Київ, підземелля і надземелля

Автор Bottlehunter, 05.05.2014 22:44:54

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Bottlehunter

"Ну, я би сказав шикарно. Шикарно, пафосно, та ти шо! П'ять раз на день їсти, анімація, дискутека!"
Дзідзьо, про відпочинок з Мейсоном в Турції

Цими вихідними на пероні Києва висадився об'єднаний Львівсько-Станіславівський десант у складі  Цезара, Xaolas'a, Onyx'a та Фляшкохантера. Подивитися на київські експлорерські місця нас запросив Astranotus та його знайома, Наталя, за що їм ще раз дуже дякуємо.

Всі відвідані нами об'єкти вже були свого часу описані на форумі, тому не буду перевантажувати розповідь цитатами з Вікіпедії та книжки "Дослідження підземель,катакомб та бомбосховищ для чайників, видання друге, перероблене та доповнене".

Рюкзаки з карематами, спальниками та змінним одягом ми залишили в камерах схову на вокзалі. З собою взяли маленькі торбечки зі спорядженням для залазу. Ночувати планувалося на нічим непримітній багатоповерхівці. куди мав бути відкритий залаз на дах. Після відвідання цього будинку, виявилося, що залаз закритий колодков. Ми почухали ріпу, зробили кілька фото з балкону та й пішли в Клов. Питання "де спати" залишилося відкритим.





Хто не знає - Клов це одна з київських підземних річок, притока Либіді. Вода тут чиста, прозора і неглибока, що робить прогулянки річкою особливо приємною.

Я мріяв побувати в Клові ще відтоді, коли про Експлорер не відав ні сном, ні духом. Та наш форум і не існував тоді ще. Я ходив в інтернет-клюби і читав там дігерські звіти без жодних фото, на жахливо зверстаних сайтах. Це були розповіді про дивовижні підземелля, де течуть струмки, живуть сліпі риби та велетенські цвіркуни. Про відчайдушних людей, що, ризикуючи життям, спускалися туди і знаходили за свій ризик старовинні золоті монети.

В реальності все виявилося трохи простіше) Але все одно, враження від прогулянки незабутні.




Шлях до річки починається з іншої річки, Либіді. По її бетонних берегах ми й дісталися до квадратного входу в Клов.



Поки ми йшли, почався дощ. Довелося біля години перечікувати під мостом, попиваючи пиво. В дощ в Клові, як і в усіх колекторах, небезпечно. В 2003 році тут загинуло двоє дігерів, про що свідчить меморіальна табличка всередині





Далі будуть фото вперемішку мої та Xaolas'a, він просто трохи забобонний і не викладає фото в понеділок. Отже, де незрозуміло що сфотографовано - то я знімав, а де все гарне чітке та освітлене - то Xaolas.

Спочатку (тобто ніби з кінця, але вже) Клов протікає квадратним колектором.







Потім починається напівкругла частина







От в таких місцях можна починати щось шукати))) Вода зносить всіляке добро в щілини та тріщини між плитами. Потрібно вибрати звідти намул та подивитися, що вловив. Якщо трапляються цвяхи, болти та інші залізячки, значить, ви на правильному шляху. Процес та кульмінація "копу" виглядає якось так (фото Онікса):



А ось і знахідки:









Нічого особливого, але затягує неймовірно. Вище по течії, в старій частині русла, ми навіть знаходили друшляки, якими народ "мив золото". Пробували вичерпувати намул ними, але нічого особливого не знайшли.

Далі, вверх по течії.





Стара частина русла, що проходить під Хрещатиком. На дні - покладена на ребро жовта цегла. Більш ніж за століття вода ідеально її відшліфувала.



А ось і цвіркун











Поки ми лазили по Клову, вже почало вечоріти. Ми повечеряли і пішли до наступного об'єкту - резервного водогону.



На фото цей довгий (ми прочалапали пішки по рейках, трубах та воді загалом біля 7км) тунель виглядає непримітно. В реальності все зовсім інакше.

Уявіть собі - десь посеред Києва є люк, відкривши який потрапляєш в круглий тунель, де йдуть дві тлусті труби, а посередині з металевої сітки зроблений мостик. Йдеш-йдеш собі мостиком, через приблизно кілометр дві труби зміняються однією, а мостик - металевими рейками, на яких часом трапляються вагонетки.
Через кожні кілометр з хвостиком на поверхню виходить ствол, до холєри високий. Рейки бувають затоплені (і тоді треба витягувати бахіли) або сухі (тоді бахіли доводиться знімати, бо незручно човгати по бетонній підлозі).

Водопровід залягає дуже глибоко, десь над нами час від часу проїжджали поїзди метро. Гул при цьому стояв як в кінотеатрі, коли у фільмі головному героєві загрожує Смертельна НебезпекаТМ.

На жаль, нормальних фото я не зробив, бо знімав на мильницю. Будемо чекати, поки решта команди поділиться знімками. Наразі що є.

Початок шляху.







Труби стоять на отаких кругляках. Напевне, щоб могли трохи рухатися при зміні температури.













В кінці нашого шляху, за легендою, мало би бути підземне водосховище. Ми дійшли до кінця тунелю, де труби піднімалися на поверхню, туди ж вели і металеві сходи. Було чути звуки вулиці, і навіть війнуло свіжим повітрям. Xaolas трохи піднявся - і зверху загавкали собаки, явно реагуючи на нас. Трохи відійшли - стихли, знову підійшли - гавкають. Стало зрозуміло, що тут нам на поверхню без запалу не вийти. На додачу, хтось (чи щось) почав стукати по трубі. Спочатку тихо, потім все голосніше. Стук наче долинав з того боку, звідки ми прийшли. Ми відклали трохи цегли, вимкнули ліхтарики. Стук не припинився. Відклали ще по дві цеглини і вирішили повертатися. Приглушили світло і перемовлялися тільки пошепки, забувши, що ще двадцять хвилин тому будили чортів в пеклі, розганяючи заіржавілу вагонетку до першої космічної швидкості. Зрештою стук припинився, що це було, незрозуміло і потепер, а ми після півторикілометрового шляху, пройденого на пальцях і в бахілах, дісталися до наступного ствола.

Після короткої наради і згадки, що до місця, де ми залазили, йти майже як до Коломиї, було вирішено підніматися тут, в надії, що собак та охорони вихідний. Собаки і справді святкували майскіє празнічкі, а охоронець банально спав в своєму вагончику. Двері у вагончик, до слова, були за 5 метрів від місця, де ми вилізли, відчайдушно намагаючись не шуміти. За 10 метрів від нас були металеві ворота, а за ними глуха вуличка. Ривок - і хто під воротами, хто через повилазив на вулицю. Я, як біла людина, відкрив си фіртку і гонорово вийшов з гордо піднятою головою :-)

Ночували ми в одному з будинків на Хрещатику. А зранку варили каву на даху, насолоджуючись теплим ранком та чудовим краєвидом. Вірніше, каву варив Цезар, я хіба заважав дурними порадами)



Наступний день був матрасним. Були на цвинтарі кранів:







Далі, пройшовши трохи берегом Либіді, вийшли до Лисої гори. Дуже гарне місце, мені сподобалося





Русалчине озеро, зараз більше схоже на пересохле болото. На березі стоїть дерев'яний язичницький ідол.



Язичницьке капище





Залишки старого форту





По дорозі ліхтарик Xaolas'a зохавав жетон метро і не хтів віддавати. Довелося гарно попросити)



Погуляли ще трохи Хрещатиком та  й поїхали додому. По дорозі ми з Цезаром чинили люті правопорушення.

Альбом з фото.

Обговорення
Най жиє Гуцулія!

onyx


Astranotus

Спасибо ребята и вам, за компанию, море позитива и новым знакомствам. Жду с нетерпением вашего повторного приезда. Тем более уже знаем где это самое водохранилище резервное находиться.

Вот немного еще фотографий.
Гигантские вентильные краны, их гигантность можно удивить в сравнении с стоящим рядом силуэтом человека:


Везде нужна смекалка, сноровка, веревка, монтировка...

Bottlehunter

В суботу разом з Astranotus'ом і Наталею знову залазили під землю в Києві. Я дуже хотів побачити Глибочицю, і вони мені в цьому допомогли). Глибочиця протікає між вулицями Верхній і Нижній Вал, це неглибока, чиста і приємна річка.

Історична довідка

Вечорія. Виходимо з метро (або з метрА, як кому подобається більше) і йдемо розібраними трамвайними коліями в напрямку Подолу.



Вхід в дренажку. Але нам не сюди, принаймні, не сьогодні. А взагалі люди кажуть, що дренажка - цікава штука, тільки вилазиш звідти весь брудний і мокрий. Але вселий)



Зелений театр зверху. І скелелази, відшліфовують майстерність





Залаз під землю в людному місці в Києві виглядає трохи нетипово, не так, як звикли більшість моїх знайомих попідземлю-лазів. Виходиш собі на невеличкий бульвар, де люди гуляють. Сідаєш на лавку, дістаєш бахіли, інше спорядження, гонорово і не поспішаючи вдягаєш і підганяєш все. Гордо човгаєш бахілами до якогось підходящого люку, спокійно його піднімаєш. Всі неспішно спускаються металевими скобами вниз, останній акуратно зачиняє за собою люк. Головне те, що оточуючим абсолютно все одно хто ти і чого туди поліз. Я був троха в шокови!



Це фото - єдине нормальне, яке мені вдалося зробити на мильницю. Тому вибачайте. Ото колись згадаємо молодість, зберемо велику банду Експлорерів, обов'язково візьмемо з собою   Справжнього Фотографа (якщо ви розумієте, про кого я) та й поїдемо в плацкарті до Києва фотографувати підземні річки і пити пиво. А поки дивітся гарні фото з ЖЖ Генерала Космоса.

Загалом йти доводиться старою частиною колектора, викладеною фірмовою жовтою київською цеглою. В деяких місцях цегла складена "ялинкою", як паркет. Висота різна, деякі частини доводилося навіть проходити навприсядки.



як і в Клові, трапляються різні знахідки. На цей раз вловили кілька каналізаційних люків (з них можна потім зробити hand-made брелки для ключів, дуже оригінально виглядає і ключі практично неможливо згубити), 21 українську копійку. мобільний телефон-слайдер (чомусь не розкладався і не включався) і різні дрібнички.









Непогано так погуляли того вечора, хоч і небагато пройшли. Глибочиця - атмосферне і класне місце, сюди хочеться повернутися.

Як бонус, побували ще того вечора в місці, що на відео нижче. Після 15 хвилин підйому металевими сходами виявилося, що ходити по дощечці над безоднею я боюся. Тому ще один цікавий і боянний об'єкт Києва на цей раз залишився невідвіданий  ;)

Обговорення є тут

Най жиє Гуцулія!

Astranotus

Всем привет!

Спасибо большое и тебе  Bottlehunter, за компанию и вкусный Львовский сидр  ;)

Писать красиво не умею, по этому оставлю это просто тут.

Где-то по середине пройденного пути. Старая кирпичная кладка:




Один из видов хода, в данном месте пройти можно было только на корточках:




Вот такие находки можно встретить по дороге:




Место "впадения" одной из двух прикот р.Глыбочицы:








Разнообразный металлический флам, который можно найти под ногами:




Одна из приток, имеет яйцевидный ход:




Возвращаемся обратно, на выход. В данном месте высота русла позволяет, расслабить спину и выровняться в полный рост:




И напоследок фотография того самого места и той самой перекладины, через которую так  и не успели перелезть, что бы попасть в одно из нескольких подземных водохранилищ Киева. Под ногами свыше 100 метров:

Везде нужна смекалка, сноровка, веревка, монтировка...

Roy

І як завше, приємний сон обриває провідниця, - "Прокидайтесь, через 20 хвилин Київ".
Сонну голову аж підбадьорюють ці слова, скільки ж приємностей, можливостей та шляхів відкриваються з цього міста!

На цей раз була місія приділити час Київським річкам - Клову, Глибочиці та іншим антропогенним місцинам.

Почнемо з ранішнього, сонного, ще опустілого Києва, де наші силуети відчайдушно кудись прямували.
А куди - то це до місця злиття Клову та Либіді.


Ми одягаємо бахіли, ліхтарі. Сподіваємось на легку, пізнавальну прогулянку.

Через бажання потрапити на територію заводу Арсенал, через одну з приток Клову, прийшлося долати не одну сотню метрів 1,5 метрових труб. Які в одному місці закінчились півметровим замуленим отвором, котрий, знову ж таки, декому з нас прийшлося долати. Проте, довелось повертатися назад, до Арсеналу не попали.

Київські діггери подбали про безпеку майбутніх не дуже досвідчених проходимців - розмістили попереджувальні таблички, що також показують шлях евакуації у разі різкого підняття води.





Спершу, Клов на перших кроках видається доволі одноманітним, Львівському досліднику, який звик до запаху Полтви було незвично. Тут, справді тече річка. з відносно чистою водою.


Арочний, більш сучасний тунель. Залізобетонна конструкція, видно опалубку. На стиках та підлозі сталагміти та кальцитові утворення.


Звісно, цікавою атракцією було побачити "місцевих аборигенів" - цвіркуно-подібних істот.


Які певно мусять там харчуватись комарами, які вижили, і сподіваються на наступний літній врожай.


Метаморфози теж присутні:


Йдемо далі.


Місце злиття основного потоку з боковим. Над нами 3 - 4 метри, а там вулиця, рух.


Присутні перепади висот. Тут, ми вже знаходимось в старій частині річкового колектора. Можна сказати історичній, зважаючи на поважний вік.




Звісно, в кількох місцях колектор потребує ремонту, в декількох доволі суттєвого, капітального.


Тут ми в найбільш старій та гарній частині колектора. Район Хрещатика, якщо не помиляюсь. Саме тут можна щось цікаве виловити з води, після рясних дощів переважно.
А в літній період, через "лівньовки" поспестерігати за дівчатками в спідничках.


Далі була пройдена чималенька відстань, по ось таким трубам. Через непотрібність і незручність фото не робилися. Але більше через незручність таки.


В колекторі зустріли також "монтьорів", на більш звиклій термінології - працівників водоканалу. Зустріч відбулась без круглив очей, і питань на кшталт "Что вы здесь делаете"? Одні і інші спокійно співіснують.
Вихід на поверхню, по нашим львівським міркам був атракційним - серед людної вулиці, на клумбі, біля бізнес центру. Для нас атракційним. Киянам, схоже на це байдуже. Рух, гроші, праця, час - їм зазвичай не до того, хто там і як з люків вилазить.


Після відвідин майдану, ситного обіду, ми подались на Поділ.
В планах, було підкорити елеватор, але нам цього не дали зробити.


Відправились на Рибацький міст,для розпиття сидру, та планування решти вже спливаючого дня.


Кругом гарні урбаністичні краєвиди:






Тааак! Дехто зацікавився недобудованим Подільсько-Воскресенським мостом...


Ще б пак! Таке епічне місце, і як туди не вилізти? Але фото-звіт чекайте звідти від Driver'a та Цезар'а.


А ми відправились в річку Глибочицю.



Дуже гарний колектор. Може похвалитися естетично викладеною цеглою, на кшталт паркету у домі. Виглядає то незвично цікаво.


Оскільки колектор доволі старий, має численні розмиви, де в свою чергу можна знайти дещо цікаве, починаючи знахідками сторічної і більше давності і до сучасних днів.


Не сильно прикладаючи зусилля, були знайдені гвинтівка Мосіна, правда в погнутому стані ( причому, все інше було при ній), підкова, вагова гирька, кілька дореформенних монет рсфср.


Трьохлінійка, через свою не актуальність в прямому використанні стала чудовою трекінговою дігерською палицею!  :)


Ось так ми провели день в Києві.
Діючі особи: Roy, Romchick, Bottlehuner, Driver, Цезар та наш надійний провідник - Astranotus.

Дякую за гарно проведений час! (+  в карму)

Решта фоток тут
Обговорення тут
Meine Ehre heißt Treue

Driver

Так - це був мій дебют з командою експлорера, то ше ті вуйки  :D
Вечір п`ятниці (дня відправлення) затягнув легкою мжичкою, на вокзалі я шукав очима число 27 - номер вагону, що мав стати порталом до загадкового Клову. Потім потяг рушив та кожен показав свою гостинність до старої-нової команди дослідників і ми набирали обертів як в кілометрах так і в градусах...



Далі вокзал, метро пусті вулиці і слимак...







Екіпірувались, дочекались Івана (Astranotus) і пішли в темноту, кожен зі своєю жарівкою.







Без бахіл там ніяк







Після довгих проходів-блукань ми повилазили, так повилазили просто з клумби.
Опісля обід, майдан, спроба штурмувати дах. Далі елеватор, де нас розвернули на старий міст. Випили за продовження експлору і розділились на дві групи "Глибочиця" і "Новий міст"
 








Секції мосту







А це вже підйом із середини











З мосту вид просто бомба, фото не передадуть ті відчуття.

Далі була прогулянка Києвом (дякую Цезару), смачне пиво і дорога додому.

Всім "+" дякую за гарну подорож і Рою за бахіли  ;)

Решта фоток: https://plus.google.com/u/1/photos/102973697116015146221/albums/6086174904742398225






Одінь окуляри з фіолєтовим шклом так легше стіну пробивати чолом.

Roy

Ось так, ця субота вже давно загубилася в календарі. Тим не менш, спогади є і навіть світлини.
Тому ділюсь та доповнюю тему.

Все почалося суботнім, морозяним ранком, на Київському, ще не метушливому вокзалі. Здмухуючи з себе пір'я вагонних подушок, витрушуючи останніх соників з організму, виперлись на площу перед двірцем.
Було нас тако: пан КажанRufus, Deadmeat_junior+ його друг Орест, Zelja (без лому на жаль, але з твердими руками), і я, по іншу сторону кадру.


Рушили одразу не до дренажки Нікольської, а до Клову, де ще ніхто крім мене раніше не був.
Місто тим часом просиналося, рух автомобілів збільшувався а небо міста наливалося гарними кольорами.


Перші сотні  метрів підземного Клову на другий раз відвідин здались вже скучними троха, ми собі розважались.


Рівень води був навіть трішки вищим, ніж останнього разу. В кількох глибших переходах вода на пару сантиметрів не доходила до краю бахіл.


Зауважили совкову лопату в притоці. Мали б експлорерний інстаграм, обов'язково б туди таке фото залили. Виглядає як ложка в тарілці. Ну майже.  :)


Барви стрічок, більшість яких з часів Майдану


Кальцитові відкладення на замурованій притоці.


Вже й не пам'ятав, чи чув раніше такий сильний шум води, що ближче біля виходу, де Парус.
Гарний і шумний водоспадик.


Інсталяція від працівників Водоканалу. Колектор всіляко підлатують.


Традиційна атракція - пошук монеток


Вже під Хрещатиком. З певним інтервалом, в колектор доволі ефектно вривався туман, чи то дим. Вияснили, що це вихлопні гази від маршруток, бо над нами зупинка)




Таким чином, чекінилися в ФБ) Якщо підійти до лівньовки, то пару поділок в телефоні з'являлось.


Вибрались з Клову цивільним способом, пішли назад до витоку. Не планували спілкуватись з новітньою поліцією. Бо наш вихід з люку, ймовірно їх б зацікавив.

Тут ми вже в парку Шевченка, навпроти одноіменного університету. Асорті зручних лавочок.




Я так і до кінця не зрозумів, що хлопаки хотіли показати на цій знимці. Але хай буде)


Завжди приємно бачити рукописні плакати.


Хотіли заруфити якийсь дах, навіть знайшли більш-менш піддатливий царський будинок. Але фортуна опинилась не на нашому боці.


Вирішили йти до музею авіації в Жулянах. Ну спершу трохи на метро, а потім вже йти.
Проходили повз район, з милою назвою "Совки". Це село фактично.  :)


Зеля, ЕЕЕеееее!!!

П.С. табличка була прикручна на місце, у властиве їй положення.

Вуличка з брукованою дорогою


Далі, почались хащі. Сміття, абандон і...територія якогось підприємства.


Ми звісно, опинилися по той бік прохідної і закритими воротами)). Телевізор в будці сторожа працював. Він або ж спав "втомлений", або перебував в процесі стомлення в іншому місці.
На щастя знайшли ключик та випустились. Все за собою гарно закрили.


Нарешті дійшли до музею Авіації. Одразу кидається в очі скупчення літаків.


Квиточок на одного вартував десь 70 грн., з усіма відвідинами відкритих літаків та фотозйомки. Не буду вдаватися в подробиці техніки в музеї, скажу лише що там однозначно цікаво. Експозиція постійно поновлюється.
Найцікавіші на мою думку експонати я покажу.

Представлена широка лінійка радянських Мікоянів-Гурєвічів






Всередині ТУ- 154






Не надто комфортний салон, порівнюючи з сучасними авіалайнерами.


Місце для грудних дітей та пеленання


Кабіна пілотів






Туалет. Нема туалетного паперу і злив не працює... :'(


В великому вертольоті Мі-26 організували виставку бортових самописців.




До чого тут ЕОМ - невідомо


Ось цей комплект ще зовсім недавно обслуговував аеропорт в Жулянах.




Гарні гідролітаки серії Бе


Серія дальніх ракетоносців-бомбардувальників Ту


Схоже, десь тут літала корова Кузьміча ;D


А це його учбовий варіант.


Ніс літака настільки гострий, що можна проколоти пучку пальця)


Ту-142ВПМК, дальній протичовновий літак






Іл-62














Десь так)


Наостанок. Ту-134, який обслуговував ще 2 роки тому вищі ешелони влади. Кажуть що призидентський літак, але чомусь не віриться.






Написи "не сідати" вже пережиток минулого.




Туалет з природнім освітленням


Місця супроводжуючих


Шкода що в кокпіт не було повноцінного доступу.




День потихенько спливав. Відбулась запланована зустріч з київськими колегами, які мали показати те, заради чого їхали - метрополітет. Справжній, інсайд.
Для нас, як для новачків був вибраний більш-менш легкий варіант закидання в тунелі метро - на тупики однієї станції.

Нас трохи було, не багато-не мало аж семеро, тому вискакувати з платформи в проміжку між рухом поїздів було круто. Всі зразу не могли це зробити. Поділилися на дві команди.

Які можуть бути перепони? Це міліція, "шапка" (новий дігерський термін для нас)  ;D, та звісно датчики руху, які знаходяться в тунелі.
Ми були вже троха втомлені після походеньок Києвом, закрадались навіть сумніви щодо такої авантюри.
Все ж, адреналін пішов в кров. І  раз! Нас троє, зриваємось за відїзджаючим поїздом, пробираємось за лаштунки станції. Деталі описувати не буду, з відомих причин. Попереду чекали датчики, поїзд, контактний рельс.
Для нас це все було абсолютно новим відкриттям. Проникнення в окремий світ, зі своєю атмосферою та запахом, скажу так, скромно. :)


Тупик він такий. З підсвіткою.




За ним частина тунелю без колії




В тупіку є власна платформа.


Мимо проходящий поїзд. В цей момент середовище починає вібрувати, з'являється повітряний вихор, а звуковий супровід цього просто неймовірний. Тішить слух дослідника-урбаніста.


Вихід був успішним. Завдяки пану Руфусу, який на половині шляху відмовився лізти далі, вернувся і чекав нас на станції. Тому ми мали постійний GSM зв'язок з ним. Повідомив нам про міліціянтів, які крутилися біля нашого залазу. Тому, скориставшись вікном в ситуації, ми були успішно телепортовані з цього епічного для львів'як нас місця.

Сей чудовий вечір закінчився на даху закинутого річкового вокзалу з розпиттям алко та без алко напоїв.))
Дякую товариству за гарну компанію. І Киянам, без яких це все б не відбулося.











Ось така історія.



Нагадую, що обговорення тут.
Meine Ehre heißt Treue

Bottlehunter

Біля найпопулярнішого входу в Клов зібралися зробити "громадський простір". Наразі збирають гроші отут: http://lybid.hmarochos.kiev.ua/

Виглядати, згідно з проектом, воно все має отакво:



:-X :-X :-X
Най жиє Гуцулія!

Stinger

Поки наші друзі розшатували береги Полтви, ми з Зеленою мишею поїхали шататись по Клову і не тільки ;)

Одже 4:40 ранку, наш, просмерджений креозотом (від спалених в буржуйці шматків шпал) вагін, нещадно запізнювався на околицях Києва, ми чекали десантування на перон та жадали пригод :) 4:50, ми на пероні, ловимо сигнал жпс і зореєнтовуємось куди повзти. По дорозі нам зустрічається... паровоз... в небі... ??? ну майже, на здоровенному постаменті :o як завжди багато питань і мало відповідей





Помічаємо річку Либідь, рухаємось в правильному напрямі.



Через хвилин 20 ми вже біля входу в Клов, інсталимось, перевдягаємось та ідем знайомитись з цим підземним царством))
До слова, ми тут вперше і практично нічого не знаємо де тут і шо, інструктаж нам ніхто не проводив, тіки Рой скинув ореєнтування на люк, через який можна було вийти, але ми його не найшли :)



Перше що трапляється на очі, це застережна табличка



А також меморіальна плитка загиблим хлопцям. Колектори - підступна штука.



Підтоплена ділянка, води вище колін, потроху минаємо її прощупуючи дно палкою, по гірлянді сміття ясно що колектор затоплюється до верха





Місцями дно викладене цеглою поставленою на ребро, яку сильно обточило потоком води



Час від часу трапляються промарковані аварійні люки



Поворот на старий колектор потоку Хрещатик, дорогу нам перекриває водоспад, який зрештою легко минається за допомогою парасольки))





Перехід кам"яного дна в цегляне



Бокові яйця





Жовте світло на дні - від вуличних ліхтарів, яке пробивається через лівньовку



Миша знайшла нірку ;D





Далі попався нам отакий ракохід, складне в плані переходу місце, особливо коли ти з тяжким рюкзаком



Опинилися в отакому мальовничому яйці...



...де було багато намулів з цікавими знахідками :D











Пройшовши ще деяку відстань, ми спохопилися, що забули біля тих намулів штатив і сприйняли це як знак, що пора повертатися, тим більше що через люки вже проглядалось денне світло з вулиці. По дорозі присіли трохи перекусити.



І попрямували назад, трошки фоткаючи себе :)











Знову водоспад і графіті











Найбільше що дивує в Клові - це чиста джерельна вода, адже Клов це не побутова каналізація як Полтва, а дощова.



Нарешті доходимо до виходу, перевдягаємось, виходимо і нас зустрічає ранкове сонечко)))











Golem

Ви мегамолодці! Класні фотки і текст!

Можна кілька питань шоб троха зрозуміти як ви йшли? Судячи по фоткам ви йшли від Вокзалу. Дійшли аж до Хрещатика? Скільки часу приблизно потрібно шоб побачити всі ці мальовничі яйця? Ну і чи ви все побачили шо там було, чи є ще куди ходити?

Ну і наостанок: чи можна вилізти чи хоча б сфоткати знизу Майдван Незалежності?
Дігери всіх країн єднайтеся!

Stinger

Так, дійсно, дійшли від вокзала до місця зливу Клову з р.Либідь, там і заінсталились.Йшли туди години 2,5, але ми не поспішали дуже і фоткали трохи, назад вийшло швидше. Про конкретно наше перебування саме під Хрещатиком, я не впевнений, бо ми не виглядали навіть у лівньовки, але з відеоекскурсій по Клову на ютубі та по Османду, можна дізнатися що це потік Хрещатик, йде в яйці і є притокою Клову, бо клов йшов прямо, а ми звернули на ліво через водоспад з люка. Але ми до кінця яйця так і не дійшли, так що ми ще не все побачили і є сенс повернутися туди  ;)

Golem









Львів, темна дощова ніч 29 грудня, холодний головний Двірець. Раптом серед купи проводжающих і зустрічающих чути:

-   Слава Лому!

-   Лопаті Слава!

Свої всі тут тому ЛОМимся в поїзд. Востаннє я користувався цим видом транспорту ще десять років тому, коли не мав машини. Основна причина нелюбові до поїздів - це велика кількість людей там. Це мене харить і напрягає, а я в душі інтроверт(з маленької букви) ще той. Але.... Я їхав з Роєм(~500 поїздо-годин на рік ) і Батлхантером (ідеологом виходу Експлорера з львівського підпілля і його світової експансії). Ці люди обожнюють залізницю і подорожі нею, тож я знав що теж її полюблю. Це як йти на рибалку з заядлим рибаком чи шукати кажанів з Руфусом. Тобі передається їх запал та задоволенням від процесу. І ти сам починаєш тащитися так ніби тобі це і справді цікаво 😊





По суті за день ми встигли:

1)   Навідатися під Хрещатик по Клову
2)   Навідалися на Хрещатик і перевірити як воно там зверху
3)   Васіч трейнхопив машиніста. Після возєднання всі разом похитали бомбік в Здолбунові
4)   Накаталися в метро у пошуках діггерського секонд-хенду
5)   Знайшли точку де за використані трамвайні і не тільки квитки можна безкоштовно купити пиво
6)   Полазили бо заброшці (з мене коньяк хто придумає адекватну українську заміну цьому слову) коло готелю Салат
7)   Обісцяли уРодіну Мать його і випустили сигнальну ракету з дула танка Т-34

Вийшло 25 км, майже як по Соляній Шахті. Всі змучені і задоволені розлізлися хто куди.

На майбутнє: потрібно на такі вилазки мати чіткий план. Тоді час можна використати ефективніше.
---
Поїздка на один день в Київ це діггерський ультралайт. Береш з собою мацьопкий рюкзачок в якому тільки бахіли, ліхтарики і розводло (розвідний ключ). А нашо більше? Ти ж не в горах, все решта можна купити тут на місці. І не потрібно з собою ніц тягати туди-назад на горбі.

Пригоди почалися задовго до виїзду коли Васіч в принципі очікувано не встиг на свій поїзд. Очікувано, бо поїзд був на шосту а в другій він ще був на роботі і мав пофіксити сервак, поскладати дома рюкзак, зашити куртку і встигунти добратися на вокзал. А трафік в пятницю перед новим роком був просто жахливий.

Якби на місці Васіча був хтось інший, то напевно взяв би таксі до роЗдолбунова і доганяв всю компанію. Але це ж Васіч, його кожен машиніст на Південно-Західній знає! Тому доволі скоро наше пакування рюкзаків і поїдання канапок дома було перерване апетитними фотками з кабіни якогось електровоза. З самим Васічом за кермом звісно що!.





Коли вже весь вагін знав про плани Експлорера на наступний рік ми нарешті вляглися. Треба на Експлорер ввести правило, шо більше ніж двом адмінам в одному транспортному засобі не можна перебувати одночасно. Бо ж якшо щось станеться - яка це буда втрата для форуму!



Приїжджаємо ранком на вокзал а наші всі вже в дрова-х. Кабак так називається. Васіч, Інтроверт, Електричкінг, Руфус, СанніМен, всі порядно схарилися чекаючи нас. Але наявність дами Бузок з Києва суттєво прикрасила ситуацію.

Далі півгодини неспішної ходьби до офісу Шайсунг-а і ми вже коло входу в епічне місце. Тут, колись сидячи голою сракою на бетонному блоці, Лесь Подеревянський придумав своє «Купатись чи не купатись».



наш Бобер?


У випадку хімічної атаки наша армія не матиме засобів захисту. Бо всі бахіли ОЗК давно вже розтягнули діггери а нові виробляються аж в Росії. Вісімнадцять бахіл, ззовні всі однакові. Та по кількості, кольору та запаху бруду зсередини бахіл кожен легко взнає де його. Натреновані до автоматизму рухи, подвійне перевиконання нормативу по швидкісному вдіванню бахіл і ми вже в Клові.

Моя перша думка: «а де ж гамно?!!» а далі «Чому тут не смердить сцяками? І стеля якась чиста та вкрита прозорими каплями конденсату, а не брудно-зеленими шарами багаторічного грибка, що відлущується і падає тобі у волосся.» Та перші метри Клову виявилися і найтяжчими. В одному місці робочі зекономили на цементі для бетону і вода зробила глибокий басейн-болото. Чорне застояне озеро непонятно чого. Його пройти можна тільки навшпиньках аби цей весь треш на перелився тобі всередину через край бахіл.

«Опа, він що скупатися вирішив! Чи може то його понос так приспічив?» - подумав я спостерігаючи як Васіч присів аж по пояс у воду. Дві секунди і він випірнув з води. «Точно не понос! Напевно вчора забагато Вассабі до ковбасок взяв от його і пече знизу» - подумав я – «Понос за дві секунди не вийде».





Виявляється в дні була яма. Ми всі йшли ультралайт без палок, дно не прощупували. От Васіч і мав щастя в ту яму вступити та, несподівано для себе, опинитися обома мудями в Клові. І це на самому початку мандрівки посеред зими!!! Переодітися нема в що і де. Тому Васіч мужньо продовжив рух в мокрих штанах, ігоноруючи нашу пропозицію їх скинути, але не відмовляючись від Текіли щоб зігрітися.

Народ, що тут вже був раніше, погнав вперед. А новачки такі як ми плелися ззаду все фотографуючи. Клов - як Київ, великий і могутній. Тут багато місця і повітря, тут відносно чисто. Але як і місту Клову бракує тої старовини, тої естетики Полтви привнесоної туди Австрією та Польщею. А також сакральними випорожненнями п'яти поколінь Німців, Поляків, Українців та Євреїв.



Нагадує стару Соляну Шахту








Попри свою простоту і доступність Клов - це дуже небезпечний об'єкт. Тут Вже загинуло четверо людей. Всі під час раптових злив. Дається взнаки об'єм дренажки і доволі великі відстані до точок евакуації.







Проходимо через водоспад і, очистившись від злих думок, попадаємо в одну з найстаріших його частин: під Хрещатик.







Тут досі вода тече по деревяному жлобу






Стіни тут викладені цеглою, води майже немає. Якшо висунути телефон в решітку водоприймача то можна зачекінитися на фейсбуці. Mission accomplished, коло замкнене! Під Хрещатиком доволі тихо, йдучи чути як шумить повітря проносячись повз твої клапаті вуха. Якшо всім замовкнути і прислухатися то тут і далі чути Ю-Щен-Ко та ехо пострілів з Драгунова.

Тут доволі тепло і можна навіть скупнутися 😊


Старий колектор що веде на Хрещатик


Я коло Бессарабського ринку




Тут тягне зв'язок і ЖПС рапортує точні координати


Прохід в сторону Майдану Незалежності




По ту сторону проходу


Десь 200 метрів від бесарабки в сторону Головної Ялинки Країни 😊


Інтроверта наверх ніхто не випустив




Дренажка на проїжджій частині


Сюди прийшлося просочуватися через це



Зато краєвид не розчарував! Тепер у випадку барикад на Хрещатику знаємо шлях як їх можна обійти під землею!


Ось доказ що ми були саме тут 😊 В Центрі Києва


Фото і відео з цієї ось решітки




Нагла думка, але ж ми Львівці! Щоб не йти назад у болото виходимо на поверхню через люк на вул. Басейній навпроти СпиртЛайф-у.

Троха як ми там розважалися по дорозі назад




Драбина на Поверхню


Чоткі пацики дивляться на мене як на якесь гамно в каналізації




Надворі мороз і вітер. Руфус позичає Васічу свої штани, але в них два таких Васіча влізеться, тому вони ніц його не гріють. Сідаємо у вагін Метро і їдемо аж у Дарницю на «Тру-Секонд» від Роя.


Куртка брудна, але я думаю фотки з дренажної решітки того вартували!


Вихід на поверхню як хороша в....а Волога, вузька і довга.


Покатавшись годину туди-сюди розумієш, шо яка столиця така і країна. Культура проглядається, але слабо; всім на всіх насрати; все сіре та одноманітне: бідося за вікном контрастує з показухою тих кому вдалося; всі штовхаються та поспішають заробити всі гроші.







Поблагословивши Роя на вдале зустрічання Нового Року ми йдемо в сторону уРодіни Мать ...його. Хоч і холодно, але часу ще багато і треба його кудись заінсталити. Навпроти готелю «Салат» нам в очі кидається здоровенна чотирьохповерхова будівля розміром з нашу академічну гівназію. Дах є, вікон нема, весь перший поверх заколочений щоб не лазили. Але хіба нас це стримає!!! Ну як можна пройти мимо. Нехитрий інстал і зовсім троха бракувало щоб не тільки Васіч був у мокрих трусах, якщо вони до то часу звісно ще не висохли. Ну тим не менше, в будівлі перекриття в дуже аварійному стані. Запросто можна провалитися у забуття не гірше, ніж як після гранчака Бодунячої самогонки.

Палим залаз! Кому треба той здогадається






Вид з заброшки




Облазивши все від підвалу і аж до голубятника на горищі ми йдемо підпалювати сигнальну ракету в дулі танку. Васіч тепер крутий, поважно шпацерує по Кийову спираючись на здоровезний лом наче зажиточний гуцульський газда на свою бартку.

Поважний діггер Василь


Хитаємо люк


А танк не хитається


«Так Люблю хабар шо бракує ми слів,
Лом то є Лом»

співається в гІмні Експлорера.

Магазин айФонів


«Свєчі куплєниє за прідєламі церкві сіли нє імєют» - тож в Лавру ми не заходимо. Посушивши рукавиці у «вічному вогні» пекельної слави окупанта і повідкривавши троха люки коло пам'ятника Голодомору ми взялися за креатив. Найперше Саннімен своїм ліхтариком троха підкоригував освітлення «уРодіни мать його» і закцентував на проблемні місця. Та сюди би запустити двох бойків з болгарками то вони швидко спиляли би на метал весь зайвий целюліт, переоділи б ту бабу у міні спідницю без ліфчика, а з меча зробили би прутень.



Для нас будують місця куди ми зможемо в майбутньому полізти




Ах от які вони – корінні Кияни!


Як ведмідь-колінвал що не спить зимою та шатається по лісі - так само Васіч, Інтроверт і Електричкінг лишилися "шатати" Київ. А ми закуповуємося в KFC (Kyiv Fucking Chicken) і швиденько закриваємо двері в купе аби не чути тих противних москалів на коридорі.

«Мама, я вже в вагіні» - Рапортує Руфус по телефону а ми з Баттлхантером душимся зі сміху і швиденько починаємо чмякати ротами створюючи правдоподібний звуковий фон. Потім пауза тридцять секунд і почервонілий Руфус каже «Ну-у, давай нал...».

"З Експлорером завжди багато пригод
Лиш з ними у люк полізу
Бо з роду несхильний до хибних думок
З Експлорера я ані на крок.."



Народ, викладайте свої враження і фотки! Точно знаю що вони у вас є. 😉 Причому куди крутіші ніж в мене
Дігери всіх країн єднайтеся!

John

Гарний звіт!

"заброшка" - "занедбанець", як варіант.

maxiWELL

Скупнутись взимку — таке собі задоволення  ;D
Срака байрака!

Roy

Похмурий, передноворічний, суєтливий та гамірний Київ зустрів веселих хлопців та дівчат зі Львова.

Тому, вже як правило, ми ходимо в річку Клов, де цього всього немає та панує енергетика старого Києва.

Вище Голем чудово все описав, тому мій внесок до цього звіту - кілька світлин, про гарно проведений з колегами час, на згадку.





Є ще інша версія цієї фотки  ;D



Мушу констатувати прикрий факт: на жаль, від крайнього моменту відвідин Клову, вода суттєво стала бруднішою.
Актрації з пошуком монеток та інших втрачених на поверхні речей, вже не дуже приємні. Крім цього, утворився намул, або ж тоненька органічна плівка.








Парасоля не витримувала тиску води. Цікаво, якщо в Полтві був б такий водоспадик з гімна і сцяк, теж б так тішились?  ;D



До зустрічі, під землею)

Meine Ehre heißt Treue

maxiWELL

До свого Дня народження вирішив зробити собі подарунок — екскурсію до підземної річки Клов. Це баян для київських (і не тільки) діггерів. Але ж я сталкер, а не діггер.

Звичайно, можна було б не витрачати гроші — бо екскурсія недешева (200 гривень), а сходити на сходку з діггерами. Однак така можливість видається рідко, і не завжди в зручний час. При цьому ще потрібно просити в батька костюм хімзахисту (хімза). А так — і бахіли від хімзи, і ліхтар видадуть. Хоча є й мінуси — фотографувати треба на ходу. Але мені це вдалося.

Початок екскурсії. Наш провідник привіз спорядження.


Прийшли до порталу в Клов. Біля нього є цікаве місце — залишки демонтованої службової трамвайної лінії від депо до трамвайно-залізничного гейту. Причому, якимось дивом, зберіглося декілька метрів колії.


А ось славнозвісна Либідь — річка в бетонних берегах.


Місце впадіння підземної річки Клов до Либіді і наша туристична група.


Невеличка прогулянка по околицям завершена. Слухаємо розповідь про Клов, інструктаж. Далі — надягаємо бахіли.


Швидко йдемо до порталу.


Перші метри під землею. Поки терпимо.


Далі — важче. Води стає більше. Попереду — складна ділянка.


Перші труднощі: труби і глибина. А ще додає екстриму "аромат" гівна.


Нагадування про те, що це небезпечне місце — меморіальна табличка загиблим у Клові під час колекторної хвилі. Це коли стрімко піднімається рівень води і величезна хвиля просто збиває з ніг.


Труба посередині. Перелазити зависоко. Пролазити під нею — занизько. Можна зачерпнути води.
Я вирішив перелізти.


Води повно.


Але труби — це не найстрашніше. Гірше — вимоїни. Їх не видно під товщею мутної води.
Ось обходимо ділянку з ямами.




Нарешті, з'явились береги. Але це не надовго.


Потік води під час злив настільки сильний, що вимиває бетонні блоки.


Перші врізки в колектор.


Чим далі, тим "веселіше". Проблемне не лише дно, а й стеля, как вся у тріщинах.


Тунелі роблять повороти.


Люк на поверхню. Тут до горизонту ще не високо. А от далі висота збільшується.




Водоспад.




Знову прямокутний тунель.


На стелі крапельки води.


Вийшов з роздвоєного тунелю. Провідник розповів, що тунелі роздвоюють заради розділення потоку води. Це зменшує її швидкість.


Форма тунелю змінюється. Це старе русло.


Люк. Тут вже вище до поверхні, ніж біля порталу.


Старе русло перекрито новою ділянкою.


На місці стіни старого тунелю і нового є перепад рівня підлоги.


Ще один з люків на поверхню.


Роздоріжжя. Ліворуч — струмок Хрещатик. Праворуч — Кловиця.


Йдемо до Хрещатику. Шлях перекриває водоспад.


Але насправді не так страшно, як здається. Декілька крапель за шиворіт, після обходу труб і вимоїн, — дрібниці.


Старий тунель.


Незвичне місце — колишня дощова яма. Відкрита ділянка, в яку стікала вода.


Зайшов до тунелю з цвіркунами. Думав, що вони в основному тунелі, десь біля входу. Виявляється, ні.
Та й на вигляд не страшні і не схожі на павуків.


Ну а далі було повернення до розвилки і важкий підйом до люку. В одному місці довелося підтягуватись.


Після прогулянки було незвично усвідомлювати, що проходив в цих місцях під землею.


Підсумовуючи скажу, що екскурсія сподобалась. Було складно, але не набрав води (хіба що бризнув в око), не впав. Хоча для непідготовленої людини важкувато. Дивувався, як інші екскурсанти були спритнішими. Можливо, це для них не перша екскурсія по підземеллям.
Срака байрака!

Indigo

Нормальний звіт, - добре шо поділився досвідом.
Але зважаючи на те шо міська рада Львова вже потрохи цікавиться нашою підз. рікою як потенційно туристичним об'єктом, хочу таке уточнити: хто ту екскурсію у Клов організував? Вона дозволена офіційно Київводоканалом? Як на неї потрапити (записатись/реєструватись)?

maxiWELL

Цитата: Нелегал від 26.03.2019 10:34:41
хто ту екскурсію у Клов організував?
Urbextour.

Цитата: Нелегал від 26.03.2019 10:34:41Вона дозволена офіційно Київводоканалом? Як на неї потрапити (записатись/реєструватись)?
Як розповідали на екскурсії: "Все, що не заборонене, дозволено". Тому відповідь очевидна.

Насправді роблять гарну справу. Он, в маршрутках ніхто квитки не видає, а люди все одно їздять.
Срака байрака!

maxiWELL

Старовинні будинки в столиці — доволі цікава тема для досліджень. Не в останню чергу через те, що пам'ятки архітектури кінця 1870х - початку 1900х, які  перебувають в занедбаному стані, поступово руйнуються, зносяться і забудовуються. Або перебудовуються на сучасний лад. Принцип нищення історичних будівель простий: початок довготривалої реставрації, пожежі — і все. Далі можна зносити. Але поки ще є вцілілі об'єкти можна на них поглянути.

Своє дослідження історичних будинків розпочав ще у 2013му. Але справжня вилазка по київській старовині відбулася два роки тому.
Проходячи повз околицю центра — Лук'янівку, помітив, що звична офісна будівля на вул. Січових стрільців 91, яка була обжитою, виглядала занедбаною.

Історія ціє будівлі така: збудована 1902 році за проектом відомого київського архітектора Іпполіта Ніколаєва. Будинок представляв «цегляний стиль». Це коли декор створювала не ліпнина чи скульптури, а фігурна цегляна кладка.
Спочатку ця будівля використовувалась в ролі поліційного околотку. Напівпідвальний цокольний поверх використовувався для тимчасового утримання арештантів. Потім поліційний околоток став міліцейським відділком, який у 1958 році переїхав в іншу будівлю. Відтоді історія будинку губиться. До листопада 2013го року там було Шевченківське відділення податкової служби. В жовтні 2015го власником цієї нерухомості стала заморська офшорна компанія. До 2016го будинок був виставлений на перепродаж.


Через деякий час, після виявлення заброшки, знайшов можливість дослідити.






Внутрішній двір.


Можливо, крісло залишилось від податкової служби.




Всередині будинок виглядає не дуже. Сходи зруйновані. Тому довелося обмежитись дослідженням першого поверху.


Заброшку перетворили на смітник.


А це, схоже, «готель» для безхатьків.


Очікавав, що всередині буде порожньо. Але якийсь скарб від попередніх мешканців залишився.


Древній монітор з інвентарним номером.


В кімнатах були залишки меблів.


А за вікном проходять перехожі.


Під час вилазки ми з товаришем були не самі — нас супроводжував собакен і періодично гавкав:)
Срака байрака!

525 Гості, 0 Користувачів