Крим. Туристичний і не дуже

Автор Bottlehunter, 10.12.2012 13:29:39

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Bottlehunter

Які асоціації викликає у вас слово "Крим"?

"О, Крым!,- скажуть місцеві екскурсоводи,- ета унікальнєйшає на Зємлє мєста, прімєчятельное своим кліматом, богатоє історічєскімі, пріроднімі а также культурнимі дастапрімєчятельностямі. Здєсь атдихалі, жилі і тварілі такіє видающіїся дєятєлі міраво культури, как Лєрмантав, Пушкін, Чєхав. Каждий чєлавєк обязан хотя би раз пабивать на Южнам бєрєгу і воспользоватся услугамі екскурсавода. Нєдорага." Далі йде номер телефону, але ми не будемо його публікувати, бо то реклама.

"А, Крим,- скаже типовий менеджер середньої ланки у Львові, - там дорого. Кум того літа був з дітьми у Болгарії, то там ціни такі самі на житло, а сервіс і їжа ліпші набагато. Я тоже з жінков на друге літо поїду, але не в Болгарію, а в Хорватію, щоб кумові носа втерти."

"Крим - то море, гори, сонце, фрукти і відпочинок, - скажуть ті, хто звик їздити раз в кілька років туди. - Всесоюзна здравниця. Трохи дорого, але де нині дешево?"

Ага, а ще Крим - то дикі пляжі, можливість познайомитися з цікавими людьми, закинуті військові частини та заводи, російський та український флот, Балаклава, найдовша тролейбусна лінія в Україні. І Кримський портвейн. І поїзд Львів - Сімферополь. І смачне татарське їдло. І неповторні гірські стежки. Можливість активно відпочити від повсякденності, причому в будь-яку пору року.  А ще Крим - заповідник, де зберігся і культивується совок. Так на питання про Крим могли б відповісти Львівські Експлорери. І я в тому числі.

Коли їдеш в Крим, добре зібрати веселу компанію друзів, взяти намет і не затримуватися надовго на одному місці. Такий висновок зробили ми з Христиною цього вересня, коли кожного ранку вибирали з кількох місць, куди б поїхати, а ввечері втомлені після бурхливого і насиченого дня вечеряли в лісі, на обриві біля моря чи на затишній веранді.

Для настрою та для того, щоб згадати, що є така пора року, коли можна не місити сніг та болото під ногами і ходити босоніж: радянські кадри Криму під музику Ундервуду



Найперше кілька фото з Севастополя. Ми потрапили сюди в останній день, ввечері електричкою відчалили до Сімферополя, а потім в рідний поїзд до Львова з провідниками-бойками. Залишили наплечники в камері зберігання на вокзалі (8 грн), відбилися від настирливих маршрутчиків, що були готові везти в будь-яку точку світу, і пішли гуляти.

Севастополь - дуже красиве, самобутнє, чисте і культурне місто. Місцеві привітні і завжди підкажуть дорогу, що для Криму досить незвично. Рай для тих, хто любить гуляти будь-де, засовуючи носа в різні цікаві дірки. І тих кількох годин, що ми тут провели, було катастрофічно замало.

http://www.sevastopol.info - інформативний сайт про місто, де можна знайти інфу про все, що вас цікавить. Є і окремий розділ для туристів.

Музей історії Чорноморського флоту Росії, на жаль, був зачинений цього дня, але навколо старої будівлі завжди доступні до огляду численні зразки морського озброєння від найдавніших до новітніх часів. Все можна помацати і пофоткати  :D Та й взагалі, в різних куточках Севастополя морських гармат та якорів не бракує. Біля кожного експонату, як і годиться в музеях, є табличка з поясненням, як саме цей чи інший шматок металу в разі чого може закатрупити ворога.











Фасади будинку прикрашені символікою флоту.









Прийшов час обіду і ми були приємно вражені, знайшовши в самому центрі чистеньку їдальню Міської ради з вільним доступом для простих смертних, де смачний обід на двох вартував 50 грн. Фантастична як на Крим ціна.

В дворику був помічений бомбік з радянським гербом при вході. Беручи до уваги те, що Севастополь протягом всієї своєї історії або воював або готувався до війни, бункерів та сховищ під містом мала б бути тьма-тьмуща.



Морська екскурсія бухтами на катері обійшлася нам по 40 грн. при початковій названій ціні 60. В Севастополі це популярний місцевий бізнес, берется здехлий морський катер, ремонтується, купляється капітанський кашкет, наймається тьотка-екскурсовод, вона ж ходить по площі Нахімова і заманює туристів. Як достатня кількість назбирається, катер відчалює від Графської пристані і пропливає біля всіх визначних місцин, торгових та вантажних кораблів під розповідь гіда. Враження - тільки позитивні. Христині капітан галантно видав теплий плед, а ще з нами їхав цілий натовп корейців з шалено дорогими фотоапаратами і незворушними самурайськими обличчями.

Я вперше бачив великі кораблі так близько. Кожен з них має свій номер чи ім'я і про кожний екскурсовод розповідала щось цікаве.



Плавучий військовий госпіталь. Брав участь в бойових діях в Грузії.





Це судно перевозить зерно. Наразі пшениця у величезних резервуарах на задньому плані, пізніше помандрує кудись за моря.





Катамаран на повітряній подушці "Самум". Російський військовий корабель. Має на борту скільки зброї, що ні в казці сказати, ні пером описати. В тому числі і 8 ядерних ракет. Може підійти близесенько до уявного противника, влупити по ньому і повернутися на базу так швидко, же навіть підводні торпеди не зможуть догнати. Отут можна розглянути зблизька всі нутрощі шайтан-машини.



А це вже українські кораблики



В кожному районі Севастополя є отакі Дошки пошани.



Пам'ятник першій в Росії береговій радіостанції, що була встановлена тут 1901-го року



Таблички в центрі пам'ятають давнішні назви вулиць



Будівлі, хоч і не можуть похвалитися значним віком, виглядають красиво та доглянуто







Всередині кінотеатру сталінської епохи. На жаль, фільми тут більше не показують.



Дарт Вейдер агітує :)



І звичайно ж ми не проминули нагоди піднятися на чортовому колесі і поглянути на всю цю красу з висоти!





Наразі все. Пізніше розповім, що ще такого цікавого ми бачили в Криму цього року.

Фотки тут.  А тут обговорення.
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Побачив у блозі Ольги Швед допис про враження від Алушти. В принципі, готовий підписатися під цим матеріалом. Відвідуючи курортні міста в Криму, треба бути готовому до неякісної їжі, бруду, архітектурного дисонансу та захмарних цін. Хоча може то ми просто після Львова такі балувані стали)))




Крим, який ніколи не зміниться
Крим законсервувався у Радянському совку. Законсервовані люди, що тут мешкають, політики, маленькі радощі життя.

Я в Алушті. Вдруге в житті. Перший раз була на відпочинку, зараз - на навчанні. Після перших відвідин божилася, що туди більше не поїду. З нас здерли шалену плату за квартиру, потім дізналася, що сусіди по кімнаті платять набагато менше. Я отруїлася в їдальні, а по дорозі в Ялту мене висадив з авто чоловік, який підвозив. За політичну дискусію. Пляжі в Алушті платні і їх обмаль. Пісок з окурками, кульочки в морі, пахлава медова і бички у торгашів, які переступають через лежачі тіла, струшуючи пісок з в'єтнамок на тіло. Враження залишилися гнітючі. Мені Алушта нагадала львівський мікрорайон Сихів, лише з морем.

За п'ять років Алушта не змінилася. Те ж саме брудне від сміття море. Кабаки прибережні покращили сервіс. Повставляли металопластикові вікна, обновили меблі, офіціанти частіше посміхаються. Але залишилися всі атрибути радянської столовки – умивальничок при вході із вічно вологим рушником і шматком рожевого мила, який плаває в мильничці.

Звісно, для іншої категорії клієнтів – європейський сервіс. Але інша категорія не їде в Алушту. Інша категорія не їде взагалі в Крим. Бо навіть для них задорого і нецікаво. Сім днів у найкрутішому парку-готелі із дворазовим харчуванням – від 5 тисяч гривень. Місцеві підприємці кажуть – сезон починається, але заробітку катма. І ціни низькі – всього 150 грн. за койко-місце в кімнаті, 300 на двох в квартирі з хазяйкою, 500 – будиночок чи квартира. Обід від 60 гривень.

Йду по вечірній набережній. Вона схожа на Ялтинську, тільки трохи бідніша. Зміни є. Берег пляжу став ще меншим, і то під час відливу. Можна поставити всього два лежака уздовж. Більшість пляжів закриті на замок, деінде колючий дріт або обмазані солідолом дроти. Найбільший міський пляж брудний і неприємно пахне від водоростей і медуз, які розкладаються.

Прокат роликів змінився на прокат сігвеїв, автомати, з яких можна було витягувати м'які іграшки на автомати для вимірювання сили. Раптом бачу те, що бачила п'ять років тому. Чоловік із орлом. Тоді я фотографувалася з цим птахом. Зараз він понурий, пір'я тьмяне. Абсолютно ручний – байдужий. Тоді він намагався мене клюнути та вирватися. Та і чоловік спився, не зазиває туристів. Фото з орлом подорожчали. 15 замість 5 гривень. Інфляція.

Стало сумно. Йду назад в готель по набережній Алушти під супровід караоке і радянських пісень. Не чути шум моря. Крим вже не той - неправильно казати. Крим той що й був.
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Знайшов в "Українському тижні" статтю з гарними фото Демерджі. Хто не в курсі, Демерджі - це гірський масив в Криму, на північ від Алушти. На жаль, влітку туди так і не потрапили. Надзвичайно красиве місце, відоме передусім невимовними скелями та "Долиною привидів". Cтаттю (автор - Олександр Зінченко) і фотки додаю нижче. Рихтуймосі в похід навЕсну ;)




Янголи та демони гірського масиву Демерджі

Вищі сили не шукають простого шляху. Щоб викотити з моря камінь на гору, вони можуть зруйнувати її, обточити скельні уламки у хвилях морського прибою, висушити море й підняти з його глибин новий гірський масив.

На його вершині лежатиме отой самий камінь. Такою є коротка історія Демерджі – мабуть, найкрасивішого місця України, принаймні восени... Тисячі років ця краса привертає до себе людей.

Світ у мініатюрі

Туман сховав усе, що було за кілька кроків. Теоретично звідси вже мало бути видно величну панораму – від Аюдагу й до Карадагу. Та практично я не бачив уже третьої людини, яка долала схил гори попереду. До того ж у наплічнику лежав старий радянський намет, який за ніч усмоктав із туману стільки вологи, що важив кілограмів із 15. А надмірна вага за плечима не допомагає сприйняттю краси цього світу. Її ховало сіре вогке запинало. Ми сходили на Демерджі. І перше враження від цієї гори було безрадісним.

Нарешті в тумані окреслився примарний контур однієї зі скель Корони. Загальної похмурості моїх супутників не розвіювала навіть упевненість, що ми не загубили правильного шляху. Та раптом на скелі з'явилося блідо-золотаве сяйво: спочатку ледь помітне, але дедалі яскравіше. У повітрі немовби кипіло розтоплене золото. Мабуть, так з'являються янголи... Іще за мить запону мрячки немовби зірвала чиясь невидима рука: до того було видно не більш як на десяток метрів, аж тут – до обрію і за обрій! Попереду здіймалися скелі. За ними на кілометр униз розверзалося урвище. А внизу було море, і в морі на хвилях грало полисками сонце. Так я закохавсь у Демерджі.

Якщо стати в Алушті спиною до моря – прямо перед собою можна побачити грандіозне шатро Чатирдагу, а праворуч – до узбережжя підступає Демерджі. Еверестові ця гора десь по щиколотку – лишень 1239 м, але з Алушти бачиться поважною, величною і навіть неприступною. В цьому ландшафті, немов у дзеркалі, відобразився весь світ: Японія і Південь Франції, Шотландія і Нова Зеландія. Ґайдай знімав на Демерджі Кавказ у своїй комедії про полонянку. Англійці зробили з неї Іспанію в серіалі про пригоди лейтенанта Шарпа. У тих самих локаціях українські телевізійники відтворювали потім Туреччину для нашої «Роксолани». А в російських «Серцях трьох» скелі долини Привидів утілювали Анди.

Уламки Готії

У глухому середньовіччі повелителі Хазарського каганату заснували тут поселення. Згодом на цьому місці звели свій замок Фуна можновладні мангупські князі – за кілька десятиліть до краху держави Феодоро. Це було за часів, коли стіни Царгорода ще не чули співу муедзинів, а князь Юрій Галицький змагався з Васілієм Тьомним за Московський уділ – тобто так давно, що навіть Сонце оберталося нав­коло Землі. Бо ж Коперник іще не народився, й нікому було пояснити очевидне. Це було тоді, коли в Криму вишкірялися одна на одну дві Готії – справжня та удавана. Справжня – то мініатюрне князівство Феодоро, що лежало на південь і захід від Бахчисарая: в Бельбецькій, Байдарській та Алуштинській долинах, охоплених Готською єпархією із центром на горі Мангуп. Удавана – капітанство Готія, засноване італійцями на Південному березі Криму.

Дві Готії конфронтували. І хоча й ту, й ту населяли християни, постійним союзником мангупського князя був сусід-іновірець – кримський хан. Власне, конфлікт між двома Готіями і породив цей невеличкий замок. Там, де італійці на узбережжі будували фортеці, феодорити мусили створювати й свої укріплення. Так, навпроти Лусти і для контролю над нею з'яви­лася Фуна.

Її історія була короткою і безславною. Спершу цитадель зруйнував землетрус, потім – вороги (італійці чи османи, досі невідомо). Відбудована після нещасть середини XV століття, вона була остаточно захоплена турками влітку 1475 року. І згодом феодоритів у цій фантастичній місцині змінили ті, чиє ім'я відгукується журавлиним криком – кирим татарлар...

Але краса може бути підступною, а уявна непохитність гір – оманливою. Наприкінці ХІХ століття частина гори обрушилася на татарське поселення Демерджі. І сьогодні лише вікові волоські горіхи позначають серед величезних кам'яних брил місця, де трохи більш ніж століття тому жили люди. Та навесні 1944 року не стало й цих людей. Ті, що прийшли замість них, перейменували Демерджі на Лучисте. І тепер розповідають про неймовірні скарби, які знаходили нові поселенці на руїнах старих татарських садиб. А ще про паніку, що охопила колишніх мешканців Рязанської та Алма-Атинської областей, коли вони вперше побачили, як із моря підіймається нічний туман. Адже в темряві здавалося, що це не туман – це саме море піднімається в гори.

брокенський привид

Саме за таких обставин я зустрів на Демерджі брокенського привида. Був початок листопада. З долини підіймався туман. Раптом у протилежному від призахідного сонця напрямку просто перед собою я побачив осяйну тінь... Навколо темного контура людини, над її головою, світився райдужний німб. Привид чимчикував переді мною і робив вітальні рухи, коли я махав йому рукою!

Звичайне диво, адже містики тут немає жодної – сама оптика. То була моя власна тінь, у дивовижний спосіб відбита крапельками туману. На жаль, я тільки потім дізнався, що брокенського привида можна сфотографувати. Але я настільки захопився грою із цим дивом, що й думати забув зробити примарі фотосесію.

А ще на Демерджі дивовижний клімат. У тому сенсі, що він справді творить лікувальні дива. Маю гіпотезу, що це результат ендорфінотерапії: краса цього місця сприяє справжньому вибухові гормонів щастя.

Нарешті, однієї осені на Демерджі зі мною сталася пригода, котру можна потрактувати як потужний фугас під матеріалістичну картину світу. Невеличка передісторія: у книзі відгуків із минулої своєї фотовиставки я знайшов кілька сторінок, що були списані дуже симпатичними віршами, а нижче – прозовий постскриптум із проханням про «творчу зустріч, якщо не в Криму, то хоч би в місті». Нижче дописувач залишив номер, на який я, здається, навіть намагався телефонувати... Але щось тоді із зв'язком не ладналось, а потім я, звичайно, забув... І ось я знову на Демерджі. Вранці на сусідній скелі в долині Привидів зауважив колегу, який також щось знімав. На всій верховині було нас двоє – він і я. На заході сонця ми зустрілися знов. Розговорилися. Представилися. Далі почалося щось, що погано співвідносилося зі здоровим глуздом: мій співрозмовник почав читати вірші, в основі яких я впізнав сюжети моїх старих фото. Це був той самий автор, тих самих віршів і того самого  невиконаного мною прохання про творчу зустріч «...якщо не в Криму, то...» Ото ж бо – саме в Криму! Коельївщина якась... І саме тому я маю переконання, що Демерджі – це місце, де дива є звичною, буденною і навіть регулярною справою.







Най жиє Гуцулія!

Drusja

Побувавши в Криму, у вересні цього року, вирішив і я додати декілька слів і фото з цих місць.

Приїхали ми в Крим 15 вересня і він зустрів нас доволі непривітним холодним дощем у Сімферополі, а добравшись у Алушту і море вирішило трохи поштормити. Тому щоб не втрачати дорогоцінного часу одразу прийнялись за огляд місцевих цікавинок.

Першим в нашій екскурсії був ханський палац та руїни старовинного печерного міста Чуфут-Кале.

Палац великий, багато було на що подивитись, але так як місце досить популярне та інформації в інтернеті купа - не буду на ньому зупинятись. Скажу лише, що краще йти з екскурсією, тим більше, що її вартість входить у квиток.





Про Чуфут-Кале також є купа інформації, тому лише пару світлин.







Найбільше мене вразило розташування цього древнього міста поміж двох величних каньйонів, та з неймовірним краєвидом навколо.





По розповідях місцевих - татари активно займаються "реконструкцією" і тому втрачається автентичність цього місця.   :(

Наступним цікавим місцем став недобудований радянський пансіонат академії наук, у народі просто УТЮГ, але про неї доречніше буде розповісти у розділі інженерні споруди.

Під враженням від вечірніх краєвидів, на наступний день вирішили сходити на г. Демерджі і попутно заглянути в "Долину Привидів".
Отже прокинувшись зраненька взяли сухпайок і в дорогу. Йшли спершу трасою Алушта-Судак до повороту на Лучисте, а тоді вже у саме Лучисте і вгору.

Про те, що до підніжжя йшли пішки потім доволі сильно пожаліли, хоча краєвиди там теж дуже карсиві.

Алушта


Демерджі


Химерні каменюки Долини Привидів






Обличчя




Вид з гори, підніжжя Демерджі




Вид з самої вершини Демерджі




Початок Демерджі яйла


Яйла - це гірське літнє пасовище

Панорамка




З вершини перед нами повстала дилема, іти далі по яйлі і спуститись до водоспаду Джур-Джур чи повертатись тим самим шляхом що прийшли. Звісно повертатись назад не хотілось тому продовжили похід аж до г.Стіл. По дорозі трохи збились з шляху через що вийшли до відвисної скелі, з якої спуститись можна хіба на парашуті. Втратили багацько часу, але спитали грибників і ті нам вказали дорогу на г. Стіл.

Перед спуском був чудесний захід сонця (шкода що фотоапарат не передасть так як бачать очі)


Спуск звідти видався дуже затяжним та важким. Вийшли у с. Генеральське вже в повній темряві і на водоспад іти вже не було ні бажання ні сили, тому попрямували по дорозі на Сонячногірське. На півдорозі до нього нас підібрали і підвезли до місця проживання. Потім була п'янка для розслаблення м'язів (як не як 43км. пішки по горах - не мало) і відпочинок.

Решту фото

У наступні дні були печери: Мармурова та Емене Баір Хасар, Сімферополь і повернення з мішком вражень на Батьківщину. Останній день море нас проваджало штормом і ми намилувались велетенськими хвилями.

>>>>>>>>>> Не довіряй нікому <<<<<<<<<<

214 Гості, 0 Користувачів