Topics

На минулих вихідних не сиділось нам вдома знову. А оскілки приваблює мене тема костелів, а особливо готичних вирішили ми помандрувати до с. Городківка яке знаходиться на півдні Житомирщини. Саме село хоч і не велике мешкає в ньому близько тисячі жителів. До 1936 року звалось воно Халаїмгородок. Коли їдиш до того села відразу поринаєш в якесь середньовіччя, бо як і певно сто років тому сюди веде стара бруківка. Шлях той для автомобіля важкувато дається, але воно того варте бо веде він до костелу Святої Клари.
Храм нині не в занепаді бо обслуговується католиками – кармелітами, а збудований був він на кошти А. Жмигородського, у 1913-му році. Хоч насправді той лише виконував останню волю місцевого шляхтича Євстахія Івановського. Відомий польський письменну – мемуарист, який все життя провів в Халаїмгородку. Він є автором «Спогадів минулих літ», «Польських пам'яток різних часів» та інших не менш значимих творів, в яких змальовувалось життя шляхти Житомирщини і Київщини XIX століття. Більш відомим він був під псевдонімом «Геленіуш». Від родинної садиби до наших днів вціліло кількадесят метрів підмурівку і симпатична цегляна сторожка, вельми схожа на палац у сусідньому Червоному.
Батько Євстахія був маршалком Житомирського повіту, мати Клара – донька депутата польського сейму. Юнак навчався у знаменитому Кременецькому ліцеї. Поступово все глибше він цікавиться історією, а в 1850-х роках вважається вже серйозним літератором.
Іванівський був не тільки літератором, а й філантропом. Коли його селяни після відміни кріпосного права подалась до Криму в пошуках кращого життя, а згодом з нічим повернулась назад, він єдиний з тутешніх панів відав людям їх наділи. І навіть будучи ревносним католиком він не знехтував допомогою православному священику облаштуватись в селі. А обіцявши свого часу своїй матері збудувати костьол, думав і про це, але не судилось. В у 1903 році він помер і був похований в костьолі села Білопілля, але його разом з могилою благородного пана було знищено в 1957 році. А Жимигородський, якому пан Євстафій заповідав збудувати костел, а той в свою чергу дотримав слово. І у 1913 році над ставком збудував один з найкращих зразків культової католицької архітектури на українських землях. Костьол Святої Клари поєднує в собі єлементи романського та готичного стилів. Казковий костел з баштою, контрфорсами, кованими дверима нагадує скоріше готичний замок. Храм діючий і його можна оглянути, але на мій подив всередині він виявився напрочуд скромний. Якби не костел – Городківка могла б зацікавити хіба поціновувачів усамітнення. На річці Гуйві, яка служила колись за кордон між Київщиною і Волинню, пустими вікнами дивиться на запруду не дуже старий млин.

Одного яскравого ранку непосидючі Житомирські дігери Lacerta, Байбак та Бзик зібрали манатки і вирушили в подорож по спадщині славнозвісних Терещенків. Що з того вийшло судить самі. Отож.
Знаменита родина Терещенків не просто існувала на теренах України в ХIX - ХХст., а працювала на благо не тільки власних кишень, а й на благо всієї на той час держави, адже вони були підприємцями і промисловцями, меценатами і благодійниками. Створені ними заводи, цукрові плантації, побудовані за власний кошт школи, училища, інститути, лікарні, музеї, храми є дотепер неоціненним надбанням України. На Житомирщині вони теж не залишились непоміченими.
Андрушівка.
Там у панів Терещенків був не лише палац, ай цукровий завод. Сам палац міститься в самому центрі Андрушівки, а поряд чудовий став. Хоча Терещенки спочатку власниками не були. Першим власником був поляк за походженням, камергер російського двору Станіслав Бержиньський. Палац був побудований саме за його наказом у стилі французького неоренесансну в другий половині XIX століття. Микола Терещенко у синів Станіслава купив не тільки маєток, а й цукровий завод, який був першим на Житомирщині (1843р.).
До певних часів в палаці була чудова архітектура, а зара збереглись лиш мармурові сходи та позолочена ліпнина на стелях де не де. Все інше було розграбоване за часів будьонівців. Штаб останіх містився тут у 1920році. Коли "червоне" військо з*явилось то мало на меті підірвати палац, але місцеве населення вмовило їх залишити дану споруду в спокої, а саме для того, щоб розмістити в ньому школу. Яка і досі там!

Червоне.
Ну почнемо з того, що дорога до того Червоного, як кажуть «хай Бог милує» Ну думаю не проблема собі уявити, що таке стара дореволюційна бруківка і такого щастя 11 км ? Вїхали ми і з права одразу височіють темні, та похмурі башти палацу. Як нам стало відомо Терещенки будівництвом палацу не займались, а побудований він був родиною Горохольських, а продали вони його Миколі Терещенку бо емігрували закордон. Доречі герб тих самих Горохольських досі присутній над головним входом. В сучасному світі і ця перлина в повній опі. Опа та зветься за чутками місцевих народним депутатом. Який нібито викупив замок і створив там краєзнавчий музей, але насправді ніяких експозицій ми там не побачили. Натомість одну з частин займає жіночий монастир Різдва Христового (УПЦ МП). У черниць з смаком та баченням, а тим паче з естетикою, як ми побачили не дуже. В похмурих вікнах готичного палацу поставили білі та яскраві склопакети, що відповідно не пасує до даного готичного ансамблю. До того ж, головна башта, яку прикрашає хрест теж не дуже доречно. Але треба шукати у всьому позитив. Нові господарі хоча б не дають нищити палас всяким «опам». Хоча дивлячись на значні розміри архітектурної пам*ятки, більша частина приходить в занепад і руйнується. Прикладом тому є унікально  красивий театр, де ще навіть можна побачити сцну. Подейкують, що на ній співав Шаляпін.  Якщо звернутись до історичних джерел, а саме спогади Грохольських то ми дізнаємось про те, що в вестибюлі були сходи з мармуру білого, у великій бальній залі звисали світильники з дзеркалами з венеціанського кришталю. Сама по собі родина Грохольських а саме Франциск Ксаверій і його син Ян Непомуцена  мали декілька мистецьких колекцій: мармурові статуї, картини голландських художників. Це все не було втрачене, усе це потім перейняв Микола Терещенко. А потім повний крах, почалась революція після якої в палаці був розміщений сиротинець. Може, щось і залишилось від тієї величі, але в 1928 році сталась пожежа. Напевно того стіни такі темні. Якщо дивитись на історичні світлини. За Горохольських палац був світлий (світлого кольору) і не мав такого похмурого виду.
Горохольські мало того, що побудували палац, а й стайню, яка нажаль не збереглась, заклали парк з чудовими алеями та деревами, викопали озеро і зробили острівець. У вигляді серця. Але Терещенки не були нажаль такими цінителями прекрасного. Вони були фанатами техніки, механізмів. Один з Терещенків Федір, у приміщеннях місцевого цукрового заводу навіть створив майстерні для збирання літаків, бо мав хист до авіа справи.

Турчинівка.

Не доїжджаючи до Чуднова повертаемо ліворуч в Турчинівку де знаходиться ще одна резиденція Терещенків. Вона була побудована в 1900 році для графині Наталії Уварової – Терещенко,  на фасаді будинку навіть зберігся герб. Будуючи даний палац архітектор багато запозичив чимало чого від французьких шато – замків долини ріки Луари, и декілька елементів ренесансу. Палац зберіг до нині велич свого вигляду, але як на мене потребує реставрації. Зараз в цьому палаці знаходиться ПТУ. В даному палаці збереглось чимало ліпнини. Можна також зазначити, що парк доглянутий, по якому гасають білки, яких я з радістю пригощала горіхами.

Дениші.

Про це село, а й про те, що поряд Тригір'я годна писати годинами, адже це моя батьківщина. Від Житомира по трасі Житомир – Чуднів їдемо 24 кілометри. При в'їзді в село дивимось в право. Де на березі ріки Тетерів велично височіють руїни палацу. Легенд біля цього палацу мабуть, що найбільше. Може тому, що судячи з залишків ліпнини він такий величний, а може тому, що в руїнах. Кажуть, що підлога ніби була встелена золотими карбованцями і коли про це дізнався цар то був дуже розгніваний, адже не годиться ходити з одного боку по державних символах, а з іншого по його(царя обличчю). Подейкують, що тоді Терещенко наказав поставити монету на ребро. Правда це чи ні, але е ще одна легенда, що Терещенко викинувся з головної башти від нерозділеного кохання. А вхід до бальної зали побудований так, що до зали можна було заїжджати верхи на коні. Правда чи ні? Але в народі кажуть. Вся ця велич була знищена відразі після революції, нажаль.
Залишивши палац їдемо в Тригір'я. Монастир який там міститься не має відношення до спадщини Терещенків, але без уваги його залишати теж не слід тим паче від замку далі прямо по дорозі всього 3 кілометри через ліс. Зазначу будьте обережні на тих 3х кілометрах. Має багато поворотів тож бажано не гнати на швидкості. Хто водій той мене зрозуміє. Але перед тим як в'їхати в Тригір'я маємо ще одну зупинку. Це дамба розташована на річці Тетерів. З дамби просто чудовий краєвид, як на монастир так і на скелі. З правого боку скелі на яких завжди море альпіністів, для яких тут просто рай, я не виняток. Біля самої дамби з лівого боку трошки від дороги можемо знайти дуб «Патріарх» вік якого 580 років. Тож дуби дубами, а ми рушаємо далі. Тригір'я – найгарніше місце за таку малу відстань від Житомира. Монастир тут чоловічий створений в XV. Найдавнішими спорудами є келії 1782 року. Сама церква Преображенська походить з середини XIX століття. У ній зберігається чудотворна ікона Тригірської Божої Матері.

"Куда девать мамонта? Самый известный экспонат житомирского Музея природы, как и вся экспозиция, ждут решения властей о выделении нового помещения.

Борьба Московского и Киевского патриархатов УПЦ за помещение Крестовоздвиженской церкви, где расположен музей, и стала причиной активного поиска властями нового "жилья" для мамонта. Вопрос о передаче помещения храма религиозной общине будет завтра рассматривать сессия областного совета. При чем передавать его планируют Московскому патриархату, из-за чего Киевский патриархат обещает устроить под стенами ОГА акицю протеста. Напомним, что УПЦ КП также претендует на это помещение.



Сегодня по инициативе ВО "Свобода" представители патриотических организаций и общественности провели круглый стол, на котором обсуждали проблему передачи храма религиозной общине и дальнейшей судьбы Музея природы.


Приглашенный это заседание представитель Житомирского областного совета Александр Пивоварский заявил, что областные власти давно пытаются решить вопрос с переездом Музея природы в новое помещение. Как альтернатива рассматривались два варианта - кинотеатр "Космос" и помещения ресторана "Смоленск". Правда ни то, ни другое в полной мере не соответствуют необходимым критериям. А солгасно Закону "О музейном деле" перевозить экспозицию в неприспособленное для этого помещение запрещено.



Напомним, что завтра, 8 сентября, священники и прихожане УПЦ Киевского патриархата кресным ходом придут под стены Житомирской ОГА с требованием не передавать помещение Крестовоздвиженской церкви Московскому патриархату. По словам настоятеля Свято-Михайловского собора отца Богдана, Московский патриархат только в Житомире владеет десятком крупных церквей, в то время как в распоряжении многотысячной общины УПЦ КП только один храм - Михайловская церковь. Из-за этого священники вынуждены проводить Литургии в три смены, а в большие праздники церковь переполнена до отказа."

Данна стаття написана місевій газеті 20 хвилин.


Цікаво, а у Львові є мамонтові залишки?

Доброго вечора шановні колеги :)
Спарава в тому, що зовсім забуто про те, що Лощину затоплює. Я думаю, що допустити це буде вкрай погано. :(
Я з VeNickом маємо до вас велике прохання! Допоможіть будьласка залатати трубу :'( Вдвох нам це не дуже підсилу.
Збірка в п*ятницю 12.00 біля СКА

P.S Хто допоможе? пліз