Друкарні та Ференц Ліст

[explorer]

Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/

Друкарні та Ференц Ліст

Ігор МЕЛЬНИК 
 
Продовжимо наші проходи вулицями колишньої Хорущини, дільниці Львова, що колись розташовувалась на південний захід від Галицької брами.

Вулиця Вороного

Від площі Маланюка відходить вулиця Вороного. Колись вона називалась Гофманською, бо на її початку стояв готель Георга Гофмана De Russie, перейменований згодом на "Жорж". Потім вулиця звалась Крутою, а на початку ХХ сторіччя її назвали на честь письменника Генріка Сенкевича.

Це доволі рідкісний випадок у столиці Королівства Галичини і Володимерії, коли вулицю називали іменем відомої живої людини, що не була власником нерухомості на ній чи членом цісарської родини. За радянських часів вулицю перейменували на Тімірязєва, а 1992 року - на Вороного.

Поет Микола Вороний (1871-1938) у березні 1891 року разом з Миколою Міхновським, Борисом Грінченком, Володимиром Cамійленком, Іваном Липою заснували на Тарасовій горі у Каневі "Братство тарасівців" і дали клятву присвятити життя Україні. Вороний двічі перебував в еміґрації у Львові, за царських та радянських часів. Тут він зблизився з Іваном Франком і навіть став його кумом. Вороний був у Львові бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, членом редколегії журналу "Житє і слово" та режисером театру "Руська бесіда". Після другої еміґрації Микола Вороний працював директором драматичної школі при Музичному інституті імені Миколи Лисенка. 1926 року він перебрався до УСРР і загинув на Соловках. Вороний переклав українською мовою "Інтернаціонал" та написав гімн "За Україну, за її волю...", однак він був насамперед поетом-ліриком, одним із зачинателів модернізму в українській літературі.

На вулиці Крутій-Сєнкевича збудували на початку ХХ сторіччя кілька сецесійних кам'яниць. На розі вулиці Руданського стоїть будинок, споруджений за проектом архітектора Яна Шульца. 1990 року тут було засновано редакцію народного часопису "За Вільну Україну".

Привертає увагу гарними кованими решітками на балконах будинок за номером 9. Його збудували 1907 року за проектом Юзефа Пйонтковського. До війни тут перебував офіс нафтової фірми Polski Przemysl Naftowy S.A., а також з десяток інших підприємств.

Друкарні

Навпроти - колишній технікум легкої промисловості. З брами цього будинку можна було зайти колись до пасажу Міколяша. Поруч у конструктивістській будівлі 1930-х років з 1995 року міститься Галицька районна адміністрація. На сходовій клітці цієї кам'яниці збереглися цікаві барельєфи.

Цей будинок належить вже до вулиці Ференца Ліста. Колись вона називалась Ковальською, а 1871-го її перейменували на честь Самуеля Богуміла Лінде (1771-1847), польського мовознавця шведського походження, автора багатотомного "Словника польської мови".

На вулиці Лінде найцікавішою будівлею є колишня спілчанська друкарня за №4, збудована 1895 року за проектом Вінцента Равського-молодшого. Тепер тут продають косметику під шведським прапором (можливо, на честь Лінде), а про колишню друкарню нагадує скульптурне зображення першодрукаря Йогана Ґутенберґа.

Ще одна друкарня розташована неподалік, на вулиці Ковжуна, 10. Цей поліграфічний комплекс будували у 1910-1925 роках за проектом архітектора Євгена Кароля Червінського. До війни це була найпотужніша друкарня у Львові. Та й до 1970-х тут друкували найбільші львівські газети та містилося видавництво "Вільна Україна".

Друкували тут також московські газети "Правду" та "Ізвєстія"... Тоді ще їх не передавали електронним способом. Газетний набір привозили з Москви літаками у рожевих рулонах-матрицях з цупкого картону чи якогось пластику, з витиснутими на них літерами. З них у Львові відливали друкарські форми.

Звичайно, московські газети для провінції висилали заздалегідь, тому видання тієї ж "Правди" у Москві дещо відрізнялося від львівського. Через це ходили деколи чутки, що львівська цензура міняє деякі матеріали у столичних газетах.

Вулиця Ференца Ліста

Тепер колишня вулиця Лінде носить ім'я угорського композитора Ференца Ліста (1811-1886). Цей композитор був у Львові з концертами навесні 1847 року, і деякі епізоди його перебування у галицькій столиці пов'язані з Хорущиною. Одного дня львівські літератори влаштували з нагоди приїзду угорського віртуоза бенкет у саду готелю "Жорж". Там тоді стояли оздоблені павільйони і альтанка з античними колонами, схожа споруда збереглася в парку Івана Франка.

"Погода була гарною - заставлено було столи в алеї під фруктовими деревами в оточенні шпалер розквітлого бузку та троянд. О четвертій годині місце біля столів зайняла громада з сорока осіб, самих літераторів та артистів. Товариство було добірним. Біля Ліста сидів Дзєржковський, щоб йому перекладати загальну бесіду, що велась польською мовою... Проголошували тости на честь літератури і літераторів, поезії та поетів і різних відомих людей... Врешті-решт все товариство в ході жартівливої та жвавої розмови, у якій хвалилось вино, зганьбило воду, як безбарвну стихію, що є джерелом всякої меланхолії у світі. Тоді Ліст, оголосивши, що не розуміє, як така стихія може ще знаходитись у такому добірному товаристві вчених людей, вилив власноручно всю воду, що була ще на столі, щоб замінити її шампанським..." - так описував цей бенкет тодішній львівський журналіст Владислав Завадський.

Згадуваний ним Юзеф Дзєржковський (1807-1865) був відомим у ті часи галицьким літератором та журналістом, дописував до "Денника паризьких мод", що виходив тоді у Львові. Він був учасником польського повстання 1830-1831 рр. та автором популярних у середині ХІХ сторіччя повістей "Куглярі", "Салон та вулиця", "Гетьманський універсал"...

Дзєржковський жив неподалік, на Хорущині. Щочетверга в його невеликому помешканні у 1840-х роках збиралися львівські літератори. "Дві скромно умебльовані малі кімнатки двоповерхового будинку на Хорущині наповнювалися тоді чисельним та голосним гуртом. У третій кімнатці господиня дому була зайнята самоваром... Коли збиралося численніше товариство, то ділилось на дві групи, бо не могло вміститися в одній кімнаті тісного помешкання", - згадував Владислав Завадський.

Тепер про більшість творів тодішніх львівських літераторів у нашому місті забули. Хіба деколи згадають про "Руську трійцю" чи Польський народний театр покаже "Помсту" Александра Фредра.