Кілька слів про Грузію

Автор Bottlehunter, 28.08.2013 23:00:56

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Bottlehunter

Двотижнева матрасна мандрівка Грузією сьогодні добігла кінця. В цій темі хочу поділитися тим, що встиг побачити за цей час, розповісти про країну, людей та цікаві місця, які трапилися нам з Христиною на шляху. Готуючись до подорожі помітили, що матеріалів про Грузію в мережі, особливо українською мовою, майже немає. Можливо, ця тема трохи допоможе зорієнтуватися тим, хто планує мандрівку до цієї сонячної, гостинної та смачної країни.

Тут є обговорення, буду радий відповісти на всі запитання.




Грузія – маленька, але горда і красива країна. Колись разом з Україною входила до складу однієї великої імперії, де ковбаса була дешева. Відрізняється Грузія теплим кліматом, добрими людьми, красивими горами, теплим морем та смачною їжею. Столиця країни - Тбілісі з населенням біля мільйона чоловік. Всього ж населення Грузії складає 5 мільйонів.



З України є регулярні авіарейси до Тбілісі, Батумі (з аеропорту «Бориспіль», що в Києві) та Кутаїсі (з аеропорту «Жуляни», Київ). Можна добиратися також екзотичнішими шляхами: поїздами з пересадками через Росію, паромом через море з Іллічівська до Батумі, електричками, автостопом, ровером, собачими чи котячими упряжками і навіть пішки. Проте літаком все-таки найзручніше. Ціна на авіапереліт з Києва до Кутаїсі стартує від 1200 грн. за квиток туди і назад,  до Тбілісі та Батумі  від 2000 грн.

Можуть виникнути проблеми з перетином кордону у тих осіб, які перед тим відвідували Абхазію. Принаймні, мені відомі кілька таких випадків. Загалом же митний контроль в аеропорту не займає багато часу.



Окремого слова  заслуговують водії і дороги. Дороги тут хороші, але правила дорожнього руху існують тільки формально. Переходити дорогу треба дуже швидесенько, і марно надіятися на те, що на «зебрі» хтось зупиниться перед пішоходом. За весь час перебування в Грузії я таке чудо бачив тільки двічі, і обидва рази це були авто з вірменськими номерами.  Переходячи, треба найперше добре подивитися в обидва боки, навіть якщо рух тут односторонній. Знак про обмеження руху до 50 км/год означає, що всі акуратно будут пекти соточку, обганяти один одного і сигналити. Зараз ми їдемо в маршрутенвагені по трасі, де обмеження становить 110, тому я у вікно навіть не дивлюся, щоб не псувати собі настрій і штани). Розвертатися з крайнього правого ряду на світлофорі через подвійну суцільну лінію – норма, головне, як завжди, добре посигналити перед тим. Взагалі, сигналити треба завжди і всюди. Якомога більше. Паркуватися треба на тротуарах та вело доріжках (яких тут дуже багато).


Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

В Грузії пишаються низьким рівнем злочинності. Міста тут дуже спокійні, вулиці постійно патрулюються автомобілями поліції. Вздовж морського берега також постійно плаває катер морської охорони та проводить профілактичні бесідами з тими, хто занадто жваво катається на моторних човнах чи мотоциклах. Народ до поліції ставиться добре, гордяться тим, що практично неможливо дати хабара держслужбовцям чи правозахисникам. Поліціянти мають гарну форму, хороші автомобілі. Багато серед них є жінок. Практично з кожним можна порозумітися англійською та російською мовами. Знаю багато випадків, коли поліція підвозила туристів, навіть якщо їм було не по дорозі.

На порушення правил дорожнього руху, як правило, дивляться крізь пальці. А от за громадським порядком пильнують добре. На свої очі бачив, як на станції метро в Тбілісі поліцейський ледь не за вухо витягнув чоловіка, який вліз поперед черги до квиткової каси. Добряче насварив його і змусив вибачитися перед жінкою, місце якої той зайняв.



Трохи про гроші. Грошова одиниця називається ларі, розмінна монета – тетрі. Віднедавна купюри 1 та 2 ларі були замінені в обігу монетами. За один долар дають 1,65 ларі, відповідно 1 ларі вартує близько 5 грн. В містах є багато банкоматів українського Приватбанку, але яка комісія на зняття готівки не знаю.

Щодо рівня зарплат, докладно сказати не можу. Знаю тільки, що охоронець в магазині техніки в Тбілісі заробляє близько 1000 ларі. Зарплата простого поліціянта складає 1200 долярів, офіцери відповідно мають значно більше.



Ось ціни на продукти та послуги, середні по країні. Зрозуміло, що в курортних Кобулетті та Батумі ціни будуть дещо вищими, ніж всюди. Але не набагато. Щоб перевести на наші гроші, множте суму на 5.

Буханець білого хліба – 70 тетрі. Скільки ж вартує і лаваш. Літр молока – 3 ларі. Упаковка сметани (350гр) – 2,5 ларі. Домашній сир, залежно від сорту – 6-10 ларі за кг. Літрова фляшка Боржомі в магазині – 1,2 ларі, інша мінералка трохи дешевша. Великий печений пиріжок (типу піци), спечений не більше півгодини тому, з домашнім сиром, овочами і ковбасою у фастфуді – 2 ларі. Обід на двох у кафе (так, щоб добряче поїсти) – приблизно 15 ларі.

Місцеве пиво (приблизно як середньостатистичне українське на смак, але мені видалося трохи гірким. Пробував кілька сортів) – від 1 до 1,5 ларі за пляшку 0,5. Користується популярністю пиво у надвеликій тарі – більше 2л. у пляшці. Найвідоміший пивний бренд в Грузії - Натахтарі, випускає також смачні лимонади. Жовта реклама Натахтарі буквально всюди.

Домашнє вино – 3-4 ларі за літр. Але краще спитати місцевих, де купити смачне, щоб не сталося конфузу. Заводське вино пристойної якості від 10 ларі. Що здивувало, в магазинах теж продають домашнє молоде вино, у великих пластмасових бутлях. 0,5 коньяку «Старий Кахетіі 4*» - 12 ларі, кращий відповідно дорожчий.

Персики, нектарини, сливи, груші, банани, яблука та інші фрукти – від 0,3 до 2 ларі за кг., залежно від місця, де купляєш та кондиції продукту. Якщо продають дорожче, сміливо розвертайтеся і йдіть купляти в інше місце.

Хостел в Тбілісі на  людину – 10-15 євро. Проїзд в метро - 50 тетрі, на фунікулері до парку розваг – 2 ларі (про фунікулер і телевежу – трохи нижче по тексту). Місце для однієї людини в гестхаузі біля моря в Кобулеті вартує 10 ларі, в Батумі трохи дорожче. За ці гроші отримуєш гарну простору кімнату в будинку зі спільною кухнею та душем. Маршрутка з Тбілісі до Кобулетті (350 км) вартує 20 ларі. Маршрутки по місті - 40-50 тетрі.

Якось так приблизно. Щось дорожче, ніж в нас, щось дешевше. Проте тішить, що грузини-продавці ніколи не намагаються втулити що-небудь зіпсуте, не додати решти або здерти три шкури за копійчаний товар. Принаймні, з нами такого не траплялося.
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

В столиці Грузії ми були в перший та в останній день своєї відпустки. Гарне та спокійне місто, тут ніхто ніколи і нікуди не спішить. Варто лише сказати, що о 8 ранку вагони метро були напівпорожні, а на центральному проспекті - Руставелі - були тільки двірники, поодинокі перехожі та ми. Пили каву і почудовувалися, як таке може бути, у столиці країни та ще й в будній день.





Центральні вулиці Тбілісі гарні й доглянуті, при цьому тут зовсім немає «столичного» пафосу. Наприклад, будівля міністерства Юстиції Грузії виглядає значно скромніше, ніж, скажімо, будинок апеляційного суду Львівської області. В центрі майже всюди є безкоштовні  Wi-Fi точки  з дуже гарною назвою: 'Tbilisi loves You',  це туристичне гасло міста.

Взявся розбирати фото по приїзді додому, був подивований результатом діяльності духу Експлорера всередині мене. Нормальні люди з відпустки привозять фото з пейзажами, пальмами та сонцем на долоні. В мене ж з Тбілісі - переважно старі брами, каналізаційні люки, цвинтар та криві вулички старого міста. ;D







Ковані перила мосту з радянською атрибутикою





Маленькі вулички старого міста – повна протилежність центру. Будинки обшарпані, деякі закинуті, неприбрано, тротуари теж покоцані, на різьблених дерев'яних брамах пооблазила фарба, темні внутрішні дворики з мільйонами переходів і сходів, коти всюди лазять. Мені дуже сподобалося!

Туристів, як видалося, не є дуже багато, і вони завжди вирізняються з натовпу своїм виглядом, наплічниками, а особливо світлою шкірою. Ми з Христиною – то точно). Пригадую, як ми гуляли по Тбілісі, а попереду йшла колона спортсменів з Польщі і перестрашено обзиралася довкола. Аж раптом до них голосно обізвалася місцева старша пані: «Туристы! Вы почему не почернели?!». З нами в хостелі жили ще два французи і якась кубіта з України. Ми з ними не встигли ся зазнайомити, бо після приїзду з аеропорту відразу пішли на шпацер, прийшли пізно, а зранечка поїхали на море, в Кобулеті.





На цьому фото місцевий майстер виконує ремонтні роботи на даху за допомогою молотка та негарних грузинських слів. Під ним підземний перехід та станція метро.



Ще в Тбілісі є метро. Залягає досить глибоко і має дві гілки. Дуже зручний транспорт, не переповнений людьми. Якщо порівнювати з Київським метрополітеном, то тут більший інтервал руху між поїздами (біля 5 хв.), а поїзди та ескалатори не заліплені рекламою. Чергова біля ескалатора спокійно спить в своїй скляній будці.  Станції старі, збудовані наприкінці 60-тих. Вагони відремонтовані, і дуже цікавою є система оплати. Купляєш  магнітну картку за 2 ларі, закидуєш туди гроші через касу або термінал. При переході через турнікет картку просто кладеш зверху, на екранчику буде написано, що з тебе зняли 50 тетрі і загальний залишок на рахунку.



Справжньою окрасою столиці Грузії є велике оглядове колесо і телевежа на горі, над Старим містом. Дістатися туди можна фунікулером, канатною дорогою або пішки. Вночі тут все дуже гарно підсвічується, телевежа взагалі стає схожою на новорічну ялинку. Система оплати – також карткова, як багато де по країні. Карткою розраховуються на фунікулері та за катання на атракціонах.





Ще в Тбілісі є старий цвинтар, Кукія. До нього можна дістатися маршруткою №53 від станції метро Марджанішвілі. Ми прочитали в туристичному путівнику, що кладовище дуже красиве і має більше 300 років. Прогулялися там. І що я вам скажу - чувак, що складав путівник, явно не був на Личаківському та Золочівському цвинтарях.

Цвинтар досить занедбаний, зарослий сухою травою та кущами. Старі надгробки часто зруйновані. Територія велика, але доріжок, як таких, немає. Просто вузенькі кривулясті стежки між похованнями, що завжди ведуть не туди, куди тобі треба.



Танк біля меморіалу пам'яті жертвам Другої Світової війни. Коли ми зайшли туди, побачили чувака, що бадьоро бігав крос поміж пам'ятників.  :D



Вид на старе місто







На новіших пам'ятниках померлі часто зображаються такими, якими вони були в повсякденному житті - усміхнені, з келихом вина, біля улюбленого "Москвича", в джинсах, шкірянках або навіть спортивних костюмах в повний ріст.

Дуже часто пам'ятники стоять всередині отаких кованих кліток. Напевне, захист від вандалів.



Починається стара частина









Поховання священиків біля цвинтарної каплиці





На задньому плані - єдиний склеп, який я бачив на території





На сьогодні все. Нижче посилання на альбом зі столичними фото. Далі буде.

https://picasaweb.google.com/107214025285832863516/kySGBB#
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Національний музей в Тбілісі - без перебільшення найкращий музей, який я коли-небудь відвідував. Розташований на вул. Руставелі, 3, недалеко від станції метро "Freedom square" (Площа свободи). Вхід коштує 15 гривень на наші гроші, вхідний квиток передбачає відвідини десятка експозицій на різну тематику. В холі музею розташований центр туристичної інформації, де можна отримати довідку про транспорт, туристичні об'єкти грузинською, російською чи англійською мовами. А також отримати безкоштовно путівники, мапи і т.ін.

Ось тут є гарний сайт з інформацією про музеї Грузії.

Всередині можна фотографувати, правда без спалаху, який псує унікальні музейні експонати. Всі інформаційні таблички, крім грузинської, дублюються англійською мовою. Кілька фото:

Старовинні грузинські ножі, матеріал виконання: сталь, шкіра, кістка, золото



Народний військовий стрій



В підвалі розташована виставка золотих та срібних прикрас, віком приблизно 2ст. до н.е.





Кований срібний пояс





Справжня мумія з Єгипту



З бабуїнами (я посередині, якщо що), кожен з яких старший від мене в 200 раз.



В окремому кутку виставлене спецобладнання музейних працівників. Ось цей прилад, наприклад, після упакування експонату для транспортування, замінює кисень під упаковкою на інертний аргон.



Самурайські мечі





І - найбільш моторошний - музей радянської окупації





Товарний вагон з дірками від куль.









Документ про розстріл

Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Батумі, столиця автономної республіки Аджарія, без сумніву, одне з найкрасивіших міст, що я колись бачив. Стара частина файно відреставрована, а нова - дуже швидко розбудовується і при цьому гарно виглядає. Ось маленький фотозвіт, як результат кількох прогулянок по місті.

Отак місцевий муніципалітет бореться з дігерами:



Можна взяти собі ровер напрокат і кататися вздовж моря. Або куди захочеш. Парковки автоматизовані, година вартує 10 грн на наші гроші.



В місті є порт, через що море трохи брудне. Грузини переважно їздять відпочивати в Кобулетті, там і море чистіше і дешевше. В Батумі ж приїжджають в основному рускі та інші брати-слав'яни. Не в останню чергу завдяки численним казино.



Велике колесо огляду на березі моря. На задньому плані - вежа, де по спіралі розміщені літери грузинського алфавіту. Наразі невідомо, яка її функція, вежа ще не функціонує.



Прапор Аджарії тут дуже часто поряд з офіційним державним.







Йдемо далі, на Приморський бульвар.





Фонтан біля міської філармонії. Звідси відправляються зранку туристичні автобуси з екскурсіями. Коли вирішите поїхати на екскурсію, вважайте, бо за 170 грн можете отримати повний автобус русскагаварящіх з неадекватною поведінкою і екскурсовода, що розповідає приблизно: "А це водоспад. Можете тут сфотографуватися".





Старе місто. Дуже красиві будинки, причому кожного наступного разу проходячи тим самим місцем помічаєш нові й нові цікаві деталі.









Центр туристичної інформації. Тут можна безкоштовно отримати мапи, путівники та необхідну інформацією англійською чи російською мовами.



Зустрічається і такий оригінальний транспорт



Можна завернути за випадкові двері під'їзду, а там - малюнки початку минулого століття!







Пальми та інші екзотичні рослини всюди. Але замінити львівських каштанів та лип, звичайно, не можуть.



А це білуга. Вона має доброзичливий вигляд та живе разом з іншими побратимами-рибами в міському акваріумі. Вхід туди коштує 2 грн.



Палац мистецтв. Збудований зовсім недавно



Одна з численних новітніх скульптур на березі моря. Пам'ятник славнозвісному "@"



Оформлення однієї з книгарень міста. Ми зайшли досередини. познайомилися з власником, і він нам подарував книжку. Просто взяв з прилавка і віддав нам, від щирого серця. Книжка (до речі, на основі реальних подій) була про те, як грузинські хлопці викрали в аеропорту Тбілісі літак і хотіли перелетіти на ньому в Туреччину. На жаль, невдало. (Дато Турашвілі. Покоління Джинс.)







От хтось, мабуть відомий, ще під простирадлом. Постамент збоку ще тільки споруджувався.



І радянський пам'ятник жінці-пілоту при вході в парк.



Отут можна скачати файний путівник про Батумі.
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Кобулетті – курортне місто , що простягається вздовж морського узбережжя. Саме тут ми і поселилися, купалися в морі та час від часу здійснювали набіги на околичні міста з метою поповнення багажу вражень. Знайти житло не проблема, туристи тут переважно живуть в гестхаузах – це такий великий будинок з кімнатами, спільним душем і кухнею. На противагу кримським курникам для заселення «атдихающіх», тут чисто і просторо. Знайти житло не проблема, просто підходите до будинку, що приглянувся, знаходите господарів та питаєте. Можна запитати в таксистів або продавчинь, ніхто на вас не буде намагатися нажитися або обманути. Якщо цінуєте тишу, бажано трохи відійти від центральної вулиці, де розташовані всі ресторанчики з гучною музикою. До моря йти в будь-якому випадку буде недалеко. Ціна стартує від 10 ларі (50 UAH) з людини. В багатьох будинках облаштовані кафе, де можна поїсти за помірною ціною.









Хто хоче вільного життя, може собі поселитися в наметі просто на березі моря на окраїні міста або ж в парку закинутого санаторію. Таких закинутих будівель тут я бачив аж три: два високі радянські готелі по 16 поверхів та один радянський будинок відпочинку старіший та менший. Взагалі, для життя в наметі придатне майже все узбережжя моря, від Поті до Батумі.



Море біля Кобулетті тепле та дуже чисте. І місця на пляжі завжди є достатньо. Ніхто не просинається о 6 ранку (як в Криму), щоб зайняти місце на березі. Платних та закритих пляжів в Грузії практично немає. Навіть якщо хтось купляє землю на березі моря, пляж залишається в загальному користуванні.





Щоправда, неприємним сюрпризом став місцевий клімат. Між Батумі та Кобулетті розташоване село Чакві – лідер за кількістю опадів в усьому колишньому СРСР. На морському узбережжі дуже часто вночі йде дощ, в горах кількість води з неба, як правило, менша. Але на температуру повітря чи води це не впливає – море завжди тепле і на ранок майже завжди крізь хмари вилазить сонечко. Але коли не вилазило, пейзаж з вікна виглядав приблизно так:



Корови в Грузії ведуть вільне життя і ходять де собі захочуть. Їх ніхто не пасе, коли корова нагуляється, йде собі додому



Продукти в магазинчиках коштують дещо дорожче, ніж в Тбілісі, як правило, різниця складає кілька тетрі. Але завжди можна сісти на маршрутку №1 і доїхати до базару, де можна знайти за прийнятною ціною фрукти, одяг, вино, сувеніри та особливий глиняний посуд для грузинських страв.



Щодо розваг: біля Кобулетті є чудовий стаціонарний парк атракціонів. В самому місті, окрім кафе, ресторанів та єдиного і нецікавого краєзнавчого музею, нічого особливого немає. Все-таки це місце для тихого сімейного відпочинку. Проте завжди можна сісти на маршрутку та поїхати до великого та шумного Батумі, де є дельфінарій, зоопарк, канатна дорога, порт, велике колесо огляду, красивий приморський бульвар, різноманітні екскурсії, казино, дискотеки та інші веселі речі.

Ось кілька фото з парку атракціонів:













А ось автентичні промислові агітаційні плакати. Як бачите, писалися двома мовами, про що в Україні можна було тільки мріяти





Ще біля Кобулеті є велике болото з унікальним рослинним та тваринним світом. Ця пам'ятка природи внесена до світової спадщини Юнеско. Зараз там все окультурюється, розробляються туристичні маршрути













Трохи про місцевий темперамент. Загалом грузини – дуже добрі та чуйні, завжди готові прийти на допомогу люди. Мають власну гідність і гонор, наприклад, на базарі ніхто не набридає пропозиціями купити різний непотріб. Навіть продавці гарячої кукурудзи не волають на все горло, тому на пляжі цілком спокійно можна спати, не зриваючись кожні п'ять хвилин від лементу мегафона над вухом. Всі стараються жити просто і весело,  не зважаючи на непросту економічну ситуацію і відсутність робочих місць.  А ще всі дуже скромні, особливо жінки. Дівчата тут не вдягають вульгарних спідниць і не штукатуряться в три слої. Також ми не бачили, щоб хтось цілувався на вулиці. Жодного разу ми не зустріли на вулиці нетверезу людину, хоча від пива та вина тут ніби ніхто особливо не відмовляється. Але курять багато, як чоловіки, так і жінки. На пляжі всі теж поводять себе дуже скромно, ніхто не загоряє без купальника та не носить стрінгів. Взагалі, мені так здалося, що будь-який тілесний контакт на людях між чоловіком і жінкою тут вважається непристойним. Навіть йти по вулиці за руку чи намастити один одного кремом на пляжі. Якщо чоловіча компанія сидить за столом, жінки до них зазвичай не сідає. Бавлять дітей десь збоку або пораються на кухні.

Російську мову тут розуміють приблизно на тому ж рівні, що й у Львові польську. Тобто у більшості випадків люди зрозуміють, що вам треба і навіть можуть щось відповісти. Молодь російської майже не знає, зате бадьоро шпрехає англійською.

Країна активно розбудовується та відновлюється, особливо курортні міста. Також ми бачили ділянки нового автобану, який у 2015р. має з'єднати Батумі та Сочі.





Грузинська кухня дуже сподобалася, тут багато м'яса, овочів, хліба та сиру. Обов'язкова та беззаперечна умова – страва має бути свіжою, ніяких напівфабрикатів та розморожених вареників.

Замість хліба їдять грузинський лаваш, випечений без дріжджів. Печуть його в маленьких пекарнях, які розташовані всюди по місті. Виглядає пекарня як невеликий намет,  всередині місять тісто та стоїть одна або дві печі. Питання «А чи свіжий?» недоречне, лаваш готується маленькими порціями і стоїть випечений на полиці не більше години. За цей час його встигають розкупити. Працюють в пекарнях переважно чоловіки. Схожі грузинські пекарні з'явилися нещодавно і у Львові, тільки не знаю точного їх розташування.

Поїсти можна в одному з численних кафе з домашньою кухнею. Про інтер'єр в Грузії загалом та в Кобулетті зокрема власники таких закладів не дуже дбають. Чого не скажеш про якість їжі. Якщо ти замовив, наприклад, хачапурі, це означає, що зараз замісять тісто, дістануть з холодильника домашній сир та яйця, масло, та спечуть тобі гарячий та ситний пиріжок. І вартувати це буде 4-5 ларі. Коли ми одного разу замовили страву, де до м'яса має бути підливка з горіхом, хазяйка дійсно розколола кілька грецьких горіхів. І піцу в Грузії печуть на свіжозамішаному тоненькому тісті, насипаючи зверху товстим шаром все, чим хата багата для начинки.







Обговорення, нагадаю, отут.
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Ще кілька фото з Грузії. Це вже останні, хіба ще колись туди поїду. Дуже хотілося би піти в гори, взявши з собою веселу компанію.

Ботанічний сад біля Батумі. Минулого року відсвяткував 100-річчя. Я ніколи не думав, що ботанічний сад може бути ТАКИМ красивим. І таким великим. Ми заледве пройшли всю територію за дві години, не звертаючи з головного маршруту та не затримуючись ніде надовго. Весь парк поділений на секції, наприклад, Північна Америка, Австралія, Японія тощо. В кожній секції насаджені автентичні трава, кущі та дерева. Вхід коштує 30 грн на наші гроші, разом з квитком дають карту місцевості. Всі таблички та вказівники грузинською, англійською та подекуди абщепанятною мовою.







Пальми родом з Каліфорнії



Секвойя.



Сонце вже сідає, а ще так багато хочеться обійти...



Працівники ботсаду живуть просто на території, в спеціальних будиночках.





Автентичний кущ



А це - фортеця біля Гоніо, обов'язковий пункт майже всіх екскурсій. Нічого особливого, як на мене. Кілька розвалених стін та маленький музей.





Біля кордону з Туреччиною.



Знущатися з російської мови - хобі грузинських екскурсоводів. Чого вартий тільки "жаренный фарел", що часто трапляється в меню. Або ж такі інформативні таблички.



Обладнання на новому винзаводі



Гори і кукурудза, типовий пейзаж. Кукурудзу традиційно садять всюди, де є вільне місце.



Інша древня фортеця, Петра. Тут тепло і тихо. А внизу - залізнична колія та море.










Для тих, хто планує подорож до Грузії -  найінформативніший сайт, де можна знайти всю необхідну інформацію про країну і навіть задати своє запитання.
Най жиє Гуцулія!

236 Гості, 0 Користувачів