Автор Тема: Довга історія про моє схуднення  (Прочитано 563 рази)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 2939
  • Рейтинг 431
  • Стать: Чоловіча
  • AlkoGolem
    • Перегляд профілю
    • Пікаса
Коротке саммарі якшо читати влом: менше їсти і більше рухатися. А як це реалізувати на практиці кожен повинен вирішити для себе сам. Пост саме про практичну реалізацію цього принципу.

Це достатньо цікава історія як я обдурив самого себе. Адже у моєму випадку зайва вага це була виключно психологічна проблема. Їжа – це задоволення. А отримувати задоволення – один з сенсів буття. Навіщо тоді худнути, навіщо тоді жити і голодати? Якщо організм потребує - треба йому дати. Не можна економити на їжі. Всі це чули? А от як зробити так, щоб получати кайф і від їжі, і від себе самого – оце задача! Як зробити так щоб не хотілося обжиратися, щоб само собою получалося бути худим. Оце задача! І вирішувати її потрібно спочатку розумом, а потім тілом.

Я чесно розповім що і як я робив. В тексті не буде списку порад «від Риштуна». Якщо хочеш схуднути то ось пункт 1, ось пункт 10. Виконуй і будь худим.

До процесу схуднення я підійшов методично. Спочатку проаналізував своє минуле і постарався виділити причини чому я набрав вагу. А потім виробив кроки для виправлення.
Для мене було очевидно що людина має бути худою. Не такою щоб аж шкелет. Але в будь-якому випадку без живота і боків. Тому що худість – це природний стан організму. Людина активна, красива, більш стійка до хворіб. Відкладання жиру колись потрібно було людям для виживання. Коли було багато їжі ми їли і таким чином легше переносили період коли їжі мало. Але зараз навіть в такій бідній країні як наша їжі достатньо всім і то цілий рік. Відповідно, якщо у вас все в порядку з обміном речовин і ви їсьте скільки лізе то організм неодмінно відкладатиме жир. І це добре! Жир містить багато енергії. Під час підвищених навантажень як ото біганина, коли хтось захворів, похід в гори чи тривала поїздка на автомобілі жир розкладається і підтримує роботу організму.

Ну але всього доброго має бути в міру. Це ж стосується і жиру. Коли його забагато це спричиняє ряд всім відомих проблем зі здоров’ям. Ну і питання яким сам себе ти хочеш бачити? Якщо товстим – напевно ти до цього місця не дочитав і пішов їсти 

В мене вдома є фото коли мені було 4 роки. Я виглядав як людина – з – шин на рекламі Мішліна. Ноги були в кулях жиру, не знаю як я взагалі ходив! Потім я пішов до школи. Як і всі хлопчаки витягнувся, схуд як сірник. В ті часи мама готувала їсти пять разів на день. Я це все їв, але не поправлявся. Причин кілька. Найперша що діти дуже багато рухаються. Навіть дуже активні дорослі в порівнянні з дітьми це равлики. А ще діти ростуть. І всі калорії йдуть в ці дві бездонні ями.

Аж ось в двадцять років все змінилося. Під час ходьби перестали збиватися мелодії на CD плейєрі. Я пішов на роботу і з’явилися гроші на пиво. А де пиво там і смачна закуска. Та й відомо, шо під пиво можна зїсти значно більше ніж просто так. Я й надалі щиро вірив що їсти потрібно скільки влізе і ні в чому себе не обмежувати. Тому час від часу почав помічати як не влажуся в старі джинси. Напевно всідаються від прання. Та й згинатися щоб вставити флешку в компютер стає дедалі важче.

Звісно що це мені не подобалося. Але змінювати шось я не хотів і не мав сили. Мені подобалося тоді і подобається тепер смачно і багато їсти. Я тішив себе думкою що ходжу регулярно в гори, їжджу щодня на велосипеді на роботу. А то що останній раз переїв - то я так більше робити не буду і вага сама вернеться назад. З часом. Я щиро в це вірив і навіть на початку весни купував троха вужчі джинси ніж потрібно. Бо от зараз буде літо і я якраз в них гарно виглядатиму. Але, на жаль, так не ставалося.

В 25 років я купив автомобіль і перестав їздити на велосипеді. «Я не хочу мати сраку ширшу як плечі!» думав я. Тому почав бігати. Чому бігати, а не ходити в качалку наприклад? Дуже просто. В мене до цього лежить душа. Я кілька разів пробував качалку і зрозумів шо сидіти і тягати залізо це не для мого темпераменту. А так біжиш, шось змінюється, ти шось робиш динамічне, є азарт. Я не агітую за біг. Робити потрібно те до чого лежить душа. Тоді буде результат.

Признаюся чесно – почати бігати мені не далося легко. Перший рік ми бігали троє ранком з друзями по Стрийському парку, десь зо 2 км. Дуже втомлювалися, часто пропускали.
На наступний рік я почав жити сам. Якраз посварився з дівчиною і це стимулювало думку що я маю гарно виглядати. Тому починаючи з березня я кожен другий день вставав зранку перед роботою і біг. Я не ставив собі якихось цілей. Просто виводив себе на вулицю і біг поки відчував що ще маю силу вернутися назад. Це було тяжко, але з часом я почав робити прогрес. І це надихало. Під кінець літа я пробігав вже 4 кілометри і вставав зранку без будильника.

І що ви думаєте, я схуд? Нічого подібного! Не набрав вагу, але і не схуд. Тобто біг запобігав тому щоб я не продовжував товстіти. Але до худнення було ше дуже далеко. Це як майстри на будові. Працюють цілий день, шось роблять, рухаються. Але все рівно з животами.

Інше позитивне що трапилося в цей рік – я почав ходити на турнік. В той час в нас на роботі не було столової і ми ходили купувати їжу в Рукавичку. По дорозі був турнік. Там ми зупинялися і хто скільки міг підтягувався. На початку літа я міг підтягнутися один раз. В кінці літа – майже десять. Перші рази підтягування це були тортури. Мене боліли руки, напружувалися вени і всі внутрішні органи. Але коли втягнувся і побачив як виділилися м’язи то мені сподобалося.

Прийшла зима. Джинси знову почали тиснути. Бігати не виходить бо болять від холоду суглоби. Щоб не поправлятися я вирішив спробувати менше їсти. Раніше я на вечерю готував собі 12 вареників і відбивну. Це все швидко впихав в себе з пивом або двома. В кінці вечері останніх два вареники ледве доїдав і закусивши шоколадкою йшов спати. Тому я спробував їсти тільки 6 вареників, одне пиво і без шоколадки. І то їсти їх помалу, шоб розтягнути задоволення. Бо якось то дуже мало, тільки 6. Сідав і потроху їв їх перед телевізором, смакуючи кожен кусочок і стараючись максимально наїстися.

І знаєте шо ?- Ефект був. На весну я троха скинув вагу і коли почав зустрічатися з Женею то не дуже соромно було їхати разом в Крим. Бігати я продовжив. Мені це подобалося. Я почав бігати лісом що поруч і там з’явився азарт досліджувати все нові і нові місця. А от турнік, на жаль, припинився. В нас в офісі поставили спортзал. А туди ходити мені чомусь не хотілося.

Так воно і продовжувалося кілька років. В рік я прибавляв ваги десь на кілограм і коли мені стукнуло 29 був вже таким собі кабанчиком на убій.

Що ж я робив не так? Ніби і бігав, і в гори ходив, і старався менше їсти. Може це так з віком люди змінюються і з тим нічого не поробиш? Або це в мене такий обмін речовин? От Сашко їсть скільки хоче і хоч йому що!
А дзуськи! Глянь на фотку полонених з концтабору або біженців в наметах. Багато там грубих? Коли нема шо їсти можна тільки спухнути, але не розтовстіти!

Відповідно, проблема в тому що я все рівно споживаю більше калорій ніж витрачаю. Якщо я хочу схуднути мені потрібно менше їсти і більше рухатися! А потім коли схудну до 65 кг можна буде знову жити як раніше. Я ж набирав всього лише 1 кг в рік а коли не обжирався то взагалі нуль. Щоб триматися ідеальної ваги потрібно не так і багато зусиль. Просто один раз напрягтися і все.

Тобто я собі створив ціль – 65 кг; шлях – менше їсти і більше рухатися, і нагороду в кінці. Нагорода - що я буду худий і гарний і зможу їсти шо і скільки захочу.

Далі я подивився на себе в дзеркало і зрозумів - що запасу їжі в мене з собою на пів року в АТО, ато і більше. Так що з голоду я не пропаду то точно. Але щоб не посадити шлунок треба обовязково шось їсти і то регулярно. Інакше в схудненні ціною виразки нема сенсу. Тому давай я буду їсти все те саме що і дотепер, тільки вдвічі менше! І шлунок працює, і сальце згорає.

Друге новвоведення – ніякого алкоголю під час і після їжі. Ну майже ніякого. Пива точно не можна, вина – склянку або 20 грам чогось міцнішого. Якщо дуже хочеться то краще вже випити чу-чуть, ніж мучитися, бути злим, а потім зірватися. Небезпека алкоголю не стільки в калоріях скільки в стимуляції апетиту і послабленні самоконтролю. Недаремно ж рекомендують споювати дівчат ;) З’їсти кілограм пельменів на сухо мало хто може. А під горілку піде навіть півтора. Та й коли вип’єш - починаєш думати типу «ну його нафіг то схуднення». Тому краще вже і не починати.

Очевидно, що я буду піддаватися спокусі щось з’їсти більше ніж я собі постановив. Дні народження, свята, візити до батьків. В такому випадку - я буду не їсти перед тим, тобто пропущу обід наприклад. Тоді на вечерю зможу з’їсти більше всяких ніштячків.

Щоб не пуститися берега перед початком їжі я собі продумую скільки і чого було б розумно з’їсти. Щоб і наїстися, але не перемістися. Бо, як відомо, апетит приходить під час їжі. Відповідно коли починаєш їсти то тягне ше і ше, хоча ніби то вже і ситий. Щоб такого не було потрібно чітко визначити шо і за чим їсти. І сказати собі якщо не наївся то за годину вернуся і з’їм ще.

Це дуже цікавий трюк. Навіть якщо людина голодна і з’їсть менше ніж їй потрібно, ця їжа все рівно через годину почне травитися і давати енергію. Людина це бачить і кілька годин думає шо вона сита. Хоча шлунок насправді майже пустий. А коли енергія закінчилася до наступного прийому їжі лишається не так і багато. Кілька годин. Можна і потерпіти. І саме тоді згоратиме салою Ти ж рухаєшся і треба за рахунок чогось жити.

Тут можна порекомендувати їсти шоколад щоб схуднути. Як не смішно це звучить – я так і робив. Припустимо я зранку з’їв одну канапку. Типу звечора ше не зовсім пустий живіт, а тут і до обіду недалеко – нашо багато їсти. В обід живіт само собою що вже зовсім пустий. Я приходжу в столову і беру пів рису і пів відбивної. Мізерна порція, як для дорослого. Помаленьку це все з’їдаю і само собою шо ще голодний. І це природньо. Тут дістаю квадратик шоколадки чи два сантиметри вафлі Артек, з’їдаю і ці легкі калорії тут же поступають в кров і перебивають апетит. Ну чисто як в малих дітей. Відповідно можна йти працювати і чекати на вечерю.

Оооо, чекання на їжу . Як приємно думати що от прийду зараз додому, зготую собі улюблену страву і буду потрошки, кусочок за кусочком нею насолоджуватися. Я заслужив, адже щойно зїв тільки пів порції рису. Не об’ївся.
Я ще міг би багато продовжувати про порції шоколаду на вечір, про чищення зубів після вечері шоб більше не йти нічого підхавнути, пишне застілля з пивом раз на тиждень щоб не зірватися. Але зараз якраз вдалий момент поговориоти про то як більше рухатися.

Коли шлунок напівпустий я був і є значно активніший і рухливіший ніж коли напхав повний живіт. Тут все дуже просто. Щоб їжа почала давати енергію її потрібно спочатку перетравити. А на це, в свою чергу, теж потрібна енергія. Виходить замкнуте коло. Коли ти плотно поїж то, по ідеї, мав би отримати гігантську дозу енергії. Бути як супермен на Ред Булі. Але на практиці після ситного обіду люди стают сонні, мляві і повільні. А от коли ти вміру голодний то можеш запросто попідтягуватися на турніку, побігати чи поприсідати. А потім трясучими руками запхаєш в себе ту їжу тричі перед тим подумавши чи вона варта того. Зап’єш великою кількістю компоту чи дієтичної кока-коли і встанеш з-за столу голодний. Але все ще більш активний ніж був до того. Коли піде процес травлення ти відчуєш турбо режим і сам собі дивуватимешся, звідки в тебе стільки енергії взялося.

З їжею ми менше менш більш розібралися. А от в що ти перетворишся коли схуднеш? Будеш виглядати як зек після колонії. Все висить, щоки і грудна клітка запали. Кому ти такий потрібний? Висновок очевидний, треба робити якісь вправи. Не то шо б я хотів накачатися. Але мінімальну фізичну форму мати потрібно.

Коли я бігав чи ходив по горах - то зауважив, що під час несильних але тривалих навантажень починаєш менше хотіти їсти. Якщо на роботі ледве можеш дочекатися обіду, то коли йдеш по горах цілий день то якось та канапка в обід і не дуже лізе. Та й ввечері з’їж гречки з сардиною і ніби вже ситий. Тобто ідея прота - побігав зранку і не дуже вже і хочеться снідати.

Це мене привело до думки, що фізична активність може зменшувати апетит. Як контраверсійно це б не звучало - але так воно і є. Фізична активність спонукає організм починати спалювати жир. І коли нарешті процес пішов – о чудо! Ти нічого не їв а особливо і не хочеться. А робиш як кінь!

Але заставляти робити себе щось тяжке я не хотів. Тільки приємне. Адже жити потрібно заради задоволення. І процес схуднення при правильному підході теж повинен приносити купу задоволення. Звісно, потрібно напрягтися шоб почати і все стало на рейки. Але коли я був вийшов на режим і бачив як щотижня згорає по кілограму, як на животі з’являються кубики, як тепло розвивається по м’язах коли перекидаєш шию через перекладину, коли бачив скільки встигаю зробити за день – зрозумів шо воно того вартує.

Для мене можливо було робити тільки ті вправи, які я люблю. Особливого досвіду качання я не мав. Але методом проб визначив що мені гарно йде присідати, віджиматися і піднімати гантелю. Щоб це зробити мені займало 5 хв ранком і ввечері. Накачувати м’язи я не хотів і не хочу. Головне живота позбутися. Так і повелося, в мене і досі та сама гантеля на 10 кг яку я купив шість років тому в Метро. В обід я все таки заставив піти себе в спортзал, відновив підтягування і додав прес. Теж 5 хв перед обідом.

Якщо когось цікавить кількість разів - то спочатку я присідав 10 разів, віджимався 12 разів, гантелею по 10 разів на кожну руку. Підтягуватися починав з 1 разу. Тобто зовсім незначні фізичні навантаження. Але робив їх щодня, без пропусків. Коли бачив, шо певна вправа йде дуже легко – збільшував кількість разів. Продовжував бігати, коли стало холодно записався з басейн.

Якщо чесно, то після просторого свіжого лісу де нікого нема, де можеш побути з собою, подумати, подивитися на природу - басейн мені здався пеклом. Купа людей, шумно, брудно, холодно кінець кінців перших три кола. Але маючи досвід з бігом я розумів- звикнеться. Та й треба шось робити якщо хоч бути худим. А те що я погано плавав було тільки в плюс. За той самий час я змучувався в рази більше ніж ті, хто вміє плавати. А це саме те шо мені було потрібно.

Таким чином за три місяці я з 78кг став 65кг. Друзі, хто не бачив мене тих три місяці, потім дуже дивувалися коли ми пішли в сауну  Було приємно. Цих три місяці - це найважчий етап. Наступних 5 років були значно легші.
Очевидно що процес схуднення в різних людей триватиме по різному. І кожен дуритиме сам сееб як вміє. Я ж поділюся деякими своїми спостереженнями.

В мене найважливішими були перші два тижні. Коли худнути ше не ввійшло в звичку. Було дуже важко і незвично. Чому я так мало поїв? Шо за фігня! Як я буду вставати з-за столу голодним. В мене не буде сили. А ну його нафіг! Постійно борешся з спокусою шось ше з’їсти. А навколо стільки реклами! Стільки всього смачного. Якщо протримався тих два тижні - далі буде легше. Добре шо ці два тижні припали на початок осені коли не було масових застіль. Ще ми поїхали на тиждень в Карпати. Це теж допомогло, нова обстановка сприяє виробленню нових звичок.

А тепер про вагу. Тобто про пристрій що її вимірює. Якшо ти вирішив схуднути – вага має бути! Чим точніша тим краще. На неї бажано ставати як мінімум кожен вечір і ранок і перевіряти в яку сторону вона змінюється. Перших кілька днів коли живіт звільняється від залежів їжі - одразу видно прогрес. Вага різко зменшується. Але назагал в моєму випадку була стрибкоподібна функція. До двох тижнів вага могла триматися стабільно забивши болт на всі твої зусилля, на пустий живіт і проплиті басейни. Здавалося, що це справді вік такий і нема свалу, прийдеться бути грубим. Аж раптом прокидався я одного ранку і бачив зменшення одразу на 400-500 грамів. Гарний настрій на цілий день забезпечено!

В суботу і неділю, коли не потрібно було йти на роботу, я харчувався лише зранку і ввечері. По суті «повноцінно» тільки ввеечрі. Бо по ранках я п’ю чай з печеньком, максимум хліб з варенням. В робочі дні так не получалося, в обід дуже сильно хотілося їсти. А на вихідних весь десь ходиш, шось робиш. І не помічаєш як приходить вечір. Тому найчастіше стрибок ваги відбувався в понеділок зранку. Мій щасливий день.
Я не багато знаю про теорії схуднення, дієти і тому подібні речі. Я щиро вірю що значення має загальна кількість їжі яку людина споживає. Не має значення чи це зранку, в обід чи ввечері. Головне скільки, а не коли.
Другу річ яку я точно знаю –їсти потрібно те, шо хочеться і навпаки. Тобто ніякої моркви якшо ти її ненавидиш, пофіг шо вона корисна. Скількиїсти – це вже інше питання. Але коли я чую по радіо про «кавунну дієту» то зразу згадую Подеревянського і його митців. Наприклад: мені смакують вареники з маслом, сметаною, мисливськими ковбасками і пивом. От я їх і їм, але не обжираюся. І вага лишається на місці. Мені не подобаються салати, майонез, більшість видів «першого», тушене, мариноване, квашене, риба, овочі на пару/грилю/пательні/воді. І я їх ніколи не їм. Звідки я отримую вітаміни? Як я не посадив собі ще шлунок в свої 33 роки без першого? Фіг його знає. Це питання до дієтологів.

Тобто я приходив ввечері додому і прислухався до себе. Що мені хотілося б зїсти. Деколи це могли бути вареники, деколи макарони, деколи просто хліб, гарячі канапки, яйця з ковбасою, мівіна чи розморожена піца. Головне щоб я їжу їв з задоволенням, а не напихався бо так треба, бо то вечір, як то так не поїсти і піти спати. Вже краще сидіти голодним, ніж їсти шо попало!

І, до речі, я доволі часто сиджу голодний. Буває приходиться попасти в гості де є не зовсім те шо я б хотів зараз зїсти. І я вдаваю шо не голодний і чекаю поки вернуся додому. Голодати, між іншим, корисно. Є теорія, шо коли організму бракує поживних речовин він починає їсти самого себе. І під ніж насамперед йдуть слабкі або хворі клітини. Таким чином він самооздоровлюється.
Худнення привчило мене більш скурпульозно ставитися до того що і як я їм, коли, з ким і де. Я почав більше цінувати їжу.

Є й інший позитивний момент відвідування гостей. Буває що зірвешся. Все таке смачне, є настрій їсти, є відповідна компанія. Зранку просипаєшся з повним животом і пустою совістю. І берешся виправляти ситуацію. Присядеш подвійну норму. Поснідаєш менше ніж зазвичай. І за кілька днів з подивом виявляєш що ти важиш навіть менше ніж до зриву. Людський орнанізм за раз може засвоїти обмежену кількість їжі. Інша виходить так і не бувши використаною.

Тут ще такий момент – часто ми їмо шоп не пропало. Типу наготували забагато, хтось дав, лишилося від гостей. Тепер подумайте, чи ваші зусилля і кошти витрачені на спортзал вартують тих пару гривень шо ви викинете в смітник у вигляді позавчорашнього рагу.

Взагалі мудро не купувати багато продуктів. Сходити зайвий раз в магазин – теж робота, теж на схуднення добре впливає. Та й коли нема шо їсти вдома – то й не дуже хочеться 

Окремо про воду. Всі чули, всі знають що в день потрібно випивати N літрів води. Та як її можна пити, вона ж несмачна! – думав я довгий час. Завжди пив компоти, чаї, кока колу і в крайньому випадку газовану воду. Коли почав худнути перейшов на дієтичну колу, майже те саме. Менше пива а більше вина, напівсолодкого.

Знаєте той анектод що ти не їсти хотів а пити? Те ж про мене. Дуже часто я голод путав з спрагою. Коли почав їсти менше а рухатися більше - зразу захотілося більше пити. І реально просто води. Колись я дивувався америкосам, чому в літаку де носять соки/соду вони замовляють просто воду ще й негазовану! А тут я сам став помічати що коли в банці мінералки лишається менше половини і весь газ вийшов - вода мені йде краще. І реально я вдень споживав півтора-два літрову пляшку, просто стільки хотілося пити. Я зробив висновок що це мій організм перебудовується і сам починає правильно працювати і потребувати стільки води як книжка пише.

Те ж з цукром. В дитинстві я дивувався як можна пити чай без цукру. Він же ш противний. А тут нормально, за два роки поступово сам того не помічаючи відмовився від цукру. І вино тепер теж смакує тільки сухе, як і у всьому цивілізованому світі.

Пройшло п’ять років. Кожна поїздка в Штати, в Європу чи на відпочинок і я прибавляю 4-5 кг. Але зараз вже не страшно. Бо я знаю шлях, знаю як вернутися назад. Тобто варіант шо раз схуд а потім їж скільки хоч не працює.
Але мені подобається бути худим. Подобається стиль життя який я веду. І це головна мотивація. Мені зараз навіть не потрібно себе ні в чому обмежувати. Я просто звик так жити як живу. І це автоматично тримає вагу в нормі.

Присвячується Васі:

Як і більшість дітей, я, скільки себе пам’ятаю, завжди був худий. Проте в двадцять років почав набирати вагу. Десь по кілограму-два в рік. Спершу на це просто не звертав уваги. Потім списував на сезонні зміни: типу зимою всі набирають вагу а літом худнуть. От і я схудну. Ага! А талія(якщо це можна так назвати) все росте і росте. Потім я вважав шо це з віком таке стається і стосується всіх людей. Звісно, є деякі щасливчики. В них такий обмін речовин шо вони не повніють скільки б не їли. Насправді такі є, але їх значно менше ніж здається. Вони також мають мрію-  набрати трохи ваги.

Тим не менше десь в глибині душі я завжди знав що проблема - в мені, в способі мого життя. Останньою каплею стала Женя яка почала називати мене «пупсиком». Не хочу я бути пупсиком!
Тому я взяв і схуд! Зробив це раз і назавжди. Причому зробив це сам. Без дієт з інтернету чи заглиблення в обмін речовин або скурпульозного аналізу шо і коли їсти. Зробив це без виснажливих занять спортом і персональних тренерів в Спортлайфі. Пройшло три місяці і я став задоволений своєю вагою. А скільки задоволення мені приносило спостерігати за реакцією людей які мене бачили до і після!

Та значно більшим досягненням, насправді, є залишатися худим, от уже більше п’яти років. Це означає що я не просто схуд, а змінив свій спосіб життя, своє відношення до спорту і до їжі. Тобто я дійсно схуд раз і назавжди, а не просто промучився три місяці з надією що потім знову не розповнієш.
Розшарити F VK G+
курча

saturn1993

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 9
  • Рейтинг -1
    • Перегляд профілю
Re: Довга історія про моє схуднення
« Відповідь #1 : 12.11.2017 14:34:42 »
молодець. вітаю. похвально те що ти мав мету і дойшов до кінця і переміг.
Розшарити F VK G+