Ангелівська домна перед Осмолодою

[tumkiw]

Доменну піч в урочищі Ангелів було внесено до державного реєстру пам'яток архітектури національного значення постановою Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 р. № 442, реєстраційний номер 1196.
  Під час Першої світової війни артилерія російської армії генерала Брусилова майже зруйнувала комплекс. Вціліла лише споруда доменної печі.
Протягом багатьох років, до 2005 року, Ангелівська домна знаходилася в занедбаному стані. Дощ, сніг та туристи-дикуни з кожним роком нищили її. З 2005 року почалися незначні реставраційні роботи.
  В 2011 волонтери із фундації «Карпатські стежки» та Осмолодське лісове господарство впорядкували та реконструювали Ангелівську доменну піч. але руїни поруч з нею оминули стороною, що теж має значення.
На теперешний час все в поганому стані, огорожі вже немає, стенд з інформацією в аварійному стані. Домна знову почала заростати деревами та травою, що з часом призводить до руйнування, в майбутньому наслідки цього буде випрвити неможливо. Дивно, що споруді не придається великого значення навіть при те, що зображена на гербі колишнього району.
Ці вспоруди комплексу підлягають відновленню при невиликих сумах або руками волонтерів.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_доменного_виробництва_в_Україні
















Детальніше це можна побачити по посиланню https://www.google.com/maps/d/edit?mid=1Vw03ger6h9eWtaLCkFTPdngnaFo8Cano

Трішки історії
Побудована вона в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита А.Ангеловича, звідси і походить назва поселення «Ангелів». Кам'яні стіни печі місцями сягають понад 3 метри. Отвір, через який лився чавун – на зріст людини. На внутрішніх стінах вогонь назавжди приварив до каменів шлак. Маленькі віконниці – отвори у верхній частині домниці і ходи в нижній – служили для нагнітання повітря за допомогою міха, що приводився в дію водяним колесом. Зберігся і канал для води, яка подавалася з річки Лімниця. В піч, висота якої досягає шістнадцяти метрів, руду подавали по спеціально спорудженій на риштуванні доріжці і через верхній отвір засипали.
Під гуту, фабричні споруди, а також під поселення гірників була вибрана ділянка на лівому березі найчистішої в Європі річки Лімниці, між селами Ясень – Гриньків. До 1812 року тривало заселення цієї місцини, здійснювалось будівництво доменної (високої) печі й інших промислових споруд.
При доменній печі спочатку працювала бригада німецьких металургів. На спорудженні об'єктів працювали місцеві майстри-бойки, використовуючи традиційні прийоми народного будівництва. До комплексу, крім названих домни, гамарень, кузні, входили будинки керівника заводу і контролера, двадцять двоквартирних робітничих будиночків, складські приміщення, конюшні, стайні для волів та інші господарські споруди.
Гута мала тоді 12 шахт, одну високу піч, дві гамарні (фабрики, де переробляють залізо, очищають, фришують за допомогою вогню і молота) й кузню для виробництва цвяхів. У 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні при копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах.
На той час на галицьких землях було 15 подібних доменних печей. Деякі історики того часу твердили, що тоді Галичина виплавляла більше заліза, ніж така держава, як Португалія.
Проте Ангелівська гута діяла всього шість років. Уже в 1818 році вона була закрита. Дослідники називають різні причини:  погана якість місцевої залізної руди, судовий процес між митрополитом Ангеловичем і управителем гути Гекером та інші.

Неподалік від цього місця можна побачити Лімницю та навколишню природу