об єднання Система , де розробляли технології для військово-промислового комплексу СРСР. 25 червня 2001 року колишній палац відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ, відтоді тут розміщується управління Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви. За польських часів, окрім резиденції архієпископів, тут було також видавництво Бібліотека Релігійна . Вулиця Винниченка виводить нас на вулицю Кривоноса, названу так 1944 року на честь полковника війська Богдана Хмельницького Максима Кривоноса, який 1648 року штурмом узяв Високий замок. Із початку ХІХ століття вулиця називалася Червоного Кляштору, бо дах тодішнього монастиря Театинів було покрито червоною черепицею, з 1860-го Артилерії, з 1871-го Театинською, а під час війни німці назвали її Шльоссберґерштрассе (вулиця Замкової гори). Під 1 у приміщеннях колишнього костелу святого Казимира Львівський юридичний інститут, який до часів незалежності був школою міліції, а до 1970-х тут була дитяча виправна колонія 1 для дівчат. Поряд розташований житловий будинок, де до 1939 року містився шпиталь Сестер милосердя, про що свідчить скульптура на фасаді. Вулиця Кривоноса доволі рясно забудована чотири-п ятиповерховими хрущовками 1960-х років: будинки 3, 5, 8, 12-б. Під 6 у будівлі колишньої колегії Театинів до 1989 року були казарми, потім тут облаштували склади. У будинку 10 до 1939 року була українська бурса імені Митрополита Андрея Шептицького, тепер тут університет Ставропігіон та Інститут педагогіки і психології професійної освіти. У будинку 12-а від 1950-х був ремонт взуття. Під 18 професійно-технічне училище, збудоване у 1970-х. На фасаді будинку 33 меморіальна таблиця, яка сповіщає, що в цьому будинку в 1946-1964 роках мешкала письменниця Ірина Вільде. Цією вулицею колись пролягав трамвайний маршрут 12, який ішов від вулиці Суворова (тепер Сахарова) та мав кінцеву зупинку на Високому замку. Маршрут ліквідували 1969 року. Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм 1960-х років. Від Кривоноса на північ до Замкової відгалужується невеличка вулиця Княжа, названа так 1993 року. З 1869-го вона мала назву На Кінець, з 1871-го Копцова на честь Копця (кургану або могили Люблінської унії, насипаної в цей період на Високому замку), за німецької окупації Пульвермаґацінґассе, а 1945 року епізодично називалася Історичною, з 1950-го носила назву Курганна. Вулиця забудована у стилі віденського класицизму та конструктивізму.

Ілько Лемко

Розшарити F VK G+