Ukrainian Urban Exploration. Враження ірландця

Автор Bottlehunter, 15.04.2014 22:04:39

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Bottlehunter

Як ви знаєте, нещодавно до нас приїжджав Вільям, дослідник з Ірландії. Ми непогано провели час, вештаючись із ним по Львові. Зараз Вільям вже вдома і помалу викладає враження і фото у своєму блозі http://irishurbanexplorations.wordpress.com/ Я вирішив перекласти кілька звітів і запостити в нас. Думаю, всім буде цікаво дізнатися, як виглядає індастріал з погляду дослідників з Європі. Оригінал дописів можна знайти за посиланням, що вище. Буду потрохи викладати переклад.

Тут обговорення.





Після восьми років досліджень виключно на ірландській землі, я подумав, що було би незле трохи розширити горизонти. Роками я розглядав фото і читав звіти про неймовірні закинуті місцини в різних куточках світу. Знані місця, відвідати які, на жаль, я не мав можливості. Залишалося тільки захоплюватися ними під час віртуальних подорожей.

Але фото з однієї країни особливо не давали мені спокою, буквально запрошували взяти і приїхати, щоб на власні очі побачити ці дива. Це були фото бункерів, схованих глибоко під землею, величезних напіврозвалених заводів, висотних будинків і павутиння копалень, що розгалужуються під міськими вулицями. Ця країна - батьківщина радіаційного міста Прип'ять і відомих Одеських катакомб, найдовшої рукотворної системи підземель в світі, довжиною 2500 км. Звичайно ж, я говорю про Україну.

І от цього року, після аж занадто довгого очікування, я нарешті підняв дупу і втілив свій план в життя. Результатом стала подорож завдовжки 2000 км., автобусами і поїздами. Я відвідав чотири країни Східної Європи (і одну невизнану!), зустрічаючи дорогою дійсно неймовірних хлопців-експлорерів.

Отже, планую написати звіти про 11 різних локацій, до яких входять підземні річки, бомбосховища, закинуті заводи, дахи міських висоток і навіть закинуту в'язницю. Деякі місця були задокументовані тільки на кількох фото, але, сподіваюся, вони все одно заслуговують уваги.

Часом ця подорож ставала справжнім викликом для мене, але це робило її тільки цікавішою. Як би там не було, люди, яких я зустрів, місця, які я побачив та враження від них були неймовірними. Сподіваюся, надалі все буде ще кращим!





Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Першою в моєму списку була Польща. Я знав, що матиму трохи часу в свій перший вечір у Варшаві і почав шукати якісь цікаві локації поблизу центра міста. Найпривабливішою для відвідання виглядала стара фабрика фотореактивів. Її частково демонтували за останні кілька місяців, але одна з будівель, восьмиповерхова, була поки цілою. Звідти мав би відкриватися чудовий краєвид на місто. Отже, не довго думаючи, я вирушив на пошуки.

Сівши на трамвай, що йшов до околиць Волі, я незабаром знайшов студмістечко. Біля нього й розміщувався завод. Потрапити на територію вдалося несподівано легко, і вже через хвилинку я прогулювався всередині багатоповерхівки.

Я якось забувся зробити фото будівлі ззовні, але її можна помітити на цьому фото, на задньому плані зліва:









Перила з цих сходів давно демонтували, зверху це виглядає приголомшливо!







Старі двері впоперек цієї дірки потрібні для того, щоб дістатися даху з останнього поверху



Гуляючи будівлею, я випадково зіткнувся з кількома польськими Експлорерами і пішов разом з ними на дах. Щоб дістатися туди, потрібно було подолати стареньку драбинку, де бракувало половини щаблів. Ми піднялися один за одним, щоб побачити чудовий пейзаж Варшави внизу.





Ми відпочивали наверху і милувалися краєвидом, аж поки хтось знизу не помітив нас - чи то поліція, чи охорона студмістечка, я так і не зрозумів. Треба було злазити і шукати вихід. Але охорону ми явно не зацікавили, бо, коли ми спустилися донизу, нас ніхто не чекав.
Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Газовий завод у Волі

Довідка від Фляшкохантера: Воля - це частина польської столиці, розташована на заході міста. Колись це був потужний промисловий район. Три колишні підприємства перетворені сьогодні в музеї. Це Музей Промисловості на колишній фабриці, Музей Варшавського повстання в старій електростанції та Музей газифікації на Газовому заводі. Саме про цей завод і йде мова в цьому дописі.

Енергетичний коментар від Смайла: Газ на Газовому заводі видобували методом газифікації вугілля. Спрощено процес виглядає так: у великий герметичний баняк кидають вугілля, і підпалюють частину. Кисню всередині бракує, вугілля тліє, вуглець з вугілля в результаті горіння окислюється не повністю. Тобто на отримуємо не СО2, а СО, який сам по собі непогано горить. Також можливе утворення горючих сполук з воднем. Утворений газ відсмоктують в трубу, очищують від твердих частинок, охолоджують і подають в газову мережу, тобто цьоці Касі, яка варить на ньому борщ.

Будівлі, в яких побував Вільям по-правильному називаються Газгольдери. Всередині там був великий металевий ковпак, під який подавася газ, для зберігання. Для герметичності ковпак був занурений у воду, схематично конструкція виглядала так:



У Львові теж колись був Газовий завод, на теперішній вул. Газовій.




Наступним пунктом мого списку був старий Газовий завод на Волі, дуже оригінальна місцина, яку я здибав на кількох дослідницьких сайтах. Більшість будівель були зведені поміж 1886 та 1888 роками, щоб забезпечити газом громадян Варшави. Сьогодні в будівлях підприємства зробили музей, але два великі газові колектори на південно-східному кутку території залишилися закинутими та забутими. Зараз вони закриті та потрохи руйнуються.

Вже в сьомій годині ранку я оглядав територію з-за огорожі. Голова трохи боліла, причиною тому була весела нічка напередодні. Я зустрів групу студентів з Франції, а потім ми разом виявили, що горілка в Польщі несподівано дешева.

Я знав, що охорона базується недалеко від закинутих будівель, а крім того є ще два пси, що бігають по території. Тому й прийшов так рано, надіючись, що всі вони зранку будуть ще спати.





Якомога швидше і тихіше я переліз через паркан і прошмигнув у двері найближчої будівлі. Всередині газовий колектор абсолютно порожній, і це означає, що все, що ти бачиш. потрапивши туди - це величезний порожній простів, що простягається на один поверх під тобою та чотири високі поверхи догори. І виглядає це чудово!

Навколо кожного рівня по всьому периметру всередині прокладений круглий дерев'яний тротуарчик. Дерев'яні дощечки постарілися та зігнили, до того ж, на тротуарчику не бракувало дірок. Справа від мене доріжка виглядала ще більш-менш, мою вагу мала б витримати. Та стан дощечок зліва від мене був паскудний, це означало, що мені треба було б пройти три четверті периметру будівлі, щоб дістатися до драбинки, яка вела до верхнього ярусу. Я почав свою мандрівку, але дощечки почали прогинатися трохи занадто, щоб цю прогулянку можна було назвати комфортною. Довелося поспішно відступити.

На протилежній від мене стороні будівлі були ще одні двері, я вирішив, що було б добре обійти газовий колектор ззовні і дістатися до них. Звичайно, були непогані шанси наткнутися на охорону та собак, але оскільки ранок ще тільки почався, я надіявся на краще.

Я прокрався через кущі по периметру, а коли дійшов до дверей, побачив, що з вагончика охоронців їх мало б бути дуже добре видно. Але було тихо, я здійснив швидеий ривок до дверей і на дерев'яний тротуарчик. Тепер шлях до драбинки був значно коротший, і вона виявилася цілком в дорому стані. Принаймні, якщо порівнювати з дошками, по яких щойно довелося йти. За хвилинку я вже вмостився на балках і розглядав порожній простір під собою.





Сидячи нагорі, побачив охоронця, що робив обхід території надворі. Він не заходив всередину, та навіть якби і зайшов, то мене навряд чи побачив би. Я зробив ще кілька фото, намагаючись якнайкраще зняти золоті сонячні промені, що світили крізь вікна. Обійти периметр газового колектора я забоявся, дошки виглядали надто ненадійні.





Після фоографування я почав потрохи злазити. Почекав хвилинку біля дверей, щоб переконатися, що охорони немає поблизу і вискочив надвір. Вхід до другого колектора був відразу навпроти мене.Виглядала ця будівля точнісінько як попередня, але перший поверх був затоплений. Я зустрічав раніше чудові фото, на якому всі вікна будівлі відбивалися у воді. Але через те. що я знаходився недалеко від охоронців, вирішив виходити з території. Тепер трохи жалкую, тому що можна було зробити гарні знимки, зайшовши в будівлю. Якщо все буде добре, обов'язково сюди повернуся.


Най жиє Гуцулія!

Bottlehunter

Лощина - один з найбільших ядерних бункерів в Україні. Більша частина об'єкту схована на 25-30 метрів під землею. Лощина має приблизно 50 підземних кімнат, з'єднаних між собою довгими коридорами. Колись це був військовий центр зв'язку, що пояснює величезні розміри цього місця.

Я прибув до Львова пізно ввечері після довгого переїзду з Варшави та зустрівся з Фляшкохантером і дивовижною командою львівських Експлорерів. Найперше ми пішли промочити горло в паб "Андерграунд" (це місце заслуговує окремої розповіді), а після цього запакувалися в авто та поїхали на околицю міста, де й розміщений бункер (Не знаю, чому Вільям подумав, що СКА - то околиці. Напевно таке враження справив безлюдний вечірній Клепарів та темний і страшний спортивний комплекс, через який ми йшли)

Вхід, який ми вибрали, був затоплений по коліно, але, на щастя, хлопці зі Львова взяли для мене бахіли і їхньої висоти якраз вистачило, щоб пройти. Ми перевзулися і побрели в темряву. Поверхня під водою була завалена сміттям, тож йти там було весело та незграбно. Після кількох хвилин продирання через сміття рівень води почав зменшуватися. Ми підійшли до довгого коридору, що вів до основної частини бункеру. Тут було двоє дверей, один прохід вів прямо в основний коридор, а інший направо, в бічну кімнатку, звідки, через інші двері, теж можна було потрапити до головного коридору. Хлопці розповіли, що ця кімната була призначена для дезактивації людей перед входом до приміщення.

Більша частина підземелля була сухою, не зважаючи на те, що з плином часу тут мало що залишилося. Більшість металу була вкрадена на металолом, а місце добряче засмічене. А ще, схоже, хтось нещодавно розпалив тут вогонь. Треба сказати, що палити що-небудь в закритих приміщеннях, типу цього, взагалі не надто розумна ідея. В одному з коридорів бункера був дим, ми були змушені швидко його проходити.

Але, не зважаючи на це, це місце дивовижне. Весь комплекс неможливо порівняти до чогось схожого в Ірландії. Більш ніж 50 кімнат вздовж довгих коридорів, більшість порожні, але все ж де-не-де залишилися оригінальні важкі гермодвері, залишки механізмів та навіть набір радянських повітряних фільтрів.

Одні зі старих гермодверей.




Стара радянська лижва, знайдена серед сміття та щебеню.




Запас повітряних фільтрів, що зберігався в одній з кімнат бункеру.


Після приблизно годинної прогулянки коридорами, ми повернулися через затоплену секцію на свіже нічне повітря, спакувалися та повернулися до машини. Наступною була відома львівська підземна річка - Полтва.
Най жиє Гуцулія!

231 Гості, 0 Користувачів