Topics

Щоб пройти усю Чорногору зимою, потрібно не два дні, як влітку, а мінімум 5. І чоловік 3-4 компанії для безпеки. Розказували, хлопці яких зустрів на хребті, що піднялись на Говерлу. почалась хурделиця. І вони на вершечку гори просиділи 3 дні в наметах і лише пізніше змогли спуститись до будиночку 400 метрів нижче. Тож погода в горах непередбачувана.
Ото ж, я вирішив принаймні відвідати протилежні кінці хребта, це Піп Іван та Петрос, Шешул. Це найбільш цікаві вершини і важкодоступні. Говерла ж нічого не варта.
Квитки купити треба за кілька днів, на раховоз, плацкарт - 19грн по студентському, купейний - 95грн. (інших не було, в ньому принаймні лавки довші, я вміщався).
Після Франика поїзд повністю пустий. В Кваси прибув 23:30. Пройшовся селом і пішов в гори набравши води в Буркуні (джерело мінеральне по дорозі). Тягнув з собою усе, спальник. каремат, намет, пальник... усе щоб у разі зміни погоди можна було десь відсидітись.


Графіті на поруйнованій туристичній базі.


Ось так вона виглядала влітку, а зараз жодного намету, жодних слідів людей.


Зимовий ліс о 4 ночі.


А ось така місцями видимість була, снігова пороша. Ходжу по пам'яті, та карті, без навігатора. Зимою усе виглядає інакше, і орієнтири не ті.


Перші полонини на світанку.


Зимою йти набагато важче ніж літом, на полонинах замети, стежка ніби протоптана, але ступиш в сторону, провалишся. Та й стежку замело.


г.Близниця в далині.


Якщо досі слідів переді мною не було, то на полонинах побачив кілометрі за 3 попереду, також самотнього, туриста. Мабуть ночував в біостаціонарі (база львівського університету, біологінчого факультету). Там є сторож, песик, можна переночувати, ліжка, коцики... я туди не заходив. Біля нього ж неподалік є стаєнки і одне з приміщень де живуть літом чабани. Теж придатне для ночівлі, троє нар, пічка і діри в стінах, що кулак навиліт проходить.




Джерело на пол.Менчул. Біля нього поставив пальник з газовим балоном і спробував закип'ятити літру води. Але за 35хв. вона так і не закипіла.


Джерело ще треба було розкопати, спершу було лиш дзюрчання чути з під снігу.


Ліворуч Шешул. А трошки далі за кадром Петрос. Шешул і Петрос найбільш лавинонебезпечні гори, тому сюди туристичні групи не піднімаються. Ходять на Говерлу і на Піп Іван. Стежка йшла траверсом попри Шешул, кущі пригнуті, видно час від часу сходять лавини.


Від перемички до Петроса усе в хмарах, камера здохла як і фотоапарат, вони не люблять морозів.


Льодовиковий кар на Близниці, з перемички. Вийшов у ночі і потемки повернувся, темніє в горах в годині 18. Зустрів ще двох туристів на зворотній дорозі, вони йшли до Петроса, хотіли ночувати на перемичці. З льодорубами, снігоступами, солідно екіпіровані.




Шлях на Піп Іван.

Ну сюди добратись куди важче. З кучею пересадок, з Самбора на Дрогобич, потім на Стрий, Франик, Верховина і нарешті Шибене.
А це в Франику, з псами шукали контрабанду або вибухівку по сумках. Ну як можна з таким песиком і джаггернаутом не сфотографуватись.


Початок шляху з Шибеного на хребет. Бачите, дорога ще рівно йде. Підйом зайняв 7 годин, йшов цілу ніч. А зворотній шлях, години 3. Просто підйом вверх, бездоріжжя, сніги по пояс місцями, мороз, дві пари рукавиць мав (руки змерзли, так що спухли). Мав на Алясці комір з єнота, чудова штука, дуже добрий теплоізолятор, напарник та й деякі туристи на вершині відморозили собі все що можна, спухнули і як чукчі виглядали. В мене уже руки майже перейшли.


Камеру залишив в хаті, фотоапарат замерзає відразу ж як тільки його відкриєш. Фотографував частину фото мобілкою, тицькав на сенсор носом, пальці так замерзли, що не відчував і не гнулись.  ;D Товариш точно так само фотографував, носом як і я.




А це полонина Веснарка ( половина шляху), кілька колиб. Літом тут були чабани, заходив до них. Півтора року тому. Думав нікого тут немає, заходимо, а там туристів не то що сісти, стояти не було де. Вони чи то морозу налякались, чи темряви, усі набилися битком, стояли і чекали світанку. Були з Харкова, казали, 20+ годин добиралися, щоб піти на гору.


Один з туристів розповідав, що загубив минулої зими мобілку, тут. Так за пів року знайшли її, як сніг розтанув, зарядили, віддзвонили і відправили Новою поштою. Інший розповідав про знайомого, той провалився по плечі в сніг, ішов сам. Не зміг вибратись, викликав рятувальників, добу чекав поки його знайдуть, розкопають. Трошки зігрілися і рушили далі. Частина з тих туристів відмовилася йти на верх і чекали світанку, щоб піти назад.   




Саме починало світати, найкраща пора в горах. Тому я і люблю в ночі ходити. Щоб на світанку, десь на вершинах уже бути.














Озеро Марічейка.


А це, іглу хтось побудував і укріпив ялиновими гілками.




Обсерваторія.




Щоб пройти в притулок, рятувальники прокопали траншею в снігу глибиною 3 метри. А ось і снігохід. який їм недавно купили поляки. І на реставрацію обсерваторії поляки виділили кошти, як і на догляд за маршрутами теж. Наші нічого не виділили, мабуть, ще й вкрали.




В притулку теж ночували якісь туристи, вони чогось цей шлях ділять на два дні.
Двері відкриваються в середину, якби на зовні, ніхто б звідти не вибрався, засипало б снігом. Рятувальники чергують по 3 чоловік, 4 дні зміна, 10 днів в хаті. Якраз застав перезмінку. Хоча, на виклик вони не дуже спішно виходять, мабуть, думають, якщо уже попав в лавину. нічого спішити, і так загнувся. Як з карнізу двоє зірвались, вони виїхали годин за 6. А на місце прибули годин десь за 15. І то ще хотіли чекати світанку. Тож, якщо сам собі не допоможеш, рятувальники теж навряд чи.




А це капличка.


А це вона літом.


Майже вершина.






Зворотня дорога, полонина Веснарка. Так вони виглядають вдень і жодного туриста в середині.










А тут літом чабани жили. Нічого крім пива і сиру у них не було, щоб купити.






А тут варили сир. Минулої ночі тут було повно туристів.












А це, вікна автобуса, з Шибеного.




Знайшовся шмат покрівлі з Білого Слона. Цьому мідному чанові уже, мабуть, біля ста років.



Пройшло уже трохи часу після вилазки на Піп. Невеликі наслідки 20 градусного морозу - вчора шкіра позлазила з пальців разом з відбитками ( попілярними лініями ). Такими шматками по 2 квадратні сантиметра. До того були вони тверді і нечутливі. Напарник в універі не появлявся жодного дня з часу поїздки. Сьогодні написав, що у нього уже нова шкіра виросла на обличчі. І готовий до нових сходжень.  ;D
Ну з обличчям у мене все в порядку, врятував комір капішона з єнота ( і нехай сховаються усі поради Зелених з замінниками шерсті і захистом тварин). Як там дівчата почуваються поняття не маю, вони пообморожувались теж добре.  Тож треба мати на подібні виправи відповідні рукавиці, подвійні. Дві пари міських не дуже врятують.

На Піп Чорногірський ніхто не хоче піти в найближчі 10 днів ?
Вихід з Шибеного о 2:00-3:00.
Нічний ліс гарний, тихо.

Кінець Боржаві, такій як ми звикли її бачити. І бурівники пропадуть і буде срач, як на Драгобраті.

"Друзі! Друзі друзів і всі всі всі!
Ви мабуть були на хребті "Боржава" (це там де с.Пилипець. водоспад Шипіт, гора Гимба, Великий Верх і т.д.)? Мабуть ходили там в походи чи просто піднімалися на Гимбу щоб помилуватися краєвидом і позбирати/поїсти чорниць? Може катали там на вєліку чи мотику? Може навіть каталися на параплані чи літали самі?

Так от - тепер забудьте! Бо купка олігархів, турецьких інвесторів і їх місцевих прихвостнів-яничар вирішили взвиздячити по усьому Боржавському хребту 140-метрові вітряки.

Парапланеризму і дельтапланеризму п...ц приходить відразу - так як вітряки зафігачили на усіх стартах на горі Гимба і головне - на "південному тригері". А от як буде з іншими видами діяльності - це вже самі подумайте і напишіть.

Після опитування місцевого населення нам не вдалося виявити якусь значну кількість прихильників цього проекту. Купку місцевих депутатів, які бурно підтримують це варварство ми не рахуємо

Також прохання донести цю інформацію всім впливовим людям, яких тільки знаєте. Політикам, спортсменам, активістам, просто небайдужим людям.
----

Запитання власникам землі, крісельних витягів, бугелів, лижних трас, Гранд Готелів "Пилипець", просто готелів, приватних садиб, кафешок, ресторанів і просто всім жителям-бізнесменам Пилипця, Подобовця. Ізок і всіх навколишніх сіл: ВИ ПРИБЛИЗНО УЯВЛЯЄТЕ НАСКІЛЬКИ ПОДЕШЕВШАЄ ВАШ БІЗНЕС, ваша нерухомість і ваше майно, коли кількість туристів зменшиться??? Ви готові рахувати збитки? Ви роками розвивали свій бізнес - місцевий туризм! Заберіть в Боржави походи, польоти, чорниці, краєвиди - що лишиться? Люди їдуть милуватись природою - тому тратять там гроші! Милуватися техногенним парком бажаючих буде значно менше!
--------
Вітряки створюють зовсім мало вібрації, шуму в інфразвуковому діапазоні, електромагнітного випромінення. Кабель, що буде між вітряками - буде в землі його зовсім не буде видно, а магнітних "наводок" ви і не відчуєте. ОТ ТІЛЬКИ КОМАШКИ, ХРОБАЧКИ, РІДКІСНІ РЕПТИЛІЇ, ПТАШКИ і навіть МІКРОБЧИКИ зовсім іншої думки ... мабуть...
А що треба чорничкам щоб утворювались ягідки?

Схема розміщення вітряків прикріплена.
Відео для тих хто забув, яка прекрасна Боржава: https://vimeo.com/86271716
**********
Як утворюється турбулентність за вітряком. Дослідження DHV https://youtu.be/WTJFv8VQ0sI
***************

------------
PS
Нам прекрасно відома проблема з енергетикою в Україні і те що Закарпаття в плані електроенергії - проблемний регіон. Мабуть немає жодного любителя природи хто б не підтримував "зелену енергетику". АЛЕ! Перетворити кращий туристичний гірський хребет на індустріальний парк? Ви серйозно? Невже немає більш придатного місця? Будь-хто вам покаєе на карті мінімум 10 таких локацій в одному тільки закарпатті. Ми за вітряки! Але не на Боржавському хребті!

****************
УВАГА!
На третьому скріншоті червоним - межа міжгірського і свалявського районів! Після довгих розборок і непорозумінь виявилося що Міжгірський район і його голова не давали ніяких погоджень на це варварство! Ділянки уздовж лінії розмежування усі на стороні свалявського району! Тобто - обвели довкола пальця і їх і всіх нас.

*****************
Трошки математики:
1 парапланерист в середньому в день залишає в Пилипці (Подобовці, Ізках, Студеному. Гукливому і т.д.) 500 грн (житло, 2 рази харчування, підйомник, уазік, перекусити в чайовні, розваги, піцца, чани, сауни, масаж і т.д.) Причому! Ці гроші рівномірно розприділяються по інфраструктурі і відразу попадають місцевим жителям.
Парапланерні змагання - 8 днів - 80 учасників. Множимо: 80*500*8=320000!!!
За ОДНІ змагання тільки парапланеристи залишають в Пилипці 320тис грн.
А змагань таких в сезони ТРИ (два великі і одні на точність)! Тобто разом це 640-700 ти грн менше ніж за місяць. Воловецькому району обіцяють 600тис в РІК!!! Причому гроші йдуть на рахунки. В якій формі вони доходять до місцевих жителів не зовсім ясно.

На Гимбі працює 5-10 тандемів. Кожен тандем викатує в день в середньому 5 пасажирів. 90% пасажирів їде на Боржаву політати спеціально! Половина з них лишаються більше ніж на 1 день, тобто ночують і додатково харчуються. Кожен пасажир окрім польотів залишає 300-400 грн (транспорт, підйомик, харчування, зайти в магазин по дрібниці, сувеніри)).
60 льотних днів в рік * 5 тандемів * 5 пасажирів * 400грн = 600 000 грн!
ТІЛЬКИ тандеми приносять в рік 300-600тисяч гривень!!!!

Маємо змагання + тандеми = 1000000-1200000 грн в рік (МІЛЬЙОН ГРИВЕНЬ). З вітряками парапланеризм вмирає - отримуємо 0 грн в рік! Нафіга місцевим дорога чи дешева енергія якщо грошей на її покупку стане значно менше?
Тобто кілька депутатів воловецького і головне свалявського районів порішали на двох що жителі міжгірського районів будуть зароблять на МІЛЬЙОН гривень в сезон МЕНШЕ! Геніально! І дуже по сусідськи...

******************

НАЙГОЛОВНІШЕ! Парапланерний курорт в Україні з такими унікальними географічними даними ТІЛЬКИ ОДИН! Це Пилипець-Боржава!
Уявіть що хто розчерком пера знищив в Україні повністю біатлон, чи баскетбол чи фігурне катання за те щоб в одному селі були поремонтовані парканчики чи встановлені лавочки - бо на більше подачки в 600тис не вистарчить."
Автор: Andriy Kohut

Знайшов відносно цікаве місце, звісно не для всіх цікаве, проте ніяк туди не виберусь. Можливо хтось бував, щось знає більше.
А місце - це городище поблизу с.Кульчиці. Наскільки я зрозумів, від нього залишились вали, розміщені колом діаметром 800м.




Контури валів видно навіть на фоні зелені.




Знав про нього, назва Городище від нього і походить. А от фільварок нижче варто б відвідати. Не бував там.

Місто розміщене в глибині лагуни, 4 км. від Італії.
З Італією сполучається мостом, можна добратися поїздом, автобусом, власним транспортом або пішки, півтори години йти.
Можна також поплисти на водному автобусі - вапоретто. Я добирався саме ним.
<a href="https://ibb.co/GQXWZHm">  </a>

В трюм розмістили біля 40 пасажирів, а зверху рубка капітана, місця там мало, але я помістився. Значно приємніше з неї оглядати лагуну та її острови, яких до речі є 117.
Це рубка першого вапаретто, яким добирався до Венеції.
<a href="https://ibb.co/0Vzh82Q">  </a>

А це рубка другого, яким повертався.
<a href="https://ibb.co/W6YH3b8">  </a>

Ходить також ось такий паром.
<a href="https://ibb.co/4jqKb4g">  </a>

І такий от лайнер, теж туди поплив.
<a href="https://ibb.co/ynbR7Qd">  </a>

Порт Венеції.
<a href="https://ibb.co/TLKFsy4">  </a>

На іншому боці Гранд-Каналу видно ще острови.
<a href="https://ibb.co/WFH6VPx">  </a>

В 5ст. н.е. римляни втікаючи від гунів, яких очолював Аттіла, в глибині лагуни побудували на болотах Венецію. Для цього вони забили в болото 10млн. дерев'яних стовпів з модрини та дуба.
Поверх тих стовпів кинули горизонтальні балки та мармурові блоки - як фундамент. Вище рівня води мурували уже звичайною цеглою.
<a href="https://ibb.co/P65k2PN">  </a>

Усе тут розраховано на туристів і для туристів. Ось, на набережній зустрічаються місцеві художники, крамнички з сувенірами... До чого ж багато китайських. Що цікаво, кажуть, що нерухомість в Венеції поступово викуповується уся китайцями.
<a href="https://ibb.co/7CSXLsr">  </a>

Венеція мала 6 000 колодязів. Ось два із них:
<a href="https://ibb.co/wdNMJf9">  </a>

<a href="https://ibb.co/kyK2mSK">  </a>

Деякі з них задекорували під сучасне мистецтво. Вони розміщувались посередині майже усіх площ. Інженерне рішення доволі цікаве, колодязі збирали дощову воду, оскільки грунтова вода солона.
Копали котлован, дно і боки викладали шаром глини, і засипали доверху піском. В центрі був сам колодязь, а по кутах площі водоприймачі.
<a href="https://ibb.co/6YZgRV6">  </a>

Зараз вони не функціонують, оскільки Венеція опустилась і кілька разів на рік її затоплює майже на півметра.
<a href="https://ibb.co/bKgTBmb">  </a>

Гондоли та гондольєри, колись єдиний вид транспорту в Венеції. Що цікаво, їх є обмежена кількість 425 людей. Серед них одна жінка, що десять років цього добивалась.
<a href="https://ibb.co/yRmf4V4">  </a>

Ціна 40хв. прогулянки на гондолі - 80 €. Вапаретто ж коштує біля 20 €, вони бувають більші, менші від того залежить ціна.
<a href="https://ibb.co/K5hYQFC">  </a>

Каналізації немає, тож все зливається в ті канали і відповідно вони пахнуть. Бачив людину з Харкова, яка пробувала цю воду на язик.  ;D
І це при тому, що поруч були таблички не купатись, не рухати воду. І я розказував про каналізацію йому. Взагалі він цікава людина, його друзі довго відмовляли від поїздки. Казали, що там набагато гірше ніж в них, там усе загниває, а на Західній Україні його взагалі бандерівсці ще до кордону вб'ють.  ;D
Йому було біля 40.
<a href="https://ibb.co/gtTj44q">  </a>

От цікаво, як вони до них добираються. з інших гондол, мабуть. Глибина каналів десь до метра. А самих каналів 150. Гранд-Канал глибиною більше 4м.
<a href="https://ibb.co/z2cssvp">  </a>

Гранд-Канал
<a href="https://ibb.co/zbhd83P">  </a>

<a href="https://ibb.co/Zc71XSG">  </a>

У Венеції 409 мостів.
<a href="https://ibb.co/vQS4YGK">  </a>

Міст Ріальто - найбільш відомий, та свого часу єдиний через Гранд-Канал. В ньому прокладені газові та водопровідні труби на інший берег Венеції.
<a href="https://ibb.co/ZTjPxXF">  </a>

Міст Зітхань, по ньому вели засуджених у катівні Палацу дожів. І Казанову теж по ньому вели. Цікаво, що він свого часу працював на інквізицію, донощиком.
<a href="https://ibb.co/1GHBJvM">  </a>

Палац дожів.  Дожі - правителі Венеції які обирались з найвпливовіших родів.
<a href="https://ibb.co/27GZmxD">  </a>

<a href="https://ibb.co/44X6g7T">  </a>

Колони Сан-Марка, одна з них видніється ліворуч на фото, з крилатим левом та книгою в лапі - символ Венеції. Біля цих колон страчували засуджених.
<a href="https://ibb.co/183cfdF">  </a>

Площа Св.Марка, собор Св.Марка, та його дзвіниця. Ця дзвіниця впала в 1902р, її відбудували в 1912р.
<a href="https://ibb.co/THWPzBr">  </a>

В 17 ст. на цій дзвіниці свій телескоп встановив Галілей.
<a href="https://ibb.co/VxPNHVb">  </a>

Голубів у Венеції можна кормити лише на площі Св.Марка. В інших місцях штрафують.
На фото продавець зерна, кукурудзи. Кажуть, для цього їм ліцензія потрібна.
<a href="https://ibb.co/xfMN9GX">  </a>

Собор Святого Марка ( 849р.) Тут знаходяться мощі св.Марка які викрали з Олександрії двоє венеціаців. Олександрія в ці роки знаходилась під мусульманами, тож вивезти мощі вдалось в бочках з свининою. Венеціанці взагалі мали схильність до грабунків і крадіжок. Уся оздоба цього собору, який вважається найбільш багатим у Європі, була виконана з награбованого золота. Один дож організував хрестовий похід, але пішли вони не на мусульман, а на християнський в той час Константинополь. Скульптури, коні на фасаді собору, ті які хотів вкрасти Наполеон звідти. Частину скульптур втопили в лагуні, випадком.
Мармурові колони собору теж з цих грабіжницьких походів.
<a href="https://ibb.co/kqrpmzh">  </a>

<a href="https://ibb.co/QbC3gfj">  </a>

<a href="https://ibb.co/M5VCQ5r">  </a>

Годинникова вежа.
<a href="https://ibb.co/QK4h7cB">  </a>

Загалом у Венеції біля сотні церков.
Собор Св.Мойсея
<a href="https://ibb.co/R7qL4b1">  </a>

<a href="https://ibb.co/2FtQ7jq">  </a>

<a href="https://ibb.co/k4S1zJG">  </a>

Санта-Мария-дель-Джильо
<a href="https://ibb.co/1zJX9Ns">  </a>

<a href="https://ibb.co/ssk3cbz">  </a>

Собор Санта-Марія делла Салюте
<a href="https://ibb.co/ZYprsgV">  </a>

<a href="https://ibb.co/xsSjQM3">  </a>

<a href="https://ibb.co/vcK6JYP">  </a>

<a href="https://ibb.co/FX74bK9">  </a>

Церква Санто-Стефано
<a href="https://ibb.co/Y8m6GzY">  </a>

<a href="https://ibb.co/Y3DNpSD">  </a>

Собор Санті-Джованні
<a href="https://ibb.co/dcz7W0S">  </a>

Палаццо Контаріні дель Боволо. Але навіть щоб попасти на ці сходи потрібно купити квиток за 8 євро. Не настільки цікаве місце, щоб витрачати на нього цю суму.
<a href="https://ibb.co/BsSLbZ0">  </a>

Пожежний гідрант.
<a href="https://ibb.co/421kSNG">  </a>

Сміття вивозять вручну, ось такими возиками. Місто дуже чисте. Але кажуть, вечором, коли туристи його покидають, сотні щурів заповнюють ці вулички.
<a href="https://ibb.co/X8FJYy4">  </a>

Чого я не очікував побачити у Венеції - це домашніх улюбленців. Але їх там доволі багато.
<a href="https://ibb.co/CKggf6S">  </a>

<a href="https://ibb.co/QmTC6dH">  </a>

<a href="https://ibb.co/3BKvXqx">  </a>

<a href="https://ibb.co/wS6hskP">  </a>

Арсенал, оскільки Венеція була морською державою власне в ньому будували та оснащували кораблі, 1104р.
<a href="https://ibb.co/nsHVPTW">  </a>

<a href="https://ibb.co/7tfndGX">  </a>

<a href="https://ibb.co/Fzc9b0r">  </a>

<a href="https://ibb.co/F4bLt6s">  </a>

Венеція, графіті на європейського туриста. Мабуть, блондинка, карта за поясом, Гуччі, Dolce & Gabbana... щойно з шопінгу.
<a href="https://ibb.co/561W2BW">  </a>

<a href="https://ibb.co/85RDLR0">  </a>

<a href="https://ibb.co/PCsDJNM">  </a>

Літо підходить до кінця, а я ще на Західні Горгани не встигаю. Зате встигнув центральні пройти.
Маршрут цікавий і туристів майже немає. Бо на Чорногорі за два дні можна кілька сотень побачити. І гори доволі кам'янисті, круті, відрізняються від інших. Тут немає майже полонин з отарами, сироварнями...
Отож, добрався до Стрия, о 7:00.
7:45 автобус на Калуш. Вийшов на привокзальній, годину почекав і сів на автобус до Осмолоди (50грн. взяли). Їхав три години, дорога жахлива, пилюка, хмара народу.
Осмолода - невеличке село через яке протікає річка Лімниця. Місцеві живуть з відпочиваючих 60 -100грн спальне місце, та збору яфен. Здають їх по 57-80грн., як удасться. Ходять за ними 11-16км в гори. Збирають по 10-20 літрів, повертаються інколи в 12 ночі.
Перед Осмолодою за 4км. є дача Митрополита Андрея Шептицького "Кедрова палата". Поруч є мінеральне джерело.
У 1809р. митрополит Ангелович сюди втікав зі Львова від наполеонівських військ. За Шептицького була навіть вузькоколійка, три мінеральні джерела та три басейни. Розмовляв з жителем, що поряд проживає. Розповідав, що його родина возила лікувальні, мінеральні грязі за кілька км в дерев'яних діжках. І мовляв, крім нього місця з грязями ніхто не знає, дідок мав 86р., доволі шустрий.

Тут відпочивали і лікувались аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Хрущов, Шелест, Щербицький, Галина Брежнєва.


Цього оленя комуністи поставили, перед цим тут стояв хрест.


А за 10км. до Осмолоди збереглись залишки доменної печі, єдиної вцілілої і найстарішої в Україні ( 1810р.). Цікаво, що ї заново відкрили десь в 60-х роках. От уявляю собі, такого москаля, який натрапив на цю піч, щелепа відвисла і сказав:
- Да, здесь хохли еще что-то делали...
Просто комуняки вивезли усі навколишні села в Сибір і ця місцина повністю вимерла.
Піч обслуговувала 12 шахт. Була також кузня, в якій кували цвяхи. Кажуть, ангелівськими вухналями були підковані усі австрійські коні. Піч побудована за сприяння греко-католицького митрополита А.Ангеловича, тому і Ангелівська називається.


Рушив 14:30, пройшов якихось 10км. по карті, це зайняло 5,5 год. Це дуже довго як на мене, але йшов я однак швидше від інших. Троє чоловік які вийшли зі мною наздогнали мене через дві години на стоянці.


Маршрут починається за ось таким містком.


По карті маршрут виглядає так:


А насправді він ось такий:


Притулок, на карті - зелений будиночок. В нього кожного літа вселяється якийсь чоловік, каже - пише. Два роки безробітний, раніше паркани викладав з дикого каменю, пролетів на зміні курсу долара. Одним словом бідує. Пробував мені продати дешево сокирку ( рідкісний непотріб - сокирка ). Я показав йому свою, дамаську, він відстав. Поділився з ним чаєм.
Джерела нема, є маленька смердюча коричнева калюжа і копанка біля неї ( яма в землі глибиною пів метра з дохлою ящіркою, що плавала в ній ). Воду тягнув з Осмолоди, наступне джерело аж на спуску з Ігровця, на перевалі Боревка.


Ось такий ліс на протязі 8км. А далі 1км. - жереп.


Жереп та Іван-чай під г.Висока.


Так виглядають горгани - так називається каміння яке "гергоче", тобто хрускотить при ходьбі. Спершу вони не великі, а під г.Сивуля уже глиби.
Попереду видніється г.Ігровець.


Австрійські укріплення в ріст людини, їх десятки, в різному стані.


А це сідловина між Високою та Ігровцем, тут зупинився ночувати і за 2 години до мене приєдналось ще троє чоловік років по 30 ( ті, що вийшли зі мною з Осмолоди )
Місце гарне, чудові краєвиди, бурівки низенькі, 10-20см. але багато ягід, дров багато (під жеребом увесь нижній ряд сухий, можна ламати ). Єдине що води немає.


Намет розмістив в захистку збудованому туристами, 3х2м приблизно. Спершу вагався, чи не розміститись на м'якій рослинності, але уже затемна знялись сильні вітри. Тож захист від них знадобився.   


Захід.




Я бачу у вогні стіну з льоду... зима близько !  ;D


Курча, обгорів, задивився  :)


Вітер перешкоджав спокійно спати, тож о 4:20 прокинувся і рушив на Ігровець де зустрів схід сонця.




Дві такі кімнатки з коридорчиками на Ігровці. Збудовані в 1914р.


Ігровець, це скоріш не гора, а майже високогірне плато вкрите розсипами каменю.






г.Велика Сивуля.


Ліворуч в далині Мала Сивуля. Гостра, праворуч - Велика Сивуля. Пройти треба увесь хребет. що починається праворуч на фото і весь не поміщається. ( на спуску з Ігровця - фото )


Перед г.Велика Сивуля є г.Лопушна. На спуску з неї зустрічаються залишки австрійських укріплень з першої світової, жмути колючого дроту, паркани...






З Великої Сивулі вид на Малу Сивулю. Взагалі, Сивуля цікава гора, гостра, кам'яниста з величезними глибами на вершині. І краєвиди з неї неймовірні, ось тут би заночувати. Схід, захід зустріти, хехе але хіба з якорем, вітром здує.  ;D




Ігровець з Великої Сивулі.






Полонина Рущина. Повно наметів, сміття...
Двоє місцевих тричі мені попадались, шукали коней яких у ночі вовки погризли. Хтось бачив ще живих їх неподалік.


Урочище Пекло. І люблять ж люди перебільшувати, така краса, а вони її Пеклом називають. Місцеві збирали бурівки, які ужє закінчуються, а також журавлину. Вона подібними кущиками росте, але червоні ягоди. Вони дозрінуть десь аж за два місяці, а збирають її чомусь зеленою. Як не дивно у нас в Самборі її ведрами продавали, але ніхто не купляв таку зелень.


Полонина Боярин, це вже по дорозі до с.Бистриця. На ній потрібно різко повернути ліворуч в ліс, не доходячи до загорожі.


Шість км. від с.Бистриця є водоспад Сапатручіль, впадає в доволі велике і чисте озерце.

Щоб пройтись Мармаросами варто виробити дозвіл. Процедура приблизно така:
Потрібно заповнити заяву за 2-5 дні до поїздки:
http://igormelika.com.ua/wp-content/gallery/hidden/igor-melika-prikordonniy-zagin-dozvil-blank.jpg?i=429280354

Дані для заяви на зразок: ПІП теперішнього командира можна дізнатись на сайті:
http://dpsu.gov.ua/ua/structure/zahidne-regionalne-upravlinnya/mukachivskiy-prikordonniy-zagin/

Далі потрібно цю заяву роздрукувати, підписати, відсканувати і відправити відскановану з підписом на електронну пошту: mukachevo_zagin@dpsu.gov.ua
Саму ж заяву роздруковану узяти з собою і залишають її в Діловому, в прикордонній частині при отриманні дозволу. Перед поїздкою варто зателефонувати ((03131) 2-25-21) в частину і дізнатись чи заяву зареєстрували.

Думаю, можна було пройтися хребтом без дозволу, його ніхто не перевіряв. Хоча в дорозі зустрічалися два прикордонні пункти, в одному переписували дані з паспорта.
Отож, в суботу подзвонив в частину, Ділове. Дізнатись, чи в неділю дозволи вони теж видають. Сказали:
- приходите в адекватное время;
- А це як ?
- С 8 до 17, а не в 4 часа ночи.

До Львова добрався за годину - 37грн. Зі Львова до Рахова (15:45), 8 годин дороги - 16грн. В Рахові був приблизно о 12 ночі. О третій ночі до Ділового йшов перший автобус, звісно ж в Закарпатті усе на півгодини затримується.
Хочу сказати про закарпатських безхатченків, це щось з чимось. Львівські порівняно з ними просто інтелігенція. Отож, в зал очікування прийшло два такі суб'єкти і буквально за 5 хв. я мусів евакуюватись на вулицю, де й простояв дві години до автобуса. "Запах" неймовірний, я то людина терпляча, багато чого перенести можу, але це було вже вище моїх сил.
Отож, кілька чоловік чекало на дворі, а безхатченки з комфортом зайняли зал.

Тож рівно о 4 ранку я стояв під брамою частини в Діловому. На брамі була "пипочка", кольорова, на неї натиснув і відразу 5 чоловік вискочили з частини.  ;D
Нічого не згадували про адекватний час, взяли мій паспорт, заяву роздруковану і за 5 хв. винесли дозвіл. При тому тричі наголосивши, щоб я виходив на маршрут не швидше шостої ранку і кожного дня дзвонив в частину. Так ось, не дзвонив жодного разу, та вийшов відразу, о 4:10.












Тут мали збирати по 30грн. за вхід в заповідник.


Проходив повз наметові містечка туристів та відпочиваючих, їх було багато.
Дорога вела попри струмок, між двома хребтами. Тож сонце там не швидко появилось.
Кілометрів за 6 від Ділового був поворот до водоспаду, ліворуч невеликий дерев'яний місток та стежка. Ніяких позначок, 2,5км. крутого підйому пройшов за півтори години.
Це дуже довго, рахується. По дорозі думав собі, для чого воно мені, цих водоспадів бачив уже більше десятка. Проте, як вийшов з ущелини до 26 метрової скелі з котрої падає вода - краса.
Ялинський водоспад.


Фото нічого не передає, можливо відео і то лише частково.


Поряд печерка.






Від водоспаду до пол.Лисичої можна було йти траверсом, або повернутись назад. Обрав перше.


Пол. Лисича та Піп Іван Мармароський (ПІМ - далі буду скорочувати).


На Лисичу не пішов, маршрут для лінивих. Повно наметів, туристів... Пішов лівіше, хребтом на ПІМ.
Притулок під ПІМ, це якщо не йти на Лисичу, а взяти лівіше. Є джерело, в притулку пічка, нари, стіл... Гарно облаштований. Навіть хтось запас харчів залишив, крупи.. для потребуючих.




В цьому притулку і зимувати можна, пластикове вікно, навіть прихожа є.


Петрос Мармароський


ПІМ


Вершина Попа.


Трішки світлин:


Криваве озеро. Біля нього було два намети.


Вода по краях мала червонуватий колір, мабуть, дно таке - глина або сланець.






Петрос Мармароський на передньому плані, та Петрос Чорногірський вдалині. Можна сказати перша та остання вершина мого маршруту.


Сніг у серпні, єдиний шматок який знайшов на всьому маршруті.


Спершу планував переночувати на вершині ПІМ. Гарний захід, схід сфотографувати. На вершині уже був о 14 годині. Тож, не бачив змісту чекати там до вечора, пішов далі.
Рукавиці взяв, щоб палка не натирала. Трекінгові палиці не купляв, це зайве. Компас теж не пригодився, брав його на випадок туманів, поганої видимості. А з погодою пощастило.


По всьому маршруті зустрічались велотуристи, по двоє, четверо... Але жодного разу не бачив, щоб вони їхати. Або пхали, в кращому випадку, або несли на плечах свої роверки та рюкзаки на вершину.
Як на мене, цей велотуризм в горах, щось абсолютно зайве.

Вид з г.Рапа.


Вперше купив собі ось таку карту, 45грн. Всі попередні рази ходив з мапою на телефоні.
Нормальна, правда майже нею не користувався.


Праворуч підеш в Румунію зайдеш, ліворуч в Україну...  Так виглядає кордон та дорога просто по полосі.
Стовпці з рештками колючки валялися де-не-де на узбіччі.
На цій ділянці аж до урочища Пікет зустрічались збирачі яфин (бурівок). Їх зранку вивозять зілом за 2400грн. Чоловік 25-30. Під вечір забирають, Вивантажує по  2-3 чоловік що кілька км. І вечором сигналить, щоб вони усі збіглись на стежину. Десь по ведру назбирав кожен. Як побачив цей транспорт, згадав відразу Індію. Та ж картина. Весь кузов забити людьми (праворуч і ліворуч біля дверцят по двоє з кожного боку, зверху над водієм, на кабіні ще двоє сидять і позаду кузова також висять, на якихось підніжках). І це врахувати, що машиною кидає на метрових ямах. Як вони там тримаються для мене диво.


Пікет, невеличка полонина ліворуч шляху. Там розміщений будиночок з прикордонним постом. Десь 7 чоловік. Мають сонячні батареї і мізерне джерело + 10-20 наметів з туристами довкола.
Запитали чи маю дозвіл, кивнув, більше ніхто не перевіряв. Одним словом можна було і без дозволу.
Заночував на полонині біля Пікету. За перший день пройшов 34км.
Найбільше туристів трапляється від Попа до Пікету, далі вони йдуть на Богдан. Від Пікету до ПІЧ (Попа Івана Чорногірського) взагалі нікого. Зустрів лише одного (30-35 років), йшов 9 день, з Берегомету (Чернівецька обл.). Мабуть, через перевал Німчич.
Ця ділянка найбільш приємна, ніяких туристів.


25 -км. другий день.


Полівка, зовсім нічого не боїться. Можна погладити  :)


Скелі Смерті. Це вид з Міке-Маре (румунською означає - велика, мала). А гуцули її називають Велика - Мала Неніска.


г.Феркеу


Румунія.




Це біля полонини Щаул.


г.Стіг. Поруч джерело, гарна стоянка. І уазік прикордонників, захований в кущах. Я так розумію, вони собі на вершині гори зробили спостережний пункт. Сподіваються ще перехопити кілька фір з цигарками румунськими.  ;D
З цього боку можна піднятись ще на гору, якщо акуратно. З протилежного боку гори прикордонний пост, переписали дані паспорта в якусь книженцію.  Підніматись забороняють.


Їх там, мабуть, чоловік 5. Побачив мене один, покликав старшого, той вхопив автомат, берет і побіг мені навперейми. Я трохи посміявся з нього, що він в таку жару з автоматом бігає...


Біля цього поста неподалік пам'ятний знак. Командиру, який загинув тут, чому і за яких обставин... ?


Капітан Чорний П.В. загинув 10.09.2003 р. при охороні державного кордону.


Знайшов маленьку сироварню на полонині Щівник. Купив у них цукор, хліб, будз. Усе по подвійній ціні.




Церковка на г.Вихід. Альтанки, столики... пройшов мимо.


Зупинився на полонині Гропа. Довго шукав джерело, виявляється треба вийти по маршруті на невеличку поляну, пройти метрів 30 по ній і круто праворуч через хащі спуститись до струмка. Верх по струмку знайти його витік, буйно б'є і шумить вода. Гарне джерело.


21 -км третій день.




4:30 прокинувся, зварив чайок з добавкою чебрецю, дуже смачний та запашний вийшов. І 5:30, приблизно, рушив до ПІЧ. Шлях пролягав через г.Васкул, стежиною крізь жереб до підніжжя ПІЧ. Дуже гарні краєвиди. Гори сині, тумани...


Піп, та обсерваторія.




Підйом доволі крутий, мабуть, найважчий з цього боку на Піп Іван. На середині підйому знайшов батарею. На ній написано: "Донеси до вершини"... і звідки вона тут взялась. Невже поляки мали опалення в обсерваторії. Тоді нам до них далеко.


За рік часу в обсерваторії нічого нового не зробили. Навіть паркан не завершили. І ніяких робіт більше не ведеться.




Браму ще рік тому встановили.




Мабуть, хтось нудився на вершині...




По всіх хребтах зустрічаються залишки укріп точок, шанці...


Мальовничих озер на маршруті не мало, але майже усі відпочиваючі та туристи тягнуться до Несамовитого.




На всьому маршруті, Чорногірського хр. та Мармаросів, о.Несамовие та Говерла - найбільш мерзенні і засмічені місця. Купи сміття, від 3 до 5 метрів. Можна побачити все, від рваних джинсів до пластику. В обох місцях бувають по дві тисячі туристів, відпочиваючих щодня. Це неприємне відпочинкове гірське озерце - це смітник, завдячуючи Заросляку та лінивцям що з нього туди піднімаються. Бо людина яка пройде хребет сама, ніколи смітити не буде...
Жах.
Я от йду по хребті з 20кг. рюкзаком і ні смітинки за собою не залишаю. А з Заросляка "панство" з барсетками піднімається і зуміє з цієї сумочки накидати пляшок, кульків...






Говерла


Це лише малесенька частинка зівак, що з цього боку зібрались. Біля 2 000 кожного дня туди пхається. От іду по маршруту, назустріч  група з 5 чоловік. Нічого абсолютно не несуть, ледве ноги тягнуть, зате медалька - покорив Говерлу висить. І питають:
- А где здесь попить купить можно ?
- Хм... та кілометрів за 3 джерело буде...
-А ето много ?
- Та з вашим темпом з півтори години.
Це все Заросляк винуватий, відправляє людей на погибель в гори ...  ;D
Вони звикли, що навіть на Говерлі чайок, кавусю продають, якісь сувеніри... спаскудили гору.


Ночував на екопункті - Перемичка. Паршиве місце, джерело як сірничок товщиною, зате велика табличка - Вхід на Говерлу платний.
Але є магазинчик, де можна багато чого купити.
Все брудно, засрано... жара пекельна, спав під наметом. Взагалі Чорногірський хребет не сподобався мені за друге відвідування. Сотні туристів, відпочиваючих, жара...


Баранчик з кульчиками.


Чорногірський хр. з Петроса. Взагалі підйом на Петрос зайняв 55хв. На Говерлу 25хв. Білоруси піднімались 1.1 год. Якісь києвляни - 2 години. Бачив їх в Квасах, медики. Ледве ходили, чи вірніше колимали. Шкода було глянути на них, не звикли.
Що цікаво, звідки не глянь, а Петрос виглядає вищим за Говерлу...


Тумани над Чорною Тисою.


Це мале песя з білорусами йшло від Попа Івана. На Перемичці пішло за мною і піднялось на Петрос, доволі шустре.


У Квасах був о 12:00. А поїзд о 1 ночі. Тож отаборився біля річки, водичка приємна, рятувала від спеки.
Дуже багато людей з Квасів піднімалось. Дивно, що вони дочекались 11 години, пекельної жари і лиш тоді полізли вгору. Мабуть, "справжні' туристи.
Тягнув на собі terra incognita discover pro 100, десь кілограм 17 під кінець маршруту мав. Знаю, знаю... забагато як для професіонала. Професіонал ходить з 40 літровим рюкзаком, не ходить, а літає над полонинами і без рукавиць, окулярів в одних шортах...  Ну я початківець, ходжу як мені вигідно і ношу, що забажаю ;D
З іншого боку, бачив з Квасів хлопці по каменю несли на Петрос, в руках. А що до Терри, класна штука, вигідний, єргономічний, чудово регулюється, не натирає.  Бачив туристів, в яких спину натерло до живого м'яса якимись рюкзаками.

Ще з зими планував виправу на ці мальовничі гори. І планував днів на 5, проте впорався за півтора дня.
Приїхав у Кваси о 23:30. Пам'ятаючи, що в Квасах сильні тумани і тримаються вони довго, рушив відразу на полонину.
Вночі йти легко і приємно, свіже прохолодне повітря, цвіркуни і зоряне небо над головою. Місцями хвилями туман накочував, все як молоко на відстані 5 метрів.


Туман не фотографував, шкода камери було. В світлі ліхтарки він буквально краплинами висів в повітрі.






На дереві видніється маркування маршруту.


При підйомі зустрічалось багато розгалужень дороги, на одному звернув не туди. Тож довелось на кілометр вертатись.


А це вже роса срібніється, ознака гарної погоди, на наступний день.


О 2:30 приблизно добрався до полонини Браїлка. В повній темряві виднілись стаєнки з худобою.
Дзюркотів струмок, потужний, чути було далеко. Обійшовши цю полонину, знайшов місце для ночівлі та розбив намет.
Від 3 до 5:00 поспав.
Треба було підніматись далі, поки туман не наздогнав.


На полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови. Пити не став, піднімався вгору по течії, він на кілометр тече вздовж схилу у штучному руслі.
На цій полонині проживали чоловік і жінка, які пасли кілька корівок. Вони запевнили, що іншого джерела я не знайду. Проте на підйомі до Близниці була будка та джерело. Будку розібрали, мабуть, селяни для ремонту своїх стаєнь. В цьому місці знайшлись чисті джерела.


Вид з цього місця.
В далині видніється Піп Іван мармароський.


Петрос над туманами.


Пам'ятник загиблим туристам. Тут зимою замерзло четверо туристів, дівчина вибила колінну чашку і троє з нею. Пішли вони без спальників, попали в заметіль.
По хребті часто зустрічаються хрести на місцях загибелі туристів. Подібні бачив на Чорногірському хребту.






Вид на Велику Близницю з м.Близниці.


А це вже вершина Великої Близниці.


До цього місця жоден турист мені не попадався (просто мрія ). А на Близниці зустрів групу чехів на мотоциклах, п'ятеро. Вони на цю гору за 10секунд вискочили. Та групу хлопців, 8 чоловік, 25-35 років. У формі, з Ремінгтонами та Мозбергами, обвішані патронташами дробових патронів, в тактичних рукавичках...
Звідки так, і не сказали  ;D
Віджартовувались мовляв:
- З тюрми, з Пермі...
Кілька хлопців попало в кадр, на задньому плані.


Один з молодиків з татуюванням Чорного Сонця.


Пройшли разом частину маршруту, до о.Доляска. То вини швидше, то я.


Я теж озброєний був, правда не так замітно. )


Вид на урочище Драгобрат.


Озеро Івор (Драгобротське) – озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1600 м над р. м., в улоговині видовженої форми. Довжина озера 55 м, ширина 21 м, площа 0,1 га. Глибина до 1,5.








Ще одне нагадування, що тут гинуть люди, на хребті.




Вид з Жандарма на перевал Перемичка. Витяги ведуть до Драгобрата.


А ось "туристи" з Драгобрату, 30 чоловік. Підніматись ліньки, тож їх ось так возили по хребті.


Урочище Котел, озеро Ворожеське. Колись тут було два озера, проте одне пересохло, мабуть, нижнє.
Озеро Ворожеска (Тритон) – високогірне озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1460 м над р. м., в одному з льодовикових карів, на північних схилах масиву Свидовець. Складається з двох невеликих водойм. Верхнє (більше) озеро має круглу форму (діаметр 95 м, площа 0.7 га, глибина до 4.5 м). Нижнє озеро, розташоване на 15 м нижче від верхнього, видовженої форми (довжина 76 м, ширина 28 м, площа близько 0.2 га, глибина до 1.9 м).




о.Доляска. Хлопці з Ремінгтонами зупинились біля озера. А уже біля Апшинця натрапив на групу дівчат, восьмеро. Вони три дні йшли тим же маршрутом, що я пройшов за 11 годин. Вони були з Стрия, деякі з Львова, Франика...
Площа озера понад 12 тисяч квадратних метрів при довжині водного дзеркала до 125 метрів та шириною близько 110 метрів, максимальна глибина дорівнює 1,22 м.
Це озеро штучно розширювали екскаваторами і насипали дамбу.


о.Апшинець.
Озеро льодовикового походження, лежить на висоті 1487 м над р. м, на північних схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від гори Трояска. З озера витікає потік Апшинець. Озеро лежить в улоговині видовженої форми з невисоким моренним валом, на дні розлогого льодовикового кару


Полонина Ріпта. Дуже несимпатичне місце, болотиста місцина,Не джерело, а калюжа викопана в болоті. Тут троє чоловік з дитиною проживають під час випасу.


Через кілька кілометрів вийшов на перевал Околе. Якби пройшов ще кілометр, вийшов би на Чорну полонину.
Вона куди мальовничіша, лавочки, витік річки Чорна Тиса...
Проте зупинився на Околе. Як виявилось дарма.
Околе - це невелика поляна в лісі, з хаткою. В ній проживають чабани. За хаткою сироварня, новопобудована, доволі велика, та загони для овець.
Зупинитись на цій полонині мене спокусили заготовлені дрова, готове місце для вогнища з палицями та гаком для казанка...
Джерело - це калюжа, що витікає з мохового болота. Пив лише кип'ячену воду. Все було добре, до 23 години. Пізніше пригнали стадо овець, мабуть, з сотню. В кожної дзвоник, як півлітровий слоїк, пси чотири. Шум неймовірний, гавкіт, дзвін, крики чабанів і так до 5 ранку.


Дівчата пішли своїм шляхом, а я хотів на Чорну Тису ( витік ).
Хоча, якщо по правді, в планах мав піднятись на полонину Гропа, та гору Дурня. Та повернутися через с.Бистриця.
Але після ночівлі на полонині, овець, чабанів... вирішив, що з мене достатньо шуму і пастухів.
Тепер трошки про професію чабана.
Інформацію дізнався від власника овець, що їх здавав в отару.
Від травня до вересня сезон випасу. По селах люди тримають 2-5 овець. В декого вони пасуться просто на подвір'ї, інші здають їх в отару. П'ятеро овець з'їдає за зиму сіна як одна корова.
Чабани як правило тримають по 20 овець. На початку травня усі люди які хочуть здати овець в отару зганяють їх на нижнє пасовисько. З потеплінням вівці піднімаються на верхні полонини.
Чабани пасуть їх на протязі цих місяців. В середньому отримують біля 10 000грн. + ще зекономлять собі сиру. Чабани суто пасуть і один з них помагає в сироварні. Це рахується відпочинком.
Власники овець один раз на 5 місяців, на добу піднімаються на полонини варити сир. І в залежності від кількості відданих овець в отару забираються певну кількість сиру. Цей чоловік віддав в отару 4 овець і забрав 30-40кг. будзу. Будз - білий, свіжий сир. Якщо його висущити та посолити буде бринза. Її можна зберігати рік часу. Але з 40 км будзу буде 25 кг. бринзи.
Вурда - це другий сир, виготовляється на рештках після виготовлення будзу. Тобто, в сироватку додають свіжого молока і запарюють.
Бринза приблизно 100грн. - 1 кг. Робота чабана важка, весь день на ногах, а в ночі ще доїть овець. Вони дають мізер молока, мабуть, з 200г.
Відсипаються на полонинах, чабани.
Мав можливість купити сир, але поглянувши на умови виготовлення, навряд чи я б його їв. Вівці брудні, настільки, що їх навіть фотографувати страшно  :o, молоко доять в брудну посуду, разом з кусочками гною, це все на брудну марлю...
Вода як правило береться просто з калюжі, ну це так виглядає їхнє джерело. Звісно, він там перекипає, ніби дезинфікується, але щось мене на нього зовсім не потягнуло.

Чорна полонина ( Братківська ), це біля витоку Тиси. Чудове місце, чиста вода, лавочки, столики, альтанки...


На ній розміщена ось така конструкція, мабуть, залишки приладу метеостанції. Верхня частина кожуха за ручки піднімається вверх. В низу залишається конус для збору води.  По ньому стріляли з карабіна, діри від куль видно.
Якщо хтось знає призначення даного об'єкту пишіть нижче )




Витік Чорної Тиси.


Таблички п'яти держав через які вона протікає.












Залишилось 27км. вздовж течії Тиси до Ясіні. Оскільки це був день конституції ніякі автобуси не ходили. Тож пішком, добре, що магазинів по дорозі повно.

Гафлінгська порода коней, завезли ще за Австрійської імперії.


В даній місцевості доволі поширена. Виглядають доглянуті, у нас вони по селах якісь чахлі.




Австрійська або угорська дорога, там проходила лінія Арпада. Навіть пішохідна доріжка вимощена. І це не водозлив, видно по нахилу дороги.
Нижній шар дороги складається з валунів великого розміру. Поверх вони засипані дрібною шихтою, а зверху уже викладені так як на фото. Ще така частина дороги збереглась в Ясіні біля вокзалу.
Ця дорога розміщена за 25км. від населених пунктів. Тому вона і збереглась так.


Дорога перетинає різні потічки, для яких побудовані ось такі водовідведення.


Усе заросло лісом, але функціонує справно.


А це те, що залишилось від угорської дороги поблизу села (12км. від нього ).


Взагалі, як спуститись з полонин і пройти 5 км. починаються суцільні вирубки, просто жах, один дестрой.


Тиса, таких гребель багато, це щоб форель не піднімалась вище. Купався, вода свіжа, аж ноги крутить.


А це Тиса біля Ясіні, тепла, уже можна 10 хв. спокійно полежати. Поплавати не вийде, навіть перейти не вдасться, течія збиває з ніг.


Крім того усе дно вкрите ось таким сланцем, розміщеним ребром. Іти нереально. Що до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели. Пляшки, целафани, гноївка кожної господи зеленим потічком, смердючим, впадає в Тису. Село Чорна Тиса як і Ясіня тягнеться на 7-10км. вздовж ріки і з кожної господи всі стоки в цю річку стікають. Тож гноївки там багато.
Так, ми не німці і ніколи, мабуть, і близько не будемо.


Місток біля Ясіні, має метрову амплітуту шату, якщо добре постаратись, а це я зробив ;D
І так дорога по хребті і до Ясіні зайняла півтора дня. Це з врахуванням, що я готував сніданок, обід, вечерю на вогнищі. Що до краєвидів, Мармароський та Чорногірський хребти цікавіші. Маршрут легкий, затоптаний, заїжджений. Але один раз по ньому пройтись буде цікаво. Вибратись з Ясіні ціла проблема, усі туристи які були замовили квитки завбачливо наперед. Без квитків брати не хочуть, раховоз прибуває о 1:20. Отож від 14:00 загоряв на річці. Каси на вокзалі не працюють. Довелось ломитися в вагон просто силою, кажучи, що квиток у мене є, зараз покажу. Раховоз стоїть 2 хвилини на станції. То ж після того як він рушив я заявив, або берете гроші, або висаджуєте.  ;D

Вирішив я спробувати щось нове і натрапив на пропозицію сплаву. Зібралась нас компанія з 17 чоловік з Києва, Франика, Дніпра, Полтави...
Зустрілись у Франику на вокзалі, о 9 ранку. Звісно вокзальна "романтика" у вигляді груп туристів по 10-15 з рюкзаками, спорядженням надихає на мандри. Таку їх кількість можна лише у Франику побачити.
Рафи замовили попередньо. Добрались до с.Нижніва де на нас уже чекали два рафи, які вивезли джипом і накачали завчасно. Дали нам рятувальні жилетки, ремкомплект, весла, ручний насос.

Наш маршрут склав лише 63км. Сам же  Дністровський каньйон тягнеться на 250 км.


Якщо хтось захоче сплавлятись, ось короткий перелік необхідного, ну принаймні, що я взяв:
- Рюкзак Терру 100 літрову, карімат, спальник, спрей від загару ( необхідна річ, дехто так згорів, що аж спухнув ), спрей від кліщів, комарів ( не знаю чи допомагає,  але декого покусали кліщі, акомарів не було зовсім ), целофанові мішки ( від капусти - 10 грн. на базарі ). Замовив гермомішок на 70 літрів, прийшов бракований, тож повернув його та обійшовся підручними матеріалами.
Камеру, фотоапарат, гроші, документи, мобілку... закинув в пластикову банку, на горловину якої натягнув гумову рукавичку і закрутив кришку. Класна, герметична штука вийшла.
Припасами, казанками ... забезпечили інші.

Можливо, когось зацікавить, ось номер чоловіка, що орендує рафи, байдарки...:
Богдан - 098 5505 088

Рафи у нас були на 9 чоловік. Сидиться на бортах, для ніг є петлі в днищі. Борти чотирьохкамерні, накачуються через  окремі клапани. Дно по конструкції як надувний матрац, клапан для накачування, та інший для стравлення, якщо завеликий тиск.

Тож, з Нижніва вирушили година 11.   


Перший день течія була достатньою, щоб не перепрацьовуватись і лиш підкориговувати курс. Гарні краєвиди, сприятлива погода.


Ось, один раф, вирвався вперед.  ;D


В багатьох місцях на берегах бачив ось такі лодки. Ці, що на фото доволі великі, метрів 3 довжиною. Їх ми зустріли на середині першого дня, а до цього бачили зовсім маленькі, по півтори метра довжиною і висотою бортів від 10 до 20 см.  Спершу думав, що це для туристів, декор.


Але як виявилось, що це місцевий вид транспорту. І на них навіть можна плавати ( та я таку міг би зробити в гаражі). Гребуть звичайною дошкою. Фото не якісне, бо зближував здалеку та й раф хитає.


Загалом сплав виглядав так: 5 годин гребемо, година обід, знову 5 годин гребемо і вечеря, нічліг. Дехто казав, що нагрібся на все життя  ;D
Хоча, я в принципі ніякого навантаження не відчув. А от висидіти на одному місці 5 годин, це вже інша справа.


Місцина там доволі мальовнича.


Києвляни з сусіднього рафу ніколи не бачили ніякої живності, тож зупинялись біля кожної корівки, коника, гуски, індика і фотографувались з ними. Коза ж від них втекла. Лише здалеку її захопили в кадр. Особливо їх здивувало, коли якась жінка прала мішки від картоплі в річці. Вони цілий фільм зняли на цей сюжет.


Травертинова скеля, в ній печерка, в яку попасти можна лише зверху. Перед цією скелею є невеличкі пороги, де добряче хитає рафом. Ми звісно скерували на сам центр тих порогів, трохи попищав народ, трохи обурювався. Якраз до речі перед цим раф почав набирати воду. В дні рафу є два рукави ( на носі та кормі, схожі на рукави сорочки ), їх герметизують як гермомішок. У нас один з них пропускав воду. Тож сиділи по кісточки у воді. В рафі місця мало, посередині скинули спальники, рюкзаки, намети... по боках лиш місце на ноги залишається. Воду вичерпувати було нічим, тож пливли до зупинки.


Добрались ми до привалу, розбили наметове містечко, далі дехто зайнявся приготуванням вечері інші рафами. Перев'язали "рукав" і на наступний день проблем більше не виникало. Зате наш другий раф виявився пробитим. Скористались ремкомплектом ( циліндрична банка в якій містились: шліфшкурка, клей, шматки матеріалу аналогічному рафу ), клей самий звичайний, Суперцемент, знежирювача не було. Заклеїли і через 5 хв раф спустили на воду. Нормально, не пропускав більше. Між іншим в мене єдиного були сухі речі, рюкзак і все інше запакував надійно в целофанові мішки і обв'язав шнуром. В усіх інших спальники, палатки... промокли. Вони якось легковажно поставились до ізоляції власних речей від води.
Вночі якась тварина з'їла пів -палки Дрогобицької ковбаси, точно не хтось з туристів, харчу було більш ніж треба. Включаючи фініки, бананові чіпси...


Народ любить поспати, принаймні до 8, я ж встав о 5. Мені попався на очі насос, я накачав обидва рафи до стану "бубна", вони дзвеніли не тільки, як по них похлопати, навіть як пальцем торкнутись. Здавалось ось-ось луснуть ( зробив помилку, не все, що задуже - то є добре ). Дно рафа довго опералось моїм зусилям його накачати. Стравлюючий клапан весь час загрозливо свистів. Потицькав в нього пальцем - він заткнувся. Пізніше рафи через надмірну накачаність мали дуже малу осадку і стали майже некеровані на воді ,та й  сидіти на такій твердій поверхні доволі важко.
Пориви вітру розвертали рафи на поверхні Дністра як пір'їнку, на 180 градусів через надмірну накачаність. Можна було звісно тицьнути пальцем в клапани, усі 5, і спустити їх трошки. Але якось нікому в голову не прийшло посеред річки ризикувати маніпуляціями з клапанами.


От гребемо ми на сонці і думаємо, де б взяти холодної водички або пива. І часто попадались на на шляху якісь таблички на березі. Ну думали написано на них ( ловити рибу і купатись заборонено ), або щось таке і не звертали на них увагу. Біля чергової таблички купались якісь хлопці, ми до них покричали:
- Що там на ній пише ?
А вони нам:
- Магазин 50 метрів.
Ми ледь з рафа не повипадали, не повірили власним вухам, підгрібаємо до берега - дійсно. Звісно з дистанцією місцеві трішки нахімічили. Там було мінімум 500м., але кожен з'їв по 4 морозива і пробачив так би мовити неточність  ;D
Цікаво, що за весь похід серед нашої групи я бачив лише одну пляшку пива, яку випили біля магазину дніпровські туристи. Тобто, в нас можна сказати сухий закон був.
Але були групи катамаранів, які мішками грузили пусті пляшки від спиртного. Добре, хоч на березі їх не залишали.
До речі, на обід зупинились ми біля с.Петрів - не село, а свинарник. Місцеві зносять усе побутове сміття і кульочками викидають просто в річку. Весь беріг закиданий був цими кульочками. Особисто бачили, як бабулька виносила і пробувала викинути.


По берегах багато лелек, чапель ( чорних, сірих), вужі метрові...
В одному місці побачили щось схоже на якір. Дніпровські сказали - що це міна, хвостовик лише видніється. Підпливли, вона раз і склалась, виявляється - це чапля. Вони так гріються, специфічно розкладаючи крила.


Далі відвідали чотири мальовничі водоспади. Оскільки посуха, вони доволі мізерні були.
Водоспад біля с.Стінка


Обійшовши скелю поруч можна потрапити до невеличкої печери яка служила храмом якомусь монахові.


Космиринський  водоспад, розміщений в доволі мальовничій ущелині.




Возилівський каскадний водоспад.




Водоспад Дівочі сльози.

Украли у моєї знайомої в Дрогобичі гаманець з грошима, карточками банківськими, паспортом, студентським, ідентифікаційним кодом...
Попросила вона мене піти з нею в поліцію написати заяву, оскільки я звик з ними спілкуватись ніби.

Прийшли ми туди, пишемо заяву і тут приводять в участок трьох зашмірованих молодиків з туристичними рюкзаками, в резинових чоботах.
Питаю їх:
- За що вас сюди ?
Вони на мене дивляться нещасними приреченими поглядами, а за них відповідає черговий:
- Та от витягли їх з якогось люка, вони в шахти лазили. Біда їм тепер буде.
Він відійшов ну я і питаю хлопців, ви часом не з Експлоуера, на що чую відповідь:
- Ні, а що це ?
Пояснивши їм, що та як, вони починають розповідати свою історію.

Виявляється двоє з них (15 та 17 років) з Львова, та один 19 річний з Києва. Натрапили вони в мережі на якогось "дігера", який за 200 грн. з кожного згодився їм повести в шахти ( стебницькі ), показати якесь підземне озеро ( мабуть луговню ) ітд. А третій проїжджав через Дрогобич і вирішив, чому б не відвідати раз уже тут є   ( при подальшій їхній розмові з черговим третій відхрещувався від інших двох, казав він їх зовсім не знає, "випадково впав в яму"  ;D )

Так от, в 4 ночі вони з цим "провідником" почали спуск в шахти, десь там цей провідник кинув їх, (мабуть заплатили хіба за вхід, за вихід треба було окремо йому платити  ;D)
І вони так сяк поблукавши знайшли люк, металевий, закритий. Довго стукали, кричали, аж поки хтось з місцевих не викликав на цих "вихідців з пекла" наряд поліції. Які відкрили цей люк і витягли їх на світ божий. 

Дев'ятнацятирічного києвлянина відпустили, "він же випадково туди впав"  ;D
А в інших узяли телефони, зателефонували батькам. При чому мама першого сказала, що він втік з хати, вона його не пускала,на  що хлопчина невпевнено намагався заперечити  ;D Я був присутній при розмові. 

Бідолахи у мене ще питали розклад поїздів на Львів, в надії вибратись, та не так сталось як їм хотілось. Їх закрили в карцері до приїзду батьків, щоб знову не втекли.

Ну по дігерах майже усе, а далі почалась розвиватись історія з гаманцем.
Тільки ми вийшли з участку дзвонить невідомий номер і за винагороду пропонує  повернути документи ( 1000грн. ). Забув сказати, що знайома в студентській спільноті універу розмістила оголошення про цей випадок, мовляв знайдете поверніть.
На питання звідки в невідомого документи він розлютився та кинув трубку. Не встигнувши відійти від участку ще на кілька метрів, дзвонить другий з цією ж пропозицією. На що знайома каже, що щойно дзвонили, домовилась про зустріч. На що той дуже щиро здивувався і каже, що документи в нього і всі інші шулери.

Ну вертається знайома знову в участок, благо це 10 метрів було. Черговий зустрічає нас з усмішкою і питає:
- Знову щось вкрали ?
Одним словом сідає наряд міліції в машину і з нами виїжджає на місце зустрічі.Розбіглись поліцейські, щоб оточити периметр ( мабуть їм премія вже снилась ). Ну я сиджу в машині, з двома маленькими поліцейськими ( мені по плече ), ну і трошки розговорились, один нарікав на всіх жінок. Що в їхніх  сумочках є все крім порядку, казав що давно одружений і знає все це докладно. Інший взагалі на телефоні бавився грою. Моя супутниця постійно нервувала:
- Як ви можете бути такі спокійні, ось взагалі бавиться собі, а я тут вся на нервах...

Потріпались про табельну зброю, казали, що їхні ПМ самі надійні, самі прості, поширені, самі удобні і повно деталей до них ( ну як і всі менти, їх зазомбували  на тих ПМах).Патрони видають самі звичайні, ніяких усилених, запаси ще з радянських часів. Що можна міняти пружину бойову і стріляти посиленими навіть не чули. Назвав свою модель, вони навіть не чули, казали то рідкісна, мало деталей...
Одягнені були в цивільне, машина також, напевно власна, враховуючи як наказував не поцарапати сумочкою фарбу ( це стосувалось моєї супутниці ).

Одним словом обмін не вдався. злодії казали перевести кошти на карточку, повірити на слово. Поліцейські підкинули нас під гуртожиток і сказали дати знати, як будуть новини.
А на питання про долю дігерів відповіли:
- Сидять, чекають батьків.
Тож висновок, лазити по шахтах треба самому і знати куди вилазити інакше витягнуть і з комфортом доставлять в участок.

Ця церква відноситься до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована у XV столітті. Останню перебудову здійснив будівничий Григорій Тесля з Дрогобича.
Пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у 1678 році.
Церква — тридільна (тризрубна) з квадратною головною навою і двома гранчастими бічними криласами (конхами) та гранчастими зрубами вівтаря і притвору (бабинцями). Низ церкви обведений широким опасанням у вигляді аркади-галереї на стовпах. Над бабинцем хори з аркою-галереєю і Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами без заломів, а криласи малими верхами з одним заломом, всі на восьмибічних підбанниках.


Храм побудований без жодного цвяха, їх позабивали пізніше, горе-реставратори.
Як мені пояснили, ця церква містить дві церковки з двома захристіями. На першому поверсі ліві дві бані (на фото) рахується як одна церковка. Другий поверх, там де балкончик і права баня - ніби друга церковка, з окремим входом.


Можна побачити драбину - сходи що ведуть на другий поверх ( в другу церковку ).








Перший поверх, вхідні двері.


Притвор першого поверху.


Розписи як і іконостас XVII ст, виконані народним маляром Стефаном Медицьким ( тобто він родом з Медики біля Перемишля).








Восьмерик середнього верху і сам верх розписали 1678 р., хори – 1691 р., каплиці – 1711 р. Розписи бабинця – вже у 1714 р.


А тут розміщені донаторські портрети, тобто портрети міщан, які дарували значні пожертви на відновлення та збереження храму.
Сцени з життя святих Філіпа, Катерини, Онуфрія виконувалися на замовлення окремих міщан.




Введенська каплиця -це права частина храму, другий поверх.




У 1714 р. була розписана каплиця Введення на хорах.


Тут також зображено портрет титаря храму священика Кобріна: його зображено так, що він стоїть перед Розп'яттям з молитовно складеними руками.


Захристіє.




З каплиці є вихід на хори.






А так виглядає квиток.


Після мене приїхала на екскурсію автобусом група німців. Старші, з паличками та фотоапаратами, мабуть з Трускавця їхали.

Церква Воздвиження Чесного Хреста (  1661р. )

Воздвиженська церква була приходською церквою солеварів. Вперше храм згадується у документах 1496 року. У 1499 році згоріла під час татарського нападу на місто. Немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 р. Біля входу на хори зберігся напис: «создася іюлія дня 6 року божого 1661р. В 1961 році церква була закрита. Храм у 1970—1971 роках реставрований. Храм практично увесь час стоїть зачинена в очікуванні реставрації. Виключення складає храмове свято 27 веоесня, коли у церкві ведеться богослужіння.


Портал дверей прикрашений розписами з ликами святих. Каплиця на емпорі розмальована у 1672 році коштом Івана Кобриновича. У 1735 році було розписано стіну, що розділяє наву і вівтарну, на тему «Мученицькі смерті апостолів».






Церква закрита і опломбована.


Вихід на хори церкви був лише з зовні, а саме з невеличкого балкончика на який ведуть ці сходи.


Збережені розписи у вівтарній частині.


Стінопис церкви походить з різних часів: у вівтарі зберігся розпис поч. XVII ст. пензля майстра Григорія (за іншими даними — автор давнішої частини іконостасу Федько та його учень).










Триярусна стовпова дзвіниця оборонного типу, висота її становить 25 м. Збудована у другій половині 17 ст.

Сучасний Будапешт складається з трьох міст: Буда, Пешт, Обуда, які були об'єднані 17 листопада 1873р.
На правому березі Дунаю розкинувся мальовничий район Буда. Саме в Буді розміщені такі пам'ятки як: Рибацький Бастіон, Цитадель та гора Геллерт помережена тунелями, Будайська фортеця з Королівським палацом, монастир ордену Отців Паулінів ...
В Пешті ж будівля парламенту, базиліка св. Іштвана, замок Вайдахуняд ( в якому я не побував за браком часу ), музей Терору ...
<a href="https://ibb.co/GT2HZ8W"> border="0"></a>

Прибув вночі, зробив кілька фото набережної Дунаю. Саме вночі Будапешт найбільш мальовничий, оскільки вдень в цю пору року він доволі сірий і туманний.

Ланцюговий міст відкритий в  1849р. став першим постійним мостом через Дунай.
<a href="https://ibb.co/zSBRDjs"> border="0"></a>

Так він виглядав в післявоєнні роки 1946 р.
<a href="https://ibb.co/zSBFW8Q"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/30RZJgX"> border="0"></a>

Будівля парламенту. По периметру його прикрашають 242 скульптури угорських королів та відомих державних діячів. На нього було затрачено 40кг. золота, 40 мільйонів цеглин (це вам не Рейхстаг у Берліні, німці скромні і економні, навіть в плані нічного освітлення).
<a href="https://ibb.co/GWyvBhK"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/f2XrwNZ"> border="0"></a>

Будайська фортеця та королівський палац за її мурами.
<a href="https://ibb.co/LRtGd9y"> border="0"></a>

Calvinist Church (протестантська церква) розміщена на березі Дунаю.
<a href="https://ibb.co/7JNpDMt"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/Yhm3syh"> border="0"></a>

Рибацький Бастіон
<a href="https://ibb.co/TM1N3rK"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/wKVp1Y2"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/WvXHXB5"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/KXcYSmm"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/BPDKVQv"> border="0"></a>

Прикиньте, пам'ятник самогубцю.
<a href="https://ibb.co/DwdwBSh"> border="0"></a>

Наступного дня зранку.
<a href="https://ibb.co/TTfY9cp"> border="0"></a>

Рибацький Бастіон. Колись тут торгували рибою, ніби.
<a href="https://ibb.co/4VmzSBz"> border="0"></a>

Внутрішнє подвір'я.
<a href="https://ibb.co/y6SqQrB"> border="0"></a>

Статуя св. Іштвана
<a href="https://ibb.co/wYPqvyc"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/KF9ZfHC"> border="0"></a>

Церква св. Матяша 14ст, пізня готика. В 1541р. турки захопили Буду, храм вони перебілили з середини і перетворили в мечеть, якою вона була 145 років.
<a href="https://ibb.co/r7cCPdL"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/v4KSdB5"> border="0"></a>

Вежа церкви Марії Магдалини.
<a href="https://ibb.co/qsQXK7C"> border="0"></a>

Усі ці пагорби на березі Дунаю помережані десятками кілометрів тунелів. Це і Рибацький Бастіон і Будайська фортеця, Цитадель... Від до християнських підземель до військового госпіталю та ядерного бункера "LOSK 0101/1". Зараз там музей, але нічого цікавого, манекени ...
<a href="https://imgbb.com/"> border="0"></a>

Королівський палац.
<a href="https://ibb.co/k9ytJFW"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/BLqNYjC"> border="0"></a>

Статуя Матвія Корвіна ( угорсько-хорватський король 15ст.).
<a href="https://ibb.co/VNZV5C4"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/nB1Zgrt"> border="0"></a>

Такий мальовничий пейзаж, це не сліди бомбардувань - це розкопки, які я думаю ще роками будуть тривати.
<a href="https://ibb.co/3hLMG8s"> border="0"></a>

Біля входу в музей 3-4 метрові скульптури.
<a href="https://ibb.co/9h10fkT"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/P6BTZbT"> border="0"></a>

г.Геллерта та монумент єпископу Геллерту. Встановлений на місці де язичники стратили єпископа. Його скинули з гори в дерев'яній діжці в яку позабивали цвяхи. Місце по якому котилась діжка зараз являє собою струмок з водоспадом. Також на г.Геллерта розміщена цитадель.
<a href="https://ibb.co/X4R4MbF"> border="0"></a>

Цитадель 1854р. побудована Габсбургами. Під нею також є трьохрівневий бункер. Сама цитадель обліплена з усіх боків магазинчиками, так що і сфотографувати чисту стіну неможливо. А в бункері - музей воскових фігур, теж нічого цікавого, принаймні для мене.
<a href="https://ibb.co/VSbJy7V"> border="0"></a>

Монастир ордену Отців Паулінів. Під горою також підземелля монастиря.
<a href="https://ibb.co/1b7wChK"> border="0"></a>

Входи в підземелля г.Геллерт.
<a href="https://ibb.co/3yLxtjD"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/xfRTfYc"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/chbmsNK"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/5vWtDGt"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/x28rMdJ"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/YcxBmh7"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/vQ43zDS"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/Qvn14kV"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/n02680M"> border="0"></a>

Багато безхатченків які ночують де прийдеться.
<a href="https://ibb.co/jyj2v24"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/WxjsPBf"> border="0"></a>

Це рахується їхнім стабільним місцем проживання де вони залишають всі свої речі.
<a href="https://ibb.co/BL4vTQR"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/gJKTNW3"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/Xb5PqKG"> border="0"></a>

<a href="https://ibb.co/2M7HYdw"> border="0"></a>

По дорозі кидається в очі контраст погоди. Виїжджаючи з Львівщини можна побачити сніжок, на Закарпатті снігові замети, зима. А в Європі сіро, снігу нема, тумани. Все ж в таку поїздку краще їхати весною або літом.
У Відень прибув вранці, маршрут проробив ще в дорозі, тож не втрачаючи часу рушив в найближчій провулок, щойно покинувши транспорт. Що зауважив в першу чергу, ніде не видно місцевого населення, лише туристи, багато китайців, корейців, трошки японців. Подібна ситуація була в Берліні, місцеві просто так по вулицях не ходять. Не туристичні провулки зовсім пусті. Японці віддаючи фотоапарат дякують традиційно кланяючись.
Китайці старанно роблять фото в кількох екземплярах, з різних ракурсів ( якщо просити їх себе сфотографувати ). Вибачаються за якість ітд, загалом народ чемний. Це не росіяни, яким дав фотоапарат, а в них відразу думка злиняти з ним, та ще й в голос це обговорювали (в Берліні було ).
Місто цікаве, дечим нагадує Львів та Прагу.

Площа "Rathausplatz". Вдалині ратуша, праворуч Бургтеатр 1888р.


Бургтеатр




Віденьська ратуша 1883р.




Цікава будівля, 7 внутрішніх двориків.


Храм Обітниці  (Rathausplatz)  1879р. Варварство, фасад закрили якимось риштуванням з рекламою. І це вже кілька років таке.












Парламент 1907р.




Церква міноритів 1224р.






Гарна шопка, у ній навіть струмок тече.




Гофбург - палац, резиденція імператорів Австрії.






Неподалік палацу розміщені дві будівлі близнюки - Палац Марії-Терези.






Stallburg - Музей мистецтв.


Щоб ви не нудьгували переглядаючи цей звіт кину те, що люблять на Експлоуері - катакомби Відня.


Перший рівень катакомб - рахується новим і досі використовується для поховань.


Поховання єпископів, верхній рівень катакомб.


Верхній рівень катакомб, мідні саркофаги з забальзамованими тілами династії Габсбургів (1360 -1470 рр.)






Мідні посудини з органами членів династії Габсбургів з 1360 по 1470рр.
Тут усі внутрішні органи окрім сердець. Їх зберігають в фарфорових або срібних посудинах в іншому храмі.


Копія, оригінал П'єта (Мікеланджело) з мармуру, набагато більший. Копія ж з алебастру.


Оригінал


Нижній рівень катакомб


За решіткою можна побачити гори кісток.








Чумна яма, це колодязь на нижньому рівні катакомб, до верху заповнений кістками (сюди скидували тіла жертв чуми 1713 р.)




Нижній рівень катакомб, 11 000 поховань. На задньому плані видно, що останки заповнюють усе приміщення до склепіння


Дуже спокійна атмосфера, ніхто не бігає, нікого немає, пусті коридори.

Церква св. Петра 1733р.






Собор святого Стефана 1511р.




Південну частину покрівлі над Альбертинськими хорами прикрашають герб Австрійської імперії з датою






Св. Стефан - покровитель візничих, тому на площі поруч з собором їх так багато.




Кафедра








Місто почали прикрашати до свят.




Віденська державна опера   1869р.




Карлскірхе 1716—1737р.


Перед храмом розкинулась мальовнича водойма, яку на зиму осушили, а на її місці розмістили "святкове містечко" з гарячими напоями, сувенірами, їжею.


Також в літній час у Відні варто відвідати  палац Шенбрунн.


А також Бельведер


Натрапив на демонстрацію якоїсь арабської громади, повно поліції і декілька сотень учасників...  Поліції в екіпіровці для розгону мітингів було більше ніж демонстрантів.

Берлін мені чомусь сподобався більше ніж Прага. Що до місцевого населення, берлінці привітні, в більшості вони вищі за мене (мій ріст 186 ), спортивні, повних там не бачив. В них культ здорового харчування та спорту. Будівлі їхні теж монументальні, прості без лишнього декору.
Багато вітроелектрогенераторів в полях.


Німці народ підприємливий навіть значок свого світлофору умудрились розкрутити як бренд місцевий. Товари з його значком продаються для туристів (футболки, горнятка, кепки...).


Можливо, це зроблено з врахуванням особливостей дальтоніків.




Бранденбурзькі ворота 1788-1791р.


Пережили бомбардування союзників.




Рейхстаг 1884–1918р.




Навіть люк у них як ювілейна медаль, з усіма пам'ятками міста.




Берлінський драматичний театр 1821р.


Кафедральний собор Берліна.


Французька церква Фрідріхштадту 1705р.


Теж вона.


Прибувши у Берлін я попав на вибори, місто частково було перекрите для транспорту, ось місцевий гаїшник.






А це римська поліція, цікаво порівняти екіпіровку. В Римі повно воєнізованих підрозділів поліції розкиданих по місті. А в Берліні, навіть під час виборів такого не бачив. Мабуть Берлін більш безпечне місто.


Собор Святого Хедвига


Бібліотека Берліну.


Пам'ятний знак поблизу бібліотеки, на місці де нацисти спалювали невигідні для їхнього режиму книги з цієї бібліотеки. Знак має вигляд кімнати з пустими книжковими стелажами.


Нойє Ваху


В ньому розміщений пам'ятник жертвам нацизму.




Пам'ятник убитим євреям Європи. Це величезна площа з бетонними прямокутниками, в центрі заглиблюється до 3 метрів. Величезне поле з більш ніж 2700 сірих плит. Плити різної висоти, в центрі вищі за мене, хоча верхня частина плит на одному рівні. Основа площі має форму заглибленої сфери. Тому по краях нижчі, а в центрі заглиблюються.


Під площею розміщений музей.


Берлінський Кафедральний собор 1894-1905 р.


Старий музей.


Ратуша і фонтан Нептуна.




Церква святої Марії, в ній найстаріший в Європі орган. Та берлінська телевежа.




Шкода що до органу не добрався.


Червона ратуша Берліну.




Стара ратуша - Берлінське державне Міністерство внутрішніх справ і спорту. Ці дві ратуші на одній площі.


Фігура на вершині ратуші.


Церква Святого Миколая.






Берлінський Кафедральний собор 1894-1905 р. на березі річки Шпрее.


Стара національна галерея.


Чекпоінт Чарлі, колись тут був прохід в Берлінській стіні.


Залишки Берлінської стіни.


Вертикальний сад на фасаді галереї.


Нічний Рейстаг.
Москаль і в Берліні москаль. Дав фотоапарат двом хлопцям, років на 5-7 старших і на англійській попросив сфотографувати мене. Відійшов на метрів 5 і чую чисту російську, " смотри какой фотик классный, давай сэб*** с ним... ". А я у відповідь чистою українською: " А вам не обламається ...".
Вони здивовано переглянулись, заржали, сфоткали і віддали.




Офіс Федерального Парламенту вночі перетворюється на кінотеатр під відкритим небом.






З усіх міст які вдалось відвідати Рим мені найбільше сподобався, але для проживання вибрав би Берлін.

Після Риму хотів ще Прагу побачити, казали гарне старовинне місто. Чимось подібне на Львів. Звісно навчання, початок семестру, але трапилась можливість, махнув рукою на все і поїхав. І добре зробив, вуз без мене не пропав.  ;D
Перше що кидається в очі, в Європі немає такої безгосподарності як у нас. Кожен клаптик землі являється власністю, доглянутий, оброблений усюди посіви, ніяких заростей, бур'янів...
Якщо траса проходить через населений пункт, вона з обох боків ізольована трьох-метровим парканом (стіною) від жилих будівель, це свого роду звукоізоляція.

Прага, гарне європейське місто, цікавою є стара частина або Старе місто, перше поселення виникло ще в 10ст. Старе місто тривалий час було окремим містом, з своїм урядом та правом, назва ж виникла за Карла IV в 1350р. З 13ст. тут також містилась королівська резиденція. В Старому місті зустрічаються усі архітектурні стилі починаючи від романського.
Отож, о 10:00 я вигрузився в Празі з величезним мілітарі-рюкзаком, який об'їздив усі найвищі Карпатські вершини, майже в центрі і під здивовані погляди місцевих жителів пішов досліджувати місто. (рюкзак з собою не носив, знайшов де його пристосувати ).
Пам'ятник Карлу IV, виготовлений в Нюрнбергзі в 1848р.


Ось кілька фото Старого міста.


Річка Влтава, ліворуч Чеський Національний театр.


Карлів міст закладений в 1357р.


Вхід на Карлів міст.


Інший вхід на Карлів міст.






Ця дерев'яна будова у воді, призначена переспрямовувати сміття, дерева, щоб вони не пошкодили опори мосту.


Кілька десятків кілограм замків "закоханих".


Пражський Град, розміщений навпроти Старого міста на іншому березі річки Влтава. Колись це була фортеця, а зараз резиденція президента Чехії. На валах Пражського Граду вирощують виноград.


Ось ці виноградники на валах Пражського Граду.




Порохові ворота, 1475р., вхід в Старе місто.


Муніципальний будинок, 1911р., стиль Модерн.










Будинок "У хвилини", ренесанс.


Храм Божої Матері 16ст.




Староміська ратуша, 1338р., кожної години на курантах (виготовлених 15ст.) відбувається ціла лялькова вистава. Стиль будівлі, готика. Прага це просто мрія для архітектора у пошуках натхнення.


Куранти 15ст. на верху під півнем кожної години з'являються у віконечках фігури дванадцяти апостолів.


Півень повинен був також виконувати якусь дію, при мені мовчав. може помер, засоромився, або лише раз на день дається знати...


Ліворуч циферблату є двері на балкончик, для догляду за механізмами зовнішньої частини годинника.


В 15ст., такий годинник, настільки складний механізм, та ще й працює досі. Цікаво чи в нас би він зберігся. Знаю, в Саліні був звичайний годинник, вкрали серед ночі весь механізм.


Можна зауважити анти-голубині сітки навколо фігур. Ці літаючі щурі вміють запаскудити усякий витвір мистецтва.  ;D


Усі фігурки мали виконувати певні рухи, проте зараз лише кістяк дзвонить двзоником.


Годинникар. Як не було мобільного мусів кричати: "Томашу подзоргай шворку...". А зараз телефонує. )


Стара єврейська частина міста, синагога.


Друга синагога.


Кіркут, дуже давній, біля синагоги.


Петршинська вежа, аналог Ейфелевої, 1891р.


Жижковська телевізійна вежа, 216м висотою. Загалом Чеська мова легко-зрозуміла, тож можна спілкуватись, так чи інакше порозумієтесь. Самі ж чехи до туристів ставляться зверхньо, бачать лиш мішок з грішми, обраховують постійно. На обміннику пише один курс, великим шрифтом. Видають по зовсім іншому, значно невигіднішому і це законно, бо в квитанції є підпункт, малим шрифтом. Що це курс цього обмінника, а на табло загальний для країни курс.
Купляючи дві пляшки води, сумою до одного євро. Металеве євро не взяли, з 20 євро здачу повернули пачкою крон. Які і досі лежать у мене. Німці набагато приємніші і ввічливіші.


Готель


Церква на території фортеці.


Ще одна церква, латині я не розумію, тож надпис над входом нічого мені не повідав.


Неподалік собору св.Віта будівля, мабуть, монастир.


Собор святого Віта 1344р. Вхід у всі храми та пам'ятки платний, лиш у Віта безплатний.




Фасад нагадує мені церкву Ольги та Єлизавети, Львів.




Водозливи у вигляді горгулій та відьом.




Вихід на хори.








Зайчики від вітражів.








Храми Праги.






Оформлено у вигляді сталактитів та сталагмітів.








«Плащ Совісті» - автор Анна Хромі.


Трошки сучасної Праги.








Класний трамвайчик.


Поїздка в Прагу та Берлін винесла 39 євро входить в ціну проживання та сніданок. Ну і ще приєднався до екскурсії за 10 євро і водичка одне євро.

Ляшки Муровані (нині Муроване) відносяться до 1374 року було власністю родини Гербуртів які прибули в Галичину з Моравії.
Тут бл. 1588 року народилась Марина Мнішек — дружина Лжедмитрія I, московська цариця. Містечко належало родині Мнішек до 1815 року, після чого кілька разів змінювало власників.
Замок почав зводити львівський хорунжий Андрій Тарло (р.н. н — 1531 р.), його зруйнували 1559 р.
1571 р. замок відбудував його син, сандомирський хорунжий Миколай Тарло, в стилі ренесанс. Незадовго замок був знову перебудований (1548р.-1613р.) на модну тоді резиденцію «palazzo in fortezza» львівським старостою Єжи Мнішеком, якому він дістався з приданим дружини Ядвиґи Тарло.

П'ятикутний двоярусний замок з трьома круглими кутовими вежами, прямокутною надбрамною Годинниковою вежею височів на пагорбі над мочарами річки Стрв'яж. У замку налічувалось 45 кімнат, дві великі зали з мармуровою підлогою.



До кінця XVII ст. замок обвели зовнішньою бастіонною лінією оборони з трьома бастіонами, двома наріжними вежами, каналом із ріки для заводнення внутрішнього рову.
Станіслав Мнішек 1815 продав замок Фридерику Зербоні де Сполетті, після чого у 1835р. в замку відбулась пожежа яка завдала йому значних пошкоджень. Власник не став відновлювати будівлі, а продав дахівку, цеглу із найбільш знищених вогнем її частин. Новий власник Марцелій Богданович відновив східне замкове крило.
План фортифікацій замку, парку виконав 1734 р. Генрих Кляйн.






Східне крило замку в кін. XIX ст.




У час 1-ї Світової війни російські військові, що розташовувались неподалік, довідались про належність замку Мнішекам і перебування тут майбутнього царя Дмитра Іоановича. По замку було здійснено декілька артилерійських залпів.


Липова алея з часів процвітання замку.


А так замок виглядає зараз, від нього залишились лиш три стіни та оборонні рови в які вода поступала із Стрвяжу. Недавно на одній із стін ще можна було побачити герб, проте до мого приїзду він не вцілів. Кажуть, що розбираючи цей замок було побудовано половину села Мурованого.
Під замком звісно ж є підземелля, входи в які засипали, щоб діти місцеві не лазили. Декілька років тому сюди навідувались археологи, їм вдалось знайти золоту брошку.


Через село до руїн замку прокладений веломаршрут, щороку польські туристи навідуються сюди.




До 1934 року тут існували дві окремі ґміни — Ляшки Муровані місто і Ляшки Муровані село. 1938 року в місті мешкало 410 поляків і 30 українців, а в селі — 58 поляків, 430 українців і 6 євреїв.
Герб Мурованого


В самому ж Мурованому є такий монумент, який засвідчує скасування кріпатства на Галичині. Закладений він був у 1848р.




Я цілий рік планував сюди добратися, хоч ніби це і неподалік.

Кілька місяців тому написав до мене поляк, років 40-45. Він об'їздив ті ж півтори десятки замків що і я, а може і більше. Їздить з родиною по українських замках, фортифікаціях, також знімає відео. Запрошував до себе в гості, казав покаже польські фортифікації та замки. Я подякував, відмовився, сесія іспити...
Коли ж подібна нагода видалась із Італією, я уже вирішив скористатись. Отож здавши іспити в три універи, не чекаючи результатів поїхав до Риму. Зв'язався з перевізником який знайшов мені бус до Риму, в потрібний день.
Їхав я маючи польську групову, туристичну візу. Забрав мене водій біля хати, о 13:00 на кордоні довелось чекати 3-4 години в черзі. На наступний день о 15:00 був уже в Римі.
Їхавши через Польщу, Словакію, Угорщину, Словенію. Повертався через Словенію та Угорщину, зворотня дорога зайняла менше часу.
В Римі зустрів мене Лучано, в якого я і гостював, вірніше проживав. Оскільки він в цей час поїхав досліджувати Західну Україну на моє місце. По спеціальності він зубний технік, бував в Індії, Тайланді, Східній Україні, Кубі. Має в Римі трьох-поверховий будиночок в якому проживає сам. Один день він пояснив де і що можна знайти в Римі і поїхав в Україні через Будапешт, вірніше полетів. Залишивши мені ключі від хати і гаражу. Які я йому повернув приїхавши до України. Дав також проїздний квиток на громадський транспорт та метро.

Перший день до 3 ночі бродив я Римом. Ось кілька фото цього дня.

Фонтан Треві — найбільший фонтан у Римі, заввишки 25.9 метрів і 19.8 метрів завширшки, збудований в стилі бароко. 1629 р. - початок будівництва.
Фігура Нептуна у центрі.




П'яцца дель Пополо, посередині площі височіє 36-метровий єгипетський обеліск, написи на якому вихваляють діяння фараона Рамзеса II. Цей обеліск був перенесений з Геліополя в Рим з примхи Октавіана Августа в 10 р. до н. е.




В основі обеліску розкинулись чотири фонтани з левами.


Лев не постраждав  ;D


Що перше за все мене вразило, бруд. Центр Риму, стара частина міста акуратні і доглянуті. А житлові квартали засипані сміттям. Двірників у них немає, тож ніхто вулиці не прибирає тижнями. Сміття вивозять приблизно раз на тиждень. Тож на такій жарі запах неймовірний. Інколи біля піцерії чи ресторану в трьох, п'яти метрах смітники поховані в горах сміття. Запах в ресторані страшний, але як на диво нікого це не турбує. Самі ж італійці люблять говорити, що це все вина туристів, по правді ж вони в цьому неправі.






Проте вважається, що порівняно з Неаполем, Рим місто чисте.


Ну і звісно, як Рим без баптистів. У нас вони мають один возик, тут три возики, на Італійській, Англійській, Китайській мовах література.


Площа Святого Петра, Ватикан.


Другий день присвятив Ватикану та морю. У Ватикані зустрів двох українців, випускників Франківської Духовної Семінарії, які там проходять аспірантуру. Один з Дрогобича інший Тернополя. Вони безплатно мене провели на вершечок Собору Святого Петра і сказали як пройти в катакомби з поховання Пап.


Площа Святого Петра з купола Собору Святого Петра.


Дах Собору Святого Петра. Піднявся на вершок купола.


Ківорій над могилою апостола Петра.


«П'єт?а» або «Опл?акування Христа?» - мармурова скульптура створена Мікеланджело протягом 1498 —1499 рр.






Охорона Ватикану у святковій формі.




Буденна форма охорони.


Люк в підлозі собору, що веде до папських крипт.


Загалом заходи безпеки в Римі серйозні. Армії в Італії немає, її розформування було однією з вимог при вступі в ЄС, тож їхня поліція поділяється на безліч підрозділів. В тому числі мілітаризовані, озброєні польськими гвинтівками MSBS 2009 року випуску. В саму ж Ватикані при вході на площу Св. Петра та деяких інших туристичних об'єктах є металодетектори, сканери, в Ватикан не пропускають навіть з водою (мовляв можуть бути рідкі вибухові речовини). На одному з таких сканерів засвітився мій розкладний ніж. Довелось його залишити у охорони, забрав на звороті. Взагалі італійці до туристів народ дуже доброзичливий на відміну від угорців. В любому випадку своєю не ідеальною англійською я міг нормально порозумітись, знайти шлях ітд.




Катакомби під Ватиканом, папські поховання. Фотографувати та знімати заборонено. Але хіба ж це зупинить. )






По обіді відправився на море.
Тірренське море


Більшість пляжів приватизована. Вони платні, чисті та доглянуті. Але ходити по них можна, лиш вирішивши присісти відразу ж нагадають про відповідну плату за місце. Безплатні пляжі також є, але їх ніхто не прибирає.








Яхт-клуб, захід сонця.


Перед заходом сонця рятувальна служба оглядає лінію пляжів.





На третій день поїхав на озеро Браччано, це в 30 км. від Риму, колишній кратер вулкану. Там гарні древні містечка та замок Орсіні-Одескалькі.


Вид на озеро із замку.




Підземелля замку.


Замок Орсіні-Одескалькі.


Містечко Trevignano Romano на березі озера.


Колись це були стайні, без вікон. Зараз там живуть люди.




Майстерня скульптора в містечку і його витвір  ;D


Один з наступних днів.
Арка Костянтина, побудована в 315 році, та Колізей.
Колізей (будівництво 72р-80р. ) Колись був облицьований мармуровими плитами, до такого стану його довели розібравши під час будівництва Ватикану (Каміння, мармур... пішли на будівництво Ватикану).


Вхід платний, 12 євро. При вході обшук, металодетектори та сканери.


У фільмах його показують таким великим, кілька колісниць вільно розвертаються. Насправді він менший, розміром як пів футбольного стадіону.


В 405 заборонили гладіаторські бої, як несумісні з духом християнства. А до цього тут 5 000 тварин і хто знає скільки гладіаторів загинуло. Тварин точно підраховували, а гладіаторів ніхто не рахував.




Він міг вміщати в себе до 87000 глядачів.






Пантеон ( Відбудовано близько 126 році ).







В Пантеоні поховані, зокрема, Рафаель та королі Віктор Еммануїл II й Умберто I.


Символічна корона на похованні короля Умберто І., Пантеон.


Римські катакомби тягнуться майже на 200 км. Поділяють на християнські та дохристиянські, іудейські...
В деякі проводять екскурсії, доступ до деяких видає Ватикан, інші замуровані та закриті оскільки там ховали хворих на чуму.


Фотографувати заборонено.
















Римський Форум (лат. Forum Romanum) — площа в центрі Стародавнього Рима разом з прилеглими будівлями.
Форум служив центром суспільного життя.


Залишки палацу Тіберія.






Тріумфальна арка Септімія Севера — триарочна арка, розташована в північній частині Римського Форуму між Курією і Ростра на стародавній Священній дорозі (Via Sacra). Побудована в 205 році н. е. на честь перемог імператора Септімія Севера і його синів Каракалли і Ґети над Парфією в двох військових кампаніях 195—203.


На задньому плані видніється Римський Форум, на передньому Circus Maximus (іподром). У змаганнях на іподромі могло одночасно брати участь дванадцять колісниць. 


Він вміщав 250 000 глядачів.


Сучасна архітектура, будинок суду.


Вуста Правди. Екскурсоводи розказують легенду про те, що ніби вони служили для визначення правдивості обвинуваченого:  вставляв руку, якщо витягував цілою, значить правду каже. Мовляв, за ними ховався римлянин з мечем, який за певну плату зберігав руку або обрубував. Насправді слугував люком Клоаки Максима (каналізаційним люком).


Театр Марцелла 12 р. до н. е.  Архітектурно схожий на Колізей.


Замок Святого Ангела



Відвідав більше 20 соборів, ось деякі з них.
Собор Святого Павла






Орган Собору Святого Павла.


Церква Святого Серця 1890р.




Орган церкви Святого Серця.


Церква Всіх Святих.






А це апарат відпущення гріхів, кидаєш монетку засвічується свічка (електрична лампа). А може тут і індульгенції продають десь. Бачив також апарат для сповіді онлайн, кидаєш монетку, береш мікрофон, сповідаєшся.
В Україні в храмах все ж відчувається релігійність, духовність. А в Італії це просто туристичні місця.


Оригінал індульгенції з 1521р.


Собор Санта-Мария-дель-Пополо.




Орган Собору Санта-Мария-дель-Пополо.


Церква Санта Марія ін Арачелі ( X - XIV ст. )




Підлого цієї церкви - це могильні плити.


Могильні плити, що являються підлогою в церкві.


Могильні плити, що являються підлогою в церкві.


Базиліка Святої Марії Ангелів і Мучеників 1566р.




Орган базиліки Святої Марії Ангелів і Мучеників


Церква Святих Кузьми і Дем'яна ( Vст.)


За доволі простеньким фасадом ховається у Римі краса мозаїк роботи Мікеланджело та його учнів.


Мозаїка пришестя Христа


Орган церкви Святих Кузьми і Дем'яна


Ще один оригінальний органчик.


Десять днів у Римі трошки замало, мав можливість до вересня там бути. Житло безплатне, проїздний також. Що до харчування, на 10 днів майже безплатне. Буханка хліба там на наш курс 60 грн., олія оливкова 170грн., після повернення придбав аналогічну в Самборі за 150грн. (extra vergine). Тож до хати віз лише гарні враження, 3 000 фото, 32 гіга відео, та дорожезну італійську сантехніку, вагою більше 100кг. На неї мені перевізник зробив знижку в 60 євро. Оскільки переплутав з замовленням і я поїхав окремо від свого вантажу бусом. Цей кавалок сантехнкіки повернув мені усі дорожні витрати.  :)


Італійський кіт  ;D


А це вже перший український Сірко, що мені трапився на зворотній дорозі. Рим, Італія, цікаві з точки зору історії та архітектурних пам'яток, проте Україна краща, навіть трава зеленіша і чистіша, клімат більш комфортний. Попробуй витримати 40 градусів кожного дня у Римі.


Вітаю, всіх у кого вистачило терпіння усе це переглянути.  ;D

Побачивши у вас звіт з поїздки "Близнюця за 1 день", а також в ньому добру ідею - рушити з Квасів в Чорногори. Довго довелось чекати на сприятливу погоду і час, але втілив її.
З Квасів до Попа Івана добрався за 2 дні.


Раховозом зі Львова виїхав о 15:40 (за 60грн. на верхній "полиці" дотеліпався до Квасів), звісно ж поїзд запізнився тож на місці я був о 0:25 год.
Отаборитись вирішив поблизу закинутої турбази на околицях села (загалом спершу думав узяти номер в готелі Васкул, ніби 100грн. за ніч, але як виявилось його орендував готель Гірська Тиса. Нічого не вийшло з того). Але не я один вирішив розбити намет біля турбази, потемки з ліхтаркою дійшовши до бази я неочікувано побачив табір з наметів та імпровізованих укриттів з клійонки. З нього на зустріч вибігли двоє  чорнявих дітваків, які повідомили мені, що вони місцеві і табором тут стоять. Я звісно здивувався як добре закарпатським циганам ведеться, мають своє наметове містечко. А наші ж то в курінях живуть. Розвернувся і пішов назад в село, не хотілось щось в спільноту місцевих ромів вливатися.  ;D
На півдороги назустріч мені йшло чоловік 25 з рюкзаками, захекані, замучені - це вже точно туристи. Я прилаштувався в кінець їхньої колони, виявляться вони приїхали цим же поїздом, але дуже помалу добирались. Потемки розбив намет поблизу бази, як і ті 25 нічних туристів.

Оскільки намет мій маленький, зате водостійкий і важить менше кілограма. Але рюкзак та інші речі доводиться залишати зовні накривши клійонкою. Так як думав, що ночую поряд з табором ромів переймався, щоб берци зранку були на місці, бо без них нікуди. :)


Прокинувшись о 5 годині ранку, визирнувши з намету я побачив сонне туристичне містечко окутане туманом. Виявилось, що та база обліплена наметами, як вулик бджолами. Настрій відразу ж впав, яке ж задоволення підніматись у гори групою 60-70 чол. Наметів було з 30 штук.


Чекаючи поки розсіється туман, обійшов базу. База має форму птаха, була закінчена "під ключ", казали місцеві, до стану цього її уже потім, потрохи довели.










Ну і куди ж без нашої "культури"


Населення містечка виявилось наполовину поляками, також були києвляни які уже тиждень з дітьми відпочивали там. Я так і не дочекався кращої погоди, о 7:00 вирушив у гори. Як виявилось наші туристи любить поспати до 10-11, в цьому я неодноразово переконався. Вище турбази розміщувалось КПП де збирали по 20грн. на квиток, за вхід в нац парк. Його слід зберігати на протязі усього походу. Зранку я там нікого не застав, тож пішов далі.
Піднявшись на перші полонини побачив, що туман тримається в основному на річкою Тиса і довго.
Ось і вона, р.Чорна Тиса.


Долина річки Чорна Тиса і Кваси в тумані.


Зовсім забув згадати про джерело "Буркун" неподалік цієї бази, за колією біля готелю Васкул. Дуже смачна мінеральна, природно-газована вода. Вона мені настільки сподобалась, що набрав 8 літрів та тягнув її аж до Петроса. Ну і ще рюкзак на 18кг.
Джерел між Квасами та Петросом дуже багато, струмки що 500-1000м. течуть, то ж воду можна було і не тягнути, але подумав:
- Зайвим навантаження не буде, корисно ж для здоров'я.
Потім я ще довго цю воду згадував біля інших джерел.

Близнюця.


Полонина Менчул.  Ці будки, це приватні "стайні" для маржини. Кожен господар мав свою, там же ж і була сироварня.


Праворуч від цих будок під смереками розміщена база для практики біологічного факультету. Проходячи повз бачив львівських студентів, які групами збирали рослинки, ловили жучків в банки, уважно з блокнотиками записували лекцію.


Стара сироварня на цій же ж полонині.


З перевалу хребта Петрос відкривався чудовий краєвид. Було видну увесь Чорногірський хребет, усі вершини, а праворуч Мармароси з Попом Іваном Мармароським. Обсерваторію на Попі Івані Чорногорському також було видно.
Вид з перемички на хребет г.Петрос. Маркований - г.Піп Іван, до нього я добрався на другий день о 19:00. Пішочком, і великим півколом ліворуч по хребті. На пряму не пройти, хоча і набагато ближче.



Піп Іван та Петрос Мармароські.


Петрос (2020м.), до нього добрався я десь приблизно о 13:30, традиційний камінець на купку :)
Вдалині видно Говерлу.


Капличка на вершині, по-варварськи знищена.


Петрос з сторони Говерли, тут підйом на нього значно крутіший ніж на саму Говерлу. Між г.Петрос та г.Говерла розміщений екопункт "Перемичка", де намагались перевірити мій квиток, сказавши, що я прийшов з Квасів усі подальші питання на цей рахунок припинились.


А в цьому будиночку ночував, розміщений біля підніжжя Говерли з боку Петроса. Окрім мене ночувати прийшло ще 4 туристів з Несамовитого, замучені відразу полягали спати, 30-35 років. Місце непогане, джерело близенько, нижче будиночка, за дровами потрібно повернутись назад в напрямку Петроса, 800м. там багато сухостою, низенького по коліна, праворуч на схилі. За одну ходку вдалось набрати достатньо для приготування вечері та сніданку, ще й лишилось.


Цього разу в похід прихопив мазь "Диклофенак Здоров'я-ультра", незамінна річ при тривалих походах, травмах, розтягненнях, опіках на сонці. Без неї за два дні дійти не вдалось би, берци натирають. Ще одна порада, бережіться гірського сонця, ніби прохолодно, вітерець, але згорів добряче.
Один казанок з чаєм, інший гарніром. Обидва вміщаються в рюкзак.


На другий день о 5 прокинувся, приготував сніданок та й рушив на Говерлу. Піднявся за 25хв. з зупинками для зйомки пейзажів та місцевої рослинності.
Рододендрон Карпатський на Говерлі.


Говерла мене розчарувала, краєвиди на ній гірші ніж на Петросі, Попі Івані та перевалі хребта Петрос. Ще за Ющенка усю рослинність витоптали тисячі туристів, під ногами бите скло від пляшок... Але її прибирають, призначена людина яка за це відповідає. Усе сміття по маршруті ніхто у низ не зносить, працівник парку казав, його просто закопує трошки далі від стежини. Воду на Говерлу нести не потрібно, з боку Попа Івана є джерельце, а в обід навіть чай продають на вершині, я ж носив усюди за незнанням.


Біля підніжжя Говерли з боку Попа Івана ось така меморіальна таблиця, вічна пам'ять земляку.


Вид на базу Заросляк та витік річки Прут.


Мальовниче невідоме озерце під Говерлою, значно краще ніж Несамовите, Бребенескул чи Марічейка. Воно чисте і незаймане, оскільки розміщене на віддалі від маршрутів.




г.Малі Кізли


Шпиці


о.Несамовите (1 750 м.)
Місце паломництва туристів, десятки наметів, купи сміття, сотні пуголовків у воді...  Поруч є джерело, яке в озеро не впадає.




А це, ті пуголовки про яких згадувалось вище. Кажуть, по неписаному законі в ньому купатись не можна, проте купаються усі. :)
Звична картина для такого популярного місця: десятки наметів, купи сміття...


Сніг також тут є. І це середина липня.


о.Бребенескул, намети, туристи...


Прикордонний стовпчик (Чорногірський хребет служив державним кордом, по ньому сотня прикордонних стовпчиків і безліч шанців, залишків укріплених точок, бліндажів...


Залишки укріпточки на Чорногірському хребті. Таких багато по хребті.


Залишки древньої споруди біля г.Бребенескул. Споруда висотою 7м. Навіть працівники заповідника не знали, що це.


Залишки древньої споруди біля г.Бребенескул. (Кам'яні сходи). Залишки фундаменту, наріжних каменів, а також щось схоже на підвал на площадці куди ведуть ці сходи.
На карті нижче маркером зеленим вказане  місце розташування.




На маршруті зустрічається дуже багато туристів, багато з них є поляками. Саме поляки виділили кошти на реконструкцію Білого Слона.

Голова-камінь біля г.Вухатий Камінь. Неподалік, праворуч сідловини, руїни притулку, фундамент та джерело.


Коли на горизонті чітко з'явився Піп Іван, у мене відкрилось друге дихання...


г.Піп Іван. (Обсерваторія Білий Слон).
Будівництво розпочалося влітку 1936 року.
Урочисте відкриття «Астрономічно-метеорологічної обсерваторії імені маршала Юзефа Пілсудського Ліги протиповітряної оборони Польщі» відбулося 29 липня 1938. Вона складалася із 43 кімнат і має 57 вікон. Серед них — конференц-зал, помешкання керівника обсерваторії, інші житлові приміщення, їдальня, кабінети, зал для метеоінструментів тощо. У підвалі обладнали акумуляторну та котельню.
Після повторної російської окупації 1944 року було прийнято остаточне рішення, згідно з яким обсерваторію визнано зруйнованою. По війні приміщення було покинуте, і місцеві мешканці розтягли з нього все, що мало якусь цінність, зокрема, мідні листи з куполу та даху обсерваторії. Із них вони зробили великі чани, в яких варять сир на навколишніх полонинах.


У травні 2012 р. стало відомо, що Міністерство культури Польщі виділяє 70 тисяч доларів на відновлення споруди обсерваторії. Виділення коштів заплановано в рамках грантової програми, партнером якої є Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Внесок університету визначений в розмірі 25% від загального кошторису проекту. Кошти будуть спрямовані на консервацію будівлі: накриття дахом, закриття входів і виходів, віконних отворів, щоб ізолювати внутрішні приміщення від проникання снігу та для зменшення вітрильності даху за умов нерідких ураганних вітрів.




Вид на Білий Слон з боку Говерли.


Вид з боку Шибене.


З Попа Івана досить добре видно куполи РЛС «Памір» на вершині гори Томнатик, це 50км по прямій.


Двоє працівників, які представились рятувальниками гірничого-рятувального загону постійно там працюють  і ночують. В середину попасти не вдалось, усі вікна і двері замуровані. Довкола будівлі залитий фундамент та приготовлені прогони паркану. Є також приміщення притулку, його віддали відразу ж полякам. Які там і ночували, я ночував в наметі нижче. Працівники закип'ятили мені казанок води на чай, дров на Попі Івані немає. У них також я думаю, можна придбати і продукти, загалом непоганий у них склад. Продуктів не потребував, своє ще привіз до хати, їсти в поході недуже і хочеться. Зате випив за час походу 2-2.5 ведра води за два дні + дорога назад. Отож, з Квасів вирушив о 7:00 понеділок, о 19:00 вівторка був на г.Піп Іван. До Шибеного іти 3-3.5год. Я вирішив заночувати тут, оскільки автобус відправляється о 6 і 7 ранку. Туристів в цей час не дуже хочуть брати, оскільки люди добираються на роботу. О 14:00 автобус в основному наповнений туристами.
Захід тут гарний.




Вид з Попа Івана на хребет.


Наступного дня о 7:00 вирушив до Шибеного.
о.Марічейка, 30-40 наметів довкола, місце гарне, затінок, є дрова та джерело поблизу.


Полонина Веснарка, тут можна купити сир, бринзу, пиво, більше нічого у них немає.)


Чорний Черемош, фініш маршруту по хребті. На зворотній дорозі бачив сплав тернопільського клубу по Черемоші, колись сам хотів сплавитись із ними. Тепер ні. Виглядає це доволі комічно, 6-7 чоловік, здорових дядьків, в рятувальних комбінезонах, шоломах, окулярах, рукавицях (як червоні космонавти) пхають веслами надувні плоти по річці глибиною нижче коліна, підскакуючи на камінцях. Ще якби хоч околиця мальовничою була, а то ріка тече попри трасу та села. В Шибеному перевірили документи, мав ксерокопію паспорта, трохи це їм не сподобалось, але обійшлися. 25 грн. квиток з Шибеного до Верховини, годину дорога займає. З Верховини до Ворохти, також годину і та ж ціна. У Ворохті довелось чекати раховоза з 17:00 до 2:20. Узяв останній квиток, маса туристів. Працівник парку в Шибеному розповідав, що останні два роки багато туристів з різних областей України до них приїжджає. А раніш були лише поляки та львів'яни, питався наскільки чиста траса і де купи сміття я бачив. Казав, що рушить зараз їх прибрати (закопає неподалік в лісі). На підтримання туристичного маршруту гроші виділяють в основному поляки, німці купили два мотоцикли по 70 000грн. кожен. Обіцяли видати їм форму.
Маршрут непоганий, краще звісно іти компанією та виділити на це більше часу. Заблукати там ніде, видно увесь маршрут до горизонту.





Детальний звіт у відеоформаті, на любителя.

Гарне місце для поїздки на один день.
У X столітті князем Володимиром Святославичем було споруджено дерев'яно-земляний форт. Від Х до ХІІ століття місто встигло побувати у складі аж трьох князівств – Теребовлянського, Галицького і Галицько-Волинського.
У середині XIII століття під час князювання Данила Галицького дерев'яні укріплення Хотинської фортеці були замінені кам'яними. У середині XIV століття Хотин увійшов до складу Молдавського князівства.
В кінці XV було споруджено 40 метрові стіни, товщиною 6м.






На протязі багатьох століть на цих землях співіснували дві різних культури – мусульманська та християнська. Будівництво церков змінювалось спорудженням мечетей, на руїнах яких потім знову були церкви...
в одній із споруд замкового комплексу були навіть знамениті турецькі бані з басейном. Тут розміщався турецький гарем, де за легендою, тримали 30 дівчат.
Візерунки на мурах є різних видів – так звані вавілони (символи зодчої мудросі) та голгофи (символи святої гори).


Незвичайна пляма на одній із фортечних стін. Вона виникла через селітру – складову пороху, який зберігався у замку.