Messages

Був неподалік.

Сталь полірована точно.
Решта відписав в приват.

Сталь середньої якості, товщина похідного ножа повинна бути не менше 3мм. Особисто я люблю більш масивні ножі. Опис п.Altera доволі точний. Залежно для яких цілей його використовувати (не дуже підходить для екстримальних умов експлуатації). Як на мене, це нормальний господарський ніж.

Усі ручки сокир,ножів,мечів,килиджа робились в мене вдома.

Танто не є традиційним японським, але лезо виготовляє Японія, ручку США.

Колить може і гірше, але рубає і ріже краще.

Дурнувате наше законодавство, яке не приписує танто до холодняка. Дуже небезпечний ніж, на його батьківщині дають за нього більший термін, ніж за іншу холодну зброю. Тому акуратно з ним треба, бо знаючі люди можуть такі домахатись.

Якщо на поясі висить ніж і пістолет, то на ніж ніхто не звертає уваги. Перевіряють  пістолет, а на нього дозвіл є і все (сам переконався). Я за те, щоб дозвіл був на все, і все можна було придбати і оформити (включаючи автоматичну стрідецьку зброю) криміналітет ітак нею озброєний. Що за несправедливість, що я не можу купити автоматичний Glock або Walther. Калаш коштує 1 200$ (з апгрейдом).

Якщо буде можливість і час, протестую в природному середовищі це залізо. І зроблю відео. Я не маньяк, законослухняний громадянин.  ;D
Усе стараюсь мати по дозволах. Наш дозвільник 4 рази був в мене вдома, кожен раз пробував леза рукою (мечі, шаблі) і говорив, що треба би це все забрати до Львова на експертизу (останній раз їх 3 прийшло), я сказав: "Помріяти можна, хай висить". Статті за холодняк вдома немає, от якби я виніс на двір (мечі, килидж) - тоді серйозна стаття. Зараз наш дозвільник в АТО. Не в курсі хто його заміняє. Попередній теж був чудовий мужик.

За півроку вперше переглянув цей розділ і вирішив закинути усе залізо, що в мене за цей час назбиралось. Кожен тип ножа має своє призначення (міські, похідні, виживання, бойові, мілітарі...). Важко один ніж замінити іншим, тому інколи доводитсья брати 2.


Ножни робив вдома, ніж також домашній (лезо польська пилорамна пила, доволі якісне, ручка оріх у вигляді голови тигра). Під холодняк не проходить оскільки товщина леза менше 2.6мм.


Це перший який купив (міський варіант), ношу щодня всюди.


Має на торці склобій, кліпсу, алюмінієві накладки на ручці, лезо Танто довжина 100 мм., комбіноване (серейтор + увігнуті спуски леза) заточка, 4мм. товщиною. Сталь 440SS. Сталль доволі слабенька, кріплення леза ненадійне, одни з найгірших моїх ножів. Під холодняк надіюсь не йде, сточив флажок швидкого відкривання (щоб не порахували як упор). 
Приблизна ціна: 1020.00 Грн


Lansky Responder X9, дуже добрий ніж (бриє, ріже, рубає), якісна сталь, зручно лежить в руці. Має склобій, кліпсу. Довжина леза 102мм. товщина 3.6мм. Нержавіюча сталь (Sandvik 12C27, твердість 58-60 HRC. Його випускають і бюджетні моделі з гіршої сталі. Приблизна ціна: $ 55.


Під холодняк не йде, вважається допоміжним ножом.


Виготовив два такі керамбіти. Ніяк не міг визначитись з одним чи 3 зубами, тому зробив 2 штуки. Ножни виготовив дома, шкіра чепрак, верхня частина ножен - формовочна шкіра (вимочувалась в гарячому желатині 5хв, формувалась навколо леза, як кобури роблять).


Ножни мають кліпсу на ремінь з нержавійки, її можна перекрутити в інше положення, лезо з ресорної сталі товщиною 5мм., довжина леза менше 8,5 см. Ручка з червоного дерева, розбірна. Під холодняк не йде (поважний чоловік з Львівського експертно-криміналістичного відділення, який був в мене кілька разів охарактеризував його як допоміжни ніж). Хоча це малайський бойовий ніж (кіготь тигра).


Дуже зручна річ, у всіх відношеннях. Ношу його під курткою, светром в навчальний заклад...


Згодом придбав (восени) Cold Steel Recon Tanto San Mai. Це потужна, якісна річ. Пробиває двері, капот машини, бочку металеву. Товщина леза 4,7мм., довжина леза 178мм. Ручка полімер Kray-Ex™ , не ковзає, зручна. Лезо виготовлене із трьохшарової японської сталі San Maі. Внутрішня пластина твердосплавна, зовнішні - пластична сталь. Можна зігнути лезо під кутом 90 градусів.


Заточка увігнута лінза. Дуже практичний ніж (бриє, ріже, рубає). Зараз коштує приблизно: 5 000грн., бюджетні варіанти з гіршої сталі, значно дешевші. Не холодняк (якщо кінчик леза піднімається більше ніж 5мм. відносно лінії ручки або гарди, такий ніж - допоміжний).


В гірських походах виникає потреба в туристичній сокирці, цей ніж заміняє її. Ножни зробив сам, оригінальні - нікудишні. Товщина леза 6 мм., довжина леза 235 мм. Нержавіюча сталь N690Co, дуже якісна (бриє, ріже, рубає). Виробник Італія. Покриття леза - не в курсі, але тримається надійно. Є дешевші, бюджетні варіанти цього ножа - 5 200грн., скільки мій зараз коштує не знаю, в Україні його нема. Не холодняк, є сертифікат.


Є ще такий метал. Висить на стіні в 1.5м. від вхідних бронедверей (щоб завжди під рукою  ;D ), маленька сокирка з підшипникової сталі, ручка оріх (бриє, рубає), чудова річ, Варяжська дворучна сокирка з дикого дамаску, ручка оріх (бриє, рубає, гарно дивиться на стіні).


Килидж - турецький меч-шабля. Товщина леза 5мм., дикий дамаск, ручка ріг лося, латунь. Довжина 1м., вага 1кг 370г. За рахунок форми ручки, та інкрустації камінням щільно лежить в руці, не висковзує.




Дворучний норманський меч - вага 3.5кг, довжина 1.54 метра, ресорна сталь. Товщина леза 6мм. Інший полуторний меч: товщина леза 5.7мм., довжина 1м. 22см., вага 2.5кг., ресорна сталь, мечі ковані, гартовані.




Мечі, сокирки, килидж викував львівський коваль Гриша Верижников. Має кузню на в.Залізнична 20.


Це його робота, шикарний дамаск. От би шаблю з такого (мабуть коштує як автомобіль).

Використовую такі ліхтарики, вистарчає наразі. А також дозиметер Тера MKS-05 IP20.

Глинська брама або Краківські ворота побудовані в кінці XVI століття. У 1964 була розібрана радянськими військами, оскільки заважали проїзду військової техніки. Відновлено в 1990 стараннями Товариства пам'яток культури. Ворота завершені фронтонами, на яких зображений із заходу герб Станіслава Жолкевського – «Любич», зі сходу герб короля Яна III Собеського – «Яніна», і акротеріями у вигляді кам'яних погрудь лицарів у шоломах.


Західний герб Станіслава Жолкевського.


Герб Яна III Собеського.


У 1932 році завершилося зведення нової ратуші. Проект львівського архітектора Броніслава Віктора. Цей же  архітектор відреставрував палац львівських архієпископів в Оброшино.




Брама між будівлею ратуші і замком.


Ця ж брама з зовнішнього боку міста.


Одна з будівель замку і вежа. Побудували замок на замовлення Станіслава Жолкевського в 1594—1606 роках як оборонну споруду у стилі ренесансу. Замок витримував облоги, хоча кілька разів його здобували козаки. Наприкінці XVII століття був улюбленою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського, за якого пережив період найбільшого розквіту.


Бійниці в стінах замку.


Таблиця на стіні замку.


Центральні ворота замку. Проник на територію не через центральні ворота (там проводиться реконструкція і добудова), зробив кілька фото і вивели мене через ту діру, якою я проник. Були ввічливі і наполегливі (приватна територія).


Підвали замку.


Підземелля.










А ось і подвір'я замку, на старі фундаменти і залишки стін домуровують в старовиному стилі нові стіни.


Столітня решітка в стіні вежі замку.


Одна з квадратних веж замку, з решіткою що на фото вище.


Одна з веж.


Оборонна стіна з бійницями.


Звіринецька брама.


Покрова, що опікується замком.






Центральний фасад замку.


Костел Св. Лаврентія. Збудований у 1606—1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави.




Табличка над брамою костела Св. Лаврентія.


Барильєфи костелу.




Вежа-дзвіниця костелу Св. Лаврентія (мала оборонний характер).


Храм Серця Христового. Церкву збудовано 1612 року. На поч. ХХ ст. грунтовно перебудована. Розписи Юліана Буцманюка 1932-1939 рр.


Храм і дзвіниця. При храмі Серця Христового добудовано діючий Василіанський монастир.




Табличка на стінах церкви.


Табличка на стінах монастиря.


Храм Серця Христового.


Синагога. Початок будівництва в 1692 році, під керівництвом королівського «муратора» (архітектора) Петра Бебера. Будівництво було завершено в 1698 або в 1700 році. Архітектурний стиль – ренесанс.


Кутова вежа на даху синагоги.






Синагога.




Циліндрична колона, що підтримує стелю синагоги.




Водовідводи синагоги.


Церква святого великомученика Йосафата. Будівництво храму розпочали у 1652 р. Новий храм було віддано в опіку ченцям Ордену Проповідників (Домініканцям). Після руйнації внаслідок пожеж, воєн було проведено відновлення за сприяння Якуба Людвіка Собєського.










Оборонні стіни і вежа монастиря Домініканців.










Вежа, вид з подвір'я.


Ворота, вид з подвір'я (вся територія обладнана камерами спостереження, за якими постійно хтось спостерігає, я в цьому переконався).


Ліворуч келії монастиря, праворуч оборонні мури (під бійницями видно залишки помосту, який кріпився на дерев'яних палях і на підмуровку стіни).


Келії Домініканського чоловічого монастиря (кляштор) постали у 1754-1792 роках. У 1792 році фасади храму набули форм, збережених донині.


Підвали монастиря (зараз там розміщений котел опалення).


Костел Св. Лазаря ліворуч, церква святих апостолів Петра і Павла праворуч.


Церква Св. Трійці. Дерев'яна церква збудована 1720 р. на місці старої, також дерев'яної, котра згоріла в 1719 році, невідомим теслею, на кошти парафіян та королевича Костянтина Собеського.




Бічні двері в захристіє.


Центральні вхідні двері.

Круто , тілько де то є і чи є там охорона .

Охорона, 3-4 собаки. Перше фото карта з координатами.

Сліди куль (9мм. пістолетні), точно не я, стріляв 30хв. тому по деревах 500м. звідси в лісі. Якби калібир був би 7.62 або 5.56 отвори булиб наскрізні, малокаліберка далаб отвір меншого діаметру, картеч або півкартеч прогнулаб бляху по значній площі в результаті одночасного попадання усіх картечин. 


Досліджуючи музей зауважив кажана, він швидко втік. Відразуж згадав  п.Rufusa, хотів сфотографувати тваринку, 20хв. оглядав всі кутки руїн, знайшов підвал але кажан зник.


Ця петля зварена з плити 20мм. товщиною, дивно як її досі ніхто не демонтував на брухт.


Внутрішня конструкція монументу.


Весь монумент був облицьований мармуровими плитами, на землі залишків від них немає...

В центрі лісу, біля озера колись був хутір. Усіх вивезли в Сибір, хутір зруйнували. Вціліло лише одне обійстя розміщене в кілометрі від хутора. Невеличка хатинка, доглянута з прибудовами. Її жителі розповіли мені цю історію. На місці хутора побудували базу М.В.С. , після розвалу Союзу база перейшла у власність заводу Фізприбор, зараз у приватній власності, все зруйновано. 


Закинута заправка в лісах біля бази.


Цяж заправка, всі будівлі розібрали на окремі бетонні панелі.


Трансформаторна, що живила цю базу.


Прохідна.






Центральний корпус, житлові кімнати, всі поручні пішли на брухт.




Їдальня, в якій зараз зберігається лодка.




На околиці розкидані скульптури і їх залишки.








Радянський аналог Венери Мілоської.


Технічний корпус.


Рештки фонтану з 2 розпилювачами.




Поросла мохом.


Вросла в землю (бочка з квасом).






В озеро вели сходи з перилами.


Атмосферне місце, колись було тут дуже гарно.




Колиби.






В колибі карта бази. Невже ніхто не хотів би сюди приїхати відпочити літом, дорога нормальна, місце чудове, і так усе занепастили.






Котельня.




Теплиця, одна з 3 вціліла. Решта на брухт.


Мала парове опалення.


Технічне приміщення.


Комутаторний щит, прямий зв'язок з Києвом. Територію охороняли 3-4 пси і сторож, якого я із значними труднощами знайшов в приміщенні (спостерігав через вікно), давши можливість псам самотужки впоратись з порушником. Нічого цікавого він не розповів, казав, що тут відпочивали космонавти, пілоти, верхівка керівництва...
Постійно повторював - "Не можна фотографувати, приватна територія..."


Могила в лісі, на місці хутора.


Єдине вціліле  обійстя. Старша пані проживає з 42 року, я попередив, що планую відстріляти 2 обойми по деревах, щоб не лякались.
- "Якби я боялась пострілів, не жилаб тут. На деревах пташки, розлякаєш." - відповіла старша пані.


Рештки дискового лущильника біля обійстя.


Старший пан з цього обійстя займається збором соку, сотні фляшок.


Лищиновий прут висвердлений зсередини.


Обговорення теми - тут

На території 310 в.ч. в Раві-Руській.

Побудований 1732–1739р. архітектором Паолом Фонтаном, який був надвірним архітектором покровителя ордену. князя Павла Карла Санґушко. Вівтарі виконали монахи, скульптор Себастян Вольський, Хома Ґронський, художник Іван Пташковський. 1738 року відбулося освячення костелу на ім'я святого Михайла. Нині комплекс колишнього монастиря використовується під машинно-тракторну станцію (підвали монастиря та костелу засипані сміттям цієї машинно-тракторної станції). Стиль бароко. Пам'ятка архітектури відноситься до типу реформаторських костелів ХVІІІ ст., в яких пристінні стовпи ділять неф на три прясла, перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками. Фасад двоярусний, оформлений пілястрами і барочним фронтоном з трикутним сандриком. Аналогічної форми фронтон зведений над притвором.
   В інтер'єрі костелу до нашого часу збереглися сліди настінного розпису ХІХ століття, фрагменти дерев'яних вівтарів. Його фасад прикрашають намальовані зображення - Св. Франциска й Св. Антонія. З північної сторони до костелу прилягають споруди монастиря реформатів. Двоповерхові склепінчасті приміщення розташовані таким чином, що утворюють велике внутрішнє подвір'я. На території ансамблю, оточеного мурами з в'їзними воротами, збереглися залишки монастирського саду.
Костел виконував свої функції до 1941 року, коли на терени равщини увірвалися німецькі війська. З того часу і у післявоєнний період костел використовували як склад продуктів та різноманітних товарів.

Перед Рава-Руською наряд прикордонників спробував перевірити автобус з людьми, але оскільки людей було битком, вони зневірились в можливості пробратись всередину. Я сидів біля шофера і чув як прикордонник спитав у водія чи все в порядку (про підозрілих осіб), і пожалівся, що на рибалці з 30 жерлиць спіймав 1 щупака, і ще 3 рибини.


Задній двір костелу.


В задньому дворі костелу розміщувалась прибудова з піччю для випікання хліба (для монастиря), це фундаменти цієї печі (усю шамотку розібрали місцеві).


Ця ж піч, доволі довга.


Подвір'я монастиря з усіх сторін будівлі, в центрі подвір'я залишки криниці.


Рештки криниці в подвір'ї монастиря.


На хорах розміщувався орган, нижче дві сповідальні.


Одна із двох сповідалень.




Двері в монастир. Купа плит - це напевно був престіл.


Тут був іконостас, ліву частину якого перетворили на стелажі (варварство).


Залишки іконостасу.


Центральні двері з оригінальними завісами.


Черепиця з покрівлі (спецзамовлення).


Вхід з двору в підземелля костелу.


Вхід в підземелля з костелу.


Підземелля костелу:










Схоже були поховання (крипта)


Ця драбина веде на піддашшя костелу.


Хід на піддашшя костелу.


Піддашшя костелу (видно випукле склепіння костелу), його товщина 15-18см. ходити слід обережно (падати на підлогу костелу метрів 15).


Вентиляційний отвір у склепінні, внизу видно хори і центральний вхід в костел.


Дах костелу, перекритий сучасним шифером (куди ж поділи марковану черепицю яка могла прослужити ще 100 років).


Підземелля монастиря, вхід.


Другий вхід в підземелля монастиря, колись ці підземелля були ізольовані, зараз вибили діру в стіні і можна пройти.


Підземелля монастиря:


Хтось з монахів пробував викопати собі в підземеллі окрему келію (видно сліди кайла), подібне бачив у Червоногородському монастирі (біля замку). Там була келія викопана в підземеллі, з маленьким вікном в верху (кожен сам собі вибирає спокуту).










Третій вихід з підземель. Двері закриті зовоні.






Кількаметрової глибини кілця вимурувані з цегли і обштукатурені, подібне бачив в підземеллях Саліни в Солянуватці (квасили капусту можливо для себе абож на продаж).


Столова монастиря.




Витяжний отвір в кухні монастиря.


Сходи на 2 поверх монастиря.






Якісь сушильні камери, або коптильні на 2 поверсі монастиря.










Коридор з келіями.


Одна з келій.




Закладений вихід на дах.


Піддашшя монастиря.

Ніякої інформації про споруду немає, 18ст. млин мурований, але всі перекриття, сходи всередині дерев'яні.


Шлюзи.




Всередині розміщувалось колесо з верхньою подачею води. Поруч знаходиться озеро з лебедями, і потужний потічок з нього протікає поруч з млином, шум як від водоспаду.


Стічний жолуб від колеса млина.




Прибудова до млина.


Місце видачі муки.






Рава-Руська ратуша. Влітку 2010 року після тривалого ремонту відбулося урочисте відкриття й посвячення годинника ратуші. У відновленому годиннику, який має чотири циферблати — по одному на кожну сторону вежі,— замінили всю серцевину. Замість механічної вона тепер електронна. Нині часомір постійно сповіщає про настання нової години гучним бамканням. Годинник містить у собі функції 12-ти мелодій та нічного освітлення циферблатів. Куранти у денний час вибивають кожну чверть години. На 59-ій хвилині звучить одна із 12-ти мелодій, а після того, залежно від години, відповідну кількість разів б'ють куранти.
На ратуші встановлено ще один, менший годинник, який показує час країн Європейського Союзу. Цифербалат має вигляд прапора ЄС, де зірки на синьому тлі символізують кожну з годин.




Мабуть відреставрована австрійська будова.

Рава-Руська монастир. Черепиця - це не цегла, але також цікава річ.




Коломийська черепиця з Медсанбату (Рава-Руська)

Рава-Руська монастир.


Рава-Руська Медсанбат.

Фундамент парової машини (будували австрійці на віки )




Масштаб фундаменту вражає. Шкода,машина не збереглась.

[стиснутому повітрі якої працювали усі машини під землею і на поверхні]

О а я і не бачив цього звіту.
А що до інформації:
Над самим стволом, високо в небо піднімаються металеві конструкції копра, з цих давніх часів збереглися приміщення котельні, управління шахтою, приміщення лампової, компресорної станції, на стиснутому повітрі якої працювали усі машини під землею і на поверхні. Компресорна спочатку працювала на паровій тязі, потім на дизельному двигуні, а згодом перейшли на електричні. До речі, підйомна машина " Сіменс"електрична і працює з 20-30 років минулого століття до сьогодні ...
... поглиблену частину ствола шахти "Кюбек" радянські спеціалісти виклали чавунними тюбінгами, діаметром 4,5 метри.
Цитата статті  28.11.2012