"Поворот не туди", або як я вперше на товарняках до Києва добирався

Автор Segfault, 29.08.2018 19:38:42

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Segfault

Відповідно до Правила форуму Explorer.Lviv.Ua Адміністрація Форуму не несе жодної відповідальності за шкоду здоров'ю чи майну особи, її спільникам чи третім особам, завдану внаслідок використання чи з використанням матеріалів, викладених на Форумі. В деяких випадках Адміністрація Форуму може акцентувати увагу на деяких постах дописувачів, наголошуючи, що повторення опублікованих дій може привести до травмування чи летального випадку (подумайте про своїх батьків, коханих, друзів).

Я досить імпульсивна людина, і за певних обставин рішення приймаю дуже швидко, хоча деколи можу і довго "тупити". Про схильність до "затупів" я і думав тієї ночі, сидячи у порожньому товарному вагоні, що прямував собі в глибини Полісся - зовсім не туди, куди я планував. Саме комбінація імпульсивності і інертності привела мене до цієї, не дуже приємної, ситуації - і я їду в ніч по невідомому мені маршруту, по самотній неелектрифікованій коліїї, загубленій серед лісів, намагаючись зберегти останні краплі заряду на телефоні...

Але краще описати все по порядку. Цього літа мені вдалось відвідати кілька міст України, і подивитись тамтешні об'єкти, але мене досі манила наша столиця, і я вирішив, що мушу заїхати туди до кінця літа і теж трохи похитати... "устої світобудови". Тож, повернувшись з Одеси, я не став гаяти часу, і почав швиденько обдумувати деталі поїздки і складати список об'єктів до відвідин. Проблема була в одному - в кишені самотньо лежали останні кілька сотень гривень, що я мав на життя. Їхати з цим в столицю - проблемна авантюра. Як доїхати до Києва на ці гроші, ще й прожити там тиждень активних полазок?

Рішення знайшлось майже одразу - трейнхоп, або подорожі у товарних залізничних вагонах. На цьому моменті я хочу зупинитись і застерегти будь-кого, хто захоче подорожувати цим способом - це небезпечно. Майте клепку в голові. Свою ж клепку я десь загубив, а нову так на місце і не вклепав, тому почав готуватись до подорожі в товарному вагоні, зокрема - зв'язався з нашим знавцем залізничних маршрутів, користувачем Vasi4, який в подальшому грав роль мого штурмана (дистанційно), за що йому велика дяка, адже без нього мені було б зовсім складно. До цього моменту я не їздив на товарняках так далеко, тож мені необхідні були поради і досвід мого товариша. Разом з ним ми розробили гібридний маршрут до Києва - я планував доїхати в товарних вагонах до Козятина, через Здолбунів або Жмеринку (як пощастить), а з Козятина вже скористатись звичним транспортом (електричками), і доїхати до самого Києва. Від планів до їх виконання переходимо негайно - і ось ми вже чатуємо на мій транспортний засіб на ділянці колій, де машиністи виконують перевірку гальм. Під час перевірки гальмівної системи швидкість потягу падає до значень, необхідних для того, щоб виконати зачіп, на що я і розраховував... Але того дня нам не щастило. Трейнхоп-дальняк почався для мене примусовим сеансом гри в "Симулятор очікування". Несумлінні машиністи (що не виконували перевірку гальм), відсутність необхідного мені типу вагонів, непогода, "вікна" для пропуску пасажирських поїздів, аж надто зацікавлені погляди співробітниці УЗ, що працює в будиночку поряд - все це не давало мені зловити потрібну мені багатоколісну многоніжку за хвіст. Після п'яти годин марного очікування в мого позитивного настрою скінчився термін придатності, і він почав псуватись. Її величність Удача сьогодні була впертою... але я був ще впертішим. І, нарешті - я дочекався. В мій бік сунув черговий потяг, що, о, диво - мав в собі кілька таких необхідних мені напіввагонів, і сумлінно виконав перевірку гальм! Не залишаючи жодної секунди на роздуми, я кидаюсь до найближчого напіввагона і зачіпляюсь, в той час як поїзд вже починає прискорюватись. На прощання махаю Васічу рукою, і стрибаю всередину. Виганяю тривогу і хвилювання за периферію свідомості (їду в відносно далеку подорож таким незвичним способом, і на самотині - як тут не хвилюватись), і з задоволенням сідаю впритул до стінки вагона.




А поїзд набирає ходу. Оглядаю свій вагон - це порожній напіввагон з обламаними драбинами.



Кепсько, буде незручно визирати назовні. Що ж, це ми швиденько виправимо... Дістаю з кишені рюкзака паракорд, і вкотре радію тому факту, що ношу з собою багато додаткового спорядження. За кілька хвилин на стінці вагона повисла імпровізована драбинка - тепер я можу зручно визирати з вагона, слідкувати за сигналами світлофорів і уникати уваги співробітників залізниці. А ще - милуватись довколишніми краєвидами, і підставляти обиччя ще теплому літньому вітру...

Починає сутеніти. Трохи підкріпившись, піднімаюсь над вагоном і спостерігаю захід Сонця. Атмосферність події складно передати словами, я просто обожнюю зустрічати світанки і заходи Сонця в незвичних обставинах, на об'єктах і під час подорожі... Наш поїзд рухається майже зі швидкістю електрички, ще й призупиняється на кожній станції. Нечасто таке трапляється! Зазвичай подорожі в товарних вагонах займають значно більше часу, ніж подорожі в вагонах пасажирських. Надивившись на барви вечірнього неба, я спускаюсь зі стінки вагона вниз. В порожніх вагонах не надто комфортно пересуватись - вони видають сильні звуки і їх розгойдує. Зручніше їздити в вагонах з залізною рудою або мішками з іншими ніштяками - буде брудно, але гойдатиме менше, та й лягти можна зручніше. В деяких місцях вагон мокрий від дощу, що заливав Львів кілька годин тому, до мого відправлення. Пересуваюсь в відносно суху частину вагона і стелю імпровізований лежак - з пончо замість простирадла і рюкзаком замість подушки. Лягаю. В такому стані зручно спостерігати за небом, що починає потихеньку вкриватись зорями. Вечір поступово переходить в теплу ніч, і ось уже зорі завбільшки з кулак палають по всьому небу. Далеко зліва, на горизонті, видно спалахи блискавиць - йде гроза. По небесному склепінню, розділеному на дві частини дротами контактної мережі, діловито пролітають супутники. Здавалося, що більш вражаючої картини я не побачу... і тут зорі, не втримуючись на небі під власною вагою, починають падати. Спочатку рідкі, несмілі спалахи переходять у справжнісінький зорепад, мій перший в житті зорепад. Загадую бажання - воно завжди одне й те саме.



На зупинці спробував сфотографувати зоряне небо над головою.

Аж ось, зорі знову починають ховатись за плямами світлового забруднення. Під'їжджаємо до Рівного, а це значить, що і до Здолбунова мені недалеко. Треба готуватись і пильнувати, куди мене завезуть. За моїми розрахунками, мій поїзд мали відправити до Південного парку, де через деякий час він мав би рушити на Козятин. Або на Жмеринку, а є ще кілька інших варіантів... але про це згодом. Зупинившись на хвилинку в Рівному, проїжджаємо його далі, і нарешті в'їжджаємо в Здолбунів. Як я і передбачав, мене кидають в Південний парк на відстій. "Що ж, з вірогідністю в 90% я маю рушити на Козятин, або Жмеринку (а звідти на Козятин)" - думаю я. Так, я пам'ятаю про ще десять відсотків, за якими мене можуть відправити на Ковель, але це надто мала вірогідність. Принаймні... так здавалось. Зваживши всі "за" і "проти" і порадившись з штурманом, вирішую залишитись у вагоні і не робити пересадку. В будь-якому випадку, я зможу відчепитись, зійти з поїзда, якщо він рушить не в ту сторону - адже сумлінні машиністи виконують перевірку гальм... З такими думками я задрімав у вагоні. Ми стояли в Південному парку біля двох годин, цей час я намагався використати на сон, хоча заснути вдалось лише частково. Дрімаючи, я відчував, що від потягу відчепили електровоз - це нормальна практика, на станціях типу Здолбунова часто змінюють або команду машиністів, або і весь електровоз. Згодом, новий поштовх дав знати, що до потягу підчепили новий електровоз. Це знак. Швидко прокидаюсь, і готуюсь продовжити подорож.

І ось, ми стартуємо... В сторону Рівного. В сторону Ковеля... Лаюсь подумки, і розумію, що ми набрали швидкості надто... швидко. Я вже не встигну зійти зараз. Але це мене не хвилює, адже машиніст має виконати перевірку гальм на виїзді зі станції. "Має" - не значить "виконує"... і ось ми уже на всіх парах прямуємо до Рівного. Що ж, таке трапляється, але це не проблема, зараз під'їду до Рівного, там зупинимось, я зійду... І ми дійсно під'їжджаємо до Рівного, дуже швидко під'їжджаємо, та проїжджаємо його на всіх парах. Виходимо на якусь неосвітлену колію, я починаю нервувати, і не одразу розумію, що в небі над моєю головою чогось не вистачає. Контактної мережі.

Отакої... Мене тягне тепловоз, по самотній колії, в глибини Полісся! Це шлях на Сарни, а за ними - лише білоруський кордон. На телефоні, що був для мене одночасно навігатором і засобом зв'язку зі штурманом, залишається менше 30% заряду. І ось тут я і починаю розуміти, що мені не треба було "тупити", а треба було вилізти на Здолбунові, і ловити там інший товарняк. Як вже було зазначено вище - маршруту до Сарн я не знаю взагалі.

Знову відсуваю хвилювання за межі свідомості, і розумію, що це буде цікава ніч! Я вже морально готуюсь десантуватись з вагона на ходу, і раптом відчуваю, що потяг гальмує на якійсь мертвій станції. Все ж удача вирішила мені трохи допомогти! Мій потяг розминався з іншим, що йшов на Рівне. Моментально вивалююсь з вагона, залишивши там свою імпровізовану драбинку, і намагаюсь зачепити сусідній потяг... але не встигаю, обидва вже їдуть далі. Що ж, доведеться закріпитись на цій станції. Оглядаю місцевість, намагаюсь зв'язатись зі штурманом (зв'язку майже нема)... Через деякий час починаю розуміти, де я. Станція Решуцьк. Що ж... Це не настільки далеко від цивілізації. Я можу дійти до Рівного пішки, але вирішую зачекати тут, і вранці поїхати дизелем назад, до Здолбунова. Дослідивши околиці станції і зробивши кілька фотографій, помічаю хлопця на велосипеді, що прямує до мене. Хлопець просить сигарету. Розчаровую його відсутністю шкідливої звички, і розпитую, хто він і що робить в такому місці о четвертій ранку. Виявилось, що хлопець приїхав з сусіднього села до дівчини... Трохи потеревенив з ним про мобільну фотографію, та домовився з черговою по станції про заряджання телефону (велика дяка тій пані черговій, що не злякалась, і відкрила двері незнайомій людині в тактичній одежі о четвертій ранку). Підзарядивши телефон, зустрічаю світанок на станції.







В очікуванні ранкового дизеля я блукав околицями станції, і раптом - зустрів зайця! Непомітно підкрадаюсь ближче, роблю кілька фотографій, починаю знімати вухатого на відео... Заєць не одразу мене помітив, і втік лише коли я підійшов до нього майже впритул. Що ж, це була цікава зустріч.



Нарешті на станцію повзе мій дизель, точніше повзе не сам - його тягне ЧМЕ3. Закидуюсь в вагон і прямую назад до Здолбунова.

В Здолбунові вирішую далі ловити товарняк на Козятин, але важка ніч вже дає про себе знати - відчуваю, що треба відновити сили і трохи поспати. Вирішую спати в місці, де буду ловити поїзд, за Південним парком. Прямуючи до Південного, помічаю любі оку структури, підходжу ближче... Так і є! Переді мною розкинув свої входи окремостій УкрЗалізниці. Швиденько домовляюсь з аварійним виходом бомбосховища, щоб він пустив мене всередину... так, це явно стиль УЗ. Гарно відреставроване сховище, все чистеньке, пофарбоване, гермодвері, як водиться, встановлені догори ногами... і жодного спорядження. Зупиняюсь в сховищі на оглядини, трохи дрімаю, і вирушаю далі, не забувши зачинити за собою все, як було.






І ось, я на наступній точці свого маршруту, чекаю на потяг до Козятина, просто під табличкою "Вас вітає Львівська Залізниця". Там я і засинаю, лежачи на сонечку. Прокидаюсь лише коли повз мене проходить товарний потяг. А їх тут немало! І всі сумлінно виконують таку необхідну мені перевірку гальм. Але є одна проблема - вони всі прямують з Козятина, а не в Козятин.

Чекаю свій потяг ще 4 години, після чого розумію, що все марно... Що ж. Неумовний таймінг (я запізнююсь в Київ!) вже тисне на мене, тому в мене не залишається іншого виходу... З допомогою штурмана беру квиточок зі Здолбунова на Коростень. До Коростеня доїжджаю без пригод, ще й дрімаю в дорозі. З Коростеня мені прямий шлях електричкою на Київ.

Перший раз все часто іде не так, як планувалось... і мій перший "дальняк" на товарняках також не був виключенням. Але я доїхав до свого місця призначення, доїхав з доволі веселими пригодами, доїхав дуже атмосферно. А в Києві мене чекали не менш цікаві пригоди - епічні полазки підземними річками, спонтанні сходження на мости по колючому дроту, і цілий ряд об'єктів метрополітену... Можливо, далі мова піде і про ці пригоди...
Better safe than sorry

Bottlehunter

Дуже класно написано. Без сумніву, одна з кращих статей, що з'являлися на Експлорері останнім часом
Най жиє Гуцулія!

Golem

Вав! Як вчора все це прочитав то спочатку був приторчав, а потім сумний пішов спати. Бо так класно вміти і так рідко писати... :) Читав уважно, помаленьку, смакуючи кожен абзац. Зразу видно що автору було в кайф мандрувати і ці враження перейшли у текст. Особливо заперли ці переходи з опису як важко попасти в вагон а потім релакс і супутники летять над головою. Шедевр однозначно, пиши що там було далі в Києві. Не дочекаюся продовження.

До речі, в нас на форумі дуже мало про подорожі товарняками. Якщо можна було б написати коротеньку статтю про базові прийому, викласти по суті то що є в цьому тексті але троха це структурувати та розширити - був би дуже вдячний. Ти чи Vasi4 могли би описати основні станції, способи орієнтування, засоби безпеки, маршрути і все що вважаєте за корисне. Стаття про ЛЕП може бути хорошим прикладом, дуже багато людей які мало цікавляться діггерством та індастріалом її в нас читали та потім мені хвалили. Товарняки це по суті як ще один вид хоббі та проведення часу.
Дігери всіх країн єднайтеся!

Vasi4

Ууупс, я тільки зараз побачив що на вагоні є трафарет БЧ - "Беларуская чыгунка", тобто з імовірністю 99% цей состав прямував далеко на Полісся... Маленька деталь яка могла сильно змінити маршрут твоєї подорожі)

Segfault

Цитата: Golem від 30.08.2018 12:39:08
Вав! Як вчора все це прочитав то спочатку був приторчав, а потім сумний пішов спати. Бо так класно вміти і так рідко писати... :) Читав уважно, помаленьку, смакуючи кожен абзац. Зразу видно що автору було в кайф мандрувати і ці враження перейшли у текст. Особливо заперли ці переходи з опису як важко попасти в вагон а потім релакс і супутники летять над головою. Шедевр однозначно, пиши що там було далі в Києві. Не дочекаюся продовження.

До речі, в нас на форумі дуже мало про подорожі товарняками. Якщо можна було б написати коротеньку статтю про базові прийому, викласти по суті то що є в цьому тексті але троха це структурувати та розширити - був би дуже вдячний. Ти чи Vasi4 могли би описати основні станції, способи орієнтування, засоби безпеки, маршрути і все що вважаєте за корисне. Стаття про ЛЕП може бути хорошим прикладом, дуже багато людей які мало цікавляться діггерством та індастріалом її в нас читали та потім мені хвалили. Товарняки це по суті як ще один вид хоббі та проведення часу.
Дякую за відгук :) Я гадаю, що Vasi4 краще справиться з написанням інструктажу, в мене також є кілька інших знайомих трейнхоперів з досвідом, їх можна запитати. Але взагалі я проти популяризації такого виду пересування - як я вже наголошував, це небезпечно, і вимагає від подорожуючого максимальної концентрації і повного розуміння своїх дій. Помилки коштують дорого - в кращому випадку можна заїхати не туди, куди треба, і потім мати з тим проблеми. В гіршому - написати етюд в багряних тонах. Тому, якщо вже дуже хочеться кудись поїхати без досвіду - то краще проконсультуватись з експертами особисто.
Better safe than sorry

Rufus

Звіт дуже цікавий. Одна деталь: на фото не заєць, а звичайний домашній кріль, який комусь втік.  :)
Be friendly to bats!

261 Гості, 0 Користувачів