Розташування: Хмельницька обл.,Дунаєвецький р-н, неподалік села Іванківці.
Витяг з http://shtolni.narod.ru
«Початок розробки - кінець 50-х років. Робота велося закритим та відкритим способами. Знаходитися на схилі гори в лісі над річкою Збруч. Є декілька ярусів. Штольня має централку довжиною близько 600 метрів, кілька входів. У стінах по централці можна зустріти електричні чашки, що залишилися. Стелі кріпилися колодами, колоди там повсюди, як в початаковому положенні, так і вже в стані «гроггі». Велика їх кількість попроростали найрізноманітніших форм і кольорів корінням, вкрите різноколірним грибком. У деяких місцях зустрічається капіж води. Подекуди на землі шматки каменерізних ланцюгів, уламки вентеляційного устаткування, кавалок від КМАЗа.
У одному з штреків на стіні є вибитий невідомим умільцем портрет дівчини (розміром приблизно 70х35). Практично скрізь кам'яні брили, що вивалилися зі стелі.
Вище на горі є ще дві невеликі штольні. В одну можна потрапити через вузьку щілину в горі. Схожа на трьохкімнатну квартиру. Ще вище - зовсім маленька - хід близько 20 метрів.
Роботи велися за допомогою КМАЗов в три зміни. Загальна довжина - близько 4000 метрів. Штольня закрита в 1968 році внаслідок аварійності.»
В Іванковецькі штольні ми потрапили в квітні 2009 року, в рамках походу по Медоборах. Єдиний випадок, окрім раннього дитинства, коли з нами був супроводжуючий – Михайло Ковальчук. Краєзнавців можна поділити на тих, хто постійно збільшує географію своїх зацікавлень, і зосереджених на «побудові комунізму в одній окремо взятій країні», в нашому випадку – Медоборах..
З метою уникнення лісників, датою походу була вибрана Великодна субота. Іванковецькі штольні – вже по інший бік Збруча, там і Медобори називаються Товтрами, і статус – національний парк замість заповідника, і святкують там свята зовсім по іншому.
Літом 2009 в штольні приїжджали наші клубівці з чортківського «Кристалу». Уазиком, через село з материнського для штолень села Іванківці. Навіть для звір-машини дорога в кількох місцях була надто прикрою. Тому доречніше транспорт залишити в селі, чим привернути до себе зайву увагу, і як наслідок, краще добиратися з Тернопільщини, де можна зустрітися з лісником.
Досвід проникнення в Медобори вказує, що ліпше скористатися трошки довшою дорогою з села Риштівці. В тій же Городниці працює чітка система поінформування місцевим населенням лісника, і ті гроші ліпше пропити.
Насправді, для теми «штольні» є важливим тільки те, що адекватну кладку через Збруч в потрібному місці змило ще років зо 3 тому, і зараз вся надія на завал з дерев трохи нижче від Соколиної скелі. В зазначеній скелі – невеликий гротик, в якому живе дракон Lacerta viridis.
Вхід в штольні – закритий деревяними гратами, і цілком придатний для людини з наплічником.
Всередині можна влаштовувати перегони на колісницях, є сліди від протекторів. Стосовно багатьох кам'яних брил, вони тут є, але тим же гіпотетичним перегонам особливо б не завадили.
Можна зробити коло, вийшовши на поверхню через інший хід.
Оцінка довжини - 4000 км, схожа на правду. Штольні досить габаритні, разом з тим, кількість нуликів адекватна.
І найприємніше – перед входом – чудовий пляц з видом на Медобори, включаючи гору Велика Бугаїха, що встигла свого часу побувати «найвищою в Україні». Як не як, 403 метри
Фото тут
Витяг з http://shtolni.narod.ru
«Початок розробки - кінець 50-х років. Робота велося закритим та відкритим способами. Знаходитися на схилі гори в лісі над річкою Збруч. Є декілька ярусів. Штольня має централку довжиною близько 600 метрів, кілька входів. У стінах по централці можна зустріти електричні чашки, що залишилися. Стелі кріпилися колодами, колоди там повсюди, як в початаковому положенні, так і вже в стані «гроггі». Велика їх кількість попроростали найрізноманітніших форм і кольорів корінням, вкрите різноколірним грибком. У деяких місцях зустрічається капіж води. Подекуди на землі шматки каменерізних ланцюгів, уламки вентеляційного устаткування, кавалок від КМАЗа.
У одному з штреків на стіні є вибитий невідомим умільцем портрет дівчини (розміром приблизно 70х35). Практично скрізь кам'яні брили, що вивалилися зі стелі.
Вище на горі є ще дві невеликі штольні. В одну можна потрапити через вузьку щілину в горі. Схожа на трьохкімнатну квартиру. Ще вище - зовсім маленька - хід близько 20 метрів.
Роботи велися за допомогою КМАЗов в три зміни. Загальна довжина - близько 4000 метрів. Штольня закрита в 1968 році внаслідок аварійності.»
В Іванковецькі штольні ми потрапили в квітні 2009 року, в рамках походу по Медоборах. Єдиний випадок, окрім раннього дитинства, коли з нами був супроводжуючий – Михайло Ковальчук. Краєзнавців можна поділити на тих, хто постійно збільшує географію своїх зацікавлень, і зосереджених на «побудові комунізму в одній окремо взятій країні», в нашому випадку – Медоборах..
З метою уникнення лісників, датою походу була вибрана Великодна субота. Іванковецькі штольні – вже по інший бік Збруча, там і Медобори називаються Товтрами, і статус – національний парк замість заповідника, і святкують там свята зовсім по іншому.
Літом 2009 в штольні приїжджали наші клубівці з чортківського «Кристалу». Уазиком, через село з материнського для штолень села Іванківці. Навіть для звір-машини дорога в кількох місцях була надто прикрою. Тому доречніше транспорт залишити в селі, чим привернути до себе зайву увагу, і як наслідок, краще добиратися з Тернопільщини, де можна зустрітися з лісником.
Досвід проникнення в Медобори вказує, що ліпше скористатися трошки довшою дорогою з села Риштівці. В тій же Городниці працює чітка система поінформування місцевим населенням лісника, і ті гроші ліпше пропити.
Насправді, для теми «штольні» є важливим тільки те, що адекватну кладку через Збруч в потрібному місці змило ще років зо 3 тому, і зараз вся надія на завал з дерев трохи нижче від Соколиної скелі. В зазначеній скелі – невеликий гротик, в якому живе дракон Lacerta viridis.
Вхід в штольні – закритий деревяними гратами, і цілком придатний для людини з наплічником.
Всередині можна влаштовувати перегони на колісницях, є сліди від протекторів. Стосовно багатьох кам'яних брил, вони тут є, але тим же гіпотетичним перегонам особливо б не завадили.
Можна зробити коло, вийшовши на поверхню через інший хід.
Оцінка довжини - 4000 км, схожа на правду. Штольні досить габаритні, разом з тим, кількість нуликів адекватна.
І найприємніше – перед входом – чудовий пляц з видом на Медобори, включаючи гору Велика Бугаїха, що встигла свого часу побувати «найвищою в Україні». Як не як, 403 метри
Фото тут