Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Олесь

#321
Будучи в Стебнику не можна обійти увагою соляні шахти, оскільки їхні копри височіють над ландшафтом і їх видно за декілька кілометрів.  Слово «стебник» сягає своїм корінням у далекі старослов?янські часи, де воно означало приміщення для зберігання вуликів на зиму, себто зимівник для бджіл. Старожитці Стебника пам?ятають перекази їх дідів та прадідів про те, що колись там ріс великий липовий ліс, котрий сприяв розвитку бджолярства. Саме воно й спричинилось до появи назви цього поселення – Іздебник, а історичні зміни в мові привели до утворення слова, яке маємо сьогодні – Стебник. Правда, подальша історія Стебника нероздільно пов?язана з іншим видом промислу – солеварінням, що впродовж століть розвивалось на його теренах і було одним із основних засобів до існування місцевого населення. Початок виварювання солі припадає на 12 століття, пілся виробітку всіх поверхневих запасів ропи (з тих часів залишились шиби 30х60 м. в лісах), а також в результаті збільшення попиту на сіль виникла потреба добувати сіль з глибших шарів і в більшій кількості.  Перші копальні мали глибину 45м. і їх називали «Залісна» та «Підлісна», експлуатувались понад 200 років. Робочі переміщались по драбинах і вручну піднімали соляний розчин. Австрійські монархи, захопили наші землі, перебрали у свою власність соляні копальні в Галичині й приділяли неабияку увагу їх розвитку. На протязі 1770-1773рр. в Стебнику було прокладено стовбур ще однієїї копальні глибиною 46 метрів. Австріяки назвали цю копальню «Дорфшахт» (шахта в селі), а в народі вона була відома під назвою «Шиб на селі». За добування солі на місцевих накладався великий штраф, цей видобуток монополізували австрійці. Для піднімання соляного розчину використовували кінну тягу, а згодом парову машину. Фундамент від неї зберігся в центральній будівлі Саліни. В 1848 році неподалік солеварні розпочалась прохідка двох шахтних стовбурів. Їх назви – «Кюбек» та «Ляриш». В 1852 році роботи було завершено. Глибина «Кюбека» сягала 221м., а «Ляриша» якому відводилась роль «вентиляційного стовбура», - 151м.
   - Це шахта "Кюбек"
Два троси які спускаються з вершини копру до правої будівлі (машинний зал) піднімають і опускають клітку ліфта.

Підйомні механізми копра. Туди можна вільно піднятись по драбині.


Двері в ствол шахти "Кюбек". Закриті на засув, і опломбовані паперовими, та свинцевими пломбами. Колодки, замка немає, двері закриваються на торцевий ключ.


Приміщення компресорної, з фундаментами самих компресорів, які відсутні.


Щиток в компресорній, їх декілька.




Якась електротехнічна майстерня в будівлі шахти.


Охолоджувальний резервуар за будівлями шахти. В шахтах працювати було дуже важко, висока температура, брак повітря, пил через який не було видно нічого в радіусі 1.5м. Цей пил скроплювали розпилювачами холодною водою.


Колись були дверцята для загружування вугілля.


Залишки сходів в допоміжній будівлі (пройти можна).


Такі таблички розміщені що 5 метрів.


Це вертикальний розріз шахти "Кюбек" з архіву. Зараз глибина шахти становить 330-340 метрів. Після виробітку горизонтальних пластів розробляли породу у вигляді великих печер, їх називали луговні.  Під територією Стебника нараховується 12 таких луговень. Найбільша з них, що  була заснована в 1854 році й мала назву «Брук», вміщала в собі 30.554 м/куб. води. Ці підземні пропасті на сьогоднішній день засипані порожніми породами приблизно лише на 10 % і являють собою велику загрозу провалювань грунту на випадок сейсмічних катаклізмів. Луговні були розміром 40-55м. шириною, 10-60м. висотою і приблизно 100м. довжиною (різні луговні мали різні розміри, вони не були геометрично рівні, мали вигляд печер з нерівним дном). Розділені луговні між собою були стінами товщиною 20м... ці стіни називали ціликами. В луговні закачували воду, вона розчиняла сіль, воду викачували і випаровували. Після занепаду виробництва воду в 2002р. перестали викачувати, вона розчинила цілики, і луговні обвалилися. Як і багато інших тунелів шахт. На поверхні землі навколо Стебника утворились карстові провали (300-500м. діаметром). По них переміщатись небезпечно, вони обгороджені і що 10м. таблички з попередженням. Під землю пішла річка Вижниця.


Один з карстових провалів. (дно вкрите болотом, виглядає як сипучі піски, оскільки знизу їх постійно підмиває вода).


Зустрів кілька десятків таких табличок навколо небезпечних місць.


Будівля шахти Ляриш.


В будівлі шахти. За металевою решіткою шахта.


Технічний канал навколо шахти Ляриш.


Ствол шахти (2 штуки).


Цей ствол призначений для вентиляції, сусідній для евакуації, а також для спуску рятувальної бригади.


Рудник №1. Робоча зміна працює з 8:00. Генеральний деректор підприємства з 25 грудня 2013-го року Оринчак Сергій Іванович, родом з Івано-Франківщини, 41рік. Культурна, приємна і ввічлива людина. Спуститись в шахту не вдалося оскільки приїхав я вже в 9:00, на підприємстві проводилась інспекція, Сергій Іванович запропонував передзвонити з понеділка, оскільки спуск в шахту потребує певної підготовки (інструктаж, вміння користуватись індивідувальним рятівником, дозвіл на спуск затверджений дирекцією...


Корпус рудника №1. Рудник має близько 8-9 горизонтів (рівнів), деякі з них вентиляційні, інші обслуговуючо-евакуаційні, відстань між горизонтами близько 90м. Перший горизонт на глибині 160м., над ним ще 2 горизонти (вентиляційний та проміжний), наступний 222м. Австрійський горизонт на глибині 130-120м. (він найкраще зберігся), останній на глибині 340м.


Будівлі на території рудника.






Залишки металевих сходів, що вели в низ затопленого приміщення.


Ряд фотографій приміщень рудника.






Оринчак Сергій Іванович планує реанімувати занепале підприємство, інтенсивно йде відкачування води з шахт, відновити основне виробництво видобування калійної руди, виробництво мінеральних добрив за три роки, а також є ідея створення спелеолікарні підземних видобутків рудника (для лікування легеневих хвороб).


Підземелля.




Праворуч видно будівлю в якій розміщуються двигуни опускання ліфтів (до них ведуть троси ліфтів, видно на фото).


Це карта Стрийського району з позначенням пластів руди (чорними хвилястими лініями), цією картою мене забезпечили хлопці з  гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби, їх загін розміщувався в кілометрі від першого рудника. Жовтими позначеннями я виділив місця розташувань об'єктів, нижче супутниковий аналог карти цієїж території (для порівняння).




Дальше мій шлях проходив попри трускавецький ліс, а це краєвид Трускавця.


По дорозі зустрів 3 людей з металошукачами, від них дізнався, що років 10 тому можна було вільно пройти тунелями під землею на декілька кілометрів, зараз вони підтоплені.


Це приміщення, що обслуговують вентиляційну шахту 1 рудника (розміщені під лісом). В центральній частині фото висока будівля - це повітрязабірник (видно величезні вікна під бетонним дахом), циліндрична труба ліворуч це турбіна, яка качає повітря в шахту або (на реверсі) викачує з шахти метан та інші гази. Лівіше від неї машинне відділення (мотори, що обертають турбіну).


Щоб добратись до турбіни відкрив цю дверку (закрита на засув).


А це сама турбіна діаметром близько 60 см. (на довгому валу прикріплено багато рядів лопастей). Цей доволі невеликий діаметер турбіни створює достатній потік повітря за рахунок турбінної конструкції, раніше стояли вентилятори діаметром 4-5 м. на фото далі.


Цяж турбіна в лівій частині фото. Про призначення здогадався сам, а пізніше це підтвердив працівник об'єкту, що трапився мені по дорозі (він власне йшов з обіду на робоче місце, а я так дверку до турбіни і не закрив,). Охороняв територію вентшахти один сторожовий пес (гавкіт було чутно за кілька кілометрів, це мабуть і стало причиною швидкого повернення працівника вентшахти).


А це власне і надбудова ствола шахти яку обслуговує ця турбіна, трубами які виходять з колодязя шахти викачують надлишок води з шахти і зливають за 400м. в яр.


А це ствол цієї шахти, довелось повиснути на половину в низ, щоб хоть щось сфотографувати (вийшло доволі невдало).


Проби буріння для виявлення пластів.


Три копри рудника №2. Туди не ходив, короткий світловий день а також болото не дозволяють виконати заплановане.


Покинуті склади калійного заводу. Охороняються сторожовими собаками. Оскільки мороз попустив і болотиста місцевість відбила всяке бажання добиратись до пустих складів. Але поруч була покинута вентшахта яку я відвідав.




Це обслуговуючий спуск в канали вентсистеми.


Ось самі канали, можна проїхати автомобілем.


Розгалуження 3 каналів.


Обвал одного з каналів, що закачували повітря в шахту.


Це зруйноване приміщення в якому стояли двигуни до вентиляторів (прямокутні отвори праворуч і ліворуч - це отвори для валів приводу вентилятора).


Тут розміщувались два 5 метрові вентилятори.


Знаходжусь в місці кріплення вентиляторів. Попереду повітрязабірник.


Спуск в тунель в який вентилятори закачували повітря (діаметер 3-4м.), таких 2, вони з часом сходяться в 1 тунель.


Другий такий же спуск вентиляційного тунелю. Цікаво, що працівники підприємства яких я розпитував поняття не мали про цю вентсистему, а також не знали про фундамент парової машини в будівлі Саліни (нічим не цікавляться).






Метрів за 50 від вентиляторної по ходу тунелів розміщувався вертикальний ствол вентшахти закритий бетонною плитою. Не здогадався пошукати вхід.

Обслуговуючий хід поблизу венттунелю. По всій території трапляються обгороджені стрічкою ділянки з табличками попередження (бачив їх коло 50).


Це останній об'єкт який я відвідав цього дня. Це вентшахта 2 рудника (для наочності зняв невелике відео, воно більш інформативне). Ліворуч обслуговуючий спуск в вент тунелі, праворуч будівля з червоної цегли - це машинне відділення (вентиляторна).


Вхід в машинне відділення, там розміщувались двигуни.


Повсюду такі таблички, трава по коліна в ній квадратні ями службових входів в вентсистему (ходити слід обережно).


Під цими табличками проходили вали до вентиляторів, двигуни стояли в місці звідки фотографую.


Фундаменти двигунів та решки стелі.


Спуск в вентшахти 2 рудника (туди вентилятори закачували повітря).


Другий спуск.


Приміщення повітрязабірника.


Повітрязабірник за вентилятором, увесь доступний метал здали на брухт.


Один з обслуговуючих спусків.


Місце сходження венттунелів від вентиляторів до шахти.


Ось так виглядає обслуговуючий спуск в шахту (їх декілька і важко помітити, можна провалитись).


Це вхід в стовбур шахти.


Ось і сама шахта, риштування закріплено на розпірках до стін шахти. Труба праворуч служила для відкачування води з шахти.


Доски трухляві, скриплять, а глибина шахти 300м.


Стінки шахти укріпили за радянських часів чавунними сегментами скріпленими болтами. У верхній частині фотографії видно тунель до вентиляторів.


Мій маршрут. По всій території зустрічаються карстрові провали деякі з них мають попереджувальні таблички інші ні, ходити слід обережно.


#322
Будучи в Стебнику вирішив відвідати невеличкий гірничо-добувний музей, розміщений в приміщенні гірничорятувальної служби ДСНС. Музей створений за ініціативи та зусилями працівників цієї служби. Це чудовий, дружній та доброзичливий колектив. У вільний від роботи час, в міру можливостей допомагають бійцям АТО (хоча це вже повномасштабна війна). Підчас мого візути до музею я спостерігав  процес виготовлення зимових маскувальних сітей для техніки в зоні конфлікту. Хлопці ознайомили мене з специфікою роботи своєї служби, а також з експонатами невеличкого музею.

Державна спеціальна (воєнізована) гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) служба (далі – ДСВГРС) Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи створена наказом МНС від 23.07.2008 р. виконує функції з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на об'єктах вугільної, гірничої рудної та нерудної промисловості, метробуду та метрополітену, хімічної промисловості, інших об'єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об'єктів та окремих територій, у межах визначених МНС зон відповідальності. Особовий склад Служби комплектується на контрактній основі та поділяється на основний та допоміжний. До основного особового складу Служби належать працівники, які організують і виконують аварійно-рятувальні роботи. До допоміжного особового складу належать працівники, які забезпечують діяльність Служби.




А ось і мінерали, що добуваються на даних шахтах. Крім них тут також добувають галіт, сильвін, каїніт, лангбейніт, полігаліт — п'ять найпоширеніших мінералів.






Це перший шахтний інтерферометер, лампа Зихирка (за прізвищем винахідника). В посудину наливали масло, на скляній колбі була нанесена вертикальна шкала, вище розміщувалась двохшарова дрібненька сітка (для запобігання самозапалювання метану в шахті). Перед спуском в шахту запалювали гніт, регулювали висоту полум'я по середньому значенню шкали. І спускались в шахту. Ящо полум'я в шахті піднімалось вище середнього значення - присутній метан, якщо нижче - брак кисню або сірководень присутній. Привід для негайної евакуації. 


Таблиці визначення питомої ваги мінералів в породі (з часів Польщі).


Люлька гірників.


Австрійський сувенір.


Ліхтарик з акумулятором.


Циферблад годинника з вежі Саліни.


Ці молотки розміщувались на вежі під годинником як символ гірничої справи, підчас удару блискавки вони впали. Рятувальники служби виміняли їх в місцевих на 2 звичайні молотки (їх хотіли розпаяти на 1 робочий молоток місцеві).


Перша каска гірника.


Форма каски відповідала посаді гірника.


Екіпіровка перших рятувальних служб.


Оригінальний кашкет воїна УПА.


Коні використовувались як тягова сила в перші роки розробок. Дзвоники і підкови їхні.

Окрім солі та каїніту німці зуміли налагодити тут і випуск сірки. З наступом радянських військ німці захопили частину гірничого обладнання, яке у1945 році знайшли в Чехії і повернули у Стебник. Це артифакт цих часів.


Польська реклама мінеральних добрив з Стебника.


Апарат підземного зв'язку.


Перші апарати вентиляції легенів.


Кисневі балони до цьогож апарату.


Ізолюючий регенеративний распіратор Р-12


Вага ручна.




Його наступники.


Ще одна система дихання W 70


Такий об'єм породи не кожен підніме (40х50).


Це фотографії з місць куди виїжджала бригада рятувальників (в різних областях).


Ліворуч машинка взривника, далі сигналізатор метану, сигналізатор рівня газу.


Саморятівник, без нього ніхто не спускається в шахту.


Саморятівник, закрита система для дихання.


Стенди з навчального кабінету Воєнізованого гірничорятувального загону.








Знахідки з територій шахт.
#323


Знайшовши трохи часу, я поїхав на Саліну (в Стебнику). Невеличке містечко яке виживало за рахунок заводу з видобутку калійних добрив «Полімінерал», що зараз знаходиться на межі повного руйнування. Із надр землі було видобуто 30 мільйонів кубічних метрів калієвої руди. Натомість залишились пустоти які називають луговнями, під старою частиною Стебника нараховується 12 таких луговень, загальною площею понад 100 тис. кв.м. І знаходяться вони неподалік ствола на глибині 130 – 140 метрів і розташовані вони від ствола "Кюбек" до вентиляційного ствола "Ляриш". Видобуток солі в цій місцевості проводився з 12 століття. Спершу сіль добували методом виварювання із ропи соляних озер. Поступово заглиблюючись в надра землі утворилися прямокутної форми шиби 30х60м. Зараз їх видно на супутниковій карті в лісах між Стебником і Дрогобичем, а також Стебником і Трускавцем.  Добуту харчову сіль продавали далеко за межами села. ЇЇ возили на ярмарки Волині, Поділля, Київщини. Частими гостями були в Стебнику наддніпрянські чумаки, котрі приїжджала сюди  по сіль. До 1340 року наші землі входили до складу Галицького князівства. Отже, данину київським та галицьким князям стебничани платили також сіллю.


Протягом 1838-1843 р. тодішня  Австро-Угорська імперія, в складі якої була Галичина, розпочала прохідку двох шахтних стовбурів "Кюбек"  і "Ляриш", а також побудувала корпус Саліни. Ці стволи мали прямокутну форму розміром 1,9 на 4,6 метри. "Кюбек" використовувалась як основна добувна шахта, "Ляриш" як вентиляційно-евакуаційна шахта.



Будівля Саліни за Австро-Угорщини мала вигляд невеличкого палацу, литі чавунні решітки з вітражами, мозаїчний паркет в банкетному залі, де проводили бали, для участі у ритуалі освячення будівництва шахти у Стебнику у 1848 році побував кронпринц і майбутній імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф.



У XIX столітті австрійська влада монополізувала право на видобуток солі. Під страхом великих штрафів місцевому населенню заборонялось індивідуально займатись цим промислом. У гірничі виробки напускали прісну воду з ріки Соляниці (тоді  вона була екологічно чистою). Вода розчиняла соляний зубер і утворювала насичену ропу. Соляний розчин спершу вивозили на верх кінною тягою, пізніше замінили паровою машиною. Розчин вивозили по похилій шахті яка від Саліни поступово заглиблювалася в землю. По обидва боки від центрального корпусу Саліни стояли виварювальні чани, в них випаровували ропу дровами. Вологу сіль пресували у металеві форми конічної форми, які згодом випікали в печі досушуючи.
На даній фотографії зображено центральний вхід в банкетний зал, а також вежу на якій було встановлено годинник на початку 20ст. який називали польським словом «дзиґар». Циферблат цього годинника зберігається в музеї поруч.



Рештки литих решіток з вітражів.


Залишки вхідних дверей.


Банкетний зал.


Банкетний зал з обваленою підлогою.


Банкетний зал, центральний вхід, над ним була годинникова вежа.


Праве крило будівлі.




Рештки кріплень парової машини (вона викачувала ропу, також використовувалась як тягова сила для підняття ропи з шахти).


Фундамент парової машини.


Праве крило.


Допоміжні приміщення Саліни.






Цегла була покрита водостійкою сумішшю та фарбою.




Отвір під трубу парової машини (можливо).
#324
Стебник Саліна


#327
Вовків розташований у долині річки Зубра, за 5 км від Липник, що при головній трасі зі Львова до Стрия, засноване у 1369 р. Його початки сягають з великопольського поселення на Русі за панування Казимира Великого. Починаючи з 1447 року по 17 століття Вовків належав різним магнатським родам; зокрема в 1615 р. Вовків був власністю родини Брзоздівських, в 1633 р. – Криштова Курзанського.

Побудований в 1924 р. у стилі арт-деко (охоронний номер 1946-М). В костелі знімали перший український детектив «Злочин з багатьма невідомими» за мотивами твору Івана Франка. Первісний костел у Вовкові, напевно походить з 16 ст. (Schematismus leopoliensis 1936) і носив титул Св. Марії Магдалини, зазнав знищення в часі турецько-татарської навали в 1620-1621 рр. В 1673-1677 рр. у Вовкові не було костелу. В 1677 р. Станіслав Казимир Курдановський зі своєю сестрою збудували на місці первісного новий, дерев'яний костел під титулом Св. Станіслава.  В 1924 р., у зв'язку з поганим станом костелу (без довготривалого ремонту) комісія під керівництвом консерватора Йозефа Пйонтровського вирішила його розібрати. А вже 24 травня 1924 р. ксьондз Казимир Дзержинський виконав посвячення кам'яного фундаменту під новий костьол. Автором проекту був Броніслав Віктор; за його проектом на теренах Львівщини перебудовувались костели в Старій Солі, 1922-1928 і Вижнянах, 1929-1931, костел в Радохинцях, 1931 (костьол у Вовкові є характерним для сакральної творчості цього архітектора). 27 жовтня 1929 р. кс. Дзержинський освятив костьол під титулом Св. Марії Магдалини. В 1930 р. в інтер'єрі костьолу встановлено органи. Також Броніслав Віктор провів реконструкцію Палацу архієпископів (Оброшино). В часі радянсько-німецької війни в липні 1944 р. Вовків кількаразово переходив з рук у руки воюючих сторін. Артилерійські постріли легко пошкоджували святиню, плебанія зруйнувалась в результаті попадання бомби (досі видно сліди від куль на стінах костелу). В 1948  –  за радянських часів тут був склад мінеральних добрив.
Розміщений в найвищій точці, його видно з усіх навколишніх сіл.


Якість не дуже оскільки сонце ще не зійшло.


Видно сліди попадання снаряду (півкругла піввежа), та сліди куль (права вежа біля овального вікна, можливо була кулеметна точка підчас війни в цьому вікні)




Ближчий ракурс.


Ще один слід від попадання снаряду в одну з веж костелу (в ній були розміщені гвинтові сходи на хори).


Ось ця вежа ліворуч від центрального входу в костел.


Цей купол раніше прикрашав хрест.


Ось цей хрест, його прикріпили до кованої решітки вікна.


Цей же хрест з сердини, раніше коли хрест ще кріпився на куполі його також було видно крізь це вікно.


Також  слід від попадання снаряду.


Стіни костелу прикрашають невеликі півколони (під овальним вікном)


Художня ковка.




Покрівля даху в більшості відсутня, місцями він провалився.


В костелі є 4 входи: центральний, двері в захристіє, в лівому крилі поруч з вжею, та ось ці двері в правому крилі костелу.


Вхід в захристіє.




Двері центрального входу.




Бійниця вежі з гвинтовими сходами.




Провал даху.


Ліве крило костелу.


Його кладка осипаєтсья, і воно більш поруйноване в порівнянні з правим крилом костелу (саме в лівому крилі найбільше слідів від попадань снарядів)




Праве крило костелу (можливо його частково пробували реставрувати)


Вежа в якій колись були гвинтові сходи на хори.


Вихід на хори.




Вид з захристія.


Колони хорів. В костелі зберігають дошки, можливо для відновлення перекриття даху, або ж для власних потреб місцевих жителів.


#328
с.Вовків костел.









#330
Інформації по цій капличці не знайшов, кому щось відомо дописуйте.




Вхід в захристіє.


Колись був вітраж.


Вид з захристія.






Залишки кафедри.


Шпиль каплички провалився крізь дах в середину.


Хрест з шпиля.






Розпис (хмарки і зірки)


Кріплення на лампадку.


Хори


Дерев'яні гвинтові сходи на хори.


Ручка вхідних дверей.




Елементи різьбленого декору






Балясини з хорів.


Вентиляційний канал вів з двору за захристієм на піддашшя каплички.


Старе кладовище поросле деревами.




#331
Капличка в с.Кугаєв

#332
Церква Богоявлення Господнього — дерев'яний греко-католицький храм у селі Кугаїв Пустомитівського району. Пам'ятка архітектури національного значення. Характерний зразок бойківського типу церков.

Згідно з датою, зазначеною на одвірку, храм збудовано 1693 року. Реставрований коштом громади у 1874 році за ксьондза Гориновича і провізорів Михайла та Василя Батогів (свідчить напис в інтер'єрі). Ремонт проводився також 1985 року. Тоді зокрема було замінено гонт. 1989 року наново помальовано. Церква тризрубна. Центральний об'єм увінчаний тризаломним, а два бічні — двозаломним наметовим гонтовим дахом. До вівтарної частини з півночі прибудовано ризницю. Зберігся іконостас роботи народних майстрів. Дзвіниця дерев'яна, каркасної конструкції, триярусна, з частково відкритим першим ярусом. Датується XVIII ст.

Після будівництва у 1990-х роках нової мурованої церкви, храм використовувався рідко і поступово занепадав, через що потребує термінової реставрації. 2010 року на замовлення обласного управління охорони культурної спадщини виконано проектно-кошторисну документацію. Проектом передбачено зокрема підняття храму і заміну підвалин. Однак коштів на реставрацію не було виділено і робіт не розпочато. Наприкінці 2012 року в соціальних мережах стартувала ініціатива з порятунку храму. У серпні 2013 року на зібрані кошти встановлено охоронну та протипожежну сигналізацію.

Церква крита різаним гонтом (різаний гонт менш довговічий ніж колотий за рахунок перерізу текстури деревини яка в різаному гонту впитує багато вологи, як результат поростає мохом і руйнується)


Так вона виглядала без консервації клійонкою. (замовили гонт, але вчасно не привезли, перекриття гонтом перенесли на весну)


Дзвіниця


Двізвіниця, сходи.


Дзвони, всі крім одного, вивезли німці. Єдиний вцілілий переустановили в нову церкву побудовану поблизу.


Зліва вхід в ризницю.


Церква побудована у вологому місці (низовині) в тіні дерев, тому весь дах покритий мохом. (результат неправильного пропитування гонту).


В оригіналі вся церква побудована без використання  металевих елементів (цвяхів, стяжок...), усі з'єднання виконані вріз із використанням нагелів (дерев'яні кілочки або цвяхи).






Елементи кутового зрубу.


Табличка такаж як і на костелі в Годовиці.


Рік побудови.


Дані про реставрацію.


Вхідні двері, замок.




Колодка з радянських часів з зіркою на ключовині.


Кований хрест над церквою.


Розписи неоригінальні, поновлені  в 1989р.








Слід підтікання даху.




Елементи оригінального різьблення.


Оригінальний іконостас (колись церкву обікрали вкравши цінні ікони)




Ікони роботи народних майстрів.


Знак встановлений на роздоріжжі біля церкви (це не оригінал, комуністи 2 його зносили, після чого його відновлювали).
#334
Палац львівських архієпископів в Оброшино - видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо і сецесії (австрійського модерну). З XV в. село Оброшино під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 р архієпископ. Ф. Кіцький побудував тут палац за проектом арх. Ю. Фонтани. Спочатку архітектуринй комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-25 рр. арх. Б. Віктор перебудував парадний фасад в стилі модерн, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо. До палацу примикає дендропарк (60 видів дерев і чагарників) з невеликим звіринцем. Зараз на території садиби розташований Науково-дослідний інститут сільського господарства.Особливо сильно постраждала будівля в часи Першої світової війни, російські війська, пройшовши тут в 1915 році, забрали все, що порахували цінним.  Вмурований в стіну архів понести було не можна, тому його спалили. Пізніше палац займали німці, які використовували каплицю як їдальню. Після них палац перейшов до австрійців, що влаштували тут табір для турецьких військових біженців. Останніми тут були наддніпрянської козаки, які винесли з палацу те, що залишилося після попередників. Будівля стояла без вікон, дверей, із зруйнованими камінами і виламаними паркетинами. За дивним збігом обставин, дах залишилася неушкодженою. В 1920р. провели реконструкцію, добавили балкон, сходи, статуї з паркової сторони палацу (архітектор Броніслав Віктор і реставратор Юзеф Пётровскій). Спершу споруда складалась з центральної частини і двох каретних приміщень які з часом перебудували в праве і ліве крило будівлі. Тут були розміщені: школа механізаторів, тюрма НКВД, зараз бібліотека інституту.
Усі статуї розвернуті в центр дворика. В правій вежі видно отвір від годинника засновника Першої національної фабрики баштових годинників Міхала Менсовіча. Зараз там знаходиться капличка.


Фігури старця і діви в стилі рококо виготовлені львівськими майстрами.


Недавно було виділено кошти на реставрацію цього палацу. Замість ремонту перекретів даху споруди її обгородили парканом і злегка зробили косметичний ремонт переднього фасаду (пофарбували і все, бічні і задні стіни, задня частина даху обсипаються і протікають аж до 1 поверху). Для показухи відреставлували лише перед а решта коштів зникли кудись...?


Ось результат реставрації (оновлений фасад уже облущується)


Горе-реставратор олівцем обмалював ініціали.( щоб якоби краще виділялись)


Капличка розміщена в правій вежі воріт.(зправа і зліва воріт прибудовані невеликі флігелі).


Головний фасад будівлі (відреставрований)


Можна зауважити, що реставрацію вели лише з лицьової сторони, бічна уражена грибком, нереставрована.


Парковий фасад. Не видно і сліда від реставрації. Балкончик, сходи, декоративні вази, фігури добудовано в 1920р. архітектором Броніславом Віктором.


Видно, що дах нічим неперекритий в деяких місцях (якщо неперекритий дах будівля руйнується і на що потрачено кошти)


А ось так виглядає кімната першого поверху (видно підтьоки води на стелі, а що на другому поверсі та піддашші...) Якщо виділяють кошти першим ділом перекривається дах щоб зупинити руйнування, а не обгороджують парканом і фарбують фасад +можливе випаровування решти коштів.











[/img]

Господарська будівля палацу.




Підвали під палацом (кажуть, що розміщені двома рівнями).




В підвалах рештки архівів.












В палацовому парку розміщені залишки оранжерей (з часів єпископів і потім з часів союзу)


Шлюзи системи каналів зоологічного дендрологічного парку.


Більше 30 видів птахів проживає в дендропарку.


Пятнистий олень. (крім них проживають: пара гепардів, кілька видів овець, мунтжак - це карликовий китайський олень, кролики...)


Збігаються на годівлю.


Молодий олень з деформаціями кісткової будови (бачив мінімум 2 штуки), сказали, що це результат відковрмлювання тільних оленів українськими комбікормами.



#335
Цитата: Галка від 03.01.2015 14:17:40
А доступність споруди? Проблематично потрапити всередину?
Ні дуже просто, ззаді в захристії є доволі велика діра в стіні.
#336
Напівзруйнований парафіяльний костел та поруч двох арочна дзвіниця, 1791 р., за часів архієпископа Фердинанда Кіцького (Ferdynand Kicki, 1715–1797). Діючий до кін. 1940-х рр. За совєтів використовувався як слад-ларьок (там навіть дотепер висить табличка: видача продуктів проводиться виключно через ЛАРОК"). З боку вівтаря в стіні костелу збереглася таблиця з різьбленими хрестом та пеліканом. Чи то епітафія, чи то просто частина старого пам'ятника - важко сказати.
Фердинант Кіцкій був закоханий в Оброшині, перебував тут майже постійно. Архієпископ Кіцкій утворив в Оброшині парафію, збудував мурований костьол, який висвячено в 1791 році, і спочив в ньому навіки 1797 р. Дуже також був прив'язаний до цієї садиби його наступник Кастан Кіцкій, який помер в 1812 р. і похований також в Оброшинському костьолі.


Так він виглядав в 2004р.


А так в 2015р.




Під цим костелом поховані: архієпископ Фердинант Кіцкій 1797р.,  Кастан Кіцкій 1812р.








А так виглядає тепер










Гвинтові сходи на піддашшя (ширина 40см. дуже вузькі)




Вигляд зверху


Колона сходів складається з окремих сегментів.


Вікно в піддашшя.



#337
Їдучи на один з об'єктів зійшов в Оброшино, і відразуж звернув увагу на вентшахти розкидані по периметру перону. (потім ціж шахти побачив у вас на сайті) Вияснив, що під станцією Оброшено (під будівлею а також під територією навколо будівлі) розміщений довоєннй бункер на 2 абож можливо і на 3 рівнях.Бункер бетонний і сухий. На першомі рівні розміщені дизель генератори виходи яких є в сусідніх шахтах (фото нижче). Також на цьому рівні розміщені комутаторна, розподільчі щити, трансформатори а також обладнання залізничної станції. Вхід в бункер є з приміщення станції, з механічного відділення.

Вентшахта зліва на першому плані.

На задньому плані зліва видно 2 і 3 вентшахти. В них виведено вихлопи дизельгенераторів.


Вентшахта №3 з виходами труб дизельгенераторів.


Вентшахта №4 (поряд з колією)


Вентшахта №5 за будівлею.


Центральна вентиляційна шахта. (Мабуть ще пропустив якісь, одну або дві)


А сюдою можна попасти на 1 рівень бункера, якщо звісно не спечешся (напруга там висока)


Такеж обладнання розміщене на 1 рівні бункера. (резервна точка управління рухом поїздів)


Ключі від бункера зберігає механік.
Хто має більше інформації по бункеру, допишіть.
#338

Костел Всіх Святих в селищі Годовиця побудований в 1751-58 рр. видатним львівським архітектором італійського походження Б. Меретином. Кошти на будівництво виділив львівський архідиякон С. Микульський. Це один із проектів, над яким Меретин працював спільно зі знаменитим скульптором І. Пінзелем, (він виготовив вівтар, деякі скульптури якого зараз представлені в Музеї Пінзеля у Львові). В інтер'єрі збереглися розписи художника Ролінський. Бароковий фронтон костелу прикрашений характерними декоративними кам'яними вазами. Пізніше костел в Годовиці послужив прототипом ще кільком храмам у "меретинівському" стилі, які створювалися за типовими проектами архітектора. Тим часом, Костел Всіх Святих в Годовиці з радянських часів залишається покинутим і поступово руйнується.
IMG-1973" border="0

Фундамент водяного млина 18ст. Зараз на ньому стоїть міст.
IMG-1972" border="0

Зберігся один з дзвонів.
IMG-1974" border="0

Оригінальна брами костелу.
IMG-1975" border="0

Фасад
IMG-1976" border="0

Пам'ятка з радянських часів.
IMG-1985" border="0

Кам'яні вази в стилі барокко.
IMG-1977" border="0

Цікава ковальська робота.
IMG-1991" border="0

IMG-1989" border="0
Вид з захристія.
IMG-1993" border="0

Захристіє
IMG-1994" border="0

Вид на хори.
IMG-1995" border="0

Хрест і декор різблений з дерева.
IMG-1997" border="0

IMG-1998" border="0

Черепицю, крокви даху розібрали за радянських часів.
IMG-2005" border="0

IMG-2027" border="0

Колись тут був іконостас. (з дерева)
IMG-1996" border="0

IMG-1999" border="0

Розписи художника Ролінського.
IMG-2000" border="0

IMG-2003" border="0

IMG-2001" border="0

IMG-2002" border="0

IMG-2018" border="0

IMG-2013" border="0

IMG-2014" border="0

IMG-2016" border="0

Вхідні двері
IMG-2019" border="0

Оригінальні завіси, замок і шпінгалети.
IMG-2020" border="0

Сходи на кафедру
IMG-2021" border="0

Арки утримуються за рахунок металевих стяжних брусів.
IMG-2023" border="0

IMG-2061" border="0

IMG-2052" border="0

IMG-2064" border="0

Решту сходів зрізали на бурухт.
IMG-2046" border="0

IMG-2055" border="0

IMG-2045" border="0

Піддашшя.
IMG-2063" border="0

IMG-2066" border="0

IMG-2062" border="0

Вид через бійницю піддашшя
IMG-2065" border="0

Різблені елементи дикору.(дерево)
IMG-2072" border="0

IMG-2073" border="0

IMG-2075" border="0

IMG-2076" border="0

IMG-2077" border="0

IMG-1987" border="0

IMG-1990" border="0

IMG-1992" border="0

IMG-1997" border="0

IMG-2040" border="0

IMG-1970" border="0

IMG-1978" border="0

IMG-1984" border="0


#339
Костел в с.Годовиця