Будинок відпочинку Київського військового округу, м. Остер

[maxiWELL]

Заради нових вилазок доводиться вибиратись подалі від столиці. Причому околиці Київської області вже не підходять — потрібно досліджувати сусідні області. Тому напарниця запропонувала з'їздити на Чернігівщину, в місто Остер. Там є багато потенційних заброшок. Та й саме містечко було цікаво оглянути.

Сама вилазка була запланована давно, тому поїздку вирішив не відкладати. Тож через день після подорожі в Козятин знову треба було виїжджати зрання. Ще й виспатися не вдалося. Але перечуття сталку і поїздки в нові місця додавало наснаги. Правда, шлях довгий і складний. Хоча це всього лиш в 50-ти кілометрах від Києва.

Одним із пунктів нашої подорожі стало відвідання військового будинку відпочинку. Напередодні поїздки дізнався, що об'єкт не охороняється, тож можна було особливо не переживати.
Нажаль, про історію відомо мало. Передусім, це був будинок відпочинку Київського військового округу Міністерства оборони СРСР. У ньому відпочивали військові чини. Але після аварії на Чорнобильській АЕС будинок відпочинку зачинили і законсервували. Зі здобуттям незалежності, санаторій передали до "Енергоатому". А в 2011 році — до Козелецької районної ради. Відтоді почали думати, що робити із майном. Планували організувати дитячо-юнацьку спортивну школу, але не знайшлося коштів. Розпочалося руйнування будинку відпочинку. Спочатку винесли обладнання і батареї з їдальні. Потім мародери дісталися до шиферу. А там — і до цегли. Так що на гарну збереженість не варто було розраховувати. Однак побачене взагалі засмутило. Втішало лише те, що заброшка небаянна. А потім на території знайшли ще дещо, заради чого було варто з'їздити.

Логічно було почати огляд з КПП. Хоча якраз прохідною наша вилазка і закінчувалась:) Бо немає звички лізти через парадний вхід.


Будівля прохідної. Вся в кулях.


На стіні перед ворітьми — барельєф.


Ворота з радянськими артефактами.


Біля прохідної росте отакий гриб. Начебто, умовно-їстівний трутовик сірчано-жовтий.


КПП з території будинку відпочинку.


Перший будинок, що трапився на шляху.


Всередині розруха. Так що можна і не заходити.


Напарниця сказала, що зовсім понуро. А по-моєму, напіврозваленість додає мальовничості.


Та і взагалі добре, що будівля залишилась хоч у такому стані. Бо невідомо, що з іншими корпусами на території.


Біля центральної алеї напарниця помітила в кущах якийсь меморіал.


Це пам'ятник загиблим під час Великої Вітчизняної війни.


Взагалі, дуже дивно, що на базі відпочинку є військовий меморіал.


За пам'ятником розташувався другий корпус.


Будівлю фактично розвалили. А на супутниковому знімку Bing вона ще ціла!


Крім того, що корпус розвалений, він ще заріс рослинністю.


Йдемо далі. Територія будинку відпочинку перетворилась на джунглі. Здавалось, що більше будівель не буде, але...


В зарослях помітили наступний корпус.


Як протім з'ясувалось, це була їдальня.


Залишки колишнього скромного декору.


Не одразу насмілились зайти в будівлю. Стан будинку явно аварійний.


Всередині нічого цікавого. Все розвалено.






Що це за традиція — розбирати цеглу під підвіконнями?


Це був корпус №6.


Далі пішли досліджувати куди ведуть асфальтовані стежки і знайшли рояль в кущах пам'ятник... Леніну. Навіть без голови можна впізнати фігуру вождя світового пролетаріату.


Ілліч без голови на фоні закинутої будівлі виглядає символічно.


Оце так знахідка! Ще якихось 5 років тому ідол комунізму стояв всюди, а зараз і обезголовлена статуя — велика рідкість.


Вирішили пройтися вздовж околиці будинку відпочинку. Але там від будівель залишились лише фундаменти.




Напарниця розгледіла серед чигирів якийсь постамент. Як каже, влітку ми його б не тільки не знайшли, а й не змогли б пройти в тих місцях.


Який пам'ятник стояв на постаменті? Чи може туди ставили вояку, який нечемно повівся з генералом? ;D


Впритул до паркану стоять руїни ще однієї будівлі.


Хтось пророщує ялинку.


Дальні корпуси чомусь виявились розваленими.


Знову вийшли до їдальні.


Осінні барви додають мальовничості тлінним руїнам.




Вийшли на центральну алею.


Крізь зарослі помітили чергову будівлю.


Нажаль, густа рослинність закриває великий спальний корпус.


Будинок старий. З башточкою на даху.


Ближче до межі будинку відпочинку з кущів виринає наступний будинок.


Цей будинок також напіврозвалений.




Головний вхід.


Напевно, навмисно розвалили.


Всередину не варто і заходити.


Стежка веде далі.


В кущах визирнули руїни ще однієї будівлі


Без вікон, без дверей. І без даху.


Однак і це не все — далі в кленових зарослях із павутинням вгадуються обриси ще однієї будівлі.


Дикі чигирі. Не підійти, ні пофоткати.


І ця будівля теж майже розвалена.


Біля цієї руїни були східці. Зі схилу було видно і чутно приватну забудову.


Я відговорив напарницю спускатись донизу. А дарма! Там був спуск до вулиці і річки Десна. Хоча якби звідти вийшли з заброшки, то прохідну могли б і проґавити.


Вийшли до КПП по довгій головній алеї. Дуже вчасно, бо за нами помітили "хвіст" — двох мужиків.


А далі пішли оглядати місто, яке теж виявилось багатим на закинутості. Це і декілька заводів, і покинуті приватні хати. Правда, полазити по іншим абандонам не вдалося. Заводи були без залазів і під охороною, а покинуті хати стояли на видноті. Однак нерозвіданими лишились прибережні бази відпочинку, дві з яких цього року виставили на продаж. Так що не виключено, що у Острі є й інші заброси.