Ставропігійська, Друкарська

Автор explorer, 18.01.2007 21:38:49

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 2 Гості дивляться цю тему.

explorer

Львівська Газета http://gazeta.lviv.ua/

Ставропігійська, Друкарська

Від північно-східного кута площі Ринок на захід відходить вулиця Ставропігійська. На початку XV століття їй дали назву Божого Тіла, бо вона виходила до Домініканського монастиря з костелом Божого Тіла.


У XVII ст. вулицю почали називати Дорогою до Домініканів, а у XVIII – Домініканською. У грудні 1944 року перейменували на Максима Залізняка, одного з ватажків повстання Коліївщини 1768 року. 1945-го відновили назву Домініканська, а з 1946-го вулиця одержала назву Ставропігійської на честь львівського Ставропігійського братства – українського культурно-просвітницького товариства XVI-XVIII століть. Забудова вулиці: ренесанс, бароко, класицизм.

У будинку №2, колишньому палаці Бандінеллі, а теперішньому історичному музеї, з боку вулиці Ставропігійської за польських часів торгували кінським м'ясом Галушча. На розі з вулицею Друкарською (№2) – аптека, яка від давніх часів мала назву "Під чорним орлом", а власником її від 1927-го до 1944 року був українець Михайло Терлецький, великий меценат і шанувальник мистецтва. Він зібрав чудову колекцію творів живопису та графіки українських митців. Терлецький був фундатором "Національного музею у Львові", в його кам'яниці у 1930-х роках містилися редакції українських тижневиків "Громадський Голос" і "Правда". Михайло Терлецький був також великим шанувальником спорту, одним із небагатьох львів'ян, які побували 1936 року на Олімпійських іграх у Берліні. 1964-го за ініціативою фармацевта Крилова в приміщенні аптеки розпочали створювати музей, який відкрили 1966 року. В аптеці-музеї зібрали багато експонатів з історії аптечної справи. У львів'ян і туристів великий попит мали ексклюзивні фірмові ліки – так зване "залізне вино" – смачний тонізувальний напій. На металевій кованій вивісці аптеки бачимо рік її заснування – 1735, проте ця дата не відповідає історичній правді, що блискуче довів львівський історик архітектури Володимир Вуйцик. Засновник аптеки військовий провізор Франц Вільгельм Наторп прибув до Львова одночасно зі входженням Галичини до Австрії 1772 року, а сам будинок з аптекою збудували 1775-го. До того ж жоден із львівських податкових реєстрів XVIII століття не вказує на існування тут аптеки. Найімовірніше, під час визначення року заснування аптеки вийшла елементарна механічна помилка: ліву частину стертої вісімки прочитали як трійку, тому замість 1785 року вийшов 1735 рік.

У будинку №3 за польських часів був продаж вин Козьола, за радянських тут містився кондитерський цех, на початку 1990-х відкрили один із перших престижних приватних ресторанів "Старий рояль". Адресу №4 на початку ХХ століття мала ресторація "Морське око", на фасаді цього кутового з вулицею Івана Федорова будинку бачимо доволі непристойні барельєфи на античну тематику 70-х років ХІХ століття. Вони дають оригінальне трактування міфу про Лебедя та Леду. 

У будинку №9 за Польщі  була цукерня Курнаха, нині тут кафе-бар "Ноїв ковчег", зал якого виходить на подвір'я будинку, і магазин спорттоварів "Лотто". У будинку №11 1776 року побачила світ перша в Україні газета, яку шевальє Осуді видавав французькою, – Gazette de Leopol ("Львівська газета"), за польських часів тут були магазин церковного приладдя "Достава" та редакція української газети "Господарсько-кооперативний часопис", у цьому ж будинку у 1920-х мешкав автор чудової книжки мемуарів про тогочасний Львів, правник Олександр Надрага. Тепер тут житловий будинок.

Перпендикулярно до Ставропігійської на північ від площі Ринок – вулиця Друкарська. Наприкінці XVI століття її називали Дорогою за Оленем, бо на місці кутового будинку на Ринку №45 стояв будинок, який мав назву Під оленем. Згодом вулицю називали Вірменською бічною та Вірменською Поперечницею. З 1871 року вона стала Гродзіцьких на честь двох братів, польських військових діячів, які у XVII столітті зробили дуже багато для розбудови фортифікацій Львова та його оборони під час частих облог. 1944 року вулицу епізодично називали Івана Федорова, а з 1949-го на честь 375-ї річниці українського книгодрукування – Друкарською. Цікаво, що до 1861 року вулиця була тупиковою, і лише після знесення будинку вірменської родини Августиновичів зробили прохід на Вірменську. Забудова вулиці: бароко та класицизм.         

У будівлі №1 за польських часів містилася Адвокатська палата та Промислово-будівнича спілка, тепер тут житловий будинок. Будинок №3, збудований 1898 року, мав назву "Під Богородицею" від розміщеної на фасаді скульптури. За радянської влади скульптуру знищили, а відновили лише 1996 року. До 1939-го тут була фабрика лікерів Мушинського, нині – житловий будинок.

Під №4 за Польщі було розміщено фабрику горілок і лікерів "Глорія", продаж горілки Кесслера, магазин письмового приладдя Круґа та торгівлю кінським м'ясом Хенрика Бабачка, який увійшов до львівського міського фольклору. Львівська приказка про людину, яка ні на що не здатна, говорила: така нездара мусить піти лише "до Бабачка на шмельц". В одній із найпопулярніших львівських батярських пісень є слова: "А там знову якась менда по салі сі швенда/Мальовані лиця, шукає си кібіца/Але вона його не знайде, бо вона бідачка/Піде до Бабачка на шмельц". Зараз у цьому будинку магазин "Продукти", перукарня "Лель" і бар "Рудий кіт". 

Під №6 за Польщі був торговий дім "Польмет", перукарня Штокеля та гуртовня шкір Зайфельда, нині – Товариство української мови ім. Т. Шевченка "Просвіта" Львівської обласної ради, на честь чого 1988 року встановили меморіальну таблицю. Також у цьому будинку обладнали інтернет-кафе та комп'ютерну студію "Ніка". У житловому будинку №9 за польських часів був магазин електротехнічних товарів Мюльштайна, 2006 року в ньому завершили капітальний ремонт. У житловому будинку №11 за Польщі було торгове довідкове бюро Дворніцького.

Наступної п'ятниці
в рубриці "Вулиці Львова" ви довідаєтеся про осередок українського життя в середньовічному місті Лева – вулицю Руську – та про неймовірно вибагливі права мешканців, які брали до уваги під час спорудження житлових будинків
400 років тому

Ілько Лемко

294 Гості, 0 Користувачів