Сикстуська - Жовтнева - Дорошенка

Автор explorer, 18.01.2007 21:37:53

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

explorer

Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/

Сикстуська - Жовтнева - Дорошенка 

Ігор МЕЛЬНИК 
 
Ця вулиця, точніше дорога, вела колись від мурів львівського середмістя до маєтку Еразма Сикста. Цей поштивий патрицій був на початку XVII сторіччя бургомістром міста Львова, а також відомим лікарем. До речі, він описав мінеральні джерела у Шклі та їх лікувальні властивості в книзі, виданій у Замостю 1617 року.

Головна пошта

Маєток Сикста містився на узгір'ї поблизу місця, де тепер стоїть мурований костел Св. Марії Магдалини. Дорога, що вела до маєтку, відтоді почала називатися Сикстуською. Вона піднімалася стрімкіше за паралельну Сокільницьку дорогу (тепер вулиця Коперніка), тож була менше заїждженою та забудованою. До неї прилягали з парного боку Єзуїтський город, з протилежного - маєтки та парки заможних родин, зокрема князів Чорторийських.

Із середини ХІХ сторіччя вулицю розпарцелювали і почали забудовувати типовими чиншовими кам'яницями. Домінантою тут стала будівля Головної пошти, споруджена у 1886-1889 роках за проектом Сильвестра Гавришкевича та Франца Зетца. Тоді будівля виглядала трохи інакше. Пошта була оздоблена наріжними куполами, схожими на ті, що зараз є на будинку № 37.

У листопаді 1918 року за будинок Головної пошти велися запеклі бої між українським військом і польськими заколотниками. Унаслідок боїв будинок згорів. Після війни у 1919-1923 рр. будівлю перебудували за проектом Еугеніуша Червінського. З невеликим змінами у такому вигляді Головна пошта дійшла до сьогодні.

Поряд із Головною поштою під № 41 1889 року за проектом Сильвестра Гавришкевича збудували нові корпуси Греко-католицької духовної семінарії. Ще до кінця 1970-х неподалік стояв старий семінарський корпус. Його зруйнували, щоб поставити стандартну коробку, де зараз міститься Львівська дирекція "Укртелекому."

Трамвай

1894 року нижньою частиною Сикстуської проклали лінію електричного трамваю від головного двірця до Гетьманських валів, звідки вона розгалужувалася до Галицької крайової виставки на Софіївці та вела через Ринок на Личаків.

Спочатку планували прокласти лінію Сикстуською догори, однак підйом був занадто стрімким, тож для цього обрали вулиці Коперніка та Словацького. 2004 року зробили об'їзд для трамваїв біля пам'ятника Маркіянові Шашкевичу. Однак рейки на вулиці Словацького залишили до "кращих часів".

Трамвайні рейки на вулиці поклали на бетонні плити з ґумовими прокладками, дещо розширили хідники. Натомість унеможливили паркування автомобілів посередині вулиці, тож вони тепер зручно розташовуються на тротуарах, не залишаючи перехожим навіть півметра для проходу. Міська влада байдуже за цим спостерігає, вдовольнивши своє сумління написом, що "працює евакуатор".

Назви

1938 року, до 20-річчя листопадових боїв, частина вулиці Сикстуської вище Головної пошти отримала назву Оборони Львова. За перших совітів вулицю "на прохання трудящих" перейменували на Жовтневу, німці повернули їй назву Сикстусштрассе, а після війни вулиця знову стала Жовтневою.

Депутати першого демократичного скликання Львівської міської ради назвали вулицю на честь гетьмана Петра Дорошенка, чиє військо 1672 року разом із турками намагалося здобути Львів.

Забудова

На початку ХХ сторіччя еклектичні чиншові кам'яниці стали частково замінювати сецесійними будівлями, які споруджували за проектами відомих львівських архітекторів. Від тих часів на деяких подвір'ях збереглися залишки ліфтів та "чорних сходів".

У 1920-1930-х на вулиці з'явилися будинки в стилі конструктивізму, котрі відступили дещо вглиб ділянок, тому перед ними дещо ширші тротуари. Першою такою будівлею стала телефонна станція "Польської акційної телефонної спілки", збудована 1926 року за проектом Еугеніуша Червінського. Трохи згодом з'явився довгий будинок на місці кам'яниць під номерами 10 та 12 і комплекс будинків на верхній частині вулиці (№№ 45-61).

Під час бомбардування Львова у вересні 1939 року були зруйновані будинки №№ 2-4. На їх місці досі нічого путнього не збудували, окрім радянських павільйонів громадського харчування. За ними в глибині подвір'я видно напівзруйновану двоповерхову будівлю, що нагадує забудову вулиці першої половини ХІХ сторіччя.

Народна гостинниця

На розі вулиці Дорошенка та Костюшка стоїть сецесійна будівля колишнього готелю "Народна гостинниця". Його збудували у 1904-1906 роках за проектом Тадеуша Обмінського (1874-1932), професора і деякий час ректора Львівської політехніки.

"При найрухливішій улиці у Львові, на розі ул. Сикстуської і Костюшко, при самій стації електричного трамваю станула величава камениця, збудована в стилю сецесії, а на ній виднієсь напись: "Народна Гостинниця". Від дня 1 жовтня 1906 р. веде в тій каменици, збудованій після свої плянів, на власний рахунок і власність готелеві, реставраційне і каварняне підприємство зареєстрована спілка під фірмою: "Народна Гостинниця у Львові", котрої керманичем і душею єсть дир. В. Нагірний. Дім сей, як признають зарівно свої і чужі, - правдива окраса Львова, має вхід ул. Костюшко, яко затишнішої, і містить: 8 склепів, 29 готелевих комнат, купальні, найобширнішу у Львові каварню і реставрацію..." - писала про заклад тодішня галицька преса.

Коштувала ця будівля 200 тисяч австрійських корон. Її обладнання, зокрема меблі та електричний ліфт, - 52 тисячі корон, а земельна ділянка під забудову - 120 тисяч корон. Розміри будівлі становлять в плані 24 на 18 метрів. Тож в середньому один квадратний метр під забудову сто років тому в Королівському столичному місті Львові коштував 250-300 корон. Для порівняння: тодішній долар США обмінювався на 5 австрійських корон, а професор гімназії заробляв 4000 корон у рік.

Ціни кімнат у "Народній гостинниці" були різними: від 0,6 до 10 корон за добу. Однак каварню і ресторан вважали дорогими, туди приходила заможніша публіка. Насамперед посли Галицького сейму, що містився неподалік. Як згадував Петро Карманський, "з усіх тих каварень у житті української богами в першій декаді нашого століття грала передову роль "Монополька", а десятилітті великої війни "Централка". Побічна роля припала "Народній Гостинниці", що була надто "своя" і гомінка, а тим самим письменникам менше симпатична. Публіцисти й політики надавали перевагу таким льокалям, як льокаль Кучика або "Народна Гостинниця", бо їхні кишені були солідніші".

За Польщі кав'ярня і готель стали називатись "Республіка". За радянських часів тут був готель та ресторан "Народний", а з 1999 року в будинку розмістилася Західна реґіональна митниця. Відтоді біля входу з'явилася вкрадена десь чавунна таблиця з написом "Пам'ятник архітектури. Житловий будинок XVII ст."! 

229 Гості, 0 Користувачів