Що було колись на Дорошенка?

[explorer]

Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/

Що було колись на Дорошенка?

Ігор МЕЛЬНИК 
 
Поряд із фальшивою таблицею архітектурної пам'ятки XVII сторіччя на будівлі Західної реґіональної митниці розміщена меморіальна таблиця з портретом Дмитра Вітовського, який в останні дні жовтня 1918 року разом з іншими офіцерами розробляв плани захоплення влади у Львові та Галичині.

Гостинниця

Ці офіцери утворили Центральний військовий комітет, який видавав безпосередні військові накази для окружних військових комітетів. 31 жовтня 1918 року о 5-й вечора Центральний військовий комітет залишив "Народну" гостинницю і перебрався до Народного дому, звідки вже здійснювалося безпосереднє керівництво збройною акцією.

Ця геніальна імпровізація вдалася, і першого листопада польсько-жидівський Львів прокинувся під синьо-жовтими фанами. Однак забракло сил та вміння, щоб втримати столичне місто і Галичину, яку врешті-решт захопили польські війська.

За польської влади "Народна гостинниця" зберігала свою назву, однак її каварня перейшла в оренду до спілки "Парнес і Ціммерман". Нові власники назвали каварню Republique. Не польською (Rzeczpospolita) чи українською мовою, а саме французькою, як модно було називати тоді каварні.

Був у будинку на розі Сикстуської та Костюшка ще й ресторан Таубе Гана. На партері розміщувалися, зокрема, шевська майстерня Бохонка, фризєрня Пастернака, філія Кооперативного банку та офіси Першої крайової фабрики автоматів у Бєльську (йшлося не про автомати для стрілянини, а пристрої для продажу води та інших товарів).

На розі з нинішньою вулицею Юрія Дрогобича (тоді Святого Михайла) працювала молочна крамниця "Маслосоюзу". За радянських часів тут також був магазин "Молоко". Під готелем до війни був філателістичний магазин "Дубенський і син". Його традицію продовжує невелика філателістична крамничка на нинішній вулиці Дорошенка, 28.

"Народна гостинниця" у Львові була частиною однойменного товариства з обмеженою відповідальністю. Автором цього проекту та головою Надзірної ради був відомий галицький інженер, архітектор, економіст, громадській діяч Василь Нагірний. Метою ТзОВ "Народна гостинниця" було: "В містах, місточках, селах і взагалі там, де того покаже ся потреба, набувати на власний рахунок або винаймати і у власнім заряді вести готелі, заїздні доми, кураційні доми, гостинниці і т. п. заведення; уряджати реставрації, каварні і т. д.; винаймати і виконувати право пропінації..." (Пропінація - це право продавати й шинкувати алкогольні напої, сплачуючи за це відповідні податки). Однак Світова війна перешкодила здійсненню цього амбітного проекту. Тож навіть "Народній гостинниці" у Львові довелося віддавати гастрономічні заклади в оренду чужинецьким підприємцям.

Школа

Трохи вище на вулиці Сикстуській № 47, неподалік від греко-католицької семінарії, була виділова жіноча школа імені Шевченка. Австрійське міністерство освіти надало цій школі право навчати вчительок. Вони отримували посади молодших вчительок у школах Галичини. При школі діяли також безкоштовні курси, на яких охочі могли навчатись "руської мови" - однієї з офіційних мов на східних теренах Королівства Галичини і Володимерії. Крім того, тут були чоловічі та жіночі курси для навчання письма й читання для анальфабетів.

Директором школи ім. Шевченка на початку ХХ сторіччя був Михайло Коцюба - доктор філософії і медицини, член Головного виділу товариства "Просвіта", шеф виділу шкільної гігієни Крайової шкільної ради.

У цьому будинку перебувало також Руське педагогічне товариство, засноване 1883 року для поширення в Галичині української шкільної освіти. Товариство видавало часопис "Учитель" та ілюстрований журнал для дітей "Дзвіночок", редакції яких були розташовані у тому ж домі на Сикстуській, 47.

Згодом товариство почало називатися "Рідна школа". Воно також утворювало приватні заклади освіти - школи, гімназії, семінарії. На вулиці Сикстуській, 47 містилася ще й приватна жіноча семінарія товариства.

Будинку, де було стільки заслужених для Галичини установ, давно вже немає. У 1930-х роках на його місці збудували кілька кам'яниць у стилі конструктивізму. А школу імені Шевченка перенесли на вулицю Мохнацького (тепер Драгоманова). Частину прилеглої території зараз займають майданчики школи № 9 та дебаркадер трамвайної зупинки. За Австрії її б називали "станцією електричного трамваю".

Маєтки

Наприкінці XVIII сторіччя тут був маєток князів Чорторийських, у яких гостював деякий час Тадеуш Костюшко - герой Американської революції та вождь невдалого повстання проти російської окупації Польщі.

У ті часи до нижньої частини вулиці прилягали болота, на яких міщани полювали на диких качок. Між нинішніми вулицями Дорошенка та Крушельницької були ставки, що належали львівським римо-католицьким архієпископам. Сюди привозили живих коропів зі ставів з-під містечка Дунаєва, щоб до архієрейського столу була завжди свіжа риба.

Донині про колишні маєтки нагадують арсенал-бібліотека Сєнявських-Баворовських біля костелу Св. Марії Магдалини та вілла за № 73. Автором проекту цього будинку з елементами романського та готичного стилів був архітектор Тадеуш Мюнніх. Споруджували будинок для Людвіка Масловського (1847-1928), учасника повстання 1863-1864 рр., журналіста, видавця львівської газети "Пшеґльонд".

Видавництва

До війни на вулиці Сикстуській містилося кілька редакцій газет та часописів, видавництв та друкарень.

Крім часописів Руського педагогічного товариства, тут видавали офіційну газету "Ґмінні відомості", "Костельну газету" та "Голос права", часопис "Нова Зося"... Під № 21 було "Народне кооперативне видавництво".

Було також кілька друкарень. Найбільша, що належала Ігнацію Єґеру, містилася під номером 33. Навесні 1939 року друкарню закупило "Оссолінеум", куди воно мало намір перенести обладнання своєї старої друкарні з нинішньої вулиці Стефаника.

Однак незабаром вибухнула війна, і в роки радянської та німецької окупації цей проект було призупинено. Друкарню на Дорошенка ліквідували, а на вулиці Стефаника було створено підприємство з гучною назвою - Львівська книжкова фабрика.

У будинку за № 37, містилася редакція часопису "Схід", а також каварня "Максим", яку ще називали шинком Самуеля Менашеса. Тут також були представництва корабельних компаній Cunard Line та White Star Line, кораблями яких подорожували до Америки галицькі еміґранти. Наріжний дім було збудовано у 1892-1894 роках за проектом Яна Томаша Кудельського. Кам'яницю донині увінчує купол, схожий до тих, що були до 1918 року на будівлі Головної пошти.