Печера на горі Піп-Іван Чорногірський (коло обсерваторії)

Автор Golem, 30.06.2019 13:04:10

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Golem



«Невже на вершині двохтисячника може бути печера? – подумаєте Ви. «Хіба Чорногора не ходжена переходжена, що там може бути нового»? І я так думав аж поки власним шоломом не простукав найвисокогірнішу печеру України, що на горі Піп-Іван Чорногірський. Вхід до печери знаходиться на висоті 1962 метри, лише на 58 метрів нижче від обсерваторії. Печера тектонічного типу. Всередині є два великих зали, кілька менших кімнат і ходи між ними, в сумі десь 200 метрів довжини. На відміну від печери під Петросом спуск сюди не вимагає альпіністського спорядження. Тим не менше, ця печера є «жива», можливі обвали. Тому вхід у неї ми заклали камінням щоб хтось випадково не впав всередину.

Всередині першої зали


Спуск в печеру неширокий


Після проходження всіх ходів троха брудні, зате щасливі!


Два роки тому місцевий мешканець показав рятувальникам вхід в печеру. Але він далі першої зали не йшов. Рятувальники, на чолі з Василем Фіцаком, спустилися далі і зняли про це відео. То ж ми, ймовірніше за все, були лише другою групою яка тут побувала. Це неймовірне відчуття коли ти серед перших торкаєшся нового, незвіданого кусочка Карпат! Жодних слідів людського перебування, написів чи потертостей на стінах. Лише капельки води що мирно відблискують у світлі твого ліхтарика.

В одному з залів Печери


Досліджуємо останню найвужчу ділянку


Наступним етапом повинна бути топозйомка печери і внесення її в реєстр. Потрібно провести грунтовну розвідку. Цілком можливо що печера має продовження які зараз є завалені. В майбутньому рятувальники планують використовувати її як частину тренувального комплексу на горі Піп-Іван Чорногірський (далі ПІЧ).

і що там?


Один з входів веде на йуХ


Ноги пройшли, тепер ше тулуб.


Схематична мапа. Розміри на око, масштабу не дотримувався


Я познайомився з Василем під час дослідження шахт в Калуші. Як це часто буває в нас виявилося багато спільних знайомих по Карпатам. Василь розповів про печеру коло Обсерваторії і ми запланували якось її відвідати.

Наступило літо, а з ним і день Конституції та три підряд вихідних. В експедицію на Попа Івана зібралося аж дев'ять людей. Частина, як ото Петро чи Остап, були на іншому Попі рівно рік тому. Для Цезара чи Міші це було чергове провідування вершини, а Льоня, Сергій та два Вови йшли туди вперше.

Дослідники Попа Івана


Остап і Вова купили одинакові окуляри


Льоня виніс на гору пів хати


Неспішно знищуючи хот-доги та перевіряючи якісь бехерівки на заправках ОККО ми за шість годин добралися до Дземброні. Дорога не асфальт, але легкові тут їздять. В самій Дземброні при вїзді є подвіря з надписом «паркінг тут». Що ми і зробили. Хоча багато хто покидав свої авто прямо в центрі села коло дороги.

Старт з Села


Доходим до полонинки під Смотричем


Правдивий Мармароський Бублик


Наступна велика зупинка - Смотрич. Це полонина де є вода, тіньок і справжня колиба. В ній роблять сир і залюбки продають його туристам. Сир тут тру, зроблений в австрійському мідному казані на дровах. А ціна смішна, 100 грн за кілограм. Це менше за пластмасовий «Російський» в АТБ. Вони би ще тут домашні настоянки продавали... 😉

Коло колиби є де остудитися і відпочити


Тут всередині продають правдивий сир


Тут же його і виготовляють




Весь техпроцес як на долоні.


купив си кільо на вечір


Дехто з відпочиванців вважає що туризму з нього на нині досить і розбиває табір прямо на Смотричі. Але не ми. Обганяючи різношерсту публіку попри водопади карабкаємося на гору Вухатий Камінь. Звідси вже видно Обсерваторію. А як видно ціль то і йти не так жарко.

Леонід ще не змучився нести буратіно на гору


Остап намочив си кепку шоб процесор не перегрівався


Під Вухатим каменем






На хребті здіймається вітер, стає троха зимно. Під Вухатим Каменем є джерело де можна набрати воду. Поруч, на місці колишнього притулку, розбите наметове містечко. Це порятунок для тих хто вже все випив по дорозі. Бо можна непомітно влитися в чужу компанію і випити все що в них є. А так то недоліки таких масових таборищ очевидні: погана звукоізоляція та запах Полтви навколо.

Видно обсераторію






Ми ж беремо воду з собою і йдемо ночувати на саму вершину. Останній учасник походу піднявся о 19-30, підйом зайняв шість годин. Описувати краєвиди з Попа немає сенсу, краще ніж в Андруховича 12 обручів в мене не вийде ітак.



Температура різко впала до 2 градусів, піднявся прикрий вітер що дув з усіх сторін одночасно. Добре шо дівчатка в коротеньких шортиках та їхні бойфренди у в'єтнамках встигли до цього часу спуститися вниз. Інакше нам би не вдалося спокійно поспілкуватися з рятувальниками за чашкою три в одному. А так наслухавшись житєйських історій ми пішли вкладати всіх гіпер-активних спати. Завтра плануємо прокидатися о 6 ранку щоб дослідити Попу Івана поки не буде туристів.













Вхід в печеру знаходиться на видному місці за кілька сотень метрів від обсерваторії. Аж дивно як його ніхто досі не знайшов. Вхід має розміри десь 30 см на 60 см і веде вертикально вниз. Глибина до дна десь чотири шість метрів. Але на стіні є виступи для ніг, то ж спуститися можна без шнурків. Як і пройти всю печеру.

Вхід в Печеру




перша зала


Ми попадаємо у велику залу яка йде на Схід. Довжина зали десь до двадцяти метрів, ширина коло трьох. В кінці зали є два відгалуження і спуск в підлозі. Цей спуск веде у невеличку кімнатку яка потім з'єднується з одним з ходів. Південне відгалуження має ширину десь 80 см і спуск десь на 6 метрів. Воно закінчується невеличкою кімнаткою три метри заввишки. Далі завал. Тут на моїх очах був відколовся кусок каменю і впав коло ноги.

Йдемо південним відрогом (правий)


Звідти ми прийшли


У висоту тут місця доволі багато


Живою буває не тільки вода, але й камЕні


Тупичок




Східне відгалуження значно цікавіше. Спочатку йде велике, десь 40 метрів завдовжки і два метри завширшки, «приміщення». Вона має невеличкий нахил вниз. Ця зала закінчується вузьким ходом з гострими каменями. За ним стрімко вниз йде вузький коридор довжиною десь тридцять метрів. Розминутися тут двом можна лише вертикально. В кінці коридору ліворуч є спуск в кімнату. Він настільки щільний що Цезар, еталон стрункості і атлетичності, ледве туди проліз. Зате ми тепер знаємо що там далі йде волога щілина вниз, стікає дощова вода. Якшо попрацювати і позабирати звідси завали то прохід можна суттєво розчистити.

Протискуємося в східне відгалуження, (ліве)


Агов, ти куди! Почекай на мене!




Протискуюся в найнижчий вузький та вологий прохід


Далі тупик і завали


Брудні, промокші та щасливі ми вибралися на поверхню. Як тут світло і зелено! Вітер вщух, краєвиди мільйон на мільйон. Сонце швидко сушить бруд на куртці і штанах, роблячи з мене справжнього глиняного Голема.





Напис першовідкривача коло входу


В печеру нас спускалося лише четверо, ще був Василь Фітсак і Міша. То ж ми розповідаємо решті що бачили і як там всередині. Порівнюючи її з Печерою під Петросом бачу такі плюси:

1)   Безпечніший спуск і підйом
2)   Всередині просторо, можна навіть табір розбити взимку
3)   Вона сухіша і чистіша

Слідів людей, кажанів чи залишків тварин ми не виявили. Але в найдальшому кутку бучили павутину.

Чорногора от сих до сих


Спускаюся в сторону Смотрича


Місцевий рятувальник готується до ультратрейл-марафону


Відгалуження на Смотрич


Ще кілька годин тому там прокидався, снідав, спускався в печеру і фоткав Говерлу


Спуск з Смотрича до Дземброні


Дякуючи Василеві за гостину паралельно збираю речі для спуску. Є плюси і мінуси в розвитку туризму в Карпатах. Плюси очевидні: кращий добробут населення, інфраструктура, ця ж обсерваторія яка стараннями волонтерів зараз стала навіть комфортнішою ніж була за Польщі. Та, на жаль, є і мінуси. Туризм став масовим трендом. Люди часто йдуть в гори непідготовлені до нештатних ситуацій. Чим ризикують своїм здоров'ям і додають роботи рятувальникам.

Якби не національний парк тут давно б вже витесали голову Шевченка


Колиба під Смотричом


Маркування маршруту на Смотрич, якими опікується Василь


Це холодне синє пиво ми всі з задоволенням випили. А потім довідалися шо в одного з нас вітрянка


Інший мінус це комерціалізація природніх пам'яток. Там де раніше були дикі Карпати і незаймана природа, зараз стоять будки з шашликами і китайськими сувенірами. Раніше ти йшов шість кілометрів щоб побачити водопад Гук (Женецький), а потім весь розігрітий скочити у воду. А зараз тут людей як в Яремчі на базарі, навіть труси зняти не буде де. Зрештою це все не нове і описане Лемом у «Врятуймо Космос» ще у 70-х роках. Замінюєш «Космос» на «Карпати» і маєш те, до чого ми поступово йдемо (чи скочуємося 😊 ).



Дземброня. Техніка безпеки відпочиває


Ми розділилися на дві групи. Одна продовжила мандрівку Чорногорою, насолоджуючись воістину божественною погодою. А Цезар, Сергій, Вова і я пішли вниз. В нас по плану був ще огляд бункерів(ДЗОТ-ів) ПСВ коло Смотрича і Богородчан.





За координатами входу звертайтеся до Василя Фітсака. Ми навмисно не світимо їх в нет для всіх бажаючих щоб не перетворити на черговий смітник. В нас такі люди що як тільки бачать десь дирку в землі то їх так і тягне викинути туди шось. По вінця засипані входи в бомбосховище у центрі Львова чи ДЗОТ коло Богородчан тому яскравий приклад.

Дігери всіх країн єднайтеся!

Caesar

Серед моїх фото одні глухі кути і маленькі "кімнати", а ще купи каміння, які невідомо, як тримаються купи і можуть впасти на голову. Поки Golem робив, щось корисне, як заміряв печеру, визначав напрямок тунелів і робив красиві фото для вас, я лазив усілякими дірками і намагався встромити носа в найменшу дірку.














І рай, і пекло мають свої переваги. У раю чудовий клімат, а в пеклі – вишукане товариство.

Golem

На Івана у Попа Івана

-   Йо! А то ви з 1+1? – питалися мене місцеві лісокради у придорожньому кафе Верховини.
-   Так, а звідки ви знаєте? – приховуючи здивування відповідав я.
-   А ми шо ту телевізор не дивимсі? – хвацько відповідали вони.

Обіцяє внести «Йо» в офіційний правопис


Я не дивлюся, тому цих журналістів бачив вперше. Думав буде черговий нудний репортаж зі стандартними запитаннями: «Як Ви знайшли цю печеру?» і «Чи не страшно було Вам спускатися під землю?». Та, натомість, вийшов насичений пригодами і позитивними емоціями день.

Все почалося з добирання. Журналісти мали необхідні дозволи усіх потрібних і непотрібних інстанцій. То ж на вершину гори Піп Іван, де знаходиться печера, ми мали би виїхати автомобілем. А також вивезти туди світло, камери та добряче розтруситися по дорозі. Та не все виявилося так просто! В неділю, та ще й на Івана, жодної підходящої машини в Шебеному, звідки починається підйом, нема і ніколи не буває! Дорога там не дуже стрімка, але в такому стані, що навіть підготовлені джиппери іто не всі виїжджають. А ще в дощ...

Чорногора це найбільш відвідуваний гірський масив в Карпатах, а Піп-Іван - друга по популярності гора після Говерли. Тут також знаходиться пост гірських рятувальників. Потерпілих вони часто змушені нести вниз на руках. Бо немає як звезти. Наприклад минулих вихідних до рятувальників на горі Піп-Іван прийшла повністю виснажена група туристів з Говерли, ще й з малими дітьми. Вони просили викликати їм машину, давали гроші, але все ж таки мусіли пересидіти ніч у горах. Аж на наступний день за ними приїхав ГАЗ-66.





Небо затягнуло густим дощем, блискавки підсвічували навколишні вершини. Ми все таки вирішили йти наверх, а не знімати халтуру внизу. Ми вибрали маршрут через гору Вухатий Камінь. Кілометри ті самі що і через Щибене, але на годину менше їхати по дорозі. На наше щастя місцеві повірили що Джиммік виїде і пустили нас угору на розмитий водою камянистий шлях до полонини під Смотричем. Хороший настрій, спущені колеса та понижена передача робили своє. Усі незакріплені речі валялися по салону, зате машина міцно стояла коло колиби. Далі йде лише вузька стежка якою прийдеться йти пішки. Тим не менше цей кусок автомобілем нам зекономив пурєдних дві години ходьби туди-назад.







Свіжі і з адреналіном після оффроаду ми жваво обганяли інші групи. Олександр, попри важку камеру в рюкзаку, йшов на рівних з Василем і мною. Вимушені зупинки ми робили лише на зйомку карпатської мокрухи та селфі з фанатами ТСН. За дві години ми піднялися до Вухатого Каменя. Далі йде менш більш рівна дорога, точно дійдемо. Правда відчуття ніби нас засунули у росудомийну машинку. Вітер розганяє тонкі струмені води так, що вони миють наше спорядження з усіх сторін одночасно. Потім на шляху до Попа-Івана ввікмнувся режим сушки... Теплий шквальний вітер без дощу файно просушив та випрасував мокрий одяг. То ж в святилище обсерваторії ми увійшли як нова копійка. Гори, як і літаки, дають змогу побачити хмари зверху.





Дорогою ми гарно розговорилися з Олександром. В захопливій бесіді скрути та підйоми минають швидко та непомітно. А потім наче пяний думаєш: «І як я сюди попав? Дороги зовсім не памятаю!» Я був вражений наскільки Олександр цікава людина, а також у скількох країнах він побував. Мені навіть стало соромно що я раніше не бачив його репортажів.

Обсерваторію ми уздріли лише в кількох метрах від вершини, решту дороги йшли в тумані. Колись сира та брудна, а зараз знову тепла та з євроремонтом, в ній круглорічно чергують та надають допомогу гірські рятувальники. До ремонту в головній залі була вічна мерзлота. Навіть найжаркіше літо не розтоплювало суміш льоду, сміття і уламків. То ж будівельники розбивали це все кирками та видобували зсередині залишки Польщі. Колись, як все тут відновлять, ці речі служитимуть нагадуванням про радянські часи.







Троха піджерши та відігрівши мозок ми йдемо робити репортаж про відкриття найвисокогірнішої печери України. В Олександра зйомка якось виходить просто і невимушено. Здається ніби це звичайний туристичний похід, а не сюжет для одного з найрейтинговіших каналів країни. Далі я витримаю інтригу, скоро все самі побачите. Лише скажу що Василь з Олександром виявили потенційно новий хід який треба буде досліджувати.













Наверху ми не затримувалися, внизу нас чекали друзі. Та й до цивілізації потім ще добиратися. Спуск вниз подарував нам гарну сонячну погоду, море фоток та гострі відчуття, коли до нашої машини на полонині підїхав сірий мітсубіші з мигалками. Напевно це рибнадзор і буде зараз нас пиляти за Чорногірського Окуня якого ми розлякали. Та, на щастя, це виявилися просто рятувальники, друзі Василя. Вони приїхали на допомогу до хлопця в якого піднявся тиск і він не міг зійти вниз сам. Звезли його до швидкої.





Три години підйому, година репортажу в Печері і дві на спуск. Ми провели цілий день на вітрі, дощі та під сонцем. Добре обличчя Олександра набуло гірських рис і перестало привертати увагу тьотєньок з селфі-палицями. То ж спокійно можна подякувати один одному за чудову компанію та враження. Ми прощаємся та їдемо кожен у свою сторону, шукати найближчі хот-доги.

Відео з репортажем буде аж після закінчення виборів. До того часу весь ефір уже викуплений 😊
Дігери всіх країн єднайтеся!

maxiWELL

Цитата: Golem від 09.07.2019 08:30:12
Відео з репортажем буде аж після закінчення виборів. До того часу весь ефір уже викуплений 😊
Тіки шо по ТСН показали сюжет.
Застав тільки закінчення.  :'( Може, на Ютубі викладуть.
Срака байрака!

Golem

Дігери всіх країн єднайтеся!

Khimik


243 Гості, 0 Користувачів