



Львів, темна дощова ніч 29 грудня, холодний головний Двірець. Раптом серед купи проводжающих і зустрічающих чути:
- Слава Лому!
- Лопаті Слава!
Свої всі тут тому ЛОМимся в поїзд. Востаннє я користувався цим видом транспорту ще десять років тому, коли не мав машини. Основна причина нелюбові до поїздів - це велика кількість людей там. Це мене харить і напрягає, а я в душі інтроверт(з маленької букви) ще той. Але…. Я їхав з Роєм(~500 поїздо-годин на рік ) і Батлхантером (ідеологом виходу Експлорера з львівського підпілля і його світової експансії). Ці люди обожнюють залізницю і подорожі нею, тож я знав що теж її полюблю. Це як йти на
рибалку з заядлим рибаком чи
шукати кажанів з Руфусом. Тобі передається їх запал та задоволенням від процесу. І ти сам починаєш тащитися так ніби тобі це і справді цікаво 😊

По суті за день ми встигли:1) Навідатися під Хрещатик по Клову
2) Навідалися на Хрещатик і перевірити як воно там зверху
3) Васіч трейнхопив машиніста. Після возєднання всі разом похитали бомбік в Здолбунові
4) Накаталися в метро у пошуках діггерського секонд-хенду
5) Знайшли точку де за використані трамвайні і не тільки квитки можна безкоштовно купити пиво
6) Полазили бо заброшці (з мене коньяк хто придумає адекватну українську заміну цьому слову) коло готелю Салат
7) Обісцяли уРодіну Мать його і випустили сигнальну ракету з дула танка Т-34
Вийшло 25 км, майже як по Соляній Шахті. Всі змучені і задоволені розлізлися хто куди.
На майбутнє: потрібно на такі вилазки мати чіткий план. Тоді час можна використати ефективніше.
---
Поїздка на один день в Київ це діггерський ультралайт. Береш з собою мацьопкий рюкзачок в якому тільки бахіли, ліхтарики і розводло (розвідний ключ). А нашо більше? Ти ж не в горах, все решта можна купити тут на місці. І не потрібно з собою ніц тягати туди-назад на горбі.
Пригоди почалися задовго до виїзду коли Васіч в принципі очікувано не встиг на свій поїзд. Очікувано, бо поїзд був на шосту а в другій він ще був на роботі і мав пофіксити сервак, поскладати дома рюкзак, зашити куртку і встигунти добратися на вокзал. А трафік в пятницю перед новим роком був просто жахливий.
Якби на місці Васіча був хтось інший, то напевно взяв би таксі до роЗдолбунова і
доганяв всю компанію. Але це ж Васіч, його кожен машиніст на Південно-Західній знає! Тому доволі скоро наше пакування рюкзаків і поїдання канапок дома було перерване апетитними фотками з кабіни якогось електровоза. З самим Васічом за кермом звісно що!.


Коли вже весь вагін знав про плани Експлорера на наступний рік ми нарешті вляглися. Треба на Експлорер ввести правило, шо більше ніж двом адмінам в одному транспортному засобі не можна перебувати одночасно. Бо ж якшо щось станеться - яка це буда втрата для форуму!

Приїжджаємо ранком на вокзал а наші всі вже в дрова-х. Кабак так називається. Васіч, Інтроверт, Електричкінг, Руфус, СанніМен, всі порядно схарилися чекаючи нас. Але наявність дами Бузок з Києва суттєво прикрасила ситуацію.
Далі півгодини неспішної ходьби до офісу Шайсунг-а і ми вже коло входу в епічне місце. Тут, колись сидячи голою сракою на бетонному блоці, Лесь Подеревянський придумав своє
«Купатись чи не купатись». 
наш Бобер?

У випадку хімічної атаки наша армія не матиме засобів захисту. Бо всі бахіли ОЗК давно вже розтягнули діггери а нові виробляються аж в Росії. Вісімнадцять бахіл, ззовні всі однакові. Та по кількості, кольору та запаху бруду зсередини бахіл кожен легко взнає де його. Натреновані до автоматизму рухи, подвійне перевиконання нормативу по швидкісному вдіванню бахіл і ми вже в Клові.
Моя перша думка: «а де ж гамно?!!» а далі «Чому тут не смердить сцяками? І стеля якась чиста та вкрита прозорими каплями конденсату, а не брудно-зеленими шарами багаторічного грибка, що відлущується і падає тобі у волосся.» Та перші метри Клову виявилися і найтяжчими. В одному місці робочі зекономили на цементі для бетону і вода зробила глибокий басейн-болото. Чорне застояне озеро непонятно чого. Його пройти можна тільки навшпиньках аби цей весь треш на перелився тобі всередину через край бахіл.
«Опа, він що скупатися вирішив! Чи може то його понос так приспічив?» - подумав я спостерігаючи як Васіч присів аж по пояс у воду. Дві секунди і він випірнув з води. «Точно не понос! Напевно вчора забагато Вассабі до ковбасок взяв от його і пече знизу» - подумав я – «Понос за дві секунди не вийде».


Виявляється в дні була яма. Ми всі йшли ультралайт без палок, дно не прощупували. От Васіч і мав щастя в ту яму вступити та, несподівано для себе, опинитися обома мудями в Клові. І це на самому початку мандрівки посеред зими!!! Переодітися нема в що і де. Тому Васіч мужньо продовжив рух в мокрих штанах, ігоноруючи нашу пропозицію їх скинути, але не відмовляючись від Текіли щоб зігрітися.
Народ, що тут вже був раніше, погнав вперед. А новачки такі як ми плелися ззаду все фотографуючи. Клов - як Київ, великий і могутній. Тут багато місця і повітря, тут відносно чисто. Але як і місту Клову бракує тої старовини, тої естетики
Полтви привнесоної туди Австрією та Польщею. А також сакральними випорожненнями п’яти поколінь Німців, Поляків, Українців та Євреїв.

Нагадує
стару Соляну Шахту



Попри свою простоту і доступність Клов - це дуже небезпечний об’єкт. Тут Вже загинуло четверо людей. Всі під час раптових злив. Дається взнаки об’єм дренажки і доволі великі відстані до точок евакуації.



Проходимо через водоспад і, очистившись від злих думок, попадаємо в одну з найстаріших його частин: під Хрещатик.
http://www.youtube.com/watch?v=H1QyxCQWrwM

Тут досі вода тече по деревяному жлобу



Стіни тут викладені цеглою, води майже немає. Якшо висунути телефон в решітку водоприймача то можна зачекінитися на фейсбуці. Mission accomplished, коло замкнене! Під Хрещатиком доволі тихо, йдучи чути як шумить повітря проносячись повз твої клапаті вуха. Якшо всім замовкнути і прислухатися то тут і далі чути
Ю-Щен-Ко та ехо пострілів з Драгунова.
Тут доволі тепло і можна навіть скупнутися 😊

Старий колектор що веде на Хрещатик

Я коло Бессарабського ринку


Тут тягне зв'язок і ЖПС рапортує точні координати

Прохід в сторону Майдану Незалежності


По ту сторону проходу

Десь 200 метрів від бесарабки в сторону Головної Ялинки Країни 😊

Інтроверта наверх ніхто не випустив


Дренажка на проїжджій частині

Сюди прийшлося просочуватися через це

Зато краєвид не розчарував! Тепер у випадку барикад на Хрещатику знаємо шлях як їх можна обійти під землею!

Ось доказ що ми були саме тут 😊 В Центрі Києва

Фото і відео з цієї ось решітки
http://www.youtube.com/watch?v=fS1l_Yenm9wНагла думка, але ж ми Львівці! Щоб не йти назад у болото виходимо на поверхню через люк на вул. Басейній навпроти СпиртЛайф-у.
Троха як ми там розважалися по дорозі назад
http://www.youtube.com/watch?v=kZTnt24oEcw
Драбина на Поверхню

Чоткі пацики дивляться на мене як на якесь гамно в каналізації


Надворі мороз і вітер. Руфус позичає Васічу свої штани, але в них два таких Васіча влізеться, тому вони ніц його не гріють. Сідаємо у вагін Метро і їдемо аж у Дарницю на «Тру-Секонд» від Роя.

Куртка брудна, але я думаю фотки з дренажної решітки того вартували!

Вихід на поверхню як хороша в….а Волога, вузька і довга.
http://www.youtube.com/watch?v=2BhhEgyGY0QПокатавшись годину туди-сюди розумієш, шо яка столиця така і країна. Культура проглядається, але слабо; всім на всіх насрати; все сіре та одноманітне: бідося за вікном контрастує з показухою тих кому вдалося; всі штовхаються та поспішають заробити всі гроші.



Поблагословивши Роя на вдале зустрічання Нового Року ми йдемо в сторону уРодіни Мать …його. Хоч і холодно, але часу ще багато і треба його кудись заінсталити. Навпроти готелю «Салат» нам в очі кидається здоровенна чотирьохповерхова будівля розміром з нашу академічну гівназію. Дах є, вікон нема, весь перший поверх заколочений щоб не лазили. Але хіба нас це стримає!!! Ну як можна пройти мимо. Нехитрий інстал і зовсім троха бракувало щоб не тільки Васіч був у мокрих трусах, якщо вони до то часу звісно ще не висохли. Ну тим не менше, в будівлі перекриття в дуже аварійному стані. Запросто можна провалитися у забуття не гірше, ніж як після гранчака Бодунячої самогонки.
Палим залаз! Кому треба той здогадається



Вид з заброшки


Облазивши все від підвалу і аж до голубятника на горищі ми йдемо підпалювати сигнальну ракету в дулі танку. Васіч тепер крутий, поважно шпацерує по Кийову спираючись на здоровезний лом наче зажиточний гуцульський газда на свою бартку.
Поважний діггер Василь

Хитаємо люк

А танк не хитається

«Так Люблю хабар шо бракує ми слів,
Лом то є Лом»
співається в
гІмні Експлорера.Магазин айФонів

«Свєчі куплєниє за прідєламі церкві сіли нє імєют» - тож в Лавру ми не заходимо. Посушивши рукавиці у «вічному вогні» пекельної слави окупанта і повідкривавши троха люки коло пам’ятника Голодомору ми взялися за креатив. Найперше Саннімен своїм ліхтариком троха підкоригував освітлення «уРодіни мать його» і закцентував на проблемні місця. Та сюди би запустити двох бойків з болгарками то вони швидко спиляли би на метал весь зайвий целюліт, переоділи б ту бабу у міні спідницю без ліфчика, а з меча зробили би прутень.

Для нас будують місця куди ми зможемо в майбутньому полізти


Ах от які вони – корінні Кияни!

Як ведмідь-колінвал що не спить зимою та шатається по лісі - так само Васіч, Інтроверт і Електричкінг лишилися "шатати" Київ. А ми закуповуємося в KFC (Kyiv Fucking Chicken) і швиденько закриваємо двері в купе аби не чути тих противних москалів на коридорі.
«Мама, я вже в вагіні» - Рапортує Руфус по телефону а ми з Баттлхантером душимся зі сміху і швиденько починаємо чмякати ротами створюючи правдоподібний звуковий фон. Потім пауза тридцять секунд і почервонілий Руфус каже «Ну-у, давай нал…».
“З Експлорером завжди багато пригод
Лиш з ними у люк полізу
Бо з роду несхильний до хибних думок
З Експлорера я ані на крок..”
http://www.youtube.com/watch?v=WqbQtyw3ERoНарод, викладайте свої враження і фотки! Точно знаю що вони у вас є. 😉 Причому куди крутіші ніж в мене