Diggerz ніндзя підземель

Автор Bottlehunter_, 27.07.2010 12:42:34

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Bottlehunter_

Інтерв'ю з одним із київських дігерів, опубліковане в журналі "Шо" №10(24), жовтень 2007. Переклад з російської мій. Дуже хотів би прочитати відгуки шановної публіки щодо якості перекладу. Оригіналу статті в неті не знайшов.
Пес. Найбільше сподобалося
ЦитуватиЗемля якимось чином постійно натякає на алкоголь.
Щось в тому є... ;)




Замурзаний напівпанк/напівшахтар, що радісно хлюпочеться в густому підземному гімні, - це образ, з яким прийнято асоціювати кротів-ніндзя, котрими є дігери.[...] Дігер Alek (за сумісництвом спелеолог та інтерн в психіатричній лікарні) розповів «Шо» про підземний секс, галюцинації, потворних дівчат, підземні міста і про доступність українських стратегічних об'єктів терористам усієї землі.

Чи зустрічав ти зловісних істот в підземеллях міста Києва?
Найбільш противні й зловісні мешканці підземель – велетенські цвіркуни. Ти спрямовуєш промінь ліхтаря на стіну і бачиш цілі полчища цих комах  - сотні цвіркунів, котрі ворушать вусами, повзають і скачуть. Тебе вражає не так вражаючий образ цих комах, як їх кількість, що постійно рухається.
Попри цвіркунів, в підземеллях, звичайно, зустрічаються павуки, мокриці, щурі, слизькі сороконіжки. Одного разу ми пішли під землю з однією кобітою. Я з нею тільки познайомився і вирішив здивувати її,   запевнивши, що місцеві мокриці – єдині в природі сухопутні ракоподібні. На що кобіта мені каже: «Ого! А знаєш, що в них в кишечнику?» І починає вимовляти латинські назви усіляких аскарид та інших пекельних гельмінітів. Коротше кажучи, кобіта виявилася паразитологом мокричної спеціалізації. Мені було дуже соромно.

А зустрічався тобі під Києвом привид древнього мера?
Під землею у багатьох людей можуть початися галюцинації. Ти вимикаєш ліхтар, відходиш від товариша і сидиш на самоті доти, доки не починаєш забувати про час. Маленькі підземні водоспади, звуки крапель – все це перетворюється в потік звуків, наприклад таких як дзвін ланцюгів, плач немовляти, іржання коней. В такому стані цілком можна зустріти древнього київського мера.

Дігери використовують якісь стимулятори коли спускаються в підземелля?
Тру-дігери бухають. Це характерна риса будь-яких робіт, що стосуються землі. Від геодезиста і археолога до шахтаря, дігера і сибірського нафтовика – всі бухають. Земля якимось чином постійно натякає на алкоголь.

А як же марихуана? Вона, думаю, мала би подарувати направду чудові підземні враження.
Марихуана не поширена серед дігерів, але її шанувальники в нашому русі все ж зустрічаються. Пам'ятаю, йшли ми утрьох по системі, котра не була нічим, крім круглого тунеля з рейками під ногами. Йти треба було дуже довго, та ще й в напівзігнутому стані. Захотілося чимось зайняти язик. Після цього у нас почалися мілітаризовані фантазії. Спочатку придумали, що ми – диверсанти, йдемо по таємному тунелі до штуки, котру треба підірвати. Потім уявили, що ми люди в торпедному відсіку підводного човна, котрі знають, що от-от ззаду втулить торпеда.

Як щодо підземного сексу?
Секс під землею – це, звичайно, подвійне збочення. Але в мене вийшло, хоча нічого особливого в цьому нема. Просто людям подобається робити щось, після чого можна буде похвалитися: «А я і таке робив!» Заради такої галочки можна, звичайно, трахатися під землею, але запевняю – задоволення це приносить мінімум.

А дівчат-дігерів є багато?
Дівчата є. Десь 5-10%. Зазвичай це украй страшні дівки, часто просто жахливі. Навіть якщо трапиться кілька красивих дівчат, у них виявляться здоровенні таргани в голові. Винятки, зрозуміло, є.

Дігерська тусівка – це просто коло спілкування за інтересами чи, може, певний централізований клуб зі своєю ієрархією, Вожаком, Маткою?
Чуваки, що починали рух дігерів, сьогодні живуть у вигляді красивих легенд. Всі знають, що це були люди, у котрих зашкалював побутовий буддизм. Одного з них бачили глибоко під землею, в неймовірно важкодоступному місці. Він дістався туди в самих лише шортах, без ліхтаря, їди і травм.
Були в русі і різноманітні гламурні фашисти, а також люди, що грали в підземеллях музику, використовуючи  унікальну акустику. Підземна музика трапляється під Києвом і сьогодні.
А взагалі, попри легендарних особистостей і активних дігерів, в спільноті повно базікал, що сидять на дігерських форумах в Мережі і нічого не роблять – просто пашталакають на теми, далекі від дігерства.
Є багато шукачів підземних благ, котрі щоп'ятниці приходять на зібрання дігерів у «Клов». Обов'язок цих чуваків – взяти бухло і бухати.

Розкажи мені про спорядження дігера
Все залежить від того, куди саме ти йдеш. Переважно береться ліхтарик і якісь водонепроникні штукенції, або навпаки – водопроникні дешеві китайські кеди, котрі наприкінці шляху можна викинути. Найбільш оптимальний варіант – гумові чоботи або бахіли, одягнуті на брудні старі джинси. Якщо йдемо в колектор, де води по коліно і вище, вдягаємо «Л1» - це такий комбінезон від захисного костюма. На голову – каска. Багато хто її не надягає, віддаючи перевагу бандані. Після кількох ударів головою до виступаючих частин підземелля виробляється якесь сьоме чуття, котре тебе відгороджує від всіх негод. Але це, звичайно, до першої труби. Після неї людина з хусточкою на голові починає тихенько витирати з лоба кров.

Київська дігер-спільнота вже розжилася історіями підземних смертей?
Так, звичайно. Два дігери пішли в «Клов», не роздупливши прогноз погоди. «Клов» - це стічний колектор, куди потрапляє вся вода з водостоків. Під час злив там починається ох**нна хвиля. За лічені хвилини вона досягає двометрової висоти і заповняє весь простір колектора, аж до стелі. Вона настільки потужна, що змітає все живе на своєму шляху. Ті двоє дігерів трапились хвилі на дорозі і загинули. Одного виловили в гирлі річки Либідь, іншого знайшли трохи далі по Дніпру. Це був перший удар по яйцях всій дігерській спільноті Києва.

Зі смертями ясно. А травматизм?
У нас регулярно трапляються розбиті голови і переломи. Наприклад, мій товариш намагався у важкій хімзі вилізти по скобах із глибокого колодязя, впав і зламав ключицю. Довелося його довго і нудно витягувати. Серед інших професійних захворювань – постійне шморгання носом через мокрі ноги. Про дрібні порізи, синяки і подряпини, ясна річ і говорити нема чого... Є в мене кілька друзів, у котрих професійна дігерська хода – плече перекошене, шия вперед, коліна напівзігнуті. Все це результат неодноразового повзання під землею.

Чи можна розцінювати акт погруження під землю як форму боротьби зі страхом смерті? В плані: «Ми залазимо туди, куди нас одного разу закопають»...
Існує безліч таких теорій, котрі нерідко висувають самі дігери. А серед них, треба визнати, вистачає істероїдних, ви*бистих особистостей. Є, наприклад, теорія, що дігерство – це прагнення вернутися до начала, в лоно матері. Або що у дігерів є глибока анальна фіксація, тому що вони, спускаючись в підземелля, фактично засовують себе в глибоку дупу, занурюються в ситуацію бруду. Задоволений писок, вимащений гівном – це дігерський ідеал.

Як місто впливає на спеціалізацію того чи іншого дігерського руху?
Почнімо з Москви. Москва – серйозна столиця і рай для дігерів. Під нею існує безліч засекречених об'єктів, наприклад, так зване Метро-2 (засекречені урядові гілки московського метро, евакуаційні гілки московського метро, - прим. ред.). Московський дігерський рух спеціалізується саме на таких воєнізованих та індустріальних локаціях. В Києві дофіга історичних хреновин – Арсенал, Києво-Печерська лавра, Лиса Гора, різні фортеці, печери. До речі, печер в Києві як гівна. Та ж Києво-Печерська лавра – це суцільна дірка. Є ритуальні печери, дренажі, котрі допомагають Києву не впасти в Дніпро. Навкруги Києва – населені пункти, де ціла купа оборонних споруд типу дотів. У Вінниці – маловідомі катакомби. В Одесі – взагалі пи**ець – 900 кілометрів катакомб, котрі розповзаються далеко за межі самого міста. Це найбільше рукотворне підземелля в світі. Його повної карти досі не існує. В Криму антропогенних печер досі не існує, але повно печерних міст, де раніше жили чурки-караїми; багато шикарних вертикальних печер, що сформувалися за допомогою опадів.

Можеш згадати свій найжорсткіший інстал?
Найгірше вести новачків. Коли ці наволочі зазнають найменшої травми, вони звертаються калачиком, беруться за голову і просто надовго замовкають – хоч ногами їх копай.  Тобі стає жаль людей, котрих ти спокусив на таку х**ню.

А часто трапляється так, що новачок відмовляється іти на середині шляху і просить вернутися, мовляв, за**али, я помилився, хочу додому?
Найчастіше все визначається при інсталі. Наприклад, ми спускаємося в люк, по пояс в воду, закриваємо люк і новачок бачить останні промені світла – настає пи**ець. Новачок може впасти в істерику, кричати, пищати і вмовляти: «Роби що хочеш, тільки не закривай люк!» Але ми не можемо залишити люк відкритим. Туди ж дитина може впасти або ще щось станеться... Задраїти люк – частина етики дігера.
Ще одна психологічна особливість – людям не люблять спускатися глибше і глибше, навіть якщо на дні є вихід. Тобто їм просто не віриться, що дно і вихід можуть співіснувати. Їм здається, що вихід винятково зверху.

Часто зустрічаєте громадян підземного міста?
В комфортних і сухих підземеллях-теплотрасах повно лежанок бомжів і притулків токсикоманів. Але самі люди зустрічаються украй рідко. В будь-якому випадку, якщо такі і трапляються, ми обходимо їх десятою дорогою.

Доводилося вилазити біля державних установ?
Одного разу хлопці залізли в колектор «Скоморох». Цей колектор проходить під американським посольством. Можна просто виштовхнути один з люків і опинитися біля посольства. Хлопці так і зробили. Їх одразу ж оточили сині каски, витягли і запакували в «бобік». Найвеселіше в цій історії те, що дігери не заплатили ніякого штрафу і відбулися лише переляком.

Ніякого штрафу?!
А що вони порушили? По суті нічого. Закон не має претензій до дігерів, якщо ти, звичайно, не зважишся щось зламати, зірвати замки і т.д. Якщо вхід в підземелля не зірваний, решіток нема, то щасливої дороги. Так, якщо ти вилізеш на території таємного об'єкта, то тебе можуть звинуватити за статтею «проникнення на секретний об'єкт», але щоб тебе посадили, маєш мати мотив. Якщо мотиву немає або він не очевидний, то тебе відпускають.

Як вести діалог зі службою безпеки будь-якого об'єкта, щоб цей діалог не закінчився твоїми переламаними кінцівками, розкиданими по підземеллі?
Найлегший варіант – прикинутися шлангом, мовляв, так, я дурник, котрий лазить під землею, я кінчений, я придурок. Головне, на починати грузити, це завжди виглядає підозріло. Байки про те, що ти дослідник чи археолог, що заліз в київський водогін – не канають. Взагалі, нас часто зупиняють менти, але вони гидують шмонати пішоходів з купою вонючого і брудного одягу в мусорних пакетах. Коротше кажучи, особливих викрутасів дігеру не треба. Його просто відпускають.

Доводилося знаходити щось цінне під землею?
Коли в 80-х поціновувачі підземель відкрили для себе колектор «Клов», то в ямках колектора було стільки монет, кілець та інших дрібничок, що можна було збирати жменями. Знаходили також пістолети, нагани, рушниці, патрони, стародавні ікони тощо. Зараз це все вже рідкість, тому що підземелля добряче очищені від всіляких цінностей.

Дігери нерідко потрапляють у важкодоступні для пересічного громадянина місця. Часом це взагалі стратегічні об'єкти. Наскільки вони доступні дігерам, яка їхня система безпеки, чи важко до них дістатися?
В нашій країні немає нічого складного в тому, щоб потрапити на стратегічний об'єкт. В Києві таких не так вже й багато. Потрапити можна в будь-яке метро, будь-яку українську шахту, в різноманітні місця концентрації ракетних військ. Трохи кмітливості – і ти всередині. Наприклад, я був на київському водогоні. Це місце називають підземним озером – величезний резервуар, площею як футбольне поле, котрий подає воду по всьому Києву. Навкруги нього безліч вентиляційних шахт, в котрі легко потрапити. Спускаєшся в таку шахту і бачиш підземний океан води. Чорт, коли щось таке бачиш, виникає бажання туди насцяти, щурів накидати, але я, звичайно, стримався. А взагалі, там можна влаштувати теракт на увесь Київ. Але краще цього не робити. По-перше, це тупо. По-друге, це вдарить по тобі.

Тобто я  можу просто спуститися туди і напоїти весь Київ сибірською язвою?
Так, але вода хлорована і до адресата язва може і не дійти. Як лікар, я в цьому впевнений.
Анатолій Ульянов

Най жиє Гуцулія!

Roy

ЦитуватиТру-дігери бухають. Це характерна риса будь-яких робіт, що стосуються землі. Від геодезиста і археолога до шахтаря, дігера і сибірського нафтовика – всі бухають. Земля якимось чином постійно натякає на алкоголь.
А дівчат-дігерів є багато?
Дівчата є. Десь 5-10%. Зазвичай це украй страшні дівки, часто просто жахливі. Навіть якщо трапиться кілька красивих дівчат, у них виявляться здоровенні таргани в голові. Винятки, зрозуміло, є.
Усміхнуло.. ;D ;D ;D, А на рахунок останьої цитати; можна сприймати двояко  ;D
Meine Ehre heißt Treue

inkognito

погоджуюсь, відстій - мається на увазі така стаття. Автору дякую за переклад, видно же постарався - тому тему витирати не буду, а перенесу її десь скажімо в "Гумор"
Resistance is futile

toya

Мені сподобалась стаття - прикольно, без зайвих понтів і наганяння таємничості і секретності. Переклад теж добрий. Пасаж про дігерШ - взагалі бомба :-)

Stinger

нехай Wexus розкаже краще про київських дігерів, бо більщість з з тексту, я чув від нього особисто))))

246 Гості, 0 Користувачів