Завод телеграфної апаратури. Історія.

Автор Alter, 03.03.2012 15:14:16

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Alter

    Блукаючи нетівськими просторами, зустрівся саме із цим заводом. Нижче пропоную комплексну нарізку інфи, що зумів витягнути із гугля, яка стосується саме цього заводу. Взагалі це є типовий приклад радянського якщо не гіганту, то вельми і вельми серйозного заводу, який дуже гарно був розбазарений за часів «вільної незалежної». Ну але тим не менше.

Сам завод знаходиться ось  тут



Історичні передумови

18 березня 1946 р.
... Перетворити місто Львів у великий індустріальний центр України.
Збудувати і ввести в дію у м. Львові автоскладальний завод, електроламповий завод,
завод телеграфної і телефонної апаратури, скляний завод, трикотажну фабрику,
підприємства харчової промисловості, а також відбудувати і збільшити потужність міської електростанції...

Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. – К., 1946, с.66.


     Маючи значну на той час економічну і воєнну перевагу над країнами соціалістичного табору, США розпочали першими підготовку до третьої світової війни у формі "холодної війни" проти СРСР, надали підтримки оунівському підпіллю. В свою чергу, сталінське керівництво використало міжнародну напруженість як привід для подальшого зміцнення адміністративно-командної системи та нових репресій. Було безпідставно відселено із західних областей України сотні тисяч чоловік.
Змушене відволікання значної частини коштів і ресурсів на зміцнення обороноздатності не завадило державі надати суттєву матеріальну підтримку регіонам, які особливо постраждали під час війни - Ворошиловоградська, Дніпропетровська, Львівська, Сталінська, Харківська області протягом 1946-1948 рр. одержали з Росії 45 тис. верстатів, електродвигунів та іншої машинобудівної продукції. У відбудові Дніпрогесу брали участь більш як 120 підприємств країни. Промисловість Львова була майже повністю укомплектована обладнанням, яке надійшло з Москви, Ленінграда та інших російських міст. Львівський завод телеграфної апаратури був повністю перевезений з Саратова.

Історія. Заснування.

    Історія заводу починається ще в 1915 році, коли для потреб Західного фронту було проведено "целый ряд мероприятий, направленных на укрепление связи в войсках, в числе которых было формирование в Рыбинске подвижных телеграфно-телефонных мастерских ("Телемаста"), которые в конце лета 1915 года были переброшены в ближайший тыл Западного фронта г.Минск. В историю обьединения была вписана первая страница".
Після "визволення"[11] 1939-го і перипетій ІІ Світової війни, "за планом сталінської п'ятирічки у Львові передбачено будівництво заводу телеграфної та телефонної апаратури. До Львова прибули з Саратова десятки вагонів з верстатами і обладнанням. Разом з обладнанням і верстатами прибули з Саратова і кращі спеціалісти - інженери і техніки. цей завод буде випускати крім телефонної та телеграфної апаратури тисячі радіоприймачів на рік.
    Це перша згадка про в майбутньому знаменитий завод у львівській пресі. Через 22 роки в офіційній радянській "Історії міст і сіл" буде написано: "Виробництвом складних приладів займається завод телеграфно-телефонної апаратури. Він був організований в 1946 році. Спочатку завод виготовляв апаратуру тонального і над тонального телеграфування, а з 1957 року - фототелеграфну апаратуру".
Однак Завод постійно "кочував" - Мінськ, Калуга (1917), Саратов (1941-1945), і, нарешті, в 1946 році - Львів: "пришла долгожданная победа. А еще через год в июне 1946 г. провожали калужане многих своих товарищей в далекий путь. Эшелон за эшелоном увозили на запад во Львов оборудование, материалы, людей".


Здача продукції представнику Міністерства зв'язку, 19 січня 1949 р.

    "Перевод Калужского телеграфно-телефонного завода во Львов - яркий пример братской помощи российского народа украинскому народу. 320 калужан начали новую жизнь завода во Львове, и это особенно важно подчеркнуть, потому что одним из нерешенных вопросов индустриализации Львова к началу 1946 года был вопрос о кадрах" .
Факт, що завод перевезли до Львова разом з працівниками, не дивує - адже на підприємство, яке мало стратегічне значення, не могли найняти працювати місцеве, "бандерівське" населення. Та й фактор кваліфікованої робочої сили теж грав велику роль.


Cпоруди заводу ЛЗТА посеред старої забудови

Хронологія  розвитку заводу

жовтень 1946 р. - "Львівський завод радіо-телеграфної апаратури, який будується, випустив першу продукцію - трансляційні апарати".
1949 р. - на заводі широко розгорнулось змагання за стаханівську працю.
1952 р. - здано в експлуатацію будову першого корпусу - цех №1.
11 лютого 1958 р. - вийшов в світ перший номер газети "Заводська правда".
1958 р. - фототелеграфний апарат "Нева" був представлений на Всесвітній виставці в Брюсселі та нагороджений золотою медаллю.
1961 - генеральним директором заводу став М.С.Вороненко.
1967 р. - присвоєно звання імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції (ПО (производственное обьединение) имени 50-летия Октября).
1973 р. - колектив заводу один з переможців змагання за достойну зустріч 50-річчя СРСР, нагороджений Ювілейним почесним дипломом і пам'ятним знаком галузевого міністерства, Ювілейним знаменом Львівського обкому КП України, облвиконкому і облрадпрофу.
1975 р. - бригада монтажників, очолена Героєм Соціалістичної Праці Катериною Іванівною Ряскіною, стала переможцем обласної естафети високої якості, заснованої Львівською обласною радою профспілок та редакцією газети "Вільна Україна".
1977 р. - "за розробку наукових принципів і впровадження КСУЯП Державної премії СРСР в галузі науки і техніки удостоєні генеральний директор виробничого об'єднання ім.50-річчя Жовтня М.С.Вороненко ... ".
1983 р. - трудовий колектив заводу став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання. Присвоєно звання "Колектив комуністичної праці". На об'єднанні працює близько 11 000 працівників. Територія заводу займає 6,5 га. Окрім виробничих приміщень, функціонує розгалужена інфраструктура (столові, душові, підшефні дитсадочки, будинки відпочинку тощо), ведеться житлове будівництво.
1990 р. - на хвилі національних змагань звільнено багаторічного директора об'єднання М.С.Вороненка. Починається занепад заводу, пов'язаний з загальнодержавною економічною кризою.

Територіальне планування

    Місце розташування привезеного заводу було вибране вдало - на незабудованій території колишнього цвинтаря, поруч залізничних колій, що було вигідно, оскільки знімало проблеми транспортації товару та сировини.
З появою заводу на території, яку ми розглядаємо, простір кардинально змінився. Для побудови нових корпусів була частково знесена навколишня забудова, приватні помешкання. "Начало 50-х годов было отмечено активным расширением производственных площадей. С 1946 по 1956 год они увеличились в 137 раз" .


Корпуси ЛЗТА

    "Перлина інженерної, конструкторської, організаторської думки"  мала безліч різних функціональних просторів - виробничі (цехи, котельня, кузня, електростанція), адміністративні, схрони в підземеллях, відпочинкові та обслуговуючі - столові, дієтичний зал, кімнати відпочинку з стереофонічними системами, жіночі та чоловічі вбиральні.
Територія заводу постійно розширювалась, будувались нові корпуси (найбільші - №1 -14217 м2, №40 - 10158 м2, №41 - 10 000 м2, №27 - 7745 м2). Будівлі лікарні Білінських вписують в цей простір. Деякі з них використовуються як цехи, в одному - заводський медичний пункт (зараз - ветеринарний кабінет).
    Зберігається і розширюється сад - створюються фонтани, висаджуються нові дерева, клумби, усе це щедро прикрашається декоративним оздобленням (фрески, мозаїки, мала пластика) та агітматеріалами (стенди, дошки пошани, портрети вождів).

Асортимент виробів.

    Величезна увага зверталась на організацію виробництва, його естетику та якість. Асортимент виробів заводу був надзвичайно широкий: "від наперстка до музикального центру, стереофонічного обладнання і іншої апаратури, яка мала багато тисяч найменувань, що давало прибуток".
    В музеї заводу представлено широкий асортимент телефонної техніки (таксофонів), побутової техніки - програвачі платівок, стереоцентри, стереонавушники, приймачі, очищувачі, нагрівачі води, зразки високотехнологічної телеграфної апаратури, дрібні деталі до автомобілів тощо.

Заводський музей.

    Музей-об'єднання, як офіційну репрезентацію радянського заводу, покликану зафіксувати його велич і славу, було засновано на початку 1970-х років. На цей час припадає період найбільшого розквіту заводу під керівництвом генерального директора М.С.Вороненка.
    Музей містився в новому корпусі, який робітники прозвали "білий дім", за аналогією з американським Білим домом, - приміщення було призначене для вищого командного та адміністративного складу, там містилась бібліотека, конференц зал і музей - одразу ж поруч з кабінетом генерального директора об'єднання.
    Виставлені об'єкти можна об'єднати в декілька груп: стенди з фото та схемами, товари, виготовлені заводом протягом його історії, нагороди та медалі, спортивні кубки, архів.
    Найцікавіша частина експозиції - це стенди. Тут зображено "життя заводу" - його керівництво, ударників виробництва, цехи, корпуси та конвеєри, досягнення технології - система міжцехового транспорту та КСУЯП (контрольна система управління якістю продукції), новаторство на виробництві - автоматичні станки, станки з програмним управлінням, тощо.

    Музей заводу був розрахований на довге існування. Це цікавий факт, що "живий" об'єкт починає сам себе музеїфікувати (згадаймо виставки про Помаранчеву революцію) - і функція запам'ятовування тут вочевидь грала меншу роль.


Один із стендів заводського музею

Завод за часів незалежної України.

    Зі зміною політичної ситуації в Україні (а відтак відкриттям кордонів, економічною кризою тощо) перед ВО імені 50-ти річчя Жовтня постали проблеми, характерні для незалежної України загалом.
    Змінилась форма власності: 1994 році проведено корпоратизацію (перетворення державного підприємства на акціонерне товариство), в 1996 році завод було приватизовано.
    За цей час, після звільнення Вороненка М.С., який перетворив завод на флагман радянської економіки, керівництво неодноразово змінювалось, однак жоден з нових директорів (Сорока О.П., Новоженець Д.Б., Секелик І.Д.) не зміг вивести підприємство з кризи.
Колишні зв'язки і клієнтуру завод втратив, стало важче витримувати конкуренцію з боку західних компаній, що призвело до скорочення виробництва та штату працівників.
    Нарешті у 2002 році АТЗТ "Укрпромтелеком" придбало на аукціоні пакет акцій ВАТ "Львівський завод телеграфної апаратури" - 77,82%, практично безперспективного, відсталого підприємства з величезними заборгованостями по заробітній платі.
Згодом кращі працівники заводу (а також повідомлення про успіхи і перевиконання планів, соціалістичне змагання, історії з робочого життя) неодноразово з'являтимуться на сторінках львівської радянської преси, зокрема двох друкованих органах обкому партії - "Львовской правде" і "Вільній Україні".
    З такою ж періодичністю завод фігуруватиме (виключно з позитивними конотаціями) в звітах і доповідях про радянську розбудову міста, виконання планів по області, статтях у путівниках чи книгах про історію Львова, виданих за радянських часів .

Відгуки працівників про стан заводу часів незалежної України

    "Те що зараз відбувається на заводі, це вже не є завод, це вже остатки заводу. Тому що втрачені виробничі площі, і особливо станки. Станки за той період часу були демонтовані, продані і вивезені. Завод лишився без станків, завод лишився без людей, це практично є руйнація, яка не дає можливості відновити ту силу, яку він мав в найкращих роках".

    "Я вже давно там не працюю. Але все одно, недавно проїжджала, подивилась - там же була така сила, такий завод, виробництво йшло на весь Союз, а зараз все стоїть розвалене. Шкода, просто шкода, що ці досягнення були втрачені".

    Повний цикл виробництва + широка інфраструктура давали можливість задовольняти всі потреби людей, які працювали на заводі. Фактично, саме завод був покликаний формувати їхню картину світу, і все життя працівника проходило у постійному взаємозв'язку з ним. 
Це підсилювалось тим фактом, що на заводі часто працювали цілі родини, для яких він перетворювався на єдине джерело засобів для існування.
Такий варіант був ідеальним для радянського проекту, адже давав можливість практично повного контролю, унеможливлював опір або "неправильну" поведінку. Працівник трактувався як частина заводу - тому колектив чи партія могли втручатись навіть в його приватне життя.

Деякі цифри із бухгалтерського життя заводу

Основні показники господарської діяльності ВАТ за останні три роки та останній звітний період

Показник                                                   1997 р.   1998 р.   1999 р.   І кв. 2000 р.
Обсяг реалізованої продукції, тис. грн.          2535,2   2156,3   1621,2   386,6
Балансовий прибуток, тис. грн.                        —      —               —              —
Дебіторська заборгованість, тис. грн.          700,0   1527,0   1922,0   2137,0
Кредиторська заборгованість, тис. грн.        3714,0   7068,0   8695,0   9119,1
Рентабельність, %                                      -21   -39,5   -13,2   -36,9

Джерела.
Джерело1
Джерело2
Джерело3
Джерело4

Ну і на всяк випадок обговорення. Мо хто що має добавити, так як інформацію про сучасний стан треба ще збирати.
Нема нічого більш вічного за те, що обмотане синьою ізолентою.

STALKER

Програма "Капітал" про завод телеграфної апаратури від 24,02,2014. Дивитися тут

Cтереосистема "Фенікс", яка також вироблялася на цьому заводі. Фотка взята зі сайту Slando.

До складу стетеосистеми входили: підсилювач Феникс 50У-008, вінілова вертушка Феникс ЭП-008, еквалайзер Феникс Э-008. Скорше всього повинні би ще були входити касетний магнітофон ну і звичайно динаміки. На відео демонстрація роботи-тут. Я особисто маю еквалайзер з цього стереокомплексу. Дуже класно покращує звук.

228 Гості, 0 Користувачів