Якщо уважно подивитися на хмари - то стає зрозуміло, що це насправді не хмари, а духи людей, які з тих чи інших причин не можуть знайти собі місця. Недаремно у хмарах можна знайти стільки різних образів та асоціацій, недаремно вони змінюються щохвилини. Злі душі утворюють чорнезні хмари, а добрі - білі. І якщо духів збирається багато - вони об’єднуються і сходять на землю у вигляді дощу, по аналогії: або теплого і приємного, або холодного та простудного. Дощова вода стікає у каналізацію і, краплинка до краплинки, як термінатор другий, збирається докупи. А каналізації, в свою чергу, впадають у Полтву. Відповідно: Де у Львові наймістичніше місце, де дух переходить у тіло і навпаки? - правильно, у Полтві! Саме для цього і збудовані масонами-алхіміками всі ці доріжки та овальні склепіння, всі ці люки назовні кожних десять метрів та замуровані вікна у будинках. А коли дух закінчить свою справу (не важливо чи добру чи погану), він стрибає назад у воду і перетворюється у пару, яка й вертається у хмари. Але поки пара дійде до хмар, вона витає підземеллями Полтви. Чим не сюжет для фільму жахів?
![]()
На цю вже третю вилазку до центральної частини підМіста зібралося небагато - не мало а аж девять людей. Хто б подумав, знайти 5 люедй на велопохід це вже свято, а тут стільки бажаючих гамно потоптати Збір був в центрі біля Прометея з вилами, попили пивко, почекали поки стемніє, послухали дідуся з націоналістичними піснями, якому за це надавали купу пустих пляшок.
Кожен день люди ходять Львовом і не дивляться не те що собі під ноги на Люки, а й навіть на красиві будинки навколо. Саме тим і приваблює діґґерство, побувати там, внизу, куди ніхто не звертає увагу. Та й матері з дитинства виховували в нас побожний страх перед всякими люками, казали «не лізь туди» і все таке. Тому, треба мати достатньо сміливості та відчайдушності щоб в центрі міста, біля Пам’ятнику Шевченку, де ти призначав побачення своїм дівчатам і де кричав "ЮЮЮ-Щен-Коо!" взяти і підняти з землі металевий лист та й полізти в цю брудну, вогку яму. Думаєш собі, що подумають навколишні люди, як вони на нас дивитимуться? Але то все пусте, так само вони дивляться та крутять пальцем біля виска і на туристів з півметровими броциками (наплічниками - прим. ред.), які лізуть зимою чи в дощ у гори. До якого з цих таборів пристати кожен вирішує сам.
А ми, довго не вагаючись, підняли не надто важку кришку і опинилися в зовсім іншому царстві, без світла, гамору, людей та машин. У царстві спокою і постійності, де спалахом вихоплюєш білу димку духів і де відстані минаються швидко, а час йде довго.
![]()
Щоб було менше шуму - перевдягалися ми вже всередині, у тунелі. Австріяки його робили добротно, узбіччя високо над землею, сухе, широке. Йдемо проти течії в сторону Проспекту Шевченка. Минаємо пам’ятник, кожних десять метрів бачимо стічний люк назовні, прямо посередині річки. Десь біля пам’ятника Копернику справа з’являється Люк з драбиною назовні, але виходить він прямо на дорогу. Мої супутники постійно зупиняються і фоткають усе, всьому дивуються, все розглядають. І дивуватися справді є чому! Відчуття, як в підземеллі старовинного замку. Високе напівкругле піднебіння викладене з тесаного каменю, овальні бічні притоки, балки, дивовижні нарости на землі, під ногами ростуть футуристичні місячні грибки, виглядають як солодка вата і кілька сантиметрів заввишки. Дуже гарно відблискують у променях ліхтарика.
Досить скоро і непомітно тунель повертає направо на Проспект Шевченка. Арка стає повністю цегляною Це, напевно, найстаріша частина тунелю. Йти можна у повний зріст, місцями навіть удвох, за ручку. Навпроти пам’ятника Грушевському бачимо злив двох річок. Власне менша, Полтви, зліва і більша, сума Залізних Вод і Вульок, справа. Про те, що ми саме навпроти пам’ятника можна сказати, судячи з того, що вихід знаходиться кількома метрами далі, якраз навпроти пам’ятника, на стіні з колись мідною долівкою. Сама Полтва тече в бік Погулянки, бортика там нема, але й води не дуже багато. Можна буде якось полізти. А зараз, оскільки багато хто без відповідного взуття і захисту, йдемо сухим бортиком далі.
Перед вулицею Франка широкий тунель змінюється приземленим овалом, стеля щоразу нижчає і нижчає. Йти доводиться напівприсядки. Невдовзі стеля піднімається, а на узбіччі з’являються перила - півметрової висоти надбудова з цегли біля краю бортика. Основне призначення надбудови - збільшити прохідність тунелю коли багато води. В такому випадку вона тече собі всередині перил, нікому не заважаючи.
![]()
Знову сходи вверх і знову залізна плита вгорі. Взагалі-то цікаве це заняття по орнаменту на будинках, по вивісках магазинів впізнавати де ти є. Але зараз це легко - Біла Скеля, всі знають, всі були. Прохід гарно розчищений, легкодоступний і у досить безлюдному місці. Думаю, наступний раз інсталитися будемо саме тут.
Але вся хороша ідея бортика згублена недбалістю монтерів, які виводять бічні зливи не в саму річку, а прямо в бортик. І там починає накопичуватися вода. В одному місці навіть видно що бортик спеціально завалили, аби вона виходила. Відповідно захисту він вже не дає. Знаходимо наступний вихід - Люк високо вгорі! Це вже майже зупинка трамваю біля Стрийського ринку. Проходимо ще трохи далі. Води стає щораз більше і більше, тому основна група лишається на місці, відпочити, а я йду вперед розвідати обстановку. Йти доводиться під кутом 40 градусів до вертикалі, так низько стіна; і по 20 см в застояній воді. Але воно того вартувало. Я вийшов до зливу ще двох річок. Одна - Залізні Води зі Стуса, інша - Вулька з Франка. Обабіч видно красиві сходи з виходом назовні, навпроти залу гральних автоматів. Сумніваюся що «гопніки», які регулярно там просиджують «сваі манєти» здогадуються по чому ходять.
![]()
Вертаюся назад з невтішною для них новиною: далі суцільна вода. Тому вертаємося ще трохи назад і вирішуємо вийти на поверхню. Я піднімаюся ржавими скобами вгору і, несподівано для себе, люк, що я його так і не зміг колись відкрити ззовні, легко подається зсередини. Вгорі пустий вечірній Львів. Одинокі перехожі, таксисти. Ще поки нагорі був тільки я в спецодязі і всьому необхідному, мене сприймали як робочого і уваги не звертали. Але як з’явилася решта, усі в різнокольоровому одязі і з фотоапаратами - почали дивуватися і відводити погляди. Але мені все одно. Усі веселі та життєрадісні вибираються назовні! А ми з Богданом і Артемом прощаємося та пірнаємо назад у товщу землі.
![]()
Пробуємо йти далі по Вульці, з бажанням вийти аж на Вокзал. Чув я колись таку історію, що на привокзальній дівчинка була впала в каналізацію і її виловили аж за Оперним. Хочу це перевірити. Але пройшовши 300 метрів бачу, що в Богдана недостатньо високий захист, він йде явно на межі. Тому завертаємо назад і вертаємося до точки входу на Проспект Свободи. По дорозі крейдою маркуємо виходи, раптом комусь знадобиться.
Дорога від Грушевського до Оперного - чудовий екскурсійний маршрут. Широка, суха, високі стелі і купа простору. Йдеш нічим не гірше ніж поверхнею. Перед самою Оперою знаходимо ще один вихід, правда сходи закінчуються дебелим люком, не піднімеш. Далі тунель завертає направо і минає Оперу стороною. Бачимо злив театру Заньковецької, фундамент самої опери викладений з тесаного каменю. Далі тунель ще зростає у висоту, сягаючи п’яти метрів. Таке враження, як у підводному човні чи літаку.
![]()
Далі починається поступовий спуск, вода набирає швидкості, з’являється гуркіт, слів майже не чутно. Тут я був реально здивований. Ми опинилися на висоті двох метрів, а під нами Полтва з грюкотом зливалася з водами Городоцької, і так разом вже пливли далі. Це виглядало як маленький водоспадик, чи гірка в аквапарку. Трохи далі, за зливом між берегами був мостик.
![]()
Цікавий момент. Коли ми верталися до Опери, то частина доріжок по яким ми йшли до Руставеллі вже була Затоплена, хоча перед тим суха. Тобто рівень води піднявся. А як вже ввечері верталися назад - знову суха. певно люди масово перед сном, поки не вимкнули воду, йшли на вечірні водні процедури і лягали спати
Виходимо неподалік від Білої скелі, перед тим знявши спорядження. Людей нема, тільки трохи далі стоїть якийсь старший чоловік. Дивлюся - прямує до нас. Вітається і каже, шо то є дуже небезпечно так як ми туди лазимо. Каже що треба мати зв'язку і каску. Зв'язка потрібна, щоб не змило хвилею. Ми розговорилися та відповідаємо, що води не повинно бути, бо нема дощу. Він розповів, що також діґґер, що також лазить, і що зв'язка - обовязкова умова, бо можуть бути раптові скиди води промисловими підприємствами і нас просто змиє. Також він підтвердив, що той тунель йде аж до Вокзалу. Ну і на прощання сказав, як його знайти.
Ми прощаємся і розходимся кожен в свою сторону. Львів пустий, я проходжуся назад до Оперного тунелем, але тепер вже зверху, з насолодою згадуючи як там було внизу.
![]()
Фото з цього походуДуже професійний і цікавий описна ЕкстріміФото з іншого походуХудожні фотоФотографія 19 ст з будови каналу в центріЯк все починалосяЯкшо надумаєте лізти:
- Добре перед тим подумайте чи воно Вам потрібне і чи Ви до цього готові
- Прочитайте правила безпеки і список необхідного спорядження
- Якшо ніхто з вас до того не лазив - зробіть пробну вилазку навпроти Ніко Заходу через дорогу. Там безлюдно і просто. Вхід за 20 метрів від дороги біля Трансформаторної будки
- Найкраще місце для входу шоб попасти в центр - біля Білої Скелі.
- Якшо це ваш перший похід - проконсультуйтеся з тими, хто там вже був. Мої контакти в профілі.
Пройдені колектори нанесені на карту Львова
![]()
Повна версія на
пікасіСинє - то шо я пройшов. Червоне - відгалуження, які ше не є досліджені. Коричневим позанчені входи. Буду вдячний за доповнення карти.
Всі ці офігенні фото і стаття в газеті - Максим Баландюх
UPD: Карта Полтви і всіх приток станом на 1941 рік
тут
Telegram чат
Facebook
Instagram
Напишіть нам
Donate Експлореру
Тема: Полтва (Прочитано 249163 рази)
