Згадувати старі вилазки, а особливо писати про них, коли пройшов вже деякий час, завжди приємно. Мимоволі переживаєш знову веселі моменти, згадуєш, що бачив. І куди планував залізти, та так і не заліз ;) І порівнюєш, що змінилося з того часу в тобі, твоїх друзях і взагалі в тому, що ми називаємо світом. І дуже радує те, що більшість змін все-таки на краще, ми ростемо і розвиваємося, знаходимо нових друзів і нові пригоди на гузна. І зупинятися, схоже, ніхто поки не збирається, попри потуги Вавілону. Коротше, занурюєшся в теплі спогади холодним і мокрим зимовим вечором.
Ця прогулянка відбулася біля року тому – 13 січня 2011р. Зібралося нас багацько – Inkognito, Roy, Yserl, Romchik, US5WEO, Skip, Lesyk, Stinger, Zelja і я ще. Зустрілися на перехресті Пасічної та Медової Печери зранечка та пішли до засніженого і морозяного лісу, шукати залишки водозабору, що про нього розповів Theslavik. (http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,3669.msg22318.html#msg22318)
Перше, що побачили – жирного та потріпаного дворового кота. Він сидів на місці, під яким проходила теплотраса і вибирав смачні шматки з купи об'їдків. Ізоляція теплотраси була далекою від ідеалу – земля на тому місці аж парувала, не зважаючи на те, що вночі випав свіжий сніг, а за носа пощипував неслабий морозець. Відповідно, котярі було тепло в дупу і повно в животі, і в душі його панувало святкове передчуття Старого нового року.
Рой поставив фотоапарат на заледенілу лавку, підпер ялинковою гілкою (точно і правильно виставлений кут штатива – це надзвичайно важливо для доброї фотографії, щоб ви знали).
Прив'язав нитку до спуску і потягнув скористався функцією таймера, і ми всі дружно як один сфоткалися. І пішли далі.
Вже біля лісу побачили покинутий дитячий садок. Типова радянська будівля. Таких тисячі по всьому колишньому залишилося. Вікна-двері цілі, огороджений. Схоже, за ним наглядають, принаймні тоді наглядали. Можливо, ближчим часом туди навідаюся.
А то ми вже в лісі. Розтягнулися довгою колєйкою і довірили свою долю ДжіПіЕсу.
Дерево Зелю не сховало )))
А от власне і сам об'єкт. Дві з половиною напівзруйновані стіни і два закриті бетонні колодязі не на жарт зацікавили тру-дослідників. Ото вам і весь старий водозабір.
Ото таке. Далі дорога пролягала через зимовий ліс до водозабору вже діючого.
Зелені двері виявилися закритими. Зверху на будівлі був люк і така собі шибениця з гаком. Думаю, так спускають-піднімають обладнання.
Далі рухалися лісом до «Ензиму», потім вверх по Личаківській, де й розійшлися хто куди. Ще кілька фоток на прощавання.
Обговорення (http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5021.0.html)
Що до водозабору, то він там дійсно був, але у кінці 50-х років минулого століття він перестав працювати. Ще за Польщі воду витягували аж до водонапірної башти, що на вул. Пасічній. На сьгоднішнвй день він працює, але вода від джерела потрапляє у труби під землею і своєю течією проходить приблизно 1 км і біля"зеленої будки" - насосна Ензиму, повертається до дріжджового заводу. Доречі у минулому це Бровар "Гронда" - власність сестер Бенедиктинок - львівських. А воду з джерела на Майорівці, що біля старого водозабору споживає велика кількість людей і я у цьому числі. Брали її на аналіз - кажуть дуже хороша вода.