Автор Тема: Стрибок всерЕдину сЕбе  (Прочитано 13181 раз)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4086
  • Рейтинг 887
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Стрибок всерЕдину сЕбе
« : 30.07.2009 10:47:02 »
Минуло два тижні, а я й досі вагаюся з відповіддю: «Для чого я стрибав?». Екстриму в житті мені й без цього вистачає, та й який тут екстрим, якщо наперед знаєш що все буде добре: двічі перестрахований, автоматика, для парашута ти вантаж, який він повинен цілим доставити на землю. Екстрим це лізти на стометрову вежу по перегнившій металевій драбині, без страховки і з думкою – «якщо неправильно поставлю руку, або драбина підкачає, чи вітер сильніше подує - ти труп в кращому випадку». У гіршому – каліка на все життя.

Сильна спокуса написати: «я стрибнув для оточуючих, друзів, аби їм щось довести». Люди вважають, якщо ти радіотехнік - обовязково повинен вміти ремонтувати телевізори і відкручувати лічильники. Якщо програміст – то взламувати чужі комп`ютери та всліпу набирати на клавіатурі. Аналогічно, екстремал обовязково повинен стрибнути з парашутом. Це якесь кліше ше з радянських часів, коли Жигулі вічно ламалися, літаки падали, кільце не відкривало основний парашут а стрибок був вершиною героїзму. Зараз стрибають всі бажаючі і розказують: «Нічого складного там нема, тільки гроші платиш і вперед». Тому за сам стрибок особливої пошани тобі не буде. Але не дай Бог ще не стрибав: - який ти тоді «екстремал». Зрештою, все це мене аж ніяк не стосувалося. Бо на інших мені було байдуже, а основна маса моїх товаришів теж не стрибала. Та й давним-давно все вже я собі довів.

Перший стрибок з парашутом – це як секс в 16 років, бо:
-   Дуже цікаво як це, раптом там щось надзвичайне;
-   Підсвідомо для самоствердження, мовляв «я тепер такий крутий, я зробив це»;
-   Вирости в очах оточення: «усім тепер зможу цим вихвалятися»;
-   І зрештою, все треба в житті спробувати - воно коротке.

Думаю тут і є відповідь на питання для чого було стрибати.

---

Вперше я почув про стрибки з парашутом ше в далекому двохтисячному році, коли знайомі з політехніки записалися у відповідний клуб, ходили на заняття і апофеозом повинен був стати сам стрибок. Ніхто з них так і не дотягнув ту резину до кінця - виявилася надто довгою. Зате три місяці вони були надуті як павичі, мов герої-космонавти, розказуючи всім що відвідують курси парашутистів. Тоді, маючи хибне уявлення про стрибки, я сприймав їх як засіб самогубства.

Зацікавлення «діггерством» звело мене з екстрімівцями, які на диво оперативно та організовано збирали досить велику кумпанію для походів у Лощину чи Полтву. Виявилося, що всі вони  - затяті парашутисти. В той час на пропозиції ZIPPO стрибнути я думав: «А нащо воно мені, що це дасть, життя і так сповнене пригод». Тоді мною вже було прочитано багато цікавих матеріалів про парашутизм, одержані відповіді на всі «дурні» питання як от: «А якщо не розкриється ...» і парашут з засобу самозгубного, перетворився на засіб транспортний.

Все змінилося після того, як стрибнув Тарас Глобальний, адміністратор інтернет форуму «Бескид». Захоплені та емоційні відгуки цієї розважливої та добре знайомої мені людини подіяли краще, ніж будь-які переконування оточуючих. Добре знаючи його натуру я був стовідсотково впевнений, що 270 гривень за якусь дурницю він би точно не віддав. Так що було вирішено: приходить весна - стрибаю з парашутом.

Але на то вона й весна, щоб погода змінювалася кожної години. Проливний дощ не дав стрибнути в той день нікому. Зате була нагода ближче познайомитися з самими парашутистами, інструкторами, послухати їх історії з життя, оглянути аеродром та місцевий цвинтар... , навколишні приміщення.

Далі наступило жарке літо, на кожні вихідні по чотири варіанти їх проведення, не до парашутів. Але тут зявився інший Тарас, який вирішив будь-що стрибнути. Він і потягнув мене з собою, для компанії та як людину, що знає дорогу.

Попри наші побоювання, в неділю на аеродромі зібралося аж тридцять двоє людей: старі та малі, з села і з міста, накачані та худі, вдумливі і розкуті, неформали та мачо. В тому також є свій кайф, адже усталений спосіб життя, замкнене коло спілкування, весь час ті самі типи людей - надоїдають. А деколи так хочеться свіжої крові, нових думок, іншого погляду на вже звичні речі. Наново відчути як це, здобувати чиюсь прихильність, увагу, повагу, спираючись не на попередньо зароблений авторитет і оточення, а розраховуючи виключно на власні сили та розум.

Розпочались інструктажі. І хоча я це вже раз чув, але слухаю уважно: багато встигло забутися, та й новий інструктор розповідає зовсім по-іншому. В деяких слухачів відношення до цього досить таки прохолодне, як до формальності, яку слід протерпіти. Адже і так всі стрибнем, двійки не поставлять нікому, так що яка різниця. А даремно, якими б простими та очевидними їх поради та правила не здавалися, в повітрі більшість з них забувається і ніхто їх не виконує. Честь та хвала цим людям, адже розказують вони те саме вже в котрий раз і прекрасно знають, що частина слухачів не розблокує запаску, частина дьорне за кільце ше в літаку, частина розставить ноги при приземленні і буде потім шкутильгати до бази, частину волоктиме по землі вітром і вони не знатимуть, як з цим боротися, частина так і не зможе бодай дьорнутися у підвісній системі і приземлиться задом на дерево. Тим не менше, є й такі – які все це запамятають та виконають, а потім може навіть стануть спортсменами-парашутистами. Для них, напевно, і стараються.

Коли мене Zippo попереджав: «хоч стрибати – розраховуй на цілий день», я не міг зрозуміти чому?! Адже тренінги тривають всього лишень кілька годин, далі стрибнув і після обіду вільний - вйо домів. Але не так сталося як гадалося. І сам персонал не особливо поспішає, та й погода після обіду любить собі зіпсуватися. Йдемо їсти в столовку збоку від основних будівель і, ... офігіваємо. Звідки в такій глуші ця ейкібана? Харчевня замучена з хорошим «євро» ремонтом, всередині багато тематичного парашутно-літакового декору, смачно готують. Єдине розумне пояснення – столова належить приватникам: а льотчики, судячи з цін на польоти, пальне та самі літаки, люди далеко не бідні. От і облаштували собі місце щоб випити та відтягнутися.

Після обіду харимся, ходимо взад вперед, чекаємо; ситуація нагадує поліклініку, де на кожному кроці купа непотрібних затримок, які легко можна було б уникнути все чітко зоорганізувавши. Але нікому то не треба. Нарешті всі парашути на нас, лямки перевірені та підігнані. Вайлувато, мов пінгвіни йдемо до літака. Страшенно жарко, тяжко, ще й гризе та тисне в спину. Добре хоч дозволяють сісти на траву і спостерігати, як викидатимуть першу групу.

Коло за колом літак набирає висоту. Аж раз – і в небі з`являється білий парус, за ним другий і третій. Самих людей «неозброєним оком» не видно, тільки процес відкриття парашута. Магічна, заворожуюча картина, лебедине озеро в небесній синеві. Одразу ж кидається в очі, як по різному всі летять. Одні, таке враження, дьоргають кільце ще в літаку - купол парашута майже зачіпає хвіст. Інші – летять максимально вниз аж поки не спрацює автомат і не відкриє парашут замість них. А парашутні автомати, як і автомати Калашнікова, – безвідмовні, тому частина спускається з білою матнею запаски між ногами. Те ж на приземленні: дехто робить все правильно, ноги докупи, лицем за вітром, після приземлення одразу ж оббігає парашут. А дехто – ой Господи, хотілося аж очі заплющити щоб не бачити його сметрі. Але нічого, якось все відбулося добре, максимум - трава в шнобелі чи синяк на лобі. Це додає впевненості, техніка приземлення допускає досить серйозні прогріхи. Аналізую їх і продумую, як це робитиму я.

Сідаємо в Ан-2. Кружляючи над Городком та околицями милуюся озерами, зеленими лісами і згадую як я тут в спеку пиляв 120 км на велосипеді. Вдивляюся в дороги та повороти, вгадую місцевість та співставляю її в голові з картою. Про стрибок навіть не згадую. Нас прищіпають до троса, отже стабілізуючий парашут відкриється в будь-якому випадку. Відстороненим поглядом дивлюся на стрілку висотоміра. Поступово-поступово вона долазить до позначки 1000 і раптом лунає гучний пронизливий гудок. Це привело мене до тями.

«То значить зараз треба стрибати?! Бляяяяяяя, а так файно сиділося. І що далі?» Інструктор відчиняє двері, десь далеко-далеко внизу під собою бачу землю. Ще раз дьоргаю за шнурок, чи надійно привязаний я до троса – ніби все в порядку. Стаємо перед дверима, я третій. Як інженер миттю оцінюю ситуацію: парашути відкриються полюбе, я бачив як їх складають, приблизно уявляю конструкцію, та й зрештою - їх два. Найбільш ненадійним елементом є підвісна ситема, адже вона тільки одна ще й стара, і оцінити її стан на око досить тяжко. Цілком ймовірно, що під час спуску щось порветься, і я полечу каменем вниз без своїх двох парашутів. Але нема на то ради - така значить доля, от вже і моя черга, час підходити під двері.

В голові шумить: «Головне нічого не думати . Пофіг, що відбувається навколо, я повинен вести себе адекватно, стрибнути тільки тоді, коли скаже інструктор, правильно відділитися від літака і дьорнути кільце саме через три секунди, а не одразу, чи, що навіть гірше, парашут розкриється автоматично. Бо це означатиме, що стрибнув не Я, а мене викинули як мішок з добривами. Але ж яка то дурість, стрибати туди вниз з абсолютно справного літака! І нащо воно мені здалося? Проте нема куди втікати - слід довести діло до кінця, будь що буде. Так, значить стаю в дверях, ліва нога на порозі, чекаю удару інструктора по плечу. Ніколи не бачив землю інакше ніж по телевізору або через ілюмінатор, а тут - вона реальна, між нами немає жодних перегородок. Неймовірно страшно! І зараз я полечу туди, хто зна, як воно буде. Ну де ж той поштовх, ну скільки можна чекати, скільки може тривати ця нестерпно красива картина під ногами.»

Стрибаючи туди я вже ні про що не думав. Це відбулося якось само по собі: пішов поштовх – я рефлекторно відштовхнувся. Памятаю як мене понесло повз корпус літака вліво і вниз, я ніби бачив це все зі сторони, з позиції інструктора: себе з парашутом за спиною який летить геть з роззявленим ротом. Так ніби мій дух залишився там, в літаку, вперто зачіпаючись німбом за клямку та спостерігаючи, як тіло каменем падає вниз. Але врешті я опамятався, і наступна картинка вже в метрах десяти від літака, лечу, руки на кільці а губи шепчуть триста тридцять один, триста.

Відчуття невагомості – ось основний кайф, який я одержав від стрибка. Почалося воно десь за пів секунди після відділення і тривало аж поки мій внутрішній годдинник не дорахував до триста тридцять трьох. За цей час я встиг подивитися вниз і подумати «Ну його нафіг», подивитися вліво та вправо на небо, що плавно, без будь-яких чітких ліній переходить у землю і подумати: «як з кримського плато море». Потім я зрозумів, що прийшов той час і саме зараз я дізнаюся, що воно і як. Страху не було зовсім, адже розумів: змінити все рівно нічого не зможу.

Перевів погляд на ліве плече: побачив там свої дві руки. Мудро хтось придумав, якби рука не була там – фіг би зараз потрафив взятисі за то кільце. Якби не було лівої руки – давно б дьорнув. Щосили тягну кільце(а чому власне кільце – ручка має продовгасту форму) як вчили: вниз і від себе; але чомусь зупиняюся на витягнутій руці, не задіюючи плечовий суглоб. Кільце пішло на диво легко, розривного зусилля в двадцять кілограм я не відчув. Парашут теж не відкрився. Миттю згадав як казали тягнути далі, ніби до бедра, що я й зробив. Одразу ж за спиною зашаруділо і мене почало поступово пригальмовувати. Аж зрештою плавно, як мати кладе малу дитину в люлю, посадило у підвісну систему.

І тут мені від серця відлягло. Ба, відлягло навіть раніше, коли він тільки почав відкриватися і я зрозумів, що парашут все таки працює, і це не зайвий рюкзак за спиною. Все ж таки якась тінь сумніву, значить, в мені була. Памятаючи свої побоювання, я двома руками вчепився у підвісну систему, щоб в разі чого втриматися на ній. Оглядаю купол – красивий, великий, білий. Без отворів і вмятин. Значить можна сміло знешкоджувати запаску.

Відпускаю руки з підвісної системи і насолоджуюся польотом. Внизу бачу кілька зелених кудрявих кусочків лісу, «дорогу», якою приїхав сюди, всякі будки і дахи. Поступово обриси стають чіткішими, вже можу виокремити зльотну смугу, літачки, людей, що уважно дивляться на нас. Десь серед них є і Тарас. На півдорозі до землі ззаду щось клямцнуло. Перша думка - несправність, але потім згадав про автомат запаски що спрацьовує від висоти.

Намагаюся керувати парашутом так, як нас вчили. Адже порядний хлоп повинен в житті навчитись керувати всім, що тіко надаєсі до керування; крім власної дружини, звісно, бо то апріорі безнадійно. Хоч всі і казали, що Д-5 керуються погано, але мені досить точно вдається вибрати місце для приземлення – збоку від взлітної смуги недалеко точки, куда потім слід буде тягнути парашут. Ше кілька переважувань вліво – вправо, і я на правильному курсі. Тепер головне не запутатися з руками, яка куда, щоб правильно розвернутися по вітру. І хоча ця процедура здається страшенно складною та неприродньою, коли думаєш про неї чи спостерігаєш збоку, в самій підвісній системі все виглядає якось просто і буденно. Взяв, і перекрутився. Хлопці, що стрибали переді мною, чомусь значно вище, напевно потоки повітря інші.

Земля наближалась не надто щвидко, я завчасно звів ноги докупи. Думаєте це легко зробити, маючи там ремінь підвісної системи? Нічого подібного! Тим не менше, приземлення відбувається вдало, лише трішки болить права ступня в місці старого перелому. Саме вона не дала мені змоги схопитися на рівні ноги та оббігти парашут. Оперативно підтягнувши під себе кілька строп і погасивши купол я зміг піднятися.

Відчуття – як в героя радянського фільму про космос, який після багатьох годин перебування в екстремальній ситуації боротьби з технікою та людьми все ж таки виривається на волю, і зараз стоїть по пояс у пахучій траві, над ним пропливають густі, білі, купчаті хмари, призахідне сонце кидає тінь на мужнє обличчя замурзане кіптявою, а синє небо додає контрасту всій цій картині. Ага, іще забув про ліс на горизонті, що дає глядачу впевненість, ніби льотчик виживе, що він не в безлюдному степу. Досить типова картина тогочасного кінематографу, думаю всі її бачили. І от, я почувався саме так, ніби збулася моя дитяча мрія і я перенісся в кінофільм. Аж нехотілось знімати підвісну систему.

Не знаю чому, але багато знань в одних науках абсолютно невідомі та не використовуються в інших. Наприклад, нескінченна петля, яку нас навчили в`язати для строп при укладці їх в сумку. Знав би я цей спосіб раніше – як би він мені спростив життя з різними бухтами кабелів.

Признаюсь чесно – перша думка, що воно тих грошей не вартувало. Реальних відчуттів лише кілька секунд поки летиш невагомий. Але подивившись на інших людей, які позабували знешкодити запаски і ті їм наповнилися в повітрі, збільшивши тим самим швидкість падіння, чи кого тягнуло двадцять метрів по землі, чи хто приземлявся задом – розумієш, насправді це досить складне випробування і те, що я зробив все правильно: моє особисте досягнення. Так що гроші витратив недарма.

Вже потім, через кілька днів, будучи в Криму, засмагаючи на пляжі, п’ючи пиво, та спостерігаючи за шоколадними дівчатами, я згадував цей стрибок, і він мені робився щораз примарнішим та менш реальним. Згадувалися додаткові переживання під час вільного падіння, нові картинки. Починало здаватися, що цього всього взагалі не було, хоча тіло добре запамятато той кайф а нога продовжувала нити. І щораз сильнішим та сильнішим ставало бажання повторити це знову, відчути ту свободу вільного польоту, ще більш гостро заглибитися в ті переживання: тепер вже без долі страху та сумнівів одержати ще більше задоволення. Напевно саме так на це і присідають.

Та й зрештою, краще стрибати з старим Радянським парашутом, ніж з новим китайським.

Зацікавило, хочете стрибнути?

Адреса: м.Львів, вул. Левицького 84
Аеродром: "Цунів" - Львівська область, Городоцький район, селище Цунів. (30 кілометрів від Львова)
Телефони: 8 0322 750591, 8 0322 750723
Адреса сайту: - http://extreme.lviv.ua/
e-mail: zippo@extreme.lviv.ua   
Розшарити F VK G+
курча

cdromchyk

  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 137
  • Рейтинг -64
  • Стать: Чоловіча
  • cdromchyk
    • Перегляд профілю
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #1 : 30.07.2009 14:29:16 »
Може тобі в журналісти піти?  ???
Вже десь на половині почалась асоціація читання книги  ;D Дуже гарно написана стаття.
Розшарити F VK G+
діггер "любитель" - cdromchyk

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4086
  • Рейтинг 887
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #2 : 30.07.2009 14:36:21 »
Дякую, може колись і піду, коли матиму достатньо грошей шоб не думати про хліб насущний. Писаниною в нашій країні тяжко нормально заробити, це більше як хоббі чи для морального вивільнення.
Розшарити F VK G+
курча

inkognito

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3757
  • Рейтинг 494
  • Стать: Чоловіча
  • <--Невсеремось!-->
    • Перегляд профілю
    • /dev/null
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #3 : 30.07.2009 17:59:52 »
+ гризу разниє часті тєла...
Розшарити F VK G+
Resistance is futile

Romchick

  • Свої
  • Гуру
  • *
  • Повідомлень: 591
  • Рейтинг 219
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #4 : 30.07.2009 22:31:18 »
Краство написано!!!111 Андрій молодець! Чуть сльозу не пустив коли читав. Тепер самому "приспічило" скочити. Якщо я з тим парашутом розіб'юся то буде на його совісті, бо тільки після прочитаного так сильно захотілось. ;D ;D ;D ;D ;D
Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4086
  • Рейтинг 887
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #5 : 31.07.2009 10:22:06 »
Файно, добре шо захотілося. Ціль оповіді досягнута. Так шо вйо цієї неділі зі мною в Цунів!
Розшарити F VK G+
курча

Chuhaystur

  • Свої
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 272
  • Рейтинг 52
  • Стать: Чоловіча
  • Тру-діггери не здаються!
    • Перегляд профілю
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #6 : 31.07.2009 12:38:05 »
Ну ти молоток, однозначно!))) Великий і жирний +!)))
Розшарити F VK G+
Бачиш: в них тут зовсім інший світ..кажуть, в них тут правда на обід.

inkognito

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3757
  • Рейтинг 494
  • Стать: Чоловіча
  • <--Невсеремось!-->
    • Перегляд профілю
    • /dev/null
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #7 : 31.07.2009 12:42:28 »
   Із матеріально-технічних проблєм мушу спасувати із стрибком у неділю, але це означає, що через тиждень-другий поїду своїм ходом скакати. Може які бажаючі ще є окрім мене та Golem'a поскакати?
Розшарити F VK G+
Resistance is futile

Romchick

  • Свої
  • Гуру
  • *
  • Повідомлень: 591
  • Рейтинг 219
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #8 : 31.07.2009 19:13:50 »
Шкода, в мене не вийде, я б з вами дуже хотів, але буду в горах.

Тим, хто буде стрибати - чистого неба і мякого приземлення!
Розшарити F VK G+

explorer

  • Адміністратор
  • Гуру
  • *
  • Повідомлень: 816
  • Рейтинг 245
    • Перегляд профілю
    • explorer
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #9 : 03.08.2009 22:10:25 »
справді афігєнно написано і цікаво :)
Розшарити F VK G+

goom

  • Свої
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 216
  • Рейтинг 87
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #10 : 04.08.2009 00:07:27 »
Клас!!! Заздрю - білою зазадрістю. Хотілось би відчути шось подібне, з прочитаного зрозумів, що таке задоволення вартує 270 гр і підготовка займає один день, точніше декілька годин. Але є питання!: Куди їхати? Що з собою треба мати, з екепіровки? Чи потрібно зазделегідь реєструватися? Контактні телефони?
Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4086
  • Рейтинг 887
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #11 : 04.08.2009 10:25:15 »
Їхати слід в Цунів. Для цього після 2-3 км після вїзду в Городок слів повернути направо на Вказівкник - "Івано-Франкове". Зразу починається 100м дуже поганої дороги, далі значно краще. Їдемо прямо, поворот наліво біля підстанції пропускаємо. Наш наступний, той шо найближче до лісу. Це грунтова дорога, збоку лежатиме купа сміття. По цій дорозі весь час прямо аж до таблички "Аеропорт". На цій табличці направо і після 200м підйому ми на обєкті. Також додаю карту з точними GPS координатами аеропорту і повотору до нього. Якшо ви бачите колію - значиьт поворот на Цунів ви пропустили і слід вертатися назад.

З собою крім 270грн слід мати ше 20 грн якшо ти матолок і забудеш знешкодити запаску, паспорт і індентифікаційний код, нормальне взуття, одяг шо прикриває ноги і руки. Варіант шорт і футболки не проходить. Найкраще старі штани і куртка чи светер. Реєстурватися заздалегідь непотрібно.

Взагалі то темі парашутних стрибків присвячений цілий сайт Lviv eXtreme club-у, банер на який висить в нас внизу. Ось лінк на тему з питаннями першоразників написано цікаво і з гумором, думаю там ти знайдеш відповіді на всі свої питання.
Розшарити F VK G+
курча

ZIPPO

  • Новачок
  • *
  • Повідомлень: 22
  • Рейтинг 7
  • Стать: Чоловіча
  • Lviv eXtreme club
    • Перегляд профілю
    • Lviv RopeJumping club
Lviv eXtreme club
« Відповідь #12 : 04.08.2009 10:48:11 »
Ще один варіант добирання до летовища на електричці, для тих у кого нема власного автотранспорту. З приміського вокзалу відправляється дві електрички о 07:42 та 08:45 їхати потрібно до станції Затока. Біле коштує ~ 5 грн. По прибутті на станцію "Затока", знаходимо таких самих братів по духу як ви, які вже були, або знають дорогу до летовища, і падаєте їм на хвіст. Якщо таких нема, то хутко лапаєм когось з місцевих (поки вони ще не встигли розбігтись від електричечки), робим їм допит і так взнаєм дорогу до летовища. До речі існує давня неписана традиція, що ті, хто їде на аеродром електричкою, стараються сідати у третій вагон (звичайно, ті хто знає про існування цієї традиції).
Даю карту на якій пунктиром показано приблизний ваш маршрут від станції до летовища.



Реєстурватися заздалегідь непотрібно.
Зателефонувавши до командира парашутної ланки а також вашого інструктора Олега Омельяновича за телефоном 80964388113
Зустрінемось у небі ;)
Розшарити F VK G+
Our projects: extreme, ropejumping, diving. "Do not squander time. That is the stuff life is made of".

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4086
  • Рейтинг 887
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #13 : 04.08.2009 12:00:21 »
дякую. Думаю з двома картами ти тепер точно не зблудиш :)
Розшарити F VK G+
курча

Zaval

  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 110
  • Рейтинг 38
    • Перегляд профілю
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #14 : 04.08.2009 12:15:02 »
+1 
З повагою.
Розшарити F VK G+

RedShift

  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 338
  • Рейтинг 90
  • Стать: Чоловіча
  • Carpe diem!
    • Перегляд профілю
    • Игра Дипломатия - Стратегия против Силы
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #15 : 16.03.2010 16:36:16 »
Чудовий опис. Краще і не придумаєш.
Розшарити F VK G+
Церковь говорит, что Земля плоская, но я же знаю, что она круглая, я видел тени на Луне, поэтому я больше верю в эти тени, нежели в церковь. - Ф.Магеллан

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4086
  • Рейтинг 887
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Стрибок всерЕдину сЕбе
« Відповідь #16 : 16.03.2010 16:54:27 »
Дякую! Розповіш потім свої враження. :)
Розшарити F VK G+
курча