Раковецький ліс (джерело, Медзяки, Гучіско, Тарасівка)

Автор explorer, 27.01.2021 16:13:22

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

explorer

Ідею пройтись зимовим лісом, відпочити біля вогнища з ночівлею (темніє то в 16:30!), та подивитись на залишки трагічно відомих селищ та хутора подав Бригадир. Ліс біля Раковця та Новосілки був мені відомий змалку, адже ту кількість разів, скільки я тут бував в дитинстві з батьками, просто не злічити. В ліс, правда, ми ніколи не заглиблювались. Також років 10+ тому влітку з другом пробували побігати в тому районі з МД по генштабівських мапах, зайшовши з Гучіска та вийшовши в Поляні, але в результаті лісом та луками ровери їхали на нас а не ми на них, про МД в тих хащах не було і мови...
 
Західний край лісу довкола джерела за останні роки суттєво розвинувся. Крім двох невеликих полігонів що там були, довкола з"явився ще комплекс з двох каскадів озер у лісі за дачами (підписаний як "Озера у Раковець-Новосілка, Бобрівка" - https://goo.gl/maps/aR2YzsnUXSjrgdMSA ), та парк активного відпочинку "Їжак Парк" http://izhakpark.lviv.ua/ з тюбінговими трасами, над джерелом збудували церкву (Храм Положення Ризи Пресвятої Богородиці, УГКЦ) на місці втраченої церкви підписаної на старих мапах як "святого Петра", а саме джерело окрім цивілізованого благоустрою обросло ресторанами, парковками, і навіть базаром, кемпінгом і готелем :) крім того у Раковці можна ще подивитись на залишки костелу Святого Валентина описаного в нас на сайті ( https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=7329.0 ) , та скупатись в річці Зубра (що я колись навіть зробив), яка витікає з Сихівського району Львова.
 
Всі ці принади нас цікавили найменше, оскільки ми навіть не планували спускатись з лісу у ці села, а розраховували пробігти з с.Поляна у с.Підтемне поклавшись на обіцянку жителя сусіднього села закинути\підібрати нас, звільнивши від необхідності робити радіальний похід від своєї машини. Як типово і буває, в останній момент нам довелось допомогти собі самим, і додати спортивної складової замість пошукової, суттєво збільшивши кілометраж прогулянки аби радіально повернутись до своєї машини. Паркінгом обрали джерело, як місце найбільшого паломництва, де покинуте на пару днів авто не привертатиме уваги. До слова, ідея лишити машину на озерах провалилась - зимовим ранком там не було і сліду присутності працівників, а заїзд закритий.

Отже, лишивши транспорт в селі, підіймаємось старовинною дорогою між озер у ліс в напрямку Медзяків - Поляни.



Першим сюрпризом було те, що ліс виявився геть білим від снігу, якого не було у Львові та у селі. Другим - те, що на полігоні МВС постійно стріляють, у лісі пострілюють мисливці та сунуть єгеря, які перегукуючись, женуть здобич. З останніми ми зустрілись у спустошених Медзяках.

Тільки залишки фундаментів та нетипово велика галявина серед лісу нагадують, що колись тут жили люди.



На цей час вже чи то мисливці з учнями на полігоні відстрілялись, чи то ми виявились достатньо далеко щоб навіть безлистий ліс почав поглинати всі неприродні звуки, ми опинились в спокої і тиші зимового лісу. Дуже дивно знайти себе в такій тиші і з наплечником з спорядженням для ночівлі в якихось 15-20 хвилинах їзди від Львова :) втім, як виявилось, пізнавальний маршрут по немаленькому лісі, короткий зимовий день та добра компанія в купі приносять задоволення навіть більше ніж надцятий забіг на якусь типову гірську вершинку Сколівських Бескидів :)

Час йти далі



За Мідзяками ми спробували віднайти млин найбільшого зниклого села в тому районі - Гучіска, але майже вся його територія перетворена на мисливські угіддя, а чимала площа довкола річки де стояв млин обнесена довжелезним парканом, за яким, судячи з усього, є розплідник для тварин.



Наступною точкою для відвідування були залишки костелу, що розташовані на узгір'ї на краю села.

На підйомі до костелу, серед тиші яку порушував тільки скрип снігу в нас під ногами, ми раптово почули фиркання та гуркіт від бігу чогось копитного поряд з нами. Відклавши пару адреналінових цеглин ми вже були готові до знайомства з кабанами, втім як виявилось це був кінь: поряд за невеликим підвищенням, на дикій швидкості він вибіг з возом кудись вище і зник в невідомому напрямку разом з фірманом. Через кущі і рельєф роздивитись їх вдалось лише фрагментально, а питання куди можна так нестись по зимовому лісі у сутінках лишилось темою для розмов до вечора :)



Костел - єдина споруда яка дійшла до наших днів, втім судячи з історичних мап збудована вона була незадовго до трагічних подій які припинили існування села.






В метрах 50 на захід можна побачити залишки закинутого кладовища.






Сонце вже заходить. Після перекусу вирушаємо на захід по старовинній австрійській дорозі.



Тут ми хотіли дізнатись причини  появи топонімів "Могили", "Могила", "Могилки" на великій ділянці лісу, які помітив Бригадир на одній з старовинних мап, хоча на більшості мап того ж часу такі позначки відсутні. Помічаємо, що у лісі довкола з'являються древні кургани, група яких тягнеться пасмом вздовж дороги. Оглядаємо найближчі - вони всі розкопані.



Найвищий курган з тих, що ми помітили, метрів 4-5 в висоту розкопаний вглиб на всю висоту... мабуть, робота археологів.





Вдома ми вже дізнались, що ця група курганів є невеликою частиною могильників Комарівської культури, яка відноситься до середнього та пізнього періодів бронзової доби і датується 15—12 ст. до Р. Х. Згідно "Каталогу курганних могильників Комарівської культури в басейні Верхнього Дністра" у навколишніх лісах заховані сотні аналогічних курганів. А група усипальниць серед яких опинились ми - була досліджена археологами у 30-х роках ХХ століття (Sulimirski 1968).


(зображення з згаданого каталогу)

Цікаво, що кладовище Гучіска 19ст, яке ми пройшли годину тому, вже потрохи розчиняється в дикому лісі, і такими темпами  без людської уваги зникне за якісь півстоліття. Тим часом ці кургани зберігають пам'ять про наших нащадків вже більше трьох тисяч років.


Минаємо чергове старовинне перехрестя та звертаємо в напрямку Тарасова. Тут вже час шукати місце для ночівлі - за хвилин 20 ліс остаточно занурить нас в темряву, а ставати серед снігу ой як не хочеться. До слова, з дровами в цьому лісі проблем нема, буквально кожні 10 метрів можна зустріти завалене дерево, а якщо заваленого дерева нема під ногами, то скоріше за все воно висить на сусідніх гілках над головою. Таке враження, що лісники цей ліс покинули разом з населенням Гучіска та Медзяків і з того часу його не чистять. Випадково помічаємо групу молодих ялинок, які як-раз вберегли з сотню квадратних метрів землі від снігу тримаючи його на собі! Місце під ними просто ідеальне.

Забута фліска Бригадира - запорука оперативного розведення вогнища.











Час біля вогнища від 17 до першої години ночі пролетів якось непомітно і невимушено. З рештою, зважаючи на довжину зимового дня, проведення часу біля багаття і було частковою метою походу :)



Під кінець нас почало притрушувати снігом вже надто наполегливо, і навіть ялинки вже не рятували, так що розходимось по наметах.



Добре, що всі розділяли ідею, що чим пізніше лягаємо - тим краще висипаємось ) в лісі для осіб з чутливим сном ця схема працює найкраще. Виспались чудово.
Снідаємо та збираємось до Тарасівки.



Наша "оаза навпаки" - довкола мокро та сніг, а під ялинками сухо та комфортно. Ми сюди ще повернемось на обід :)



На шляху до Тарасівки



Тарасівка

Довга і загалом немаленька рівна долинка з невеликим потічком, повністю захована серед довколишніх лісистих горбів. Тут сходяться дороги з усіх напрямків та кілька струмків впадають в потік, що тече до Підтемного.



Основна площа поросла дуже високою травою, трохи піднявшись схилом над якою можна оцінити розмір долини та собі уявити наскільки це місце могло бути гарним в часи коли тут були люди. А люди звідси пішли в ті ж часи що і з сусідніх селищ. На східному краю стоїть пам'ятний хрест з згадкою про ці трагічні події:





ЦитуватиПодорожній!

Зупинись, схили у скорботі голову,
прочитай і обміркуй написане.
На цьому місці стояла стодола.
Дня 21 березня 1944 року, нас
тридцять сім безвиних чоловіків
українців, розстріляли засліплені
ненавістю польські боївкарі.
Незабувай! Іди в глибокий ліс,
там вклонись жертвам польського
села Гуціско, яке було спалено,
людей поголовно розстріляно
в квітні 1944 року.
Історики! Відкрийте злочинців.
Судді! Судіть злочинців за
скоєні злочини супротив людства.

Історію треба знати щоб не повторювати її знову. Детальніший опис цих подій та появи самого хреста і таблиці в атачменті.


З Тарасівки повертаємось до місця ночівлі на теплий обід.





Ще трохи кілометрів старими лісовими дорогами.



І виходимо на край лісу над джерелом. Тут знаходимо свіжу реконструкцію бойових укріплень з укриттями викопаними в лісі, розгалуженою системою окопів, дзотами.

















Я так і не знайшов якогось опису походження цих фортифікацій.

Світловий день закінчується, але ми вже біля машини, і за 20 хвилин будемо вдома.

Нова церква на місці старої:


Наш приблизний маршрут. Загалом все можна обійти і за один день, особливо влітку.



Дякую Бригадиру та Електрічкіну за ідею і компанію та всім хто дочитав до кінця :)




Bottlehunter

Круто сходили, аж самому захотілося) Не холодно спати було?

Ті самі місця, але влітку і на ровері: https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7329.msg48200.html#msg48200 Мінус сніг, плюс всіляка комашня. Ліс і тоді був зовсім дикорослий і нечищени, ровери їхали добрий кілометр на нас, а не ми на них)
Най жиє Гуцулія!

Electri4king

Цитата: Bottlehunter від 27.01.2021 22:39:37
Не холодно спати було?
Якби лишити когось на ніч дивитися за вогнищем, сон поблизу нього був би гарантованим) А так-то ніч пройшла тепло у своїх грійних коконах.

1.


2.


3.


4.


5.


6.
Кажуть, що найприємніша втома, коли ноги болять після тренувань в залі. Але ні, все-таки найприємніша втома, коли вони болять після прогулянок новими містами.

295 Гості, 1 Користувач