Автор Тема: НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ "ПЕРЕБРОДИ"  (Прочитано 1538 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Hanna Ptashka

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 2
  • Рейтинг 6
  • Стать: Жіноча
    • Перегляд профілю
"бывают дни, сотканные из одних запахов"
(Рей Брэдбэри)
- це коли мандруєш поліськими болотами в час, коли цвіте багно...


Фото: Мар'яна Сеник

Дійові особи:

Мар’яна – просто бос (гурман, любить пиво)
Ростик – сачкіст – ловить комах сачком і ганяється за ними з фотоапаратом
Юра - Сенсей. Цим словом все сказано – в орнітології, як самурай. Характер нордично-науковий
Микола – студент-розгільдяй, зброєносець Сенсея – (загалом дуже хороша людина, любить анекдоти); любить благородних (людей в тому числі)
Саша Кусь – кажанолог, нічний житель, схильний до лунатизму та ходіння вночі по болотах, хобі – спостереження за нічними птахами
Андрій – пташиний вампір (бере аналізи крові у вівчариків)
Іван – сват (точніше просто старався Сенсея «видати» за дівчину з виноградником, фотографію якої побачили в газеті… не вийшло); любить хижих птахів
Міша – чудовий кулінар, а взагалі-то орнітолог за фахом
Ганнуся – незмінний вартовий хронік походів
Іван Іванович - Водій, депортований зі всіх країн Європи та ближнього сходу з нез'ясованих причин, його минуле повите легким туманом авантюризму
Лісничий – дуже гостинний, смачно варить юшку з риби

День перший

На кінець 21 травня, готуємося їхати в експедицію у Рівненський природний заповідник. Збір в зоомузеї університету Франка. Нарешті Ганнуся здала екзамен, і приїхав наш рейсовий танк марки «Соболь» (точніше звичайна "газелька") під керуванням незмінного водія-бортмеханіка Івана Івановича. Запакуваши машину своїми речима, ящиками, заплічниками, мішками з продуктами і мішечками з сітками, біноклями, штативами, фотоапаратами, кільцями, затискачами, вагами та ще всіляким науковим причандаллям, прощаємось. Отримавши шефське благословення в дорогу (від Ігора Віталійовича Шидловського) і настанову берегти водія, вирушаємо.



Наш бойовий танк "Газель"
Фото: Мар'яна Сеник

Сонце яскраво світить (як виявилось, це був один з небагатьох сонячних днів нашої експедиції). По дорозі звісно згадуємо, що забули. Нас добре трясе, аж поки не виїхали на київську трасу. Як тут не згадати слова Азарова «Те, що УкрАвтоДор погано ремонтує дороги, ще треба доказати!».

Загалом дорога весела і легка. Точаться наукові дискусії, чути анекдоти та веселі історії вже бувалих польовиків, хтось дрімає, хтось слухає музику. Зупиняємось на обід біля траси біля ржавої будки радянського типу з надписом «Свіжа риба». Поки ми обідали під’їжджали автівки і нас запитували по скільки рибу продаємо. Тут виявилась група войовничо настроєних чикотнів спортивної зовнішності, які одразу ж взялися катапультувати та бомбардувати послідом (особливо тих, хто відлучався «в кущі»). Відомо, що ці галасливі дрозди живуть напівколоніально і дружньо, попереджаючи один одного про небезпеку. На ворога нападають також спільно. Ну, нічого, в нас обійшлось без казусів і білих плям на одязі.

Спокійно обідаємо домашніми запасами (войовниче плем’я чикотнів не рухає тих, хто знаходиться на безпечній відстані від гнізда). Тут прямо як на бенкеті Енея, як це Котляревський описував:

Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали, -
Насилу із-за столу встали
і всі в машину заповзли.

Ну, цитата, звісно гіперболічна. Але доїдали пляцки з весілля, знищували смачнючий обід водія, який завбачливо приготувала його дружина та всілякі канапки, сальце, ковбасу, огірки та помідори, запиваючи хто чим, і без чарочки не обійшлось. Час біжить, сонечко мандрує по небозводу. Пора покидати оселище чикотнів. До наступного року!

За балачками шлях минає швидко. Проїжджаємо населені пункти з цікавими назвами: Дуб'є (чи нема?), Опарипси, стрілка наліво показує в Безодню, далі йдуть Івання (Іван усміхається) і Пустоіванне (так само, як з дубом – то є, то нема), а далі все веселіше - Гургулі, Тараканів, Чучманів і на кінець – с. Хренів.



Отже, приїхали ми в Сарни. Закупляємо продукти, і нааайголовніше – пиво. Добрались, дисентуємось. Ось і контора заповідника. Як завжди поруч колонія чапель (хто не знає - голосом та виглядом нагадують птеродактилів). Сіра чапля – це високий статечний птах з довгим дзьобом, здогадайтесь якого кольору. Досить дивно, але ці великі птахи мостять гнізда високо на деревах, при чому поселяються, як і вищезгадані чикотні - колоніями. Нерідко буває, що дорослий птах, незграбно «приземляється», розхитуючи гніздо до такої міри, що за борт випадають пташенята.


Сірі чаплі на гнізді. Фото: О.Кусьнеж

Усе листя, гілля та земля під чаплевими гніздами біле від посліду. В кущах навколо будівлі знаходимо гнізда дроздів, кропив’янок, костогризів. Пташенята, звісно, всі перекільцьовані – недарма в заповіднику 2 орнітологи працюють.

По території бігає пес Баламут зі своїми тузіками, яких нікому не дозволяє гладити – ревнує. Ласку можна проявляти лише до нього. Особливо у вигляді ковбаси.

Розвантажуємо речі. Тут мине наша перша ніч. Так, як вечерю готує Кусь, песики залишилися ситі – їм дісталось 2/3 казанка макаронів (голодне студентське минуле…)

День 2

Після тяжкої ночі (майже всі потруїлися чи то сирою водою, чи то пляцками з весілля Сашкової сестри) вирушаємо на оз. Сомине. Довелося нашою бойовою "Газелькою" по таких сипких стежках маневрували, що думали вгрузнемо. Обійшлося на щастя без пригод, проте водію прийшлось попотіти. Якось доїхали. Іван Іванович викурив 3 сигарети і заспокоївся. Лісничий дружно вітає нас пляшкою «Журавлів». Дружно вітають нас комарі та мошка.

Водій розмотує вудки та збирається на риболовлю:
- А може і наловлю чогось! А що ж робити?

Берег зарослий очеретом, проте в двох місцях безпосередньо біля наших «апартаментів» є прогалини, з яких відкривається вид на озеро. Красиво. І риба якась плаває. Ми з шумним галасом розпаковуємося, пора і до праці. Перший день – розвідка боєм. Вивчаємо стежки, маршрути, складаємо план бойових дій.


Осокове болото. Зелені купини, а між ними можна і в багнюку провалитися по коліна
Фото: Мар'яна Сеник

Сенсей, Іван та Міша збираються у вилазку на дальні болота на 2 дні. Після довгих перемовин, консенсус щодо виділеного їм стратегічного запасу харчів було досягнуто. Спроба забрати пиво була жорстко присічена резолюцією боса.

Перший робочий вечір – поставили сітки. Андрій приманив вівчарика – чудо цивілізації, сотові телефони не тільки для дзвінків. Комарі вельми допікають всім, крім Ганнусі, що викликало щирий подив оточуючих, в першу чергу лісничого. Змотивувала вона це тим, що проспівала в перший вечір пісню «Мы с тобой одной крови» мовою індіанців сименолів (вони ж жителі боліт). Це і дозволило їй ходити на короткий рукав аж до сутінок, не дригаючи при цьому руками ногами в темпі польки.


Андрій  кільцює крихітного вівчарика. Фото: Андрій Рогуля

Куховарить черговий по кухні Кусь. На вечерю гречка. Сипали руки, керовані завидющими голодними очима. Гречки вистачило ще на сніданок, обід, вечерю і ще один сніданок. Тут доречним був анекдот про кота і гречку:

Підходить кіт до своєї миски в Понеділок:
- Так, що тут в нас. О! Гречка, гречка, гречка!
Вівторок:
- О, гречка, гречка!
Середа:
- Так, гречка…
Четвер:
- О, знову ця гречка… Ну чому гречка?
Пятниця:
- Why me?... Ненавиджу гречку!!!
Субота – нічого не дають, в неділю також миска порожня.
В понеділок дають гречку, на що кіт радісно вигукує і кидається до мищини:
- О! Гречка, гречка, гречка!

Щось подібне і у нас.
У сутінках голосно лунає крякання крокодила (великої очеретянки), названої так вочевидь за розмір та голосистість.

Очеретянка велика співає на фоні озера Сомине. Фото: Мар'яна Сеник

День 3

Ростик, Мар’яна та Ганнуся готуються до походу в дальні квартали боліт до гнізда підорлика.
Біноклі, фотоапарати, штативи, кільця та затискачі запаковані. Вирушили. Яскраво світить сонечко. Гумовці дружньо чалапають по баговинню. Маршрутом ведемо облік. Очеретянки, кобилочки, берестянки, солов’ї, кропив’янки, вівчарики дружно виспівують. Встигай тільки записувати (це до Ганнусі). Аж папір під ручкою горить:

- Ганнуся ти записала вівчарика весняного? І тут ще коваликів 5 було. (Андрій)
- Ганнуся, а солов’їв двох записала? (Мар’яна)
- Ганнуся, зозуля, не забула? (Ростик)
- Ганнуся а очеретянок ти ж записуєш, правда? (Мар’яна)
- Ой, а кропив’янок позаписувала? (Андрій)
Ось так проходить облік.

Місцями трапляються сильно заболочені ділянки (на початках Ростик обіцяв переносити дівчат на руках та за час походу сили та запал покинули нашого доблесного лицаря). У повітрі стійкий запах цвіту болотяного багна та різнотрав’я. серед дерев показались руїни ДЗОТів з часів другої світової.
Між ними мирно стрибає заєць-русак.


Ганнуся з босом переходять калабаню. Ростик, який обіцяв переносити, натомість фоткає
Фото: Ростик Журавчак

Зупинились на привал – їсти хочеться, аж на очі не бачимо. Пообідали, вирушаємо далі. По дорозі залишаємо на піску послання для Миколи «Бос передає Миколі привіт». Дзвінок та радісні вигуки Миколи в телефоні дали зрозуміти, що послання прочитане. Розповідає про знайдене яйце черепахи, яке він гріє своїм теплом – хоче виростити черепашку (ТАК, в Україні живуть справжні дикі черепахи. ТАК, великі, з віком можуть виростати до 23 см довжиною. ТАК, вони відрізняються від екзотичних черепах, які продаються в зоомагазинах. НІ, не варто їх ловити і тримати вдома).


Послання для Миколи на піску
Фото: Ростик Журавчак

Через деякий час юний орнітолог наздоганяє нас, якраз біля пухівкового болота.

МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ – Микола перший раз в житті побачив черепаху болотяну в природних умовах. А всі решта перший раз в житті бачили СТІЛЬКИ черепах за один день (7 особин – це і для «бувалих» знахідка). Сфотографувалися з четвіркою черепах ніндзя. Інших не рухали, бо вони займались яйцекладенням. Місце було сприятливе для цього, тому вони там і позбиралися.


Леонардо, Рафаелло, Донателло, Мікеланджело
Фото: Ростик Журавчак

Переповнені враженнями та емоціями, вирушаємо далі. Сипле дощ. Куди не кинь оком – глибокі калабані болотяної жижі кольору міцної кави, стежка то пірнає, то виринає з них. Місцями доводиться скидати гумаки, щоб не начерпати в них запашної водиці. Згадуються фільми про білоруських партизанів. Ніхто нікого на руках не переносить…

Зустрічаємо токуючих бекасів, тетерука… Споглядали гніздо крука з галасливими пташенятами.

Гніздо підорлика так і не знайдене. Всі втомлені, лиш Микола без угаву травить улюблені анекдоти, розповідає про нюанси життя та творчість Хемінгуея. Ідемо, регочемо, розлякуючи усе пернате братство за півкілометра.


Берегом річки Случ
Фото: Мар'яна Сеник

Дощ затягнувся не на жарт, стихає лиш під вечір. Аборигенів не видно.
Після того, як смачно повечеряли ухою від лісничого (Боже, дякуємо за цього лісничого), обдумаємо плани на завтра. На запитання боса «Хто піде на нічний облік?» у відповідь чути лиш дзижчання комарів.

А знайдене Миколою яйце черепахи далі зберігається, мов тотем, в банці з-під тушкованого м’яса. Іван Іванович сьогодні уже врятував його з полум’я (хазяїн хотів викинути той хлам з прілим листям). Листя для того, щоб відтворити природні умови. При гнитті виділяється тепло, яке зігріває яйця, така собі сувора інкубація. Це тобі не в мами-пташки під черевом. Черепахи – тварини холоднокровні.

День 4

3.00 – підйом, пора йти на нічний облік. Сповнені світлих надій почути малого та великого погонича та інший пастушкових, бадьоро вирушаємо. Пробуємо приманити записаними на телефон голосами. З невідомих причин, можливо із-за погоди, спроби закінчились невдачею. Чутно лише диринчання дрімлюги, солов’їної кобилочки та жука-медведки. Диринчать вони всі на один лад.

5.00 – повертаємось назад.


Фото: Мар'яна Сеник

Невтомний бос не лягає перепочити, а продовжує працювати з Андрієм – відловлюють та кільцюють птахів. «відходять у минуле ті часи, коли пернатих визначали за забарвленням оперення. Тепер для класифікації в них відбирають кров для аналізу ДНК». Виявляється, що на наших територіях вид вівчарик-ковалик може бути представлений двома підвидами. На даному етапі зясовуєтсья та уточнюється їхня систематика, завдяки використанню новітніх методів генетичного аналізу. Раніше використовувалися лише морфологічні ознаки, тому таких кривавих жертв не було. З іншого боку, в «ті часи» обліки птахів проводилися не з фотоапаратом і біноклем, як зараз, а з рушницею, після чого музейні фонди поповнювалися новими зборами.


Бос із сорокопудом терновим
Фото: Мар'яна Сеник

Мар’яна з Андрієм під час ловлі нещасних вівчариків натрапили на рідкісну знахідку – гніздо вальдшнепа. Віднайти його надзвичайно важко, адже воно ретельно заховане серед чорниці та багна. Самка завдяки кольору та нерухомості зливається з підстилкою. Фотографуємо майже впритул (макрорежим при зйомці птаха – нечувана нахабність). Цікавий кулик - слуква. Живе в лісі, токує (виконує шлюбний танець) на узліссях. Не зважаючи на масивне тіло, видає лише писк і покряхкування, яке можна і не розчути одразу. Мисливський вид, на слукву та її родичів споконвіків полювали через смачне м'ясо.




Слуква, вона ж вальдшнеп. Англійською Woodcock
Фото: Микола Скирпан

Проте головна знахідка дня - заселена штучна гніздівля з бородатою совою. Так, як цей вид є дуже рідкісним (занесений до Червоної книги України), ми безмежно щасливі. Поки Микола ліз по сусідньому дереві, щоб зазнимкувати її, ті, хто залишилися спостерігати робили ставки, накинеться вона на нього, чи ні. Не накинулась. Лише сонно і набурмосено спогладала на нас з висоти.


Сова бородата на гніздовій платформі
Фото: Ростик Журавчак

Через деякий час знайшли ще одне гніздо (вже природного походження) з бородатою совою. Наша безмежна радість стала ще безмежнішою. А після того, як ми в лісі зустріли малу мухоловку, та ще й пофотографували, та ще й на відео зняли і послухали її спів – взагалі крила виросли.

Повсюди зустрічаються сліди активної життєдіяльності бобрів – погризені дерева, дамби і загати, ходи, в які можна по необережності провалитися. Варто бути обачним.

Ростик:
- Обережно, хід бобра!
Далі Ганнуся, переступаючи, передає далі:
- Обережно, хід бобра!
В хід провалюється ногою Микола. А за ним, зі словами «Микола, що ж ти такий неуважний, дивись під ноги!», в цю ж пастку потрапляє Мар’яна.


Сьогодні зустріли перших аборигенів. З розповідей лісника чули про них і раніше. Кілька сіл, які живуть відірвано від цивілізації, мають свою говірку. У більшості не мають писемності, не ходять до школи. Живуть здебільшого з видобутку бурштину і ягід , які продають перекупникам. Майже нікуди не виїжджають. Отже, проводимо ми облік. У лісі роздалося гуркотіння двигуна. З-за повороту виїхав всюдихід з двома суб’єктами колоритної зовнішності. Напевно, прочитавши вчорашнє повідомлення від боса, подумали, що на їхню ділянку приїхали конкуренти, тому вирішили розвідати обстановку. Розмова видалась коротка і беззмістовна. Можлива причина - це певний мовний бар’єр. Переговори завершились мирно, всі раді.

День 5

З болотяних мандрів повернулися виляпані в грязюці з ніг до голови Міша, Юра і Іван (оспівані у жаргонній пісенці "ослик, суслик, паукан"), вистоявши атаки орд комарів та гнусу, які також вже доїдають більшість членів експедиції. Вирішили палити багаття. Сенсей накидав великі жмути болотяної трави (бідака, так затравлений був тими мошками). Дим піднімається стовпами. Сенсей співає, завиваючи, мов шаман. Микола б’є в круглу палатку, мов у бубен. Їдкий дим роз’їдає очі, на деякий час розганяючи хмари гнусу. Весело, всі регочуть.


Сенсей шаманить
Фото: Мар'яна Сеник

Завдяки улову Івана Івановича, пригощались печеною рибою на патиках, таким-собі зімпровізованим шашликом. Міша (як виявилось – відмінний шеф-повар) зробив деруни з підручних продуктів – картоплі та залишків мівіни. Все-таки мужчини найкращі кулінари (висновок Мар'яни та Ганнусі). Сидимо коло багаття. Іван Іванович розважає нас оповіданнями із свого героїчного закордонного минулого.


Експедиційна їжа
Фото: Андрій Рогуля

День 6

Обліки вздовж р. Случ. О, це був той … день, коли ми забули взяти запаси провізії. Важкий тягар осів на нашій душі, обличчя насуплені, запал зник… Ех, які ж ми залежні від тих білків, жирів, вуглеводів…
На початку маршруту бачили рябогруду кропив’янку, а згодом почули ще 4. Приємні спостереження.

Всюди по дорозі відкривалися поля, пасовища, луки, ніжно булькали перепілки, попискували жовті плиски, звичайні вівсянки, тріщали деркачі. Над головою тривожно кричали чайки. На піщаних косах дрімали кулики-сороки (було їх навіть більше, ніж інших куликів, окрім чайок). Чорні та річкові крячки ловили рибу у стрімкому польоті.


Ганнуся пробує розібратися куди і скільки ще йти
Фото: Мар'яна Сеник

Хмарно, голодно, сумно… розкриваючи карту, Микола показує пальцем і з трагічним надривом в голосі:

- Їсти ми будемо аж тут (за 10 км)
Голодний Сенсей уважно дивиться. Маряна запитує:
- Що ти так дивишся?
- Екстраполюю кількість пройдений кілометрів, на час, необхідний для завершення маршруту, враховуючи нашу швидкість.
Сенсей був мовчазним і задуманим. Висновки не озвучувались.

Ось так ми і продовжували іти, минаючи агроценози, одна за одною череди корів, то чорних, то рябих. Хтось з нас жував травку, хто – дикий щавель, а хтось думав, як то хреново (напевно гірко, як з хроном в роті) іти голодним.


Проміри яйця чайки (не мартина!)
Фото: Мар'яна Сеник

О, до чого тільки не призводить пустота у шлунку. В той день Ганнуся переплутала Миколу з коровою, чи то корову з Миколою (певно від голоду в очах помутніло).

Після обліків чекаємо нашого доблесного водія на газелі. Сидимо на деревяному мості, звісивши ноги. Неподалік на піщаному острівку посеред Случа мирно ходять рідкісні кулики-сороки. Ми дивимося на них байдужим голодним поглядом - що з тих червонокнижних куликів візьмеш?  Під'їжджає фіра, на якій замотана в хустку сидить круглолиця червонощока жінка. Запитує:

- А шо ви там пфатаграпфіруєте?
- Рідкісних птахів - кажемо, - кулики, занесені до ЧКУ.
- Хе. Прррр, чіхо чіхо Рокель.
Блиснула проти сонця своїм золотим зубом і проїхала повз понурих орнітологів.




Голодні Ганнуся та Микола спостерігають куликів-сорок
Фото: Мар'яна Сеник

Ось вдалечині і біла "Газель" видніється. Завершився останній день експедиції. Заповідник прощався з орнітологами теплою ясною погодою. Попрощалися з пухівковим болотом, сосновими лісами, тузіками біля контори та колегами із Заповідника. Швидко промайнув цей тиждень, так само швидко минула дорога до Львова. Проте надовго залишаться теплі спогади про спільну мандрівку, набагато довше, ніж зуд від укусів клятої мошки та бомків.

Якщо вам сподобалася ця бувальщина, запрошую на свій блог https://ptashkasoul.blogspot.com/





Розшарити F VK G+

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4444
  • Рейтинг 1150
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ "ПЕРЕБРОДИ"
« Відповідь #1 : 24.09.2019 20:08:18 »
От знаєте, приємно зустріти людина яка "любіт пріроду и знаєт поезию раднова края" :)

Ви писали про ДОТ-и. Маєте може якісь їх фото?

Ну і назагал дуже класний настрій звіту. Перегукується з геологами чи археологами як вони розповідають про молоді часи і тижні в полі. :) Так тримати!

А ще мені було його цікаво читати бо я є абсолютно холоднокровний до пернатих. Відповідно я ставив себе на місце людей що читають мої звіти по Полтву (каналізацію з гамном). І бачив цю тему їх очима :)

На рахунок українських болотяних черепах то знайомий купив таку на Краківському. Я йому приносив мишей зловлених на моїй фазенді. То ця черепаха їх зїдала зараз, разом з шерстю. От жадна сц..ка :)

Чекатиму наступних звітів!
Розшарити F VK G+
курча

Hanna Ptashka

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 2
  • Рейтинг 6
  • Стать: Жіноча
    • Перегляд профілю
Re: НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ "ПЕРЕБРОДИ"
« Відповідь #2 : 25.09.2019 10:02:40 »
Ну, в кожного своє захоплення, кому каналізації, кому птахи))) От відстійники часто є важливим місцем для птахів, тут воно й поєднується

Фотки ДОТів я не маю, можливо Микола Скирпан фоткав, він цією тематикою більше цікавиться.
Розшарити F VK G+