Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Bottlehunter

#21
Дуже дивно, що ніхто ще досі не написав про Заліщики. Спробую це виправити, виклавши свої старі (2015 рік) фото.

Як і багато містечок Тернопільщини, Заліщики мають чудову атмосферу та потужний туристичний потенціал. Всі мабуть знають класичну панораму міста, з трьох сторін обгорнутого Дністром. Раніше я думав, що то мабуть треба застосовувати панорамну фотографію або спеціальний об'єктив, щоб отаке пофоткати, але ні - коли піднімаєшся на горб перед містом, від вигляду перехоплює подих. Літо вже на носі, і це суперовий маршрут, щоб трохи поволоцюжити з рюкзаком і друзями по рідній землі.



Тільки не робіть дурниці і не їтьде в Заліщики автомобілем. Варіанти добирання громадським транспортом зі Львова такі, що від них перехоплює подих ще більше, ніж від красивої панорами міста. Ви детально роздивитеся всю Галичину, встигнете покуштувати місцевого пива і біляшів на сонних провінційних автостанціях, нажити собі друзів і ворогів і на власній шкурі зрозуміти, про що писав Прохасько в своїй книзі ФМ Галичина. Ось тільки деякі з них:

- Автобус Львів-Заліщики, 7+ годин в Еталоні на спеці
- Нічним поїздом в Коломию і звідти ранььою електричкою в Заліщики
- Якимось ковбойським поїздом вночі до Тернополя, а звідти електричкою чи автобусом

І таких варіантів безліч. Ми вибрали такий: київським поїздом до Франківська, потім маршруткою в Городенку, далі автобус в Заліщики. Назад довелося добиратися попутками до Городенки, бо "то неділі, в неділю автобус з села не їздит", а далі чим прийдеться))) Було спекотно, цікаво і весело.
Я не буду розписувати історію міста і що там можна побачити, ви це легко знайдете в інеті. Скажу тільки, що гарне місце для намету є метрів з 50 справа перед автомобільним мостом (якщо заїжджати зі сторони Чернівецької області). Джерела там ніякого нема, по воду можна зганяти в місто, набрати в когось) А далі ви і без мене знаєте що робити влітку на Дністрі.

Поділіться, будь ласка, своїми фото, враженнями та порадами.

По приїзді до Франківська посиділи в кафе (станіславівським кав'ярням одвічний респект) і подумали, чого нам ще не достає для походу.





Не вистачало трьох картоплин, одної мівіни та фляшки рому. Виправили це недорозуміння в гастрономі



Гігантська голова Бандери в Городенці


Міст в напрямку в'їзду в місто


Міст зі сторони річки


Розклали намет, можна і перекусити


Залізничні артефакти у воді


Інформаційна дошка в парку


Колишній панський маєток


Вулиці міста










Початок підйому на гору. Як завжди, замість нормальної дороги ходимо якимись собачими стежками


Піднялися)))






Угорський цвинтар часів Першої світової (хоча я в цьому не впевнений, досі не знаю чому він там)











Перший кілометр дороги назад

#22
Звіт сі пише, троха зачекайте



#23
Так само, як на Львівщині багацько закинутих костелів (я навіть не даю посилання, бо постів про них на Експлорері є кілька десятків і ви можете скористатися пошуком), в Східній Польщі є багато закинутих українських церков, греко-католицьких та православних храмів. Більшість із них були полишені після сумнозвісної операції "Вісла". Думаю, дослідження таких місць може стати цікавою темою поїздки, можливо навіть не на один день. Черг на кордонах зараз майже нема, можна скинутися з товаришами на бензин і "зелену карту" - і вйо до Європи. Як бонус - похід в Бєдронку по Йогобеллу  ;D ;D ;D ;

Закинутими храмами, зокрема, цікавиться польський журналіст Пйотр ДУрак, в цих статтях є інфа про нього та його діяльність: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/61904/
http://vsviti.com.ua/makepeaple/56727

Думаю, при складанні маршруту можна буде проштудіювати його сторінку в Фейсбуку або сконтактуватися особисто.

А це українська церква в селі Олешичі, недалеко від нашого Грушова. Фото мої, зроблені минулого тижня. Не зважаючи на те, що храмом ніхто не користується, будівля доглянута, вікна і двері цілі і зачинені.




#24
Зібралися якось ми з братом в сімейно-експлорерський автопохід, глянути на закинуті костели. При плануванні за основу взяли оцю статтю https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/explorertest/IMG_3230.JPG і склали маршрут Сокальським, Радехівським і Кам'янко-Бузькими районами, так, щоб і цікаво, і більш-менш по дорозі, не гасати полями ну і встигнути за день. Автоподорож має свої переваги - ти мобільний і не залежиш від графіку маршруток, спорядження можна більше взяти. Але є і недолік, принаймні для мене особисто - завжди переоцінюєш свій час і можливості (типу, ну я ж машиною, все встигну) і в результаті ганяєш як пес з висолопеним язиком і все одно всього не встигаєш. Крім того, час від часу виникає спокуса зупинитися, коли побачиш щось цікаве по дорозі, кілька таких зупинок - і мінус дві години в графіку.

Карта з мітками виглядала отак, всі точки ми і не об'їхали за браком часу.



Першою точкою мав стати костел в прикордонному селі Варяж. Але по дорозі трапився бонус - невеличкий костел в селі Бояничі, збудованого на початку 20-го століття (на мапі). На території розташована якась господарка, а з-під зачинених воріт привітно посміхалася паща алабая. Тому ми обмежилися кількома фотками з-за паркану і поїхали далі.





Трохи далі по дорозі закинутий цвинтарик, а біля нього висока колона. Думаю, колись тут були якісь релігійні статуї, чи щось таке, судячи з ніш збоку.







Моя вірна шкодувка, на своїй, як виявилося, останній вилазці. Вона ще не знає, що за кілька днів я її продам і вона поїде кудись в район Козятина.



Така ж колона, як біля цвинтаря, але відновлена і побілена, стоїть на в'їзді у Варяж.





Костел у Варяжі виглядає монументально, зовсім не пошкодував, що зробили гак, щоб потрапити сюди. Про нього вже є тема на Експлорері, отут. З часу відколи там побував goom, нічого не змінилося. Костел так і стоїть закинутий, потрапити всередину можна через здоровенну дірку.













Дзвіниця на подвір'ї сусідів і камінь з гербом





Всередині, цегла-пальцівка і залишки фресок. А щодо всього іншого - суцільна руїна.





















Результат роботи вітру і води


#25
В неділю мав (не)щастя побувати в Радехові і не пройшов повз ушатану будівлю колишнього пивзаводу.
Заснований він був в далекому 1887 році, а остаточно виробництво закрилося в 2007. Коротку історію іноземною мовою можна прочитати тут.

Місце на Вікімапії

Якщо чесно, я взагалі не пригадую чи бачив колись в очі радехівське пиво. Зразки етикеток, нашукані в інтернеті:










Ворота на вході прочинені, є вагончик охоронця, але сходи на ньому були заметені снігом.





За браком часу, ми полазили тільки по старій будівлі, що на фото. Новіші цехи, споруджені в радянський час, тотально роздестроєні. Піднімаємося дерев'яними сходами з поверху на поверх, всюди напівтемрява і лежить зерно









Залишки обладнання











Види з вікон та дірок в дасі:









Дірки в цеху, мабуть тут стояли колись пивні баняки)







Ось такий короенький звіт,


#26
Evolution of Sanitation and Wastewater Technologies through the Centuries, edited by  Andreas N. Angelakis, Joan B. Rose

Об'ємна наукова праця про історію каналізації в різні часи та в різних країнах світу. Англійською мовою.

Посилання на Гугл книги

Маю також повний варіант в pdf, якщо комусь цікаво - пишіть в приват.


#27
В неділю разом з Ромчиком, Руфусом та його другом Льошою (орнітологом і просто хорошим чуваком) здійснили орнітологічно-алкогольний піший похід з Верещиці до Янова, який комуняки з якогось дива обізвали колись Івано-Франковим.

Гарний пішохідний маршрут через заповідник Розточчя, дуже рекомендую всім як альтернативу далеким поїздкам у вихідний день. В теплу пору року тут дуже багато різних пташок і тварин, є облаштовані місця для пікніків. Дорога дуже проста - виходите з маршрутки і йдете будь-яким боком попри каскад ставків, аж до Янова. Стежки є з обидвох сторін. По дрозі можна також зайти на маловідомі Чорні озера. Нам загалом вийшло біля 15 км.

Розклад маршруток до Верещиці з АС-4, що біля Янівського цвинтаря, можна знайти тут: https://zabytki.in.ua/service/timetable/bus_station/110?lang=uk

Також хочу порекомендувати піцерію Старий Янів в Івано-Франковому, чудове місце, щоб поїсти і відпочити після походу.

Кілька фото з телефону для звітності:


























#28
Скани статті Тараса Курмана про родину Потоцьких та вироби їх цегелень. Стаття вийшла в угорському журналі, присвяченому колекціонуванню цегли.








І окремо цегла Потоцьких з колекції автора


#29
Сьогодні маю зусьтрітися з дуже цікавими чуваками http://www.pgeteam.eu/

Вип'ємо пива, поспілкуємося, поділимося цікавими місцями. Замовляю столик в старій добрій Пивничці (паб Берлін-Лемберг) на 20-00. Підходьте.

#30
Мій переклад з іноземної, оригінал лежить тут: http://infojd.ru/13/mindunok-besk.html Матеріал цікавий з історичної точки зору, шкода, якщо пропаде. Всі фото автора, зроблені, якщо я правильно розумію, в квітні 2004 року.

Ця невелика «гірська» вузькоколійна залізниця, станом на квітень 2004 року, належить відкритому акціонерному товариству «Бескидський інтер'єр». По ній проводиться вивіз лісу від місць навантаження до вахтового селища, який тут називають Миндунок Бескидський (можливо, його офіційна назва звучить інакше). Далі деревина транспортується автомобільним транспортом.

Міндунок Бескидський - невелике селище, загублене серед гір. Дістатися сюди можна по грунтовій автодорозі від села Мислівка, що пролягає вздовж річки Свіча. У робочі дні тут тимчасово проживають лісозаготівники, які приїжджають з Вигоди, а у вихідні та святкові дні знаходяться лише кілька людей: сторожа, іноді - працівники лісництва, яке також розміщується тут.

Раніше ця вузькоколійна залізниця була частиною великої Вигодської вузькоколійної залізниці. Нині ділянка Миндунок Бескидський - Вигода повністю розібрана, ніяких шансів на її відновлення немає.

Рухомий склад представлений двома тепловозами ту8 (за іншими даними - ту8 і ТУ6А), однією автодрезиною Уа, кількома десятками платформ, призначених для перевезення сортиментів.

Початкова, крайня північна ділянка рейкового шляху в Миндунку Бескидському. Вид в південному напрямку.



Одна з перших стрілок. Вид в південному напрямку.



Колії поблизу покинутої двоповерхової будівлі.



Попереду - місця перевантаження сортиментів на автомобілі. Вид в північному напрямку.



Крайня точка «правої» (з боку Миндунку Бескидського) лінії вузькоколійної залізниці. Відстань до Миндунку Бескидського - приблизно 5 кілометрів. Вид в напрямку Миндунку Бескидського.



Крайня точка «правої» лінії вузькоколійної залізниці. Вид в протилежному напрямку.



Приблизно там же, вид в напрямку Миндунку Бескидського.



Їдемо по «правій» лінії в Миндунок Бескидський. Вид в напрямку Миндунку Бескидського.













Попереду - місце, де знаходилося вахтове селище, підписане на карті як лісоучасток Бескид.



Міст, розташований в тому місці, де знаходилося вахтове селище,



Їдемо по «правій» лінії в Миндунок Бескидський. Вид в напрямку Миндунку Бескидського.





«Права» лінія на підході до Миндунку Бескидського.



Знову Миндунок Бескидський. Вид в південному напрямку (тут лежать перші десятки метрів «Лівої» лінії, крім того, попереду знаходиться локомотивне депо). На узвишші розташована будівля лісництва.



Трохи далі, вид в тому ж напрямку. Попереду - автодрезини Уа, що стоїть в тупику.







Попереду - будівля локомотивного депо.



Стрілка поблизу селища Миндунок Бескидський, де від «лівої» лінії відходить тупикова колія.



Переїзд, розташований трохи південніше селища Миндунок Бескидський. Вид в північному напрямку.



Трохи далі. Вид в південному напрямку.



Кінець 37 - початок 38 кілометру (відлік від Вигоди). Вид в південному напрямку.



Попереду - місце, де знаходило вахтове селище, підписане на карті як лісоучасток Свіча. Вид в південному напрямку.



Міст через одну з невеликих річок, притоку річки Свіча. Вид в північному напрямку.



Попереду - збереглися будівлі лісоучастку Свіча. Вид в південному напрямку.



Австро-Угорський міст через річку Свіча, на початковій ділянці «правої» лінії вузькоколійної залізниці. Вид з правого берега річки, на якому знаходиться селище Миндунок Бескидський.



«Права» лінія на мосту через річку Свіча. Попереду - колійна розвилка в селищі Миндунок Бескидський.


#31
Відео з лекції Олександра Волкова "Історична цегла в архітектурі Львова", яка відбулася 27 січня 2018 року. Буде цікавим всім, хто цікавиться цеглою та історією.

Взято з ютуб каналу Serg Leon

І тематичний малюнок від Тетяни Казанцевої













#32
Збираючись в лютому в чергове відрядження в Штати, я почав планувати, чим би то таким зайнятися на вихідних. Згадав, що десь біля міста Тусон (Tucson), що на Арізонщині, має бути музей ракетних військ, такий, як в нашому Первомайську. Відкрив Вікімапію, і чим більше часу роздивлявся околиці Тусона, тим круглішими ставали мої очі, щелепа відвисала, а з писка текла слина. Крім музею з ракетою Титан-2, там був діючий кар'єр з можливістю його відвідати, кілька закинутих кар'єрів, здоровенний авіаційний музей, найбільше в світі кладовище літаків, два природні парки в пустелі, пішохідні стежки в кам'янистих горах і ще купа всього. Стало зрозуміло, що одних вихідних точно не вистачить і що їхати точно треба! А вже на місці розберуся куди йти.



Asarco Mineral Discovery Center
Перша точка, на яку я прибув пізніше, ніж запланував через значну затримку літака. В Штатах літаки шалено популярні, в результаті аеропорти переповнені і працюють на межі можливостей. Найменший збій викликає ланцюгову реакцію в розкладі і, як результат, запізнюються всі. По дорозі назад я сидів біля бортпровідниці і та жалілася комусь, що за останні три місяці її літак з Фінікса жодного разу не відправився вчасно.
Музей компанії ASARCO, присвячений видобуванню міді. Офіційний сайт музею

Відкритий з жовтня по квітень, влітку через екстримальну жару туристам тут не раді. Щоб хтось випадково ласти не склеїв) Час роботи та розклад екскурсій уточняйте на сайті.

На території безкоштовного музею можна побачити виставку, присвячену історії видобування міді, шматки породи, навчальні фільми. Надворі навічно запарковані кілька вражаючих кар'єрних самоскидів Тут же можна придбати квиток на автобусну екскурсію діючим мідним комбінатом. Це власне те, за чим я сюди і приперся!









Надворі поміж кар'єрної техніки ростуть здорові як шляк кактуси, а з нір визирають суслики. Погода в лютому тут просто бомба: дме холодний вітер, так що фліска з трекінговою курткою стають дуже доречними. Визирає сонечко - роздіваєшся до футболки. І так разів з десять протягом дня).







У визначений час приїжджає білий автобус, народ з квитками пакується всередину. В автобусі я наймолодший, всі решта - американські пенсіонери. Не знаю, де вся молодь і як можна при здоровому розумі ігнорити екскурсію на діючий мідний комбінат. Ми їдемо по арізонській пустелі, здіймаючи за собою хмару куряви. Види американської пустелі - це мабуть найкрутіше, що я бачив в своєму житті (після Перкалаби, звичайно). Відразу з тобою улюблені вестерни та фільми Тарантіно та Родрігеса. І розумієш, що вони зовсім не перебільшували в своїх сценаріях, а навіть часом трохи недоговорювали, щоб не шокувати непідготовлену публіку зі, скажімо, Східної Галичини. 

Збоку простягається величезний відвал терикону, а екскурсовод тим часом розповідає історію видобутку міді в цих краях. ASARCO (American Smelting And Refining COmpany) була заснована в 1899 році і є одним з найбільших виробників міді в Північній Америці та світі. Компанія має кілька кар'єрів в Арізоні та Техасі, кілька років тому відкрили комерційні тури для туристів.







Перша зупинка автобуса на вершині величезного кар'єру. Майданчик обгороджений  і обладнаний біноклями, щоб можна було ближче роздивитися грузовики та екскаватори внизу. Кар'єр працює безперервно, без вихідних і в три зміни. Загальна кількість працівників - біля 600















Наступна (вона ж остання) зупинка - цех з дробилкою. Руда подається сюди і розмелюється, згодом методом пінної флотації з руди розділяються мінерали. Групу туристів супроводжує працівник цеху, який в теорії мав би відповідати на різні каверзні запитання. На практиці це не зовсім вдається, бо звук від дробилки як... від дробилки))) Тому (принаймні в мене склалося таке враження) народ запитує одне, працівник відповідає зовсім про інше, ніхто нікого не чує, всі посміхаються і всі щасливі. Ще більше вражень додають великі круглі відстійники, з яких штинить так, що аж очі сльозяться. Тому туристи довго в тому місці не затримуються, а чемно і без нагадувань пакуються в автобус. Після приїзду назад до музею кожному вручають на згадку зеленуватий камінчик мідної руди.

















Всі фото в альбомі
#33
Їдемо проводжати насичений експлорерський рік в Київ!!!
Точної програми ще нема, тому підписуйтеся і пропонуйте цікаві локації. Точно хочемо відвідати Клов, а що далі - будемо писати по ходу розвитку фантазії в цій темі. Київ багатий на експлорерські місця, нудно точно не буде.

Деякі старі спогади тут: https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,6698.0.html

Оскільки квитків на поїзд зараз нема абсолютно ніяких, ми вирішили їхати Golem'овим автом. Виїжджаємо зі Львова 28.12 близько 4 години, ночуємо в якомусь хостелі, субота на полазки, знову ніч в хостелі і в неділю зранку їдемо до Львова.

Наразі ще є два вільні місця в машині. Якщо хтось бажає приєднатися зі своїм автом і готовий взяти пасажирів, велкам.

Можете також дістатися до Києва на 29 число своїм ходом. Головне, щоб ми всі зранку зібралися в одній точці, біля входу в Клов.

Якщо хтось з київських товаришів нас читає і хотів би зустрітися та провести разом час, будемо дуже раді.

#34
Плани / Бережани, 11.11
08.11.2018 21:27:25
В найближчу неділю збираємося в Бережани та околиці, в краєзнавчо-розважальну експедицію. Чіткого плану поки нема, пропонуйте цікаві місця. Їдемо моєю машиною, старт в 11-30 з Зеленої 269. Є ще два вільних місця, підписався їхати ще Руфус. Ставте плюса нижче хто буде, також якщо хтось має бажання їхати своєю машиною, напишіть скільки людей можете взяти.
Вартість пального ділимо на всіх, повертаємся у Львів година 8-9 вечора.
#35
Минулої неділі зі Львова в північному напрямку виїхав екіпаж експлорерів у складі Фляшкохантера, Лесика, Васіча та Електричкіна. Ціль попереду була дуже заманлива - завод з виробництва торфобрикетів та залізнична техніка на ньому. Васіч через розвинуту підпільну мережу Залізничних Ентузіастів (впливовішу навіть за масонів та рептилоїдів) домовився, що охорона не буде нам стріляти в дупу сіллю, а покаже дещо з залізничної техніки і запустить всередину цехів. Загалом в машині було ще одне вільне місце, але тільки завдяки тому, що дехто написав, що буде "50/50", а потім безслідно пропав  >:( >:( >:(

Побачили ми навіть більше, ніж очікували дякуючи теплому прийому. Тому принагідно бажаю всім, щоб вас завжди так охорона на об'єктах "приймала". Перепрошую, що не пишу як називається завод та де він розташований. Я обіцяв не писати про нього в ті ваші маладьожні інтернети, тому звіт буде про абстрактний неіснуючий торфобрикетний завод.

Сподіваюся, про залізничну техніку розкажуть більше Васіч з Електрічкіним, як і виставлять більше (і кращих)  фото.

Зупинилися перепочити по дорозі, дуже спрага замучила. Заодно відвідали закинуте локомотивне депо. Здивувало, що металхантери в цих краях досить ліниві: клепані баки та паровозна водяна колонка досі стоять. На місці поворотного кругу, на жаль, тільки велика яма.











До самого заводу веде побита дорога, з-під якої місцями проглядає бруківка. Місцями сильно пахне торфом, як на болотах поміж Левандівкою і Рясним. Залишаємо машину біля воріт і йдемо шукати охоронця.



Ось і вузькоколійка. Рейси криві та покручені, але, як пізніше виявилося, машиністи поїздів з того собі біди не роблять



Невелике кладовище техніки





Охоронця десь нема. І взагалі жодної живої душі. Йдемо всередину колишньої їдальні.





Двері холодильників в підвалі







Далі нарешті з'являється дядько на ровері, бере ситуацію в свої руки, відкриває нам цех зі всіляким залізничним залізяччям, знайомить з охоронцем, строго наказує показати нам все що тут є і їде собі додому. За дивним збігом обставин, таким дружнім він став після вручення Ордена Експлорера За сприяння другого ступеня, який своїм дизайном дуже схожий на фляшку зубровки.

Гуляємо по території і слухаємо веселі історії про минуле і про те як розвалили країну (теж веселі).

Головний і найбільший цех





Конвейєр, по якому торф з розвантажувальної залізничної платформи потрапляв до цеху



Вузькоколійний вагон, чекає тут ремонту. Вузькоколійка широко використовуєтся на торфовищах для доставки сировини. Причина в тому, що її порівняно легко класти і погодні умови практично не впливають на прохідність. Тобто якщо задощить і грунтові дороги на торфових полях розкиснуть, грузовикам буде скрутно. А колії все одно. А коли в одному місці торф закінчиться, можна швидко перекласти колію до іншого. Як висловився Васіч, "кинув дві дошки, зверху рельси і все. Воно криве. горбате, але поїзд їде".





Всередині ремонтного цеху.









Як виявилося, скоро з поля мав приїхати черговий поїзд з торфом. Це стало для нас приємною несподіванкою. Але до нього ще година часу, отже продовжуємо нишпорити по території





Всередині іншого цеху. Бульдозер з заміненим двигуном.



Залишки автомату з водою







Епічеська штука - перевертачка для вагонів. Вагон заїжджає всередину, фіксується, перевертається, торф потрапляє до глибокого бункеру, звідки доставляється лінією в цех.







Погода була вогка і холодна, зайшли трохи зігрітися в капторку



Останні гриби цього року





Разом з охоронцем троха упили домашнього самогону і пригостилися голубцями. А ще послухали історії про армійську службу в Угорщині на аеродромі  ;D
Тим часом приїхав поїзд. Йдемо дивитися як він буде розвантажуватися.





Заїжджає на спеціальну платформу, борти відкриваються, торф висипається з високої платформи.









Для того, щоб хоч трохи автоматизувати піднімання бортів в вагонах, хлопці придумали отаку тлусту трубу. Поїзд рухається, борт ковзає по похилій трубі, піднімається і стає на місце сам. Залишається тільки моцно тріснути зверху по замку ломом, якщо він з якихось причин не закрився. Наш провідник так старався, що аж зламав машиністам лом)))



Наприкінці просимося в машиністів покататися)))





Отака історія. Сподіваюся, хлопці закинуть сфої фото, а краще трохи більше розкажуть про торфову залізницю.
Альбом повністю тут: https://www.flickr.com/photos/147883664@N07/albums/72157672971957197/page1

#36
Завітайте на https://www.erih.net - це організація, яка займається індустріальною історією та описує туристичні об'єкти індустріального спрямування в Європі. Зараз на сайті є інформація про більш ніж 1800 об'єктів, здебільшого це музеї та доступні для вільного відвідання місця. Все просто - заходите на сайт, досліджуєте мапу, читаєте про те чи інше місце.

Почати варто звідси: https://www.erih.net/i-want-to-go-there/


#37
Привіт всім,

Чи має хтось досвід пошуку з металошукачем в ближньому закордонні (Польща, Чехія, Словаччина)? Які там правила, закони, ставлення місцевих до пошуковців? Чи доводилося чути про якісь особливі знахідки?
Буду вдячний за відповіді і посилання на відповідні матеріали.
#38
Мій переклад статті Антона Лягушкіна про вокзали, в які більше не ходять поїзди.
Взятий звідси: https://traffic.od.ua/news/railua/1206189


Кажуть, що театр починається з вішалки, а місто - з вокзалу. Проте навіть якщо в місті є залізниця і побудований вокзал це ще не означає, що в це місто можна дістатися поїздом. Так сталося з кількома містами Тернопільщини. Про це - сьогоднішній матеріал «Пасажирського транспорту», ​​який вирішив дослідити залізничну інфраструктуру України.



Отже, перша зупинка - місто Кременець. Залізницю від Кам'яниці-Волинської (це біля Дубно, щоб ви не відволікалися від читання, Bottlehunter) до Кременця Тернопільської області відкрили в 1896 році. В ті часи Кременецький район входив до складу Російської імперії, а решта території сучасної Тернопільської області була в складі Австро-Угорської імперії. Залізницю до Кременця побудували через те, що поряд з цим містом знаходилися вугільні копальні графа Кочубея, який продавав вугілля Південно-Західній залізниці.

Ще більше залізничне сполучення з Кременцем розвинулося за часів Другої Речі Посполитої. У ті часи з Кременця до Здолбунова і Дубно ходили регулярні приміські поїзди, а в їх складі - причіпні вагони до Варшави, Львова та Луцька.



Приміське сполучення зі Здобуновом і Дубно було і за радянської влади. Курсував навіть безпересадочний вагон «Кременець - Київ», який чіпляли до поїзда «Львів - Київ» в Здолбунові. Після завершення роботи останніх паровозів на Львівській залізниці, в Кременець ходив дизель-поїзд. Однак на початку 2010-х років його скасували - місто належало Тернопільській області, а дизель-поїзд - Рівненськії дирекції Львівської залізниці. Найцікавіше, що незадовго до скасування приміського поїзда провели ремонт вокзалу в Кременці. Там, між іншим, досі можна купити в касі квитки на поїзди далекого прямування, які зупиняються в Радивилові та Здолбунові.

Друга зупинка - місто Скалат. Залізничне сполучення з Тернополем він отримав в 1897 році, коли була побудована тупикова лінія Великі Бірки - Гримайлів. Зараз залізнична лінія за Скалатом розібрана. Пасажирські дизель-поїзди в Скалат припинили курсувати на початку 2010-х років, коли міністром транспорту України став Борис Колесников і проводилася «оптимізація» залізничного сполучення. Якщо за часів Австро-Угорщини жителі Скалата могли користуватися залізницею навіть для поїздок до Відня, то зараз на лінії в Скалат зберігається лише епізодичний рух товарняків.

Зупинка третя - Бережани. Колись Бережани були однією зі станцій локальної залізниці «Львів - Підгайці». На жаль, практично вся ця залізниця була зруйнована нацистами в 1944 році. Збереглася тільки ділянка від Бережан до Потуторів, яка знаходиться на лінії «Тернопіль - Ходорів». По ній відбувався рух дизель-поїздів з Тернополя до Бережан, також на станцію Бережани заходили дизелі «Тернопіль - Ходорів» та «Тернопіль - Ходорів - Львів». У місті збереглася австрійська споруда вокзалу, який, проте, не обслуговує пасажирів.



Четверта зупинка - Бучач. Станція в Бучачі перебувала на такзваній «Галицькій Трансверсальній залізниці», на ділянці «Станіславів - Гусятин». Нею свого часу ходили і товарні, і пасажирські потяги. Був навіть поїзд «Гусятин - Відень», який з'єднував російсько-австрійський кордон з метрополією. Як і залізниці «Львів - Підгайці», ділянці «Гусятин - Станіславів» не пощастило - її зруйнували нацисти на ділянці Хриплин - Бучач. Хоча в 1939 році у Міністерства шляхів сполучення були плани тягнути другий шлях від Гречан через Ярмолинці, Гусятин і Бучач до Івано-Франківська, після Другої Світової війни про них забули. Біля Бучача зберігся унікальний Бучацький тунель, побудований італійськими інженерами і робітниками (зображений на першому фото). Однак «оптимізація» залізничного сполучення на початку 2010-х років вбила останні дизель-поїзди «Бучач - Чортків - Гусятин» та «Тернопіль - Бучач». Славне місто з древньою історією, яке було б цікаве для туристів, залишилоя без залізничного сполучення. За іронією долі, каса дальнього сполучення в Бучачі працює, хоча до Чорткова, через який проходять потяги далекого прямування, залізницею дістатися не можна.



Ситуація з шостим райцентом Тернопільщини, який втратив залізничне сполучення - Гусятином - дещо краща. Це місто було кінцевим пунктом Галицької Трансверсальної залізниці. Через Ярмолинці він був лініями Російських залізниць пов'язаний з Проскуровом (нині - Хмельницький). До початку 2010-х років Гусятин мав залізничне сполучення як з Бучачем через Чортків, так і з Хмельницьким та Тернополем. Більш того, в Гусятин прямували вагони поїзда «Київ - Гусятин». В останні роки до Гусятина ходило два вагони - один плацкартний і один купейний.

Все змінилося після чергових «реформ». Сьогодні немає ні поїзда до Києва, ні дизеля до Хмельницького, проте з 2017 року повернули дизель-поїзд «Тернопіль - Гусятин», однак ходить він не кожен день.



По ще одній тупикової гілки Копичинці - Іване-Пусте дизель-поїзди все ще курсують, проте їх розклад далеко не найзручніший - один з поїздів відправляється пізно вночі, інший - в обід. Через поганий стан дороги його рух також можуть припинити.

Через реформи залізниці на початку 2010-х років не пощастило жителям районів Тернопільщини, які розташовані уздовж меридіональної залізничної лінії «Шепетівка - Ланівці - Тернопіль - Копичинці - Стефанешти». Колись всю Тернопільську область перетинав поїзд далекого прямування № 675 «Івано-Франківськ - Шепетівка». Хоча цей поїзд був досить повільний - більше 13 годин в дорозі, проте користувався попитом серед жителів Тернопільської та Івано-Франківської областей. У запалі «реформування» його скасували. Тепер по всій цій лінії курсує лише кілька приміських дизель-поїздів. Від Тернополя до Стефанешт колись взагалі був дуже інтенсивний рух поїздів далекого прямування - тут проходили потяги «Москва - Софія», «Одеса - Івано-Франківськ», «Івано-Франківськ - Донецьк». Тепер по цій гілці проходить лише поїзд «Київ - Рахів». А на ділянці Шепетівка - Тернопіль через Ланівці руху поїздів далекого прямування взагалі немає, хоча в 2012 році тут проводили ремонтні роботи.



Те, що приміське сполучення - справа збиткова, відомо не тільки в Україні. Приміське сполучення дотується і у всіх країнах ЄС. Так само зрозуміло, що старі дизель-поїзди ДР1 і тим більше Д1 споживають багато палива і зношені практично до межі. Однак залізниця це та річ, яку легко зруйнувати, але дуже важко відновити. Тому і місцева влада, і керівництво «Укрзалізниці» в Києві повинні робити все можливе для того, щоб по можливості зберігати рух на всіх гілках, навіть з малим пасажиропотоком. Для збереження руху потрібно почати виробництво в Україні досить дешевих «рейкових автобусів» і аналогічного рухомого складу. Щодо місцевої влади, то вони повинні розуміти, що концентрація населення у великих містах з часом дасть про себе знати, оскільки потрібно буде створювати нові інфраструктурні об'єкти, будувати садочки та школи... Набагато простіше співпрацювати з залізницями, щоб люди могли з сіл і містечок швидко добиратися до обласних центрів на роботу. Наприклад в Японії є випадки, коли на роботу в Токіо люди добираються залізницею за 250 - 300 км.
#39
В нас з Роєм виникла ідея провести фотосесію з адідасами, сємками, півасом і тонованими жигулями. Короче, перенестися на 20 років назад в часі)))
Поки що пишіть нижче хто би хотів взяти участь і ідеї щодо зйомок. Місце/час вирішимо коли фотограф повернеться з алкодослідної експедиції Поліссям ;)
#40
На початку року мав нагоду побувати в Deutsches Museum в Мюнхені. Це найбільший в світі музей природознавства і техніки, з сотнями різноманітних виставок і інтерактивних експозицій. Не дивно, що знайшлося там місце і для цегли)

Виставка історичних зразків. Не дуже велика, але стояло кілька майже порожніх шаф. Мабуть, будуть розширятися. Треба їм відомого львівського Райса прислати)









Черепиця та плитка





Горизонтальний станок-прес. На вихід подавалася квадратова ковбаска з глини, яку майстер відрізав потрібну довжину. Винайдений в 1863 році, цей зразок виготовлений біля 1910 року



Вертикальний прес. Зроблений 1856 року.







Макет цегляної фабрики 1906 року



Частина макету сучасного заводу