Чернівці. Очима експлорерів.

Автор Roy, 08.11.2012 01:45:22

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 2 Гості дивляться цю тему.

Roy

Відбулася довгоочікувана подорож у Чернівці (Черноуци :) ) У складі почесної делегації Львівських а також Франківських експлорерів були: Bottlehunter+Христина, Pavich, Roy, Alter а також Xaolas.
Все хороше з чогось починається. Наша суперова мандрівка Чернівцями взяла відлік від головного залізничного вокзалу. Там всі злізли з поїзда, зустрілись на пероні і пішли раннім, ще сонним містом, шукати вхід в "чернівецьке метро". Поки шукали легенду, проходилися по чернівецькими вуличками, які любязно були залиті ранковим сонечком.
Місто розташоване на пагорбах, що додає йому особливого колориту, впереміш з характерною забудовою часів Австро-Угорщини.

Звертаємо з головної вулиці, на ось таку.


Забудова переважно двох-трьох поверхова


Люки часів бабці Австрії. Таких там багато.


На одному з сквериків вискочили ось такі совок-style мухомори


Цікавий металічний електричний стовп


От такі будиночки мають перевагу в центральній частині міста, обов'язково з двориками, виноградом. Симпатично доволі.
А ми, впевнено крокуємо до входу в тунель.


Місто, часто густо ось так розфарбовано, яскравими фарбами і обов'язково з виразним дисонансом у архітектурі.


Тааа..., подумали ми, це не те що в нас люки в Полтву заверені тоненьким швом зварним, тут все серйозніше.  ;D
Боряться з дігерами мабуть  ;)


На тратуарі натрапляємо на ось таку штуку. Є маленькі отвори в металевому листі, є конденсат. Висловив гіпотезу, що це ВШ з тунелю, який ми шукаємо.
Ну але все попорядку ;)


Порою архітектура й справді милує око. Ну скажіть, ось така вілла, без шкарадних металопластикових вікон, чим не рідкість?


Практично центр міста, вулиця з помірно жвавим рухом. Забудова переважно одноповерхова, як мінімум довоєнна.


Краса.


Дивує що відсутня каналізація. Туалети - шпаківні, а також копані колодязі прикрашають подівр'я жителів.




Тут в когось ось так біля дороги капуста проростає


Про туалети я вже писав. Не більше сорока какашок за хвилину  ;D


Периферійна хатинка




Чимчикуємо далі, крутячи голови.
Фляшкохантер з Христьою.


Так... Метро. Побачивши вхід на власні очі, подумав про жарти метробудівців, яко залишати автографи і пишатись роботою.


А пишатись є чим. Був побудований дренажний тунель довжиною 1400 метрів, глибиною залягання від 30 до 80 метрів. Оскільки Чернівці побудовані на крутих та високих пагорбах, тут завжди існувала ймовірність зсуву грунтів. Власне, призначення цієї дренажної споруди зціджувати грунтові води з водоносних горизонтів тим самим зменшувати ймовірність зсувів.

Отже ми заходимо. Під ногами хлюпоче вода, котра витікає з тунелю.
Там гарно, особливо з такими тюбінгами. Завжди хотів попасти в такого роду тунель. Ну, мрії здійснюються, головне дуууже сильно захотіти.  :)


Невдала світлова спіраль. Йдемо далі. Через певну відстань в тунелі попадаються невеликі ніші.


Перші знахідки  :) "Так біг шо аж тапки погубив"  ;D


Тунель вперся в стіну, і далі на нас чекала трохи гнила драабина і підйом на вищий рівень.


Вже наверху.


А хто в рукавичці живе?


Команда в зборі.


Трохи тунелю




На вищому рівні дренажки почалась з'являтись якась флора


Продубльований Альтер




А також Рой. Думлювались там же, в тунелі.  ;D


Xaolas like a batman темних тунелів.


на афффку ;D


Пішли далі криві, по ходу нашого "топання"


Далі найцікавіше, що є у тунелі: нашарування кальцитових утворень, які роками вимивались з вузьких дренажних свердловин, тим самим замулюючи їх.
Поява рейок теж тішить.




І головне, знайшли ми вентшахту, про яку я згадував вище. Являла собою отвір діаметром тридцять сантиметрів, з хорошим протягом повітря і краплями води.


Не помилились в розрахунку - в збудований тунель вцілили.


Кальцитові утворення - їх там багато.


На дні не болото, а кальцит і чистенька вода










В одному з місць, було виявлено жертвоприношення українських копійок. Деякі навіть повростали.






Напис, доживший з часів будівництва


Маркування ніш


Далі все. Виходимо на світло, покидаємо тунель.




Оскільки місцеві експлорери знали за нас, феєрично відкрили нам ворота, он колодка висить.


А ось і вони, місцеві дослідники. Ми глянули на них та нервово покурили в сторонці і поїли крекер. Теж хоцем таку спорягу.. :'(  ;)


Pavich біля виходу


Що ж, а тепер на пошуки кладовища Єврейського.


Правда перед тим ми поїли в парку Шевченка, та покатались на американських гірках, мертвими петлями. Їжа в шлунку збилась в клубок. Весело було.


Там, у парку, оригінальний фонтан. Можна розгледіти персонажів.


Йдемо чернівцями до кладовища, минаючи цікаві вулички з хаотичною забудовою та будівлі.










Металопластиковий хаос






Ось і цвинтар. Вже з вулиці видно, яка щільність поховань. І що здивувало друге - це стан, війну і вандалів пережито добре.




Приємна атмосфера на цвинтарі цьому








Труни лежать під ось такими плитами з кільцями. І так в 90% поховань.






Капличка


клеймо виробника




Шрифти..нямка


Синьо-жовта осінь на єврейському кладовищі










З некрополя відкривався чудовий краєвид на місто




По такому величному цвинтарі можна сказати що переважна більшість населення Чернівців... ну точно не Українці  :)

І лише три фотки з "загального" кладовища міста. Не захотіли залишатись там довше, енергетика якась не та була, чи сонце вже сідало...




Клеймована черепичка на огорожі




Далі зупинка


:)


І ностальгічна поїздка на старенькому Шкодівському тролейбусі до університету Федьковича






Чернівецький Університет - це комплекс споруд, який вимагає окремої уваги. Нажаль, ми трохи прийшли запізно, далі ніж від ходу ввічлива охорона відвідувачів не пускала.








Тому ми вирішили пройтись по одній з невідомих нам вулиць, і помилуватись заходом сонця, в останній теплий день осені.


Краєвиди з незнайомої вулички шикарні










Дякую. Це була чудова поїздка, з розряду "не близьких", в приємній компанії. І стукіт коліс в Чернівецькому поїзді та сон...

Тут обговорення
Всі фото

Meine Ehre heißt Treue

Bottlehunter

...Чую крізь сон - хтось волає на весь голос. Думаю - ну всьо, проспав роботу і шеф прийшов мене за ногу стягати з ліжка. А нє, я в поїзді, а за вікном Чернівці. О, класно, пригоди починаються!

На пероні нас з Христиною вже чекала решта представників банди. Хто виспаний, а хто не дуже, Альтер, наприклад, пів ночі займався тим, що кидав відколупані від стіни шматки штукатурки (чи що там під руку попадалося) в хроплящого як бульдозер на нижній полиці сусіда. За давньою традицією всі обійнялися, голосно заспівали перший куплет "Тілько ві Львові", поправили наплічники і вирушили дивитися, що ж тут такого цікавого є, в тих ваших Чернівцях.

А подивитися справді було на що. Навіть вулички на окраїнах мають оригінальні старі будинки, нехай і трохи облуплені. Всюди бруківка, гарно постелена. А що вже говорити про центр міста! Ну але про все по порядку.



Перший вхід до МетрА виявився закритим. Вуличками ми вийшли на лісистий пагорб, після короткої наради було вирішено провести розвідку боєм. В розвідку зголосилися йти найкращі представники Експлорера, цвіт галицької молоді - Alter i Xaolas. Кількадесят хвилин напруженого чекання, і над буковинськими пагорбами прозвучало їхнє переможне і захекане "Знайшли! Знайшли, курча мать, то метро!!!"



Вхід являє собою круглу дзюру з гостинно відкритими гратами. Всі взялися взувати бахіли, ми з Христиною бахіл не мали, тому тільки сумно подивилися на потічок на дні, побажали всім удачі та пішли оглядати центр. До речі, дві жіночки, що пліткували неподалік, на хлопців з рюкзаками і явним наміром влізти всередину не звернули жодної уваги. Напевно, тут частенько нарід гуляє  :)



Ще раз переконався, як добре німецький камуфляж маскує на місцевості



Ліпнина, що зображує мисливця з собакою і невпольованою дичиною на стіні одного з будинків



Вуличні малюнки





Кілька люків до колекції







В центрі було дуже гарно. І безлюдно. Ми поснідали, випили смачної кави, прогулялися вуличками, позазирали в дворики, під'їзди, магазинчики. Дещо придбали собі на згадку.



Ще в центрі є алея слави, де увіковічнені видатні уродженці міста. І звичайно ж там є він, той що крила одягає та всім допомагає
;)



Чернівці по-справжньому мультикультурне місто. Російською і українською розмовляє приблизно рівна кількість людей, в книгарнях є окремі полиці з румунською літературою, а на вулицях можна зустріти ще негрів та азіатів. Про циган вже не згадую, бо де їх нема?



Міська ратуша в тумані.



Отак в центрі виглядають під'їзди





Львівський розмальований лев у дворику. І ще один лев, на масивних дерев'яних дверях під'їзду.







Міський парк дуже старий, ровесник нашого Стрийського. Восени там по-особливому гарно і спокійно.





А от скульптури у дусі "дєвушкі с вєслом" не дуже його прикрашають





Йдемо до єврейського цвинтаря. Знову вузькі вулички, двоповерхові будинки, виноград, бруківка.



Християнське і єврейське кладовище стоять одне навпроти іншого, через дорогу. Що на одному, що на другому є на що подивитися, вражаючі і монументальні місця. Напишу про них в темі про цвинтарі західного регіону дещо пізніше. Тут тільки одна фотка, що мені дуже сподобалася.



Несподівано по дорозі назад знайшли колектор. Дренажка в Чернівцях не є повністю закрита під землею, на відміну від Львова. Все стікає потічками в одну річечку і далі кудись тече. Очевидно, в Прут. Значить, можна досліджувати підземелля методом "знизу доверху" - просто йти потічком вгору по течії і повертати в усі можливі для пролазу дірки.

Жолоби для дощівки





Цей колектор, висотою більше 1,5 м. йде в сторону міста. Ми з Xaolas'ом пройшли біля 30 м., далі квадратний хід переходить в напівкруглий, замулений, висотою біля 50 см. Вода стікає зверху з вузької труби. І щурики там теж були, але як нас побачили, то так тікали, що тільки п'яти блимали  ;D То вам не вгодовані полтвяні щурі, ті не тікають, а тільки глипають спідлоба так, що одразу виникає бажання перейти на інший бік.











Ця накрита залізобетонна коробка йде під залізничною колією. Довжина біля 50 м., вище і нижче - звичайний рівчак, в який і стікає дощовий колектор.













І останньою цікавинкою, що ми побачили в цей день, став довідковий автомат на вокзалі. Принцип дії дуже простий - тиснеш на кнопку, отримуєш результат. Enjoy!





Наразі все. Дякую всім за приємну компанію! До нових зустрічей.

Всі фото з Чернівців
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

А ще колись у Чернівцях їздив трамвай. Але, очевидно через непростий рельєф міста та безперспективність подальшого розвитку цього транспорту, 20 березня 1967 року трамвайчик останній раз проїхався вулицями міста. Нині про нього нагадує пам'ятник, встановлений недалеко від вокзалу на честь сотої річниці заснування трамвайного руху (1997). Цікаво, що вагончик-пам'ятник стоїть на широких колесах, бо оригінальних, 1000мм, вже не змогли роздобути.

Ось тут можна знайти старі фото Чернівців, де в головній ролі - трамвай.





І ще трохи фото, всі зроблені мною в травні.

Тут трохи зле видно, але ця зірка на Алеї Слави присв'ячена Степану Галябарді, одному з фігурантів роману Сергія Жадана "Депеш Мод" (моєї улюбленої книжки).



Зачинений спитрзавод



Радянська вивіска. Книжкових магазинів у Чернівцях досить багато.



Стрілки, що вказують на бомбосховища у центрі міста. Старі та нові.





Чернівецький університет. Вхідний квиток коштує щось 10 чи 15 гривень, але всередину без екскурсовода не пускають. Нам, щоправда, пощастило все-таки примазатися до якоїсь групи і потрапити в приміщення. Дуже гарне місце, всім рекомендую.





Є в Чернівцях і свій "Андерграунд". Але не дігерський, тому він нас не зацікавив. Каву ми пили в глибокому підвалі чернівецького філіалу "Золотого Дукату".



І наостанок - індустріальний пейзаж з гірки недалеко від вокзалу.

Обговорювати тему - сюди.

Най жиє Гуцулія!

Олесь

Побував у Чернівцях, не з експлоуерською місією, а просто так пройшовся містом.

Чернівецька ратуша 1847р.


Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, а зараз Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.  Побудований на невеличкому пагорбі «Домнік» (або «Панська гора»). Автором проекту став чеський архітектор Йозеф Главка. 6 липня 1864 р. було урочисто закладено наріжний камінь у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років. При будівництві, передбачаючи сейсмічні особливості карпатського регіону, широко застосову­валися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. Руйнівні карпатські землетруси (1940) та (1977), хвилі якого прокотились і Буковиною, жодним чином не відобразились на резиденції. Покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою глазурованою черепицею, яка утворює чіткий і красивий рисунок буковинських народних килимів.  Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із пісковику.


Митрополичий корпус ( можна також побачити купол каплички Св.Іоана Нового).
У ньому знаходились житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення — просторі апартаменти архієрея, де він працював і відпочивав, а також розкішні зали, де влаштовувались аудієнції високим гостям і відбувалися єпархіальні засідання. В цій будівлі розміщалися служби митрополичої канцелярії й консисторії та адміністрація православного фонду. Серед головних приміщень палацу — великий, з масивними колонами, вестибюль на першому поверсі, та «Мармурова», «Червона», «Зелена» та «Блакитна» зали на другому.
У березні 1944 року румунсько-нацистські окупанти, які відступали під ударами червоної армії, спричинили пожежу, що майже повністю знищила шедевральну «Синодальну залу». Збитки вираховувались величезною сумою — понад 25 мільйонів карбованців, а втрату окремих архітектурних елементів та стародруків з митрополичої бібліотеки оцінити не можливо.
Тут двічі проводились реставраційні роботи за участю Київських, Львівських та місцевих майстрів під загальним керівництвом архітектора Михайла Шевченка.




Мармурова зала («Синодальна зала»), виконана з білого та чорного мармуру. Австрійським маляром професором Карлом Йобстом були нанесені живописні фрески на релігійну та історичну тематику. Зала була заввишки 20 м, на 2 метра вище сучасної. Стеля — мальовнича, дубова, різьблена з куполами, й багатою орнаментикою, звідки звисали кришталеві срібні люстри.  Підлога була із чорно—білих мармурових плит у вигляді гуцульського килима. Два бокових входи і центральний з балконом з'єднували дві мармурові білі доріжки, на перетині яких знаходилось позолочене крісло—трон Митрополита. Після реставрації в 1963 році «Мармурова зала» змінила свій вигляд.




Монастирський корпус.
У різні часи тут розташовувалися дяківська школа, єпархіяльний музей, кімнати для гостей, фабрика з виготовлення свічок, а також чернечі келії.


Семінарський корпус.
Перший поверх корпусу займав «Греко-православний теологічний факультет» Чернівецького університету, а другий — «Духовна семінарія»




Трьох-Святительська церква 1882р.
У радянський період (1944-1991) культову споруду було закрито, а приміщення використовувалось як зал ЕОМ (Електронна обчислювальна машина). Водночас, керівництву університету вдалося зберегти розписи та іконостас.




Скульптор Анна Гофман виготовила ліпні прикраси для дванадцятьох капітелів. Художнім розписом церкви займалися Карл Йобст та Епамінандос Бучевський.




«Митрополичий корпус» купол каплички Св.Іоана Нового.


Вірменська церква 1875р.
До храму я добрався о доволі пізній годині, тож він був уже зачинений. Проте побачивши як я проводжу зйомку фасаду храму мене запросили пройти в середину та відчинили його.
Проект храму був розроблений відомим чеським архітектором Йозефом Главкою, автором комплексу резиденції буковинських митрополитів. Він і керував будівництвом. Після 1944 року церкву було закрито, більшість вірмен-католиків покинули Чернівці. Церковне майно передано в користування організаціям міста.
Деякий час приміщення церкви не використовувалось, пізніше було передано під склад.








Свято-Духівський кафедральний собор  1844 р.




Костел Пречистого Серця Ісуса  1894р.
Про старовинний інтер'єр костелу майже нічого не нагадує після варварської радянської перебудови його в архів. І лиш останній "поверх" на якому можна побачити склепіння нагадує про втрачену красу та велич костелу. 
В 1940-1941 костел продовжував працювати, але перебував під наглядом органів НКВД. У 1945 році, місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання. Ще через рік костел було відібрано і у правосланої общини.
Певний час храм було закрито, згодом там вирішили розмістити документи обласного архіву, що до цього моменту зберігалися у чотирьох різних приміщеннях міста. В результаті, більшу частину внутрішнього інтер'єру храму було втрачено.Двома залізобетонними перекриттями, які кріпилися у стінах костелу, внутрішній простір храму розділили на три поверхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон звели цегельні стіни. Нижні вітражі вікон були знищені, верхні - вціліли.










Миколаївський кафедральний собор 1939р.
Увагу привертають бані куполів, ілюзію падіння створюють високі, трохи похилі вікна дзвіниці.
Собору випало бути одним із небагатьох чернівецьких храмів, який за радянської влади не закрили, і де не переривалась церковна служба.
Завдяки цьому всередині зберігся самобутній інтер'єр буковинської церкви першої половини XX ст., зокрема старовинний різний іконостас та вітражі під банями.




Темпль
У 1877 р. єврейська громада міста отримала свій головний храм, у якому збиралися для молитви чернівецькі іудеї-реформісти.  Храм був збудований за проектом відомого львівського архітектора, професора Юліана Захаревича. Темпль був збудований в мавританському стилі, мав 4 бокові вежі, які здіймалися у вигляді мінаретів, дах увінчувало покрите міддю шатро. На початку Другої світової війни, у липні 1941 р. німецько-румунські війська спалили цей храм. Після повернення радянської влади була спроба його підірвати але він встояв і тривалий час лишався частково зруйнований. У 1959 р. у колишній синагозі відкрили кінотеатр «Жовтень» до 1992р.




А ось так він виглядає зараз, після перебудови під кінотеатр.




Буковинський державний медичний університет, колишнє австрійське технічне училище.


На фасаді споруди можна зауважити барельєфи які вказують на різноманітні спеціальності які отримували випускники.




Чернівецький міський театр 1905р.


Єврейський народний дім у Чернівцях 1907р.


Фасад споруди прикрашений чотирма атлантами. З приходом радянської влади (1944р.) приміщення було передано під міський Будинок культури, атланти ж були частково знищені. З часом їх відреставрували, проте виникла помилка, замість відлитих голів атлантів прислали голови шахтарів які були призначені іншому замовнику для іншої скульптури. Робочі цим не переймались, що прислали те й прикріпили. 


Чернівецький художній музей споруджений в традиції віденської сецесії у стилі модерн для Буковинського ощадного банку 1900 р.




Будинки близнюки, споруджені заможним міщанином для двох своїх доньок. Кажуть, що в заповіті він вказав віддати у власність донькам ці будинки лиш у разі їх заміжжя. Як не дивно, вони так і не змогли вийти заміж.


Чернівці, дворик на якому проживав президент Буковини принц Конрад цу Гогенлое-Шіллінгсфюрст. Відреставрований в 2008р., зараз там же ж проживає діючий мер міста.


Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом. - Аль Капоне

Roy



Чернівці без сумнівів гарне місто, з багатим архітектурним насліддям з часів Австрійської імперії, з прекрасним ландшафтом та річками-потічками. І вся ця краса стоїть над річкою Прут.
Цього разу, у своїй розповіді я хочу показати Вам те, що мене здивувало і навіть обурило.

Столицю Буковини недоцільно порівнювати з Львовом, хоча міста по своєму "духу" трохи схожі. Останній звісно вирвався вперед, і це очевидно. В Чернівцях значно гірше з інфраструктурою, станом доріг, та економічним становищем загалом. Це добре видно в деталях, на вулицях, де є, наприклад, багато покинутих будівель. Вартує звернути з центральної вулиці, і можна побачити вуличку, яка взагалі немає дорожнього покриття...
Видно, що Чернівці страждають від повеней, які трапляються час від часу. По перше, це річечки-струмки, їх тут аж 6 штук. При повенях, вони добряче підмивають ґрунт, де знаходяться житлові будинки. А по друге, це Прут, він затоплює нижню частину міста, разом з вокзалом, депо та іншими стратегічними об'єктами.
Але, повені то не одна біда Чернівців. Як виявилось, ті безневинні річечки, по суті стали "фекалками" - до них масово підключені побутові стоки. Крім того, що вони  брудні та інтенсивно виділяють характерний аромат "полтви", ці всі води несуться прямісінько у Прут, без очищення.


Ми в Чернівцях, дня 21 грудня, 2019 року.



Місто цікаве фрагментами. Наприклад, як ось ця стара реклама весільного салону, з теперішнім салоном.



Залишки ось таких жалюзей. Оригінальна та невідома нам конструкція, яка в кількості зустрічається в Чернівцях.



Вулиця Глухівська



В одній з будівель помітили запустіння. Це виявилась закинута спортивна школа "Динамо".

В старій, красивій будівлі розташувався немалий спортзал.











Яке гарне світлове вікно!



Видно, що будівля довго простоює. І це центр міста.

А тепер, про річки.

Ось дивіться, це колія в районі вулиці Сагайдачного. Біля неї є дренажні канали, в які підключені побутові стоки від приватного сектору, що на пагорбі.



Ця смердюча сіра жижа безперешкодно тече просто у Прут



Класичний органічний наліт та запах



Попадає у цю "річечку"



Яка при сильних опадах спричинила зсув ґрунту та відселення людей з житлового будинку. Видно укріплення.



Прогулялись до веєрного депо, де кажуть що період сильних опадів його добряче затоплює.
Одна з причин - ця сама річечка.



Зверніть увагу на сітку, в які застрягли сліди людської життєдіяльності. Річка не на жарт розливається, змиваючи весь бруд.





Пройшлись трохи колією. В депо повелися з нами дещо негостинно, якщо брати до уваги те, що ми пройшли офіційно через головний вхід.

Хоча іржавого парового гіганта з тендером вдалось побачити.





Змучений після безсонної ночі колійовець Василь)





На шостий рік війни, РЖД. Хоча, швидше за все  транзит.





Видок на головний вокзал.



Відмічу, що в Чернівцях потужна барахолка, яка в рази більша ніж у Львові. Ось, Бригадир з повною торбою "добра" :)



І на завершення, вечірні фото симпатичної пішохідної доріжки з переходом через колію. Місцина доволі глуха, але завдяки хорошому освітленню, доріжка виглядає безпечнішою, якою інтенсивно користуються люди.





Meine Ehre heißt Treue

brigadir

Погода була спочатку не дуже, з ранку був туман. Ми шукали де поїсти, коли приїхали. Поспати вийшло 4 години у плацкарті без білизни. Коло вокзалу є автентична столовка,  виглядає неапетитно. Від вокзалу піднялися до центру, знайшли дешеву каву з пиріжками. Я помітив що у місті багато закинутих будинків, але там вже впав дах або перекриття, тому ми на них не зупинялися. Перший цікавий об'єкт який ми випадково знайшли це закинута спортивна школа. Додатково можна подивитися автентичну котельню у підвалі. На вулицях людей та машин було мало, ми спеціально ходили зигзагами, щоб пройти по максимуму вулиць.


Збереглися каналізаційні люки румунських часів, бруківка, плитка.



Чим далі від головної вулиці, тим менше поверховість, менше асфальту.



В районі обіду ми дійшли до нашої квартири, яку зняли на добу всього за 75грн з людини. По факту це нелегально перебудоване горище з дешевим ремонтом, навіть не мансарда. Але в такій квартирі був бонус. З ранку в 50 метрах від будинку на нас чекала велика барахолка. Обід був у ресторані Буковинської кухні десь у самому центрі. Ввечері ми ще погуляли різними групами по інтересах по різних місцях. Під ногами дуже брудно, смітники з горами сміття, і дрібні деталі міста на які постійно звертаєш увагу. Є цікаві дренажки, закинуті будинки, як багатоквартирні так і маленькі хатки. Незакинуті будинки, які давно не бачили ремонту, дуже багато автентичних вулиць. Таким я побачив місто Чернівці.





З ранку ми провели дуже багато часу на барахолці. У порівнянні з Львовом велика кількість продавців, цікаві вінтажні речі по низьких цінах. Багато чого там купили.




Поруч там проходить колія, ми пішли прямо по неї, бо вона веде як раз на вокзал.



Було дуже тепло і сонячно, як весною. По дорозі подивилися на річку смердючку, закинутий кар'єр, депо, ще знайшли пару закинутих будинків. Завалилися у потяг віддихати з задоволенням, бо реально втомилися. Пізно ввечері були у Львові.

Golem

А ви знали що в Чернівцях під знаменитим Університетом – Резиденцією митрополитів є підземний тунель? Він йде від залізничного вокзалу, під усім університетом і аж до вулиці Нахімова. Довжина тунелю півтора кілометра, глибина залягання - до сорока метрів. Головне його призначення це дренаж ґрунтових вод і запобігання зсуву будівлі. Тунель побудував у 70-х роках Київметробуд. Тому над його входом гордо вибита буква «М».

Зараз під ним і пройдемося


Вхід в Метро :)


А далі стандартні тюбінги


І красиві фотки на них


В одному місці є кілька метрів перепаду. Але так то все там рівно і безпечно


Вхід в дренажну систему вільний, його добре видно з вулиці. Вода всередині чиста, втопитися чи загубитися ніде. То ж якщо Ви їдете в Чернівці на екскурсію то урізноманітність свою прогулянку дигерством. Для цього потрібні лише гумові чоботи та ліхтарик. А таких красивих фотографій як там - мало де можна зробити.

Місцями ще збереглася колія. Нею вивозили мул з дренажки






eXplorer


Хоч тут і є повороти, але заблукати ніде.


Просто одна довга кишка. Праворуч це притока грунтової врди


То ж ми без пригод дійшли до виходу




Якщо в Чернівцях боряться з ґрунтовими водами, то у Львові вони навпаки, виявилися потрібними. Коли поруч Палацу Потоцьких побудували тунель і відкачали воду то будівля почала осідати. Чи то палац має поганий фундамент, чи то глибина залягання львівського тунелю була недостатньою? Це вже хай спеціалісти розбираються. А ми будемо собі насолоджуватися подорожами існуючими підземеллями.

Майже перед самим виходом є така от сходинка


Пару поверхів, не більше


Звідси ми щойно прийшли


Ну і гарне фото напам'ять :)


Дякую всім за увагу
Дігери всіх країн єднайтеся!

224 Гості, 0 Користувачів