Автор Тема: Славне місто Ужгород (Прочитано 7735 разів)

Roy · « : 31.01.2013 10:40:27 »

Нарешті.
Добрався до фотографій, котрі були зроблені в суботу в місті Ужгороді, у присутності таких дійових осіб як Rufus, Композиторка, Блондинка в кедах, Greenlion+2 і звісно мну.

Поїздка і пригоди почалися ще в дорозі, в поїзді під аромат кон'ячку, з смаком сирокопченої ковбаси, дерунів та яблучного пляцка. Тоді вже мені й намалювався характер нашої вилазки.

Близько сьомої ранку випакувались з поїзда. Короткий сон в поїзді ще більше нас розморив. Вирішили, до поки не зійде сонце трохи "подосипати" на вокзалі.

В фойє вокзалу я запримітив музейний куток, присвячений Георгію Кірпі.

Була навіть його парадна залізнична форма. Такий собі куток пам'яті для найкращого керівника залізниці.

Спустившись в туалет, я зрадів, прочитавши новину, що від 01. 01 2012 туалет безкоштовний! І помитися навіть можна, за 12 гривень. Европа.

Вокзал симпатичний, не надто помпезний

І в Ужгорода є свій найвужчий будинок. Метрів через десять від нього, приміщення головного вокзалу.

О, перший нєжданчік попадається на очі. Може Янович звідси родом?

Йдемо далі, слідкуємо за візуальною ~~автентичною закарпатскою~~ рекламою

Практично всі продуктові магазини на Закарпатті мають таку назву " АВС"

Феєрія. Ноу коментс.

О це так, потужно! Всюди б так!

Цікаві дворики. Завжди хотілося в них заглянути.

Руфус виявляє симпатію до тих фартухів, що на вітрині

Цікаво закріплені проводи, вздовж стін будівель

ЗАЗ і в Закарпатті ЗАЗ)

Ну дуже вже плоскі жарти там

Хотіли видертись на перше ліпше горище, але де там, закрито. Твердо було вирішено десь впасти та перекусити.

Але не сюди. Галичанин, котрий себе поважає навіть копійки в такому закладі не залишить

І взагалі, хто казав що там кафешки з сьомої ранку працюють? Аааа, то був Смайл. Сплять там ще всі дрімучим сном.

Тому подались ми далі, на пошуки більш-менш пристойної харчевні.
Біля пішохідного моста стоїть Статуя Свободи. Її типаж нам нагадує, в якому ми регіоні знаходимось. Обличчя іі чимось схоже до середньостатистичного типажу пасажира поїзда Солотвино - Львів.

Традиційно, міст обвішаний колодками в честь весілля молодих. Колодки всі різні, та з асортиментом надписів і візерунків.

Бувалий експлорер може подумати, що це непогане місце для випробування свого болторіза, на колодках різних типорозмірів

Стріт арт

Решітка дощової каналізації

Довоєнний електричний стовп, приємна знахідка

Автентичні вікна та такі ж ролокасети

На вулицях міста було достатньо вічнозелених дерев та кущів, що дало нам зрозуміти що ми знаходимось в теплому краю, але не відчути, на жаль.

Заклад "Палачінта". Там ми поснідали. Відрізняється наявністю присутності дитячого унітазу, маленьких, але смачних порцій пельмені та вареників, і дуже смачним, недорогим глінтвейном за 10 гривень.

А! І безкоштовного вай фай.

Вранішнє прибирання міста. Взагалі, воно таки чистіше від нашого.

Ужгородський гідрант, з роком виготовлення

На автовокзалі беремо квитки на 115 маршрутку, ідемо в Кам'яницю, в замок Невицький. Попутньо купуємо ковбаски та ГСМ

Замок з дороги

Пішохідний міст через річку Уж

Тут весна

GreenLion на фоні скель

Ось і замок. Я тут вперше за 22 роки. Згадую дитинство, базу Верховина, котра поряд, розбиті коліна та зеленку на них

Представник фауни місцевого значення

Види з замку

Вдалині Ужгород

Футбол, якого переважна більшість з нас не любить

Десь там вже територія іншою країни

Замок Невицький, дуже затишне, спокійне та атмосферне місце.

Тільки доля якась в нього нещаслива, стільки років бути у забутті. Настінні надписи ще з кінця ХІХ століття.

Поряд з таким гарним, романтичним місцем розкинулись залишки турбази Верховина. Колись тут бігали діти, лунала музика, був рух та радість.
Зараз тут повністю омертвіла атмосфера, містична і неприємна аж до того, що хотілося пошвидше покинути її територію.
Десь тут маленький Рой колись бігав.

Головне будівля зазнала змін, з'явився ще один поверх а також башта, на кшталт тієї, яка прикрашає замок.

Добре, достатньо вже сентиментики. Смажимо ковбаски, їмо, киряємо, тішимось гарній погоді та чудовому товариству.

Далі, спускаємось вниз, чекаємо на транспорт. В Ужгороді, прогулюємось вуличками та йдемо в напрямку до пабу "Еган"

Залите вечірнім сонцем місто. Гарно.

Довоєнна реклама і тут вилізає. Досить непогано.

В місті багато сецесії в архітектурі. Причому такої, що не зіпсовано металопластиковими вікнами та іншими впливами сучасності

Ще одне вічнозелене дерево.

Наступив вечір. Пора грітися.

Паб Еган. Відрізняється смачною кухнею, доволі адекватними цінами, приємним внутрішнім середовищем, попросту там комфортно. Публіка 18+ до 30. В кожному залі є камін, що створює тепло і затишок.
Єдиний бед - це офіціанточки в капцях. Могло б їх там і не бути. Або хоча б нормальні офіціанти.

І туалет цікавий, можна залишати відгуки і побажання.

Ну і ми там шось нашкрабали. Якраз коли пісяєш, надпис перед очима. Головне запам'ятати на п'яну голову.

Новачки молодці, тримались. Правда під кінець трохи заснули.

І головне. Мораль з цієї одноденної поїздки:

НІколи не сідайте в поїзд Солотвино - Львів!!!!!111

Всі фотографії тут
Обговорення тут

McLaut · « **Відповідь #1 :** 26.02.2013 14:39:04 »

Я, той хлопець, в чорній куртці і світлих джинсах на 1-ій фотці. Нарешті зареєструвався. Привіт всім. Називайте мене Мак.

inkognito · « **Відповідь #2 :** 26.02.2013 15:35:33 »

Цитата: McLaut від 26.02.2013 14:39:04

Я, той хлопець, в чорній куртці і світлих джинсах на 1-ій фотці. Нарешті зареєструвався. Привіт всім. Називайте мене Мак.

Мої вітання Дункан!

Golem · « **Відповідь #3 :** 26.02.2013 15:52:50 »

перепощу сюди свої враження від Ужгороду кількох річної давності.
"
Ідея зїздити в Ужгород виникла після перегляду програми "Унікальна Україна". Замок, красивий центр і Деца у Нотаря. ШО це таке стане ясно піздніше.

Їхало нас троє, Я, Коржик і Вася. Поїздів на Ужгород йде до вибору до кольору. Так шо кожен може собі вибрати найкращий час для мандрівки. Ми взяли квитки на 99 Київ-Ужгород з таким розрахунком шоб зранку бути там і мати цілий світловий день. Отже в 1 ночі рушили. ПОїзд, як для київського, виявився на диво брудним і неохайним . На мому місці чомусь спала маленька дівчинка. Всі спроби її добудитися виявилися марними і я взявся за маму. Та піддалася досить швидко і запропонувала мені лягти на інше місце. То місце по квитку належало одній дамі офігенних розмірів. Ця дама ну ніяк не могла би вміститися на поличку 2 поверху, а тому зайняла перший. Я, не довго думаючи, ліг і вимкнувся.

На ранок я, з превеликим для себе здивуванням, виявив шо життя по той бік гір є також

Вдалині виднілися Карпати і ми мчали вперед по неозорій рівнині. Такий ландшафт, що є нехарактерний для порізаного горбами Прикарпаття, тут був абсолютно звичним. Сонце починало припікати і це віщувало гарно проведений день. На сусідній лавці їзхав зачотний німецький турист - студент. Їхав він з Волині. Виліз у Мукачево. По спорядженню було видно шо приїхав він сюда не на Вернісаж матрьошок купувати. Вигляд мав спарвжнього арійця зі світлим волоссям, спортивною статурою і синіми очима. Спілкувався на ламаній російській і виявився дуже приємним співрозмовником. Вже вони починають до нас їздити, а не тільки ми до них.

Ужгородський вокзал приємно вразив. Недавно відреставрований він світився чистотою і сучасністю. Де там до нього ЛЬвівському з його брудними та смердючими залами. В Ужгороді на вокзалі не було навіть циган!!! Тут купкумо квитки назад. Потяг Ужгород - Харків шо відправляється в 12 ночі і вже в 8 ранку ві ЛЬвові. Зі Львова їх придбати завчасно було не можливо, бо Ужгородський вокзал їх всіх чомусь зарезервував.

Купуємо карту і рушаємо в напрямку центру у пошуках їжі

Ужгород виявився достатньо компактним містом. Якби він розташовувався десь у Львівській області, то був би звичайним районним центром. Доходимо до річки Уж. Сонце саме висить над нею створюючи офігенної краси відблиски. Мені завжди подобалися міста з Водоймами в середині типу як Тернопіль чи Ужгород. За мостом звертаємо вправо на найдовшу в Україні Липову алею. Вона йде попри річку в самий центр. Місто що раз дужче і дужче нам подобається. Все чисто і охайно. Всюди все зроблено і відремонтовано. Всюди лавочки і смітники.

Доходимо до другого моста, що розташований в самому центрі міста і зєднує дві його частини. Дивимся вниз і "Ого!!! Але там риби!". Велетенські зграї риб різних розмірів і мастей гріються на сонці ліниво перебираючя плавниками. Такого я ше в житті не видів.

Сам центр вражає своєю замкнутістю і комерціалізацією. Йдеш як по Ринку "Пізденний". Тільки даху бракує. Всюди вивсіки, всякі гламурні магазини, столики з пивом. Була вже десь 9 -10 година як ми накінець то впали і троха піджерли піци запивши то всьо пивом. Рушаємо до замку, який розташований на горбку в декількох метрах від центральної площі.

Замок, звичайно, справляє враження. Зберігся він просто ідеально, плюс реставратори також постаралися. З бійниць замку вже видніються сині горби словацьких Карпат. Дуже красиво і, водночас, шкода. Шкода тих людей які колись мусіли його штурмувати.

Всередині замку облаштувався музей. Нічого особливого, але шоб час згаяти якраз добре.

Пообзиравши все довкола в замку вертаємсі назад в центр попити пивка в тіньку на березі річки. Набираємся сил для пошуку Деци у Нотаря. Про неї знаємо тільки те, шо вона в Ужгороді і шо там дуже гонсько. Коли ми облазили вже весь центр і знали його не гірше ніж Львівський комусь приходять в голову хороша думка спитатися в таксиста дорогу. Таксист показав нам на карті де воно є і ми рушили. Під пекельним і несамовитим обіднім закарпатським сонцем, під яким навіть помідори тріскають ми пензлюємо 10 км по трасі на околицю спочатку по вулиці Мукачівській, а потім по Гагаріна. Коли з одної сторони Гагаріна були вже 156 будинки накінець то бачимо довгожданну вивіску.

Тут треба дати більш детальні пояснення. "Деца у нотаря" розшифровується з закарпатської як 100 грам у нотаріуса. Культова кнайпа організована місцевим сатириком в ключі вихваляння пянства і пяниць. В сатирика навіть книжка є "Заповіт культурного пяниці" фрази з якої використані при облаштуванні інтерєра. Наприклад "Випий все сьогодні шоб нічого не лишити на завтра. І дотримуйся цього правила кожен день"

Все зроблено з таким неповторним і щирим гумором, шо настрій піднімаєтьсся тільки входиш на подвіря. Чого тільки вартує плакат "Загаси вогонь пивом Оболонь", чи бездонне відро з надписом "Бюджет", чи цвинтар на якому поховані Чесні вибори в Мукачево, вибір 2004, клієнт який втікав не розплатившись і помер від сорому(під табличкою закривавлені ніж і виделка), Івасик Вогнегасик, у вигляді деревяної статуї з піськи якої можна напитися і багато іншого. Всього не перелічиш, втикайте фотки.

Замовляємо по пиву, децу, на друге відбивну сюрприз і Боґрач. На Боґрачі треба зупинитися окремо. Це національна Угорстка страва. Дуже смачна. ШОсь подібне до наших чанахів але в 100 раз смачніша

І взааглі готують тут дуже класно. Коржик, який традиційно виступає по їжі і крім всього вищепереліченого замовив ше й рис, всього доїсти не зміг. Та й ми також файно наїлися, шо потім в гостях мусіли від голубців відмовлятися

. Пообзиравши всі "достопримічательності" і перечитавши все меню, яке також можна придбати як гумористичний твір, страшенно задоволені виходимо звідти.

Тут нас чекає друга частина відпочинку - Васі знайомий. Сам Вася з Закарпаття і в Ужгороді в нього живе закадичний корєш. В нього на квартирі за пивом нам приходять в голову хороша ідея йти в АкваБар. Є такий в Ужгороді біля дискотеки Алігатор. Беликий басейн, джакуззі і столики навколо для вживання пива.

Приємна атмосфера сприяє гарному розслабленню, а коли пиво вже більше не лізе - ліземо в воду і через пів години хлюпання знову можеш влити в себе чергову гальбу. Рекомендую всім обовязково відвідати. Над всім басейном є величезне дзеркало в якому у напівмороці і напіврозмитті бачиш весь басейн і себе в ньому. Справляє незабутнє враження. В Станіслава Лема в одному з оповідань про Пілота Піркса розказувалося, як перевіряли психіку майбітніх пілотів зорельотів. Їм надівали на обличча маску і опускали в басейн з соленою водою, шоб повністю усунути всі відчуття. І заборонялося рухатися. Оповідання зосереджене на внутрішніх думках такої людини. Але власне коли я читав це оповідання, то уявлення басейну і людини в ньому були власне такі, як я його бачив у цьому дзеркалі. Незабутні враження.

Ну і, звісно, мова. Навіть ті місцеві жителі, що говорять українською мають дуже специфічний акцент. Але, як не дивно, почував я себе серед них надзвичайно комфортно. Було помітно шо навколишнім подобається те, як ми говоримо і що говоримо, це їм деколи здавалося навіть троха смішним. Я вільно говорив з бойківським сільським акцентом "*сіб і *ся" а вони по свому. І ми прекарсно розуміли один одного і кайфували саме від такого мовного змішування.

Мандрівка вдалася. Всі ми вернулися у Львів відпочивші і дуже задоволені.

Підсумок: 9 пив не рахуючи вина і коняка, стерті ноги, червоні очі, купа вражень і ціла флешка фоток

"
Фото
Фото1

Додам ще якщо хочете залишитися на ніч - Готель Унгварський. Дуже пристоне і кльове місце, гарний ресторан і всього 300 грн просторий номер.

YserL · « **Відповідь #4 :** 28.10.2013 15:37:45 »

Був у п'ятницю-суботу у місті. Містечку

Із обласним центром не асоціюється)
Експлоринг в центрі:

Зупинили у готелі Унгварський, близько від центру:

Таксі ну дуже дешеві:

Набережна просто офігезна:

Інсталяції на набережній:

Дуже багато живності:

Трохи комунікацій:

Антени тут великі:

Фонтан перед білим домом:

І кінотеатр Ужгород:

Варто відвідати ресторацію Апріорі:

Душевний бар Кактус із аварійним виходом):

І класний ресторація українського типу:

Сподобалися також велопарковки:

Більше фото: https://plus.google.com/109347027928302734826/posts/JeQCJ5sjjhZ

Student · « **Відповідь #5 :** 28.10.2013 18:53:57 »

Добрий день.
Навпроти цієї української реставраціїї, наскількі я зрозумів у підвалі - є пивбар корзо-10, де є дуже смачне чеське пиво клаштер, а також дуже багато іншого смачного пива, у брамі.

Олесь · « **Відповідь #6 :** 18.03.2016 18:58:39 »

НІколи не сідайте в поїзд Солотвино - Львів!!!!!
Пізно, прочитав це лиш сьогодні повернувшись з поїздки. Ніколи не забуду цей поїзд з колоритними родинами ромів. Вони десятками з баулами, клунками, з копачами хріну, ринвами, криками, вересками цілу ніч бігали по поїзді. Провідник не витримавши цього закрився у себе і з'являвся лише в крайній необхідності.
Приїхав о 3 ночі, гарний вокзал, доглянутий. Пам'ятник Кирпі, міні музей його ж, фонтанчик, що не працював.

Довелось чекати автобуса на с.Невицьке о 6:15.
Ось декілька фото:
Гребля с.Кам'яниця.

Водолазно-тренувальна база с.Кам'яниця.

Будівля греблі, тут керують шлюзами подачі води на відвідний канал до Оноківської ГЕС.

Пробував пішки з Кам'яниці до неї добратись, пройшов майже 6 км. Планував полями напрямік до неї добратись, перебравшись через колію виявив, що паралельно колії іде меліораційний канал з водою. Пішовши вздовж нього добрався до с.Оноківці. Глянувши назад, оцінивши відстань до греблі, лінь перемогла і я добрався маршруткою до Ужгорода.