Легенди про Чорного Кочегара

Автор Golem, 24.10.2011 12:14:55

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Golem

Легенда про Чорного Кочегара

Давним давно це було, коли ще Завод був мегасікрєтним гігантом вітчизняної промисловости.. В силу своєї мегаепічности Завод не був підключений до міської опалювальної мережі і мав власну Катєльню. У ній всю зиму, весну та осінь працював Кочегар. Влітку, коли теплої води робітникам потрібно не було, Кочегар мив начиння у заводській Їдальній, але то вже інша історія.

Одного разу прокинувся Кочегар серед ночі від дивного дзюркоту води. Виявилося, що це паламауся бачок в туалєті. Зібрав він торбу з інструментом ти й пішов його лагодити. Та це виявилося непросто: брудна вода з водопровідної мережі Заводу (такою вона залишається і донині), залишала багато гидотного осаду. Довго мордувався він з бачком, та так нічого й не міг вдіяти. За ремонтом Кочегар геть начисто забув за свої котли. Вода в них давно перегрілася, тиск пари люто піднявся, турбіни набрали шалених оборотів і от-от це все мало по балістичній траєкторії підкорити верхні шари атмосфери.

Кинувши все побіг бідний кочегар виправляти ситуацію. Та було вже пізно.. Все обладнання Катєльні вибухнуло і завалило всі перекриття, поховавши під собою і самого Кочегара. Вистояла цю катастрофу лишень Велика Труба, що оце маячить тепер в нас перед вікнами - живий свідок епічєских подій. Після цього завод під'єднався до міської тепломережі, а понура коробка Катєльні довгий час пустувала, поки її не реконструювали під офіси.

Та щоночі Дух Чорного Кочегара бродить по Катєльні і слідкує, аби з усіх бачків постійно текла вода. Тому ніхто не може їх полагодити. І замінювали на нові, і з тиском води алхімічили – все намарне, Чорний Кочегар своє діло знає. І буде так блудити аж поки не виведе з ладу геть всі бачки і не зруйнує до кінця будівлю Катєльні.

Чорний Кочегар і Їдальня

Як ви пам'ятаєте, влітку Катєльня не працювала і кочегар був без роботи. То ж керівництво Заводу наказало йому в Їдальні мити начиння. Кочегар люто ненавидів цю роботу але мусів підкоритися. Миючи посуд згадував він свою суху, теплу, затишну Катєльню, чекав приходу опалювального сезону і будував коварні плани як позбутися цієї неприємної роботи.

І ось що він вигадав: тихцем, коли ніхто не бачить, він псував страви. Заливав салати оцтом та олією, досипав в бульйон і в гречку по жменьці камінців, кришив у тісто шматочки мочалки, змінював місцями сіль і цукор, замість перцю сипав сажу з котла. План спрацював і мало який відчайдух наважувався їсти в заводській Їдальні. То ж начиння мити не було потреби. А наш Кочегар мирно собі куняв у закутку найбільшого з котлів.

Та невдовзій після реконструкції Його рідної Катєльні під офіси відкрили Їдальню. Ну не зміг Кочегар стерпіти такої наруги - то ж узявся за старе.

Чорний Кочегар і Вентиляція

Ще на початку своєї роботи в Катєльні Кочегар винайшов спосіб як можна займатися своїми справами і одночасно слідкувати за котлами і турбінами. По всій будівлі Катєльні він проклав хитросплетену мережу вентиляційних каналів, по яких ефективно циркулювали всеможливі запахи і звуки. Якшо десь виникала пожежа, загоралися дроти чи витікав газ то Кочегар одразу ж про це знав, в якій би частині будівлі він не був.
Не було каналів тільки в туалеті, щоб неприємний запах залишався там і не смерділо по всій будівлі. Тому Кочегар вчасно і не відчув аварію в Катєльні, коли лагодив бачок. Це і вкоротило йому віку.

Під час перебудови на офіс ці канали так і залишилися вентиляційною мережею. Звісно, зберігши оригінальний спосіб дії але на модерний лад підключивши туалети. То ж тепер у кожному закутку офісних приміщень відомо що сьогодні на обід в Їдальні і коли хтось пукнув у котромусь туалеті.

Хроніки Катєльні

В Чорного Кочегара було два підлеглих: Червоний Завгосп і Синій Електрик. Обоє весь час бухали з блядями і тому справами Катєльні займалися погано. Через це там завжди були проблеми з лампочками, розетками, кранами, хідниками і замками.

Аби бляді охотніше йшли до них бухати в похмуру Катєльню всі стіни і двері там вони помалювали в привичні для блядєй рожеві, фіолетові і червоні кольори. Також по коридорах повстановлювли двері з тугими і скрипучими пружинами, аби Чорний Кочегар не міг раптово до них підкрастися.

Якось привели вони до себе бухати Вахтьоршу з прохідної Заводу. Купили водяри, ковбасу і батон. Та по дорозі наверх вахтьорша спотикнулася на сходах, впала і вдарилася головою об перило. А так як торець в перила був гострий і з зазубринами то й пройшов він наскрізь, вибивши мозг Вахтьорші на стіну. Прийшлося їм того вечора лишитися без сексу, Вахтьоршу закоптити в трубі Катєльні і пустити на закуску, а стіну замалювати синьою фарбою.

Незадовго до епічєского запуску Катєльні в космос керівництво Заводу захотіло новий Лєксус. Тому постановило, що віднині завод повинен економити. Найперше зникло освітлення території, потім, аби не платити місту, сміття почали закопувати прямо на території, каналізацію зливати в пустоти під цехами а воду брати зі свердловини під Катєльньою.
Послав якось Кочегар Синього Електрика, як наймолодшого, за Фляшкою,. Сидять, чекають з Завгоспом, а його все нема й нема. Послав він тоді середущого, Завгоспа, але й того слід пропав. Подумав що ті двоє напевно пють без нього, взяв дрючка і пішов їх пиздити.

Йде він, видивляється навколо, надворі темно, сніг мете, ніц не видно. Аж почув в темноті слабкі стогони. Пішов на звук, та тут раптом земля під ним як не провалиться! Полетів він вниз. Та добре шо мав дрючок, то й затримався на нім за краї ями. Подивився він донизу, а там два його підлеглі лежать і стогнуть в гамні каналізації. Сплюнув старий Кочегар, виліз назовні, засипав яму снігом і пішов по фляшку сам.

З того часу ходять Синій Електрик та Червоний Завгосп підземеллями заводу і шукають, де б взяти грошей на фляшку. То вкрадуть мячик з квадрату, то закупорять каналізацію Катєльні, аби вкрасти шось в робочих які прийдуть її лагодити. А так як тоді відходи заводу нікуди не зливаються, то й запах від них поширюється по цілому місту таємними підземними комунікаціями.

ЄБУ Чорного Кочегара

Вода добута з-під Катєльні була погана і Червоний Завгосп почав мати проблеми з накипом на котлах Чорного Кочегара. Аби цю проблему усунути вирішив він використати Євроочисної Будинкову Установки (ЄБУ). Взяв він кілька відбійних молотків, які використав в якості вібраторів, повстромляв їх в стіни та й ввімкнув на повну потужність. Вібрація була така – що стіни аж дрижали, а накип сам відлущувався зі стінок котлів і по трубах тихенько собі направлявся споживачам.

Та якось недовольні споживачі прийшли з забитими накипом трубами та розвідними ключами до Катєльні скаржитися. Зувидів їх Червоний Завгосп ще здалеку і тому хутко побіг вимикати ЄБУ. Минув і відкритий люк, і з десяток дверей, і високу сходину. Та біля самого вимикача спіткало його лихо. Цеглина на стелі розхиталася від вібрації і впала прімісінько йому на голову.

Після цього випадку зявився в Червоного Завгоспа відсторонений погляд, а для очистки котлів ЄБУ більше не використовували, проте відгомін тих ЄБУчих перфораторів і донині гуляє конструкціями Катєльні а інколи навіть резонує (це від співвідношення фаз Місяця і Марса залежить) викликаючи люте харєво у мешканців Катєльні.

ПС: Викладено на прохання мешканців офісу. То ж людям не з офісу може бути не цікаво. Ну але дуже вже просили викласти.

upd: edited and updated by Lubko
Дігери всіх країн єднайтеся!

inkognito

Супер! Із захопленням читаю та чекаю на продовження! + тобі та Люпкові
Resistance is futile

zaq

Гарно написано... сильно! +
Гадаю можна започаткувати рубрику: "Легенди сучасного Львова"

П.С. Яка назва заводу?

Golem

Дякую! Продовження зазвичай бувають коли Чорний Кочегар щось нове встругне. Наприклад історія про ЄБУ пов'язана з ремонтними роботами на горищі минулої пятниці, коли аж склянки підскакували. І то в робочий час! Будь які спроби протесту впираються в слова шо ми ніц не можемо зробити, то не ми, так має бути :) От і виникли історії про Містичного привида, який і є в усьому винним, в тому числі і в несмачній хавці :)

А завод вичислити просто - Катєльня так і позначена на вікімапії всеердині його території самим Чорним Кочегаром!
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Вирішив перенести в закритий розділ. Бо Чорний Кочегар гумору не розуміє, авось хтось му то покаже :)
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Опалення Катєльні

Яке може бути опалення в котельні, подумаєте Ви?! І будете праві! Опалення в котельні не потрібне за означенням. Якшо кочегар змерз – значить він нічого не робить. То ж най йде собі до котлів і зігріється, там тепло. А в решті кімнат може бути і холодно, швидше персонал тверезітиме.

Наша Катєльня винятком не була, і для опалення містила тільки котли і труби від них. Там де вони проходили було аж зажарко і потрібно було відкривати вікна. В туалетах, само собою, опалення не було і в люті морози замерзлі на камінь какашки нерідко розбивали унітаз.

Якось Синій Електрик вирішив використати протяги на користь Заводу і повстановлював всюди вітряки. Градієнт температури був такий, що фурдачки аж гуділи і забезпечували електрикою пів Заводу, за що Синяку одразу ж дали премію. На радощах він її тут же і пропив, після чого заснув в кочегарці на підлозі. На ранок його всього протягнуло, писок роздувся, спина не згинається. Невдовзі, внаслідок епіческих подій описаних вище, і перманентного алкоголізму він загинув в гамні, так і залишившись в протягнутій подобі.

А система опалення все пережила і лишилася живою. При перебудові Катєльні на офіси її почали топити дровами і тому назвали Живе ОПАлення, принцип роботи зберігся. Яких майстрів вже не викликали, скільки б батарей не ставили - все намерне, ЖОПУ ніхто не може заставити нормально працювати. Напевне Синій Електрик Мстить. В одних кімнатах файно сидіти з дівчатами, бо вони від жари розвідаються, а в інших тільки тверезіти.
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Куй! Чорного Кочегара

На місці нашого теперішнього офісу колись була Кузня. Там кували кадри. Кадрів було троє, як і мерів Львова яких я пам'ятаю: Куй-біда, Баняк і куйовИй. Кузня жила з дерибану Заводу. Кадри перековували хороші, вкрадені з заводу речі на гівно, а тоді здавали це на металобрухт. Результат їхньої куйні візуально від гівна нічим не відрізнявся а тому його без питань приймали в пунктах здачі металобрухту. У своїй роботі Кузня строго дотримувалася тех-Процесу, поставленого ше колись на Заводі, а, щоб не було нудно, Кадри завжди слухали Iron Maiden.

До кузні примикали три великі склади, на яких зберігали повітря. З часом повітря стухало, пліснявіло, засмерджувалося і ще й додатково насичувалося вуглекислим газом з витяжки сусідньої Кузні. Тоді троє друзів Чорного Кочегара закатували повітря в балони і продавали на завод що виробляв контрафактну Нафтусю.

Неподалік від Кузні була Катєльня. Для тих хто не читав попередні історії про Чорного Кочегара – Катєльня це був наш офіс, де жили ми і дух Чорного Кочегара, що завжди робив нам всякі пакості. З Катєльні прямо на подвіря Кузні йшла каналізаційна труба з нечистотами. Нечистоти Кадри використовували у тех-Процесі, щоб після перекуйки результат їхньої праці ну ніяк не був схожий на оригінальний продукт. А так, як в Катєльні тоді жили зажрані айтішники, то і гівна було предостатньо. Хтось спустить воду на тому кінці труби в Катєльні і тут же на іншому кінці коло Кузні ляда люка на бруківці підоймається і свіжа порція сЕровини на місці.

Наступила криза, у Львові смерділо не гірше як в Складах чи у Полтві а тому ніхто вже стухле повітря не купував. Завод вже теж весь скували на гімно і не було більше що робити. А тому троє друзів Чорного Кочегара вирішили перебудувати склади і Кузню на охфіси, а Кадрів влаштувати туди на роботу. Заодно і Чорному Кочегару нарешті спокій буде, звільнять його улюблену Катєльню від орендарів.

Спочатку все ніби було добре, Катєльня мирно собі пустувала в задупї Заводу в оточенні новобудов, а зажрані айтішники тепер мирно плавили своє сальце в кімнатах під пекучим сонцем південної сторони офісу. Та, з часом, щось пішло не так. В новому охфісі, переробленому зі старих складів повітря, вентиляцію так ніхто налагодити і не зміг. То ж довше години мало хто міг висидіти там без продувки. Та найгірше було те, що в Катєльні завелися нові Айтішники які, на відміну від попередніх, посміли зазіхнути на її святеє святих – на Трубу. Освітили і Обцяцькували її як Високий Замок. Аж такої наруги Чорний Кочегар стерпіти вже не міг. «Краще вернути назад старих айтішників, ті хоча б мою трубу не чіпали!», думав він. Тому пробрався Чорний Кочегар вночі в Кузню та й взявся капостити як в старі добрі часи...

PS: написано до третьої річниці як ми переїхали в теперішній офіс
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Море, москалі і Чорний Кочегар

А чи знаєте Ви чому наше Чорне море – Чорне? Чому наші люди коли приїжджають на будь-яке інше Море то завжди дивуються яке воно чисте та прозоре? А українське море таке, що власних плавок, якщо вони на тобі і є, то все рівно не видно. Відповідь дуже проста – тому що колись багато років підряд на Чорне море їздив купатися не хто інший як Чорний Кочегар власною чорною персоною, звісно що не сам, а разом зі своїми друзями – стаканівцями з Донецького вугільного басейну які справно постачали йому пальне для катєльні. Хоч раз на рік Чорний Кочегар міг троха відмитися і ставав вже не чорним, а Сірим Кочегаром. Зато море потроху все чорніло і чорніло, набуваючи кольору самого Кочегара. Але ті часи давно вже минули, Донбасс віджали москалі, путівки на море ніхто не виписує та й сам Чорний Кочегар перетворився на живу легенду якій митися вже ніби то і не пасує. Але море і далі Чорне, бо тепер по ньому плавають катери, баржі та всякі танкери на польських бляхах.

Цього літа половина Кузні пустувала, колектив фірми «Дубові Мікросхеми» зібрався і, як колись кочегар в старі добрі часи, виїхав весь разом на Х, тобто на море в Х. «Ех, трусону і я сажоЮ» -подумав Чорний Кочегар, «і теж подамся в Х, заодно по дорозі помщуся москалям за Донбас, за Крим і за всіх старих корєшів які тепер замість самогонки мусять одеколон пити».

Купив собі Чорний Кочегар в центрі Львова килимок для ніг з портретом Путіна і написом що він хуйло, спакував повний рюкзак бульби, сала, квашеної капусти, вогерків, часнику і, звісно шо Самогонки, бо чув від кадрів з кузні що продукти в Х дорогі як шляк а їхня ракія погана як сеча, ну і закинувши це все на плечі, взяв квиток на автобус і гоу. Чорний кочегар в автобусі взяв собі стояче місце, бо ітак знав шо просто так сидіти на місці не зможе, а всю дорогу буде ходити і наливати пасажирам, а потім, коли нап'ється, ляже собі тихенько десь в проході між сумками і буде спати.

Поки доїхали до кордону, поки відстояли чергу то пів автобуса були або вже вдупу п'яні і спали, або ригали від нестерпного перегару та смороду шо там стояв. Польські митника побридилися заходити всередину, та й боялися впасти на сходах так там було наригано що аж слизько і вже думали пропустити автобус так, без перевірки. Але тут Чорний Кочегар з розпростертими обіймами кинувся їх вітати, обнімати і наливати друзям - полякам, адже це ж такі хороші люди, вони теж не люблять москалів, давайте за це і випємо! Та коли польські митники уздріли кіко він везе з собою «вудки» то сказали що пропустити то ніяк не можуть, хіба що вип'є її тут всю на кордоні. І взагалі пан Чорний Кочегар хоч і класний мужик, але якийсь підозрілий, нашо йому стіко бульби? То може пан в Польщу на заробітки їде, наприклад бульбу на полях садити, чи франшизу везе у вигляді Килимка з хуйлом щоб продавати в Кракові на площі Ринок?

Чорний Кочегар обідився що його не пускають, тому всі комп'ютери на польській митниці тут же зависли і на Кордоні утворилася величезна черга аж до Львова. Автобус не став чекати поки поляки привезуть нові комп'ютери з Варшави, перевірять бездонний рюкзак Чорного Кочегара на предмет прихованих цигарок у підкладці чи проведуть експертизу на предмет культурних цінностей для килимка з Путіним. Автобус розвернувся і поїхав через Закарпаття, бо там про Чорного Кочегара ще не чули. А Кочегару, коли його нарешті оформили, прийшлося добиратися до Х автостопом.

Чорний Кочегар вийшов на трасу, закрив слово «уйло» на килимку шматком туалетного паперу так щоб було видно тільки літеру «Х», типу куди він їде, і з таким от плакатом почав голосувати на трасі. І що ви думаєте? Жоден москаль який мав хоча б кубічний метр місця в машині не міг спокійно проїхати повз зображення свого царя і бога. Всі вони зупинялися і радо підбирали Чорного Кочегара щоб підвезти, бо думали шо він свій. А Чорному Кочегару тільки цього і треба було. Він тут же починав пакостити і не встигала машина від'їхати й кількох кілометрів як в ній витікало все масло, рвався ремінь (ГРМ звісно шо) чи згорав бензонасос разом з бензиною, машиною і пасажирами в ній. Таким чином маленько-помало, машинка до машинки добрався Чорний Кочегар до точки Х.

Побачив Чорний Кочегар яке тут чисте море і вирішив що купатися в ньому це гріх, тому краще буде митися в туалеті а плавати тільки в басейні з хлоркою. Хоча того літа жоден москаль до Х машиною так і не доїхав, але ж їх сюди ще літаками возять! «Треба з цим якось боротися!»- подумав Чорний Кочегар і поселився в самому попсовому готелі де все включено. Звісно шо він був битком набитий москалями і тільки ними бо ніхто більше в оточенні носіїв «рускава міра» та «рускай православной культури» жити не хотів. А щоб всі знали хто тут обітає і випадково сюди не забрели то зразу коло готелю висів прапор з кольорами зубної пасти Аквафреш і стояли бусіки з ще совєтським надписом «інтуріст».

Москалі приїжджають на курорт найперше щоб напитися та наїстися, тіпа на шару бо все включено і не треба за це окремо платити, море та розваги їх мало цікавлять. Тому щоб зіпсувати їм відпочинок треба було насамперед напакостити в столовій що, як ми знаємо, Чорний Кочегар вмів робити якнайкраще. Крім зіпсутих страв ще й сам вигляд Чорного Кочегара в шапці-вушанці, в старому радянському костюмі і з пляшкою в кишені міг «спортити» апетит кому завгодно, але не москалям. Але ж в запасі Чорного Кочегара були ще часник і квашена капуста! Добряче кирьнувши та закусивши Чорний Кочегар сідав в центрі столової готелю і зосереджено починав пердіти аж дим зі сраки йшов. Сморід стояв такий, що москалям аж очі виїдало і шлунки вивертало. Тож вони закривали руками роти і чимдуж кидалися бігти надвір ригати. На виході зі столової, звісно що, ніхто нікого не пропускав і утворювалася «толкучка». В декого струмені риганини все ж таки під тиском проривалися через пухкі пальці що ледве стримували рот і надуті щоки. Ці блідо-руді струмені з погано прожованими кусками їжі оббризкували стіни навколо і падали благодатним дощем на голови тих, хто був попереду. Від чого передні теж, в свою чергу, ригали далі щойно зїдженими стравами.

Не тільки всередині, а й надворі теж були бари, в них звісно що цілодобово грала москальська попса, незмінна от вже кілька десятків років як і влада в їх країні. Москалі швидко сообразили що можна напиватися на барі коло басейну де не так смердить. Та неспроста Чорний Кочегар стільки років крутився колі ІТ-шників з Дубових Мікросхем, то ж вночі він взяв і втіхаря взламав головний комп'ютер готелю та накачав туди стрілецьких і повстанських пісень. Бачили би ви їх лиця коли зранку на зарядці замість звичного Кіркорова чи Баскова вони почули «ах лента за лентою напої подавай, Вкраїнський повстанче москаликів вбивай» чи «тече річка Полтва, в ній москальська кров». Половина тут же спаковувала чемодани і їхала відпочивати додому десь на Ладогу, швиденько, поки тут їх ці кляті бандерівці не закатрупили. Правильно, а чо вони сюди приперлися, задорого в Криму відпочивати, привикли мати все і на шару?!

На пляжі музики не було, тож прийшлося Чорному Кочегару травити москалів їхніми ж методами – а саме «фабрикою тролів». З різних акаунтів почав він срати в неті на всяких тріпадвайзерах які тут є класні нудистські гей пляжі, приїжджайте дорогі німці на свінг-вечірки під відкритим небом, скільки тут красоток з Росії понаїхало «загаряти» топлесс і тому подібне. І знаєте що, вони клюнули!!! Не пройшло і кілька днів як весь пляж заполонили автофургони з цілої Європи, голі люди сімями засмагали, грали в волейбол чи смажили ввечері барбекю.

Нудизм і москалі це речі несумісні, їхні розтовстілі тіла хіба що у порно-фільмах жахів показувати чи в патологоанатомічному музеї при медуніверситеті студентів на них вчити. І то б прийшлося робити підписи де чоловік а де жінка, бо через складки жиру на місці пісюна проступає лише маленька дзюрочка, груди в обох статей однакового розміру а жінки ще й коротко пострижені. Путін теж кросавчєг, так залякав бідних москалів геями і лесбіянками що ті тепер їх бояться гірше ніж спіду. То ж хоч на пляжі були в основному звичайні нудисти, бо попри їх пропаганду підерасів у Європі не так вже і багато, на пляж ніхто навіть і не потикався, щоб раптом ці збоченці не накинулися і не з'їли їх живцем чи, що навіть гірше, зґвалтували.

Як це не дивно, але москалі умудрялися купатися навіть в басейні де щойно плавав Чорний Кочегар. Їм було байдуже, що там вода мутніша ніж Москва-Ріці. Їм було байдуже, що Чорний Кочегар зумисно ігнорував туалет і справляв нужду з бортика прямо в басейн. Все рівно гади купалися і все.

Тоді Чорний Кочегар придумав підступний план. Старим москалям, для кого відпочинок це їжа і бухло він вже його зіпсував, а от молодим москалятам потрібні тільки селфі, фейкбук та ін-стограм на фоні чорного басейну. Будуть писати що це спеціально для них привезли сюди воду з Чорного Моря. Для молодих у відпочинку немає сенсу якщо його весь не перефотографувати з різних ракурсів, не описати, не зачекінитися всюди включно з громадським туалетом і не викласти це все в нет щоб інші лайкали, висловлювали своє високомєрне «мнєніє» та тихо заздрили. Тому Чорний Кочегар залягав тихо на дно басейну з трубочкою для коктейлів для дихання і, коли хтось з москалят необачно проходив поруч дивлячись не на гори, море, пальми та людей навколо, а в екран свого окофону, - то Чорний Кочегар весь голий та в шапці вушанці виринав раптово з-під води на поверхню і страшним голосом що є сили кричав «Путін Хуйло!». Айфон тут же випадав з рук в басейн і москалик йшов покінчувати життя самогубством, в нього тепер не було сенсу жити без телефону. Шукати айфон в чорній каламутній воді ніхто навіть і не пробував. Та й не найшов би він нічого все одно, адже Чорний Кочегар спритно підхоплював апарат над самою водою, резетував його до дефолтних настройок, ставив українську мову і продавав за грубі євро емігрантам з Тунісу, а гроші переказував на допомогу АТО.

Персонал готелю був безмежно вдячний Чорному Кочегару за то що той звільнив їх заклад від навали москалів. Тепер в ньому могли поселятися німці, італійці, Українці та інші культурні люди від чого і готель і персонал тільки вигравали. То ж скоро в Чорного Кочегара вже був запис на місяць наперед які готелі він має продемоскалізувати, дзвонили навіть з Туреччини і Єгипту. Але ж не міг Чорний Кочегар зустріти .День Незалежності неньки за кордоном! Тому в кінці літа скасував він всі замовлення і взяв собі квиток на літак додому, але не чартер напряму у Львів, а з пересадкою через Москву. То ж треба ще килимок для ніг з Путін Хуйло біля входу в мавзолей покласти!




Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Аудіотрек в аффторському виконання можна послухати тут і друга частина тут

Буду вдячний за відгуки і коментарі. Також Сталкер обіцяв зробити відяшку шоб мона було на ютюбі і фейкбуку шарити. Там вже буде і його голос також.



Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Чорний друг Чорного Кочегара

Жилося Чорному кочегару на новому місці в Кузні доволі непогано. На вихідні Кадри забували багато всього в холодильнику, так що їсти-пити було що. От тільки після його старої теплої Катєльні ну ніяк він не міг він звикнути до нового офісного дубака. Ба більше, Кадри навіть умудрялися деколи кондиціонер вмикали на охолодження! «Бачте їм зажарко, а я тут зубами на келішок не попадаю!» думав Чорний Кочегар. Спочатку Чорний Кочегар пробував спати в серверній, там хоч троха дуло теплим повітрям. Але ж воно курча гудить гірше ніж його котли і бойлери разом взяті, а ще й деколи посеред ночі починає пищати вовсю, прокидаєшся і здається ніби атомна війна почалася, най го шляк трафить з тими серверами. Хоч бери і вимикай їх аби нормально поспати. Але ж не вийде, особливо затяті Кадри ще й по ночах працюють не даючи йому нормально виспатися! Тому Чорний Кочегар, як завжди, придумав підступний план примусового обігріву котельні. План складався з трьох пунктів.

1)   Влітку, коли котел вимкнений, грітися кондиціонерами
2)   Взимку унеможливити повне вимкнення батарей в принципі
3)   В міжсезоння почастіше користуватися теплою водою аби її надлишок все таки поступав в батареї і вони були теплі

З кондиціонером було найпростіше. «А давай но я переставлю кнопки обігрів-охолодження в одному з пультів кондиціонера місцями!» подумав він. «Люди вмикатимуть кондюк на охолодження, а насправді він буде на обіграв!». Найкраще щоб це був кондиціонер в мітинг румі бо його ніхто ніколи не вимикає. Відповідно весь офіс вже не зможе увімкнути свої кондюки на охолодження і Чорний Кочегар мирно собі кунятиме в теплі і затишку посеред жмуту кабелів десь під столом закинутого мітинг рума.

Все було ніби добре, правда Кадри троха харилися що в мітинг румах повітря було якесь затхле. А що вони хотіли, Чорному Кочегару от вже скоро сто років виповниться! Ну і щоб йому не дуло зі стелі він ще й вентиляцію відрегулював таким чином, шо закоротив вхід на вихід. Тому вона просто гуділа і нічого не вентилювала.

Взимку кондюки не справлялися і в Кузні вмикали автономне опалення. Але деяким Кадрам було зажарко і вони перекривали батареї в нуль!!! «Як можна робити таке святотацтво, я ж скоро з Чорного в Льодового Кочегара перетворюся!», думав він. Якби ж то в кузні була тільки одна батарея, як в його Катєльні, то поламати її була б не проблема. Але ж тут їх сотні!!! З розпачу Чорний Кочегар вже був почав думати щоб потроху линяти назад в свою стару Катєльню. Але ж там зараз парасольки господарюють, ще більша ж...! Та провидіння не лишило його самого і послало йому помічника.

Поруч з Кузнею була фірма що возила розбиті автомобілі з Того Світу. Вони їх ремонтувала і продавала майже як нові. ЗАЗ-вичай автомобілі приїжджали пусті, потрощені та всі в морській пилюці, нічого вартого уваги Чорного Кочегара. Та одної ночі помітив він ніби в одному з автомобілів щось сі світит і мигАє. Вдів він свою фуфайну та шапку вушанку, кирьнув для хоробрості пальоного віскі з чийогось недопитого пластмасового стаканчика («хтось з Кадрів тут явно сачкував на пянці», подумав він) та й пішов подивитися шо то воно таке може бути.

Обана! На цей раз серед купи битого автохламу один з автомобілів був зі своїм власником всередині! Привид виявився чорніший за самого Чорного Кочегара, тільки зуби світилися і цокотали від холоду в темноті. «Та ти бідака змерзла.... Напевно за останні позичені гроші машину купила і тепер немаєш куди вертатися, бо там на тебе чекає тюрма, жінка і голодні діти» сказав Чорний Кочегар та й взяв привида до себе в Кузню погрітися. Відгодував його бананами що ще не догнили в столовій і мав тепер напарника бухати разом.

Якось після дня Аноніста в офісі лишилося ну дуже вже багато недогризків піци та різного роду недопитих пляшок. Чорний Кочегар хоч і не аноніст але теж вирішив влаштувати собі свято, та й треба ж всі продукти знешкодити поки сюди щурі з Заводу не пробралися. Чорний привид, звикший в свому житті тільки курити траву, кохати під пальмою жінку, аж кокоси на голову падають, лежати собі в тіньку і нічого більше не робити: ні їсти ні пити толком не вмів. Тому навіть попри тонни закуски він доволі швидко набрався від віскі без льоду та та джину без тоніка. «А що хороший продукт хімією портити», казав Чорний Кочегар.

Чорний Кочегар встиг показати Чорному Привиду тільки один, найтепліший туалет на третьому поверсі. От чорний бідака туди і прибіг щоб просратися і троха поригати, аби очистити свій чорний організм від шлаків та звільнити місце під нове бухло. Прибігає він раз в туалет – зайнято, зробив круг навколо офісу, прибігає другий раз – далі в кабінці закрито, тільки пісюар та  умивальник вільні. «Там що хто заснув чи може дрочить?!» подумав Чорний Привид і насрав прямо в пісюар. Правда від цього вчинку навіть такій мавпі як він стало гидко і, не втримавшись, він туди ще й наригав. В пісюар, само собою. «Ну ж не в умивальник було ригати! Там можна голову об кран розбити аж до крові, ну і після всього цього мені ще потрібно було лице, ніс і руки помити», виправдовувався він перед Чорним Кочегаром.

Щоб приховати сліди злочину вони спочатку спробували все ретельно злити. Але пісюар доволі швидко забився тому залишки води, яка сама вже не хотіла стікати в каналізацію, вони акуратно вичерпали горнятком із логотипом Дубових Мікросхем взятим в когось з кадрів на столі.

Чорний Кочегар зрозумів що цим пісюаром користуватися вже ніхто і ніколи не зможе аж поки всю стіну стіну не завалять і все там не поміняють. Бо він добре пам'ятав як у старі-добрі часи, коли Чорний Кочегар ще відпочивав по путівці в Адєсі, час від часу у відкритому морі йому попадалися торпеди-какашки які несподівано нізвідки виринали прямо перед його носом. Ці торпеди були настільки міцними що неушкодженими легко проходили всі сифони, коліна, колектори та очисні споруди і зараз плавали тут поруч тебе у всій своїй красі, так ніби щойно побачили світ божий. Якщо така торпеда попала у вузький сифон пісюара а потім додатково була посаджена на клей риганини то жоден майстер, жодна кислота її вже не виїсть. Тому ніхто цим пісюаром нормально більше не користувався. «Але пофіг, то проблеми Кадрів, були б мудрі поставили б туди мочалки з кухні як роблять в ресторанах в центрі». Або нехай ходять собі під опору високовольтної лінії електропередач яку спеціально забрали геть з території Кузні, бо Чорний Кочегар так її був обісцяв, що вже аж коротила на землю.

Тепер у Чорного Кочегара був помічник який теж любить тепло. Вони разом доволі швидко попідпилювати крани батарей зсередини так, шоб вони ніколи не закривалися до кінця. І скільки б завгосп їх не лагодив вони все рівно завжди пропускали.

Також Чорний Кочегар заставляв Чорного Привида митися в душі по кілька разів на день в надії зробити з нього білу людину. Відповідно навіть влітку надлишок теплої води завжди поступав у батареї і Чорному Кочегару було не зимно. Ще от би ті кляті Кадри вікна від жари не відкривали... Але і до цього рано чи пізно дійдуть руки Чорному Кочегару.

На жаль гробік Чорного Привида все ж таки поремонтували і продали новому власнику. А разом з ним і Чорного Привида збоку непристібнутого на пасажирському сидінні. Тому Чорний Кочегар лишився знову сам на сам з Кузнею та Кадрами в ній.


Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Чорний Кочегар і Щурі

Щурів в гуртожитку було приблизно стільки ж як і студентів. А може навіть і трохи більше. Але поки тривало навчання то ці великі та нахабні тварюки хоча б старалися десь ховатися. Хто у темному туалеті в кінці по коридору, хто посеред пустих пляшок під ліжками, а хто в двометровій запашній купі сміття на кухні гуртожитка номер 5.

Настало літо, всі роз'їхалися. Чорний Кочегар лишився в гуртожитку сам на цілий поверх. Він якраз пішов на свою першу роботу, тому мусів працювати без відпустки. Відчувши свою чисельну перевагу от тут вони всі і повиповзали!

Було жарке, потне літо... Всі вікна відкриті навстіж а холодильник в кімнаті гудить не вимикаючись. Будівля гуртожитку не спроектований на комфортні умови життя поза навчальним роком. Холодне пиво не помагає, цілу ніч напів-спиш ніби в сауні, а в туалет бігаєш голим. Старшокурсники підказали лайфхак: намочити простирадло у воді і закутатися в нього з головою. Поки тканина зимна то ти собі спиш. Правда за дві години знову прокидаєшся весь мокрий. Та на цей раз вже не від простирадла - а від власного поту. Знову йдеш до умивальників, знову там мочишся ну і далі в люлю аж до ранку.

Якось посеред ночі Чорного Кочегара розбудив дивний шурхіт в кімнаті. Це не була звична гризня під підлогою коли щур цілеспрямовано ломиться в кімнату щоб відгризти твою сонну крайню плоть. На цей раз звук був такий, ніби то гномик з Вроцлава забрався у смітник і вчинив там п'яний дебош.

«От гномосєки!!!» - подумав спросоння Чорний Кочегар. Смітником у нього слугував прямокутний ящик з ДСП від посилок Укрпошти з Чернігова. Ящик стояв під столом на кухні. Стінки «Смітника» аж резонували наче могутні литаври в Оперному театрі.

Спати в таких умовах було реально хіба що п'яним. Але точно не з бодуна як зараз. Тому Чорний Кочегар змусив викинутися себе з ліжка на підлогу і, закутаний в простирадло як єгипетська мумія, поломився глянути шо там на кухні.

Та тільки но він включив світло як величезний, немов кіт, сірий пацюк перескочив Чорного Кочегара і блискавкою промчався плінтусом повз стіну. Далі він стрибнув на ліжко звідки на підвіконник і через вікно надвір. Але ж Чорний Кочегар жив на четвертому поверсі!!! Вони що літати вміють???! Ото мутанти!!!

Тим не менше, вже через півгодини той же пацюк повернувся знову. Але тепер він безрезультатно тицявся своєю гострою мордашкою об запилюжене «стікло» гуртяжного вікна.

---

Більше ніж це жарке літо в кімнаті з повністю закритим вікном Чорний Кочегар ненавидів лише своїх сусідів. Бо вони лишили ввімкненим на повну гучність «Наше Радіо», а також будильник на 6-00 ранку. Та й поїхали собі на всі канікули додому. Не минало і дня щоб Чорний Кочегар не справляв свою нужду під їх двері. І зловтішався який там буде запах в кімнаті коли вони повернуться. І йому ставало трохи легше це все терпіти.

Та муки Чорного Кочегара на цьому не закінчилися. Більше ніж походів в туалет він боявся хіба що зубного. Та, на жаль, інколи приходилося взувати тапочки і довгим темним коридору без жодної лампочки йти до толчка. Разом з човганням підошви по паркеті поруч десь у темноті вчувався також і шорох їх вусів та пошморгування вологих носиків. «А що як вони зараз на мене накинуться і згризуть до смерті, так шо навіть слідів не лишиться!?» -думав він собі і ще голосніше чалапав ногами.

Туалет в гуртязі являв собою набір дирок в підлозі з дерев'яними перегородками між ними. Кульковою ручкою на стінах було закарбовано народну мудрість як ото: «Я тут сидів і гірко плакав, що добре їв і мало какав», чи «Дівчата беріть в рот у пацанів, це дуже приємно» чи «Твоє майбутнє в твоїх руках» на рівні очей, або «ПісАть на стЄнах туалЄта, уви мой друг нЄ мудрено. СрєдИ гамна ми всЄ поети. СрєдИ поетов ми - гамнО.» Але над цими написами можна було роздумувати, крутячи моток паперу в руках, тільки вдень. Бо вночі це було царство темряви і зловонія, в порівнянні з яким Полтва буде французьким парфумерним салоном. Бо вода, звісно шо, не зливалася!

Старшокурсники навчили Чорного Кочегара, шо при вході в туалет треба голосно потупати обома ногами. Тоді щурі ліниво розповзуться в сторони. Хоч і навпомацки, але вже не ризикуючи бути покусаним знизу ти зможеш зробити свою справу. І то лише якщо будеш везучим і не опинишся у гамні менш відважних студентів ніж ти.

Чорний Кочегар в гуртязі ніколи не користувався будильником. Бо завжди о 6 ранку на роботу приходили тітоньки прибиральниці і на весь голос причитали що то за скотина насрала в умивальник... А що вони хотіли якщо в туалет страшно зайти!

Навіть коли ти нарубаний і вже нічого не боїшся то все рівно не хочеться йти в той їх туалет. Бо присядеш собі в темноті і від того запаху тут же потягне ще й постругати. І тут дилема: бо невідомо шо і як робити першим. А два процеси одночасно не получаться ну ніяк. Тому так-сяк освітлені умивальники були доволі непоганим рішенням проблеми. Тим більше вони також були в кінці по коридору перед туалетами. Ну і заодно кохальника після того діла завжди можна було помити.

---

На кожному поверсі гуртожитку номер 5 було дві загальні кухні з одною газовою плиткою і одним смітником аж на п'ятдесят одну кімнату. Двісті студентів запросто продукували кілька кубометрів сміття на добу. Це все лежало Говерлою в куті кухні, заодно працюючи як безкоштовне компостне опалення. А й справді, незважаючи на відчинене вікно, холодно в кухні не було ніколи. Бо це все гнило і смерділо.

Кожного ранку приходив завгосп і шуфлею через вікно викидав цю всю купу надвір. Саме так, з четвертого поверху ці всі шкірки картоплі, шкарлупа від яєць, прокладки і гандони летіли вниз на траву. А там сміття вже перевантажували на тачки і далі в контейнери.

І чи мені хтось повірить якшо я скажу шо в тій купі їжі не жили щурі?! Не то шо жили, жирували! І то вони були обнагліли вже настільки, шо ховалися назад у купу лише при вигляді Камєнди з пневматикою чи завгоспа з лопатою. Не знаю чому, але пельмені і гречка на тій кухні получалися досить таки нічого.

Так от. Одного разу ввечері ми влаштували облаву на щурів. Озброїлися берцами, клюшками, паяльниками, молотками, віниками та й взялися за геноцид. Але не все так просто. Загнати щура в пастку це пів справи. А от знищити його до смерті можна лише або припікши йому паяльником яйця або роздавивши берцом голову.

Після полювання ми вирішили зробити подвиг і прибити щура Камєнді на двері. Вибрали найбільший екземпляр розміром з домашнього тер'єра і припиз...и його цвяхом «соткою» за хвіст. До ранку вся клямка була в щурячій крові. Побачивши це Камєнда озвіріла і замість того шоб мирно собі рахувати взятки, пішла по кімнатах шукати хто це зробив.

Той самий ранок. Чорний Кочегар відкриває з бодуна очі і бачить як якась сіра хвостата скотина мирно спить собі зігнувшись калачиком на його теплому животі. І це не кіт, якшо ви так подумали. Але скинути щура на землю нема ні сил ні охоти. Десь там в дверях щось сама до себе волає Камєнда тіпа «Як ви таке посміли, всіх вас зараз виселю!».

«Чого вона там стала! Зайшла б до нас всередину, зігнала щура, подала водички. Може б тоді зрозуміла шо тут нема поки шо з ким говорити...» - роїлося в думках Чорного Кочегара.

А та далі: «Як так можна сцяти вниз з підвіконника кухні четвертого поверху та ще й кричати моїй дочці: Чого втикаєш, прутня не бачила! А якби ви впали - а мені відповідати! Скільки ви Випили вчора?»  - продовжувала Камєнда.

На слові «Випили» проснувся Таракан. Він був мандрівним алкоголіком, де наливали там і він. Грав всім на гітарі а потім бухий вирубувався спати. Зараз він лежав на коврику коло ліжка з обриганою Чорним Кочегаром головою. Знав де лягати! Тре Таракан очі, тре, а вони так і не відкриваються.

«Ааа, я осліп!!! Допоможіть хто може, викличте швидку!» - кричав він і шатався взад вперед по кімнаті. Камєнди вже десь не було, напевно втікла від гріха подалі. Інакше вона би викликала прибиральницю і та протерла йому мармизу своєї шваброю. Доволі скоро зовсім сліпий Таракан вкохався головою у перекладину турніка між шафами і звьоздочкою розпростерся на підлозі. В кімнаті 451 знову запанував мир та спокій!

«Старшина Петренко, дозвольте будь-ласка увійти» - сказав якийсь голос і, не чекаючи дозволу, відсунув шторку. В кімнаті затягнуло хлоркою з коридору....

«І що ми їм всім вчора зробили...» - тліла думка. - «Чому не дають нам спокійно сьогодні померти?»

«Червоний еСс у вас живе? Ми знайшли його конспект коло Пілоту. Підозрюється у... ». – недоговорив старшина Петренко. Бо його погляд нечайно впав на здоровезного сірого щура що перекочував з живота Кочегара на обличчя Таракана. Щур задоволено хрумкав і водив вусами, обгризаючи з обличчя застиглі залишки вчорашньої їжі. Він скоса глянув на мєнта, потім на його пагони. Неквапливо, але впевнено щур рушив в його сторону. Один на один з щуром Мєнт засцяв. Тому він тут же втік за двері, не забувши прихопити з собою «на пам'ять» наручний годинник зі стола Чорного Кочегара.

Невдовзі студентські прокльони все таки матеріалізувалися. Якось прибиральниця пробувала змити «їжу» в туалеті. Захищаючи общак «щур Кочегара» вкусив її за руку, від чого бідака померла в лікарні. З гуртяги номер пять на тиждень виселили всіх студіків включно з самим Чорним Кочегаром і назвали це дератизацією. Люстрація пройшла успішно: слабші щурі померли з голоду, а сильніші розбіглися по сусідніх гуртожитках. Місце щурів зайняли миші та таракани. Але то вже інша історія.

А Чорний Кочегар на все життя зрозумів що щурі і люди - то речі несумісні.

Троха милих щурячий фоток тут
Дігери всіх країн єднайтеся!

RottenDeath

...fidelis ad mortem...

Golem

На цей раз тут є Таз, Полтва і кЕксплорер :)

Вибори Чорного Кочегара

«З ранку пиво робить диво», - подумав Чорний Кочегар (ЧК) та й пішов у магазин коло заводу. На прохідній висів плакат з надписом «Новий курс країни 36,6». Поруч на плакаті красувалася велика фотка Вахтьорші (Вах) з жирним розплетеним волоссям.

«Це як, за один дОляр вже 36.6 грн проситимуть???» - подумав ЧК, - «Може піти поповнити заощадження, поки ще не пізно?».

Як відомо, у галичанина існує три фінансових стани:

1 - Є гроші
2 - Немає грошей
3 -Треба продавати долари

ЧК лиҐнув си пива і роздуплився, що це ж настали вибори директора заводу! Тому вірити всім цим лозунгам не можна.

На виборах було два реальних кандидати і купка сан-технічних. Найбільші шанси мали Горох, діючий директор заводу, та його давній опонент – Вахтьорша з прохідної. Гороха всі добре знали за його пердьож, що туманом накривав територію заводу. Аж деколи на Варті писали про сморід у Львові, який невідомо звідки береться. Робочі біля станків стояли в стиряних з їхнього ж бомбосховища протигазах. З часом вони навіть навчилися пити не знімаючи протигазу! А чому б і ні! Вугільний фільтр непогано очищав сивуху, тому зранку голова менше боліла.

Вах не перділа, хоч і мала таку здорову дупу, що аж не пролазила в турнікет на прохідній. Спеціально для неї на завод був прорубаний окремий прохід. За відкат Вах випускала крадіїв без перевірки, через свій ходок. Вибори Вах таємно фінансував директор танково-автобусного заводу (ТАЗ) Чуркін, давній ворог Гороха.

Території двох заводів розділяла вулиця Лугандонська та прилегла до неї залізниця. По колії, в основному, їхали вагіни з людьми та краденим лісом. ТАЗ випускав броне-автобуси, незмінні ще з часів закінчення війни. Клієнти знали про їхню «високу» якість, тому вимагали аби автобус їхав до них своїм, а не колійовим, ходом. Через це схабарити на ТАЗ-і не виходило. Чуркін люто заздрив Гороху який, замість стиряного шоколаду, завжди міг продавати пресований кал.

Чуркін задумав підступний план. Він допоможе Вах стати директором. Коли та доведе завод до банкротства, то Чуркін прихватизує його за безцінь. Тоді замість шоколаду їм доведеться випускати туалети до автобусів Нео-ТАЗ. Це включатиме розробку давачів зайнятості бильця, проектування вимірювачів рівня сцяків та калібрування сенсорів смороду в кабінці. В його рідному ТАЗ-і ніхто цього робити не бажав.

За Гороха завод не те щоб процвітав, але точно тримався вище рівня Полтви. Шоколадки йшли на оборонку, вільні площі під ІТ офіси для «Дубових Мікросхем». Зароблені кошти вкладалися у дешевий самогон для працівників, а їх зайва енергія витрачалася на боротьбу з ТАЗ-ом. На місці вже пустих бомбосховищ Горох побудував ЖК «Клітка». У підвалах, що поруч, почали зводити клініку з Полтво-терапією. Ніби все добре...

Та Вах заявила, що коли її виберуть, то прохідна рахуватиме день за два. Що вона понизить поріг хабар-детектора на виході втричі, а корупція буде лише по перерахунку. Також вона пообіцяла відкрити на заводі філіал OLX і Нової Пошти, для ще зручнішого розхабарювання активів.

Чорному Перегару було би пофіг на всі ці вибори, якби Вах не мукнула про наполовину дешевше опалення. «Та це ж повний жіночий орган в чоловічому роді!» - думав ЧК. Це ж йому прийдеться зі своєї кишені доплачувати їм за тепло! Тому ЧК вирішив завадити Вах перемогти на виборах.

На заводі існував гурток хуйдожньої самодіяльності. Її керівником був пан ГЕ. Він давно мріяв крутити свою «Чорну руту» з усіх гучномовців заводу. Цілодобово. Знаючи це, ЧК легко переконав ГЕ також взяти участь у виборах нах.

«Перемогти популіста може тільки ще більший популіст», - казав ЧК. Тому головними лозунгами його кампанії були «Директор – слуГе заводу» та «Вісім вихідних на тиждень». Ге зробить надбавку за нетверезість, а опалення буде безкоштовним взагалі. Бо Ге заставить Гороха виробляти біогаз. Завод перейде на Agile. Замість нарад та планерок, де нема як випити, усі задачі етикетками висітимуть на склі прохідної. Задачі закриватимуть Вах огляд і, тим самим, полегшуватимуть вихід з награбованим.

Поки Горох та Вах шукали агітаторів, палаточників, об'єднувалися у всілякі шлакоБлоки та готували армію тітуханів; ЧК застосував схему «Рукавичка». Він прописав в Катєльні всіх, хто бажав закосити від армії. Завод рахувався стратегічним об'єктом, тому на військкомат було пофіг. За це косарі мали поставити свій голос або за Ге, або за Гороха.

Явним прихильникам Вах, а саме відділам кадрів, клінінгу та комплектації, - ЧК посеред зими вимкнув опалення. Як наслідок вони захворіли на гриппер і просдудіфіліс, та на вибори не пішли. Потім ЧК «спалив» на кЕксплорері дирку-залаз на територію ТАЗ-у. Чуркін перестав втручатися у їхні вибори, бо тепер мусів ганяти всяку школоту по власних необ'ятних просторах.

Та працівники заводу все прекрасно розуміли. Що нАвалон і Жлобус, будівельні компанії Чуркіна, віданексували у Гороха землю під свої новобудови. Що Вах була німфоманкою і тільки й мріяла про поглиблений огляд в каптьорці. А Ге він і в Полтві Ге.

Вибори пройшли спокійно і всі з нетерпінням чекали на підрахуй. Та Його і отримали. Бо лише два голоси були за Гороха, один голос був за Ге і один - за Вах. А всі решта бюлетені виявилися зіпсутими широким написом від руки: «за ЧК».



Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Заліз якось чорний кочегар у сховище під своїм Заводом. Бомбік виявився гнилим. Крім віників Вахтьорші та поцвівших протигазів нічого не було. Йшов вже ЧК на вихід та побачив на жовтого блискучого таракана. Машинально підняв ногу щоб його роздусити як раптом чує людський голос:

-    Не дави мене, я виконаю будь-яке твоє бажання!
-    А чого тільки одне?
-    Ну бо я золотий таракан, а не рибка. Таракани менші тому тільки одне бажання.

Згадав ЧК як все життя мріяв попасти в бомбік під Цитаделлю, Укрзалізницею та Політехом. Тому каже:

-    Я хочу могти проникнути в будь-який бомбік і щоб мене не спалили
-    Ок. Перетворю тебе  на таракана...
-    Що? Я не хочу бути тараканом! А як же хабар? Як же круті фоточки на пульті біля дизеля? Мені так не цікаво!
-    Ех ти зрадник! А хто Голему говорив шо лазиш тільки для себе, хабар не береш, входи палити не будеш і звіти писати теж? – сказав таракан і загрозливо насупив вусики
-    Нє, так не канає. Давай щоб всі знали де я побував!

Золотий таракан покрутився взад-вперед, попив водички що сочилася у бомбік, і каже:

-    А давай я тебе зроблю головою УкрХабарВидобування?
-    А що це?
-    Це секретна структура СБУ яка кришує скупку радіодеталей. Добутий паладій та золото йдуть на поповнення резервів держави.
-    Та ти гониш!
-    Я серйозно! Ніколи не задумувався чому СБУ регулярно накриває продавців ртуті, радіоактивних матеріалів, а золото і паладій не рухає?

Пропозиція була цікава. З одного боку тебе всюди водитимуть, фоткатимуть і поїтимуть. КМ-ки вже будуть покусані та посортовані по кульочках. А з іншого боку так нецікаво! Це все офіційно! А як же азартне шатання вентшахт? Як же ігри в хованки з охороною? Як же пости на урбантріпі де я побував!

-    Ні! Дай мені краще уранове розводло. Щоб під ним люба герма піддавалася. Щоб воно було і ліхтариком, і кусачками і газовим балончиком одночасно! А решту я зроблю сам!- випалив Чорний Кочегар

-    Ну гарааазд, - відповів золотий Таракан. – Але якшо тебе приймуть то це сходу стаття за зберігання радіоактивних матеріалів. А ще від нього хуй не стоїть.

«А навіщо тобі щоб стояв« - хотів був спочатку відповісти ЧК але передумав, бо ця фраза стосувалася його самого.

-    Ну ок, що ти тоді пропонуєш? – запитав ЧК наближаючи затерплу ногу до таракана.
-    Зажди, зажди. Ти хочеш всюди лазити, все фоткати, хабарити і мати авторитет у діггерському світі?
-    Саме так
-    Ну то давай я тебе зареєструю на Експлорері! Напишу в чаті що ти свій чувак, беріть його з собою. От всюди з Васічом і побуваєш...
-    А які «але» ?
-    Звіти треба писати. А то Голем забанить нафіг! - відповів золотий таракан і швиденько сховався у щілину КИД.


Дігери всіх країн єднайтеся!

113 Гості, 1 Користувач