Автор Тема: Звіт з Iron Maiden  (Прочитано 1280 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4131
  • Рейтинг 918
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Звіт з Iron Maiden
« : 30.07.2018 13:51:21 »
В кожного з нас є музика на якій ти виріс. Групи, які ти слухав на балконі паяючи лампові підсилювачі, гурти, під які танцював і обнімав на «вечірці» в класі при закритих шторах, групи, під якими жили таракани на стінах твоєї кімнати в гуртожитку. Колись, ці кумири з минулого здавалися недосяжними Богами яких можна почути тільки з шиплячого касетного магнітофона. Вони ж Боги, простим смертним з ex-союзу до них зась!

Прийшла ера інтернету, ти побачив як Боги вживу зажигають десь на концерті в Ріо-де-Жанейро і ти став ще більше їх любити. «Які ж то щасливчики ті всі люди перед сценою, затиснуті з усіх боків іншими щасливчиками, просякнуті чужим потом вони ж можуть стрибати в ритмі кумирів і щосили кричати «Хайвей ту Хелл!. Тоді в мене навіть і думки не могло бути що я можу це все пережити сам. Насправді це все були ліміти в голові поставлені суспільством. Вони існували аж поки я не зустрів «А….»



Всі з Сайпреса знають кого я маю на увазі. 😊 Це Людина, що вживу чула всі Великі гурти включати АЦ блискавка ДЦ, Озіка але не Експлорера, Метеликів, сильно бордових і так далі. А ще чула кілька сотень менш великих, які тільки ними стануть коли повмирають справжні Великі гурти. Він об’їздив пів-світу з єдиною метою почути та побачити кумирів вживу, впитати атмосферу стотисячних концертів, які, по чисельності більші ніж Наполеонівська Армія що зруйнувала Москву, які згуртовані однією пристрастю, однією ідеєю. «А» проклав шлях в музичну Полтву: коли хтось туди вже раз спустився і все описав тоді решті робити це значно простіше.

«А» я вперше і заочно зустрів в перший тиждень свого дорослого життя, коли прийшов працювати на Техприлад. Мені показали стіл, де я маю сидіти і побожним шепотом повідомили шо тут до мене сидів «А!». І щоб я не сильно робив тут порядки, бо його не раз вже виганяли але він вертався і вертався, як Hell Raiser. Потім була історія про шорти: типу віднеси «А» платку на Зелену. А як я маю знати як «А» виглядає ? Вийде чувак, точно в шортах, зараз лютий, це буде тільки «А»! Я зразу відчув що це рідна душа, бо я теж ходжу в шортах аж поки іній на волосках не починає царапати шкіру. Напевно побрити пора…

Так от, «А» нам показав що кожен може взяти і поїхати собі на вихідних кудись в Європу послухати чи то Айрон Мейден, чи Систему, а чи навіть якусь попсу. Може попити пива в одній з Європейських столиць, поговорити з її дівчатами, пробігтися її вуличками зранку. Для цього не потрібно ані додаткових днів відпустки, ні мегафінансів, ані таємних знань ч и блату. Все що потрібно - це бажання! Бажання і ще раз бажання! Це те, що багато хто почерпнув саме в А, і саме тому на концерт Iron Maiden нас зібралося аж семеро з одної фірми. Iron Mainden давали великий Єврейський тур, тож ми вибрали найближчу до Львова точку – Краків. Взагалі то, якщо Великі вже і зібралися на концерт, то найчастіше це буває тур по всіх можливих містах де є досить людей шоб окупити їх роботу. Треба ж відбити гроші за прокат обладнання і оренду працівників.

Схема поїздки класична: за кілька тижнів до дійства купуєш в неті квитки на концерт. Якшо забув – нічого страшного, дуже часто на місці вони теж доступні. Потім сідаєш на машину і гоу у Краків. Мало який гурт оминає це місто і його Таурон Арену. Від Львова це зазвичай 6 годин їзди через Грушів, не сильно дальше ніж Буковель чи Шацькі Озера. Для лінивих меломанів є лов -кост-хай-стресс авіарейси зв Львова в Катовіце. Відповідно, виїхавши в п’ятницю ввечері ти вже п’єш Живєц на їх площі Ринок two minutes to midnight, а потім гарно відсипаєшся, бігаєш зранку, обідаєш плотно і вйо на концерт. Після концерту весь Краків перетворюється на фан -клуб Iron Mainden, люди в їх футболках у всіх закладах що ще відкриті, їх музика звучить навіть з таксі та лаунж-зон Джаз-Клубів. Треба ж цільову аудиторію у фірмових чорних футболках з черепами якось привабити.

Про монстрів це окрема тєма. На цей раз я був вперше у Кракові без супроводжуючих осіб жіночої статі. Відповідно мому здивуванню не було меж, коли на кожному перехресті до нас, чотирьох жеребців, підходили всякі сутенери і відверто пропонували цікаві розваги починаючи від стриптизу і аж до «відпердоліть кобієту». То це значить ваша Європа з геями та лесбіянками? Та нам тут натурали проходу не дають!



Кілька слів стосовно перетину кордону як основної перешкоди на шляху до Мрії. Знову ж таки – всі кордони в голові. Летиш літаком – нема кордонів. Їдеш машиноу – зайшов на сайт подививсі на черги – подзвонив мєєсним з Новоєврейська - нема кордонів. Стандартна схема така: в пятницю всі заробітчани їдуть в Україну, в в неділю назад в Польщу. Відповідно, ми рухаємся в протифазі і жодних пробок не виникає. Виключення, звісно це рейсові автобуси: вони їздять по графіку і маршруту і не мають жодної змоги уникнути попадалова якшо десь виникли черги.

Навпроти нас в черзі стояв рейсовий автобус, кондюки і заведений двигун якого заглушували всі решта звуки навколо. Митники, напевно, схарилися що вони не чують навіть власних матюків і за це заставили весь автобус проходити митницю індивідуйно, з багажем і ректальною перевіркою документів. О Курва! Шкода було дивитися на лиця «наших» коли гід сказав шо всю приготовану наперед їжу потрібно викинути перед кордоном. Нарід почав діставати клунки з відбивними, пюрешками, слоїки з бульйолном, курами в фользі, канапками, салатом Олівє і викидати все це у смітник, який, у свою чергу, не витримавши такої навали взяв і перевернувся. Сонце пекло немилосердно тож невдовзі утворився смердючий курган з їжі, митники напевно пожаліли що їм тепер прийдеться це все нюхати аж поки не приїдуть прибиранці. Звісно що дбайливі тітоньки-господиньки носили і роздавали задаром свої лягуміни оточуючим, шоб не викидати. Але доїдати це все ніхто не хотів, люди встигли підкріпитися ще в автобусі коли він стояв на Автовокзалі ви Львови. Ми з Володьою втухали з наших і їх поведінки. Вони ж їдуть у Європу!!! Хавка тут таньша, інакша і смачніша ніж у нас. Людоньки  - ви ж не у Сибір зібралися! Там буде шо їсти! Ну але що поробиш, це - радянщина і вплив теле-пропаганди. Важко не приготувати з собою  якщо головні герої фільму по тєліку всю дорогу їдять курку з фольги в купейному вагоні забацаного поїзда.

Насправді в Краків ми їхали з Вовою просто попити пива. Так, без напрягу, розслабитися собі в біткоін-форку Львова, де всі вулиці і навіть смітники знайомі ще з дитинства а назви ресторанів хтось по приколу написав латинськими буквами. У Кракові почуваєш себе як удома але з закритими шторами: ніхто тебе не бачить, ніхто на тебе не колише. Це, до речі, дуже великий плюс європейців що ніхто не лізе в твій особистий простір. На достатньо заповненому пляжі Барселони ти відчуваєш себе більш комфорно ніж на відносно пустому пляжі коло Одеси. В нас достатньо шоб прийшла одна сім’я з покривалами, кавуном, кульками, музикою та іншими регаліями відпочинку і в радіусі ста метрів коло них сидіти вже неможливо і не хочеться. В Європі навіть на повнолюдній площі Кракова почуваєшся як сам вдома в трусах на кухні. До речі, їх Краків в Польщі, навіть з тим кончєним кордоном, нам ментально і фізично ближчий ніж наш Київ в Україні. Краків інтелігентний, розмірений, чистий тоді як Київ з його фінансово-стурбованим люмпеном і кічовою культурою завжди кіпішливий.

Обов’язковий пунк для нас це був пробіжка Краковом. Навіть не знаю що для мене було більш важливо: пиво чи пробіжка. Маю я таку давню традицію бігати по урбаністичних рельєфах чужих міст, приближаючи їх, роблячи їх, таким чином, своїм. Щойно ти приїхав в нову столицю, випив пива, проспався і гоу на пробіжку. Десята ранку і ти вже з містом на ти, знаєш всі його приколи і таємниці. І хоча Краків вже давно мій, я тут був незліченну кількість разів і можу спокійно їздити на авто без ЖПС. Але все рівно, тягне мене пробігтися попри Барбакан до Вавеля, а далі, ффтикаючи на засмагаючих дівчат на березі Вісли, неспішно добрести назад у центр, до Готелю. Заодно й засмагнути троха під сонцем без футболки  а також отримати масу задоволення і мовчазних компліментів у вигляді вкрадливих поглядів перехожих на твій торс.

До речі, Ви не задумавалися шо у гІмні України закладено посягання на територіальну цілісність інших держав? Наприклад: «Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону». Що та що та річки протікають таки пурєдно в глибині території Польщі та Росії. Чи то може ми їх маємо захищати від самих себе?

В Європі ми запаркували свого Джимміка у щілину між двома Кукурудзерами і всі дні пили собі спокійно пиво з пЄрогамі починаючи від обіду і аж до ранку. А щоб кудись добратися юзали їх трамвай, який їздив по графіку і не був переповнений навіть під час повернення з кунцерту.

Літо, жара, ми плавилися в тіньку центру міста, попивали пивко і жалкували шо Квас - це ісконно руский напій і тут його чомусь немає. А так би зайшов зараз! Також ми згадували зі здивуванням як це може бути зимно і противно надворі зимоу, якщо зараз так пєнькне. Невже зима існує?

Цікаво як почувається Людина, що в будь-якому місті може запросто зібрати два стадіони людей, по 50 тисяч кожен, де всі тебе люблять і кричать, зриваючи голос, твої пісні. Де з задоволенням поставлять тобі пиво в любому ресторані, де люди планують зустріч з тобою за два роки наперед, де ти для них Бог тільки тому, що відверто заспівав як тобі страшно в темноті самому. Більше того, ти знаєш шо достатньо від’їхати кілька годин в будь-яку сторону і ситуація повториться знову, ти знову Бог, знову навколо купи фанатів навколо! У моєму випадку я провів багато кращих годин свого життя за кермом під їх музику. Для мене і досі загадка як вони змогли виробити такий універсальний еліксир щастя для широких мас і розповсюдити його у вигляді звукових хвиль з динаміків магнітофонів.

Моє знайомство з Iron Mainden почалося 10 років тому. У мене тоді було два таньчика. Один танк був червоного кольору і з двигуном 1.2 літри. Він мав встроєний магнітофон Урал на Кашєти . Другий Таньчик був рудого кольору і мав багато кашєт, які, на той час, вже зникли з магазиінв і були просто мотлохом який важко дістати. Так як машина без музики мертва, то два Таньчики між собою швидко порозумілися і я отримав кульок носіїв щоб записати на них свою улюблену Перкалабу, Чубая та інші улюблені пісні. Якимось чудом я тоді не затер піратський Iron Mainden який був на одній з кашєт. І, повертаючись на таньчику від Таньчика її включив.

Ще досі згадую ті мурашки по шкірі, які бігали і заважали тримати кермо коли я спускався по Дністерській. Iron Mainde мене порвали на куски. Я був вдячний Таньчику за цю касету і за те що доля звела нас трьох разом. Колись, в 9 класі, я слухав Арію і думав що це крутий рок. Але Айрон Мейден це було те, ким хотіла стати Арія. Це властиво москалям всюди придумувати своїх «перших»: перше радіо, перший транзистор, перша ракета і так далі. Хоча весь світ має інших кумирів. Так само і Арія була дуже далеко від того рівня що мають Мейдени.



Iron Maiden це одна з небагатьох груп що зберегла дух бунтарства присутній в рок музиці від заснування. AC/DC і Nirvana давно вже крутять на весіллях, хоча в свій час їм закидали і сатанізм, і заклики до насильства та суєциду, і банальну відсутність смаку в музиці. Час розставив все на місця. Deep Purple вже включили в шкільну програму з музики за 8 клас. Про Фу Флойда пише Подеревянський в Снобах. А Айрони, з своїм 666 Number of the Beast, і надалі залишаються альтернативним роком. В широкому розумінні цього слова. Дуже смішно нам було бачити перший лайк в пості на ФБ за концерт Айронів. Вова получив його від своєї однокласниці, яка їздить з ксьондзами на різні прощі, ходив щодня в церкву і сповідається в їм придуманих гріхах. Якби ж то вона знала що означає «bring me your daughter to the slaughter» 😊

Знаєте яка принципова різниця між концертом Iron Maiden і Alfa Jazz Fest для прикладу? На Айронів йдуть тільки ті люди, яким це справді подобається. Причому вони реально напрягаються щоб туди попасти. Тут нема снобів які люблять Джазз бо це модно, бо це вишукано, бо це елітно. Тут тільки ті – для кого рок це життя. Попри всі свої черепи на тату, тусовка Хард рок концертів завжди дуже мирна та вихована. Як на мене, вона значно менш рагульська ніж на попсових концертах тіпа Рукі Ввєрх чи Кіркорові. І це щира правда як для європейського Кракова так і комерційної фест репабілки у Львові. На концерті ніхто тебе навмисне не штовхне, а якшо і зацепить ненароком то – гречно вибачиться три рази. В очах, що світяться в центрі двох татуювань черепа і які глибоко сидять над мохнатою бородою зав’язаною в косичку, світиться як мінімум докторський ступінь в електроніці і знання кількох мов. Та тут зібрався цвіт нації! Якби москалі фігарнули сюди ракету то втрати були б більші ніж від Літака під Смоленськом. Добре що НАТО встановило тут свої ракети націлені явно не на Антарктиду. Напевно так Рок музика і вижила півстоліття, що , на відміну від попси і попри свою провокаційність, вона випромінює розум, ритм та енергетику, властиву розвиненому інтелекту.

Виходять музиканти на сцену і починають лабати. Всіх ковбасить вже з першої секунди. Курча, та то ще краще ніж в записі! Динаміки працюють на повну, ритм музики вмить перебиває ритм мого серця, краще ніж потужній дефібрилятор заставляє битися серце так, як потрібно музикантам. Весь натовп стрибає в одному ритмі, наші серця б’ються в унісон, генеруючи мозгу хвильові ін’єкції кисню модульованого по інтенсивності словами пісень.

Не знаю як кому, але вистояти дві години в церкві мені реально важко. Я колись навіть втрачав свідомість, хоча стояв надворі а не всередині і, стурбовані батьки, мене відкачували збоку на бордюрі. Після того ми слухали відправу по радіо. Натомість чотири години життєстверджуючого хард-року заходять майже як пиво в жарку погоду: легко та приємно. Не помічаєш як вже пройшло 13 пісень і почався на біс.

Український митник спитався куди ми їдемо. «На Iron Maiden» відповідаю я йому. «Це мені нічого не говорить» каже він. Бляяя, це як незнати хто такий Моцарт чи Бах, і шо там вас там вчать в інституті. Показую йому футболку Вови з закривавленим черепом і написом Iron Maiden. Це справляє на нього враження і він вшвидко відходить в бік, вирішує більше з неформалами справи не мати. А то ще, чого доброго, співробітники зауважать що він з нами общався і вирішать що він теж неформал. Тьфу, тьфу, тьфу.

Тільки ми заїхали на польську сторону як мене почала гризти совіть. Я ж не покосив газон!!! А тут всюди всюди, навіть в найглухіших селах він покошений. Виправдовую себе що в нас два тижні лив дощ і я не міг цього зробити. Але то шо пшеки люблять чистоту і порядок це факт.

Так сі стало що цього тижня я відчув себе майже письменником. Перша презентація першої моєї книжки, сотні підписів, давно не бачені лиця дорогих мені людей. Я з приємністю вітав старих друзяків і старався побути з ними максимум часу. Та, в п’ятницю ввечері, я вже відчував себе морально спустошеним. Я віддав всю енергію що мав іншим і, як колодязь, потребував спокійного часу щоб самонаповнитися. Тому поїздка кілька годин за кермом, кордон, нічний Краків були якраз в тему. Першу годину в Кракові я не міг повірити шо справді перебуваю тут. Що нині зранку я ще відвозив Дзвінку до бабусі за Оперний, харився з пробок на проспекті Свободи, а зараз я тут,  п’ю їх пиво, дивлюся на величний Катедральний собор і лахаю з п’яних в дупу німців які, з надутими животами в шматяних шортах і без футболок, звісили собі побриті прутні в смітник і безсоромно сцяють туди, в красиві чугунієві приймачі для використаних упаковок від хот-догів та іншого фаст-фуду. «А що, це ж смітник, він для відходів. Хіба нє?» - кажуть вони на наші офігівші очі.



Дуже багато можна встигнути якщо робиш це в кайф і з азартом. Пригадую минулої зими я прокинувся в 4 ранку. Помолився. Заізолювався як космонавт перед виходом у відкритий космос і пішов надвір фіксити насос свердловини. Був сніг, -10 і вибивав диффавтомат насосу. Виконана робота зарядила мене енергією і я кинувся закривати всякі дрібниці в Паджеро, що висіли вже давно та не було ніяк часу (читай бажання) їх зробити. Далі зготував сніданок, помився, підголився, відвіз Дзвінку в садочок. На роботі перетер з Сашком і Піроговим по проекту, написав купу коду. Сходив перед обідом у басейн та спортзал. Далі в сільському клубі в Малечковичах було помпезне дитяче свято після якого ми завезли Дзвінку додому, підібрали Олю няню щоб сиділа з нею поки ми будемо бухати на чергому «корпоративі». Після чотирьох годин з закусками і працівниками, конкурсами та танцями я знову за кермо, відвожу Олю в Миколаїв і доганяюся Карпатами з Тимчуком на кухні. Невже це нині зранку Я лагодив насос? Стільки всього можна встигнути за день якшо є натхнення і це в кайф! Так само і в Кракові, мало того шо нині пів дня до обіду в мене були перенасичені подіями і підготовкою до поїздки, так ми ще й успішно водили козу по Кракову до 5 ранку і, нехотячи, розійшлися спати. Бо так треба, бо розум шепче що ми завтра будемо бігати і кінчати, але не за і з дівчатами, а за і від музики.



«Щоб покінчить з Бодуном, пробіжись із Риштуном», каже Вова. Гм. І справді непогано пробігтися Краковом навколо центру і по Віслі. Цей маршрут ще добрий і тим, якщо тебе раптом потягне срати, сцяти чи ригати після вчорашньог то всюди на маршруті є купа громадських приймальних пунктів, де за 50 грошів а то і безкоштовно ти це зможеш спокійно зробити подалі від цікавих, ласих на автентичні фотографії, очей туристів. Я йому на це відписую в фейсбуці »Бо не буває бодуна у Андрія Риштуна» 😊 До речі, хто знає. бОдун чи бУдуд? Як на мене, то бОдун це коли голова квадратна і все бОлить, а бУдун - це коли Бодя Бокало ходить і зранку з бОдуна всіх бУдить вставати на першу пару. 😊

Їдемо у Львів, в машині чути паленим лаком динаміків що лабають run to the hills. Та й зараз, пишучи це в голові ще й далі лабає «ту-тУ турутУт, турутУт ту-ту-ту-тУ». Музика в машині починає звучати по іншому, після того як ти бачив як вони це роблять вживу. Як чотири схрещені гітари наповнюють хаос, як вокаліст невимушено бере три октави, при тому поливаючи обпечену руку холодною водою, бо він перед тим мав необережність спертися на гаряче сопло установок вогню коло сцени. Ти саме зараз розумієш шо ось вони – Боги, ті, що колись зробили цю музику і зараз вони доживають свого віку граючи її всім бажаючим. А бажаючих не бракує. На мою думку Рок сповільнив розвиток коли з музики протесту перетворився на модний тренд. Коли його перестали забороняти в християнських школах і коли виросло ціле покоління дітей, чиї батьки, в свій час, ходили в берцах і з лляною мотузкою змотаною в петлю Лінча на шиї. Відомо що багато творчих людей, письменників, музикантів, художників, мали найбільш продуктивний період свого творчого життя саме коли вони боролися за виживання. Коли всі навколишні обставини були проти них, а їх творчість це був подвиг і віддушина, на тлі бідності та злиднів. Як тільки ці люди добивалися достатку і визнання це їх і губило. Після цього їх творчість часто ставала нудна і нікому не потрібна.

В ключі цих роздумів я згадав Юлю Білас, яка розказувала про свого Стрика. Це була людина що невтомно творила до останніх днів свого життя і навіть тоді, у 80 з чимось років, його твори були мегазатребувані. Але Він їх не продавав. Він ніколи не гнався за грошима, визнанням чи нагородами, ніколи не піарився. Ба більше, будь-яку грамоту, що приходила в його поштову скиньку, від, навіть не читаючи, використовував її для розпалювання каміну. Зі слів Юлі, як у багатьох творчих людей характер, характер в нього був противний. Зато які чудові роботи він творив! Для тих, хто не знає хто такий Білас скажу – приблизно половина «народних» виробів на Вернісажі це насправді його роботи, скопійовані, перетворені в кіч і пристосовані для масового виробництва в Китаї.

Вертаємося назад. Кордон, як Вова і обіцяв, проходимо за 20 хв у Грушеві. Український митник неприховано кепкує з нас і нашого Джимміка. Мол ми такі лохи, за ці гроші могли купити кращі і таньші польські бляхи. Так, це Україна дєтка. Welcome home! Країна великого розпіхвуйства і великих можливостей. Країна, де комфортно жити буремно в бардаку але некомфортно доживати розмірено, вимагаючи порядку. Бо в нас ти ніколи не знаєш, шо буде завтра.

Щось мене понесло, вертаючись до Великих. Поки не пізно, поки вони ще не позабували тексти своїх же ш пісень і не повмирали від цирозу чи передозу потрібно їх по максимум почути наживо. Всім раджу подумати які ж групи сформували ваш життєвий ландшафт, на чию музику ви опираєтеся в щоденній праці, хто зробив Вас такими як Ви є зараз! Після цього зібратися і почути їх наживо. Які б вони старі не були. А також подякувати їм в думках що вони ще виступають, а не п’ють мохіто чи ліки десь в санаторії на Канарах. Звісно, якшо ви цього досі ще цього не зробили.







ну і ше пару фоток тут
Розшарити F VK G+
курча

John

  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 65
  • Рейтинг 36
    • Перегляд профілю
Re: Звіт з Iron Maiden
« Відповідь #1 : 31.07.2018 19:50:28 »
Гарно написано!

Але з думкою стосовно
Цитувати
«Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону»

не погоджуюсь.

Ось німецька етнографічна карта часів II світової війни
http://www.retromap.ru/forum/viewtopic.php?t=5661

Українців було досить і там, і там. Не думаю, що німці мали якийсь інтерес, щоб збільшувати чи фальсифікувати територію проживання українців.
Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4131
  • Рейтинг 918
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Звіт з Iron Maiden
« Відповідь #2 : 01.08.2018 10:18:12 »
Звичайно, тоді було, не сперечаюся. Як і поляків та жидів у нас, наприклад. Але це було тоді, а не тепер. Тепер ми до тих земель не маємо навіть етнічного відношення.

До речі, хто був в Словаччині напевно знає скільки там реально Українських сел з Українськими назвами і мовою. Але Словачина це Словаччина.
Розшарити F VK G+
курча