Євреї в Полтві, дослідження на місцевості

Автор ЗеленаМиша, 04.09.2018 13:29:11

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

ЗеленаМиша

Історія про євреїв, які переховувалися у львівській каналізації під час Голокосту, стала широко відома у вузьких колах завдяки кінострічці польської режисерки Агнешки Голланд "У темряві" ("W ciemności"), яка побачила світ у 2011р.



Ця кіноісторія наробила багато шуму: дехто критикував її за паростки антиукраїнських настроїв, інших вражала та розчулювала доля нещасних героїв. Стрічку навіть номінували на "Оскар". Однак, тоді так ніхто і не взявся ґрунтовно вивчити історію, яка лягла в основу картини. З історичної (наукової) точки зору кіно дуже слабке: зйомки проходили не у Львові, тож ніяких впізнаваних локацій у ньому нема, а сама історія виглядає не дуже переконливо. Мабуть, причиною цього була відсутність у знімальній групі досвідчених дигерів ;)
Тим часом, більшість описуваних подій дійсно мали місце, і для того, щоб вияснити, як усе було насправді, необхідно відділити факти від нашарувань "авторського бачення". У цьому найбільш помічним є традиційний для науковців аналіз історичних джерел. З нього і почнемо. (якщо хтось не любить читати довгі передісторії, то може пропускати це повідомлення, і братися за наступне).

Отож, якщо вірити Вікіпедії, кінострічка Агнешки Голланд знята за сценарієм, написаним канадцем Девідом Шамуном, який надихався книгою Роберта Маршала "В каналізаціях Львова. Героїчна історія про часи Голокосту", що вийшла друком у США у 1990 р. Маршалл, у свою чергу, опирався на спогади одного з учасників та організаторів описуваних подій, львівського єврея Ігнаци Хіґера. Таким чином, фільм є переказом переказу реальних подій, і з наукової точки зору  довіряти йому ніяк не можна, як і сценарію Шумана чи книзі Маршала.

Особливу увагу, натомість, варто звернути на книги Кристини та Ігнаци Хіґерів, які були безпосередніми учасниками подій.



Книжка Кристини Хіґер "Дівчинка у зеленому светрі", опублікована у 2008 р., стала надзвичайно популярною у США та за його межами. На диво, Агнєшка Голланд твержить, що, беручись за зйомки фільму, нічого не знала про цю книгу. Як би там не було, кіно зробило Кристину Хіґер світовою знаменитістю, адже на момент прем'єри вона була єдиним живим свідком описуваних подій. Кожен польський журнал чи газета вважали своїм обов'язком взяти у неї інтерв'ю.

На звороті українського видання "Дівчинки у зеленому светрі" редактори  позиціонують цей твір як "мемуари", однак це не зовсім так. По-перше, спогади написані у 2000-их рр., через 65 років після описуваних подій, які, нагадую, Кристина пережила у віці 7 років. Багато з нас може згадати та детально описати події, які відбулися з нами у семирічному віці? Отож. А коли нам стукне по 70 років, це, мабуть, стане ще важчим завданням. Здається, у своїй праці Кристина опиралася не так на власну пам'ять, як на спогади батька, Ігнаци Хіґера. Крім того, насторожує присутність другого автора, Данієля Пейснера, журналіста, який зроду не переховувався ні в якій каналізації і, вочевидь, ніколи не був у Львові. Він, однак прославився як ghostwriter, тобто людина, що пише книги від імені політиків та знаменитостей. Пейснер досягнув у цьому ділі небувалих вершин, ставши співавтором 13-и бестселерів за версією New York Times. Мотивація Кристини Хіґер, в принципі зрозуміла: критично оцінюючи свої письменницькі навики, вона вирішила заручитися підтримкою професіонала, який допоміг би їй створити якісну розповідь про пережиті нею події і розповсюдити її серед якома ширшої аудиторії. Спільними зусиллями цієї мети було досягнуто, що, безумовно, дуже добре. Однак, з суто наукової точки зору, ми не можемо визначити, яким був вплив Пейснера на текст книги. Чи обмежувався він лише стилітсичними правками та доопрацюваннями, а чи вносив зміни у подробиці історії? Іншими словами, факт наявності стороннього автора значно підважує авторитет цього джерела.
Зрештою, у мережі доступні альтернативні спогади Кристини, записані від неї у 1947 р. Марією Холендер (Maria Holender), співробітницею Воєводської єврейської історичної комісії.

http://istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/30/kit.pdf

Ось текст цього інтерв'ю, українською та польською мовами. Як бачимо, спогади досить туманні, неточні, що й не дивно для дівчинки, яка в такому глибокому дитинстві пережила усі ці події. Вона не володіє професійною термінологією, не може точно описати локації, а схильна більше зосереджуватися на емоціях, що цілком характерно для її віку.
Попри все, у нас є поважна причина бути вдячними Кристині Хіґер: завдяки ажіотажу, який спричинила її книга, було вперше опубліковано спогади батька Кристини, Іґнаци Хіґера, які досі зберігалися у рукописній формі.



Ігнаци Хіґер "Світ у темряві"
Спогади Ігнаци Хіґера, який був головним організатором спуску в Полтву, становлять значно більший інтерес, аніж книга його дочки. Ці мемуари були написані на початку 1970-их рр. (незадовго до смерті Хіґера у 1975 р.) і стали частковою реконструкцією спогадів, написаних ним одразу після війни у "чотирьох 100-сторінкових зошитах" (інформація з: "Світ у темряві", вступ), які були втрачені під час переїзду родини Хіґерів до Ізраїлю у 1947 р.
Польське видання спогадів Хіґера побачило світ у 2012 р., а українського перекладу досі немає. Якщо комусь цікаво почитати книжку Хіґера повністю, її можна знайти у бібліотеці Центру міської історії у Львові. Мені ж вдалося скачати з якогось мутного сайту лише аудіозапис книжки, якщо когось він цікавить, також можу поділитися.
Незважаючи на те, що Хіґер відтворював свої спогади через 25 років після описуваних подій, у них досить точно описано локації у каналізаційних колекторах, а також переходи між ними. Це й не дивно, бо Іґаци Хіґер був не лише учасником, а й організатором втечі до Полтви. Саме тому спогади Хіґера  можна вважати основним джерелом для дослідження історії євреїв, що переховувалися у львівській каналізації.

ЗеленаМиша

Спуск євреїв у Полтву: розповід Іґнаци Кіґра та пошук описаних локацій на місцевості.

Передісторія.

Як відомо, у 1941 р. німецька окупаційна влада створила у Львові єврейське гетто. У ньому час від часу відбувалися "акції", тобто операції, що мали на меті виявити та знищити євреїв, непридатних для фізичної роботи (осіб похилого віку, дітей, жінок), а також загалом скоротити кількість юдейського населення. Було очевидно, що рано чи пізно така доля ждатиме усіх мешканців гетта.
"У листопаді [...] 1942 р. гетто було розформовано, а на його місці створено закритий трудовий табір на меншій площі. Цей табір був коротко названий "Юлаг" [...]," – писав Хіґер у своїх спогадах ("Світ у темряві", частина 2, розділ7).

Помешкання Хіґрів
Родину Хіґерів поселили "У великому магістратському 3-поверховому блоці на вулиці Pełtewnej, 49 з 48 кімнатами з крихітною кухнею, позначеному номером R16" ("Світ у темряві", частина 2, розділ 7). У цьому ж будинку знаходилася комендатура концтабору.
Вулиця Полтв'яна – це сучасна вул. Чорновола. Нумерація будинків перед війною була іншою, ніж сьогодні, і, оскільки на старих картах номери будинків не позначалися, знайти № 49 було непросто. Все ж, під наведений у книзі опис підпадає будинок на розі вулиць Чорновола–Хімічної.



Як бачимо, будинок не є 3-поверховим, однак, по-перше, у європейській традиції звичний для нас перший поверх вважався нульовим, а, по-друге, останній поверх даного будинку явно був добудований уже після війни, тож це саме та будівля, про яку писав Хіґер.





Ось вид того ж будинку із тильного боку. Стоячи у дворі, ми можемо бачити двері усіх квартир на кожному поверсі. Про таку особливість свого помешкання Хіґер згадував у розділі 8 частини 2 своїх спогадів.
У цьому будинку Хіґери жили до 21 травня 1943 р., поки Іґнаци не заховав свою дружину з дітьми у підвалі бараку Вайса, побоюючись, що їх уб'ють. 30 травня 1943 р. Хіґери спустилися під землю і залишалися там до захоплення Львова радянськими військами влітку 1944 р. ("Світ у темряві", частина 2, розділ 8.). 

Тунель до Полтви

У першій половині 1942 р. обстановка у львівському гетто ставала все більш нестерпною, тож Хіґер розумів, що необхідно готуватися до найгіршого, тікати та ховатися. Він звернув увагу на "колонію будинків, що тягнулася по іншому боці від комендантури табору, аж до залізничної колії та паркану." Це були "магістратські бараки, кожен з яких мав від 8 до 16 покоїв". Вочервидь, мова іде про ось цей квартал будинків:



Ці бараки були збудовані у 1930-их рр. на кошти львівського магістрату, здається, для поселення малозабезпечених робітників.
"Деякі будинки [цього кварталу] стояли поруч з вулицею, яка бігла від воріт табору до його середини. Ця вулиця знаходилася над склепінням Полтви, річки, що протікала через місто в минулому, а потім була схована в залізобетонне склепіння, через що стала підземною річкою для відведення всіх стічних вод міста. Та частина річки, яка раніше текла вулицею Peltewną, була закрита тільки в 1916–1918 роках, і цю роботу було виконано з використанням італійських військовополонених Першої світової війни," – згадував Хіґер ("Світ у темряві", ч. 2, розділ 7). Тут бачимо, що та частина Полтви, про яку йде мова, була закрита уже у 1920-их роках. Скоріш за все, Хіґер став жертвою так званих "хибних спогадів", коли з часом забуваються деталі, а окремі події можуть зливатися воєдино.
Як би там не було, ще будучи хлопцем, Хіґер уважно "спостерігав за будівництвом цього склепіння" і точно пам'ятав, де воно проходить.
Безсумнівно, у наведеній вище цитаті мова йде про оці будинки, розташовані найближче до сучасної вулиці Чорновола:



"Прийшла мені раптом до голови ідея, пов'язана з Полтвою і довго не давала спокою. [...] Спочатку ми навіть не думали ховатися там, ми просто хотіли втекти з табору. Пізніше ми почали розглядати можливість виживання там протягом деякого часу, поки не затихнуть справи, пов'язані з ліквідацією Юлагу [...]," – писав Хіґер ("Світ у темряві", ч. 2, розділ 8.).
" [...]за посередництва Берестицього [друг Хіґера] я увійшов у контакт з певним паном Вайсом. Вайс жив зі своєю дружиною, дитиною і матір'ю в бараку, розташованому найближче до дороги, яка вела від воріт табору до його середини і яка лежала над закритим склепінням Полтви", читаємо у 8 розділі 2 частини спогадів. Інакше кажучи, Вайс мешкав у одному з трьох бараків, позначених на картинці вище. На жаль, Хіґер у своїх мемуарах не уточнив, про який саме барак іде мова.
Процес будівництва тунелю у цих мемуарах описаний надзвичайно докладно: "Я вирішив, що барак, де жив Вайс, був би хорошим місцем для старту. Берестицький сконтактував мене з Вайсом, і разом ми узгодили план втечі через канал[...] ми вирішили прорити тунель з підвалу під бараком до склепіння Полтви, а потім видовбати діру в цьому склепінні. Уся складність полягала в тому, щоб розрахувати на місцевості, на якій глибині потрібно рити тунель, щоб дістатися до склепіння, бо, якщо вийде занадто високо, ми можемо його оминути, якщо ж викопаємо тунель на більшій глибині, могло б трапитися так, що ми б дісталися нижче рівня, прямо в річку, або навіть під неї, що було б катастрофою. Потрібно було, отже, обчислити різницю рівнів, але у нас не було даних. Зі спогадів з давніх часів я міг більш-менш визначити висоту стелі і її відстань від банкеток [тротуарчиків], які вели вздовж річки. Далі, маючи можливість проводити різноманітні каналізаційні роботи в таборі, я виміряв цілком офіційно під якимось приводом відстань від імовірних стін, склепінь і банкеток до бараку Вайса. Ми опрацювали весь план робіт, а я мав відшукати дошки та палі для обудови тунелів і підпирання стелі, а також ємності для винесення та складування викопаної землі без звернення на це будь-чиєї уваги. Наступною турботою була необхідність пробити склепіння, якщо ми можемо добратися до нього у відповідному місці. Воно було збудоване із залізобетону фантастичної товщини та міцності. Перший етап закриття Полтви закінчено у 1900 році, і над цим склепінням шість років по тому зведено величезний будинок міського театру. Подальші роботи від вулиці Вагової вздовж цілої Сонячної, далі вздовж цілої Полтв'яної аж до устя річки за містом, були виконані у 1916 – 1918.Наш план полягав у тому, щоб потрапити в русло Полтви і знайти який-небудь висохлий бічний канал, де ми могли б сховатися. План був тоді досить наївний, але ентузіастичний, він передбачав труднощі, але не аж такі, на які ми наткнулися насправді. Отож, ми взялися до роботи. У підвалі бараку Вайса ми відділили одну частину [підвалу] стіною, щоб замаскувати місце праці. Ми почали рити тунель вниз глибиною 7 м, оббитий дошками, у якому ми помістили високу драбину, щоб спуститися. Тепер ми почали копати похилий тунель, оббиваючи його підпорками та дошками. Ширина тунелю дорівнювала 70 см, так що людина могла крізь нього пролізти, а висота – близько 120 см, Увесь підкоп мав склепіння, яке підтримувало тягар, землю, що осувалася. Ми працювали декілька днів, поки не дісталися до склепіння. На основі кута його нахилу я встановив, що ми знаходимося в потрібному місці, біля його [склепіння] підніжжя. Ми почали вибивати молотком, так званим perlikiem, діру. 8 днів тривало її вибивання у залізобетоні товщиною 90 см. Отвір, який ми викували, мав діаметр 50 см, і людина могла протиснутися, але з допомогою інших. Він знаходився приблизно 70 см над банкеткою русла. Ми мусіли працювати дуже обережно, бо під склепінням утворювалася сильна луна. Шум міг бути почутий нагорі, але коли ми вибралися крізь дірку, щойно тоді ми переконалися, що таке шум ріки під склепінням, яке луною помножувало всякі відлуння. [...]. Вздовж склепіння, висотою 15 м, вище рівня русла проходила банкетка завширшки 40 см, призначена для каналяжів, які контролювали стоки і притоки." ( "Світ у темряві", ч.2, розділ 8.).
Отож, згідно зі свідченнями Хіґера, прохід в Полтву схематично виглядав приблизно так:



Тепер, маючи чітке уявлення про параметри проритого ходу, я разом зі Стінгером вирішили спробувати пошукати його на місцевості. Звіт із Полтви, я, однак, перенесу у наступне повідомлення, бо це уже і так вийшло надто довгим.


ЗеленаМиша

Експедиція із пошуку проритого євреями таємного ходу до Полтви відбулася 1 вересня, у день знань. Ібо знання потрібно неустанно примножувати :)
Ми перетнули Полтву по мостику на Зерновій і по лівому березі дійшли до перехрестя Чорновола–Під Дубом. Від цього місця ми взялися рахувати кроки і шукати дірку в стіні, яка відповідала б наведеним у спогадах Хіґера параметрам.
На 344 кроці ми побачили отаке:



Дірка була замурована дуже неакуратно, на відміну від інших заглушок, які доводилося бачити у Полтві.
Діаметр дірки дорівнює 50 см



Висота над банкеткою – 80 см, а не 70, як у спогадах.



Що ж, можливо, Хіґер помилився, 10 см – то небагато.
Згодом я перевела свої кроки в метри за наступною формулою:
ДК= (Р/4)+0,37
ДК – довжина кроку
Р – ріст людини, яка робить крок (у метрах).
Мій ріст 1,7 м , отож  довжина мого кроку рівняється 0,795 м. Множимо цю відстань на 344 кроки, і отримуємо 273,48 м. Тобто відстань від перехрестя Чорновола – Під Дубом до зазначеної дірки в стіні становить 273,48 м.
Вимірюємо цю відстань у вікімапії:



... і бачимо, що дірка знаходиться орієнтовно на рівні будинку за адресою просп. Чорновола, 45, корпус 1.



Ось так цей будинок виглядає на сьогоднішній день. Якщо придивитися до нього на місцевості, то видно, що він, дійсно, розташований найближче до дороги.

Ще однією цікавою особливістю дірки, яка була показана вище, є сліди від ґрат, які колись були закріплені навколо неї.





Такі ж сліди від ґрат помітні на врізці колектора з західної частини вул. Хімічної.
Скоріш за все, їх встановили тоді, коли цей комплекс будівель служив пересильною тюрмою, щоб ніхто із в'язнів не спробував повторити подвиг Хіґера та його сім'ї.

P.S. Як уже згадувалося у попередньому пості, Хіґери спустилися у львівську каналізацію 30 травня 1943 р., і перебували там 14 місяців. За цей час вони змінили декілька криївок, і їхній побут у каналах Полтви я спробую дослідити у майбутньому.

YserL

супер. Попробувати потрапити у підвал.

Synoptyk

Минулого місяця я був на офіційній екскурсії по місцях описаних у книзі  Кристини Хіґер "Дівчинка у зеленому светрику". Відверто кажучи купився оскільки майже повірив, що відбудеться спуск у каналізацію. Принаймі текст оголошення так було неоднозначно складено. Насправді екскурсія проводилась зверху. Від приблизного місця спуску до кінцевого виходу назовні на пл.Соборній. Навіть показали браму у подвір'ї якої є люк через який вони вибрались назовні. Досить пізнавально. В екскурсовода так само було багато питань без відповідей. Вона проводить свої дослідження.
https://www.lvivcenter.org/uk/chronicle/news/?newsid=2801
Р.S.
Декілька років назад придбав двохтомник з історії створення львівського водопроводу та каналізації
З великими мапами та кресленнями. Залишив екскурсоводу координати, сподіваючись що може якось стане у пригоді.
...Бо ж тепер вона знала, куди йде, і казала сама собі: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо."
А.Мілн, "Вінні-Пух та його друзі", пригода 16.

Stinger

Цитата: Synoptyk від 04.09.2018 15:12:35
Минулого місяця я був на офіційній екскурсії по місцях описаних у книзі  Кристини Хіґер "Дівчинка у зеленому светрику". Відверто кажучи купився оскільки майже повірив, що відбудеться спуск у каналізацію. Принаймі текст оголошення так було неоднозначно складено. Насправді екскурсія проводилась зверху. Від приблизного місця спуску до кінцевого виходу назовні на пл.Соборній. Навіть показали браму у подвір'ї якої є люк через який вони вибрались назовні. Досить пізнавально. В екскурсовода так само було багато питань без відповідей. Вона проводить свої дослідження.
https://www.lvivcenter.org/uk/chronicle/news/?newsid=2801
Р.S.
Декілька років назад придбав двохтомник з історії створення львівського водопроводу та каналізації
З великими мапами та кресленнями. Залишив екскурсоводу координати, сподіваючись що може якось стане у пригоді.

Ті книжки в Зеленої миші теж є, і на ту екскурсію ми ходили, розказали екскурсоводу більше, ніж вона нам)) До речі, чи можна більш докладно де той дворик з люком знаходився? Бо та пані нас не водила там

Fenriz

У когось є перфоратор на акумуляторній батареї?

STALKER


Synoptyk

Цитувати
Ті книжки в Зеленої миші теж є, і на ту екскурсію ми ходили, розказали екскурсоводу більше, ніж вона нам)) До речі, чи можна більш докладно де той дворик з люком знаходився? Бо та пані нас не водила там
Вона про Вас так само розповідала з повагою.
Навпроти входу у Галицький базар біля музею аптеки. Там є люк сучасний...за її словами, одній з жінок було погано і вона привідкриваючи його вночі дихала повітрям.якраз навпроти цього люка брама (вона була закрита). За її словами у внутрішньому  дворику є сходи і під ними люк, через який вони вийшли назовні. Зараз буду йти з роботи зроблю фото.
...Бо ж тепер вона знала, куди йде, і казала сама собі: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо."
А.Мілн, "Вінні-Пух та його друзі", пригода 16.

Stinger


Вона про Вас так само розповідала з повагою.
Навпроти входу у Галицький базар біля музею аптеки. Там є люк сучасний...за її словами, одній з жінок було погано і вона привідкриваючи його вночі дихала повітрям.якраз навпроти цього люка брама (вона була закрита). За її словами у внутрішньому  дворику є сходи і під ними люк, через який вони вийшли назовні. Зараз буду йти з роботи зроблю фото.
[/quote]

Ясно, то вона показувала лівньовку з гідрозатвором, через яку ніби то дівчинка дивилася на небо)) То то саме що рахувати зорі через унітаз))) Про подвір'я конкретики не було, казала що "десь отут в отих будинках"

ЗеленаМиша

"Дівчинка в зеленому светрі"  с. 134.



Golem

Дуже цікава розповідь. Мене все ше мучать питання як вони там стільки часу жили, що їли, одівалися... Це все є в книжці?
Дігери всіх країн єднайтеся!

Synoptyk

Ось брама проо яку розповідала екскурсовод...далі люк через який уночі дихали...і книжки з мапами про які я писав (питали на форумі)


...Бо ж тепер вона знала, куди йде, і казала сама собі: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо."
А.Мілн, "Вінні-Пух та його друзі", пригода 16.

Synoptyk

Цитата: Golem від 04.09.2018 18:47:23
Дуже цікава розповідь. Мене все ше мучать питання як вони там стільки часу жили, що їли, одівалися... Це все є в книжці?

Ім допомагали двоє поляків (робітники каналізації, потім тільки один) у першому наближенні подивіться польський фільм "У темряві".
Я сам нещодавно після екскурсії придбав цю книжку.
...Бо ж тепер вона знала, куди йде, і казала сама собі: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо."
А.Мілн, "Вінні-Пух та його друзі", пригода 16.

Roy

ЗеленаМиша, Stinger, прекрасно зроблена робота Вами! З захопленням прочитав!
Треба ще не раз полазити Полтвою, заради продовження :)

Synoptyk, а де можна придбати ці книги Гранкіна?
Meine Ehre heißt Treue

Roy

Також додам, що колишній барак на Чорновола, звідки був виритий тунель до склепіння Полтви швидше за все приватизований. А також, після капітального ремонту.
Тому, розраховувати, що десь там в підвалі під люком чи дошками є залишки проритого ходу, не дуже й то варто. Але спробувати можна.
Необхідно зв'язатись з власником будівлі, можливо в цьому питанні нам допоможе Lesyk.
Meine Ehre heißt Treue

Synoptyk

Цитата: Roy від 04.09.2018 23:30:31
ЗеленаМиша, Stinger, прекрасно зроблена робота Вами! З захопленням прочитав!
Треба ще не раз полазити Полтвою, заради продовження :)

Synoptyk, а де можна придбати ці книги Гранкіна?

Книжки мені придбали знайомі на одній з Львівських ярмарок. Я про них довідався з Ін-ту та замовив. Там чотири кольорові мапи. При потребі можна зробити скани у Феніксі.
P.S.
Стосовно фото які я зробив сьогодні..(місце закінчення екскурсії)    на 171-172 стор. книги "...як довго нам доведеться залишатися у цьому новому бункері, який по суті був дощеприймачем розташованим під Бернардинським костелом, десь посередині між Бернардинською і Галицькою площами"
...Бо ж тепер вона знала, куди йде, і казала сама собі: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо."
А.Мілн, "Вінні-Пух та його друзі", пригода 16.

Stinger

Цитата: Synoptyk від 05.09.2018 03:11:02
Цитата: Roy від 04.09.2018 23:30:31
ЗеленаМиша, Stinger, прекрасно зроблена робота Вами! З захопленням прочитав!
Треба ще не раз полазити Полтвою, заради продовження :)

Synoptyk, а де можна придбати ці книги Гранкіна?

Книжки мені придбали знайомі на одній з Львівських ярмарок. Я про них довідався з Ін-ту та замовив. Там чотири кольорові мапи. При потребі можна зробити скани у Феніксі.
P.S.
Стосовно фото які я зробив сьогодні..(місце закінчення екскурсії)    на 171-172 стор. книги "...як довго нам доведеться залишатися у цьому новому бункері, який по суті був дощеприймачем розташованим під Бернардинським костелом, десь посередині між Бернардинською і Галицькою площами"

Є туди пару відгалужень, по одному з них ми доходили колись до Личаківської, то є в Роя на відео, але ми тоді просто пробігли той маршрут і не звертали уваги на якісь особливості. Іншим разом то все дослідимо

RottenDeath

Привіт, дуже класні дослідження, молодці. В мене є пару книг на цю тему, якщо цікаво моду викласти деяку інформацію.
...fidelis ad mortem...

RottenDeath

Цитата: Synoptyk від 04.09.2018 19:46:24
Цитата: Golem від 04.09.2018 18:47:23
Дуже цікава розповідь. Мене все ше мучать питання як вони там стільки часу жили, що їли, одівалися... Це все є в книжці?

Ім допомагали двоє поляків (робітники каналізації, потім тільки один) у першому наближенні подивіться польський фільм "У темряві".
Я сам нещодавно після екскурсії придбав цю книжку.

Каналізаційний обходчик Соха (Soсha) і його колега, а потім він сам допомагали. Спочатку за гроші, золото і дорогоцінні каміньці, а потім вже і без нагороди допомагали євреям переховуватись в каналізаційних системах. Родина Сончі була під постійною загрозою, тому що треба було купувати їжу на різних ринках і передавати "під землю"   
...fidelis ad mortem...

270 Гості, 0 Користувачів