Автор Тема: Закинута РЛС "Памір" в Карпатах або Купола, Темнатик, Шаріки і ще Перкалаба  (Прочитано 3581 раз)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Гора п’яти назв бо Памір але не на Кавказі, Купола але не на церкві, Темнатик але не на Боржаві, Шаріки але не на Весіллі в Булгакова, зрештою просто гора де знімали кліп Джамали на Євробачення, а ще Перкалаба але не музична група.



Приїхав я додому після триденного походу, розклав на підлозі у гостьовій свій намет та спальник аби сушилися заким буду в штатах і цей запах неначе вернув мене думками назад у минуле: ми ночуємо на долівці у вівчарській колибі наскрізь просяклій овечим запахом - спочатку бридким та рвотним, а згодом навіть місцями приємним. Намет і досі так пахне травами з галявинки коло Кляузи наче це зовсім не намет, а мішок якогось Карпатського Чаю. Ну і пилюка на рюкзаці з села Перкалаба, яка просочилася навіть у закритий багажник бо до села в одну сторону всього лише якихось 50 км бездоріжжям. Я щойно вернувся з місць де зірки видно навіть краще ніж в ілюмінатор космічного корабля, куди совєти засилали людей як «в Сибір» бо знали шо звідти не втечеш і де ще й досі пересуватися дорогами місцевого значення бажано лише на позашляховику.

Однозначно: якщо це і не похід року то похід десятиліття то точно. Нас зібралося восьмеро завзятих і в нас була мета – забратися у такі місця куди не часто попадеш, де дідько каже надобраніч а батарея в телефона не розряджається взагалі, бо зв'язок перестав тягнути ще три години їзди тому. Ідею поїхати на Памір подав Сегфолт, типу нема чого на одноденки в стилі «Борислав Ригає» їздити. Якщо вже кудись і пхатися, то так жеби було епічно. Пхатися туди, куди без машини фіг і доберешся, а якщо і доберешся - то так там і лишиться. Бо впаде сніг і наступна маршрутка буде аж навесні. Цим об’єкт закинутої РЛС і був унікальним, а ще якраз в новинах проскочила мулька шо обєкт почали демонтовувати. Тож ми гнали на всіх парах аби може востаннє попасти на це чудо людської природи яке в свій час моніторило літаки від Чернівців і Бехареста аж до Львова та Умані.



Ну думаю я публіку зацікавив, тепер можна і до деталей переходити, щоб получився звіт з описом маршруту. Кажу зразу: аби просто попасти на Шаріки, переспати з ними і вернутися назад у Львів то вистачить і двох днів. Але є небезпека шо дупа зростеться від довгого сидіння в автомобілі. Бо їхати в одну сторону аж 8 годин без великих зупинок. Ну і раз вже попав в ті краї то гріх не побувати в Перкалабі – селі що дало назву однойменній музичній групі.

Їхати туди далеко відповідно речей треба багато. Тому докупив я си багажник на дах Джимміка бо точно знав шо з нами поїде Ромчик, а він чувак немаленький і Рюкзак в нього теж буде огого. Друга машина була Дастер. Він мужньо витримав дорогу і всюди проходив жваво та без скрипу. Але нам заканало і була ідеально-осіння суха погода, в слякоть чи дощ було б відчутно тяжкіше.



Я з подивом для себе виявив що тепер на Експлорері, як і в будь якій достатньо розвиненій соціальній структурі чи як то прийнято зараз казати в «злочинному угрупуванні», є чіткий розподіл ролей на вилазках. Наприклад Міша любить і вміє готувати, тому в нас були чудові свіжі пиріжки з легенями в його виконанні на обід та казан м’яса з картоплею на вечерю. Відповідно ми з собою в похід брали лише бухло та ніштячки до пива. Бо саме пиво Ромчик купив в сільському придорожньому магазині у шклі. І хоч воно було свіже і холодне, але добряче підмочило свою репутацію вилившись через корок в багажник на даху. Добре шо мудрі люди поробили в тому багажнику дирок і тому пивом штиняв тільки найнижчий рівень багажу. А ше ті самі люди радять брати в похід пиво в пластмасі. 😊 Чи, наприклад, Руфус: його хоч з нами і не було, але навіть дистанційно він був джерелом позитиву та цікавих історій за своєю участю які ми травили всю дорогу.

Зібратися ми домовилися коло Ашану на Стрийській о 8-30. Я був 8-27 і виявив що всі вже на місці і чекають тільки мене одного. Вав, ото організація, ото порядок! Ніхто не спізнивсі, ніхто не біжить докуповувати засоби інтимної гігієни в Ашані, ніхто не дзвонить зі словами «Я вже виходжу». Навпаки, всі один одного підганяють заталуватися в машини бо нетерпиться побачити ціль. Ну а далі дорога до Кутів пролітає повз мою увагу. Одна півкуля мозгу повністю перемкнулася на атмосферу всередині салону, інша – слідкує за дорогою. Півкулями дупи і ще дечого я думати ще не навчився, відповідно нема чому і коли нудьгувати. Ба більше, як Лілу з Пятого елементу запоями дивилася ютюб з історіює людства, так само і я наче підліток порнографію впитую «must know» культуру та фолькльор Експлорера що виник за останні вісім років коли я активно не лазив. Вав, та тут матеріалу не на одну дисертацію про сучасні субкультури і вплив кажанів на розвиток інтернету у Львові.

Коли Експлорер ще зароджувався ми на вилазки їздили на Таврії. Ці часи залишилися в звітах теплими душевними спогадами де всім тісно колінам але комфортно душі. Тепер ми знову разом але на цей раз в Джимміку, нам знову добре бо чим менший салон автомобіля тим концентрованіша буде атмосфера всередині. Звісно якщо попадуться мудаки то виникне ланцюгова реакція як в атомному реакторі, водій вибухне та висадить всіх пасажирів коло дороги. Але в нашому випадку ми генерувати лише позитивну енергію в чистому її виді, якою і живилися аж поки не настав обід.

При виїзді з Косова по дорозі на Кути є закинута база відпочинку у Лісі. Крім дроту на брамі на місці колодки її ніхто не охороняв. Ми вивантажили булочки та пиво і смачно закусили, пошурхуючи ногами під столиком в оточенні золотого букового лісу. А заодно і познайомилися та поексплорерили місця навколо. За кермом другого автомобіля їхав засновник та автор назви «Експлорер» Діма з дружиною. До них сіли Міша Печерний та Юра Христофор (Колумб). І якщо з першими трьома все менш більш зрозуміло то Юра був для нас новою та дуже відважною людиною. Він знайшов форум по рекламі Екскурсій в Полтву і, не вагаючись, не побоявся підписався на триденний похід фіг знати куди фіг знати з ким, ризикуючи попасти в компанію напів-людей напів-діггерів-людоїдів якими нас деколи уявляють собі прості люди. І так кумедно було чути на форумі видавців «Ой, та бачу ви нормальні хлопці, а можна моя донька піде з вами в Полтву? А то саму її відпускати страшно.». Хм, таа це пропозиція від якої важко відмовитися. 😊

Зі мною в Джимміку їхав Плашкохантер якого я чомусь постійно називав Богданом але за це жодного разу в писок так і не получив, Ромчик, один з перших моїх попутчиків ще з старих добрих часів і Електричкінг, який всю дорогу був в шоці що воно само їде без рельсів і навіть без дротів, тому мовчав та роздумавав про сенс буття поза ЛЕП.

Є ідея що на наступний раз на такі масштабні вилазки треба брати якийсь бус-всюдихід, аби всі були разом а не в двох окремих машинах. Подібно до атомного реактора: чим більше ядрьоного пального тим більше він виробляє енергії. І не потрібно буде чекати зупинки на пересик щоб поспілкуватися з другою частиною групи.



До Косова дорога ідеальна. Далі ямо-асфальт. Після Кутів дорога з розбито-асфальтної переходить в грунтово-камяну. Тепер вже нема ям і їхати можна куди швидше. Правда якшо попереду машина то рулуєш «по приборам» що в руках Ромчика, бо взагалі нічого не видно стільки підіймається пилюки. Зупиняємося біля пам’ятника «Тарасу Шевченку» з могильним вінком від «Членів клубу інтелігенції Косова». Хтось звертає увагу шо в назві вінка помилка, але ж покійнику на це байдуже.

Я роздивляюся навколишні по бескидським міркам «гори» а по місцевим «горби». Ця частина України нагадує фільми про Аргентину коли масивний трафік йде вузькою запилюженою камяною дорогою над самісіньким проваллям. Навколо гори та неймовірної краси природа, а також старі автентичні будинки аборигенів. Буковина це ідеальне місце для автоподорожей подалі від цивілізації. Тут годинами можна їздити лісами та полонинами, безліч разів переїжджати річки та потічки, минати перевали та так і не натрапити не то шо на залишки асфальту, а й на зустрічну машину відмінну фіри з сіном від лісовоза. На цій дорозі можна розслабитися за кермом та уявити себе перед телевізором де крутять Діскавері з еротичними картинками нагої природи, яку на відпочинку випадково піддивився вправний оператор.



На полегливо рекомендую всім мати ЖПС і карту. Ми користувалися і тим і тим. Про то що вже почавсі підйом на Темнатик ми дізналися по колючому дроту який можна було зачепити рукою струшуючи попіл з вікна машини на дорогу. Ми з Кутів заїхали через Путилу в Щипіт, а документи в нас ніхто так і не перевіряв. Я що, даремно робив ті всі дозволи?! Але якби їх не мав то точно би десь та й провірили. Ну фіг з тим. Найбільший прикол був у Юри, який робив дозвіл сам за день до вилазки. Він подзвонив до прикордонників і ті йому скинули мою заяву з усіма нашими паспортними даними та сказали шоб він вписав себе там внизу. Ото захист персональних даних, ото я розумію!



Піднімаємося потроху догори, дорога рівна з невеличким підйомом, все чекаємо коли ж нарешті почнеться жесть або хоча б оффроад. Та недочекалися, справа у вікно раптом вигулькнули куполи і нас ніби блискавкою прошило наскрізь, відчуття наче ти вперше в житті побачив цицьки! Ми швидко забули про свої дупи і 8 годин дороги та кинулися до…. колиби швиденько займати місце. Це я жартую, просто під Темнатиком є дуже комфортна колиба з водою, пічкою, вікнами та купою місця всередині. Ми лишили там свої речі, пересвідчилися шо інші туристичні групи будуть ночувати на вершині в бараках і пішли фоткати захід сонця на фоні Шарів. Саме так, Шарів а не «шаріків» бо ці кулі діаметром понад тридцять метрів та з таким ехом, що «в горах Москаль» всередині відбивається мінімум двадцять разів.

Пішки від колиби до Куполів йти 10 хв, але ми підїхали на машинах, їм же, маленьким, теж кортить побачити це чудо нашої оборонки. Описувати Шаріки нема сенсу, є фотки. Купола круті, вони акумулюють енергію з космосу і віддають тобі її просто так, тому що вони добрі. Мало в Карпатах є настільки позитивних місць як Темнатик. А краєвиди просто зашкалюють, якби не захід і зимний вітер то так би ту і лишилися аж поки очі не засльозяться на це все дивитися. Самі куполи всередині порожні і доволі брудні, туди можна заїхати машиною і переночувати в разі грози. Але там трава не росте і болото, вже краще намет розстеляти десь коло лісу.






















На Темнатику зустріли військового сторожа який охороняв місце розкопок бункера. Саме так, ніхто куполи не розбирав, просто викопували на метал старі бункери які ніякої цінності не несли. Але преса любить робити скандал з нічого, тому після розголосу цей металобрухт обнесли біло-червоною стрічкою типу «опечатали» і приставили туди цілком адекватного дядька це все стерегти.

Ну а далі традиційне таборування в пятизірковій колибі класу люкс без щілин і навіть з цілими  скляними вікнами. Пічка там нормальна, димом не затягувала. Вода є десь за сто метрів в сторону Темнатика коло перших ялинок, дрова теж були заготовлені. Електричкінг все акуратно позамітав, ми позносили смердючі чоботи в другу кімнату і замість них покидали свої каремати. Місця цілком досить щоб розмістилося 8 людей, є окремо кухня з великим столом і горище. Але як можна сидіти там всередині якщо надворі таке небо! Далеко навколо жодних освітлених міст та автострад, жодних підприємств щоб забруднювати повітря. Тому зірки світять навіть краще ніж в 90-і коли вечорами без світла сиділо пів України.


















Вночі у нас наробилася ідея для нового стартапу - спальний мішок зі звуконепроникного матеріалу. Щоб він глушив храп інших і не випускав твій назовні. Бо в того хто ставав в туалет вночі складалося враження ніби то Мейсон знайшов собі Сару, наробив їй дюжину малих пуцьвіріньків і всі вони разом тихо мирно храплять десь поруч у стайні, аж шибки дрижать. Чи то в мене просто нема музичного слуху і насправді всі ми храпіли були в ритм, просто в декого всередині контрабас а в декого сопілка.

Можу слуху в мене і нема, як і голосу та таланку, але моці хватає. Тож коли я дістав свою трембіту, коли приклав її до вуст і дунув - то аж з шаріків фарба повідпадала. Ти вже ніби і перестаєш грати а воно далі вібрує та резонує. Вже склав трембіту назад в машину, а з дальніх гір до тебе все приходить і приходить відбита мелодія яку ти грав кілька хвилин тому.





План був такий: ми їдемо на Джимміку вниз подивитися яка там дорога в Серату. Якшо гуд – спускаємся туди Дастером і звідти на ГЕС і в Перкалабу пару км. Щоб попасти на цю дорогу потрібно спуститися пару сотень метрів вниз як назад в Шипіт вертатися і там буде різкий поворот направо. Дорога виявилася стрімкою, але прогорнутою екскаватором так шо для Джимміка шо туди шо назад не було ніяких проблем. Але Дастера Діма пожалів і тому ми поїхалив в Обїзд через Нижній Ясенів. Ця дорога до Перкалаби робить велииииикий крут і займає десь чотири години неспішної їзди мальовничим карпатським бездоріжжям, де дорога позначена на карті жовтим нічим не відрізняється від безіменних лісовозних відрогів що не позначені вобше. Тому то і діло зупиняємося і звіряємося з ЖПС. Але в цьому весь і кайф, саме за цією глушшю та відірваністю ми сюди і їхали, саме повна відсутінсть звязку дала нам змогу файненько так розвантажити голову від цивілізації.

По дорозі заїжджаємо на Буковинське ОККО по хотдоги. Насправді це озеро неймовірної краси розміром троха меншим за Світязь та набагато мальовничіше. Саме воно і дало назву мережі однойменних заправок. Озеро повністю оточене лісом шо так підступає до самої води аж важко йти, в його тихому плесі можна побачити Карпати в квадраті, одні над, а інші під лінією відбиття світла. Тут є обладнані місця для відпочинку, чим ми і скористалися. В обід ніхто не палив вогню, час економили. Просто підігріли на пальниках кипяток і захавали харчі з Команчеро. А заодно і просушили багажник Джимміка від пива.





Далі попри Білий Черемош їдемо довгою безлюдною дорогою з Ясенова у Перкалабу. Ого, складається враження що ти вже давно перетнув кордон України і десь скоро опинишся в румунському циганському селі. Та вже майже при заході сонця ми нарешті побачили закинуті хати та вивіску «Чидро» на в’їзді у село. Ура, нашій радості немає меж. Нарешті ми досягли найвищої фази розвитку Українського туриста. Перкалаба - це найкуртіше що може бути, далі лазити по горах немає сенсу бо все ти бачив і далі буде тільки гірше і гірше. А ще магнітофон Джимміка якось по особливому душевно став грати «Ти Така Дорога МИ, на Паркеті з ногами… обмалюю ті я». Він попав у резонанс з тою музикою в повітрі яка тут і не переставала грати для тих, хто може її чути. Тут, до речі, на в’їзді в село зливаються дві річки власне Перкалаба справа і Серата зліва, разом вони утворюють Білий Черемош який потім впадає в той же Прут що і Чорний Черемош, зрівноважуючи, тим самим, колір Прута. Але місцеві з того факту що тут бере початок Білий Черемош сильно не паряться і прямо на зливі поставили табличку «Пожежна водойма».



Інакше як «Їб..ня» язик це місце не повертається називати, та ми і не пробували. Кілька хатів збудованих політичними вигнанцями швидше нагадують золоті копальні десь на Магадані ніж автентичні гуцульські поселення. Все якесь похмуре та депресивне, без явно вираженої карпатської естетика яка є характерна для сіл що ми нині проїжджали. Зрештою аборигени тут ніколи і не жили, це лісорубне поселення без школи та дитсадка.



Спроби контакту з місцевими провалилися. З інопланетянами іто швидше б порозумілися. А місцеві нашу делегацію чемно посилають на прутень і ми їдемо до Кляузи розкладати намети. Шось не тягне нас ночувати в селі, хочеться забитися в ще більші Ї..я де де ти точно знатимеш шо був в найбільш глухому та віддаленому місці Карпат.



За честь поночувати коло Кляузи ми офіційно заплатили в касу по 20 грн з чоловіка, переїхали річку та шляк-баум і невдовзі вже були коло неї, десь 3 км. Перед самою кляузою дорога знову переїжджає річку Перкалаб і йде вверх до прикордонної застави. Ліворуч навпроти кзяузи троха вище від дороги є кусок рівного місця де колись, судячи з уламків цегли, стояла хата чергового по гідротехнічній споруді. Галявини з дороги не видно, якшо ці камені в колію в них можна назвати дорогою. Поруч є джерело та скеля з якої відкривається чудовий вид на всю Кляузу зараз. Також якщо не переїжджати річку а їхати далі прямо попри кляузу, то ми опиняємося коло столиків і джерела Мінеральної води яка традиційно для Карпат пахне тухлими яйцями. Далі проїзд тільки по дорозі-річці, ночувати тут не надто комфортно бо сиро. Хоча влітку напевно якраз.









Ну і тепер настав зірковий час на наші намети які ми везли з собою. Розстеляємо в них спальники та каремати, а вони ще досі тримали овечий дух з колиби. Ніби це і було не сьогодні зранку коли ми там просипалися а десь давно, стільки вражень за день що здається ніби колиба це з іншого життя або походу. Тут, в Перкалабі, хоч і є нижче по висоті ніж на Темнатику але було суттєво холодніше. Практично зразу після заходу сонця температура падає до нуля і назад в плюс вертається аж десь в 11 ранку. На Темнатику інію не було взагалі а тут мало не сніг лежить, от таке воно диво природи коли внизу зимніше ніж наверху.






Загадка для Руфуса: «Що таке маленьке водиться в Карпатах яке всю ніч пищить один раз коротко і один раз довго, як мобілка, і не дає Електричкіну спати?» Але, на відміну від мобілки, воно боїться звуків і затихає на слова «Міша не храпи». Та потім за кілька хвилин все рівно продовжує.

Зранку справжні дослідники не можуть довго спати по кількох причинах. Крім того шо змерз і хочеться в туалет то ще й дуже кортить роздивитися все навколо. Тому ми вирушаємо на скелю яка мальовничо нависає над галявиною. До скелі прямої стежки нема, слід зайти в ліс коло білої шмати повішеної на гілці дерева, рухатися треба вверх до закинутої лісовозної дороги ледь-помітною стежкою нелегальних емігрантів і після потічка зверунти ліворуч. Тоді через бурелом попадаєш на обрив а далі і на скелю звідки внизу видно плесо Кляузи, видно покриті інеєм машини, видно наші чотири намети та силует Міші який шукає гриб мувлинєк. Хто не знає – то є такий спеціальний гриб в горах шо росте тільки в Перкалабі і тілько спеціяльні гуцули його знають. Він має таку мембрану яка вміє вібурвати від людського голосу. Тому деколи йдеш в Карпатах і в абсолютно пустому лісі можна почути далекі голоси вихідців з Мароко навперемішку з матюками їх провідника. Скоро Міша той гриб знайшов і ми плануємо висадити такі в Полтві щоб знати хто і коли ходить туди замуровувати її бічні притоки.



Вертаємося в намет – всі сплять хоча вже 10 година ранку. А як же правило 11 години?! А як же обіцянки виїхати пораніше бо дома діти чекають а мені завтра в Штати летіти?! Не біда, зараз виправимо.

Знову складаю я свою трембіту, запихаю її через отвір вентляції в намет і як затрублю щосили наче це ФК Карпати виграли Кубок Чемпіонів. Від такої прокачки намет роздувся як упаковка від курвасанів 7 days на Говерлі і з нього вмить повилазили на світ Божий контужені туристи. Діма Експлорер придумав новий вид фотомистецтва: фотографувати сопло трембіти з якого йде пара під час гри. Якшо моцно в неї дути то матриця фотоапарату вібруватиме в ритмі що тут же позначиться на самій світлині. Відповідно фотографія передаватиме не тільки образ а ще й звучання інструменту. До речі, ви знали що трембіта - це найдовший та найнадійніший гуцульський пароль? 😊



Назад ми поїхали прямо на північ через Яблуницю, саме ту де Іван Іванович робив на молочарні а не там де Буковель розрісся. Зараз в Яблуниці відкрили інтерактивний музей і кожен можу спробувати розстріляти змія з машингверу в 3-Д симуляторі. Перед Буковецьким перевалом знімаємо з Джимміка той самий прапор на якому ми тиждень тому їли в замурованій радіостанції і який підняв стільки срачу на фейсбуку. Цей парпор і надалі живий та здоровий, він проїхав з нами всі найглухіші Карпати і може саме завдяки йому місцеві нас сприймали за своїх і не відкрили кляузу коли ми саме переїжджали річку нижче неї.



На виїзді з Франківська дорогу нам перегородив поїзд з лагідною народною назвою «ДЦП». Перед в нього був від електрички, далі йшло три вагони з похиленими дверима а завершував процесію дизельний тепловоз. Воно все сунулося чи то від того що двигун працював, а чи то центробіжна сила Землі яка обертається штовхала його в потрібному напрямку. Ми троха сі спішили бо, як завжди, електричка на НовоЄврейськ без Електричкіна не поїде, а всі її пасажири замерзнуть на вокзалі. Тому 20-30 мусили бути як штик.

Всіх розвіз, їхав вже сам додому і спіймав себе на думці «який я зараз щасливий і відпочивший. Як мені зараз тут файно і яка та свіжа та пуста голова, хай би та дорога тривала вічно.» Згадував як було добре всі ці три дні і як нетерпілося написати в телеграм у групу Перкалаба що ми всі молодці. 😊 І що Перкалаба насправді близько якшо ти мандруєш з хорошою компанією.

ПС: Народ, додавайте свої фото сюди. Я також свої докину коли буде час на конференції. Якшо хтось має натхнення - може допомогти мені проілюструвати цей текст фотками шоб получився класний звіт і шоб легше читалося. Потім ше на ФБ лінк закину










Розшарити F VK G+
курча

Khimik

  • Свої
  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 161
  • Рейтинг 20
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Тобто на кляузу-ГЕС не попали?
Шкода...
Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Тобто на кляузу-ГЕС не попали?
Шкода...

Так, на ГЕС не вийшло. Зато є причина туди вернутися :)
Розшарити F VK G+
курча

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
 Ось кілька моїх фоток до тексту
























































































































































































Розшарити F VK G+
курча

Bottlehunter

  • Супер Модератор
  • Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 2246
  • Рейтинг 1165
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Та, було круто. Якби хто мене спитав, що таке Перкалаба, то я не знаю, що б на це відповів. Перкалаба - як наш Експлорер, багатовимірна і багатогранна. Це більше ніж просто село, річка, місцевість, музична група чи місце сили. Це щось таке, що можна тільки відчути самому і я впевнений, що для кожного відчуття будуть різними. Мабуть найвлучнішим визначенням будуть слова відомого інтернет-персонажа: "це є вєщь яка вася... ніхто не пойме цьої вєщі вася і цю вєщь тяжко поняти" (http://www.youtube.com/watch?v=lf3zTBaVC2U)

Такі глухі гори чудово впливають на внутрішній стан, впорядковують думки і дозволяють поскладати трохи бардак в голові. Якщо чесно, я навіть радий, що до Перкалаби нема нормальної дороги і дістатися туди може тільки той, хто дійсно того хоче і потребує. Файно дякую всім за чудову компанію і з нетерпінням чекаю наступних подорожей.
Розшарити F VK G+
Най жиє Гуцулія!

Electri4king

  • Свої
  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 185
  • Рейтинг 154
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Додам трохи товару й з своєї кухні



































































































Розшарити F VK G+
Кажуть, що найприємніша втома, коли ноги болять після тренувань в залі. Але ні, все-таки найприємніша втома, коли вони болять після прогулянок новими містами.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Explorer, докинь сюди будь-ласка фото трембіти коли матриця аж вібрувала ;)
Розшарити F VK G+
курча

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Надибав сайт про Світлове забруднення

Виявляється шо Купола це чорна дира на мапі України. Ідеальне місце для спостереження за зірками. Тому що навкрути ні вогника і сюди можна нормально заїхати на стоковій машині. Тобто не потрібно тягати на горбі важкий телескоп Горганськими вершинами.


Розшарити F VK G+
курча

explorer

  • Адміністратор
  • Гуру
  • *
  • Повідомлень: 786
  • Рейтинг 227
    • Перегляд профілю
    • explorer
Глючна турбаза у лісі за Косовим:


Косівський ленд арт у лісі:



Десь на дорозі до Путили біля Тораківської скелі у кущах заховався пан Тарас. Так заховався, що до нього вибудували цілий міст та купу сходинок.





Тарас Григорович не приєднався до нас незважаючи на всі спроби Андрія навести тісний контакт :)



Вид який відкривається для Тараса Григоровича з його схованки.



-------------



За деякий час опиняємось на вершині серед куполів.


У найбільшому - лишився радар!


Мабуть теж піде чи вже пішов на метал :(


Види чудові, а величезні кулі посилюють відчуття не реальності.


Румунські Карпати


Споруди які власне домонтовують. Цієї, по ідеї, вже нема.


Яйка з східної дороги


Казарма (цегляна споруда праворуч) виявилась чистою і доглянутоїю зсередини. В кімнатах облаштовані місця для сну туристів. Наявні майже всі вікна і пічка.



Наша суперова колиба. Зранку в ній навіть знайшли сліди електрофікації (від якогось відсутнього мобільного джерела).


Ранок...


Перевал та село Верхній Яловець.




Фотогенічна місцина




Долаємо ще хх кілометрів чудовими дорогами, що не бачили асфальту та, місцями, просто річками, і опиняємось на озері Гірське Око на висоті більше 1000м




Місця феноменально чисті та малолюдні в порівнянні з іншими Карпатськими озерами


Біля джерела



Мені озеро чимось нагадало Марічейку



Обідаємо в класному тупічку за озером


Телепортуємось в Перкалабу:


Прямо в неї!


Там свої правила:


І все заборонено:


Пропозиція авто стоянки за 60грн на добу з машини це точно те, чого очікуєш після дня їзди сюди лісами і річкамии :)


Ще одна річ в Перкалабі, яка не має логічного пояснення свого існування - чудернадські білборди в глуші :)
Тільки сотні зразкових місць для відпочинку, які споруджують ледь не кожні 100 метрів дороги викликають не менший подив.


Після короткого знайомства з аборигенами, що йшли з сторони дороги на Сарату, звертаємо до кляузи. За 20грн з людини відкривається шлагбаум, і ми з радістю пропускаємо брод перед кляузою, та трохи блукаємо екстремальною дорогою, початок якої видовблений в скелі так, що над урвищем ледве проходить один автомобіль. Знаходимо спосіб розвернутись і вертаємось, переїжджаємо потік Перкалаба і в сутінках починаємо розуміти, що місць для ночівлі ми не бачимо.

Чудом екіпаж джимніка помітив галявинку за метрів 15 над дорогою, де влізають намети і бонусом є чудовий вид на скелі.
 
Гарний вечір в чудовій компанії! За ватрою не помічаємо як температура опускається нижче нуля. Зранку сигналізація в машині показувала мінус чотири градуси.



Великий Підйом Великого Ромчика в його персональному тримісному наметі:


Поки частина групи смакувала останні теплі хвилини у спальниках, дізнаюсь від Михайла, що Електрічкін пішов на скелю.
Не маючи таких планів, йду по своїх справах в ліс і бачу стежку, а за стежкою і стару дорогу, ще 5 хвилин і от пік Електричкіна!


Якось так:


Хвилин 15 намагаюсь підійти ближче, натомість опиняюсь на іншому виступі з вертикальними стінами. При цьому пік Електричкіна бачу десь внизу... починаю лізти буреломом вниз і зустрічаю Андрія, який так само промахнувся висотою :) разом знаходимо шлях на верх скелі.





Встановлюємо контакт з Михайлом у лагері :)



В довгий об"єктив ледве розгледіли свіжу двоповерхову хатину високо на горі, майже на самому кордоні за Саратою (полонина Задна Стая). В Сараті, виявляється, ще є модна застава з вертольотним майданчиком. Треба якось обов"язково туди доїхати.


Долина Перкалаби з скелі:


Сама кляуза. В правому нижньому куті видно бурхливий потік, що виходить з неї:


Підйом!


Ідем до кляузи та пакуємось в дорогу на Львів.

Перелив на греблі:


Місцями виглядає так, але це вершечок конструкції, що сягає метрів десяти:


Вид на став:


Дорога, якою не треба було їхати :) але їхати було весело! Внизу видно як виривається потік з греблі.

 
Власне канали у греблі крупним планом. Один працює:

   
І один сухий:

 
От видно їх же майже сотню років тому:

 
Копія всіх фото: https://photos.app.goo.gl/Kcmu4kBL6jrvcznP6
 
Трохи цікавих історичних фото на тему:
https://kurs.if.ua/news/bokory_daraby_klyauzy_v_merezhi_vyklaly_foto_unikalnyh_gidrotehnichnyh_sporud_u_karpatah_42976.html

Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Дякую Міші за місце і Пляшкохантеру за фотки до звіту. Це вони вказали на це тру місце!

Юра, а можна фотку з Джимміком і куполами в студію? ;)
Розшарити F VK G+
курча

shustryj

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 1
  • Рейтинг 2
    • Перегляд профілю
ще декілька світлин з мега подорожі)


















З дозволу Автора назву цю фотку Хто наклав у Бобік













Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3763
  • Рейтинг 732
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Що спільного між Зимовим Туризмом і походом в Баню?





Приходжу я в понеділок на роботу, а ще з порогу Khimik питається «І як воно?». Часу щось розказувати немає бо запізнююся на мітинг. Але ж потрібно кинути хоча б два слова, не відчепиться. 😊

«Де був?» - вже традиційне запитання яке я чую щопонеділка. Люди звикли до моїх частих мандрів і їм щиро цікаво куди ж і як на цей раз я засунув свою голову. Якщо відповім: «сидів дома» то тут же отримаю удар у відповідь - «в тебе щось сталося?» 😊

Та на цей раз було доволі складно пояснити де ж я насправді «був» на вихідних. Ні, не в підпільному стриптиз-клубі у Полтві як дехто міг подумати, хоча це теж непоганий варіант. Наше око тішили дуже далекі і все ще зимові Карпати. Коли кажу «Томнатик» то чую у відповідь «Ти з Гемби йшов чи з Воловця?». Кажу «Памір» і чую «А чим туди летів?». Приходилося юзати інші хештеги «Шаріки», «Купола», «РЛС», «Румунський кордон» і врешті решт людина вдавала шо знає про яке місце йдеться.

У цьому звіті я поділюся досвідом зимового авто-походу на Томнатик. Розкажу про дорогу, добирання, умови та житло. А також Ви довідаєтеся в якому зараз стані самі «Шаріки» і чи ще не розібрали їх остаточно на брухт. Ну а також почуєте звучання трембіти всередині купола у моєму аффторському виконанні.



Ось тут знаходиться звіт зі схожої мандрівки восени.То ж їхали ми туди вже вдруге. Станом на зараз є покращення, поклали асфальт до Путили. Тому дорога від Львовадо початку підйому в Шипоті зайняла 7 годин разом з перекусом. Ми їхали Львів – Івано Франківськ, Коломия – Косів – Путила – Шипіт. Ми – це deadmeat_jun, Олесь, Інтроверт і Golem.

Десь на півдорозі до Томнатика нас зустрів напис «КоломОйщина вітає Вас» і ряд плакатів з сантехнічними кандидатами у президенти зрозуміло від кого. Коломия гарне місце щоб поїсти улюблену їжу Українського автомандрівника, а саме - хот дог на ОККО. За останні кілька років французький хот-дог став таким же популярним та поширеним як вафлі Артек, печенько Марія та вода Моршинська.





На таку красу в нього аж встав


От туди і їдемо


Далі їдемо до державного кордону, нас взагалі ніхто ніде не зупиняє. Прикордонники цнотливо відверталися в іншу сторону так ніби ми контрабандисти а вони нічого не бачать. Якшо виїхати о 3 ранку зі Львова то о 10 ранку ти вже на початку підйому. Сонечко вже зійшло, стало тепло і весело. Якшо йти пішки, то від села до Темнатика приблизно 13км з плавним підйомом висоти, десь три години. Але в нас є Джиммік, хоч і стоковий зато Двомостовий і з рамою! Тому спускаємо колеса і, не скидаючи темпу, валимо вгору. Минаємо одну річку, в прямому сенсу слова вискакуємо на обледенілий берег другої річки. Хлопці потирають потилиці. Добре шо дах в Джимміку доволі високий, інакше б точно пробилися назовні головами подихати свіжим повітрям. Якшо в селі снігу було по протектор, то з набором висоти він починав потроху шкребти об бампер. Зато навколо цілина, на снігу не видно жодних слідів, ми їдемо тут перші!





Їдучи по снігу вгору головне не зупинятися, бо потім не рушиш. Тому на понижайці валю щосили на максимальних обертах, ледве встигаючи вписуватися у повороти та забивши болт на нерівності дороги і теревені пасажирів ззаду. А їм весело! Підскакують собі на ямках всі троє в унісон та щось мило щебечуть про життя. Це мені нагадало пологовий будинок. Коли породілля лежить та корчиться в муках від старань та болю. А навколо мама, чоловік та інші родичі з щасливими обличчями безтурботно собі говорять про все навколо.

Перед самим перевалом Семенчук ліс закінчився і цілком логічно шо ми застрягли у снігових наддувах. Пробуємо рубатися вверх – безнадійно. На нас чотирьох лише одна лопата і то саперна. Та лишати машину тут не можна, ми перегороджуємо дорогу. Тому стараємося розвернутися у вузькому жолобі та з’їхати вниз до найближчого широкого місця. Але невдало, під час маневрів машина моцно сіли снігом на раму то ж усі взялися за розкопки. Та не встигли ми поламати єдину лопату, як нам заканало і над’їхав ліфтований Патруль місцевих контрабандистів. Він зіпхав Джимміка вниз з дороги і поїхав собі далі, а ми перемкнулися на рюкзаки і шкари.





Є от такі в нас попсові та розкручені місця в горах куди влітку якось аж бридко підніматися, стільки там людей і сміття. Та ж Говерла, водопад Шипіт чи, наприклад, Томнатик. Ці точки неймовірно красиві та в міру доступні, тому і є такими популярними для «віддиху». Проте багато туристів йдуть в гори саме щоб втікнути від суспільства, а не попасти на чергову мега-тусу з шашликами і музоном.

Але не все так сумно, завжди є вихід! Якщо ти справді хочеш насолодитися гарним місцем в горах і щоб не було навколо людей – йти сюди взимку! Півтора метри по груди, тридцять метрів на секунду в обличчя і мінус п'ятнадцять градусів по пальцях надійно відсікають контингент з мангалами та надувними матрацами. А та невелика кількість людей які все ж таки тобі зустрінуться у поході то це будуть справжні побратимами по духу. Це як мінімум знайомі твоїх знайомих, вони знають ті ж пісні що і ти і з ними завжди приємно та цікаво провести вечір в колибі за куховаренням.



Контрабандист на Патрулі обмінявся товаром з іншим тіпком але на конях та санках, подивився косо в нашу сторону та й поїхав собі вниз. «Тільки санки тут далі і проїдуть», -подумали ми та й сіли гріти Їдло з Горганів. Друзі Khimik-а їхали тут машинами два тижні тому і заїхали аж до Куполів. Та зараз не видно ні сліду протектора ні духу дизеля. Правда якшо йти «по дорозі» то провалюєшся суттєво менше ніж якщо по полю, лише по коліна. То ж колія тут колись і справді була. У Львові сяяло +11С весь тиждень, наш сніг розтанув і народ бігав по Стрийському парку в шортах. А ми, курча, тут мерзнемо та хукаємо на руки.

Від перевалу Семенчук до колиби йти приблизно годинку. Вже десь на півдорозі починає бути видно вершину гори з білими куполами на ній. Це неймовірна красота що додає сил та ентузіазму!!! Правда влітку на зеленому фоні білий склопластик гігантських тенісних шаріків дивиться куди крутіше, ніж на жовтому снігу зараз. Та все одно гарно.













Так як ми туристи Досліджені, то і взяли з собою в колибу все що було в машині включно з інструментом. А також метровою сокиру яку тягнув Інтроверт, слоїками з тушенкою, пляшками з ялівцівкою, ананаси кільцями та іншими ніштяками. Як тільки закінчилася «протоптана» дорога і до хати прийшлося йти цілиною то ми тут же загрузли в снігу по пояс. Що ж, останні двісті метрів прийшлося кому лізти навкарачках, а кому знімати рюкзак і волочити його як санки. Поки ми доповзли до тої колиби, то почувалися як після сауни.







Олесь тягне вбитого оленя до колиби
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=98jpJuLAW5w" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=98jpJuLAW5w</a>

Останні метри Інтроверта
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=6Km7P27CvpI" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=6Km7P27CvpI</a>

А чи знаєте ви що є спільного між сауною і зимовими походами в гори? Не знаєте??! Та це одне і те ж, зимові походи навіть корисніші ніж сауна! Думаєте я собі з вас жартую 😉 Нічого подібного! Як працює сауна: ти нагріваєш кров в зовнішній частині організму: руках, ногах, в пісюні. Коли кров гаряча то в ній активізуються протихворобні частинки які вбивають все шкідливе. Саме тому коли захворієш то організм підвищує температуру шоб швидше одужати. В бані той самий ефект але без реальної хвороби.

А тепер весь цимес процесу: вибігти і різко охолодитися. В такому випадку організм зазнає стресу і спрацьовує захисний рефлекс. Твоє тіло думає що ти впав у холодну воду і тому потрібно зберегти тепло навколо життєво-важливих органів. Відповідно поступає команда всю нашу розігріту лікувальну кров з зовнішньої периферійної системи подати всередину: до печінки, нирок, серця. Бінго! Гаряча кров знищила бактерії та віруси як ззовні, так і всередині організму.

Взимку в горах усе те саме, тільки без стресових ударів тепло-холод. Ти ломишся снігом, топчеш стежку, проламуєш кригу і капець як нагріваєшся. Потім вирішуєш щось пофоткати чи просто впасти на привал відпочити – і тут капець як змерзаєш. Йде той самий кровооббіг що і в сауні, тільки більшу кількість разів і з меншими стресами.

Колиба класу «Люкс» під Томнатиком має пічку, дві кімнати та кухню. Шиби всі на місці, хоча це звісно що не подвійний склопакет. Дванадцять людей там розташується легко, а влітку ще є доступне горище. На момент нашого приходу в колибі було -15С, як зрештою і надворі. Коли ми звідти йшли наступного дня, то змогли її розігріти аж до -5С :) То ж, сплючи в одязі та в двох спальниках, ніхто особливо і не спотів.



По іншу сторону вершини є ще одне гарне місце для ночівлі в старих казармах. Там також є пічка, вікна і ліжка. На думку багатьох, це місце навіть краще з точки зору тепла. Але автентика не та що в карпатській Колибі.

Коло колиби були нарубані кругляки. Одразу ж згадалася «Мелодія з гімнА СириСири»

Пеньок смерековий
В колибі карпатській
Зігрів він зимою
Замерзший народ

Відомий дестроєр Інтроверт накинувся з сокирою на ті бідні кругляки і сучка цілого з них не лишив. Зато потім вони з Олесем мали цілу ніч що підкидати в топку. І усім було тепло.





Інтроверт дестроїть! І всі дуже з того сі тішать
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=kU8NeUNwNR0" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=kU8NeUNwNR0</a>

В Коломиї на ОККО ми зустріли ще одну групу яка також їхала на Томнатик, але бусом. Вся група знала Сергія, а він знав її. То ж ми вирішили жити в одній колибі. Незважаючи на різні способи добирання до неї ми прийшли лише чу-чуть швидше. Тобто ті кілька годин що ми виграли на авто були витрачені на відкопування Джимміка, на обід та на волочіння тягарів по пухляку. З іншого боку, якраз в зимових Карпатах дуже добре розумієш суть приказки «Легко йти по чужих слідах»

Усі 12 друзів природи дружньо розпалили пічку та, поки виднося, пішли перевірити стан колишньої РЛС. Купола стоять, хоча бравого дядечка сторожа з фузеєю вже не видно. З осені тут нічого особливо не змінилося. Тільки химерну антену РЛС вкрив дивний іній, такий як назбирується на радіаторі в холодильнику.













Коломийка:

Віє Вітер з Полонини
Смереки Хитає
Сайт Експлорер у Карпатах
Кожен Гуцул знає!

А щоб це було дійсно правдою то ми винесли на гору трембіту і пограли троха всередині Куполів. Та тут акустика і ехо навіть кращі ніж в гучномовцях для переговорів на Укрзалізниці. Ти вже давно перестав грати, а сфера й далі вібрує та резонує, відтворюючи мелодію яку була хвилину тому.

Звук трембіти всередині купола від РЛС
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=fAQ2XFNqC-4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=fAQ2XFNqC-4</a>

Олесь тут був вперше і він пішов оглядати казарми. Може додасть сюди потім пару фотографій. А ми троха змерзли і скотилися вниз гріти колибу. Тут нагорі всього лише мінус 15С та такий вітер, що в лижних штанах і термусі почуваєшся ніби в одних калісонах. Краще постійно рухатися і не стояти на місці, бо потім можеш рукавиці і не розігріти.

Далі був душевний колибінг коли на кухні не тісно, а тепло. Дегустація семи видів тушеного мяса і стандартний набір Карпатських пісень аж до хрипу. Класно шо тут в колибі зв'язок особливо то і не тягнув, потрібно було виходити надвір. А це всім було влом робити. Уявляє яке б то пекло творилося коли всі 12 чоловік почали би одночасно віддзвонюватися щоб сказати «А я в Карпатах!».



Гарячі канапки по карпатськи


Один момент на який я хочу наголосити. На балонах з газом часто пише що вони працюють до -15С. Це правда, при такій температурі той газ все ще горить, але в рази гірше ніж при +20С. Реально цим газом можна користуватися десь до нуля. Якщо в тебе Jet-Boil то шансів закип’ятити воду при -15С доволі мало. Балон при виході газу з нього буде ще більше охолоджуватися і тому ніц не горітиме. Але якщо мати класику з окремим балоном і шлангом до нього, то можна поставити балон зверху на пальник, розігріти спочатку балон а вже далі нормально закип’ятити воду. Головне не профтикати момент і не рознести ту колибу в друзьки!





Йдучи наніч ми як в тій щедрівці співається «Накривайте столи, та все килимами..» застелили всю підлогу в кімнаті карематами так шо і дзюрки не було. Рюкзаки поставили по периметру аби троха затуляли шпари в стінах. Олесь і Інтроверт повісили на вхідні двері термопокривало і збили собі нари коло пічки і цілу ніч слідкували щоб вогонь не згас.



На варті вогню


Як в деревяному Космічному кораблі


Спалося добре, навіть сни снилися. В ноги не зимно і це головне. А решта то дурниці. В 6 ранку ми прокинулися і це було зовсім неважко 😊 Мороз помагає вранці швидко роздуплитися. Кава з пакетиків, збір сміття з собою назад до машини, прощання з рештою групи і фоткання сходу сонця.

Хоч рюкзаки і стали легші, та йшли ми повільніше. Навколо умиротворююча атмосфера снігової казки з пухляка та кришталики діамантиків які поховалися поміж хвоїнками. Йти вниз не дуже то і хочеться, адже там сіро та похмуро як у Львівській маршрутці.



Інтроверт хотів спалити замок, напевно :)




У Джимміку все замерхло на какашку: перезувні шкари, змінний одяг, навіть пиво Опілля і то замерзло. Та пальне з ОККО не замерзає, тому ми легко завелися і, весело підскакуючи на ямках, спустилися вниз.

Тут нас чекала неприємність. Морозець вкрив річку льодом. Пішки по ньому перейдеш без питань. Але машину він не витримає. Тому прийшлося згадувати фільм «Крейсер Аврора» та вдати ніби Джиммік це криголам. Практично без пошкоджень важливих елементів ми успішно вибралися на другий берег. Як потім казав Khimik, то нам крупно повезло. Бо лід це дуже підступна штука. Він ріже дроти, трубки, шланги і все решта що там є внизу під машиною.

Пічка ввімкнена, Їдемо додому. Все таки Джиммік це не Лімузин і навіть не Каділак. Тому час від часу потрібно було зупинятися розімнути ноги. Галич – гарна тому нагода. Там є відбудований замок в честь якого названо третину України. Мало би бути шось величне, але зараз навіть посцяти там нема толком де ☹ Як колись Рим був вершиною цивілізації а зараз сміття на вулицях лежить, так само і Галич заснував колись велику Державу, а зараз тут навіть замку і то не залишилося. Та ж Пятничанська Оборонна Вежа коло Бібрки і то має підземний хід і ше робочий розвідний міст. А тут ніц ☹













До Хоросно ми привезли на бампері троха Карпатського снігу і відро болота. Хлопці перепакували речі в машину Deadmeet_jun та й поїхали скачувати фотки і монтувати відео. Вдячний їм за компанію і позитивний настрій всю дорогу. А також Explorer.Lviv.Ua де ми всі зібралися та познайомилися. Бо сам я нікуди би точно не поїхав, а якшо і поїхав -то застряг би десь подорозі в заметі чи став посередині крижаної річки. А так маса вражень та задоволення!



Викладайте сюди ваші фото і відео! А хто не був – мандруйте, бо воно того варте!
Розшарити F VK G+
курча

Олесь

  • Свої
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 342
  • Рейтинг 326
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=i5vX1f5HrdI" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=i5vX1f5HrdI</a>  Забув згадати,при монтажі використав кадри кліпу Джамали,фото і відео Golema,кадри з квадрокоптера.
Розшарити F VK G+
Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом. - Аль Капоне

Олесь

  • Свої
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 342
  • Рейтинг 326
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Кілька фото

Початок пішого підйому


А це останні спроби прокопати дорогу для джиміка




Коні румунських контрабандистів. Вони пробують заникати ящики з цигарками, а тут нас ціла група з усіх сторін їх фотографує.  ;D






Намуляв очі своїми краєвидами та фотоманією Інтроверту.


Не наздогнав  ;D


А фотоманія заразна)




Шлях до колиби






Розколупували ножем і топили на балоні. Коли Голем поставив газовий балон на включений пальник, щоб підігріти, ми з повагою відійшли в сторону (аж за двері). 






Для порівняння


Колись було сховище (бункер).


А так він зникнув


А інший зберігся і бронедвері є з одного боку. Тоді туристи шум підняли,






Столова - по даних вікімапії, хоча скоріш схоже на казарму офіцерського складу.




Влітку тут туристи зупиняються, оскільки колиба в якій ми ночували зайнята сироварами.


На морозі акумулятори дуже швидко сідають, тому ці фото робив на камеру.


Казарма, або по вікімапії - гуртожиток (мабуть, такий переклад)


Весь балкон постріляний, стіни теж.


Сюди їздять прострілювати карабіни (оптику), місцеві. Ну свого роду полігон. І біля мене теж на руїни ткацької фабрики їздять простріляти, це за містом.


Другий день, 6 ранку.






Немали здоров'я і часу добиратись до неї.




Поруч з Галицьким замком.


Галицький замок, це все реконструкція для туристів, в кладці навіть арматура стирчить.




А це все що залишилось від оригінального замку.


П'ятничанська вежа.






Реконструкція підйомного механізму мосту.




Колись був тунель.




Розшарити F VK G+
Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом. - Аль Капоне