На північ від Личаківської

[explorer]

http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/04/13/22868/

На північ від Личаківської
Невеличка тупикова вулиця Парфеновичів іде догори від Личаківської, №37. Названо її так 1993 року, з 1921-го була Святої Родини, з 1934-го – Мйончинського, під час німецької окупації – Вітовськийґассе, а з 1944-го – Уральською.


Вулицю Парфеновичів із Лисенка з'єднує стежка. Забудова вулиці: конструктивізм, одноповерхова садибна забудова.

Вулиця Марії Заньковецької веде від Личаківської догори до храму Іоанна Золотоустого на Лисенка. Названо 1946 року на честь видатної української актриси (1860-1934). Від початку ХІХ століття мала назву Святого Антонія на честь парафіяльного костелу, що стоїть навпроти. З кінця ХІХ століття тут збереглася житлова забудова в стилі віденського класицизму. У будинку №1 від 1950-х років містилася майстерня індпошиву одягу артілі "Кооптруд", зараз тут нотаріат.

Невеличка вуличка Мала сполучає Лисенка з початком вулиці Солодової. Названо так 1928 року. Вуличка має забудову лише з одного – східного – боку: це чотири триповерхові прибуткові будинки кінця ХІХ століття в стилі класицизму, з іншого боку до 1960-го був мур костелу святого Антонія, який згодом розібрали.

Вулиця Садовського з'єднує Лисенка із Солодовою. Названо 1946 року на честь видатного українського актора та режисера Миколи Садовського (Тобілевича) (1856-1933). Із 1901-го – Святого Юзефа. Забудовано лише в стилі віденського класицизму кінця ХІХ століття.

Закінчення Лисенка виходить на вулицю Лісну (назва від 1871 року, до того називалася Сліпою). Наприкінці 1930-х, а потім за радянської влади вглиб зеленого масиву з'явилася забудова, яка "в народі" одержала назву бічної Лісної, але офіційно цієї назви не закріпили. Тут у чудових зелених густих закутках стоять особняки, деякі вже сучасного стилю. Під №19-а на початку ХХІ століття спорудили невеличкий монастир. Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм.

Вулиця Солодова сполучає Личаківську з Пісковою. До другої половини ХІХ століття мала назву Лоншанівка, бо вела до фільварку львівської шляхетської родини Лонгшампів де Бер'є. З 1871-го одержала назву Солодової й лише епізодично під час Другої світової називалася Володимирґассе. Під №1 від 1950-х містилася чайна, зараз тут мережа гральних залів "Ройял-Клуб". Під №6 – середня школа №37 з поглибленим вивченням французької мови, за польських часів це була Жіноча виховательська семінарія. У будинку №10 у 1950-х була майстерня з ремонту та пошиття одягу і гуртожиток №2 Медінституту, зараз медпункт і санаторій-профілакторій Львівського національного медуніверситету, а також курси водіїв. Забудова вулиці: класицизм, конструктивізм.

Вулиця Піскова сполучає Солодову з Ніжинською. До 1871 року, як і Солодова, називалася Лоншанівкою. Пісковою її найменували на честь мешканців Личакова, які спеціалізувалися на видобуванні піску та розвозили його на продаж містом. Поряд зі забудовою віденського класицизму тут є два п'ятиповерхові багатоквартирні будинки (№9 і №29), споруджені в 1970-х. У житловому будинку №1 від 1950-х років був ремонт взуття. Під №11 за польських часів було підприємство з видобування та постачання піску Северини Квятковської й Леона Подгородецького, а також редакція газети "Гігієна Тіла і Спорт", зараз це житловий будинок. Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм.

Вулиця Вишенського з'єднує Солодову з Пісковою. Названо так 1950 року на честь українського письменника-полеміста XVI століття Івана Вишенського; з 1910-го мала назву Виспянського – на честь видатного польського митця, поета і драматурга Станіслава Виспянського (1869-1907). Вулицю забудовано як житлову елітарну дільницю будинками сецесійного, неороманського та неоготичного стилів. Єдиний сучасний будинок під №17 спорудили у 80-90 роках ХХ століття. За будинком №10 до початку ХХІ століття був дитячий майданчик, на місці якого звели будинок. На фасаді будинку №34 є меморіальна таблиця, де зазначено, що тут у 1946-1972 рр. жив і працював український радянський письменник Антон Шмигельський, у цьому ж будинку в 1909-1934 рр. мешкала видатна діячка українського національного руху Ольга Басараб.

Вулиця Харківська з'єднує Піскову з Личаківською. Називається так від 1945-го; в ХІХ століття носила назву Бічної Личаківської; з 1908-го – Генінґа, на честь польського поручника, захисника Львова від шведських військ 1704 року. Середня частина вулиці має забудову в оригінальному стилі конструктивізму 1930-х років. №№25, 27  і 29 збудували на початку ХХІ століття. Під №2 до 1990-х містився цех м'ясних напівфабрикатів. У будинку №10 за польських часів була купівля збіжжя та харчових продуктів Ляндеса, зараз тут житловий будинок. У самому кінці Харківської, біля Шевченківського гаю, наприкінці 1990-х поставили дерев'яний хрест. На цьому місці в XVII столітті була українська церква Святого (Чесного) Хреста. Її позначено як одну з визначних будівель Львова на гравюрі Абрагама Гогенберга початку XVII століття  (Ecclesia Russica S. Crucis). Ця гравюра з описом Львова ввійшла до кельнського видання 1618 року "Міста світу".       

Вулиця Острозького сполучає Піскову з Ніжинською. Названо так 1950-го на честь князя Костянтина Острозького (1526-1608), видатного українського культурного діяча; з 1871-го називалася Пісковою, бо була продовженням цієї вулиці; з 1890-го – Паулінів, на честь колишнього монастиря паулінів, який стояв на місці теперішньої церкви Петра і Павла; з 1933-го називалася Князів Острозьких; з 1944-го німці в межах показової українізації дозволили її назвати іменем Костянтина Острозького, але після цього вона ще епізодично називалася Князів Острозьких. Вулиця має оригінальну забудову елітарними особняками початку ХХ століття.

Ілько Лемко