На Клепарівській вулиці

[explorer]

Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/

На Клепарівській вулиці 

Ігор МЕЛЬНИК
 
Клепарівська вулиця розташована у Шевченківському районі між вулицями Шевченка та Ярошенка. Дорога до приміського села Клепарова пролягала здавна поміж оселями Краківського передмістя та Арцибіскупським фільварком.

До Клепарова /

Село Клепарів виникло близько 1430 року як фільварок львівського міщанина Андрія Кльоппера (Клобера). Первісна назва Клоппергоф трансформувалася з часом у Клепарів.

Ця приміська громада тягнулася від Полтви до нинішньої станції Клепарів при вулиці Шевченка і була приєднана до Львова лише 1930 року. Місцеві городники виростили власний сорт черешень, який славився великими розмірами та смаком далеко за межами Львова. Однак у 1870-х, коли проклали залізничну колію на Підзамча і далі до Бродів, знамениті клепарівські черехи (черешні) пропали. Можливо, крім диму та шуму паровозів, у цьому винні також численні підприємства, що почали виникати на північних околицях міста.

1955 року Клепарівську назвали на честь радянського розвідника Ніколая Кузнєцова (1911-1944), який у Львові здійснив успішний атентат на віце-губернатора дискринкту Галичина Генеральної губернії Отто Багера. Втікаючи зі Львова, Кузнєцов, перебраний в уніформу німецького офіцера, загинув у березні 1944 року на Бродівщині. За однією з версій, - у бою з УПА, за іншою - від рук співпрацівників НКВС. З 1990 року вулиця знову називається Клепарівською.

Гора Страт

Пролягає вулиця під Гицлевою горою (інші назви гора Страт, або Справедливості). У середньовіччі міський кат мав обов'язок також очищати місто від нечистот та безпанських тварин. Тож помічниками його були також гицля, які, за переказами, селились під цією горою.

1769 року тут страчували гайдамаків. На вершині гори стоїть обеліск на честь повішених тут 31 липня 1847 року учасників повстання 1846 року Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського. Польські конспіратори намагалися в лютому 1846-го підняти повстання в Галичині та на землях, що перебували тоді під владою Росії і Прусії. Однак проти шляхтичів-конспіраторів виступили селяни, які виловлювали повстанців та передавали їх австрійській поліції. У Західній Галичині, в околицях Тарнова, селяни-поляки, розлючені на своїх дідичів, убивали шляхтичів, отримуючи нібито за це винагороду від австрійської влади. Подейкували, що урядовці платили селянам за голови шляхтичів, які ті приносили їм у мішках, хоча жодних доказів цього історики так і не знайшли. В польській історіографії ці події описані як "галицька різня".

Як писав Степан Шах, Йосиф Капустинський (1818-1847) не був поляком, а походив із греко-католицької міщанської родини з містечка Товстого на Тернопільщині. Але, студіюючи у Львові, зв'язався з польськими конспіраторами і став одним з організаторів повстання. Очолюючи загін повстанців, він намагався зайняти місто Пільзно біля Тарнова. Капустинського заарештували і стратили разом із Вісньовським, звинувативши їх у державній зраді.

На місці їх страти 1895 року спорудили обеліск роботи скульптора Юліана Марковського. Пам'ятник у дещо пошкодженому виді стоїть донині, щоправда, не зберігся орел, який колись був на вершині обеліска.

Довкола засадили сквер, який назвали парком Вісньовського. У листопаді 1918 року довкола гори Страт точилися затяті бої між українським військом та польськими повстанцями.

Під горою при вулиці Клепарівській, 16 за проектом Юліуса Гохберґера у 1891-1896 роках було збудовано комплекс притулку для вбогих фундації брата Альберта. Щоправда, нинішні власники будівлі зіпсували її зовнішній вигляд, пофарбувавши фасад, орнаментований кольоровою цеглою, у рожевий колір.

Засновник фундації Адам Хмєльовський (1845-1916) брав участь у польському повстанні 1863-1864 рр. У бою під Конєцполем був поранений і втратив ногу. Після поразки повстання Адам Хмєльовський навчався малярства у Варшаві. Граф Володимир Дідушицький надав йому кошти для студій в Академії мистецтв у Мюнхені.

У 1879-1880 роках Хмєльовський жив у Львові, де написав кілька картин на релігійні теми. У ці роки художник вирішив присвятити себе служінню Христу як брат Альберт. Однак не вдовольнився лише чернечим життям в орденах єзуїтів, а потім францисканців, а вирішив допомагати бідним та бездомним. 1888-го брат Альберт заснував свій перший притулок у Кракові. Згодом йому вдалося організувати притулки для бідних і бездомних, будинки для сиріт, лікарні для калік та хворих.

1882 року брат Альберт уклав угоду з магістратом Королівського столичного міста Львова про створення притулку в будинку, який міська рада надавала на вулиці Клепарівській, 16.

"Кожний вбогий, який звернеться до цих притулків, повинен знайти тут узимку і влітку місце для проживання, голодний і обдертий - харчування та допомогу у вбранні, вбогий, що не має роботи, - працю та заробіток... Ці заклади мають бути домами тимчасового притулку, постійного проживання та праці для волоцюг, жебраків, безробітних та бездомних..." - йшлося в цій угоді. Фундація брата Альберта дбала не лише про допомогу нужденним, але й про їх моральне здоров'я та навернення до християнства і чесної праці.

Папа Іван Павло ІІ 1983 року в Кракові беатифікував брата Альберта, а 12 листопада 1989 року відбулася його канонізація. В останні десятиріччя фундація Святого брата Альберта відновила свою благодійну діяльність у Польщі.

Єврейський цвинтар

З іншого боку вулиці, там, де тепер вирує Краківський базар, був старий єврейський цвинтар (окописько). Ще у 1970-х між деревами тут були залишки надгробків із гебрейськими написами. Цвинтар був закритий для поховань ще в середині ХІХ сторіччя, втім зберігся аж до ІІ Світової війни, коли його почали знищувати гітлерівці. А довершили ліквідацію окописька вже за радянських часів. Цвинтарні плити використовували для вимощення вулиць та доріг.

При старому цвинтарі у 1898-1901 роках було споруджено єврейську лікарню за проектом Казимира Мокловського (вулиця Раппопорта, 8). Ця велична споруда з орієнтальним кольоровим куполом втратила багато своїх зовнішніх та внутрішніх оздоб, однак залишається неповторною окрасою цієї частини міста. 
>