Шахти Калуша або як ми втратили ще один туристичний об`єкт

Автор Golem, 08.01.2019 21:44:18

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

Golem

Велічка – стара соляна шахта коло Кракова. Популярне місце яке щороку відвідують кілька мільйонів туристів. А чому в Україні немає своєї «Велічки»? Наприклад соляні шахти Калуша в рази більші та красивіші. Були...

Нажаль зараз всі шахти Калуша вже мертві. Ще на початку 2000-х туди можна було спуститися. Та з того часу шахти були покинуті напризволяще і поступово руйнувалися. Не без допомоги людей. Зараз всі шахти Калуша повністю затоплені. Туди зсипають сміття. Все що зверху порізано на метал. Хто винен мало б з'ясувати слідство...

В цій статті ми опишемо існуючі шахти Калуша. А також спуск на дно останнього «по документам» сухого ствола. Протягом 15 років сюди ніхто не спускався. 170 метрів глибини, дві години розбирання завалів з гнилих дошок та побутового сміття і ти на дні. Щоб зрозуміти що і тут теж вода.









Та не все ще втрачено! На галичині все таки є одна суха соляна шахта! І туди навіть зараз можна спуститися на ліфті та помилуватися чудовими кристалами. А також помолитися в капличці що знаходиться майже триста метрів під землею. Аби Бог допоміг владі хоча б цю шахту зберегли для нащадків та відкрити її для всього світу.
(с)Roy



---

                                    Частина перша: Дослідження Стволів

2 січня. Злорадно відвізши Лесика та Анастас на роботу, помившись в басейні, пофоткавши переповнений Проспект Червоної ... я все ще був сповнений енергії. Тож не довго думаючи видзвонив Сонячного Чоловіка і ми поїхали в Калуш на розвідку.

Саме в цей час Віктор Павлів, заядлий турист і колишній бієць АТО, а тепер депутат міської ради – написав що має інформацію по шахтах. Тож ми разом все об'їздили та оглянули. Перш за все - звіт в інтернеті від 2015 року де люди спускалися в шахту це фейк. Вони в Калуші в самі шахти не спускалися і фотки ці з іншої шахти. Доведено слідством а також підтверджено ними самими :)

Всі дані про шахти йдуть від місцевого Експерта Х Садового. Він нас скеровував і знав в принципі про шахти дуже багато. Думаю що майже все.

Спочатку ми заїхали в найперспективніший вентствол тут. Це територія автосервісу. Все під замком і надійно закидано підкрильниками. Саме тут науковці зовсім недавно спускали зонд в трубу і він виявився сухим. В другій частині статті буде опис як ми сюди спускалися.

Але в порівнянні з іншою шахтою стан плачевний. Все в іржі. Верхніх щаблів драбини немає. Але нижче драбину все ж таки видно. Якщо і спускатися – то тільки зі страховкою щоб не зірватися. По стінках ствола тече вода. Не знаю куди вона потім дівається. Може втікає на нижні горизонти. Є легкий рух повітря вверх.

Плюс що нас зустріти дуже позитивно. Все відкрили, показали, готові навіть допомагати.







Далі ми поїхали в Пійло. Це нова шахта яка не була обєднана з рештою. Ззовні стан просто чудовий. Можна вилізти наверх і все пофоткати. Але за словами Садового всередині суцільна вода.



Другий рядок вже зїхав :)





А чи не простіше було прокласти залізницю аж до самого Комбінату? А то вагонетки заїжджали на цей підміст і пеерверталися в вантажівки












Колесо стоять явно несиметрично




Тут вагонетки грузили на Белази і везли на фабрики





Далі ми поїхали в колись потужню діючу шахту тут. На жаль зараз це руїна повністю закинута. Два стволи. Туди тече вода і зсипають сміття. Шансів на нормальний спуск мало. А всього 18 років тому тут вирувало життя!














Дякую Міші за контакти правильний людей! :)

Старий звіт від Xaolas

2000 рік, все ще живе


Карта Шахти від Xaolasтут

Вони спускалися 4 або 5 шахтою, 60 метрів і була пробка. Далі не вдалося. Коло автосервісу не спускалися.

---

                                    Частина друга: Спуск на Дно

Зібралося нас пятеро: Vasi4, Deadmeat_junior, Sannyman, Sviatodiy і я. Ми весь тиждень готувалися до цією мандрівки.

План був такий:

1)   Спускаємо на шнурку вниз камеру в герметичному боксі. Дивимся чи варто лізти в принципі. За це відповідав Саннімен
2)   Якшо варто то я лізу перший зі страховкою по шнурку і драбинах. Бо жумаритися вверх без драбин це дуже важко.
3)   Якшо вниз є нормальний спуск то всі решта спукаються за мною і роблять офігенні фотки






Сонячний морозяний ранок. Відігріваємо замок, відкриваємо ворота, робимо блок і всі необхідні приготування. Метр за метром бокс з камерою опускається в чорну безодню стволу шахти. У світлі 100Вт прожектора ледве проглядається дно. Через 170 метрів камера показує що металеві тюбінги перейшли у бетонні. Видно пляшки на дні і не видно води. Завалу чи корка нема то ж вирішуємо лізти. Камера відпрацювала на повну і дала певність що там відносно безпечно. Дякую Саннімену. Сподіваюся він викладе сюди опис цього пристрою.











Беру розкладну драбину. Все під ногами прогнивше і хитається. Перших чотири прольоти лізу виключно на ній. Дерево штатних драбин розсипається під руками тож стараюся його не торкатися. Ще кілька років і підлога теж зігниє. Тоді спуск буде виключено по шнурку.

Наверху стволу відчувався рух повітря. Ми думали що це знизу шахти йде. Насправді ні, дує збоку від старого вентиляційного тунелю.







Все мокре, гниле і слизьке. Добре шо хоч на голову не капає. Драбина зроблена без цвяхів і так сяк тримається купи. А от дерев'яні стіни людського ходка були забиті цвяхами. Цвяхи всі перегнили і дошки попадали всередину ходка, перегородивши шлях униз. Приходиться ставати на коліна і кожну з дошок брати і скидати униз в ствол. Також треба ще тягнути страхувальний шнурок вниз. То ж на кожен проєм сходів йде кілька хвилин часу і маса зусиль.

Розумію що я тут перший і до мене ніхто ще не лазив. Це додає оптимізму. Поруч бачу навіть цілі кабелі. Металхантери, навіть не думайте за ними сюди лізти. Ваше життя коштує дорожче!

Стає жарко. Повітря душне, стояче та наповнене запахом гнилої деревини. Хлопці зверху мерзнуть, а в мене піт капає з-під шолома. Але його я не знімаю ні в якому випадку. Весь тунель всіяний старими автозапчастинами. То і діло якийсь вижимний підшипник чи масляний фільтр норовить перевірити мою каску на міцність. А ще уламки дошок які час від часу летять мені навздогін.









Стараюся бути обережним. Перевіряю кожну сходинку на міцність перед тим як на неї стати. То ж як напряжно буде хлопцям мене звідси витягувати якщо щось станеться. Стараюся не думати скільки ще лізти і для чого воно мені здалося. Коли в кайф і ти щасливий то яка різниця.

Десь на половині спуску закінчується мотузка і перестає тягнути рація наверх. Я наодинці з собою та химерними оранжевими тюбінгами вкритими сталактитами. Чим нижче тим сухіше. Дошки тут значно міцніші і йти суттєво легше. Я набираю темп. Час польоту уламків дошок в стволі шахти скорочується до кількох секунд. Значить вже близько. В голові маячить думка що мені потрібно якнайшвидше справитися але бути при цьому максимально обережним. Бо вони ж там наверху за мене переживають напевно. Страху за себе в мене нема. Я ж бачу шо я роблю і як.



Напевно ніколи в житті я ще не був такий радий зустріти бетонну стіну. Значить скоро дно! Ура, я буду на дні, і то в позитивному сенсі цього слова. :) Так і сталося. Дерев'яна драбина закінчилася на міцній бетонній підлозі. Ліворуч, якшо дивитися обличчя на ствол шахти, йдуть металеві сходи вниз. Вони ведуть широким бетонним похилом кудись далеко в шахту. Попри сходи йде металева труба для викачування води з шахти. Ступаю кілька сходинок і на жаль ... поверх цього вього плавають всюдисущі пластикові пляшки.

Міряю рівень води. Коло сходів він 1 метр. Небагато в принципі. Але вода потім впирається в стелю похилу і далі хіба що з аквалангом. То ж і цей ствол мертвий. Приходить усвідомлення що я зараз у місці де, напевно, вже більше люди не побувають. Тож все фоткаю та стараюся запам'ятати.















А чому камера не показала воду?- спитаєтеся Ви? Все дуже просто. По центру стволу шахти височить двометрова купа сміття. От камера на неї і приземлилася.

По барометру звіряю глибину. І справді 174 метри. По розчищених драбинах за півгодини вилітаю на поверхню. Підйом виявився значно легшим ніж спуск, всього 30 хв. Уявіть собі що з глибини стволу шахти не тільки радіозв'язок не тягнув, а навіть не було чути гуркоту дошок що я скидав і не видно світла мого ліхтарика. Всі запереживали. А так як я спускався кілька годин то Дедміт навіть почав йти мене рятувати, за що йому великий респект і подяка.







Я весь в характерному калійному багні з ніг до голови. Футблока Експлорера і труси наскрізь мокрі від поту. Але очі горять то ж я оповідаю всім шо там внизу і як. Сам собі дивуюся: звідки в мене стільки енергії! Я ж мав бути мертвий та виснажений. Може там внизу якийсь енергетичний розлом? Неспроста не тягнули рації, не було чути ні звуків, не видно світла....

Вхід на дно тепер розвіданий і спуститися може будь-хто за 15-20 хвилин з мінімальною під-страхівкою. Я б замурував зараз вентиляційний канал щоб по ньому не текла вниз вода. І подивився що там буде з дном за пів року. Якшо вода впаде  - то є сенс відкачувати. Якшо ні – значить це грунтові води і боротися з ними вже запізно.

Дуже дякую всій команді, а також Віктору і Василю. Без вас всіх спуск був би неможливий. Що я не здогадався то набрати води і попробувати чи солена. Але це легко виправити 😊





З дна шахти я виклав всі фото шо мав. Для історії. Там жарко і сиро, соррі за якість.

Викладайте будь-ласка свої фотки і відео! Мають бути гонські кадри 😉
Дігери всіх країн єднайтеся!

Svyatodiy

Крутіть колесико!

Vasi4

Додам і своїх фоток, хоч нічого нового на них і нема, але нехай буде для історії)

Копер ствола Хотінь, раніше не бачив такої конструкції. Раніше виконував функції спуску/підйому шахтарів на робочі місця і вентиляції шахтних виробок.


Після деяких маніпуляцій з промерзлим замком потрапляємо всередину копра який завалений різним автомобільним сміттям з автосервісу що зараз знаходиться на його території.






В стволі по деревяних направляючих їздила людська кліть, думаю людей на 10.



Направляючі клеті зроблені з дерева так як метал не дуже дружить з сіллю яка тут всюди. Дерево навпаки в соляному середовищі непогано консервується і не гниє.



Кліть, противагу і канати які це все тягали давно здали на метал, а над стволом встановили металеве перекриття з лючком в сам ствол і людський ходок.







Всі конструкції людського ходка деревяні, в тому числі і драбини, які відсутні на перших двох площадках. Тут на допомогу в спуску приходить драбинка Golem'а.





Спускаємо в ствол FPV камеру щоб знати що чекає на нас внизу.





Онлайн трансляція з глибини більше 100 метрів.



Свидетель



Тим часом поки Golem готується до спуску в ствол ми з Святодієм ліземо покрутити колеса підйомного механізму на верху копра.











В правій будівлі раніше знаходився потужний вентилятор що продував всі квершлаги і штреки шахти, а в лівій підйомний механізм клеті.



Тим часом Golem уже більше 2 годин в стволі і не відповідає по рації, Deadmeat_junior вирішує спуститись за ним і дізнатись що сталось.



Але як тільки він спускається на друге перекриття на зв'язок виходить Golem, і ми бачимо в стволі світло його ліхтарика.



І ось уже через 20 хвилин він подолав більше 150 метрів нагору, хоча спуск на ту глибину зайняв більше години через купи сміття що були на драбинах в людському ходку.




Golem

Завтра в Галицькому Кореспонденті буде опублікована наша стаття про цей обєкт. Ось її реклама 20 секунда. Особисто перглядав текст пеерд відправкою на друк. Має бути гуд!

Обіцяли вислати 7 примірників газет. Пятеро по одній учасникам вилазки + 2 на ГО і всім бажаючим почитати. Як отримаю то сфоткаю  і викладу. Бо в неті вона появиться значно пізніше.
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Мені рідко подобається що пишуть в наших газетах... Але Галицький Кореспондент і Їх стаття про шахти Калуша - приємний виняток! Дуже якісний матеріал! ФОтки читабельні. На всяк випадок продублюю текст.





Туристів — у шахту

З однієї частини Калуша до іншої можна було б пройтися не лише по землі, а і під нею. Місто майже повністю збудоване на шахтах. Втім, на сьогодні ці шахти «мертві», а ходи — затоплені та завалені сміттям. Понад 15 років до калуських підземель ніхто і не заглядав і лише днями стало відомо, що втрачено ще не все. Дігер із Львівщини зумів спуститися під землю аж на 174 метри! Тепер він має намір дослідити в Калуші й інші шахти.

Тетяна КІНДЮХ, журналіст

На сьогодні ще більш-менш доступними в Калуші та його околицях можна вважати кілька шахт, зокрема в Хотіні, Пійлі, неподалік Кропивника та Голиня. Нині вони ще можуть становити інтерес для екстремалів та дослідників і можуть стати основою розвитку індустріального туризму в цьому регіоні. Проте, легковажним шукачам пригод до цих шахт краще не наближатися. Це може бути небезпечним для життя.

Дослідити калуські шахти вирішив 35-річний дігер із Львівщини Андрій Риштун. Індустріальним туризмом він захопився років десять тому. Почав зі Львова. Про свої незвичні мандрівки писав на форумі explorer.lviv.ua, а торік видав книгу під назвою «Туристичні креативи». Нині має за плечима чимало підземних вилазок та надійну команду однодумців, які завжди готові його підстрахувати. Тож, до прикарпатського містечка їх вирушило п'ятеро. До мандрівки, кажуть, готувалися близько тижня: познайомилися з калуськими експертами в цій галузі, поспілкувалися з науковцем Юрієм Садовим, візуально оцінили шахти, зібрали необхідне спорядження тощо.
«Найперше ми спустили у шахту камеру в герметичному боксі. Хотіли зрозуміти, чи варто взагалі спускатися чи ні. Камера на шнурку дісталася до самого дна. Ми побачили там сміття, пластикові пляшки, але води не помітили. Якихось завалів чи корків теж начебто не було, тому вирішили, що можна пробувати спускатися», — каже Андрій Руштин. З собою він узяв рацію та розкладну драбину. Проте, вже перші метри далися нелегко.

«Під ногами все прогниле й розхитане. Дерев'яні стінки «людського ходка» місцями пообсипалися та перегородили прохід. Доводилося ставати на коліна і скидати ці дошки вниз. Це забирало час і потребувало додаткових зусиль, — деталізує дослідник. — Але я розумів, що до мене тут ніхто не проходив, можливо, ніхто не пройде і після мене, і це додавало оптимізму. Чим нижче, тим ставало жаркіше. Повітря було душним, застояним та наповненим запахом гнилої деревини. У мене з-під шолома стікав піт, але знімати його я не ризикнув, бо час від часу уламки деревини мене таки наздоганяли».

Дігер стверджує, що намагався бути дуже обережним, перевіряв на міцність кожну сходинку. Команді, яка залишилася нагорі, він по рації коментував кожен свій крок — аж до того часу, поки зв'язок не обірвався.

«Десь на половині шляху я залишився сам. Рація просто перестала тягнути, — акцентує Андрій Руштин. — Але чим нижче я спускався далі, тим ставало сухіше. Внизу дошки виявилися значно міцнішими, а йти загалом стало легше. Страху не відчував. Хоча розумів, що часу в мене не дуже багато... Дерев'яна драбина закінчилася на міцній бетонній підлозі. Ліворуч, якщо дивитися обличчя на ствол шахти, йдуть металеві сходи вниз. Вони ведуть широким бетонним похилом кудись далеко в шахту. Попри сходи йде металева труба для викачування води з шахти. Далі — вода і десятки пластикових пляшок».

Глибина води — близько метра. Загальна ж глибина, на яку вдалося спуститися, — 174 метри! Спуск загалом зайняв близько двох годин, підйом — майже в чотири рази менше, вистачило 30-ти хвилин.

Біля входу в шахту тим часом, окрім львівських товаришів, на дігера чекали і двоє калушан — спеціаліст із розвитку туризму Калуської міської ради Віктор Павлів та професійний рятувальник і відомий у Калуші дослідник Василь Фіцак. Коли з Андрієм пропав зв'язок, зізнаються вони, були приводи для хвилювання, адже з такої глибини на поверхню не доходили ні будь-які звуки, ні бодай світло ліхтарика.

«Година очікувань була трохи напруженою. Адже що коїться внизу ми могли лише здогадуватися. Через якийсь час один із альпіністів, що був з нами, вже почав ладнатися до спуску. Планував спуститися на шнурку, щоб одразу потрапити у ствол шахти. Зв'язок із Андрієм відновився у той момент, коли ми вже були готові фактично розпочинати операцію з його порятунку», — пригадує Віктор Павлів.

Тепер, коли перше дно шахти в Калуші розвідане, активісти мають намір продовжити цю роботу. Орієнтовно навесні спробують спуститися на дно ще однієї з доступних шахт. Ймовірно, повернуться і до вже дослідженої. Адже єдине, про що шкодують зараз, це те, що з дна шахти не черпнули трохи води для дослідження. Важливим показником для розуміння майбутнього цієї шахти стане і рівень води, який зафіксують через кілька місяців. Адже від цього залежить чи можна осушити шахту повністю, або ж це нереально.

Загалом Калуш має амбітні плани щодо розвитку в місті індустріального туризму. І шахти — лише один із об'єктів, які можуть в цьому допомогти. Магнієвий та калійний заводи, соляні хвостосховища і навіть місцева броварня — все це потенційно цікаві для цього виду туризму об'єкти.

«Промислові зони Калуша нині потребують дослідження та вивчення, — каже Віктор Павлів. — В місті вже третій рік діє програма туристичного розвитку, в якій індустріальному туризмові присвячено цілий розділ. Ми зараз працюємо над тим, щоб ВАТ «Оріана» передала місту одну з пам'яток архітектури — ратушу старого калійного заводу. Є ідея в цьому приміщенні відкрити музей промислового Калуша. Також будемо сприяти тому, щоб відбувалося подальше дослідження шахт, бо це теж наша історія і наша перспектива водночас. Деякі шахти на сьогодні — неприступні, інші, як-от у Голині наприклад, навпаки — відкриті і люди просто закидають їх сміттям. Що далі робити з усім цим пластом, залежатиме, що ми бачитимемо на дні інших шахт. Якщо буде хоч найменша можливість використовувати шахти як туристичний об'єкт, то шукатимемо грант на реалізацію цього задуму».

«Більшість людей мають доволі абстрактне уявлення про шахти. Але насправді це — рукотворне чудо. Це можливість побачити внутрішні шари Землі, кристали великих розмірів, це можливість пожити в стерильних умовах без бацил, запахів, світла та звуків. А ще — отримати хорошу дозу адреналіну, якщо це українська шахта», — вважає Андрій Руштин. В Калуші, переконаний він ще зарано називати підземне місто втраченим. Варто ще поборотися: для початку, де можливо, — відкачати воду, винести сміття і перестати його туди закидати, а далі — уже шукати фінансові ресурси та інші можливості для використання цих шахт.
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Повна версія статті про шахти Калуша вже доступна on-line
Дігери всіх країн єднайтеся!

Golem

Під час останньої вилазки по Золото Карпат Опілля натрапив на склад технічної документації по шахті Пійло. Було прийнято рішення це все врятувати від замовання, підтирання та гниття. Кому цікаво можу дати відсканувати.




Дігери всіх країн єднайтеся!

236 Гості, 0 Користувачів