Свидовець

Автор Олесь, 02.07.2017 14:15:27

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Олесь

Ще з зими планував виправу на ці мальовничі гори. І планував днів на 5, проте впорався за півтора дня.
Приїхав у Кваси о 23:30. Пам'ятаючи, що в Квасах сильні тумани і тримаються вони довго, рушив відразу на полонину.
Вночі йти легко і приємно, свіже прохолодне повітря, цвіркуни і зоряне небо над головою. Місцями хвилями туман накочував, все як молоко на відстані 5 метрів.


Туман не фотографував, шкода камери було. В світлі ліхтарки він буквально краплинами висів в повітрі.






На дереві видніється маркування маршруту.


При підйомі зустрічалось багато розгалужень дороги, на одному звернув не туди. Тож довелось на кілометр вертатись.


А це вже роса срібніється, ознака гарної погоди, на наступний день.


О 2:30 приблизно добрався до полонини Браїлка. В повній темряві виднілись стаєнки з худобою.
Дзюркотів струмок, потужний, чути було далеко. Обійшовши цю полонину, знайшов місце для ночівлі та розбив намет.
Від 3 до 5:00 поспав.
Треба було підніматись далі, поки туман не наздогнав.


На полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови. Пити не став, піднімався вгору по течії, він на кілометр тече вздовж схилу у штучному руслі.
На цій полонині проживали чоловік і жінка, які пасли кілька корівок. Вони запевнили, що іншого джерела я не знайду. Проте на підйомі до Близниці була будка та джерело. Будку розібрали, мабуть, селяни для ремонту своїх стаєнь. В цьому місці знайшлись чисті джерела.


Вид з цього місця.
В далині видніється Піп Іван мармароський.


Петрос над туманами.


Пам'ятник загиблим туристам. Тут зимою замерзло четверо туристів, дівчина вибила колінну чашку і троє з нею. Пішли вони без спальників, попали в заметіль.
По хребті часто зустрічаються хрести на місцях загибелі туристів. Подібні бачив на Чорногірському хребту.






Вид на Велику Близницю з м.Близниці.


А це вже вершина Великої Близниці.


До цього місця жоден турист мені не попадався (просто мрія ). А на Близниці зустрів групу чехів на мотоциклах, п'ятеро. Вони на цю гору за 10секунд вискочили. Та групу хлопців, 8 чоловік, 25-35 років. У формі, з Ремінгтонами та Мозбергами, обвішані патронташами дробових патронів, в тактичних рукавичках...
Звідки так, і не сказали  ;D
Віджартовувались мовляв:
- З тюрми, з Пермі...
Кілька хлопців попало в кадр, на задньому плані.


Один з молодиків з татуюванням Чорного Сонця.


Пройшли разом частину маршруту, до о.Доляска. То вини швидше, то я.


Я теж озброєний був, правда не так замітно. )


Вид на урочище Драгобрат.


Озеро Івор (Драгобротське) – озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1600 м над р. м., в улоговині видовженої форми. Довжина озера 55 м, ширина 21 м, площа 0,1 га. Глибина до 1,5.








Ще одне нагадування, що тут гинуть люди, на хребті.




Вид з Жандарма на перевал Перемичка. Витяги ведуть до Драгобрата.


А ось "туристи" з Драгобрату, 30 чоловік. Підніматись ліньки, тож їх ось так возили по хребті.


Урочище Котел, озеро Ворожеське. Колись тут було два озера, проте одне пересохло, мабуть, нижнє.
Озеро Ворожеска (Тритон) – високогірне озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1460 м над р. м., в одному з льодовикових карів, на північних схилах масиву Свидовець. Складається з двох невеликих водойм. Верхнє (більше) озеро має круглу форму (діаметр 95 м, площа 0.7 га, глибина до 4.5 м). Нижнє озеро, розташоване на 15 м нижче від верхнього, видовженої форми (довжина 76 м, ширина 28 м, площа близько 0.2 га, глибина до 1.9 м).




о.Доляска. Хлопці з Ремінгтонами зупинились біля озера. А уже біля Апшинця натрапив на групу дівчат, восьмеро. Вони три дні йшли тим же маршрутом, що я пройшов за 11 годин. Вони були з Стрия, деякі з Львова, Франика...
Площа озера понад 12 тисяч квадратних метрів при довжині водного дзеркала до 125 метрів та шириною близько 110 метрів, максимальна глибина дорівнює 1,22 м.
Це озеро штучно розширювали екскаваторами і насипали дамбу.


о.Апшинець.
Озеро льодовикового походження, лежить на висоті 1487 м над р. м, на північних схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від гори Трояска. З озера витікає потік Апшинець. Озеро лежить в улоговині видовженої форми з невисоким моренним валом, на дні розлогого льодовикового кару


Полонина Ріпта. Дуже несимпатичне місце, болотиста місцина,Не джерело, а калюжа викопана в болоті. Тут троє чоловік з дитиною проживають під час випасу.


Через кілька кілометрів вийшов на перевал Околе. Якби пройшов ще кілометр, вийшов би на Чорну полонину.
Вона куди мальовничіша, лавочки, витік річки Чорна Тиса...
Проте зупинився на Околе. Як виявилось дарма.
Околе - це невелика поляна в лісі, з хаткою. В ній проживають чабани. За хаткою сироварня, новопобудована, доволі велика, та загони для овець.
Зупинитись на цій полонині мене спокусили заготовлені дрова, готове місце для вогнища з палицями та гаком для казанка...
Джерело - це калюжа, що витікає з мохового болота. Пив лише кип'ячену воду. Все було добре, до 23 години. Пізніше пригнали стадо овець, мабуть, з сотню. В кожної дзвоник, як півлітровий слоїк, пси чотири. Шум неймовірний, гавкіт, дзвін, крики чабанів і так до 5 ранку.


Дівчата пішли своїм шляхом, а я хотів на Чорну Тису ( витік ).
Хоча, якщо по правді, в планах мав піднятись на полонину Гропа, та гору Дурня. Та повернутися через с.Бистриця.
Але після ночівлі на полонині, овець, чабанів... вирішив, що з мене достатньо шуму і пастухів.
Тепер трошки про професію чабана.
Інформацію дізнався від власника овець, що їх здавав в отару.
Від травня до вересня сезон випасу. По селах люди тримають 2-5 овець. В декого вони пасуться просто на подвір'ї, інші здають їх в отару. П'ятеро овець з'їдає за зиму сіна як одна корова.
Чабани як правило тримають по 20 овець. На початку травня усі люди які хочуть здати овець в отару зганяють їх на нижнє пасовисько. З потеплінням вівці піднімаються на верхні полонини.
Чабани пасуть їх на протязі цих місяців. В середньому отримують біля 10 000грн. + ще зекономлять собі сиру. Чабани суто пасуть і один з них помагає в сироварні. Це рахується відпочинком.
Власники овець один раз на 5 місяців, на добу піднімаються на полонини варити сир. І в залежності від кількості відданих овець в отару забираються певну кількість сиру. Цей чоловік віддав в отару 4 овець і забрав 30-40кг. будзу. Будз - білий, свіжий сир. Якщо його висущити та посолити буде бринза. Її можна зберігати рік часу. Але з 40 км будзу буде 25 кг. бринзи.
Вурда - це другий сир, виготовляється на рештках після виготовлення будзу. Тобто, в сироватку додають свіжого молока і запарюють.
Бринза приблизно 100грн. - 1 кг. Робота чабана важка, весь день на ногах, а в ночі ще доїть овець. Вони дають мізер молока, мабуть, з 200г.
Відсипаються на полонинах, чабани.
Мав можливість купити сир, але поглянувши на умови виготовлення, навряд чи я б його їв. Вівці брудні, настільки, що їх навіть фотографувати страшно  :o, молоко доять в брудну посуду, разом з кусочками гною, це все на брудну марлю...
Вода як правило береться просто з калюжі, ну це так виглядає їхнє джерело. Звісно, він там перекипає, ніби дезинфікується, але щось мене на нього зовсім не потягнуло.

Чорна полонина ( Братківська ), це біля витоку Тиси. Чудове місце, чиста вода, лавочки, столики, альтанки...


На ній розміщена ось така конструкція, мабуть, залишки приладу метеостанції. Верхня частина кожуха за ручки піднімається вверх. В низу залишається конус для збору води.  По ньому стріляли з карабіна, діри від куль видно.
Якщо хтось знає призначення даного об'єкту пишіть нижче )




Витік Чорної Тиси.


Таблички п'яти держав через які вона протікає.












Залишилось 27км. вздовж течії Тиси до Ясіні. Оскільки це був день конституції ніякі автобуси не ходили. Тож пішком, добре, що магазинів по дорозі повно.

Гафлінгська порода коней, завезли ще за Австрійської імперії.


В даній місцевості доволі поширена. Виглядають доглянуті, у нас вони по селах якісь чахлі.




Австрійська або угорська дорога, там проходила лінія Арпада. Навіть пішохідна доріжка вимощена. І це не водозлив, видно по нахилу дороги.
Нижній шар дороги складається з валунів великого розміру. Поверх вони засипані дрібною шихтою, а зверху уже викладені так як на фото. Ще така частина дороги збереглась в Ясіні біля вокзалу.
Ця дорога розміщена за 25км. від населених пунктів. Тому вона і збереглась так.


Дорога перетинає різні потічки, для яких побудовані ось такі водовідведення.


Усе заросло лісом, але функціонує справно.


А це те, що залишилось від угорської дороги поблизу села (12км. від нього ).


Взагалі, як спуститись з полонин і пройти 5 км. починаються суцільні вирубки, просто жах, один дестрой.


Тиса, таких гребель багато, це щоб форель не піднімалась вище. Купався, вода свіжа, аж ноги крутить.


А це Тиса біля Ясіні, тепла, уже можна 10 хв. спокійно полежати. Поплавати не вийде, навіть перейти не вдасться, течія збиває з ніг.


Крім того усе дно вкрите ось таким сланцем, розміщеним ребром. Іти нереально. Що до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели. Пляшки, целафани, гноївка кожної господи зеленим потічком, смердючим, впадає в Тису. Село Чорна Тиса як і Ясіня тягнеться на 7-10км. вздовж ріки і з кожної господи всі стоки в цю річку стікають. Тож гноївки там багато.
Так, ми не німці і ніколи, мабуть, і близько не будемо.


Місток біля Ясіні, має метрову амплітуту шату, якщо добре постаратись, а це я зробив ;D
І так дорога по хребті і до Ясіні зайняла півтора дня. Це з врахуванням, що я готував сніданок, обід, вечерю на вогнищі. Що до краєвидів, Мармароський та Чорногірський хребти цікавіші. Маршрут легкий, затоптаний, заїжджений. Але один раз по ньому пройтись буде цікаво. Вибратись з Ясіні ціла проблема, усі туристи які були замовили квитки завбачливо наперед. Без квитків брати не хочуть, раховоз прибуває о 1:20. Отож від 14:00 загоряв на річці. Каси на вокзалі не працюють. Довелось ломитися в вагон просто силою, кажучи, що квиток у мене є, зараз покажу. Раховоз стоїть 2 хвилини на станції. То ж після того як він рушив я заявив, або берете гроші, або висаджуєте.  ;D




Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом. - Аль Капоне

Khimik

Форель такі пороги бере "на сігарєтє"  ;D

Також задавася питанням, для чого то люди в горах роблят інколи кожних 50м, і відділивши зьорна от плєвєл рішив, же то для зменшення швидкості течії, би не підмивало береги і не сипалися людські стайні в воду.

Bottlehunter

Дуже гарний звіт і моцний перехід. Хз чи я б ризикнув вночі в незнайомі гори йти.

ЦитуватиНа полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови.

Насправді джерело є, треба обійти стайні справа і пройти метрів триста в лісі понад яром. Ми там набирали воду як два роки тому ходили на Близниці восени. Тут я спробував приблизно вказати місце на карті:

http://wikimapia.org/#lang=uk&lat=48.187929&lon=24.258032&z=19&m=b

ЦитуватиЩо до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели.

Не можу погодитися. Розвели не всюди, і на мою думку останнім часом ситуація зі сміттям в горах краща стає.

Най жиє Гуцулія!

Олесь

Можливо й краща ситуація з сміттям. Просто мені кожна *скалка* око ріже.
Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом. - Аль Капоне

Golem







Скоро традиційні щорічні три дні вихідних підряд, а саме 13...15 жоПня. Я вирішив описати мандрівку на Свидовець або  «З видом Вець», а заодно і «підказати» людям маршрут для «віддиху на природі». Направду, Свидовець це унікальний по своїй красі і доступності гірський масив, це як молода красива дівчина що вперше в житті вийшла на панель. Вона незаймана але доступна, вона надзвичайна і прямо перед тобою. Співвідношення кількості краси до легкості її досягнення на Свидовці найвище в Українських Карпатах. Навіть паркетники на стоковій гумі можуть сюди заїхати у суху погоду, джипи в будь-яку, туристи групами по 30+ чоловік ходять з Драгобрата попри озеро Івор, де ми ночували, на Велику Близницю. Але це, тим не менше, високогірррря з характерними ландшафтами і краєвидами, а також з Хрестами по невезучим туристам... Ну і куди ще піти синякам на Сині свята як не в «...сині Гори це не місто уоооо!» як співала Перкалаба.

Якшо поїхати на Свидовець прямо зараз то Ви опинитеся в чудовій осінній казці яка буде навіть красивіша за весняну красу. Снігу ще нема, максимум приморозки. Зато скільки теплих пейзажних селфі-тонів навколо! Короче що я хочу сказати, хоч ми на Свидовець і були сходили на свято всіх аватарів, тобто сині свята, тьху – зелені. Тим не менше цей маршрут цілком прохідний і восени також.

Їдемо зі Львова на Франкіуськ, далі на Яремче а далі у Терра Інкогніта для всіх, в кого Україна у тих краях закінчується Буковелем. І хто ніколи за Яблуницею не бував. Бо ми посміємо поїхати далі за Поворот на Паляницю і зїхати аж на Закарпатську сторону в Лазещину. Думаєте нема життя по той бік Закарпаття?! А Даремно! З Лазещини йде один з найкайфовіших підйомів на Петрос та Говерлу, а в Квасах квасять, пиво, як банально би це не звучало. Але нам ще далі, майже перед самим Раховим в Тростянці є знак початку НаціоАнального парку, там звертаємо праворуч і паркуємо машини коло магазину.





Місцеві нас запевнили що з машини більше ніж 200 грн не пропаде, тому ми під палючим сонцем спокійно зливаємо відпрацьоване паливо в рів для гноївки і йдемо собі вверх маркованим Маршрутом. Якось в походах з Остапом так повелося що ми піджираємо після автоподорожі не коло машини, а десь троха вище скараю села вже в горах. От і цього разу він з своїми двома друзями так вальнули вверх що аж сипанули нам курявою в Мармизи. «Ого», подумав я «Та з такими спортсменами нам прийдеться себе почувати ветеранами туризму». Але як нам потім хлопці призналися, вони на тому першому підйомі чуть були не здохли і вже були думали вертатися назад у Львів. То все нирки і печінка, не встигли вивести з Організму спожиту перед тим на ОККО хімію.

За обідом всі познайомилися та подружилися. Остап має властивість завжди брати з собою нових, цікавих та нормальний людей, які органічно зливаються з «старічками» та ще й показують їм де спИртивні раки зимують.

Коли ми були тільки рушали від машин то попри нас швиденько так проскочило дві симпатичні дупці, ми й не встигли спомятатися і їх погукати. Вся наша наступна дорога була присвячена доганянню цих дівчат. Як тільки хтось починав відставати ми йому тут же нагадували яка благородна ціль чекає нас попереду і він починав іти швидше. Та як би там не було, але окрім бридкої алкашні, яка не то що йти вверх, а просто триматися на ногах на рівному місці толком не могла, ми нікого не зустріли. Добре шо далі полонини Браїлки ці Аватари так і не піднялися, а то б обригали нам всю стежку.





За Браїлкою починався вже сам хребет Свидовця і Краєвиди. Тут ми троха розтягнулися, хто посцяти, хто пофоткати а кому просто важко йти. Та так розтягнулися шо коли Вові та мені світило сонце і ми аж знімали футболки то Тараса і Сашка поливав дощ з сусідньої хмарки. Вова, до речі, хоч і мав з собою в рюкзаку всяких настоянок та наливок більше ніж є у розносчика бухла в Електричці Львів-Мукачево пива, та з тим всім він успішно умудрявсі бігти риссю поперед мене вперед на гору. Від чого я офігівав і настановлявсі більше (не) пити.

Під час одного з привалів нам стежку перебігла косуля, звабливо махаючи біленькою дупцею прямо в нас під носом. Але боячись чорних хмар ми не стали дочікуватися коли вона вертатиметься назад і швиденько пішли далі на Велику Близницю.

Перевага змішаних автопоходів коли ти пів дня кудись їдеш а потім йдеш що навіть коли людина втомлена від асфальту її сили насправді нікуди не діваються. І як тільки таку людину випускаєш в гори то вона біжить так же ніби щойно зранку її, виспану і тверезу, привезли автобусом під Заросляк. Тож попри мої песимістичні сподівання ми мали всі шанси зайти за світла на Івор.







Востаннє я був на Близниці зимоу, з лижами Ксьондзиком і Любком. Тоді дув вітер і обмерзали всі незахищені частинки шкіри, тоді світило сонце, осліплюючи всіх хто був без маски та плавлячи сніг навколо чорних шкарів. Тому приходилося йти далі аби не вмерзнути тут навіки в льодовики Свидовця, які навіть в таку жару як нині звабливо манили нас своєю білою прохолодою. Та навіть взимку в лижних шкарах це не був тяжкий похід, ба влітку. Зараз по факту ми просто собі розважалисі і фоткали всю дорогу Остапа-Суперстара. Кількість селфі які він зробив була анпевно більшою за сумнарну кількість всіх решта фоток в цьому поході.
Коли ми спустилися до озера то першим ділом кирьнули си віскі, привезеного Остапу з самої Японії. Віскі як віскі, Американці поки там сиділи після війни то навчили їх як з саке добре віскі робити. А от озеро зачотне. Воно з трьох сторін оточене вертикальними скелями, зовсім лисими нак ніби то хтось їх виголив перед приходом туристів. Коло Озера є рівні місця і джерела, але майте на увазі що це місце легкодоступне знизу і туристів тут може бути багато.

На наступний ранок була ідея нікуди не йти, бо тут ітак зашибісь. Але ж це не варіант для справжніх дослідників Карпат! Тому ми скупнулися голяка в Іворі та й рушили далі в сторону Стогу і Довгаски. До речі, вода в озері була доволі тепла як на Карпати, навіть кості не ломила. Цілий світловий день був наш, тож нікуди не спішачись ми обійшли і обфоткали всі хребти, відроги та озера. Час від часу гума проїждєючих джипів та біциклів нас занурювала в туман пилюки. Але ми не харилися бо розуміли що всі хочуть побачити цю Красу та не всі мають наснаги йти сюди пішки. Коло Довгаски було таборище гумових Туристів тому ми зупинилися коло Ворожески. І недарма. Це озеро було в рази красивіше від всіх попередніх, добре шо ми там не лишилися 😊 Щасливі та переповнені благодаті ми взялися корчувати Жереп на дрова та ставити намети на каменях коло вогню. А дала в нас нічна программа, всі з усіма вже подружилися та обмінялися контактами, знайшли спільних знайомих і теми для розмов, домовилися про зустріч в цивілізації. Поки ми тренділи про політику та Задового вогонь згас і ми не придумали ліпшого способу його роздути як за допомогою дрона. А чом би і ні. Чотири фурдачка по 100 ватт кожен дуюуть краще ніж наші штири пяні писки.









Ще одна класна тема яку я відкрив в цьому поході це лазер. Якшо його направити на воду то він відбивається на сусідню вертикальну скелю. Тепер водимо ним рівномірно взад-вперед і маємо растр як у телевізора, правда замість противних пик 95 кварталу у ньому видно ехо природних вібрацій, які наші не надто тонкі душі інакше б і не відчули. Ну або напившись світити в намет туристів за кілометр від тебе. Лазерний промінь запалює його весь зеленим вогнем аж видно пози тіней всередині яких ми явно застали зненацька.

На третій день неспішний спуск вниз. Спитаєтеся чи було холодно спати – ні. Хоч сніг ще і лежав у відрогах та було тепло. Бо коли тобі добре то ти можеш не то шо обігріти себе а навіть спровокувати на землі глобальне потепління чи перетворити Сибір на Мальдіви.

До речі, хто йтиме нашими слідами може взяти вудочки. У Ворожесці в травні було купа малька, відповідно зараз це вже нормальна велика риба. І не треба буде смердини зі свіжої серовини з собою тягнути. Найвисокогірніша та найбільш еколоігчно чиста риба в Україні!







Спускаємся до Стогу, далі на підйомнику в Драгобрат. Ноги троха втоптані за три дні тому котитися лижним схилом вниз без лиж та ще й переступаючи використані абонементи, носовички, загублені рукавиці та корки від пляшок зовсім неохота. Який то кайф, так ніби два місяці а не два дні ми не були в цивілізації. З зачудуванням дивмося на закриті котеджі навколо, Остап показує Міші та Вові де і з ким він тут ночував. Далі викликаємо буханку з села, їмо бограч чекаючи на неї і, з пічкою всередину салону, трусимся на тій буханці вниз під традиційну російсько-карпатську попсу, яку тільки Вова чомусь знав всю досконало. А точно, він же ж з модними тачками працює, а там всюди напевно тільки така і звучить, як це не сумно.

Машини були на місці, колеса акуратно поскладані збоку, акумулятор продавався в сусідньому магазині. Попри водопад, який мені нагадав Швейцарію бо також скочувався прямо на дорогу, скочуємося і ми у Львів. Нові враження, нові друзі та стимул займатися спортом аби не відставати від молодих. Свидовець запам'ятався весь насамперед неймовірними краєвидами та надзвичайно душевною компанією, яку не зруйнувала навіть розлита Вовою пляшка та розмови хто більший мудак Порошенко чи Садовий поло вогню.

Йдіть на Свидовець зараз поки його ще не закультурили на кінець, бо тоді вже кінець куди підете.






Дігери всіх країн єднайтеся!

Khimik

Корчувати і палити жереп в Свидовецькому масиві Карпатського біосферного заповідника не зовсім правильно

Golem

Цитата: Khimik від 09.10.2018 14:56:08
Корчувати і палити жереп в Свидовецькому масиві Карпатського біосферного заповідника не зовсім правильно

Цівком погодюуся. Ми тільки той шо був сухий або викорчуваний до нас
Дігери всіх країн єднайтеся!

240 Гості, 1 Користувач