Вулиця Січових Стрільців

[explorer]

Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/

Вулиця Січових Стрільців

Ігор МЕЛЬНИК

Ця вулиця була прокладена у 1840-х роках серед садів, що належали ботаніку та помологу Маєру, тож назвали її Маєрівкою. Вулиця вела від передмістя до Єзуїцького городу, біля якого ще на початку ХІХ сторіччя постало казино Герта та лазнички. А сам Єзуїцький город (тепер парк ім. Івана Франка) став місцем прогулянок та забав львівських міщан.

Маєрівка

Спочатку вулицю забудовували віллами та невеликим плациками. Однак незабаром місто поглинуло цю околицю, і до кінця ХІХ ст. тут з'явилися великі кам'яниці.

Стимулом для такої забудови стало спорудження у 1877-1881 роках на місці казино Герта центральної політичної установи краю - Галицького сойму. А в будинку № 6 на Маєрівці навіть мешкали галицький намісник Казимир Бадені (1846-1919) та його брат, маршалок сойму Станіслав Мартин Бадені (1850-1912).

1885 року вулицю перейменували на честь затвердження польської конституції 3 травня (мая) 1791 року. А про Маєра залишилася згадка в назві львівського передмістя Майорівки.

За радянських часів назву вулиці змінили на честь 17 вересня 1939 року - початку возз'єднання-окупації Галичини Радянським Союзом. З 1991 року вулиця названа на честь Січових Стрільців, які вели тут у листопадові дні 1918 року бої з поляками, що наступали від Єзуїцького городу до центру міста.

Наприкінці 1960-х років вулицею проклали тролейбусну лінію. Під будинком № 3 була кінцева зупинка "трійки", "дев'ятки", "десятки" та місце зустрічей і побачень.

З 1901 року її перспективу закривав пам'ятник Аґенору Голуховському (1812-1875), наміснику Королівства Галичини та Володимерії та прем'єр-міністру Австрії.

Банки і дирекції

А на початку вулиці у 1885-1887 роках спорудили за проектом Вінцента Равського-Юніора будівлю дирекції залізниць, увінчану скульптурами Леонарда Марконі. Згодом дирекцію перенесли до більших будівель на нинішніх вулицях Огієнка та Гоголя, а на вулиці 3 Мая під № 3 розміщувався готель "Імперіаль". Через його браму можна було увійти у пасаж Гаусмана. Хоч він не був перекритий скляним дахом, однак там містилися магазини, готелі та різні заклади.

Навпроти, під № 2, стоїть найстаріший будинок на вулиці, який пам'ятає ще часи ампіру і бідермаєра. Колись у ньому містилася Галицька ощадна каса. 1891 року цей фінансовий заклад перенесли до будинку нинішнього Музею етнографії, а спорожнілий будинок на вулиці 3 Мая став чиншовою кам'яницею. В його партері розмістилася популярна цукерня Вогноута і Барона, потім кав'ярня "Центральна", що була колись на Галицькій площі. А за радянських часів на її місці з'явилося популярне кафе "Бістро".

Вулиця 3 Мая була центром банківської дільниці Львова. До війни її навіть називали "Волл-стріт". За довідником 1929 року, тут розміщувалися Земський кредитовий банк та Лодзинський депозитний банк (№ 5), Банковий дім Ґрюса (№ 8), Польський промисловий банк (№ 9), Польський гарантійний банк (№ 11), Банковий дім Уляма (№ 12), Варшавський дисконтний банк (№ 14), Центральний кооперативний банк (№ 15)...

До будівництва багатьох банківських споруд доклалися знамениті архітектори. Будинок під № 9, в якому тепер міститься "Ощадбанк", збудували 1897 року в стилі флорентійського ренесансу за проектами Юліана Захарієвича, Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Операційний зал було перебудовано 1921 року за проектом Яна (Івана) Баденського.

У цьому ж будинку був також клуб міліції, який славився своїми танцювальними вечорами. У 1970-х сюди ходили послухати Віктора Морозова.

Кав'ярні

У сусідньому домі на другому поверсі була колись кав'ярня "Американська". Згодом "Американська" перебралася на Галицьку площу - на місце кав'ярні "Центральної". На першому поверсі (партері) цього банківського будинку, збудованого 1901 року за проектом Карла Боубліка, було кіно. До війни воно називалось "Ванда", "Оаза", "Муза", за радянських часів - імені Зої Космодем'янської, а потім - "Левеня".

Найвеличною спорудою на вулиці виглядає дім Рогатина під № 12. Збудували його 1912 року за проектом Романа Зелінського у стилі пізньої сецесії, поєднаної з німецьким "юґендщтілем". На розі, над "Пузатою хатою", два лицарі тримають геральдичний щит. Цю скульптуру створив Тадеуш Блотніцький. На щиті колись був польський орел, який пережив німецьку та більшовицьку окупації. Однак кілька років тому його зображення хтось видзьобав.

Колись тут була відома кав'ярня. До війни вона кілька разів змінювала назви: "Лувр", "Ренесанс", "Рітц". Удень тут збиралися фінансисти та маклери, переважно жидівські, і влаштовували свої інтереси. Тому кав'ярню називали "чорною ґєлдою (біржою)". А вечорами приходила вишуканіша публіка з "вищого товариства".

За радянських часів у 1960-1970 тут було кафе "Веселка", популярне серед студентів універу та політеху. Демократичні "общепітівські" пластикові столи на металевих ніжках трохи дико виглядали серед вишуканого інтер'єру. На початку 1980-х цю забігайлівку переробили на "шикарний" ресторан "Фестивальний". Однак він виявився занадто громіздким для сучасних часів, і в закладі розмістили "Пузату хату"...

А навпроти наприкінці 1950-х відкрили перше у Львові автоматичне кафе. У касирки потрібно було купити спеціальні жетони, які потім треба було кинути у щілину автомата. І цей громіздкий механічний пристрій видавав канапки з ковбасою, сиром чи оселедцем. Бутерброди, звичайно ж, робились не механічно, а руками кухарок. Однак ідея кафе-автоматів не мала успіху, і за кілька років заклад закрили.

Бібліотека

Багато цікавого на вулиці Січових Стрільців можна побачити за брамами будинків. Наприклад, у подвір'ї дому № 5 розташована бібліотека. Цей будинок збудував 1898 року Іван Левинський для родини Павліковських.

Дідич Медики та бургомістр Перемишля Юзеф Бенедикт Павліковський (1770-1830) збирав у своєму маєтку книги, старовинні акти та рукописи, монети, печатки, картини і гравюри. Його справу продовжив син Юзеф Ґвальберт Павліковський (1793-1852), який став віце-директором закладу (бібліотеки і музею) Оссолінських у Львові. Він теж перевіз до галицької столиці частину колекції, яка розмістилась у домініканському монастирі.

Колекціонерами залишались їх нащадки Мечислав (1834-1903) та Ян Ґвальберт Павліковські (1860-1939), котрі перетворили Медику на місце зустрічей науковців, митців та літераторів. Ян Ґвальберт викладав із 1891 року на рільничих студіях у Дублянах, тож переселився до Львова, де й збудував на вулиці 3 Мая спеціальний будинок для бібліотеки Павліковських. 1921 року колекцію (26 тисяч книг, понад 26 тисяч рисунків та гравюр) передали в "Оссолінеум". А маєток Павліковських у Медиці після ІІ Світової війни був націоналізований і доведений до руїни.