Topics

http://www.belhotel.by/

Сайт з інфою по готелях та всіх видах громадського транспорту в Білорусії.

[найбільше потребують теплого зимового одягу та взуття - жіночого, чоловічого та дитячого. Також підійдуть крупи, чай, цукор.]

Наближається холодна зима і особливо важко буде її пережити тим, хто неспроможний про себе подбати. Маю на увазі безпритульних та соціально незахищених людей. Є у Львові громадська організація "Оселя", яка підтримує тих, хто опинився в скрутній життєвій ситуації. Давайте разом допоможемо добрій справі!

Сьогодні зв'язувався "Оселею", наразі найбільше потребують теплого зимового одягу та взуття - жіночого, чоловічого та дитячого. Також підійдуть крупи, чай, цукор.

Думаю, в кожного вдома є речі, які носити вже ніхто не буде. Так от, не будьте скупими, поскладайте все в пакет (бажано щоб чисте було) і віддайте на добре діло. Зберемо все в купку, потім передамо до "Оселі".

Дуже прошу - не будьте байдужими. Наша допомога - це чиєсь врятоване життя і светрик, що буде збирати пилюку в шафі, а потім потрапить на смітник, зігріє комусь душу. Зробіть перепост в соціальних мережах, попитайте допомоги в знайомих та родичів.

Місце збору речей уточнимо пізніше, я ще не придумав. Може хтось має ідеї? Хотілося би за тиждень вже передати нашу допомогу за адресою. Всі питання і пропозиції прошу дописувати нижче.

Цих вихідних, а саме 3 та 4 листопада у Львові на вул. Коперника 40А (палац Сапігів) пройде дуже цікавий захід - виставка масштабних моделей. Вхід вільний. Планую обов'язково навідатися туди в неділю.

Цитата з novyny.lviv.ua:

Виставка приурочена до двох визначних подій в історії Львова. Понад сто років тому Львів став першим, в нашому краї, місцем об`єднання людей, які займалися теорією, конструюванням, винахідництвом у галузях авіації та повітроплавання, та просто аматорів техніки. 26 жовтня 1909 року у Львові було зареєстровано Галицьке авіаційно-технічне товариство «Авіата». А 6 листопада 1909 року була створена Авіаційна спілка студентів Львівської Політехніки. Зокрема, зусиллям спілки, було відкрито кафедру аеродинаміки у Львівській Політехніці. На той час вона стала другою у Європі кафедрою аеродинаміки після французької, яка була започаткована в університеті Сорбонни.

«Lviv Scale Models Fest» – неприбутковий захід, організований з ініціативи львівських моделістів, львівського інтернет-ресурсу A-Z-models.com.ua та Галицького історико-технічного товариства (ГАІТЕТ) за підтримки Академії Сухопутних військ України, Львівської міської ради та міського голови Львова.

Виставка-конкурс відбудеться у приміщенні ЛОО Українського товариства охорони пам`яток історії та культури (колишній палац Сапіги) за адресою вул. Коперніка, 40а.

Фото: Ольга Швед

Щоб не марнувати останніх теплих днів в році, пропоную в найближчу неділю,21 жовтня, прогулятися дальшим (від нас) берегом Яворівського моря. В програмі - піший похід, осіннє сонце, чай з казанка, розвалини адмінбудівель Сірки (одна дев'ятиповерхова, хочу на неї влізти), крокуючий екскаватор (якщо його ще не розпиляли), Львівшьке море, яке скоро стане крутим місцем відпочинку, чайки, зайці, etc.  Отут мій зимовий звіт з тих країв.

Можливі два маршрути, виберемо собі по ходу дійства:

Червоний - обійти озеро, дійти до санаторію в Шклі, звідти їхати до Львова, довжина біля 13,5 км.

Зелений - йдемо до Яворова, сідаємо на маршрутку там, приблизно 9 км.

Запрошуються всі бажаючі. Збираємося на 9:00 на зупинці біля Янівського цвинтаря, там сідаємо на маршрутку до Терновиці (орієнтовно 13 грн квиток). Хто запізниться, йде пішки :)  Беріть з собою щось смачне. І може хто має плівковий фотоапарат типу Зеніта, було б супер, на плівку і друк фото скинемся.

Наразі йдемо ми з Христиною і ще один мій кулєга.

Святкування минулого року пройшло весело, але, на жаль, без мене - хапнув якраз злосний вірус тоді. Цього року плануємо повторити і перевершити :)

Нагадаю, Хеловін припадає в ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Давайте зберемося в Пивничці, в нижньому залі. Прийдемо кожен в якомусь образі-костюмі, насамперед для розважання себе та своїх ближніх, спілкування та гарного проведення часу.

Придумуйте костюми, готуйте свічки та бутафорські відрізані руки, згадуйте страшні історії, привозьте з села гарбузи. Якщо кожен постарається, вийде меганезабутньо, суперцікаво, а на пам'ять матимемо шикарні фото.

Прошу відписуватися нижче хто буде, а також вносити пропозиції щодо облаштування залу, сценарію, костюмів і т.д.

Посилання на цю статтю в інтернет-виданні "Вголос" люб'язно скинув мені якось пан Лендер.

Мешканці будинків на вул. Сербській № 5, 7, 9 у Львові попереджають міського голову Львова Андрія Садового про катастрофічну ситуацію, котра склалась з технічним станом будинків, у яких вони проживають...

...Руйнування вищезазначених будинків відбувається у наслідок розпочатого будівництва готельного комплексу в умовах регенерації історичного кварталу на ділянках по вул. Івана Федорова 23, 28 з реставрацією та пристосуванням будинку № 28 по вул. І.Федорова під готельні функції.  Будівництво, яке й надалі залишається поза правовим полем знищує історичну частину міста Львова.

Фото, чесно кажучи, вражають - справжнє глибоке озеро, дестрой і руйнація 80-го левела за кілька кроків від міської ратуші!!! Я сьогодні ходив на розвідку - вся територія надійно обгороджена парканом, два входи закриті на замок зсередини. Через під'їзди будинків з Сербської потрапити також проблематично. Проте фото зроблені журналістом явно зсередини, з боку вул. Федорова, отже при бажанні шлях знайдеться. Давайте зберемся найближчим часом та підем познимкуєм ту красу. Заодно і Полтвочовен можна випробувати ;D

Кацівелі - маленьке наукове містечко на Південному березі Криму. Населення складає тільки трохи більше, ніж 600 людей. Розвиватися Кацівелі почав на початку 20-го століття, коли тут була заснована Чорноморська гідрофізична станція. Зараз це тихе, спокійне місце, залите сонцем і заросле пахучими хвойними деревами. Парки, що були при різних наукових установах, розрослися і більше схожі на ліс з доріжками. Є зо два продуктові магазини і палатка з невиправдано дорогим розливним пивом. Раз в 10-15 хв. ходить маршрутка на Ялту. Ніхто нікуди не поспішає, всюди шастають розімлілі від спеки коти.

Ми йшли пішки з Сімеїза вузькою асфальтованою дорогою. Зліва було море і кам'яні брили. Справа - скеля Кішка. звідки ті брили колись впали донизу. Попереду маячила біла тарілка радіотелескопа РТ-22, що належить Кримській астрофізичній обсеваторії.





Телескоп був запущений в 60-х роках і був він першим таким радіотелескопом в світі. So schpracht Вікіпедія. Ось тут можна помилуватися ТТХ цієї машини. Крутиться вона, до речі, досить шустро. І підійти близько можна, метрів за 50 від телескопа розташований пляж.

Я зняв той весь процес на відео, але закидати на Ютуб полінувався, бо знайшов схожий ролик  ;) Ось він, насолоджуйтесі аматорською зйомкою:

На пляжі вилежуватися довго не довелося, спокою не давала думка про об'єкт, що лежав десь там попереду, за горбом - величезний недобудований санаторій!



Цього бетонного монстра я вперше побачив на фото кілька місців тому в блозі франкенштейна. Будівля мала стати пансіонатом Академії наук, але через зсув грунту роботи припинили. Територія огороджена і охороняється, але хіба ж львівшький експлорер не обійде кримського охоронця? ;) Будівля являє собою два корпуси, розміщені один до одного під тупим кутом. Загальна довжина від краю до краю - близько 200м.

Від пляжу до пансіонату веде серпантин з бетонованої дороги. По ній давно вже ніхто не їздив, щілини між плитами поросли травою, а подекуди і цілими кущами. Про те, щоб підніматися напряму не було й мови - схил пагорба густо встелений сухою хвоєю. І та зараза слизька як скло. Я спробував лізти, чуть си шию не скрутив і погубив тапки. Після чого сказав сам собі "Окай" і пішов дорогою під пекучим сонцем.







Залазити вирішив з лівого (від моря) краю, бо охорона дислокувалася на протилежному. Сходова клітка була закрита гратами, але грати були не приварені, а прив'язані алюмінієвим ізольованим дротом. Відповідно інстал зайняв мінімум часу і пройшов майже безшумно.





На поверхах не було нічого цікавого, звичайні бетонні коробки кімнат, залишки вікон - примітивний совковий мінімалізм. Громадяни мали би ся тішити не кімнатами, а краєвидами навколо. А ще - густим і приємним запахом розігрітої на сонці хвої, який у мене стійко асоціюється з Кримом. Я відразу піднявся на дах.









Як деколи каже Голем, "Сфотографуюся, бо ще не повірять, що я тут був." :)





Все, повертаюся назад, на пляж. Він тут дуже чистий, з прозорою і теплою водою. А ще на пляж з пансіонату мав вести ліфт! Ось як виглядав тунель до ліфту кілька років тому (фото з Вікімапії):



Зараз його, на жаль, закрили на замок



А ще на бетоні набережної присутні непогані графіті







Ще про один закинутий об'єкт Кацивелі я дізнався вже по приїзді додому. Це - Океанографічна платформа, стоїть в морі метрів за 450 від берега. Платформа була збудована 1980 року, а в 1992 потужний шторм змив все обладнання і добряче її похилив. Поруч з платформою розташована ферма мідій. Дістатися туди можна тільки на човнику, але, думаю, результат буде вартий затрачених зусиль і коштів.



Наразі все. Отут альбом на Пікасі.

А тут обговорення. Прошу коментувати і ділитися досвідом. До нових зустрічей в ефірі.

Основна тема. Згодом буде ще кілька тем з цьогорічного Криму, де ми з Христиною були на початку вересня.

Ага, і ось вони сідають до вагону і відразу
дістають карти і починають грати на гроші.
А грошей ні в того ні в іншого немає.

Ульо, камради, класна новина! Патріарх української індастріал-літератури Сергій Жадан - тонкий знавець харківських запилюжених заводських передмість та ДепешМоду - спільно з харківським гуртом Собаками В Космосі випустив новий альбом - Zброя пролетаріату. Вийшло цікаво і драйвово. "Собаки" лабають веселе музло, Жадан читає веселі соціальні вірші про 300 китайців та завод ім. Шевченка. Дуже рекомендую!



Тут альбом можна скачати.



А отут лежить попередній альбом - "Спортивний клуб армії". З набагато глибшими, як на мене, текстами - про українських заробітчан на кордоні біля Рави, боксерів, воєнкомат та чуваків, що грають в карти на гроші в поїзді, що йде до самого Відня...

Знаєте, бувають вилазки пречудові, а бувають - такі собі... Коли очікуєш побачити багато, якесь чудесне нове місце віднайти. Прогулятися в кайф собі і щоб товаришів по вилазці і навіть тих, хто потім буде фотки дивитися, вперло. А натомість якийсь віходок хіба напіврозвалений, або купа битої цегли, де мав бути палац графа де Барана з підземеллями і кришталевими люстрами. Ще й сонце пече або дощ ллє як з відра... Так-от, я до того, що поїздка в Жовкву минулої суботи трохи не виправдала особисто моїх сподівань. Ніби непогано час провели і навіть дещо знайшли, але бажання повертатися сюди немає ніякого. Тішить хіба те, що суботня Жовква - виняток, що підтверджує правило "З Експлорером завжди цікаво" ;)

Компанія в нас була прекрасна: Inkognito, ZED, Lesyk, Цезар і моя скромна персона. А от транспорт в нас був паскудний - електричка на Раву-Руську. 30 км зі Львова до Жовкви він їде 80 хвилин. Король слимаків так не повзає!!! Повний вагон пільговиків і коштує квиток на це щастя 7 грн. До порівняння - маршрутка коштує 8 і їде вдвічі швидше.

Я трохи погарячкував, коли обізвав в планах чотири заводики на околиці Жовкви Промзоною. Промзона - то в Челябінську чи Кривому Розі. А тут - кілька промислових будівель, майже всі працюючі, обгороджені і охороняються. Відразу за ними залізнична колія на Раву, а далі - городи з капустою, кукурудзою і міщанами, що збирають бульбу. А працюючи встигають загоріти ще ліпше, ніж в тих ваших Болгаріях, Чорногоріях і навіть ліпше, ніж в Бердянську.

Вийшли ми з поїзда та й пішли неспішно по колії. Ось рівненькі грядки з перцем просто біля залізничної станції:



Щось промислове біля вокзалу:



Асфальтовий заводик



Відстійник, на воді плаває товста нафтова кірка



Всюди попри колію росте дикий хміль





Вид на завод "Шляхіндустрія". Працюючий і охороняється. Відразу біля заводу є адмінбудівля, під нею - бомбосховище.



А потім ми здибали розвалини склозаводу.  На території нікого не було, тож ми спокійно обходили все навколо, обдивилися і познимкували.

На мапі склозавод знаходиться тут.

Оця частина ще від Польщі лишилася. Стару цеглу, правда, вже розібрали, але залишилися скляні брили, незвичного розміру і кольору. Напевне, на цьому місці колись була піч.











Йдемо далі. Цехи, що залишилися з радянських часів, стоять повністю пусті. Голі цеглобетонні коробки. Ми знайшли дірку на дах...









З даху гарно проглядаються церкви. що стоять в центрі міста. І довколишні ліси, городи і таке інше.









Оця водонапірна башта теж стоїть на території заводу. Має більш ніж 50 років від часу побудови. Я ніколи в подібній не лазив, дуже сподобалося. Не зважаючи на те, що східці всередині геть прогнили, а я боюся висоти :-[





Під куполом









Ото і все. Пізніше всі пішли до центру, підкріпилися, чим місцеві магазини багаті та поїхали до Львова. Хто робив фотки, закидуйте. Там дуже файні знимки мають бути.

Тут мій альбом на Пікасі.

Обговорення.

Тут тема, яку обговорюємо. Всім учасникам дякую за приємну компанію! Плюсую і з нетерпінням чекаю нових вилазок.

На суботу, перший день вересня, планується піший похід по промзоні, що розташована на південній околиці Жовкви. Що саме там є не знаю, треба поїхати глянути. Ми ж Дослідники  ;)

Виїзд о 9:11 з Головного вокзалу електричкою Львів - Рава-Руська. Зустрічаємся о 9:00 біля голови електрички.
Хто з Брюхович, може підсісти по дорозі (Маю на увазі Цезара).

Запрошуються всі бажаючі. З собою мати щось смачне і гарний настрій :)

Місце на карті.

Тут основна тема.

Стаття взята з форуму Волинських Експлорерів http://denied.org.ua  Оригінал з більшою кількістю фото лежить тут.

Колись на Волині була густа мережа вузькоколійок. Велика частина була прокладена німцями у Першу світову, як польова військова залізниця. Так німці та австрійці налаштовували комунікацію між військами, доставку боєприпасів – ви ж знаєте , які у нас дороги, а тим паче на Поліссі. Ще частина доріг була побудована в 20-х роках для вивозу з лісу деревини, частково використовувалась як пасажирська.
Колись були ми в поході по Цуманській пущі. Йшли лісовою дорогою, прямою, як магістраль, що дивно в такій гущавині. Місцеві називають її "колейка". Як потім вияснилось, там теж була вузькоколійка.





До чого я це все веду? Так ось, більшість цих залізниць розібрали або проклали звичайну колію, але деякі лишились, і найголовніше – вони діють! З  села Прилісне (це трохи північніше Маневич) є прокладена колія вузькоколійки, що позначена не на всіх картах. Справжня назва села не Прилісне, а Маневичі. Нинішнє смт. Маневичі було спочатку невеличкою залізничною станцією, потім воно розрослось до розмірів селища, а назва залишилась. Ну а справжні Маневичі перейменували в Прилісне. Так от, в Прилісному є торфозавод "Сойне". До торфовищ прокладена вузькоколійка довжиною приблизно 18 -20 км. Торфовища – це забуті Богом та людьми болота, які меліорували для видобутку торфу. Товарний поїзд там їздить 4-5 разів на добу. Торфозавод "Сойне" в побудований, напевне, в 70-80х роках. Від Маневич до заводу йде звичайна колія, а далі на північ – вузькоколійка. Декілька локомотивів курсують вдень і вночі. Є декілька торфовищ, останнє – біля хутора Городок. Там і закінчується колія. Хоча, хутір давно не жилий.
Отже, план походу був такий: проїхатись на вузькоколійці в кінцеву (18-20 км). Там висадитись десантом і далі пішки в Черемський заповідник, точніше до озера Редичі, потім – болото та озеро Локоття, Панська гора, озеро Паніно (Засвіття), потім село Серхів, по дорозі від села до озера Охнич. Там ночівля. Наступного дня до озера Довгого в селі Замостя, далі — через село Карасин (там оглянути старовинну церкву та дерев"яний вітряк) до озер Святе та Біле, і фінал на озері Тросне.
До слова, однойменних озер з назвою Святе та Біле на Волині є з добрий десяток. Ось нитка маршруту (позначена малиновим). Кінцева вузькоколійки – червона крапка. На багатьох картах вузькоколійка не позначається. На цій закінчується в Серхові. Далі синіми цяточками позначена колія. Болото Засвіття – це зараз торфовище.



Домовившись попередньо з начальством заводу про поїздку на локомотиві, їдемо з Луцька в Прилісне (біля 2 год) і з рюкзаками йдемо до заводу. Викликали здивування в місцевого дядька : "Та куди ж ви йдете? Там же кунєц швєта!" Він не перебільшував. Чекаючи на поїзд, спостерігали за розгрузкою вагонів. Вагон заїжджає в хитромудру конструкцію, і механізм повністю перевертає його догори дном, знову ставить на рельси , а далі наступний. Торф падає вниз — там під землею конвеєр , по якому все доставляється на завод. Сідаємо в маленький локомотив, і пригода почалась! Перед кабіною є невеличка платформа-балкон з перилами. Швидкість невелика, кілометрів 20 за годину, навколо ліси та болота. Їхали з зупинками 2 години , довжина 18-20 км (я вираховував на карті). Торфовища – вирівняні бульдозерами поля з пластами торфу товщиною 5 м. Один метр торфу утворюється за тисячу років.
Колись наші предки поклонялись духам боліт і кидали в трясовину піднесення. Не здивуюсь, якщо і людей. Адже знаходять в болотах Ірландії тіла, які пролежали в торфі тисячі років. Можливо, кельти приносили їх в жертву. Причому, тіла ці дуже добре збереглись, адже торф – прекрасний консервант. Чув історію, що не так давно, десь хлопці на Поліссі копали торф, та викопали вершника в обладунках з конем(!!!). Чорні археологи поживились...
Отже, ми висадились десантом біля Городка. Хутора ніде не видно... Через лісові дороги пішли до Черемського заповідника. Залишки хутора таки побачили – садок серед лісу. Як потім вияснилось, ще одна пуста хата була за пару сотень метрів у лісі. На перехресті лежав напівзогнивший хрест-фігура. Орієнтуватись тут дуже складно. На карті дороги не позначені, а прив'язати її до місцевості немає змоги – відсутні орієнтири. На супутникових знімках гугль-мапс дороги-стежки слабо проглядаються. Навколо море чорниць та брусниць. В поході смачна вівсянка з чорницями, брусницями, малиною, ожиною, полита згущеним молоком. А десерт – різні ягоди, посипані покришеним печивом та перемішані зі згущеним молоком – з'їдається за пару хвилин.
Зустріли єгерів. Поросили нас не палити вогнище та не курити – навколо торф. Не дивуйтесь, якщо вас завернуть назад, адже це заповідник і будь-яка діяльність тут заборонена. Це, між іншим, єдиний на Волині заповідник. Єгері підказали нам дорогу. Розповіли про хрест, що ми бачили. За легендою на хуторі жила тяжкохвора жінка. Їй приснився сон, що треба серед лісових доріг поставити хрест-фігуру, і тоді вона вилікується. Хрест поставили – і жінка швидко одужала. От така легенда...
Черемський заповідник – це особлива тема. Один знайомий бував тут років десять тому. Сказав, якщо хочеш попасти в загублений світ – то тобі туди. Каже, що єдиний раз бачив підводу, повну білих грибів – саме тут. Не рідкість тут тетерева та глухарі, рисі, частенько заходять вовки. Багато рідкісних рослин, наприклад, реліктова рослина шейхцерія. В неті можна скачати документальний серіал про природу України з декількох десятків серій, "Унікальна Україна". Конкретніше – шукайте серію про Волинську область, здається, називається "Полісся, край тисячі озер". Там розповідається про Шацькі озера, парк "Прип"ять-Стохід" , Черемський заповідник, Оконські джерела.
Ось як це виглядає в гугль мапс (червона цятка – озеро Редичі, світло-салатовий колір – це болото, що розкинулость на десяток км, а ліворуч озеро Черемське).



Дорога переходить в стежку, яка губиться серед болота . Йдемо по коліно у в'язкому торфі, ще сотня метрів – і ми біля озера Редичі. Навколо озера болотне рідколісся з берізками — картина просто феєрична! Таке враження, що ми в іншому вимірі. Дуже своєрідна атмосфера. Дно тверде. Після купання шкіра, ніби змазана гліцерином. Вода мутнувата,чайного кольору, з домішками торфу. Біля озера рідкісні рослини – образки болотні, дуже гарні квіти, схожі на кали. Вертаємось назад і прямуємо до озера та болота Локоття. Це природний заказник. На цьому відрізку шляху ми зробили помилку — пройшли біля озера по дотичній, промахнулись. Плесо так і залишилось в сотні метрах поруч серед гущавини, але це ми зрозуміли вже після походу, під час розбору польотів. Зате я зрозумів ясніше значення слова "трясовина". Під ногами відносно твердий грунт, видно сліди від підводи, але земля пружинить та грає. Навколо великі поляни, всіяні журавлиною, а серед неї рідкісна комахоїдна рослина – росичка.
Далі лісовим стежками йдемо до Панської гори, на якій стоїть склеп. Ось цікаві статті про це місце: day.kiev.ua/213050 і lesovod.org.ua/node/3435. Склеп знайшли, золото ні.
Далі підійшли до озера Паніно (Засвіття), а від нього лісом до села Серхів, де повернули на захід. Якщо йти там на схід, можна вийти на велике озеро-курорт Біле в Рівненській області. Хоча, там буде одна перешкода – півкілометра шляху через болото в воді. Отже, з Серхова йдемо до озера Охнич. Переходимо через шпали вузькоколійки і вже в сутінках ставимо намети на місці призначення. Озеро досить велике, є піщаний пляж, хоча більша частина узбережжя – це заболочений ліс. Опівдні вирушаємо до озера Довге в селі Замостя. Скупавшись, по шоссе йдемо в село Карасин. Там огляндаємо стару церкву та дерев'яний вітряк. Механізм з жорновами повнівстю збережений. Попивши холодного молока з погреба, і трохи відпочивши від спеки у затінку, йдемо до озера Святого та Білого. Озеро Святе серед лісу – пляжу немає. Але є пірс.
Вже було близько до вечору, на озеро Біле не пішли. Фініш на озері Тросному. А там... гамір, крики, музика. Людей, як на морі. Як контрастний душ. З незайманої природи одразу в цивілізацію. На нас, з рюкзаками на плечах, дивились, як на прибульців-уфолюдеків (ufoludek — польською інопланетянин). А далі автобусом до Луцька. Загалом вузькоколійкою – 18-20 км, пішки – 32 км.

Спальник відомої китайської фірми "Ноунейм", майже не був у використанні. Теплий і зручний. Плям або інших дефектів не має. Ціна 70 грн.

Збираюся в вересні потоптати Кримську землю, в зв'язку з чим потребую горілку (але не ту, котру п'ють, а ту, на якій їсти варять) і пару (а краще дві) трекінгових палиць. Буду дуже вдячний, якщо хтось мені їх незабезплатно позичить.

Відкласти цю книгу, вперше взявши її до рук, майже неможливо - наскільки цікаво історія Львова (з індустріальним нахилом) викладена автором. Ви знаєте, що станції Підзамче за початковим проектом не мало бути, а залізнична гілка на Красне мала проходити зовсім іншим шляхом? І що при побудові Оперного Полтва одного разу ся завалила? А статуя Меркурія, що на Січових Стрільців,3 насправді символізує залізницю? Збірка статей на подібну тематику - в цій книзі.

Почитати можна тут. Скачати поки не знайшов де.

Була неділя, сонце взялося припікати з самого ранку, навіть не почистивши зубів та не зробивши ранкової руханки. Троє чуваків на респектабельному Фольксваген-пасаті (90-тих років народження) валили по польській трасі в керунку Яворова. Так би мовити, з робочим візитом. Колеса шурхали по асфальті, у відкритих вікнах завивав вітер, а об вітрове скло жваво розбивалися зустрічні жуки. Ті три мандрівники - то були Злий Модератор Inkognito, Почесний Експлорер Пустомитівського району Romchick та Добрий Модератор  Bottlehunter (тому що якщо є зла сила, то має бути і добра, відповідно і модератори всякі мають бути). Кинувши пильним оком на Вікімапію, ми знайшли тут кілька цікавих точок, треба було перевірити що там та як.

- Що то таке: зелене, лисе і скаче?
- Солдат на дискотеці!


Першим вартим уваги об'єктом стала закинута ВЧ, ось вона на карті. Треба сказати, що зі сторони міста є КПП і на ньому несуть вахту охоронці з числа солдат строкової служби. Ми тих чуваків помітили, коли підкралися з тилу і влізли в глибокий підвал адмінбудівлі. Солдати в цей час висіли на паркані, розглядали дівок і нічого навколо не бачили. Напевно мріяли, як ввечері підуть собі на дискотеку.  А взагалі через територію ВЧ веде безліч народних стежок. Потрапити сюди можна і зі сторони старого цвинтаря, і зі сторони окружної дороги. Видно сліди від вогнищ, загублені дитячі іграшки. Напевно, місцеві використовують територію як парк. До речі, подібна практика є і у Липівці. В одній з будівель ми знайшли залишки добових армійстких сухпайків, напевно солдати заступають в караул на кілька днів.

Цеглобетонних коробок на території є багато, але охороняти їх немає жодного сенсу, все стоїть абсолютно порожнє і розвалене.







У високій траві ростуть велетенські кульбабки



Всі бокси всередині як брати-близнюки



Адмінбудівлі у такому ж жалюгідному стані









Але в одній, найбільшій адмінці ми таки знайши щось цікаве! Глибокі підвали з товстими стінами та арочними склепіннями. Мають кілька окремих, не сполучених між собою кімнаток. На думку Inkognito, це була зброярня. Ще одна особливість - пройти весь підвал будівлі, зайшовши в один вхід, неможливо, підземелля розділено на окремі ізольовані частини. В кількох місцях видно замуровані проходи.











Наступним місцем, що ми побачили, стала залізнична станція Яворів. Оце вона на карті. На мій подив, на станції була чергова, яка нам розповіла багато цікавого про тутешнє життя-буття.

Пасажирських поїздів Яворів не бачив вже дуже давно. Винятком став хіба новий Хюндай, якого зі швидкістю 5 км/год тягнули від Новояворівська до Яворова, обкатували. Зараз сюди приходить тільки товарняк, один раз на добу. Товарні потяги обслуговують розташований неподалік завод "Снєжка". Була думка запустити кілька пасажирських вагонів, які тягнув би ЧМЕЗ і які слідували б до Новояворівська, але ідея якось засохла.Що було причино засихання - звичайна передвиборна обіцянка чи вимога Залізниці, щоб витрати місто взяло на себе - тепер вже тяжко сказати. До речі, до запуску Новояворівської Сірки колія проходила по території сучасного кар'єру-озера, пізніше її трохи пересунули вбік. Пані чергова знайшла в себе цікавий фотоальбом Василя Пилип'юка, випущений до 150-річчя Львівської залізниці і показала нам, як виглядав вокзал сто років тому. Ось я зліпив дві фотки докупи:





До речі, дуже гарне видання. Був би дуже щасливий, якби хто підказав, де можна його взяти почитати або, ще краще, відсканувати.

Ось ще кілька фоток зі станції.





Мені ці дерев'яні колони на перший погляд здалися схожими на ті, що має вокзал у Добромилі. Приїхав додому, знайшов фотки в неті - нє, трохи не то. Всередині липня буду мати нагоду відвідати Добромиль, то пофоткаю.



Ось як воно виглядає в Добромилі:



Стара плитка досі лежить







На цьому поки все. Але історія недільної прогулянки по Яворову не закінчилася. Через паркан від залізничної станції ми знайшли дещо закинуте, заросле лісом, добре збережене та дуже цікаве. Але про це напише Inkognito, напевно вже завтра.

Тут є обговорення.

Тут є альбом на Пікасі. А в ньому багато фоток, що не ввійшли в звіт.

Шануймосі! Набуваймосі!

Тут тема про Яворів, яку обговорюємо

Ця тема - для опису та дослідження старих цвитарів нашого регіону - польських, єврейських, німецьких та руських. Кожен з них має свою цікаву історію, атмосферу та архітектуру.

Обговорення теми.

Микулинецький цвинтар в Тернополі

Місце на Вікімапії.

Знаходиться в північній частині міста, на вул. Микулинецькій. Був заснований 1840р. Не зважаючи на досить давній вік, тут збереглося не надто багато старих гробівців та кам'яних красивих надгробків. Напевно, це наслідки Другої св. війни, Тернопіль дуже постраждав унаслідок бойових дій. Ще одна особливість - старі польські поховання перемішані з більш пізніми радянськими, а то й сучасними. Можливо, "новоприбулих" захоронювали де було місце, щоб територія некрополя не розросталася занадто. Ще кинулося в очі - на багатьох могилах поруч з іменем людини вказано ким цей чоловік був за життя. Причому це стосується як нових так і старих захоронень. Професія стала ніби другим іменем і предметом гордості нащадків.

Ось що пише про Цвинтар Любомира Бойцун в своїй книзі "Тернопіль у плині літ":

Вулиця  Микулинецька,  яка  розпочинається вже за рогаткою, веде до тернопільського цвинта­ря, закладеного у 1840 році. Тоді це було нове місце   вічного   спочинку   тернополян,   вже   за міською межею. Тут могили тих, хто вірою і прав­дою служив Тернополю, — священиків, посад­ників, адвокатів, учителів.
У 1864 році на Микулинецькому цвинтарі виросла гарна простора каплич­ка. Фундаторами її були єзуїти. Однак потім вона перейшла у розпорядження тернопільського римо-католицького пароха. Тепер відновленою каплич­кою користується римо-католицька громада міста як костелом.
Окрему дільницю кладовища займають моги­ли Українських січових стрільців і тих, хто поліг у боротьбі за українську державність у 1918—1920 pp. Місце вічно­го упокою знайшов тут генерал УГА Євген Мєшковський (Мишковський), важко пора­нений під Чорним Островом. Збереглись могили Володимира Лучаківського, Володимира Громницького, Володимира Калина. Старий цвинтар — місце спочинку славних тернопільських родів. Але багато з цих корінних міщанських родин загинули у таборах більшовицького "Гулагу", а хто й у пе­кельній дорозі "на Сибіри". Про жахливий злочин "червоних визволителів" нагадує впорядкована те­пер братня могила розстріляних на початку липня 1941-го у тернопільській в'язниці. Під час поховання жертв у липні того року несли вінки від українських і польських ор­ганізацій. Спільна скорбота і жаль тоді об'єднали їх. Хоча потім було немало взаємних дорікань і образ. Довший час про братську могилу, як і про стрілецькі похован­ня, не можна було й згадувати. Але пам'ять народу не вбити навіть "розритими могила­ми". Старий цвинтар чекає на свій некрополь, який був би даниною шани, вдячності і пам'яті нашим предкам.

Кілька моїх недавніх фото:

Цвинтарна каплиця











Солдатське поховання









Більше фото є на Пікасі.

Єврейський цвинтар у Тернополі

Знаходиться навпроти Микулинецького кладовища, власне отут.

Цитата з книги "Тернопіль у плині літ":

Навпроти християнського цвинтаря видніється єврейське кладовище, як його називали у Га­личині, — окописько. За роки більшовицької вла­ди воно майже повністю зруйноване, хоча там похо­вано багато тих, ким гордилась тернопільська єврейська громада, і не тільки вона. Під час прове­дення жахливих фашистських акцій тернопільський рабин гордо пішов на смерть разом зі своєю паст­вою. Як свідчать старожили, тут, ближче до Дорошівки, були поховані жертви голокосту — євреї та військовополонені.

Кладовище знаходиться в досить занедбаному стані, рівні ряди плит поросли ожиною. Через територію проходить стежка. Деякі надгробки похилилися, крайні від стежки розмальовані місцевими мудрагелями.

Дуже гарно цвинтар описав вулкан отут. Не маю від себе що додати, хіба що кілька фото. Решта - на Пікасі.