Ще раз про вулицю Дорошенка

[explorer]

Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/

Ще раз про вулицю Дорошенка

Ігор МЕЛЬНИК

Про вулицю Дорошенка можна писати до безконечності, бо майже з
кожним її будинком пов'язані долі відомих людей чи цікаві трафунки.

Дім Шопена

На початку вулиці привертає увагу дім під номером 11. Збудували його
ще перед сецесією, 1898 року, за проектом архітектора Карла
Боубліка, що походив із Чехії. Будинок прикрашає погруддя Фридерика
Шопена, що було не лише вираженням уподобань власників кам'яниці,
але й своєрідною рекламою фірми фортепіанів та музичних інструментів
Гошелеса.

Напроти також містився великий магазин музичних інструментів, який
провадила фірма Йозефа Векслера. Цій фірмі належали і музичні
магазини на центральних вулицях Кракова й Варшави.

А в попередній кам'яниці, на місці якої збудували Дім Шопена, 1843
року дослідники локалізують перший у Львові салон фотографії
(дагеротипії) Юзефа Польмана.

Кнайпи

Поряд, під дев'ятим номером, розташована одна з перших львівських
сецесійних кам'яниць, збудована за проектом Альфреда Захарієвича у
1899-1900 рр. Тут внизу була відома за радянських часів кнайпа
"Рубці по-львівськи". Сюди поласувати "львівською екзотикою",
флячками, приводили навіть високопосадових гостей із Києва та
Москви.

На розі вулиці Шайнохи (тепер Банкова) містилася ресторація "Адрія"
Соломона Роттенберґа. З нею пов'язана одна гучна бійка, що під
назвою "Трагедія у Львові" потрапила на перші шпальти газет ІІ Речі
Посполитої.

Серед польських студентів університету, політехніки та інших вищих
шкіл були популярними академічні корпорації. Вони перебували під
впливом шовіністичних політиків із табору народової демократії. І
часто члени корпорацій були ініціаторами погромів українських та
жидівських організацій, влаштовували шовіністичні маніфестації та
звичайні бійки.

Тож часом і члени корпорацій ставали об'єктом помсти з боку
ображених. У суботній вечір 26 листопада 1932 року група членів
польської студентської корпорації Lutyko-Venedya після свого
зібрання "водила козу" львівськими кнайпами.

Уже по півночі вони примандрували до "Адрії" на вулиці Шайнохи. На
цій вулиці колись містилася синагога, а за радянських часів був
вихід із кінотеатру "Спартак" та кнайпа-павільйон. Тепер на цьому
місці смітники й "тимчасовий" паркан, що стоїть уже кілька років.

Приблизно по першій ночі студенти вирішили перейти до сусідньої
кнайпи "Ґрот". Але на вулиці з ними затіяло бійку кілька єврейських
молодиків. Під час бійки смертельно поранили ножем
студента-ветеринара Яна Ґродковського.

Його смерть у тодішньому польському Львові спричинила резонанс,
схожий на побиття Ігоря Білозіра. Масові демонстрації тривали два
тижні.

Дев'ятнадцятка

Найпомпезнішою кам'яницею на Сикстуській став будинок під № 19. Його
збудували 1909 року за проектом Володимира Підгородецького. Фасад
прикрашають великі вікна, колони та шість скульптур, створені Петром
Війтовичем. Багато декоровані сходові клітки та помешкання цього
будинку.

Проте кам'яниця був призначена не лише для житла. Тут містилися
різні офіси та крамниці. Зокрема магазин горілок і лікерів Моха, чию
традицію продовжує гуртівня на подвір'ї. Була у цьому домі теж
друкарня, у якій до 1960 років друкували багатотиражки львівських
підприємств.

У будинку розташувалися три адвокатські контори. Та й загалом
Сикстуська була вулицею адвокатів. Тут мало свої офіси близько 50
правників, переважно євреї.

Доктор Федак

А під номером 48 жив і утримував свою адвокатську контору доктор
права Стефан Федак (1861 - 1937). Ще під час університетських студій
він став одним із організаторів першого професійного об'єднання
українських правників "Кружок правничий". Пізніше, займаючись
адвокатською практикою, Федак був серед засновників та керівників
багатьох галицьких установ: "Народної торгівлі", "Крайового союзу
кредитового"... З 1909 року він - директор Товариства взаємних
забезпечень "Дністер".

У першому уряді ЗУНР Стефан Федак був державним секретарем харчових
справ, а після того, як Львів зайняли польські війська, організував
та очолив Український горожанський комітет для опіки й допомоги
українським полоненим, інтернованим і політичним в'язням. У 1925
році Федака обрали Почесним членом товариства "Просвіта".

Любив музику і спів. "Але львівським дяком над дяками, або як він
сам себе звик був називати "обердяком", був адвокат і начальний
директор Товариства "Дністер" д-р Стефан Федак. Він як син
дяко-вчителя з Яворівщини скінчив у Ставропігійській бурсі вперед
дяківську школу, здав формально дяківський фаховий іспит, а опісля
скінчив як бурсак академічну гімназію, зложив іспит зрілости (перша
матура в академічній гімназії!), скінчив правничі студії і, ставши
адвокатом, вийшов на перше місце в проводі українського
громадянства. Тим і об'ясняється, що д-р Федак так залюбки майже
щоденно заходив раненько до Волоської Церкви, сідав у крилосі і
співав з дячками, а вони, ті хлопці, знали вже свого старшого
покровителя і зверталися до нього зі всіми сумнівами та болями, а
він вчив їх, показував, тягнув за вуха, а потім обдаровував
цукерками, щоб "ви не хрипли, мовляв, як я колись", - згадував про
нього Степан Шах.

Його донька Ольга одружилася з Євгеном Коновальцем, а син Степан
належав до Української військової організації і 30 вересня 1921 року
стріляв під львівською Ратушею в маршала Польщі Юзефа Пілсудського.
Атентат не вдався, і після цього польська поліція заарештувала
батька й тримала кілька тижнів у тюрмі.

Однак у сучасному українському Львові для вшанування Стефана Федака
не знайшлось ні вулиці, ні скромної меморіальної таблиці.

На місці школи

Від радянських часів збереглося ще кілька таблиць, зокрема на
будинках на Жовтневій 45-61, де мешкала львівська комуністична
еліта. Одна з них присвячена Юрію Мельничуку, голові облвиконкому та
редактору журналу "Жовтень".

Ці конструктивістські будинки спорудили у 1930-х роках, і досить
довго їх вважали чи не найпрестижнішими у Львові.

Як уже згадувалось, тут за австрійських часів була школа імені
Шевченка. "Сикстуська, 47. Що за прегарний огород. Нині не знайдеш
такого кутика ніде у Львові... Все скоро на світі проминає. Тверді
мозолисті руки з корінням виривають прегарні бози, корчують дерева,
жорстоко нищать красу. Збираються розбирати будинок. І ми з жалем
мандруємо до нового будинку, Мохнацького, 12," - згадувала про свої
шкільні роки Олена Степанівна.

Частину її спогадів уміщено в книзі "Доктор географії Олена
Степанів", яку підготували 2002 року Олег Шаблій та Леся Вісьтак у
видавничій серії "Постаті українського землезнання".