Євреї в Полтві, дослідження на місцевості

Автор ЗеленаМиша, 04.09.2018 13:29:11

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Golem

Лазили вчора троха тими краями.

1) Колектор коло Марії Сніжної весь новий в бетоні і пластмасі. Дуже шкода :(
2) Знайшли потенційне місце де вони могли набирати Воду. Гандзя повинна підтвердити це вимірами і наукою.
3) Драбинка дуже помічна в дослідженнях Полтви












Дігери всіх країн єднайтеся!

ЗеленаМиша

Щодо місця, де євреї набирали воду.
Згідно зі спогадами Ігнаци Хіґера, ("Світ у темряві", частина 3, розділ 1) на початку червня 1943 р. євреї отримували питну воду від каналяжів, які приносили її ззовні разом із їжею. Однак, останнім було фізично важко носити зі собою стільки вантажу, тож згодом вони навчили євреїв  ходити по воду під фонтан Нептуна на пл. Ринок, де знаходилася тріснута водопровідна труба. Ця дорога була досить складною: вона проходила яйцем, що відгалжувалося від колектору пл. Осьмомисла і мало висоту 70 см та ширину 40 см. Хіґер жалівся, що, повторюючи кожен день цей шлях по воду, він протер до дірок сорочку на ліктях. При цьому чайник з водою потрібно було тримати в зубах, а повертатися доводилося задки, бо ніяк було розвернутися.
Цей, безумовно, цікавий шлях ми, можливо, ще спробуємо повторити в майбутньому.

Згодом, як згадував Хіґер ("Світ у темряві", частина 3, розділ 1), каналяжі показали євреям простіший спосіб добування питної води: із головного русла Полтви необхідно було піднятися у бічний колектор, де можна було набрати воду із тріснутої водопровідної труби. Локація знаходилася під школою ім. Миколая Рея – сучасна СШ № 58 (вул. Чорновола, 6) навпроти "Форуму":



Одного разу у момент, коли єврей на ім'я Куба піднявся у згаданий колектор, рівень води різко збільшився у зв'язку з раптовою зливою, і Кубу змило хвилею у річку, де він і потонув.

В сухому залишку маємо такі ознаки місця для забру води:
-   Локація під "школою Рея"
-   Відгалуження (бічний колектор) від головного русла
-   Туди потрібно підніматися, отже, колектор на висоті
-   У колекторі має проходити оголена водопровідна труба, яка у 1943 р. була пошкоджена
-   Під час зливи з цього відгалуження має литися потужний струмінь води


Отож, щодо локації.
Як відомо, територія школи № 58 межує з пр. В. Чорновола (тобто з руслом Полтви) на досить великому відрізку. Однак, рахуючи кроки як над землею, так і під землею, вдалося з'ясувати, що безпосередньо під  школою бічних колекторів немає. Найближче бічне відгалуження знаходиться приблизно під цим місцем:



Про цей тунель, власне, і згадував Golem у попередньому повідомленні.

Як видно із фотографій нижче, яйце дійсно знаходиться на певній висоті:





Можливо, вказаний колектор дійсно виводить стоки зі шкільних приміщень або з території школи, але перевірити це можна буде лише у Львівводоканалі.

Водночас, варто зазначити, що дане яйце найбільше підходить під опис Хіґера, оскільки найближче відгалуження нижче по течії, – колектор вул. Під Дубом, – протікає на рівні з головним руслом Полтви (усі його переступали, правда ж?), а наступне яйце вище по течії знаходиться уже приблизно ось тут:



Крім того, усі бічні відгалуження вище по течії розташовані надто високо. Навіть маючи при собі драбинку, я не наважувалася у них залізти: склепіння Полтви заокруглене, тож на певній висоті з'являється велика ймовірність упасти назад. Хіґер ні разу не згадував про те, щоб у євреїв була драбинка, а без неї теоретично доступним є лише тунель, згаданий Golem'ом.

Тепер щодо водопровідної труби.



Як видно на фотграфії вище, вона присутня, однак, на ній не вдалося відшукати слідів пошкодження:



Вона уся - суцільне рівномірне пошкодження ;D

Можна припустити, що за радянського часу її замінили, адже пр. Чорновола ґрунтовно реконструювали, плануючи зробити там новий центр Львова і нову площу Центральну з адміністративними будівлями.
Уважно придивившись до фото нижче, можна побачити, що стінки труби нещільно прилягають до стін колектора, що, в принципі, допускає заміну.



На дні яйця під трубою було виявлено ось таку керамічну кришку:





Точно продатувати її, скоріш за все, не вийде, але я спитаю знайомих археологів.

І, нарешті, поведінка під час дощу
Я помітила, що, коли Golem звернув увагу на це відгалуження, і ми вперше туди піднялися, у яйці було волого, але води на дні не спостерігалося. Коли ж ми зі Stinger'ом вдруге туди прийшли,  на вулиці падав і одразу топився лапатий сніг. У той вечір  дном яйця тік тоненький струмочок води. Можна припустити, що під час зливи потік у цьому відгалуженні може бути досить сильним.

Крім того, варто звенути увагу на те, що декілька метрів вище по течії від нашого тунелю є слід від ще одного замурованого яйця:



Надіймося, що "єврейська криниця" знаходилася у описаному Golem'ом тунелі, а не за цією цегляною стіною.


YserL

Каналізацію біля Марії Сніжної реконструювали разом із підпірною стінкою у 2010 році:





ЗеленаМиша

Не встигли ми. Треба було дослідити ту тему років 20 назад.  :'(

Indigo

У січні мене ця тема трохи зацікавила і у середині лютого я взяв інтерв'ю про дослідження. Після цього я зрозумів шо дослідження варто перетворити у шось цікавіше, ніж просто звіти на форумі, - самі ж дослідники про це сказали, тому я вирішив якось їм у тому посприяти. Але у усе по порядку.
Інтерв'ю є тут. Але я його перекопіюю і на форум з одною невеличкою зміною (ніками).

Як львівські євреї пережили окупацію на березі підземної річки Полтви
П'ятниця, 22 березня 2019, 18:09
У роки Другої світової війни у Львові, як і у більшості тимчасово окупованих німецькими військами міст, діяло гетто для євреїв. Однак чимало з них врятувались у різний спосіб.
Як львівські євреї пережили окупацію на березі підземної річки Полтви
Так, З травня 1943 р. по липень 1944 р. група євреїв змогла пережити окупацію на берегах львівської підземної річки Полтви, що вже у ті часи була головною "артерією" міської каналізації. А один з працівників тодішнього «Водоканалу» допомагав їм надаючи харчі та інші речі першої необхідності. Після завершення війни сім'я організатора переховувань, Ігнація Хігера, виїхала у Ізраїль, а згодом – у США. Там видали книгу його спогадів, та спогадів його доньки, Кристини Хігер. У 2011 році цю історію екранізувала польська кінорежисера Агнєшка Холланд. Втім, донедавна ніхто всерйоз не досліджував на тих місць у міській каналізації, де справді переховувалась група євреїв.

Втім, влітку-восени 2018 року двоє львівських ентузіастів знайшли ті місця, чи не вперше за 75 років співставивши спогади героїв цієї історії зі слідами у підземеллях. Дослідження місць перебування євреїв проводять радіоінженер та програміст Stinger та історик, кандидат історичних наук, лаборант кафедри новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка ЗеленаМиша. Детальні результати досліджень, фотографії та схеми вони оприлюднюють на інтернет-форумі Explorer.lviv.ua. У інтерв'ю «Справжній варті» вони розповіли про свої дослідження.

Що спонукало вас спустились у Полтву, аби дослідити ті місця??

ЗеленаМиша:

Ми подивились фільм Агнєшки Холланд "В темряві", та й у нас виникло враження, що всі ті події, описані у ньому були дуже нереальними. Здалося, що його зняли люди, дуже далекі від каналізаційних справ і фільм вийшов далеким від достовірності.

І у кінцевому результаті ми вирішили дослідити, як воно було насправді: чи дійсно там, у Полтві, жили євреї? Бо це виглядало неправдоподібно у фільмі. Тому ми взялись це досліджувати. Спершу я знайшла спогади дівчинки Кристини Хігер. Це не можна назвати спогадами, бо це просто книжка, написана разом з так званим "літературним рабом" Робертом Маршалом. Я почала її читати, у мене виникло ще більше запитань. А потім я з'ясувала, що є спогади її батька.

Я їх знайшла, почала читати, знаходити співпадіння. Тоді ми пішли і почали шукати на місцевості. Книгу "Спогади дівчинки у зеленому светрику" я читала українською, а спогади її батька перекладені польською, мені здається що він мав би їх писати оригінально польською, тому що був львівським євреєм, говорив польською мовою. По їх сім'ї було видно що асимілювались у польське культурне середовище.

Книга "Дівчинка у зеленому светрику" на українську перекладена у 2008 році?
Так, а незадовго до цього вийшла друком у США.

Відтоді, з 2008 року по 2018ий якихось досліджень на місцевості, друкованих матеріалів, що присвячені переховуванню євреї у Полтві, майже нема? Тобто є лише тематична екскурсія Центру міської історії.

В принципі, так. Взагалі, фільм вийшов, його показували у Львові. Я читала публікації про фільм в українській пресі, там більший акцент був про те, що там негарно зображено українців: поліцай-українець, увага була прикута до антиукраїнськості чи не-антиукраїнськості фільму. А на дослідженні того всього, здається, ніхто уваги не звертав.

Stinger:

Якщо дивитись на цю історію в глобальному сенсі, то ці події були описані батьком цієї дівчинки, у його мемуарах. Потім ті мемуари загубились, а він по пам'яті їх переписав через деякий час у 1970-их роках, а ще потім ту історію переінакшила його донька, разом з літературним негром, який писав по її словах, додаючи щось своє. А режисерка, яка зняла кіно, зробила ще ніші акценти. Від того, що було на початку, фактично лишилась якась невелика частина. Самої суті, як це все відбувалось, нормально не передали.

ЗеленаМиша:

Але варто віддати належне цій Кристині Хігер за те, що вона цю книжку написала. Тому що завдяки цій книжці піднявся ажіотаж, що спричинив створення фільму, почали про це говорити і відповідно спогади її батька опублікували, які несуть дуже велику історичну цінність і в кінцевому результаті спонукали нас до дослідження цього всього.

Перейдімо до реалізації досліджень. Stinger спускався до Полтви вже як впродовж 10 років. А ЗеленаМиша коли вперше там побувала?

Я вперше спустилась у Полтву влітку 2018 року. Оскільки я історик, у мене є таке професійне викривлення: коли я пізнаю щось нове, хочу пізнати його історію. Коли спустилась у Полтву, побачила, що це дуже автентичне місце, підсвідомо вирішила знайти якусь історію, що варто було б досліджувати. Відповідно, майже зразу мене зацікавила історія євреїв, і я взялась за дослідження того питання разом зі Stinger'om.

Не було якоїсь відрази до цього місця, все-таки це каналізація?

Чесно кажучи, я ще десь на другому чи на третьому курсі університету, від одногрупників отримала студентський самвидавний журнал про те як захоплену журналістку водили у військовий бункер зв'язку (Лощина). Я прочитала цю статтю, і мене це так зацікавило! Після тої статті мені страшенно захотілося спуститись у Полтву. Це було близько 10 років назад. Наприкінці статті було написано, що слід знайти форум explorer.lviv.ua, такого собі Golem'a звідти, - з ним зв'язатися. Я зайшла, знайшла Голема, - побачила що це усміхнений чоловік, до якого нестрашно звернутися, але я була сумлінною студенткою, майже весь вільний час вчилася, тому я дивилась на це, тяжко зітхала і думала: «Ехх! мабуть не на цей раз, а після сесії!» І так воно все і завершилось...

Страху як такого не було, а бажання туди спуститись вже довгий час.

Отже, ви зібрали спорядження: бахіли, ліхтарики, і почали дослідження.

Stinger:

По суті в нас усе було, крім бахілів. Бахіли купили на Краківському ринку. А все решта, зокрема ліхтарі у нас було раніше. Зрештою, там більше ніякого особливого спорядження не треба насправді.

У звіті з вилазок є буквально математичні розрахунки... Ідея рахувати і переводити розрахунки у формули виникала перед вилазкою чи на місцевості?


Це відбувалось по ходу справи. Спершу Анна читала/слухала спогади Хігера, де є досить чіткі вказівки що і де відбувалося: він описував барак, через який вони спускалися, ми приблизно вирахували де він розташований на місцевості, потім відстань приблизно поділили на кроки, тоді цю відстань пройшли під землею. Ми приблизно знали де перебуваємо, і приблизно знаємо де є отвір, крізь який євреї спустились до Полтви. Ми прийшли на то місце з лінійкою ("рулеткою"). Втікачі пробивали хід туди у важких умовах, тому це дуже закарбувалось їм у свідомості: розміри проходу, скільки сантиметрів лишалось до бортика, - все-все у них чітко запам'яталось. І у спогадах було точно так само, як на місцевості. Ми прийшли і математично це все перевірили.

Тобто кожне перш, ніж потрапити у Полтву ви очікували на якісь наслідки? Одна вилазка присвячена пошуку місця потрапляння у Полтву, інша - пошуку місця сховку євреїв у ній?

Stinger:

Так. Спершу слухались спогади, потім по карті приблизно визначали де шукати те чи інше місце, потім йшли на місцевість (під землю) і там шукали у визначеній ділянці ті місця, що нам потрібні. Якщо це був якийсь тунель, у якому вони йшли, то ми просто по ньому йшли , шукаючи гіпотетичні, підходящі по опису місця, де вони могли переховуватись.

Наразі таких місць знайдено три.

ЗеленаМиша:

Так, на сьогоднішній день три: місце, де вони залазили до Полтви; місце, де вони тимчасово сиділи протягом кількох годин; місце, де вони набирали питну воду. Пошук інших місць чекає на своє здійснення.

Ви знайшли якусь кришку. Чи вже відомо що це за знахідка?

ЗеленаМиша:

Справа у тому, що кераміка, виготовлена у ХІХ-ХХ столітті, вона є досить типовою. У архітектурі та побуті намічається масове виробництво різного реманенту, тому точно датувати кераміку того періоду можна хіба за клеймами або за чіткими співпадіннями. Оскільки це кришка, на ній клейма нема, то в даній ситуації наука безсила. Це однозначно пізня кришка: вона не середньовічна і не ранньомодерна, - це десь і може бути ХХ століття, але довести, що нею справді користувались євреї, на жаль, не можна. Якби на ній були якісь єврейські написи, то це би було дуже навіть приємно.

Stinger:

Але ми ще будемо повертатися на ці місця і ретельніше шукати там з металошукачем якісь металеві елементи, працювати лопаткою, - піднімати шар мулу, що міг накрити потенційні знахідки.

ЗеленаМиша:

Мені здається, що євреї будучи там не мали дуже багато цього реманенту. Відтак у них не було приводу цей реманент губити, ламати. Навпаки, - вони мабуть використовували цей реманент до останнього. Якщо воно там не зігнило, могло би зберегтись, - то було б дуже цікаво. Мені здається, що два місця, де могло щось зберегтись, це під церквою Марії Сніжної (у спогадах був епізод, коли хтось із каналяжів) спустився, побачив якихось незнайомих людей і наробив шуму. Відтак євреї вирішили втекти звідти. Вони втекли у основне русло Полтви, а весь реманент залишили там, - невідомо яка була подальша доля цього реманенту. Друга локація - під Бренардинським собором, де у них також було багато реманенту. Леопольд Соха приносив їм жестяні банки, де вони зберігали їжу, карбід. Вони мали там примус, посуд... І знову ж таки, коли після відступу німецьких військ, євреї вилазили назовні, все залишили там, у каналізації.  А чи зігнило воно там, чи ні - варто перевірити.

У кварталі під церквою Марії Сніжної вони сиділи фактично під кришкою дощеприймача. А коло Бернариднського собору вони сиділи (за моїм припущенням, бо ми там ще не були) у старому колекторі (побудованому за Австро-Угорщини, він впадав у Полтву) на вулиці Валовій. Згодом повз цей колектор провели сучасніший колектор яйцеподібної форми (існував у Другу світову війну). А старіший колектор там частково не використовувався, частково існував для того, щоб зводити стоки з прилеглих будинків. І власне у котромусь з частин цього колектора вони сиділи. Ігнаці Хігер пригадував, як одного разу підняв кришку люка і побачив монаха, який порався у так званому "Бернардинському городі", - саду що належав монахам-бернардинам. В Ігнаці Хігера це місце під храмом Андрія це місце описано дуже чітко. Він порівнював його з печерою. Рідко кому прийде в голову ідея порівнювати підземну річку з печерою. Швидше всього, це був колектор не бетонний, а кам'яний

Там було відносно сухо?

ЗеленаМиша:

Так це були такі початкові ланки каналізації, де було відносно сухо. Якби там була постійно вода, то не думаю що вони б там вижили. Це би було тяжко.

Stinger:

Все ж якщо, скажімо, зламалась ложка, то сумніваюсь, що вони її носили з собою, - швидше всього, вони її лишали.

У мене є припущення. Я про цьому маршруту вже ходив. По ньому можна вийти на початок вулиці Личаківської. І якраз там я бачив по дорозі багато різних відгалужень. Ми йшли по прямій, а у відгалуження не заходили. Швидше всього, ми не бачили що може у них бути, не звертали увагу.

Ви згадували про так званих "каналяжів", - робітників, які працювали у Полтві 70 років тому. А як зараз? Ви не припускаєте такого, що зараз перебуваючи там, у Полтві ви можете випадково зустрітись з працівниками «Львівводоканалу»?

Stinger:

У середині ХХ століття каналізацію використовували не лише для відведення фекалій, а й для скидання побутового сміття, - його більшість викидали туди. Воно змивалось підземними ріками. Якщо не змивалось, - каналяжі ходили і пробивали закупорене сміття. Ми досі знаходимо їхні інструменти: старі лопати, всунуті в сухі забутовані труби. Видно, що труба не використовувалась, на відміну від лопати.

У них був реманент, вони періодично туди спускались і засмічення просто вигрібали лопатами, перекидуючи його далі, аби воно змивалось. Зараз вона використовується, здебільшого, як фекальна каналізація. «Львівводоканал» ситуацію моніторить, але це швидше усування наслідків а не запобіжні дії. Але коли десь у конкретному місці є засмічення, то робітники спускаються у конкретну локацію чи роблять врізку нової будівлі. Але вони працюють вдень.  Навряд чи вони будуть ходити у нічний час. А ми ходимо, переважно, у нічний час, - нам так зручніше: нам ніхто не заважає, ми нікому не заважаємо. До того ж, вночі менше води у Полтві, менше стоків нею рухається.

Що ж до реакції «Львівводоканалу», як організації, що обслуговує колектори, то ми з ними співпрацюємо. Нараз є усна домовленість з керівництвом цього комунального підприємства. Але хочемо з ними підписати такий собі меморандум про співпрацю. Ми зацікавлені в тому аби співпрацювати з ними, аби отримати доступ до архівних матеріалів для дослідження цієї теми: побачити старі карти, як воно все змінювалось. Нам це цікаво, а їм буде корисно, бо будучи там ми можемо моніторити проблемні місця, повідомляти де і що варто підремонтувати, тощо.

По результатах: чи може ваше дослідження претендувати на якусь наукову роботу, лекцію, грант?

ЗеленаМиша:
Перша перспектива - це розповсюдження такої інформації у ЗМІ. Це може здорово допомогти у популярицізації форуму explorer.lviv.ua, популяризації самих дослідників. З іншої сторони, можна написати різні наукові праці чи статті, читати лекції. Це може бути наукова праця монографічного характеру або як книга з широкоформатними фотографіями чи навіть фільму. Тому що за допомогою сучасних екшн-відеокамер можна досягти занурення у цей простір, люди зможуть побачити як це було насправді. Мало хто собі уявляє вигляд каналізації Львова. Вижити там - досить складно. Дуже мало є книг присвячених історії каналізації. А це на сьогоднішній день дуже цікава тема, тому що вона перегукується з  дослідженням повсякдення, а воно є одним з магістральних напрямків історичних досліджень, добре вписується у історичні тренди. А новий аспект історії Львова буде приваблювати туристів. Для мого може встановити якийсь меморіальний люк абощо.

Або реалізувати інтерактивні способи поширення інформації про переховування євреїв у каналізації Львова. Екскурсії навряд, але можуть бути лекції з візуальними матеріалами.

Stinger:

При чому лекції з фотографіями, аби люди бачили ситуацію, бачили як все було насправді. Бо коли це написано у історії, у кожного своя інтерпретація, кожен це уявляє по-своєму. Але якщо ці описи підкріплювати фотографіями, можна конкретніше уявити як воно виглядало.

Indigo

Якшо ніхто не проти, трохи оживлю цю тему дослідженнями не на місцевості, а в інтернеті. Я взявся трохи гуглити шось про ту всю історію, і виявив шо про це писали не лише Хігери.
1. Все-таки першим ту історію описав совєцький письменник, трохи журналіст-публіцист і пропагандист Володимир Бєляєв. У серпні 1944 він як кореспондент Всесоюзного радіо приїхав у Львів.У Львові В.Б. пропрацював 15 років (1944—1959). У 1945 році вийшла його повість «Світло в темряві» («Свет во мраке»). В 1960,62 і 67 роках повість перевидавали.

20 вересня 2017 р. на Гуманітарному факультеті УКУ відбувся семінар з інтелектуальної історії. Із доповіддю "Світло в темряві. Історія порятунку групи львівських євреїв та її інтепретації" виступила Оля Гнатюк, професор Варшавського університету (Центр східноєвропейських студій) та кафедри історії  НаУКМА.




З матеріалів того семінару є ПДФка, в якій можна побачити дві сторінки журналу Огонек №14 (933) від 10 квітня 1945 р. де є уривок тої повісті, а саме її початок.

Тут є вся повість російською.

2. У повісті Бєляєва (а я припускаю шо і в спогадах І. та К. Хігерів) згадується Галина Вінд (1922-1982): "дочь часового мастера из местечка Турки. Её родной брат живёт в Америке. Он хорошо учился когда-то во Львовском университете, но вынужден был покинуть Львов в ноябре 1938 года после того, как польские студенты — «эндеки» зверски избили его в одной из аудиторий старинного университета. Галина Винд отлично помнит адрес американского брата."
Детально спогади Галини Зіппори Вінд Престон є на сайті Яд Вашему.
--------------------------------------------------------
Мою розмову з Stinger'om i ЗеленоюМишею я поширив у фейсбуці мому знайомому художнику-ілюстратору, який цікавиться історією Львова. І я виявив шо конкретно ця історія порятунку євреїв його цікавила (він ймовірно раніше вже читав саме цю тему форуму). А у коментах до поширення якийсь френд художника написав мені про американця, очевидно шо нащадка (сина) тої самої Галини Вінд Престон, журналіста Девіда Лі Престона. У травні 1983 Девід Лі Престон у журналі The Philadelphia Inquirer Magazine оприлюднив розповідь про порятунок матері у групі тих самих євреїв Сохи та Хігерів. Вона є тут. 24 серпня 2015 року він знайшов у себе вдома старі рукописи матері, в яких описано її порятунок у Полтві та її прозу і вірші.Фотка з його фейсбука:

На цьому я трохи пригальмую і продовжу писати про цю всю віднайдену нову інформацію згодом...




anvamane

Тут під'їхали спогади дівчинки Яніни, якій на часи існування гетто було 12 років.

Читати тут: http://uamoderna.com/images/materialy_dokumenty/Khesheles/GESHELIS-Yanina.pdf

ЗеленаМиша

Аж страшно подумати, але крайня дослідницька вилазка в Полтву мала місце ще 10 лютого. І хоча відтоді багато спливло води та нечистот, описати ті події просто необхідно, бо вилазка була багатою на цікаві відкриття.
Отож, головною метою походу ми вибрали  дослідження локації під пл. Соборною.  Щоб освіжити пам'ять, наводжу тут фрагмент таблиці з описом локації.



Нещодавно мені на очі попав план Львова з 1895 р. із нанесеною на нього мережею колекторів. Ось що там зображено в районі церкви Андрія:



(Усю карту можна знайти за посиланням http://www.lvivcenter.org/uk/umd/map/?ci_mapid=90 )

А ось і легенда:



Як бачимо, суцільною червоною лінією позначені сучасні (на той час) бетонні колектори, а пунктиром – старі кам'яні канали. Кам'яний канал проходить акурат під кварталом на розі вул. Сербської та пл. Соборної. Там же у нього впадає ще один кам'яний колектор. Тобто утворюється саме той  V-подібний простір, про який згадував Хіґер. Крім того, у своїх спогадах він послідовно називає місце, де вони переховувалися, "каверною", тобто печерою. Безумовно, колектор, складений із кам'яних блоків, якнайкраще підходить під такий опис.
Логічно також припустити, що, якщо ці кам'яні колектори вважалися "старими" ще у кінці ХІХ ст, то в 1943 р. їх уже, мабуть, не експлуатували.
З таким багажем знань і очікувань ми із Stinger'ом подалися досліджувати колектор вул. Сербської.

Попередньо було опущено шворку у ось цей каналізаційний люк:



Місце, куди опустилася мотузка, під землею виглядало так:



З радістю можу повідомити, що воно частково співпадає із описами, наведеними у спогадах Хіґера.
Він писав, що в цьому місці у колектор впадало 3 яйця. Дійсно, якщо рахувати продовження колектора Валової як одну із приток, то їх дійсно було 3:



За твердженням Хіґера, одна із приток була на висоті 3 м, і до неї неможливо було добратися без сторонньої допомоги. Вона не використовувалася і була замулена піском та затягнута павутиною.
Ось, будь ласка:



Очевидно, замурували її саме тому, що вона не використовувалася.

Що правда, мене дивує наведене у спогадах твердження, нібито євреї переховувалися там впродовж однієї ночі, але їм  було незручно у цьому яйці, бо доводилося стояти на одній нозі. Мова йде, підкреслюю,про  70-см трубу!! Там неможливо стояти інакше, ніж рачки!! Стояти на одній нозі можна було хіба що у колекторі Валової, і там, припускаю, євреї і ночували. Все ж, думаю, ця неточність не є критичною, адже спогади були написані більш, ніж через 25 років після цих подій...

Ну і третя притока – колектор Сербської, куди я, власне, і направилася. Stinger був зовсім не в захваті від ідеї полізти у цю трубу висотою всього лиш 70 см, тож я вирішила не гаяти часу і чимшвидше шмигнула туди, щоб мене не встигли схопити за хвостика :) На жаль, гайнула я так швидко, що навіть не взяла телефона, щоб фотографувати побачене.
Шлях був нелегкий. Такими тунелями найзручніше пересуватися рачки, але, на жаль, цей варіант був неможливий, бо по дну колектора текли помиї, у яких густо плавали дрібні шматочки уже напів розчинених какашок. Мої бахіли від ОЗК закривали коліна лише наполовину, тому уся ця гидота легко могла зачерпнутися у них. Доводилося пересуватися гузьком. Причому, для того, аби зробити кожен наступний крок, необхідно було злегка піднятися, і тоді моя спина дуже неприємно ляпалася об стелю, обліплену мокрою пліснявою. Згодом, коли я вже звідти вийшла, одяг на спині і рукавах був мокрий і дуже брудний.
Ось загальна схема тої частини колектора, яку мені вдалося дослідити:



Як бачимо, реальність практично не збіглася із нашими очікуваннями. Принаймні хрестоподібного перетину старого та нового колекторів я так і не помітила.
Колектор вулиці Сербської загалом прямий, із невеликим поворотом на захід. Дорогою мені зустрілися дві західні притоки, що являли собою труби дуже невеликого діаметру. Крім того, у колекторі були три колодязі, що закінчувалися глухими люками. Останній, третій люк мав додаткову нижню кришку. Згодом, уже на поверхні, ми порахували, що, дійсно, на Сербській є 3 люки. Останній, той, що найближче до Галицького ринку, промаркований як ГТС, тобто телефонний.



Як вдалося з'ясувати, телефонні люки, на відміну від каналізаційних, усі мають подвійну кришку. Тобто я підлазила саме під нього. Мораль цієї байки така: не завжди маркування на люках  свідчить про те, що знаходиться під ними насправді ;).
Майже одразу за третім люком я натрапила на західну (ліву) притоку у формі яйця. Вона, на диво, була вищою і більшою за основний колектор. Яйце повертало трохи на південь. Зразу за ним я попала у просторий квадратний колодязь, збудований із цегли. На стелі виднівся люк. На підлозі лежала бита цегла, покрита тонким шаром болота. З колодязя сучасна оранжева труба вела до дощоприймача. Туди я уже не лізла. Знадвору було чути розмову якоюсь незнайомою мені іноземною мовою.
На іншій стіні цегляного колодязя був наспіх замурований портал у формі яйця. Зважаючи на паралепіпедальну форму цегли, повністю заткнути нею яйце було трудно, тож все залишили в отакому стані:



На те, що яйце замуроване  недавно, вказував заткнутий в одну із щілин уламок такої тротуарної плитки:



Також зі щілини стирчала якась палка. Можливо, це свідчить про те, що яйце замуровували з тамтої сторони.

Вийнявши шматок плитки і зазирнувши всередину, я побачила отаке:



Цегляний квадратний в профілі простір, якийсь коридорчик направо, а попереду завал із дрібного ґрунту (очевидно, насипався зверху).
Далі досліджувати було нічого, тож я поспішила назад.

Як потім з'ясувалося, Stinger, чекаючи мене, став свідком того, як хтось намагався витягнути з люка нашу шворку ;D

ЗеленаМиша

Після відвідин колектора вул. Сербської постала різка необхідність дослідити двір будинку на пл. Соборній, 2А. Саме там, якщо вірити спогадам, знаходиться люк, із якого 27 липня 1944 р. на поверхню вибралися євреї, що вижили під землею.

У книзі Кристини Хіґер "Дівчинка у зеленому светрі" подана дуже цікава фотографія, зроблена, вочевидь, саме в дворі будинку на вул. Соборній, 2А:



Через погану якість, люка на ній майже не видно, тому ось він, виділений червоним:



Добратися у цей двір виявилося зовсім непросто. Все ж, після численних перипетій та завдяки допомозі працівників кафе "На Соборній", мені таки вдалося попасти всередину і повторити світлину із книжки:



На світлинідобре видно, що люк навіть досі такий самий кривий, як тоді, у 1991 р. Бачите цю калюжку справа?))
На жаль, точно відтворити ракурс історичної світлини не вийшло: заважала "піраміда" зі стільців. Однак, я спробувала накласти старе фото на свою знимку:



Як бачимо, це, дійсно, саме та локація.
А ось завітний люк зблизька:



Тепер декілька слів про решту подвір'я. Люк там не один.



Окрім "єврейського" (під № 1), є ще два інші люки (№ 2 і 3), а також майже повністю забитий дощоприймач (4).
Ось фото:



На задньому плані видніється кухня "Біґос-пабу" і поштенні працівниці сього закладу, які дуже просили їх сфотографувати))

Припускаю, що під час підземної вилазки я потрапила під люк, розташований одразу під балкончиком (№ 3). Ця частина подвір'я найближча до вул. Сербської.
До речі, працівник кафе "На Соборній" стверджував,що до них уже приходили дослідники, які цікавилися історією євреїв у Полтві, і фотографували саме люк № 3.  Цікаво, хто то був? З яких наукових  джерел вони черпали свою інформацію? Надіюся, на ці питання ми знайдемо відповідь у близькому майбутньому. У всякому разі, зробимо все можливе, щоб добратися до люка №1 і перевірити усі гіпотези.

Також хочу звернути увагу товариства на той факт, що, згідно з поданим вище планом, усі люки розташовані на одній лінії, яка навскоси перетинає подвір'я будинку. Цілком можливо, що ці люки знаходяться над залишками кам'яного колектора, зображеного на карті львівської каналізації з 1885 р.:



Насамкінець, підсумок, який залишає більше запитань, аніж відповідей. Я спробувала накласти план колекторів, у яких побувала під час вилазки, на план подвір'я. Виходить, рухатися потрібно не крізь замуроване яйце, а в геть іншому напрямку...



ЗеленаМиша

Після публікації попереднього повідомлення у цій темі з'ясувалося, що версія про схованку євреїв саме під люком № 3 є надзвичайно популярною як серед аматорів, так і поміж серйозних дослідників Голокосту.

Історик Андрій Козицький вказав мені на джерело цієї інформації:
https://www.haaretz.com/jewish/new-recognition-for-a-righteous-gentile-1.5333930

Перед нами стаття на сайті ізраїльської газети "Haaretz". Публікація присвячена єврейській конференції Лімуд, що відбулася у Львові у листопаді 2014 р.

Лімуд – це така регулярна єврейська освітня конференція, під час якої відбуваються різноманітні майстер-класи, лекції та зустрічі. Ідея проведення таких заходів виникла у 1980 р. у Великій Британії, а з 2006 р. цей проект діє також на території колишнього Радянського Союзу. На фото у статті бачимо одного із засновників Лімуда на території СНД, Хаїма Чеслера (Ізраїль):



Ось та сама знимка з іншого джерела, але не обрізана:



А ось ще одна стаття на цю тему:

https://www.jta.org/2014/11/14/culture/in-lviv-a-holocaust-survival-story-gets-lifted-from-the-gutter

Як бачимо, пан Хаїм позує на фоні відкритого люка. Безсумнівно, це люк №3 у дворі будинку під номером 2А на пл. Соборній.

Як стверджують журналісти, ідея відвідати це подвір'я виникла у організаторів Лімуда далеко не випадково. Згідно з нескладними математичними розрахунками, у 2014 р. минуло 70 років відтоді, як група врятованих євреїв вибралася на світло дня із львівської каналізації. У зв'язку з цим Хаїм Чеслер вирішив запросити останню живу учасницю тих подій, Кристину Хіґер, до Львова і привести її у це знакове для неї місце. Однак, пані Кристина не змогла приїхати у зв'язку зі станом здоров'я.

Попри це, як бачимо, візит у подвір'я будинку на Соборній, 2А все-таки відбувся. Хто супроводжував туди пана Чеслера і чому було прийнято рішення, що євреї переховувалися саме під люком № 3, із журналістських матеріалів встановити не вдалося.

У зв'язку з цим я вирішила звернутися до представників  Лімуда, щоб усе це з'ясувати. Я поспілкувалася з Галиною Рибніковою, координатором проекту Лімуд в Україні, Молдові і Білорусі. Вона запевнила мене, що матеріали, подані у статтях, носять суто публіцистичний характер і не претендують на академічну точність. Отож, скоріш за все, Хаїм Чеслер просто помилився із вибором люка. Тим більше, що люк №1 знаходиться у закутку, тому цілком міг залишитися непоміченим. Зрештою, ресторани, які мають доступ до цього подвір'я, складують там свої столики, стільці і навіть сміття, що могло суттєво ускладнити пошуки.

Таким чином, у сухому залишку маємо, здається, один розвінчаний міф з історії львівських євреїв :) Хоча, остаточно про це можна буде говорити лише після того, як буде досліджено, що знаходиться під цими люками.

І ще одна цікава деталь: тоді ж, у 2014 р., Хаїм Чеслер поспілкувався з Андрієм Садовим, і вони домовилися, що на стіні будинку (у дворі чи на вулиці) буде встановлена меморіальна табличка на честь євреїв, які врятувалися у каналізації. Пройшло 5 років, і, як видно, таблички досі немає. Браття! Мусимо копнути міську раду з цього приводу ;D


Indigo

Цитата: ЗеленаМиша від 07.06.2019 01:38:33
Браття! Мусимо копнути міську раду з цього приводу ;D
я не проти долучитись

ЗеленаМиша

Пройшло уже непристойно багато часу з того пам'ятного дня 24 липня 2019 року, коли ми зі Stinger'ом наважилися дослідити тунель, описаний у моєму попередньому звіті.

До цієї акції ми ґрунтовно готувалися:
За сприяння Vasi4`a та Zel`i роздобули дві пари штанів від костюму Л-1 (хто не в курсі, то гумові штани по пояс), зарядили екшн-камеру та ліхтарики, зібралися з духом і рушили назустріч невідомому.

Шлях вздовж головного русла Полтви і по колектору вул. Валової ми пройшли мовчки, зосереджено уявляючи той хардкор, який ждав нас попереду. Вгодована полтв'яна жаба сумовито гляділа нам услід, ніби розуміючи всю складність та серйозність нашого завдання. 



Колектор під вул. Сербською цілком відповідав нашим очікуванням. Як і пів року тому, дно труби було густо всіяне напіврозчиненими какахами та, подекуди, битим склом,а стіни та стеля – затягнуті зеленою пліснявою і павутинням.



Ось так виглядає колектор вул. Сербської та спосіб пересування у ньому.
Якісніших фото зробити не вдалося, сорі :(

Пересуваючись таким тісним яйцем (70 см заввишки) інстинктивно починаєш відштовхуватися ліктями від стін (ну не місити ж руками какашки!). Як наслідок, потроху розумієш Іґнаци Хіґера, який жалівся, що протискаючись каналізаційними тунелями, до дірок протер собі сорочку на рукавах (Світ у темряві, ч. 3, р.1.). Поступово починали боліти коліна, адже дно яйця не плоске, а схоже на жолоб. Як виявилося, пересуватися по такій поверхні дуже дискомфортно.
Так мої ноги виглядали на наступний день після вилазки:



Страшно уявити, що тим самим вузьким та брудним тунелем каналяжі майже щоденно носили втікачам повні торби провізії та інших побутових речей,а самі євреї регулярно ходили цим колектором по воду та одного разу навіть пронесли крізь нього тіло матері Вайса, яка померла у схованці під пл. Соборною.
Нарешті, попри всі труднощі, колектор Сербської було подолано, і ми опинилися у описаному мною цегляному колодязі, тобто отут:



Там усе виглядало саме так, як я і описувала у попередньому звіті:



Бачимо і наспіх залатане газоблоком яйце, і шматки тротуарної плитки і навіть брусок, що стирчить над найвищим газоблоком.

Ось так виглядав простір за стіною (фото справа зроблено пізніше):



Було лише декілька нюансів, яких я не помітила при першому своєму візиті туди:
–   Стеля у приміщенні, яке знаходиться за стіною, не квадратна, а півкругла (склепінчаста)
–   Навпроти описаного мною замурованого тунелю знаходиться ще один, також замурований тунель (вказаний жовтою стрілкою):



Таким чином, виходить, що "цегляний колодязь", про який іде мова, був утворений шляхом спорудження двох стін поперек давнього кам'яного колектора, стелю якого розбили, щоб утворити доступ до люка.

Зорієнтувавшись у ситуації, ми дійшли висновку, що простір за стіною однозначно вартує ґрунтовного дослідження,тож, скориставшись методикою славетного Гордона Фрімена, проникли у замуроване приміщення. І не помилилися!
На підлозі тунелю майже одразу за стіною із газобетону лежали предмети, що безперечно свідчили про перебування тут людей у період нацистської окупації. Тепер я можу впевнено і по-науковому авторитетно заявити, що ми дійсно відкрили те місце, де майже рік переховувалася група євреїв із львівського ґетта, і про яке зняла свою стрічку Аґнєшка Холанд!
Далі слід перейти до опису самої локації та віднайдених там артефактів.
Спершу, однак, варто наголосити на тому, що під час свого першого візиту у підземелля ми, на жаль, не мали при собі якісної фототехніки, адже тягнути дзеркальний фотоапарат крізь колектор Сербської було б, погодьтеся, дуже легковажним рішенням. Відтак, 31 липня ми навідалися туди вдруге, на цей раз через люк. Завдяки «бластеру» Sunnyman`a вдалося усе якісно підсвітити та перезнимкувати, за що йому велика дяка і плюси :)
Таким чином, у подальших розповідях ви можете зустрічати фото- та відеоматеріали з обох вилазок.

До речі, про відеоматеріали! Оскільки ми очікували від вилазки чималу екшону і хардкору, то взяли з собою хардкорну екшн камеру, на яку задокументували події тої ночі. На жаль, давалася взнаки відсутність досвіду користування екшн камерою: їй явно бракувало світла, тож відео має досить прикру якість. Хоча, воно дуже добре передає умови, у яких відбувалася зйомка: кругом темно, тісно, незручно і нічого не ясно. Окрім репортажу з даної вилазки у відеоролику ви зможете знайти коротке резюме форумної теми "Євреї у Полтві" (для освіження матеріалу) та ПЕРШИЙ В ІСТОРІЇ АНІМАЦІЙНИЙ ФІЛЬМ ПРО ПОЛТВУ. На саму тільки зйомку цієї стопмоушн анімації у нас пішло три вечори і 115 фотокадрів! Тож просимо до перегляду:



Але майте на увазі: ми не блогери і не кіношники, знімали на камеру-обскуру, монтували на колінках, звук записали на друшляк. Тож дуже не лайте та відсипте лайків початківцям ;D

Щоб якось структурувати свою розповідь, переношу опис тунелю та знайдених у ньому речей у наступний звіт, а тут закінчу повідомленням із форумного чату, яким ми вночі 25 липня 2019 р. повідомили про щасливе завершення вилазки.



P.S. Велика подяка Roy`y за допомогу у підготовці візуальних матеріалів

ЗеленаМиша

ПАЛАЦ. ПЛАН ПРИМІЩЕННЯ.
Отож, 24-25 липня 2019 ми зі Stinger'ом відкрили (у прямому і переносному значенні) місце, де група львівських євреїв переховувалася з 5 липня 1943 по 27 липня 1944. Оскільки приміщення було значно просторішим за попередні схованки, Кристина Хіґер у своїй книжці називає його «палацом».
Тут і далі я викладатиму докази, які підтверджують, що відкрите нами приміщення – дійсно той самий «Палац».

Однак, перш, ніж описувати знайдені у підземеллі артефакти, варто з'ясувати, як воно виглядало. Ось панорамне фото локації:



А ось план тунелю, намальований мною на підставі обміру:





Для порівняння повторно наводжу тут опис єврейської схованки в районі церкви Андрія, складений мною на основі спогадів Іґнаци Хіґера:



Отож, тунель, знайдений за стіною із газоблоку, майже цілком відповідає поданим у таблиці характеристикам: побудований із голого вапняку, що за роки експлуатації уже встиг добряче вивітритися, він дійсно був схожий, скоріше, на печеру, аніж на рукотворний канал (див. фото вище). Своєю формою він, як і записано у мемуарах, нагадує латинську літеру V (див. план тунелю).
Що правда, розміри цього приміщення дещо відрізнялися від поданих Хіґером. Ширина тунелю становила не 85 см, а 1 м. Також висота склепіння була явно більшою, ніж 130 см, оскільки я могла стояти там у повен зріст (мій зріст більше 170 см). Можливо, у рукописі мова йшла про 180 см, але цифра 8 була написана нечітко.
Окремої згадки вартує також довжина тунелю.
Як видно із фото вище, тунель закінчується обвалом, схил якого покритий дрібними крупинками землі,а це свідчить про те, що ґрунт перебуває у тунелі не так уже й давно, бо ще не встиг злежатися. Ніби на підтвердження моїх слів, на вершині обвалу лежала обгортка від льодяника "Капрі". Таким чином, можна припустити, що земля разом із дрібним сміттям поволі сиплеться зверху крізь щілини у склепінні, тож 80 років назад тунель цілком міг бути довшим, аніж зараз. Як далеко він простягався у ті часи, ми, на жаль, не знаємо. Нині його довжина – близько 4,5 м
У другому "рукаві" тунелю ситуація та ж сама: обвал у кінці. Однак, перед ним знаходиться своєрідний "фальшивий обвал": купа землі, уже не свіжа, а досить злежана:



На схемі вище цей насип також позначений.
Очевидно, колись цей ґрунт діставав до стелі і дещо скорочував тунель, але з часом земля осіла, і зверху утворився вузький лаз, крізь який видніється невелике продовження тунелю, яке закінчується уже справжнім глухим обвалом. Здогадалися, що це? Я думаю, насип посеред тунелю - це той ґрунт, який євреї насипали у червні 1944 р., побоюючись, що німці викриють їхню схованку під час земельних робіт у скверику коло церкви Андрія.

ЗеленаМиша

ВІДНАЙДЕНІ АРТЕФАКТИ

Попри усе сказане вище, головним доказом того, що описане нами підземелля дійсно служило єврейським схроном, є знайдені там предмети. На понижчому плані вони позначені синіми крапками та пронумеровані.



1.   Миска
2.   Відро
3.   Пляшка
4.   Великодній баранчик
5.   Скло у стіні
6.   Тримач від примуса
7.   Помпа від примуса
8.   Невідомий предмет (можливо, основа дерев'яної лавки)
9.   Ліхтарик
10.   Пляшка від ліків
11.   Ополоник
12.   Ножик
13.   Монети
14.   Гільза
15.   Цвях


Нижче подаю фото та опис знахідок за групами.

ПРИЛАДДЯ ДЛЯ ЇЖІ

Зі спогадів Іґнаци Хіґера довідуємося, що в період перебування у схованці під пл. Собрною група євреїв мала у своєму розпорядженні два примуси. Один із них вони принесли з колишньої території ґетта, пробравшись туди через залаз під бараком Вайса, другого їм приніс Л. Соха. З допомогою цих примусів одна з єврейок-утікачок, Геня Вайнбергова, щоденно готувала на обід суп із картоплі, який потім розподіляла між усіма присутніми. Також достеменно відомо, що євреї варили собі ячмінну каву з цукром.
Виконання описаних вище дій передбачало наявність у підземеллі базового кухонного інвентарю. Окрім уже згаданих примусів, мали бути також ножі та ложки (можливо, навіть виделки), тарілки, горнятка для кави, "каструлі і скворідки"(Дівчинка у зеленому светрі, с.175) і, звісно, черпак для набирання супу. Не варто забувати також про "десятикілограмові металеві банки з-під варення", що використовувалися для зберігання цукру та круп (Світ у темряві, ч.3, р.3).
І дійсно, деякі з цих предметів нам вдалося виявити в ході дослідження підземного тунелю під пл. Соборною.

Деталі від примуса.

Незважаючи на те, що у євреїв було два примуси, нам вдалося відшукати лише окремі фрагменти, пов'язані із цими пристроями. Ось вони:


Помпа для нагнітання тиску у примусі.
Коли ми тільки її знайшли, я подумала, що це залишки багаторазового скляного шприца. Про справжнє походження цього предмету здогадалася уже згодом.


Тримач для встановлення посуду на примус

Ось як ці деталі вписуються у конструкцію примуса (картинка вибрана довільно):



Якою саме моделлю примуса користувалися євреї, визначити, на жаль, неможливо: надто мало деталей залишилося, а пальники різних виробників між собою не сильно відрізнялися.
Інших деталей примусів, зокрема, латунних бачків, у тунелі виявлено не було.

Ополоник

Оскільки євреї варили супи, одним із обов'язкових інструментів їхньої імпровізованої кухні був черпак, залишки якого нам вдалося віднайти у підземеллі:





Черпак виявися алюмінієвим. Можна припустити, що  раніше він виглядав якось отак:



Як бачимо, чаша черпака на останньому фото скріплена із ручкою за допомогою трьох заклепок, розташованих у формі трикутника. Дірки на корпусі викопного черпака також формують трикутник:



Скоріш за все, в ході експлуатації в ополоника відвалилася ручка, і євреї зробили спробу поремонтувати її, приробивши залізну петельку, яка видніється на фото вище. Ручку від черпака віднайти поки що не вдалося. Первинно діаметр черпака був між 8,5 та 10,5 см. Зігнути його могли, між іншим, самі євреї, намагаючись пристосувати до наливання супу чи кави у невеликі посудини.

Ніж




Звичайний обламаний столовий ножик. Лежав у горизонтальній щілині кам'яної кладки при самому вході до криївки, під каналізаційним люком. Коли робітники почали зводити стіну із газобетону, він опинився ззовні цієї стіни, фактично у новоствореному каналізаційному колодязі.

Пивна пляшка



Одним із перших предметів, які попалися нам на очі у колишній єврейській криївці, була пляшка з-під львівського пива. За винятком окремих подряпин та потертостей, вона дуже добре збереглася. На ній видніється напис STAATSBRAUEREI LEMBERG UNVERKAUFLICH, що перекладається як ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА БРОВАРНЯ. НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ ( або НЕ ПРОДАЄТЬСЯ). Тут https://reibert.info/threads/pivna-pljashka.909914/ стверджується, що пляшка відноситься до періоду німецької окупації Львова.

Пляшечка з-під ліків



Лежала поруч із пляшкою з-під пива. На жаль, ніяких клейм на ній немає, тож її вміст та походження залишаються невідомими. У спогадах Іґнаци та КристиниХіґерів немає жодних згадок про ліки.
На донці пляшки видніється число "60", що позначає її об'єм.

Уламки скла у щілинах стін




Як уже зазначалося, стіни тунелю побудовані із вапняку, тож з часом між блоками утворилися щілини. Кристина Хіґер писала: "[...]мій батько вигадав, як нам зберігати харчі,щоб їх не об'їдали голодні пацюки. Він зробив маленьку поличку,де збирався тримати те, що швидко псується. За деякий час пацюки розвідали цю поличку й лазили на неї по стіні.Тоді в тата з'явилася ідея насипати на поличку бите скло, щоб захистити наші мізерні запаси хліба: він сподівався, що пацюкам важко буде подолати осколки. На скло побили кілька пляшок, які знайшлися в каналізації. Це допомогло на деякий час,аж поки пацюки не здогадалися лазити знизу по поличці, чіпляючись за дерево кігтиками, а потім, знайшовши щілинку в стіні, вилазити на поличку, не наступаючи на бите скло" (с. 178). Очевидно,євреї запихали бите скло також у щілини між каменями, прагнучи створити якомога більше перешкод для щурів. У всякому разі, скло не могло само по собі туди попасти. Дана знахідка – беззаперечний доказ того, що хтось справді мешкав у цьому тунелі.

ЗеленаМиша

ЛІХТАРИК

Однією з найцікавіших знахідок у схованці під пл. Соборною виявився ліхтарик.



Як видно із фото, ліхтарик добряче підгнив, тому візуально визначити його модель було непросто, тим більше, що всі вони дуже схожі між собою. Розміри нашого екземпляра 7х11х2,5 см, досить класичні для таких ліхтариків.
Однак, якщо придивитися, окремі характерні особливості таки простежуються:



-   Одна пласка лінза, що кріпилася на виступаючому вверх обідку (якщо придивитися, то на фото можна побачити сліди від обідка). Діаметр скла – приблизно 4 см.
-   Вимикач-крутилка знаходиться зверху.
-   На правому боці розташований замок-зажим, який, по всій видимості, був прикріплений до нижньої половинки ліхтарика (це важливо, адже деякі моделі, навпаки, мали зажими на верхній частині корпусу). Конкретно у випадку нашого ліхтарика зажим був напіввідкритий і застиг у такому положенні.

Для проведення повноцінного дослідження ми зі Стінгером прийняли рішення тимчасво демонтувати скельце ліхтарика.



Під скельцем знаходився рефлектор, що намертво прикипів до скла та корпусу. На жаль, лампочки всередині цієї імпровізованої капсул часу не виявилося. В ліхтарику також бракувало батарейки і запасної жарівки, що мала кріпитися у спеціальне гніздо зліва від рефлектора. Так виглядає, що перед тим, як покинути цей пристрій у підземеллі, з нього забрали усе цінне.
Зсередини ліхтарик, на щастя, зберігся значно краще, аніж ззовні. Як виявилося, він має досить характерну будову контактної площадки:
- зліва від основного контакту знаходився тримач для додаткової лампочки.
- контактна пластина розташована горизонтально

Впродовж декількох днів я марно блукала просторами інтернету в пошуках ліхтарика схожої будови. Під опис частково підпадали тільки ліхтарики польської фірми DomGos (як не трудно здогадатися, назва походить від слів dom  і gospodarstwo).



Ці ліхтарики мали дуже схожу будову контактної площадки, але в усьому іншому значно різнилися від нашої знахідки. Зважаючи на те, що фірма DomGos існувала уже у соціалістичній Польщі, і її розквіт припав на 1970-1980-і роки, у ліхтариках їхнього виробництва було досить багато пластикових деталей. Крім того, більшість моделей ліхтариків DomGos оснащувалася повзунковим вимикачем, що розташовувався на правій бічній панелі



Не знайшовши нічого підходящого серед фотографій у мережі, я за допомогою дзеркальця та маленької лампочки дослідила внутрішню частину передньої кришки, і виявили там отакий тиснений значок:



Під значком проглядався якийсь тиснений напис, але розчитати його не вдалося.

Завдяки цій інформаціїя, нарешті, змогла ідентифікувати знахідку. Виявляється, це ліхтарик, що виготовлявся у 1930 рр. у Ченстохові на фабриці "Elektrodyn" (засновник - Каземир Рутковський). Даний пристрій входив до спорядження польських солдатів та поліцейських, а також використовувався цивільними службовцями на зразок залізничників. Крім того, звичайні громадяни  могли цілком законно купити ліхтарку "Elektrodyn" у магазині. Не дивно, що на польських інтернет-барахолках з антикваріатом можна знайти немало "електродинів" у різному стані збереження. Тут https://allegro.pl/oferta/stara-polska-latarka-elektrodyn-wrzesniowa-1939-8809156961 за 245 злотих продавали таку ж ліхтарку в ідеальному стані. Фотографії копіюю сюди, оскільки після продажу даного лоту вони пропадуть із Алегро.






















У повоєнний період фабрика Elektrodyn продовжувала існувати, і після кількох змін назви у 1973 році приєдналася до (барабанний дріб) Об'єднання із виготовлення виробів повсякденного вжитку "DomGos". Тобто схожість була зовсім не випадковою :)

Але повернімося до історії євреїв, що переховувалися у каналізації. Ні у спогадах Іґнаци Хіґера, ні у книзі його дочки Кристини немає прямої згадки про електричного ліхтарика. У текстах згадуються просто "ліхтарики", і нерідко з подальшої розповіді випливає, що автор мав на увазі карбідки.
Зокрема, за свідченням Кристини і її батька, каналяжі користувалися саме карбідними лампами. З точки зору практичності вони дійсно були значно кращі від електричних ліхтариків: світили яскравіше, менше потерпали від підвищеної вологості та й карбід був, мабуть, куди доступніший, ніж квадратні батарейки.
Також варто згадати, що коли євреї сиділи під Марією Сніжною, їхню схованку виявив сторонній каналяж. Кристина Хіґер пише про це так:"У нього був ліхтарик, і він посвітив углиб, але промінь світла був занадто слабкий для того, щоб розігнати темряву. Доглядач побачив лише нагромадження безформних тіней..." (с. 163). Цілком можливо, що у каналяжа був саме електричний ліхтарик, який уже розряджався. Можливо, це був якийсь начальник, якому для виконання посадових обов'язків вистачало світла жарківки і не бракувало коштів на батарейки.
У спогадах Кристини Хіґер є також згадки про ліхтарик, який був у її батьків. Зокрема, вона пише, що ще на самому початку, як тільки євреї масово спустилися в Полтву, і Хіґери заховалися від тисняви у тунелі нижче по течії від мостика, Іґнаци залишив їм ліхтарика, а сам пішов шукати у натовпі свого швагра Кубу. Коли мама Кристини почала переживати, що його довго немає, то взяла за руки обох дітей і пішла шукати чоловіка. Таким чином, вільної руки для ліхтарика у неї не залишилося, а віддати його дочці вона не наважувалася, побоюючись, що Кристина його впустить. Тому вони мужньо просувалися вздовж бортика основного колектора у повній темряві.
Що то був за ліхтарик? Електричний чи, може, мова йде про карбідку? Невідомо. Але цілком можна припустити, що, готуючись до спуску під землю, Хіґер подумав про засоби освітлення. Свічки свічками, але він міг спробувати роздобути щось серйозніше, наприклад, електричний ліхтарик, який, мабуть, був доступніший за карбідки, відведені для професійного використання.
Далі Кристина пише, що у схованці під пл. Соборною вони дуже активно користувалися двома карбідними лампами (с.176): " Ми читали при світлі карбідної лампи. Ці лампи вельми полегшували наше підземне життя. Лампа у нас була від самого початку,але користувалися ми нею дуже економно.Але потім Соха почав приносити карбід — такий сірувато-білий порошок.Використаний карбід ми на купку зсипали на виході з Палацу. Тепер, коли карбіду в нас було доволі,ми гасили лампу дедалі рідше.А цеозначало, що в нас з'явилося набагато більше часу на читання, навчання й інші справи. Звісно, ми, як і раніше, довгі години сиділи без світла, але все-таки вже менше."
Жодних, хоч би найменших слідів карбідової лампи у підземеллі нам відшукати, на жаль, не вдалося. Натомість маємо електричний ліхтарик.


ЗеленаМиша

Окрім речей, покликаних задовольняти елементарні життєві потреби людського організму, у криївці також було віднайдено артефакт, що відноситься, скоріше, до категорії святкового декору, а саме великодній баранчик. 



Баранчик (ягня, агнець) є пасхальним атрибутом як для юдеїв, так і для християн. Однак, кожна із цих релігій трактує образ ягняти по-своєму. У юдаїзмі баран – цетварина, яку в ході Песах приносили в жертву Богові. Послідовники Христа переосмислили цю традицію і наділили її новими сенсами. Апостол Йоан пише у своєму Євангелії про Ісуса Христа: "Оце Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу!". Таким чином, для християн ягня є символом Ісуса, який віддав Себе в жертву за гріхи світу і воскрес , перемігши смерть. Саме цю перемогу символізує прапор, якого баранчик тримає переднім коптцем:



Віднайдена у підземеллі фігурка добряче постраждала, але на ній ми чітко бачимо дірочку, у яку мав би вставлятися той самий прапорець.



Такі фігурки є обов'язковим атрибутом католицької великодньої традиції. Натомість для православного обряду більше властиві баранчики із тіста та без прапорця.
Зважаючи на все вищесказане, виникає питання: як же цей християнський артефакт міг опинитися  у криївці, де переховувалися євреї? Відповідь знаходимо у спогадах Іґнаци Хіґера, який пише: "Були у нас також свої урочистості та розваги з нагоди Нового року і Судного дня, а також з нагоди Різдва та Великодня, що було жестом у сторону наших опікунів [Сохи і Врублевського]"(Світ у темряві, ч.3, розділ 3). Отож, великодній баранчик, скоріш за все, був принесений у підземелля каналяжами для створення святкової атмосфери.


Golem

Перепощу сюди свій пост з ФБ. Він допоміг більшій кількості людей дізнатися про грандіозну роботу пророблену Олександром та Гандзею.

---

Нарешті команда Експлорера знайшла місце де Євреї півтора роки переховувалися в Полтві. Воно знаходиться під площею Соборною. Там є два сухих коридори які ще залишилися з середньовічної дренажної системи. Довжина кожного коло двадцяти метрів. Ці коридори давно не використовуються як каналізація. Тому там сухо та можна спокійно перебувати довший час.

Вхід в підземелля де колись переховувалися Євреї. Праворуч за кладкою є вихід в Полтву. По драбині можна туди дістатися через люк


Гандзя Тичка - ініціатор дослідження Євреїв в Полтві. СИдить в земляному проході в сторону Бернандинського Собору


Другий засипаний хід в сторону Галицького Ринку


Потрапити в це місце можна двома шляхами. Через люк на літньому майданчику кафе навпроти церкви Андрія. Або як Євреї - з Полтви. Сюди веде хід від пам'ятника Міцкевичу по вулиці Валовій та Сербській. Останні двісті метрів треба повзти навкарачки по каналізаційній трубі. Шлях, розташування та конфігурація сховку повністю відповідають спогадам Іґнаци Хіґера.

Сучасний люк кудою тепер можна легко потрапити всередину


Але потрібна драбина. Я її придбав спеціально для цих досліджень. Ми так її і називали "Єврейська Драбина"


Вид з підземелля на вхід. Сучасна замурована кладка відділяла дощову воду і ПОлтву від цього підземелля


Вихід у Полтву


Саме так Гандзя та Євреї сюди колись потрапили


Підземелля ці невеликі, на одну-дві сім'ї. Стояти в повний ріст не вийде, потрібно згинатися. Ну але як ще їм було вижити?! Їжу та необхідні речі їм приносили ззовні працівники каналізації. Спочатку за гроші. А потім зі співчуття. Так тривало довгих півтора роки. Коли прийшла радянська влада знесилені Євреї вибралися на сонячне світло і описали свої пригоди в книжці.

Олександр досліджує залишки предметів у підземеллі


За роки дно вкрилося грунтом. Тому потрібнор було брати металдетектор


Ооо! Знахідка!


Навіть зараз, за стільки років тут вільно може розташуватися група дослідників




Нарешті ще одна загадка Львова розкрита. Я щасливий що був до цього причетний. Але основну роботу проробила Тичка Гандзя та Стінгер. Гандзя професійний історик. Вони ж виявили «на підлозі тунелю ... лежали предмети, що безперечно свідчили про перебування тут людей у період нацистської окупації.» Зараз в тунелі знаходиться ще доволі багато намитої дощем глини. Можливо під нею будуть нові знахідки.

Залишки старих речей в підземеллі


Цегла з клеймом яка використана для підмурування підземелля


Щось є!


Цей новий цвях вбитий в середньовічну муровану кладку. На нього вішали їжу шоб вберегти від щурів та мишей


Гуляючи площею Соборною чи проводячи Екскурсії Львовом зупиніться коло цього люка. Згадайте про сильних духом людей що витримали під землею довгих півтора роки. Є ідея встановити на цьому місці пам'ятний люк та включити його в екскурсійні маршрути. Все таки це наша історія!

Мені приємно було долучитися та допомогти в цих пошуках!


Постановочне фото у Полтві в память про Євреїв яких вона врятувала
Дігери всіх країн єднайтеся!

Igor Procyk

Доброго дня. Прошу підказати чи існує книга спогадів Ігнація Хіґера в українському перекладі? Я б охоче її придбав. Дякую.

Maksym Tkachenko

Моє шануваннячко ! Ганно, я в захваті від Вашої знахідки , це неймовірно круто ! Дякую Вам за Вашу наполегливість та історичний інтерес. Неодноразово чув про євреїв в Полтві, але більше сприймав ці чутки і новини як якусь міську легенду. Ця тема дійсно варта уваги, Ви молодчинка. З дозволу залишу тут посилання на інтерв'ю
https://zaxid.net/meni_spershu_zdalosya_shho_tse_vigadana_istoriya_n1525923

ЗеленаМиша

Дуже дякую панам Ігорю та Максиму за увагу до нашого дослідження! Щодо спогадів Іґнаци Хіґера, то, вони, на жаль, існують виключно у польському виданні. Цю книгу можна знайти у Центрі міської історії у Львові, а також у форматі аудіокниги (посилання на мій гугл-диск з цією книгою - у давніших повідомленнях даної теми

300 Гості, 0 Користувачів