Автор Тема: Мандрівка на вихідні через Хирів, Добромиль та Нижанковичі  (Прочитано 918 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3638
  • Рейтинг 1498
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
Давненько планували потрапити в цей куток Львівської області. Банально, колись не змогли це зробити через "відсутність" нормальної дороги, а також залізничного сполучення.
Тепер все інакше - годину автівкою і ви в Добромилі, у Прикарпатті, на кордоні з Польщею.
Для поїздки ми виділили собі суботу та неділю.

В хронологічному порядку розповідатиму, де ми зупинялись та що бачили.

Першим пунктом був Добромильський залізничний вокзал, будівля 1872 року.
Ще був легкий серпанок, як ми зайшли на території будівлі вокзалу. На жаль, будівля вже довший час стоїть закинутою. На першому поверсі вже знята навіть підлога. На другому, очевидно жили люди, можливо навіть працівники станції. На горищі познаходили трохи залізничного реманенту, плафонів ліхтарів, розподільчих коробок та іншого. Цінного ні, тут вже нічого не має. Видно що пошуки хтось проводив докладно, навіть здирали дошки перекриття.
Тим не менше, атмосфера старої, покинутої станції шикарна! Крім того, збереглися деякі автентичні елементи оздоблення, плитка та до прикладу підвісні ємності для вазонів на колонах перону.










Була тишина на колії. Видно незначний накат. Все свідчило про те, що залізничний рух тут мінімальний, адже колія йде до Нижанкович, де тупик - впирається у держкордон.
І тут раптом гудок! ТУ-ТУ! З повороту виринає старенький маневровий тепловоз ЧМ та пихкає в сторону станції.



Два плацкарті вагони...Ступа і жорна, біда чорна. Люди виходять на розкрошену платформу недіючого вокзалу!



Виявляється, сполучення Самбір - Нижанковичі таки обслуговується. Враховуючи, що маршрут обслуговує маневровий тепловоз, час у дорозі близько двох годин.

Появі потяга ми справді здивувались, зважаючи на скрутну ситуацію, яка останнім часом є на Львівській колєї :)




Підмостичі

Далі, ми опинились в маленькому селі Підмостичі, де мешкає десь кілька десятків осіб. Колупаючи стару цеглу в знищеному панському маєтку (за союзу клубі), прибіг на шум до нас пан Ґеник :).
Звісно, що з претензіями, хто такі і що ми тут робимо. Але наш діалог увійшов у правильне русло, і за деякий час ми куштували смачні грушки у пана Ґеника в обійсті, а також слухали його історії, як він переїхав 20 років тому зі Львова, на батьківську землю, як вирощує горіхи та нутрій. І ще яке смачне м'ясо у бобра, який попав у капкан тому, що гриз молоденькі горіхові дерева. З ввічливості, від смачного м'яса бобра та трунку ми відмовились, натомість, дізнались, що в цьому селі є незвична церква.
У селі розташована унікальна для Галичини церква-ротонда, побудована у 1846 році. Пан Ґеник разом з родиною приклався до відновлення цієї церкви, до того вона була у поганому стані.

Так церква виглядала колись:


А так зараз:





Дзвіниця старенька, всередині дзвони, дерево в оригіналі. Ззовні сучасна оздоба.




Гарно прощаємось, та відправляємось у наступну точку - Нижанковичі.

Відвідали палац Козловських, який знаходиться на території ліцею, за 300 метрів від кордону.



Коротка історична довідка, взята в Wiki:
Цитувати
Історичних відомостей про палац і маєток (фільварок) залишилось дуже мало. Маєток з палацом належав польським магнатам Любомирським (як і багато інших маєтків по Україні). Проте пізніше пані Любомирська подарувала палац своєму родичу графу Потоцькому. Ліси, чарівна природа приваблювала його, і він часто приїжджав сюди на полювання. В свою чергу граф Потоцький подарував цей палац своїй коханці Анні Грім, австрійці за походженням. Прожила вона тут до початку Другої світової війни. Але з настанням війни виїхала у Відень.

Територія була поділена на дві частини: верхня частина з палацом належала Анні Грім і нижня частина, яка належала іншим господарям, на якій був розташований фільварок, в якому працювало багато селян. Займалися вони сільським господарством, рільництвом і тваринництвом.

Після смерті господарі фільварку були поховані у склепі, який зберігся до наших днів, але нині розташований на території Польщі за кілька десятків метрів від кордону.

За легендою у палаці схований вхід до замку Гербуртів в Добромилі.

У наш час в палаці Анни Грім розташована бібліотека Нижанковицького професійного ліцею, а в нижній частині маєтку, яка належала селянам, розташовані майстерні та гуртожитки ліцею.

Нижньої частини, як такої, можна сказати не існує. Все побілено, пластикові вікна, двері, жодної ліпнини. Скромним нагадуванням є лише ковка на балконі.

А верхній, завдяки тому, що є на закритій частині, збережений відносно непогано. Хоча потребує невідкладної реставраційної допомоги.







Колись, Анна Грім виходила на цей балкончик та легким помахом руки запрошувала вельможних гостей до танців чи до трапезного столу.



Родинний герб на фронтоні будівлі



А також на башті





Оскільки, був час обіду, ми теж вирішили провести трапезу у палаці.
Ну як, майже у палаці. Всередину не лізли, щоб не дратувати охоронців :)



Білоруська консерва "Перловка з м'ясом" виявилась дуже смачною.



Кожен на стіл виклав свій тормозок: була тушонка, сухпай ЗСУ, а Електричкін навіть бургери зробив, правда сам з'їв. Але, голодних не залишилось.



Трохи фоточок на згадку і вйо до наступної локації.









Станція Нижанковичі!

Одразу видно, що тут простоює тепловоз, по величезній плямі мазуту. Євро 5!



Сама будівля - знахідка! Вціліла поміж двох світових воєн, збудована була в один рік з Добромильським вокзалом - у 1872 році. Маса збережених елементів, дерев'яної фурнітури, зокрема у залі очікування. Частина виявилась пустою, тому там побродили. А на першому поверсі пост погранців.

Діти приїхали до бабусі))


Зал очікування





Австрійська сантехніка





Особливо то все сподобалось Зеленій Миші (не плутати з політичною слабкістю)





Відійшли від станції, Електричкін каже йти далі до кордону. От хуліган!



Колись тут буде відкрито. До 1939 року тут активно курсували товарні та пасажирські потяги.



Криниця, на території вокзалу.




Відмічу, що в Нижанковичах дорожнє покриття в жахливому стані. Класичне, доволі бідне містечко. Незважаючи на вливання коштів в інфраструктуру в середині 2000-х, коли були ідеї відкриття пункту переходу.
Але, все залишилось на паперах.



Добромиль. В вечірню пору він нам відкрився з пагорба, де розташований цвинтар міста.

На цьому фото є все, що притаманно галицькому містечку: сім'я, бус, храм та напіврозвалений замок, який височіє над містом.



І мертві і живі. Піднявшись на пагорб, ми насолоджувались краєвидами, атмосферою старого кладовища, а також...теплими повітряними масами, які реально гріли, з сторони гір. А з північного боку, навпаки - були холодні потоки. От такий контраст.











Тут керамічні портрети цілі.













Добромиль виявився доволі жвавим містечком. Прокладається каналізація, магазини в центрі, наприклад, не гірші ніж в Дрогобичі. Є два мотелі.
Ми ж зупинилися в комплексі "Радич". Чисто, недорого, смачно. Що ще треба втомленому досліднику, щоб набратися сил на наступний день? Правильно, пива і видовищ.
Навіть і тут Опілля є ;D

Одна з вілл, яка є в Добромилі. Незважаючи на стан, тут живуть люди. Поспілкувався з мешканцем. Розказував, що поляки колись давали грубих грошей, за цей будинок. Він був не проти, але сім'я відмовилась. Тепер живуть в руїнах, грошей не те що нема де взяти на ремонт, але й банально заробити.



Саліна

Ранок наступного дня був похмурим і холодним. Ми відправилися в Саліну.

Важке по енергетиці місце. Гнітючої атмосфери додає тотальний дестрой усіх будівель, які хоча б частково можна було зберегти для наступних поколінь. Але ні. Кругом розруха.







Ще донедавна тут були дерев'яні сходи.







Навіть стовп, і той комусь заважав



Натомість відновили меморіал.



Дуже добре, що встановили інформаційні стенди.







Зелена Миша, замаскована  серед хащів.



Села в цьому краї доволі збідніло виглядають. Хоча, на початку минулого століття тут економічна ситуація була дуже хорошою.

Ось, наприклад, покинута сільська хатина, побудови початку ХХ століття. Хата можливо старша, а от сарай зроблений капітально, швидше за все молодший за хату.







Замок Гербуртів на Сліпій горі, що в Добромилі.

Коротка інфа з wiki:

Цитувати
Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового мешкання.

З 1622 р. замок перейшов у власність Конєцпольських.

Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено.

До нашого часу збереглися:

-чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень
-два фрагменти мурів
-залишки однієї башти
-залишки криниці на подвір'ї замку (яма, завглибшки бл. 3 м)
У плані замок овальної форми, займав площу подовгастого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину — 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

Розташований на висоті 560 метрів над рівнем моря.

Дорога геть розм'якла від недавніх дощів, тому ми піднімались нозями, у тумані. Тому, видів крім молока не було ніяких.



Зате ліс був містичним, і похід до замку був від того ще цікавішим.







Всередині замку встановлений стіл з лавками.



Туман таки додав колориту.







Електричкін ризикував випробувати на міцність кістки, заради вдалого кадру :)







Мабуть буде класне відео від Саннімена)



Стінгер фоткає старі настінні розписи





Історична ланка Експлорерів:)








Хирів.

Будучи в Хирові, не оминули поза увагою єзуїтський колегіум - конвікт.
Як на 4-тисячне містечко, це величезний комплекс, фасадна частина якого має довжину 172 метри.
Це був один з найбільших освітніх закладів Речі Посполитої. В першій чверті ХХ століття тут були власний водогін з джерельною водою, млин, пекарня, парова пральня, друкарня, а у 1923 році збудували навіть власну електростанцію.
Все закінчилося в 1939 році, коли прийшла радянська влада. Все начиння комплексу було викинуто, спалено. Крім того, додала свій внесок війна, частина будівлі була зруйнованою та спаленою.
Далі, до незалежності України об'єкт був у підпорядкування військових.
Тому, по факту ми маємо лише "обгортку", стіни, особливо після нещодавньої пожежі, де згоріли всі перекриття та дах. Сьогодні територія у приватному володінні.
Більше про Хирівський конвікт можна почитати тут





По багатому оздоблена ворота у каплицю. Стилістично йде у різнобій з стилістикою споруди.



Дашок щитка.



Ну а ззаду все більш звично







Оригінальна гідроізоляційна система по периметру споруди





Стара Сіль. Костел Архістратига Михаїла.

Цей, неймовірної краси костел був останнім пунктом нашої мандрівки.



Перед нами костел побудови 1660 року. У зв'язку з численними перебудовами, в його стилістиці переплітаються кілька стилів, барокко, готика та необарокко.
Про цей костел в нас є гарна тема написана Олесем - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7773.msg51510.html#msg51510

Фасад костелу має специфічну фактуру, обдерту штукатурку. Все через пожежу в 1970 році, гасили її не водою, а соляним розчином, ропою. Правильно, звідки в Старій Солі вода? :) Дефіцит!
Власне, відбулась певна реакція та вся ліпнина та цегла почала специфічно лущитись. На мій погляд, це навіть додає колориту споруді. Хоча за ліпнину, фігури, які були зроблені в 1926-28 роках, треба подбати.
Ліпнина стилістично є схожою до ар деко, напрям, який був популярним в той час.











Мозаїка дуже красива!



Барельєф Михаїла та гніздо лелек



Фігури апостолів









Снаряд в стіні, який не розірвався. Подібну картину можна побачити у Львові, на фасаді Преображенської церкви.
Насправді, цей снаряд так не влучив. Використали не здетонований снаряд, який не розірвався поруч, та урочисто замурували, як пам'ять.



Найстаріша частина костелу - колишня каплиця



Дзвіниця





Хрест і гніздо




Ну і ми, учасники "експедиції".



Трохи морально втомлені, бо тоді на заході дня якраз почались чвари на експлорері. Що зробиш, раз в рік таке стається, мусимо триматись купи (купу кожен трактує по своєму) та пережити це до кращих часів  ;)

Надіюсь, фотозвіт Вам сподобався, які і описані місця.
А ще, не все ми там побачили. Тому, колись неодмінно повернемось.
Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue

Олесь

  • Свої
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 374
  • Рейтинг 379
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Гарно з'їздили.
На Саліні, ще як я був, 5 років тому, починали різати всі дерев'яні конструкції будівель на паливо. Бачу по звіту, зрізали все, перекриття, сходи, крокви і стрих... Все пішло на паливо місцевому люду.
Розшарити F VK G+
Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом. - Аль Капоне

Sunnyman

  • Свої
  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 53
  • Рейтинг 38
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Дякую всім за компанію!

Додам ще кілька фото:





Паровий котел на станції Нижанковичі:







Залишки будівель біля Саліни:



Замок Гербуртів:








Розшарити F VK G+