Які асоціації викликає у вас слово "Крим"?
"О, Крым!,- скажуть місцеві екскурсоводи,- ета унікальнєйшає на Зємлє мєста, прімєчятельное своим кліматом, богатоє історічєскімі, пріроднімі а также культурнимі дастапрімєчятельностямі. Здєсь атдихалі, жилі і тварілі такіє видающіїся дєятєлі міраво культури, как Лєрмантав, Пушкін, Чєхав. Каждий чєлавєк обязан хотя би раз пабивать на Южнам бєрєгу і воспользоватся услугамі екскурсавода. Нєдорага." Далі йде номер телефону, але ми не будемо його публікувати, бо то реклама.
"А, Крим,- скаже типовий менеджер середньої ланки у Львові, - там дорого. Кум того літа був з дітьми у Болгарії, то там ціни такі самі на житло, а сервіс і їжа ліпші набагато. Я тоже з жінков на друге літо поїду, але не в Болгарію, а в Хорватію, щоб кумові носа втерти."
"Крим - то море, гори, сонце, фрукти і відпочинок, - скажуть ті, хто звик їздити раз в кілька років туди. - Всесоюзна здравниця. Трохи дорого, але де нині дешево?"
Ага, а ще Крим - то дикі пляжі, можливість познайомитися з цікавими людьми, закинуті військові частини та заводи, російський та український флот, Балаклава, найдовша тролейбусна лінія в Україні. І Кримський портвейн. І поїзд Львів - Сімферополь. І смачне татарське їдло. І неповторні гірські стежки. Можливість активно відпочити від повсякденності, причому в будь-яку пору року. А ще Крим - заповідник, де зберігся і культивується совок. Так на питання про Крим могли б відповісти Львівські Експлорери. І я в тому числі.
Коли їдеш в Крим, добре зібрати веселу компанію друзів, взяти намет і не затримуватися надовго на одному місці. Такий висновок зробили ми з Христиною цього вересня, коли кожного ранку вибирали з кількох місць, куди б поїхати, а ввечері втомлені після бурхливого і насиченого дня вечеряли в лісі, на обриві біля моря чи на затишній веранді.
Для настрою та для того, щоб згадати, що є така пора року, коли можна не місити сніг та болото під ногами і ходити босоніж: радянські кадри Криму під музику Ундервуду
Найперше кілька фото з Севастополя. Ми потрапили сюди в останній день, ввечері електричкою відчалили до Сімферополя, а потім в рідний поїзд до Львова з провідниками-бойками. Залишили наплечники в камері зберігання на вокзалі (8 грн), відбилися від настирливих маршрутчиків, що були готові везти в будь-яку точку світу, і пішли гуляти.
Севастополь - дуже красиве, самобутнє, чисте і культурне місто. Місцеві привітні і завжди підкажуть дорогу, що для Криму досить незвично. Рай для тих, хто любить гуляти будь-де, засовуючи носа в різні цікаві дірки. І тих кількох годин, що ми тут провели, було катастрофічно замало.
http://www.sevastopol.info - інформативний сайт про місто, де можна знайти інфу про все, що вас цікавить. Є і окремий розділ для туристів.
Музей історії Чорноморського флоту Росії, (http://wikimapia.org/#lat=44.6132609&lon=33.5257546&z=19&l=37&m=b) на жаль, був зачинений цього дня, але навколо старої будівлі завжди доступні до огляду численні зразки морського озброєння від найдавніших до новітніх часів. Все можна помацати і пофоткати :D Та й взагалі, в різних куточках Севастополя морських гармат та якорів не бракує. Біля кожного експонату, як і годиться в музеях, є табличка з поясненням, як саме цей чи інший шматок металу в разі чого може закатрупити ворога.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4215)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4218)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4219)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4224)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4238)
Фасади будинку прикрашені символікою флоту.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4242)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4246)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4243)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4244)
Прийшов час обіду і ми були приємно вражені, знайшовши в самому центрі чистеньку їдальню Міської ради (http://wikimapia.org/#lat=44.6149411&lon=33.5250304&z=19&l=37&m=b) з вільним доступом для простих смертних, де смачний обід на двох вартував 50 грн. Фантастична як на Крим ціна.
В дворику був помічений бомбік з радянським гербом при вході. Беручи до уваги те, що Севастополь протягом всієї своєї історії або воював або готувався до війни, бункерів та сховищ під містом мала б бути тьма-тьмуща.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4252)
Морська екскурсія бухтами на катері обійшлася нам по 40 грн. при початковій названій ціні 60. В Севастополі це популярний місцевий бізнес, берется здехлий морський катер, ремонтується, купляється капітанський кашкет, наймається тьотка-екскурсовод, вона ж ходить по площі Нахімова і заманює туристів. Як достатня кількість назбирається, катер відчалює від Графської пристані (http://wikimapia.org/#lat=44.6169926&lon=33.5267001&z=18&l=37&m=b) і пропливає біля всіх визначних місцин, торгових та вантажних кораблів під розповідь гіда. Враження - тільки позитивні. Христині капітан галантно видав теплий плед, а ще з нами їхав цілий натовп корейців з шалено дорогими фотоапаратами і незворушними самурайськими обличчями.
Я вперше бачив великі кораблі так близько. Кожен з них має свій номер чи ім'я і про кожний екскурсовод розповідала щось цікаве.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4263)
Плавучий військовий госпіталь. Брав участь в бойових діях в Грузії.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4268)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4273)
Це судно перевозить зерно. Наразі пшениця у величезних резервуарах на задньому плані, пізніше помандрує кудись за моря.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4285)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4286)
Катамаран на повітряній подушці "Самум". Російський військовий корабель. Має на борту скільки зброї, що ні в казці сказати, ні пером описати. В тому числі і 8 ядерних ракет. Може підійти близесенько до уявного противника, влупити по ньому і повернутися на базу так швидко, же навіть підводні торпеди не зможуть догнати. Отут (http://aquatek-filips.livejournal.com/422163.html) можна розглянути зблизька всі нутрощі шайтан-машини.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4288)
А це вже українські кораблики
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4294)
В кожному районі Севастополя є отакі Дошки пошани.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4301)
Пам'ятник першій в Росії береговій радіостанції, що була встановлена тут 1901-го року
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4302)
Таблички в центрі пам'ятають давнішні назви вулиць
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4317)
Будівлі, хоч і не можуть похвалитися значним віком, виглядають красиво та доглянуто
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4315)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4319)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4321)
Всередині кінотеатру сталінської епохи. На жаль, фільми тут більше не показують.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4311)
Дарт Вейдер агітує :)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4303)
І звичайно ж ми не проминули нагоди піднятися на чортовому колесі і поглянути на всю цю красу з висоти!
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4332)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/36701/DSCN4338)
Наразі все. Пізніше розповім, що ще такого цікавого ми бачили в Криму цього року.
Фотки тут. (https://picasaweb.google.com/107214025285832863516/aYRAwG#) А тут обговорення. (http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5973.0.html)
Побачив у блозі Ольги Швед (http://gazeta.ua/blog/4512/krim-yakij-nikoli-ne-zminitsya) допис про враження від Алушти. В принципі, готовий підписатися під цим матеріалом. Відвідуючи курортні міста в Криму, треба бути готовому до неякісної їжі, бруду, архітектурного дисонансу та захмарних цін. Хоча може то ми просто після Львова такі балувані стали)))
Крим, який ніколи не зміниться
Крим законсервувався у Радянському совку. Законсервовані люди, що тут мешкають, політики, маленькі радощі життя.
Я в Алушті. Вдруге в житті. Перший раз була на відпочинку, зараз - на навчанні. Після перших відвідин божилася, що туди більше не поїду. З нас здерли шалену плату за квартиру, потім дізналася, що сусіди по кімнаті платять набагато менше. Я отруїлася в їдальні, а по дорозі в Ялту мене висадив з авто чоловік, який підвозив. За політичну дискусію. Пляжі в Алушті платні і їх обмаль. Пісок з окурками, кульочки в морі, пахлава медова і бички у торгашів, які переступають через лежачі тіла, струшуючи пісок з в'єтнамок на тіло. Враження залишилися гнітючі. Мені Алушта нагадала львівський мікрорайон Сихів, лише з морем.
За п'ять років Алушта не змінилася. Те ж саме брудне від сміття море. Кабаки прибережні покращили сервіс. Повставляли металопластикові вікна, обновили меблі, офіціанти частіше посміхаються. Але залишилися всі атрибути радянської столовки – умивальничок при вході із вічно вологим рушником і шматком рожевого мила, який плаває в мильничці.
Звісно, для іншої категорії клієнтів – європейський сервіс. Але інша категорія не їде в Алушту. Інша категорія не їде взагалі в Крим. Бо навіть для них задорого і нецікаво. Сім днів у найкрутішому парку-готелі із дворазовим харчуванням – від 5 тисяч гривень. Місцеві підприємці кажуть – сезон починається, але заробітку катма. І ціни низькі – всього 150 грн. за койко-місце в кімнаті, 300 на двох в квартирі з хазяйкою, 500 – будиночок чи квартира. Обід від 60 гривень.
Йду по вечірній набережній. Вона схожа на Ялтинську, тільки трохи бідніша. Зміни є. Берег пляжу став ще меншим, і то під час відливу. Можна поставити всього два лежака уздовж. Більшість пляжів закриті на замок, деінде колючий дріт або обмазані солідолом дроти. Найбільший міський пляж брудний і неприємно пахне від водоростей і медуз, які розкладаються.
Прокат роликів змінився на прокат сігвеїв, автомати, з яких можна було витягувати м'які іграшки на автомати для вимірювання сили. Раптом бачу те, що бачила п'ять років тому. Чоловік із орлом. Тоді я фотографувалася з цим птахом. Зараз він понурий, пір'я тьмяне. Абсолютно ручний – байдужий. Тоді він намагався мене клюнути та вирватися. Та і чоловік спився, не зазиває туристів. Фото з орлом подорожчали. 15 замість 5 гривень. Інфляція.
Стало сумно. Йду назад в готель по набережній Алушти під супровід караоке і радянських пісень. Не чути шум моря. Крим вже не той - неправильно казати. Крим той що й був.
Знайшов в "Українському тижні" (http://tyzhden.ua/Travel/66895) статтю з гарними фото Демерджі. Хто не в курсі, Демерджі - це гірський масив в Криму, на північ від Алушти. (http://wikimapia.org/#lat=44.7564001&lon=34.4001775&z=14&l=37&m=b) На жаль, влітку туди так і не потрапили. Надзвичайно красиве місце, відоме передусім невимовними скелями та "Долиною привидів". Cтаттю (автор - Олександр Зінченко) і фотки додаю нижче. Рихтуймосі в похід навЕсну ;)
Янголи та демони гірського масиву Демерджі
Вищі сили не шукають простого шляху. Щоб викотити з моря камінь на гору, вони можуть зруйнувати її, обточити скельні уламки у хвилях морського прибою, висушити море й підняти з його глибин новий гірський масив.
На його вершині лежатиме отой самий камінь. Такою є коротка історія Демерджі – мабуть, найкрасивішого місця України, принаймні восени... Тисячі років ця краса привертає до себе людей.
Світ у мініатюрі
Туман сховав усе, що було за кілька кроків. Теоретично звідси вже мало бути видно величну панораму – від Аюдагу й до Карадагу. Та практично я не бачив уже третьої людини, яка долала схил гори попереду. До того ж у наплічнику лежав старий радянський намет, який за ніч усмоктав із туману стільки вологи, що важив кілограмів із 15. А надмірна вага за плечима не допомагає сприйняттю краси цього світу. Її ховало сіре вогке запинало. Ми сходили на Демерджі. І перше враження від цієї гори було безрадісним.
Нарешті в тумані окреслився примарний контур однієї зі скель Корони. Загальної похмурості моїх супутників не розвіювала навіть упевненість, що ми не загубили правильного шляху. Та раптом на скелі з'явилося блідо-золотаве сяйво: спочатку ледь помітне, але дедалі яскравіше. У повітрі немовби кипіло розтоплене золото. Мабуть, так з'являються янголи... Іще за мить запону мрячки немовби зірвала чиясь невидима рука: до того було видно не більш як на десяток метрів, аж тут – до обрію і за обрій! Попереду здіймалися скелі. За ними на кілометр униз розверзалося урвище. А внизу було море, і в морі на хвилях грало полисками сонце. Так я закохавсь у Демерджі.
Якщо стати в Алушті спиною до моря – прямо перед собою можна побачити грандіозне шатро Чатирдагу, а праворуч – до узбережжя підступає Демерджі. Еверестові ця гора десь по щиколотку – лишень 1239 м, але з Алушти бачиться поважною, величною і навіть неприступною. В цьому ландшафті, немов у дзеркалі, відобразився весь світ: Японія і Південь Франції, Шотландія і Нова Зеландія. Ґайдай знімав на Демерджі Кавказ у своїй комедії про полонянку. Англійці зробили з неї Іспанію в серіалі про пригоди лейтенанта Шарпа. У тих самих локаціях українські телевізійники відтворювали потім Туреччину для нашої «Роксолани». А в російських «Серцях трьох» скелі долини Привидів утілювали Анди.
Уламки Готії
У глухому середньовіччі повелителі Хазарського каганату заснували тут поселення. Згодом на цьому місці звели свій замок Фуна можновладні мангупські князі – за кілька десятиліть до краху держави Феодоро. Це було за часів, коли стіни Царгорода ще не чули співу муедзинів, а князь Юрій Галицький змагався з Васілієм Тьомним за Московський уділ – тобто так давно, що навіть Сонце оберталося навколо Землі. Бо ж Коперник іще не народився, й нікому було пояснити очевидне. Це було тоді, коли в Криму вишкірялися одна на одну дві Готії – справжня та удавана. Справжня – то мініатюрне князівство Феодоро, що лежало на південь і захід від Бахчисарая: в Бельбецькій, Байдарській та Алуштинській долинах, охоплених Готською єпархією із центром на горі Мангуп. Удавана – капітанство Готія, засноване італійцями на Південному березі Криму.
Дві Готії конфронтували. І хоча й ту, й ту населяли християни, постійним союзником мангупського князя був сусід-іновірець – кримський хан. Власне, конфлікт між двома Готіями і породив цей невеличкий замок. Там, де італійці на узбережжі будували фортеці, феодорити мусили створювати й свої укріплення. Так, навпроти Лусти і для контролю над нею з'явилася Фуна.
Її історія була короткою і безславною. Спершу цитадель зруйнував землетрус, потім – вороги (італійці чи османи, досі невідомо). Відбудована після нещасть середини XV століття, вона була остаточно захоплена турками влітку 1475 року. І згодом феодоритів у цій фантастичній місцині змінили ті, чиє ім'я відгукується журавлиним криком – кирим татарлар...
Але краса може бути підступною, а уявна непохитність гір – оманливою. Наприкінці ХІХ століття частина гори обрушилася на татарське поселення Демерджі. І сьогодні лише вікові волоські горіхи позначають серед величезних кам'яних брил місця, де трохи більш ніж століття тому жили люди. Та навесні 1944 року не стало й цих людей. Ті, що прийшли замість них, перейменували Демерджі на Лучисте. І тепер розповідають про неймовірні скарби, які знаходили нові поселенці на руїнах старих татарських садиб. А ще про паніку, що охопила колишніх мешканців Рязанської та Алма-Атинської областей, коли вони вперше побачили, як із моря підіймається нічний туман. Адже в темряві здавалося, що це не туман – це саме море піднімається в гори.
брокенський привид
Саме за таких обставин я зустрів на Демерджі брокенського привида. Був початок листопада. З долини підіймався туман. Раптом у протилежному від призахідного сонця напрямку просто перед собою я побачив осяйну тінь... Навколо темного контура людини, над її головою, світився райдужний німб. Привид чимчикував переді мною і робив вітальні рухи, коли я махав йому рукою!
Звичайне диво, адже містики тут немає жодної – сама оптика. То була моя власна тінь, у дивовижний спосіб відбита крапельками туману. На жаль, я тільки потім дізнався, що брокенського привида можна сфотографувати. Але я настільки захопився грою із цим дивом, що й думати забув зробити примарі фотосесію.
А ще на Демерджі дивовижний клімат. У тому сенсі, що він справді творить лікувальні дива. Маю гіпотезу, що це результат ендорфінотерапії: краса цього місця сприяє справжньому вибухові гормонів щастя.
Нарешті, однієї осені на Демерджі зі мною сталася пригода, котру можна потрактувати як потужний фугас під матеріалістичну картину світу. Невеличка передісторія: у книзі відгуків із минулої своєї фотовиставки я знайшов кілька сторінок, що були списані дуже симпатичними віршами, а нижче – прозовий постскриптум із проханням про «творчу зустріч, якщо не в Криму, то хоч би в місті». Нижче дописувач залишив номер, на який я, здається, навіть намагався телефонувати... Але щось тоді із зв'язком не ладналось, а потім я, звичайно, забув... І ось я знову на Демерджі. Вранці на сусідній скелі в долині Привидів зауважив колегу, який також щось знімав. На всій верховині було нас двоє – він і я. На заході сонця ми зустрілися знов. Розговорилися. Представилися. Далі почалося щось, що погано співвідносилося зі здоровим глуздом: мій співрозмовник почав читати вірші, в основі яких я впізнав сюжети моїх старих фото. Це був той самий автор, тих самих віршів і того самого невиконаного мною прохання про творчу зустріч «...якщо не в Криму, то...» Ото ж бо – саме в Криму! Коельївщина якась... І саме тому я маю переконання, що Демерджі – це місце, де дива є звичною, буденною і навіть регулярною справою.
(http://img.tyzhden.ua/content/photoalbum/2012/12.12/22/demerid/IMG_5165.JPG)
(http://img.tyzhden.ua/content/photoalbum/2012/12.12/22/demerid/IMG_5192.JPG)
(http://img.tyzhden.ua/content/photoalbum/2012/12.12/22/demerid/IMG_5194.JPG)
(http://static.panoramio.com/photos/1920x1280/13543465.jpg)
Побувавши в Криму, у вересні цього року, вирішив і я додати декілька слів і фото з цих місць.
Приїхали ми в Крим 15 вересня і він зустрів нас доволі непривітним холодним дощем у Сімферополі, а добравшись у Алушту і море вирішило трохи поштормити. Тому щоб не втрачати дорогоцінного часу одразу прийнялись за огляд місцевих цікавинок.
Першим в нашій екскурсії був ханський палац та руїни старовинного печерного міста Чуфут-Кале.
Палац великий, багато було на що подивитись, але так як місце досить популярне та інформації в інтернеті купа - не буду на ньому зупинятись. Скажу лише, що краще йти з екскурсією, тим більше, що її вартість входить у квиток.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC0640)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC0653)
Про Чуфут-Кале також є купа інформації, тому лише пару світлин.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC0769)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC0777)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC0873)
Найбільше мене вразило розташування цього древнього міста поміж двох величних каньйонів, та з неймовірним краєвидом навколо.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC0790)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/25203)
По розповідях місцевих - татари активно займаються "реконструкцією" і тому втрачається автентичність цього місця. :(
Наступним цікавим місцем став недобудований радянський пансіонат академії наук, у народі просто УТЮГ (http://wikimapia.org/#lang=ru&lat=44.679216&lon=34.420118&z=18&m=b), але про неї доречніше буде розповісти у розділі інженерні споруди (http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,6401.msg40176.html#msg40176).
Під враженням від вечірніх краєвидів, на наступний день вирішили сходити на г. Демерджі і попутно заглянути в "Долину Привидів".
Отже прокинувшись зраненька взяли сухпайок і в дорогу. Йшли спершу трасою Алушта-Судак до повороту на Лучисте, а тоді вже у саме Лучисте і вгору.
Про те, що до підніжжя йшли пішки потім доволі сильно пожаліли, хоча краєвиди там теж дуже карсиві.
Алушта
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1335)
Демерджі
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1317)
Химерні каменюки Долини Привидів
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1377)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1414)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1425)
Обличчя
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1379)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1460)
Вид з гори, підніжжя Демерджі
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1451)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1464)
Вид з самої вершини Демерджі
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1507)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1525)
Початок Демерджі яйла
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1518)
Яйла (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%B9%D0%BB%D0%B0) - це гірське літнє пасовище
Панорамка
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/25207)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/25206)
З вершини перед нами повстала дилема, іти далі по яйлі і спуститись до водоспаду Джур-Джур чи повертатись тим самим шляхом що прийшли. Звісно повертатись назад не хотілось тому продовжили похід аж до г.Стіл. По дорозі трохи збились з шляху через що вийшли до відвисної скелі, з якої спуститись можна хіба на парашуті. Втратили багацько часу, але спитали грибників і ті нам вказали дорогу на г. Стіл.
Перед спуском був чудесний захід сонця (шкода що фотоапарат не передасть так як бачать очі)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/5974/40178/GEDC1531)
Спуск звідти видався дуже затяжним та важким. Вийшли у с. Генеральське вже в повній темряві і на водоспад іти вже не було ні бажання ні сили, тому попрямували по дорозі на Сонячногірське. На півдорозі до нього нас підібрали і підвезли до місця проживання. Потім була п'янка для розслаблення м'язів (як не як 43км. пішки по горах - не мало) і відпочинок.
Решту фото (https://picasaweb.google.com/108918468407646075694/gjXzrK?authkey=Gv1sRgCKTJm7LG1vDxSg#)
У наступні дні були печери: Мармурова та Емене Баір Хасар (http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,6402.msg40177.html#msg40177), Сімферополь і повернення з мішком вражень на Батьківщину. Останній день море нас проваджало штормом і ми намилувались велетенськими хвилями.