Десять Метрів Європи. Мармароси на День Проституції

Автор Golem, 29.06.2010 16:44:55

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Golem



Хочете побувати в Євросоюзі без черг, віз, пунктів пропуску і навіть без закордонного паспорту? Спите і бачите себе в Європі? Тоді вам у Мармароси! Це гірський масив що поділений кордоном навпіл між Україною та Румунією. Тебе і Європу там розділяє лише якась смуга лісу, чи камяна брила. А деколи дорога проходить прямо по лінії кордону, зліва Український стовпчик, справа – Румунський, здебільшого похилий та обдертий. Так і йдеш собі то по Україні, то по Європі. Побачив пластикову пляшку на нашій стороні – перекинув на Румунську :) Про туалет я й не кажу. Та якшо бути серйозним: Мармароси це як Чорногора, Бескиди та Боржава з елеменатами Альп. Це ше один унікальний тип гір, побачити який варто навіть попри його віддаленість та прикордонність. Це ще одна ланка в суцільному Карпатському лянцюгу, доволі дика та незаймана.



Проїхавшись «по Діловому» і знайшовши місце для машини йдемо до Прикордонної застави. Синя, як нам повідомив перевіряльник на трасі, будівля виявилася насправді зеленою. Про дозволи завчасно подбав МиCocaКола, без них ми могли б мати проблеми. І хоча за всю мандрівку не здибали жодного прикордонника, але це тільки тому, шо в нас все було гаразд з паперами :)



На Закарпатті є три хороші речі: «Ужгород», «Десна» і «Тиса» (с)Ярко :). Перейшовши мостом третій з них починаємо різко підойматися вгору. Лиє дощ, трава вся мокра. Після довгого переїзду бусом зі Львова група щосили рве догори. Хочеться дати волю засидженій енергії. Та дарма, адже печінка та інші внутрішні органи ще не зрозуміли: пянка вже сі скінчила і почалисі гори. Тож такий раптовий старт, само собою, забрав багато сил. Згодом двоє нас покинули і пішли собі вниз.



Обходимо гору «Жовта». Далі  Зелена» і «Синя». Їх що, поназивали за кольором знайдених туристів? Туман посилюється, дощ також. Дорога йде траверсом гори, по якій прокладено кордон. Довжелезні прямі просіки порослі травою та молодняком наполовину тонуть в тумані. Йдемо як по містичному загадистому лісі, час-від-часу зпорхують птахи, шось поскрипує за спиною. Група розтягується майже на 20хв. Ми вирішили не зупинятисі і поволі йти, йти, йти. По-перше, так тоді не холодно. По-друге, так набагато легше і цікавіше. Перебуваючи в тісній групі важко відчути дух лісу, його звуки, подихи. Важко збагнути всю його велич, відчути себе відірваним від цивілізації, усвідомити та заповажати його.



Згодом пряма дорога закінчується і після недовгого серпантину ми опиняємся прямісінько на кордонорозділюючій смузі. Це вільна від лісу смуга з десять метрів завширшки із залишками гравію під ногами. Колись, очевидно, він був оброблений що мало б полегшити охорону кордону. Йдеться швидко і легко. Зліва внизу бачимо ясла для підгодовки худоби взимку, біля них недалеко має бути хатина прикордонників.



Так то воно так, але як її знайти на порослій кущами полонині, якщо далі 10м ніц не видно?! Але тут ми чуємо спів: «А ти ж мені Лазе-Лазещино, завязала сві-і-і-іт». Це значно спростило задачу. Біля хати вже було дві групи туристів: одна з канадійцями а інша – О! Старі знайомі! Денис Трофімов з «Карпат» грає на Дримбі. Пригощаю їх 2л Микулинецького розливного купленого в крамничці Ярослава і Витягнутого аж сюди, на 1500м завдяки старанням Жені. Починаємо відкорковувати казанки, наливати гречку, виголошувати маршрути :) Тобто займатися власне туризмом, а не підходами до нього.



Накінець то можна розкласти намет і переодягнутися у все сухе. Але постривайте: так роблять тільки матрасники – тапочники. Що потім робити з тими всіма мокрими речима? Ще два дні походу, раптом завтра також дощ. Набагато ефективніше викрутити і надіти їх всіх назад на себе! Сидячи в сухості та теплі біля вогню штани висихають менше як за годину. Те ж стосується і взуття. Сушити на вогні їх категорично заборонено. Крім того що може розплавитися підошва, свідком чого ми і були :) , так після такої «сушки» вони начисто втратять будь-які водовідштовхуючі властивості. Напхавши шкари на ніч туалетним папером і забравши їх до намету ми на ранок мали практично сухе та приємне взуття.



Прокинулися - туманним, та поки поїли, поки зібралися - то вже й сонце вийшло. Вибралисі назад на Траверс і почимчикували в сторону Щербаня, стрімкий підйом на який загрозливо виднівся попереду. Та не такі страшні гори, як виглядають. Зрештою, вище 2061м все рівно йти не прийдеться.

Вершина Щербаня практично на рівні з Попом Іваном Мармароський, нашою сьогоднішньою ціллю. На вершині одразу два прикордонних стовпчики: наший і Румунський. Сідаю в Євросоюзі і ффтикаю на красиву медитативну скелю прямо переді мною. Лівіше видно румунську колибу. Десь внизу відблискують бані на їх церквах, такі ж грунтові дороги по схилах. Брррррррр! Що за неподобство: а де ж Єуропа, де ж Ейкібана? Чому до колиби не прокладено автобан ну чи хоча б асфальт, чому в селах не видно хмарочосів а вівці за пастухом йдуть безладним стадом, а не вервичкою тримаючись за куці хвостики? Чому Пастух не на Квадроциклі і чому трава на схилах не покошена а пеньки не викорчувані? Чому так само лежать пластикові банки, а ялівець не пострижений у формі Шахових Фігур? Шо за неподобство, що за розчарування!









Зате з іншої сторони – наш рідний ПІМ. До нього тягнеться стрімкий, покручений сколіозом хребет. Боржава і Чорногора переплелися найхимернішими гранями, створивши Українські Альпи. Дивлячись з ПІМ на Щербань не можеш позбутися думки що все це якесь нереальне. Що ці гори просто не можуть існувати, що це все якесь завихрення в матриці яке малює твому мозку картини красивіші, ніж у Володарі Перстенів та казковіші ніж у Гаррі Портері. І газон тут підстрижений, і скелі спеціяльно підточені щоби гострішими виглядати.









Заченає дути вітер. Певно якісь мускалі на вершину дерутьсі і якшо зараз їх не поздуває, то хоча би її зноу затєгне хмарами. Тож смускаємсі до полонони Лисичої, яка характерна хитровикоханою гуцульською розвязкою що складаєсі аж з шести різних доріг. Далі вниз і вниз та й серпантином спускаємсі ще до одної колиби. Ночувати на висоті 900м значно тепліше, ніж на 1500. ранок теплий та сонячний, шкода покидати гори. Чого «день проституції» а не, наприклад, «тиждень» чи «місяць Конституції». Ото б вже налазивсі по горах!



Виходимо в Ділове. Прикордонники теж напевно свєткували, бо ніхто нас не питаусі чи знаємо ми Румунську і чи не треба нам помінєти Євро на Гривні. Гарні місця, тільки колиби всі чомусь позакривані ще й з гратами. А чи то туристів бояться, чи в прикордонній смузі діють свої закони.



Похід тривав 3 дні і пройшли ми десь 37км. Повний матрас, зате хоч добре виспалисі. Зі Львова поїздами добиратися стандартно через ніч Раховозом. Якшо автівкою то в одну сторону рівно 300км і приблизно 4-5 годин шляху. З собою обовязково мати паспорти і чітко знати маршрут. Бо Румунські прикордонники з нелегалами церемонитися не будуть.



Всі фото тут

В додатку файл треку в гугл Ерз.
Дігери всіх країн єднайтеся!

yar-79

Круть! Від мене плюс! Приємно, що моє пиво вже і там побувало ;D

inkognito

Тру хрест звісно Х, але ж де тема в Обговорення?
Resistance is futile

Golem

Соррі. Незачот мені. Відвик вже звіти писати. :( Винен.

Обговорення тут
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Дігери всіх країн єднайтеся!

267 Гості, 0 Користувачів