LUX EX ORIENTES

Автор TANK, 23.01.2009 00:14:31

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

TANK

LUX EX ORIENTES
Можна лише дивуватися, як люди давнини, не маючи відповідних приладів і володіючи лише початковими, у "зародковому стані", знаннями з механіки, фізики, хімії, робили дивовижні відкриття і винаходи, котрими ми ко¬ристуємося дотепер. Але є одна галузь, в якій до середи¬ни XIX століття практично нічого не змінювалось. Так, від часів Вавилоно-Ассирії та Стародавнього Єгип¬ту головними "освітлювальними приладами" були смо¬лоскипи й олійні лампи. Навіть звичайна свічка з'явилася в Англії лише в XII столітті.
Протягом тисячоліть конструкція лампи принципово не змінювалась: посудина з горючою рідиною (олією рослинного або тваринного походження) і ґніт, що всмок¬тував цю рідину й підпалювався. Мінявся лише зовнішній вигляд, обумовлений художніми смаками і традиціями епохи та країни.
В Європі до початку нашої ери сформувався грецько-римський тип лампи, подібний до сучасного чайника. До нього наливали олію, а в носик встромляли ґніт. Його можна було переносити, тримаю¬чи за ручку. Більшість таких ламп були керамічними або металеви¬ми. В останньому випадку до них прилаштовували ланцюг або шнур. Лампу можна було не тільки ставити на плоску поверх¬ню, але й підвішувати до стелі. Щоб освітлювати великі приміщення, застосовували так звані "лампадофори" ("лампоносці") — ажурні металеві конструкції, у які можна було вставити декілька ламп. Одну з керамічних ламп такого типу, із зображен¬ням імператора Пальби, знайдено на території Львівщини і нині її можна побачити в експозиції Львівського історич¬ного музею.

LUX EX ORIENTES
(тобто зі Львова)
Можна лише дивуватися, як люди давнини, не маючи відповідних приладів і володіючи лише початковими, у "зародковому стані", знаннями з механіки, фізики, хімії, робили дивовижні відкриття і винаходи, котрими ми ко¬ристуємося дотепер. Але є одна галузь, в якій до середи¬ни XIX століття практично нічого не змінювалось. Так, від часів Вавилоно-Ассирії та Стародавнього Єгип¬ту головними "освітлювальними приладами" були смо¬лоскипи й олійні лампи. Навіть звичайна свічка з'явилася в Англії лише в XII столітті.
Протягом тисячоліть конструкція лампи принципово не змінювалась: посудина з горючою рідиною (олією рослинного або тваринного походження) і ґніт, що всмок¬тував цю рідину й підпалювався. Мінявся лише зовнішній вигляд, обумовлений художніми смаками і традиціями епохи та країни.
В Європі до початку нашої ери сформувався грецько-римський тип лампи, подібний до сучасного чайника. До нього наливали олію, а в носик встромляли ґніт. Його можна було переносити, тримаю¬чи за ручку. Більшість таких ламп були керамічними або металеви¬ми. В останньому випадку до них прилаштовували ланцюг або шнур. Лампу можна було не тільки ставити на плоску поверх¬ню, але й підвішувати до стелі. Щоб освітлювати великі приміщення, застосовували так звані "лампадофори" ("лампоносці") — ажурні металеві конструкції, у які можна було вставити декілька ламп. Одну з керамічних ламп такого типу, із зображен¬ням імператора Пальби, знайдено на території Львівщини і нині її можна побачити в експозиції Львівського історич¬ного музею.
Не багато дало і Середньовіччя: свічки, що з'явилися в ті часи, коштували чимало, тож і користувалися ними переважно заможні люди. Статути середньовічних цехів вимагали від майстрів при вступі вносити не тільки гроші, але й свічки або віск для них.
Наприкінці XVIII століття у Франції з'явилося дещо нове— лампа Арганда (Aragand). Це була своєрідна система сполучених посудин: резервуару з горючою рідиною, який руркою з'єднувався з циліндричним паль¬ником, що мав знизу отвір для піддуву повітря. Такі лампи вперше обладнали циліндричним склом, яке не тільки захищало полум'я від коливань повітря, але й створювало тягу. їх вішали на стіну (вони звалися кінкетами) або, за допомогою спеціальних штативів, ставили на стіл.
Такий "прогрес" у галузі освітлювальних приладів зумовлювався насамперед соціально-економічними умовами. Ремісничі цехи (а така форма виробництва залишалася практично незмінною протягом тисячо¬літь) працювали лише у світловий день, а в побуті задо¬вольнялися олійними лампами і свічками. Ситуація різко змінилася наприкінці XVIII століття, коли поширюється мануфактурне виробництво й з'являються парові дви¬гуни, які дали поштовх до розвитку фабрик. Щоб такі підприємства були рентабельними, треба було великих приміщень, де працювало б багато робітників протягом 12-15 годин. А це породжувало попит на дешеві яскраві освітлювальні прилади.
Численні спроби вдосконалення олійних ламп нічого не змінили. Ускладнювалася лише, без зміни головних засад, їх конструкція, що призводило до їх здороження. Лампа Арганда продемонструвала не стільки прогрес у цій справі, скільки "висвітлила" головну проблему: че¬рез свою низьку плинність рослинні та тваринні олії по¬гано (лише на декілька міліметрів) піднімаються ґнотом; яскравість світла таких ламп була дуже малою, більшість з них давали кіптяву. "Технічне завдання" формувалося наступним чином: знайти горючу рідину, яка б легко під¬німалася до ґноту, давала яскраве полум'я без кіптяви і смороду.
Перші кроки у вірному напрямку в XVIII столітті були зроблені в Англії. При коксуванні кам'яного вугілля одер¬жувалися легкі, в тому числі й плинні, відходи. Виявило¬ся, що найлегший з таких продуктів може підніматись ґнотом на декілька сантиметрів, даючи яскраве полум'я. Цю рідину назвали "фотоген. Ото той, що "породжує світло"). Однак фотоген створював кіптяву. Тому його застосовували лише для зовнішнього освітлення.
Цілком логічно, що саме на початку XIX століття звер¬нули увагу на іншу речовину мінерального походження — нафту, тим більш що в багатьох місцевостях, наприклад у Галичині, ця рідина сама "виступає із землі". Ідея не була новою: про дистиляцію нафти писав ще Пліній Молодший на початку нашої ери. В Галичині у 1817 році перший нау¬ковий дослідник Карпат професор Львівського універ¬ситету Гакке навіть уклав угоду з магістратом Праги про освітлення вулиць дистилятом нафти. Але до реалізації цього проекту справа не дійшла, Чому? Відповідь поля¬гає у ще слабкому на ті часи розвиткові хімії. Як і в інших країнах, де намагалися використати для освітлення легкі фракції нафти, Гакке одержав багато сумішей вуглевод¬нів. Ці суміші при горінні створювали кіптяву й сморід, крім того вони містили вибухонебезпечні компоненти (бензин) і сірку. Таке "паливо" не влаштовувало потенцій¬них споживачів, і його виробництво довелося згорнути. Вперше проблема була успішно вирішена лише в се¬редині XIX століття, коли бориславський підприємець Абрахам Шрайнер (котрий гнав горілку!) звернув увагу на кустарне підприємство селянина Байтали з Нагує-вичів. Хоча останній переганяв нафту для одержання важких фракцій (він їх продавав аптекам, де з них вироб¬лялися мазі), як побічний продукт отримувалися і легкі фракції. Поекспериментувавши самостійно, Шрайнер переконався, що одержаний легкий продукт яскраво го¬рить, добре піднімається ґнотом, але його треба якимось чином очищати. Для цього Шрайнерові знань не виста¬чало, і він звернувся до відомого львівського підпри¬ємця — власника аптеки "Під зіркою" Пітера Миколяша (цікавий факт: через професію Шрайнера дехто пізніше пустив чутку, що він запропонував одержувати з нафти горілку!). Миколяш доручив розібратися з очищенням провізору Зехові і асистентові Ігнатію Лукашевичу. Саме Зех дійшов висновку, що гасову фракцію, найбільш при¬датну для освітлення завдяки текучості та яскравості, одержувати треба не тільки шляхом дистиляції, але й за¬стосовуючи хімічне очищення сірчаною кислотою. Саме в застосуванні методів хімічного очищення, а не в дис¬тиляції нафти (давно відомому й поширеному у багатьох країнах способі) полягає суть його винаходу. Це сталося у 1853 році.
Однак у працях, присвячених історії нафтохімії, або у відповідних статтях енциклопедій різних країн містяться дуже туманні історичні відомості, наприклад, що про¬мисловий нафтовидобуток з метою одержання гасу в різних країнах розпочався лише "близько середини 60-х років XIX століття". В чому ж справа? Передусім, в еконо¬мічному розвиткові різних країн. Галичину в Австрійській імперії часто називали "беренландом" (тобто "ведмежим краєм") і порівнювали з російським Сибіром. Тому тут, спираючись лише на винахід Зеха, було складно відразу поставити справу на широку ногу. Сам Зех відкрив не¬велику рафінерію нафти поблизу Борислава і продавав невеликі кількості гасу населенню Львова у крамниці на вулиці Краківській. Лукашевич виявився більш спритним бізнесменом: він переїхав до Кросно (тепер на території Польщі), де організував акційне товариство і почав роз¬робляти місцеві нафтородовища, які на той час були, по-перше, багатшими за бориславські, а по-друге, ближчими до Кракова, куди доходила залізниця, котрою гас постачався до Відня. Та в обох випадках виробництво гасу не виходило за межі крайового бізнесу і не мало між¬народного резонансу.
Зовсім по-іншому склалася справа у США. Тут лише в 1855 році професор хімії Бенжамен Силимен виконав ретельний хімічний аналіз нафтових фракцій і також за¬пропонував застосовувати метод хімічного очищення гасу. До того ж у 1859 році полковник Дрейк винайшов спосіб глибинного буріння, що дало можливість видо¬бувати великі кількості нафти. У США розгорнулася нафтова лихоманка... Американський гас почали екс¬портувати до Європи, і тому прізвища Силимена і Дрейка, на відміну від Зеха, можна зустріти на сторінках де¬яких енциклопедій. Водночас американський експорт гасу спонукав європейців звернути увагу на Галичину, адже на початок XX століття тутешні обсяги видобутку нафти посідали 3-4 місця у світі.
Як це не парадоксально, але ши¬рокому розповсюдженню гасу до 60-х років XIX століття ще заважа¬ла... відсутність гасової лампи! Річ у тім, що макети першої лампи, котрі демонструються в деяких музеях (наприклад в аптеці-музеї у Львові), практично нічим не відрізняються від конструкції олійних ламп, які не від¬повідали вимогам, пов'язаним з властивостями нового палива. І лише в 1862 році віденський підприємець Дітмар запропонував споживачам свою кон¬струкцію пальника, який дав змогу легко запалювати, регулювати і гасити полум'я. Ця конструкція дійшла до нас практично в незмінному вигляді. Таким чином, лише з другої половини 60-х років XIX століття гасова лампа набула переможного поширення, що призвело вже до світової нафтової лихоманки. І тут було не до споминів про пріоритети. До того ж на той час Зех практично від¬межовується від започаткованої ним справи. Імовірно, спричинили таке рішення особисті трагічні обставини: в крамниці по вулиці Краківській сталася пожежа, вна¬слідок якої загинули його жінка та її сестра (на Личаківському цвинтарі у Львові зберігся їх скульптурний надгробник)...
Незважаючи на появу електрич¬ного освітлення, до 30-х років XX сто¬ліття (а деінде й пізніше) гасове освітлення залишалося найбільш розповсюдженим у світі, насам¬перед завдяки простоті в корис¬туванні, мобільності й можливості застосування як ззовні, так і все¬редині приміщень. Його називали найдемократичнішим видом освіт¬лення. Якщо електрика була джерелом світла для столиць і елітарних кварталів, то гасові лампи різного призначення (різноманітного оформлення) можна було побачити як в палацах арис¬тократії, так і в хатах селян, як в театрах і університетах, так і у виробничих приміщеннях, на потягах і пароплавах. А розпочалося все у Львові 151 рік тому.
В. Чернов №2 2004


303 Гості, 0 Користувачів