Автор Тема: Всередині прекрасного або День Каналізації в Празі  (Прочитано 685 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Bottlehunter

  • Супер Модератор
  • Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 2272
  • Рейтинг 1188
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Якось раз на Великдень приїхав до мене в гості власною персоною сам Голем. Та не сам, а з паскою, крашанками і шнурком з карабінами. Справа в тому, що я вже давно запримітив кілька дзюр, які наполегливо вимагали дослідження, а самому спускатися не дуже хотілося. Міські підземелля нечасто але регулярно збирають данину людських життів, минулого року в празькій підземній річці також  втопився хлопець. Тому безпека і гарна компанія - на першому місці.

Після нетривалого сніданку, ми поїхали на старі очисні споруди, більш відомі як Музей каналізації. Про нього буде окрема тема, бо то не булька з носа - здоровенний шмат промислової історії і цікава екскурсія.




Відразу перепрошую за нездалу якість фото. Фотографії будуть які завгодно - пересвічені, несфокусовані, з заваленим горизонтом і те де. До повної колекції бракує хіба ще пальця в об'єктиві) Фотограф з мене так собі, а знімати під землею, та ще й коли  хочеться як можна швидше рухатися далі - то взагалі не моє. Я впевнений, що Голем зі своїм супертелефоном ситіацію пізніше виправить.

Зовсім недалеко від музею, в районі вулиці Млинської, є вхід в каналізацію, нора в людський ріст. Прикрита, як водиться, великою решіткою-мишоловкою. Звук з дірки долинав потужний. Таке враження, що всередині потік хоча б такий, як в Полтві на Чорновола. Перевдіваємося і заскакуємо всередину.



Спочатку метрів п'ятнадцять затопленого коридору. Потім тунель трохи крутиться і нарешті виходить у високе приміщення, довжиною метрів п'ятнадцять і шириною зо п'ять. Всередині два невеликі потічки падуть з висоти метрів чотирьох, і зливаються в один. Оце і все, звук зблизька таке враження що навіть менший, ніж назовні. Просто тунель викладений добротною цеглою, деколи навіть плиткою, і через це потужно резонує. На схожий трюк ми купувалися ще кілька раз: з бокового яйця звук як з Боїнга, пролазиш навкарачки метрів п'ятдесят, збираючи на шапку колекцію мертвих запліснявілих павуків, а там - маленький потічок з сусіднього будинку паде з метрової висоти.





До речі, про саме проектування цього місця - я був, м'яко кажучи, шокований. Все викладено ідеально гладенькою чорною цеглою з ідеально рівними швами. Всі деталі продумані до дрібниць - наприклад, якщо в яйце вливається бокова притока,нахил нижче по течії кілька метрів зроблений більший,щоб розігнати потік. Вода не просто паде з висоти, а затікає в спеціальну трубу, щоб не розбивати цеглу внизу. У всіх потрібних місцях для зручності робітників вставлені спеціальні металеві скоби, на них однаково зручно ставити ногу і взятися рукою. Навіть скоби під люками не прості собі залізяки, а мають зазубрини, щоб нога не ковзалася. Недарма в каналізацію Праги спускався сам Франц Йосиф, і я впевнений, що чехам за себе соромно не було. І вся ця господарка має поважний вік - більш ніж сто десять років.









За допомогою шнурка піднімаємося у верхнє яйце, проходимо метрів чотириста, зазираємо у бокові притоки. Чудове місце, що й казати. Йти можна і далі, але скільки - невідомо. Судячи з усього - далеко) Робимо ще кілька фото і йдемо на вихід, на сьогодні запланована ще одна підземна річка.





Наступний об'єкт - Мотольський потік. Невелика річка, яка в районі парку Цибулька затікає під землю і близько чотирьох кілометрів тече аж до Влтави. Вхід виглядає дещо незвично:



Всередині отого півкругу - бетонна яма з гладенькими стінками, висотою зо три метри. Тобто вниз без шнурка ще сяк там спустишся, а от назад то вже буде над чим задуматися)  Вхід сухий, вода з озера затікає через інший злив, збоку, і вже звідти тече руслом, час від часу поповнюючись мілкими бічними притоками.

Прив'язуємо шнурок і спускаємося вниз. Довкола досить людно, багато рибалок, дітей. Ми дуже надіємося, що ніхто нашого шнурка красти не буде, залишаємо його і йдемо всередину.











Вода чистенька і навіть по-своєму приємно пахне. Йдемо далі, розглядаючи нечисленні артефакти. Якихось цікавих знахідок, типу монеток або бивнів мамонта, в той день взагалі не було. Зате траплялися графіті, сюди досить часто спускаються.






Тут підлога викладена справжньою керамічною плиткою.



Голем пробує зловити сигнал ДжіПіЕс з люка, щоб зрозуміти, де ми є.



Велике озеро, де навіть живуть кажани. За ним цегляний колектор закінчується і починається одноманітний бетонний. Ми протопали ним ще з кілометр і, пам'ятаючи про те, що чим далі пройдеш, тим далі вертатися вирішили вертатися. Оце і все на сьогодні, до нових зустрічей в ефірі.


Розшарити F VK G+
Най жиє Гуцулія!

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3929
  • Рейтинг 822
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Підземна Прага або Паска в стилі Експлорер
« Відповідь #1 : 05.05.2019 13:21:31 »
Підземна Прага або Паска в стилі Експлорер






«Я в Шоці!!!» - такі були мої слова коли разом з Bottlehunter -ом вперше попав у підземелля Праги. Я і раніше чув що там красиво. Але ж не думав що настільки! Полтва після Праги це сільський виходок у порівнянні з туалетом пятизіркового готелю. Якшо Ви думаєте я перебільшую – читайте звіт нижче.

Ключовими відмінностіми каналізації та дренажки Праги від наших систем є:

1) Каналізація тут викладена акуратною емальованою плиткою. Деколи зустрічається цегляне дно. Всі переливи зроблені в трубах. Нічого тобі на голову чи у бік не ллється

Прага




Полтва центр


Полтва Стуса

(c) Nick_c3



Клов


2) Тут чисто. Немає гірлянд з соплів, грибків чи кульків

Прага






Полтва




(c) Nick_c3

3) Все ціле, непотріскане і необвалене. Все гарно вентилюється, люки на кожному кроці. Тому і не смердить.



4)   Каналізація і дренажка розділені. Але каналізація має переливи в сторону дренажної системи. В разі чого стоки попадають напряму в річку Влтаву.









5) Скоби та драбини в Дренажці значно ціліші ніж в Зубрі чи Клові

Прага




Полтва


Зубра


Клов, Хрещатик




6)   Щурів не було, кажани були

Ну а тепер все попорядку. По дорозі до Колайдера я зробив зупинку в Празі. Давня мрія полізти під землю десь в Європі от-от мала здійснитися. Власниця готелю підозріло мене оглянула та попросила заплатити наперед. Вона, напевно, ще добре памятала українських прибиральниць-заробітчан що гарували за 500 євро в місяць. То ж вона ніяк не могла повірити що пан просто собі їде в Швейцарію. Що він має тут колєгів і не буде їсти її брекфест у Пасхальну неділю.

Люди в Прагу на Екскурсії чи на заробітки їздять, а ми навіть коло годинника не сфоткалися. Зразу після святкового столу ломанулися по нетуристичним місцям. Першим був музей каналізації. Про нього ще буде окремий детальний звіт. А я лише кину кілька фоток для затравки. Це колишні очисні споруди збудовані повністю під землею посеред міста. Працювали до 60-х років. Все і досі в такому стані що Локаль запросто міг би зробити тут шикарний ресторан «Самшит».

















Недалеко від музею попри дорогу йшов рівчак глибиною два метри. Це якраз і був перелив каналізації в річку. Більшість напевно памятають повінь 2002 року. Тоді вода була затопила це все нафіг, майже як в нас в 2008 році. Коли нема потопу, каналізація тече собі спокійно на очисні. В разі сильного дощу рівень піднімається і води з каналізації попадають напряму в дренажку. Вентиляційні люки каналізації повсюди виходять прямо на проїжджу частину. Тобто в них, як і у Львові, дощова вода також попадає в каналізаційну систему.

Культурними металевими сходами спускаємося вниз. Відхиляємо неважку решітку і нас вже ніхто не бачить та не чує. Все ж таки ми тут не громадяни, вліплять депортацію і пошлють додому кал колекторі на Стуса нюхати. Вхід затоплений, але вода стояча. Напевно що дощова. Одіваємо рідні військові бахіли і, обережно промацуючи дно щоб не провалитися як в Клові, рухаємося вперед. Тунель круглий, можна йти не згинаючись.













«Дивись, там камера!»

І справді, щось чорне прикріплене на стелі а від нього йдуть дроти до дна тунелю. «Якщо вона нас мала засікти - то давно вже це зробила.» - думаю я і дістаю з рюкзака кусачки 😊 Хто не знає то я їх завжди беру з собою за кордон нігті стригти. Але це виявився ультразвуковий давач рівня води з HART протоколом.













В нас скоро Лощину на арматуру і бетонну крихту розберуть, а в них тут дроти і давачі в каналізації висять! Зажрана Європа, шо скажеш. Але це було не все! Поруч висіла масивна мідна плита з іменем людини хто цю каналізацію проектував. Ну це взагалі облінилися! Пора в них відкривати чешську філію УкрХабарВидобування.

Але те що ми побачили далі потім порвало всі шаблони. Ми опинилися у великому просторому залі. Зверху через люки падало достатньо світла щоб фоткати без ліхтарів. Підлога, стіни і стеля цього залу були вкриті блискучою чорною плиткою. Така ж колись стояла в Домі Легенд у туалеті. Плитка була покладена рівно, шви два-три міліметри. В стіну були вмуровані масивні металеві скоби для рук і ніг. Напевно щоб привязувати полонених.





В дальньому кінці залу зі стіни виходило два потоки. Вони плавно зливалися в одну велику річку і текли далі в нашу сторону. А прямо коло входу де ми стояли потік втікав у стіну. Висота до стелі була десь 6 метрів. Кількість води десь така як в колекторі на Сахарова.







Нафоткавшись досхочу ми нарешті звернули увагу на два проєми в дальньому кінці кімнати. Виявляється ці два потоки виходили з них. І в стіні по трубі зтікали вниз щоб йти собі далі куди треба. А як же такі милі серцю Полтвопади що розмивають дно і залапують гамном все навколо?






<a href="http://www.youtube.com/watch?v=T_o21fE3L4E" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=T_o21fE3L4E</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=-E2Tlj6DQWA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=-E2Tlj6DQWA</a>

Навіть довгоногому Батлхантеру не вдалося перелізти з кімнати в ці верхні тунелі. Та за допомогою шнурків питання вирішилося дуже легко. Очевидно шо монтери ходять сюди через верх. Ми бачили люки на поверхню щодесять метрів. Але, знову ж таки, без громадянства нагліти не хотілося.







Ми попали в Яйце десь півтори метри заввийшки. Розмір схожий на колектор Стефаника. Дно, як завжди, викладене плиткою. Бокові притоки всі керамічні. Під ногами чисті какашки. Але не смердить бо тут і там сіяють люки. Забув сказати. На всьому об’єкті ми не побачили жодного напису, графіті чи бодай лимончика з презервативом. Таке враження що ми перші сюди потрапили.







Один гамнопадик ми все такит найшли


І тут є акуратно замуровані бокові притоки








Як вже писав Степан, йшли ми довго і нудно, колектор був цікавий. Але час піджимав, нас чекав ще один обєкт. Та і Прага це не рідне місто. Тут нема такого азарту пройтися під тою чи іншою вуличкою, випірнути в тій чи іншій вбиральні. Та й, як на зло, протерлися мої бахіли на пятках. Права нога так і чавкала в кросівку. То ж не хотілося спокушати долю і грибки.

Зливний клапан з всяким брудом


Ідея зливного клапана хороша. Але і тут не все встигають почистити. Напевно газети замість туалетного паперу використовують






А це що таке? Люк всередині каналізації у систему 18-го століття?


Білі шкарпетки в гамно


Прослужили з мого першого походу в Полтву в 2008 році




Другим обєктом була підземна річка що несла свої води від озера в парку Погулянка і аж до центру міста в Влтаву. Вхід був з території озера. Через аварійний перелив потрібно було спуститися десь 4 метри вниз. Існувала ймовірність шо комусь сподобається наш шнурок. А без шрунка вибиратися на поверхню нам прийдеться вплав до Карлового моста. Та, забігаючи наперед, скажу шо ми вийшли сухими із води. Навіть меланхолійна бомжиха, що мирно жувала свій батон поруч, жодного інтересу до Bottlehunter-a не проявила. Свої своїх не чіпають.











Тут теж все як в Європі. Акуратний тунель, нема ні ям, ні намулів. Правда вже значно більше є ознак людської життєдіяльності у вигляді графіті та залишених штанів на драбині. Люки на поверхню попадаються вже значно рідше. Тому повітря хоч і свіже, але не таке життєдайне як в каналізації.













Час від часу нам траплялися бокові відгалуження з яких чувся потужній гул води. Перший раз ми повелися і пішли перевірити що це. Зігнувшись в три погибелі як Гандзя в пошуках Євреїв у Полтві ми врешті дісталися потрібного місця. На наше превелике розчарування це, всього навсього, був невеличкий потік акуратних жовтих какашок. З півметрової висоти він мирно переливався в інший потік, перпендикулярний нашому ракоходу. Час-пік вже пройшов, вода спала. Не всі какашки встигли дістатися до переливу. Деякі з них безпомічно лежали собі на осушеному березі яйця чекаючи наступного приливу.











Десь за півтора кілометри ходу ми натрапили на пізденне озеро. В нього впадав наш і ще кілька інших потоків. Напевно коли це все закривали під землю громадськійсть вимагала зберегти озеро. Тому його так і лишили, хоча якоїсь користі в ньому нема. Навпаки, якшо людину змиє в цей тунель то в озері вона може навіть втопитися.





Після озера тунель кардинально змінив свій характер. Він став прямий, боки викладені каменем а стеля закладена бетонними плитами. Зразу видно шо останні кілометри вони не сильно заморочувалися і просто накрили то шо було. То ж, зрештою, нам скоро стало нецікаво фоткати одне і теж і ми вернулися до точки інсталу.



Непристойна похабєнь. Дуже контрастує з усім решта


Цілком законна врізка в дренажку


Щасливі і втомлені ми пішли пити чеське пиво з бехерівкою. Паралельно ділимося фотками з вами в офіційному телеграмі та обговорюємо побачене. Я тепер розумію чого це Чехи та Поляки лізуть до нас в Полтву. Їхня каналізація вся загосподарювана, нецікава. Там нема елементів дестрою і закинутості. Наша Полтва для них як місто Припять. Таких міст є тисячі по всьому Союзу. Але саме в Припять їдуть отримати свою дозу дестрою.


Радянське дитинство запямяталося мені брудними та смердючими туалетами. І не то шоб їх не прибирали. Просто вивести бруд і сморід з цієї шершавої кераміки і потрісканого кафелю було неможливо. Заробітчани нам привезли «євроремонт». Вдома тепер не смердить. То може пора взяти приклад в Чехів і зробити євроремонт і в Полтві?!

Розшарити F VK G+
курча