Не пройшло і півроку

Одного разу мій товариш попросив покататись на Волзі. Схоже, що машина справила на нього сильне враження і він вирішив придбати таку для себе. Довший час ми шукали машину, був навіть варіант в Одесі, але ціна була цілком неадекватна стану. Якось недільного вечора телефонує до мене цей мій товариш і каже, що знайшов по об*яві цікаву Волгу у Києві. Під час розмови з продавцем авто я дізнався, що Волжана повністю відреставрована і доїде в будь-який куточок світу, також я попередив, що їду з Івано-Франківська і не хочу, аби мене на місці чекали сюрпризи, на що отримав обіцянку того, що маина просто ідеальна. Оскільки без мене товариш її все одно не купить, а сам не має часу їхати, а мені все одно треба до Києва бо треба забрати одну машину в роботу, то не міг би я поїхати просто цього дня? Ну, якщо треба кудись їхати, то мене просити довго не треба. Опівночі товариш дав мені свого Т4-го буса, і я вирушив в дорогу. Доїхав нормально, майже без пригод, тільки одного разу провтикав поворот у Тернополі, але то нічо. Волга продавалась не в самому Києві, а в Ірпені, тож довелось ще покататись. І от я бачу її. "Це - п...да" - промайнула думка. Подальший огляд машини підтвердив найгірші здогадки, шкода що фото немає. От тільки сама об*ява -
http://rst.ua/oldcars/gaz/volga/gaz_volga_3486787.html #на правах антиреклами# Машина - труп. Коробка і міст виють, мотор не тягне і тяжко заводиться, кузов гнилий, обмащений тонною шпаклівки, купа зафарбованих сколів, зафарбовані гумові ущільнювачі, двері, що толком не зачиняються, погані колеса, СИЛІКОНОВИЙ побутовий (!!!) геметик, напханий всюда, де не треба... - це далеко не весь перелік того, що побачив. Ще трохи, і у мене з очей пішла би кров))) Переговорив з товаришем. Він вже налаштувався купити цю машину, розповів рідним і не хотів розчаровуватись. Попросив мене поторгуватись. Як тільки я підійшов до продавця і розпочав аргументований торг, вказавши на недоліки, на мене було вилито цілу діжку душевних помиїв. Ну, що ж поробиш...
Вернувся до дому моєї другої половинки Катерини ми сіли шукати ще якісь машини, паралельно підняв на пошуки усіх своїх київських знайомих. І тут Катя побачила ЇЇ. Одразу зв*язався з власником і на другий день ми уже прямували на Запорожці (про якого теж розповім) по житомирській трассі на зустріч мрії багатьох колекціонерів.
![]()
![]()
Стан машини словами не передати. 1959-й рік, рідне майже усе. Тобто не просто деталі, що відповідають моделі автомобіля, а такі, що стояли на ній з самого заводу!!! В тому числі важільні амортизатори, центральна система змазки, олень, усе кузовне залізо й повний багажник усього на додачу. Ясно, що треба брати. Думав, що якщо товариш раптом відмовиться, то заберу собі. Отже наступного дня ми зустрілись у МРЕВ
![]()
![]()
І через деякий час Волга стала тимчасово, але моєю

![]()
День присвятив підготовці авто до перегону у наші бандерівські краї, забрав машину, яку мав забрати і за кермо якої сіла моя кохана. Трохи покатались по Києву.
![]()
![]()
![]()
![]()
На ранок ми вирушили
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Їхали назад через Львівську область через Золочів (так було треба:( )
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Приїхали, віддали машину. Товариш задоволений. В якості бонуса додам фото тої машини, що брав в роботу
![]()
![]()
![]()
Після покраски
![]()