Topics

Викладаю тут уривок з книжки Анджея Хцюка "Атлантида". Це довоєнні спогади про Карпати одного Дрогобичанина. Написано красиво, з відчуттям гір. Багато згадуваних місць існують ще й досі, як ото Притулок на Плісце наприклад. Дуже сподобалася історія про гуцула-відлюдника.















Фото в більшій роздільній здатності можна скачати тут

[Легенда про Чорного Кочегара]

Легенда про Чорного Кочегара

Давним давно це було, коли ще Завод був мегасікрєтним гігантом вітчизняної промисловости.. В силу своєї мегаепічности Завод не був підключений до міської опалювальної мережі і мав власну Катєльню. У ній всю зиму, весну та осінь працював Кочегар. Влітку, коли теплої води робітникам потрібно не було, Кочегар мив начиння у заводській Їдальній, але то вже інша історія.

Одного разу прокинувся Кочегар серед ночі від дивного дзюркоту води. Виявилося, що це паламауся бачок в туалєті. Зібрав він торбу з інструментом ти й пішов його лагодити. Та це виявилося непросто: брудна вода з водопровідної мережі Заводу (такою вона залишається і донині), залишала багато гидотного осаду. Довго мордувався він з бачком, та так нічого й не міг вдіяти. За ремонтом Кочегар геть начисто забув за свої котли. Вода в них давно перегрілася, тиск пари люто піднявся, турбіни набрали шалених оборотів і от-от це все мало по балістичній траєкторії підкорити верхні шари атмосфери.

Кинувши все побіг бідний кочегар виправляти ситуацію. Та було вже пізно.. Все обладнання Катєльні вибухнуло і завалило всі перекриття, поховавши під собою і самого Кочегара. Вистояла цю катастрофу лишень Велика Труба, що оце маячить тепер в нас перед вікнами - живий свідок епічєских подій. Після цього завод під'єднався до міської тепломережі, а понура коробка Катєльні довгий час пустувала, поки її не реконструювали під офіси.

Та щоночі Дух Чорного Кочегара бродить по Катєльні і слідкує, аби з усіх бачків постійно текла вода. Тому ніхто не може їх полагодити. І замінювали на нові, і з тиском води алхімічили – все намарне, Чорний Кочегар своє діло знає. І буде так блудити аж поки не виведе з ладу геть всі бачки і не зруйнує до кінця будівлю Катєльні.

Чорний Кочегар і Їдальня

Як ви пам'ятаєте, влітку Катєльня не працювала і кочегар був без роботи. То ж керівництво Заводу наказало йому в Їдальні мити начиння. Кочегар люто ненавидів цю роботу але мусів підкоритися. Миючи посуд згадував він свою суху, теплу, затишну Катєльню, чекав приходу опалювального сезону і будував коварні плани як позбутися цієї неприємної роботи.

І ось що він вигадав: тихцем, коли ніхто не бачить, він псував страви. Заливав салати оцтом та олією, досипав в бульйон і в гречку по жменьці камінців, кришив у тісто шматочки мочалки, змінював місцями сіль і цукор, замість перцю сипав сажу з котла. План спрацював і мало який відчайдух наважувався їсти в заводській Їдальні. То ж начиння мити не було потреби. А наш Кочегар мирно собі куняв у закутку найбільшого з котлів.

Та невдовзій після реконструкції Його рідної Катєльні під офіси відкрили Їдальню. Ну не зміг Кочегар стерпіти такої наруги - то ж узявся за старе.

Чорний Кочегар і Вентиляція

Ще на початку своєї роботи в Катєльні Кочегар винайшов спосіб як можна займатися своїми справами і одночасно слідкувати за котлами і турбінами. По всій будівлі Катєльні він проклав хитросплетену мережу вентиляційних каналів, по яких ефективно циркулювали всеможливі запахи і звуки. Якшо десь виникала пожежа, загоралися дроти чи витікав газ то Кочегар одразу ж про це знав, в якій би частині будівлі він не був.
Не було каналів тільки в туалеті, щоб неприємний запах залишався там і не смерділо по всій будівлі. Тому Кочегар вчасно і не відчув аварію в Катєльні, коли лагодив бачок. Це і вкоротило йому віку.

Під час перебудови на офіс ці канали так і залишилися вентиляційною мережею. Звісно, зберігши оригінальний спосіб дії але на модерний лад підключивши туалети. То ж тепер у кожному закутку офісних приміщень відомо що сьогодні на обід в Їдальні і коли хтось пукнув у котромусь туалеті.

Хроніки Катєльні

В Чорного Кочегара було два підлеглих: Червоний Завгосп і Синій Електрик. Обоє весь час бухали з блядями і тому справами Катєльні займалися погано. Через це там завжди були проблеми з лампочками, розетками, кранами, хідниками і замками.

Аби бляді охотніше йшли до них бухати в похмуру Катєльню всі стіни і двері там вони помалювали в привичні для блядєй рожеві, фіолетові і червоні кольори. Також по коридорах повстановлювли двері з тугими і скрипучими пружинами, аби Чорний Кочегар не міг раптово до них підкрастися.

Якось привели вони до себе бухати Вахтьоршу з прохідної Заводу. Купили водяри, ковбасу і батон. Та по дорозі наверх вахтьорша спотикнулася на сходах, впала і вдарилася головою об перило. А так як торець в перила був гострий і з зазубринами то й пройшов він наскрізь, вибивши мозг Вахтьорші на стіну. Прийшлося їм того вечора лишитися без сексу, Вахтьоршу закоптити в трубі Катєльні і пустити на закуску, а стіну замалювати синьою фарбою.

Незадовго до епічєского запуску Катєльні в космос керівництво Заводу захотіло новий Лєксус. Тому постановило, що віднині завод повинен економити. Найперше зникло освітлення території, потім, аби не платити місту, сміття почали закопувати прямо на території, каналізацію зливати в пустоти під цехами а воду брати зі свердловини під Катєльньою.
Послав якось Кочегар Синього Електрика, як наймолодшого, за Фляшкою,. Сидять, чекають з Завгоспом, а його все нема й нема. Послав він тоді середущого, Завгоспа, але й того слід пропав. Подумав що ті двоє напевно пють без нього, взяв дрючка і пішов їх пиздити.

Йде він, видивляється навколо, надворі темно, сніг мете, ніц не видно. Аж почув в темноті слабкі стогони. Пішов на звук, та тут раптом земля під ним як не провалиться! Полетів він вниз. Та добре шо мав дрючок, то й затримався на нім за краї ями. Подивився він донизу, а там два його підлеглі лежать і стогнуть в гамні каналізації. Сплюнув старий Кочегар, виліз назовні, засипав яму снігом і пішов по фляшку сам.

З того часу ходять Синій Електрик та Червоний Завгосп підземеллями заводу і шукають, де б взяти грошей на фляшку. То вкрадуть мячик з квадрату, то закупорять каналізацію Катєльні, аби вкрасти шось в робочих які прийдуть її лагодити. А так як тоді відходи заводу нікуди не зливаються, то й запах від них поширюється по цілому місту таємними підземними комунікаціями.

ЄБУ Чорного Кочегара

Вода добута з-під Катєльні була погана і Червоний Завгосп почав мати проблеми з накипом на котлах Чорного Кочегара. Аби цю проблему усунути вирішив він використати Євроочисної Будинкову Установки (ЄБУ). Взяв він кілька відбійних молотків, які використав в якості вібраторів, повстромляв їх в стіни та й ввімкнув на повну потужність. Вібрація була така – що стіни аж дрижали, а накип сам відлущувався зі стінок котлів і по трубах тихенько собі направлявся споживачам.

Та якось недовольні споживачі прийшли з забитими накипом трубами та розвідними ключами до Катєльні скаржитися. Зувидів їх Червоний Завгосп ще здалеку і тому хутко побіг вимикати ЄБУ. Минув і відкритий люк, і з десяток дверей, і високу сходину. Та біля самого вимикача спіткало його лихо. Цеглина на стелі розхиталася від вібрації і впала прімісінько йому на голову.

Після цього випадку зявився в Червоного Завгоспа відсторонений погляд, а для очистки котлів ЄБУ більше не використовували, проте відгомін тих ЄБУчих перфораторів і донині гуляє конструкціями Катєльні а інколи навіть резонує (це від співвідношення фаз Місяця і Марса залежить) викликаючи люте харєво у мешканців Катєльні.

ПС: Викладено на прохання мешканців офісу. То ж людям не з офісу може бути не цікаво. Ну але дуже вже просили викласти.

upd: edited and updated by Lubko

Ось такий лист отримав я від TiniGard.

"
Слухай, в Борщ¦вському район¦ ¤ закопана в¦йськова база - на перехрест¦ Товсте-Борщ¦в та Озеряни-Глибочок. Там вже все розграбовано. тим не менше. Я там не був, зате в пад¦нн¦ там м¦й знайомий (Папа з Млинк¦в) отримав компрес¦йний перелом хребта. П¦сля того наш¦ туди §хати не дуже хочуть (в¦н без св¦тла п¦шов,а там яма).

Папа, не слухаючи л¦кар¦в, через два м¦сяц¦ п¦сля почав млинкотерап¦ю ¦ швидко вичуняв.
як закопана - п¦дземна. Але не повн¦стю.
В¦н розпов¦дав, як вони туди лазили рок¦в 20 тому, ще коли §§ не встигли повн¦сю пор¦зати. Казав, що то як в американському ф¦льму - вентиляц¦йн¦ шахти..

Я сам там не був. Об¤кт ¤, але що там зараз - не знаю. Знайти його просто, в нас ж нема¤ проект¦в типу експлорера.
Там ще неподал¦к - к¦лометр¦в 10  печера ¤, водою затоплена, там поступово р¦вень п¦дн¦ма¤ться. Ходи в¦дносно широк¦ - ширш¦ МЛинк¦в, от там я був - але т¦льки в нижн¦й х¦мз¦. Там вх¦д швидше за все добре замулений треба добре копати. 
"

Інформації є всі основи довіряти.  Папа спелеолог з дуже великим стажем.

Журналіст(ка) з Львівської газети Маряна Вербовська хоче злазити в Полтву. Просила допомогти. Потрібні ліхтарик, гумовці або бахіли малого розміру і  провідник. Був би дуже вдячний якби хтось з учасників форуму погодився її провести і заодно дати інтервю. телефон її дам через ПП.

читаємо тут

Не знаю як кому - я з того тішусі. Перехід на зиму завжди мені заважав. Тому шо завжди заважало коли взимку о 5 темніло. Не вистачало часу на лижах кататися, в горах як ходив треба було на це звертати увагу, не кажучи про постійну їзди потемки з роботи додому. А вранці коли світає не так важливо. О 9 все рівно буде світло :) ну і якось завжди той тиждень був некомфортний, коли треба було переходити з години на годину. :)

Отримав листа:

"
Запрошу¤мо Вас до участі у відкритій громадській дискусї§

,,ПОЛТВА: СМОР¶Д ЧИ НАТХНЕННЯ ?"

Дискус¦я в¦дбудеться 20 вересня о 17њњ в конференц-зал¦ Центру м¦сько§ ¦сто𦧠Центрально-Сх¦дно§ ґвропи (вул.Богомольця,6) у рамках М¦жнародного студентського пленеру ,,ЛЮДИ – Р¶КА –М¶СТО. ЛЬВ¶В'ЯНИ-ПОЛТВА-ЛЬВ¶В".

П¦д час дискус¦§ ми спробу¤мо дати в¦дпов¦д¦ на так¦ запитання:
°   Що ми дума¤мо про Полтву?
°   Полтва ¦ канал¦зац¦я - чи обов'язково разом?
°   Яка Полтва нам потр¦бна?
°   Чи в¦римо ми у в¦дродження Полтви?
°   Чи може Полтва бути джерелом натхнення?


Контакти орган¦затор¦в: 
Музей ¶дей, вул.. Валова 18А , (032) 254 61 55,
координатор проекту Христина П¦тусь  +38 067 91 55 976 
"

Не знаю чи піду, робота все таки. Та й я не любитель язиками тріпати :) Але кому цікаво - можете відвідати.

Нині в обід розказав Зіку же ніц там не смердить в тій Полтві. Най шукають причину в іншому місці :) Спустилися в колектор Стефаника, там і знімали. Дійсно не смерділо :)

Хто має бажання - може подивитися нині ввечері о 9 або в неті.

Приходить  довгоочікуваний обід і хто дістає баночки з дому, хто перебивається канапками, хто в найближчий супермаркет а хто йде в старе, добре знайоме місце їсти. Приходиш працювати на нове місце і насамперед розвідуєш що і де є піджерти в обід. Звичайно, можна піти і в ресторан. Але це не завжди швидко і дешево. Зато є багато місць які якраз спеціалізуються на харчуванні в обідню пору. Всякі відомчі столові і кафе. Там зазвичай все вже є готове і коштує недорого.  Місць таких є у Львові є до холєри. Просто їх треба знати, адже ж працюють без вивіски. То ж пропоную ділитися подібними точками, думаю всім стане в пригоді.

Сам працюю на Новому Львові, то ж знаю такі точки довкола:

- Луганська 18. Плиточка. Дуже класне кафе на 1 поверссі коло Кредобанку. Середжня ціна комплексу 30 грн.
-  Бізнес-центр Домінант плаза, вхід позначений табличкою Nestle. Шостий поверх.
- Західенерго. Заходиш всередину і ліворуч. перший поверх. Дуже культурно, але троха довго готують. Середня ціна 30 грн.
- Податкова. Кафе на 1 поверсі. Зовсім некультурно, зате швидко і недорого. 20 грн.
- Рукавичка на Луганській. Є відділ з готовою продукцією, відгороджені столики де сісти. Але часто черги. Ну і шумно та незатишно. Середня ціна комплексу 15 грн.
- "Їдальня" на Початку Сихівського мосту коло Полярону. Істинно пролетарське місце. Їсти там я не ризикував але напевно дешевше за всі попередні варіанти.
- В центрі завжди їм в Пузатій Хаті бо ніц ліпшого не знаю. Комплекс 35 грн.

Обговорення основної теми

Зачот! Які враження, як по навантаженню? Чому ночував в готелях, дощів же ш не було. Як техніка, не підводила?

Будучи в  Дубно придбав невелику брошуру про Форт тараканів. Книжок про Форт особливо ніде і нема та й призначена вона в основному для туристів. То ж сподіваюся викладення книжки на форумі на збут її друкованого видання особливо не вплине.

[Адміністрація форуму приносить свої вибачення всім, хто вчора так і не зміг вчора до нас потрапити.]

Вчора форум не працював :( Нехороші люди (чи роботи) знайшли в ньому дзюрку і залили через неї свій код. Провайдер заблокував наш аккаунт аби не розсилати цю заразу по інтернету. Завдяки Інкогніто і Ромелю вдалося оперативно пофіксити це. Затримка, в основному, була повязана з тугістю техсаппорта провайдера.

Адміністрація форуму приносить свої вибачення всім, хто вчора так і не зміг вчора до нас потрапити.

Сам знаю як це бути без ранкової дози улюбленого сайту :( Нараз Інкогніто працює над аналізом логів аби залатати дзюру і не допустити подібного в майбутньому.

Паролі на сервері зберігаються в закодованому вигляді і навіть адміністратор не має до них прямого доступу. Тим не менше про всяк випадок, рекомендував би всім змінити свій пароль. Особливо в кого він збігається з паролем до пошти.

Чекатимемо від Інкогніто оновлень і пояснень на цю тему.

Відпочиваючи в Шацьку гріх було не зїздити поффтикати в Білорусь. Найближче велике місто - Брест. ОТ туда і поїхав. Кордон - формальність, все просто. Дороги в них дійсно супер, тож заїхав швидко. Замок в Бресті - руїна, переобладнана під пропаганду перемоги в ВВВ. Повне фуфло. А от зовсім поруч є музей старих поїздів під відкритим небом. Дуже цікаве і пізнавальне місце. Походили пообзирали все з задоволенням. В деякі з них навіть всередину пускали. Ну і виглядало всьо робочим, ніби щойно з залізниці :) Фото паровозіків долдаю. То ж якшо будете там - заїдьте обовязково, знаходиться він зразу біля "Крепості" недалеко центру міста.

Їду нинька на Артполе. Виїжджєю о 4 годині пополудні з Луганської. Є ше два вільні місці в машині. Хто хоче - можу підвезти. назад буду їхау в неділю зраннє.

Занесло мене в Миколаїв коло Бугу. Кілька фото звідти. Тільки місцевий колорит.

Постав Бога на перше місце в свому житті. І Зразу продай його


А трамваї тут напевно робить місцевий кораблебудівний завод


Карпати тут надзвичайно популярні. Хоч - колиба для нового року, хоч - для різдва, а хоч - там же тебе і похрестимо. Цікаво що розуміється під і так далі?


Тверезі грузчики особлива маркетингова замануха


Висячі балкони Миколаєва падають по частинах


Тепер я знаю з чого роблять туалетний папір!


Косметологічні послуги в Миколаєві не надто популярні, обласна поліклініка влазиться в маленьку квартиру


Готель Львів відпочиває


Хто сказав що тут одні москалі!


Так само не люблять Руский шлакоблок і мускалів


Навіть Шевченка свого мають. Поряд з червоним прапором


Інвалідів тут люблять і про нихдбають. Приїхали ви на Адміральську 38, а вас просять .


Правильно, поїхати на Володарського 4, в інший кінець міста. Підтримують фізичну форму


Правду від народу тут ніхто не приховує. Революцію творять ідеалісти, а користуються нею негідники


Львівські туристи до цього памятника ще не добралися. Ані голова, ані ніс, ані рука зовсім не потерті


Капітан Очевидність і тут побував


Як думаєте шо там під деревом потрібно робити???


Правильно, це місце для куріння. Аби зайвий раз не хотілося виходити


Пригадуєте як в наших університетах пожежні комірки використовувалися в якості підпільних смітників? А тут все узаконено


Вордом тут не користуються. Інакше б підкреслив помилки червоним


Як і не платять за секс. Все повиннол бути на шару


Ну і наостанок. Проспект Садовий у Миколаєві, Львівський фонтан відпочиває

Є в буржуїв такий критерій оцінювання якості як NPS. Розшифровується Net Promoter Score. Критерій універсальний і може застосовуватися до будь-яких речей чи послуг. Визначається він наступним чином: Купила, наприклад, людина в магазині iPod, дуже задоволена, ходить і всім розказує, який то хороший плейєр і що якшо шось купувати - то тільки iPod від Apple. Тут NPS буде 10 балів. Натомість інша людина вирішила поїхати на Балкани відпочити з турфірмою ЛохТрансТур. Автобус був без кондиціонера і з неробочим телевізором, поселили їх в будиночках коло готелю де не було теплої води, до моря далеко, і за їжу треба було окремо доплачувати. Ясне діло, що така людина буде всім розповідати як їй не повезло з турфірмою і щоб ніхто не вздумав до неї більше звертатися, NPS 0. Ну і проміжні варіанти, яких зазвичай більшість. На питання "Як тобі новий телевізор" отрмуєш відповідь "Телевізор як телевізор. Своїх грошей вартує". NPS визначається шляхом опитування споживачів і є дуже важливим критерієм оцінки.

Так от, до чого я веду. В Поліський заповідник я хотів поїхати саме через дуже високий NPS. Постійно чув «Оооо, там круто. Повний ексклюзив!» чи «Реально вартує поїхати, там така природа!» або «Як я класно відпочив, реальна глуш навколо» і тому подібне. Хотів давно, та попасти туда не так легко. Тільки Ярослав організовує мандрівки кілька разів на рік. Це заповідник а не національний парк, готелів і турбаз будувати не можна.

Нарешті це сталося. Сіли в пятницю після обіду в авто та й рушили. Всього на дорогу до Овруча пішло шість годин. До Новоград-Волинського по Київській трасі їхати одне задоволення. Ну а далі починається Полісся. Дорога на Овруч пряма, зліва-зправа ліси, болота, поля. І майже нема сіл. Тільки де-не-де зустрічаються однаковісінькі автобусні зупинки радянського зразка. Так ніби їхала вантажівка і автокраном їх тут повивантажували.І жодної заправки, тільки гасло «Осушені землі – гордість Полісся!».То ж заїхавши прямо в Овруч очікували опинитися якшо не в глохому селі, то принаймні закинутому молоддю провінційному містечку типу Белз-а.

Та Овруч виявився симпатичним, зЛеніном в центрі, двома світлофорами і заправкою. А також неймовірною кількістю таксі які постійно туди-сюди їздили. В двох менш-більш пристойних кафе в центрі туалету так і не виявилося, тож дочекавшись дзвінка Ярослава поїхали за місто справляти нужду. Напевно тільки ми ходимо не під Леніна, чим і відрізняємося від місцевих мешканців. Бо на трасі бус Унікальної України нас зразу вичислив :)

Від Овруча до Селезівки – карйнього глухого села де заповідник якраз і починається година їзди. Ярослав встигає розказати що заповідник створений недавно, років 40 тому на місці колишньої вирубки. Що дорога до нього прокладена лише завдяки тетерукам, полювати на які їздив якийсь радянський міністр. А місцеві жителі – похмурі і замкнуті, так ніби лише вчора розірвали князя Ігоря на дві частини і шукають за кого взятися ще.

Аж тепер я зрозумів де то було Древлянське князівство! Та це ж наше Полісся. І це той Коростень, який палила княгиня Ольга. Ну тааа, боліт тут багато. Почав згадувати, що ж я знаю про ці болота. Ага, за часів Наполеона французькі війська сюдою відступали і везли награбоване. Зараз цими краями ходять шукачі скарбів, висушують цілі озера аби занйти карету з золотом. Ще знаю що німецькі війська йшли північніше і підвенніше Полісся, але не через ці болота.

Десь на середині шляху зустрівся чотирьохкілометровий кусок вимощений червоною Бруківкою. Не асфальт, але трусило однозначно менше ніж у Львові на Городоцькій. :) Ярослав розказав, що інженера, який заклав цю дорогу совєти вислали в Сибір. Бо вона була пряма і червона, дуже легко проглядалася з літака для бомбардування. Ото часи були! Останні кілометри до Селезівки їдеш вузькою лісовою дорогою, яка раптово закінчується ворітьми з цеглиною вїзд заборонений. Вже ніч. Це ще більше підсилює наші враження забутості та глуші. Територія офісу заповідника не освітлюється, тож у нас складається враження, ніби ми розкидані по якомусь лісі з єдиним орієнтиром – лампочкою біля столової. А саме туди ми і поспішили, після обживання холодної кімнати з трьома ліжками і електричним чайником.




Вранці сніданок і вирушаємо на екскурсії. Директор розповідає про життя і побут на Поліссі, про свій заповідник і як мало коштів йому виділяють. І справді є чому поспівчувати. На відміну від національних парків, вести комерційну діяльність тут не можна, то ж і на туристах особливо не заробиш. Показує древні рушники, розповідає про ті всі символи що на них зображені. Особливо це цікаво мені тим, що виріс я теж серед вишиванок. Але ніколи і не догадувався, де на них чоловіче і жіноче начало, обереги чи злі сили. Правда довжина рушників тут по кілька метрів мінімум. Але, враховуючи забутість і глухість села, в цьому нема ніц дивного, часу їм вистачало. Здивувало відношення директора до «чорних археологів». Показував він частину знайдених ними артефактів і деякі їх копії особливо цінних речей.

Цікавий кругооббіг рушників в природі навів директор. Спочатку рушник використовувався для образів і обрядів, потім був для повсякденного вжитку як тканина, потім – як шмата для готування їжі і миття. А потім їх забрали до музею і показують туристам :)

Йдемо на екологічну стежку. Цікаво, скільки туристів має по інй пройти, щоб стежка з екологічної перетворилася на звичайну? Принаймні десіть флєшок горіуки я на ній нарахував :) Директор розповідає про мох під ногами, лишаї на гілках, окремі рослини. Хоч я і не ботан, але було дуже цікаво. Скільки лазив тими лісами-Карпатами. А не звертав увагу на ці дрібниці. Взагалі директор дууже цікава людина і має шо розповісти, головне щоб був уважний слухач. Не любить він лісників, які все роблять не так. А аткож займається оберіганням лісу від пожеж. Для чого є три спеціальні оглядові вишки. На питання «Звідки пожежі на болотах» відповідає «Підвали ображеними або хворими людьми».





Оглядаємо автентичні вулики для диких бджіл. Вони зроблені зі звичайної видовбаної колоди і має спеціальні отвори для відбору меду. Нам повезло, бджоли зараз були змерзлі та сонні, то ж для нас ці оглядини закінчилися благополучно. Дуже сподобалися методи захисту вулика від ведмедя. Один з методів – дощаний комірець навколо вулика. Ведмідь пробує його перелізти, він ламається і тварина падає на землю, де завбачливо поставлені гострі кілки. Інший – дві колоди підвязані до дерава. Ведмідь, коли лізе, ті колоди йому заважають. Він лапою їх відштовхує, а колоди потім вертаються назад і бють його. Ведмідь знову відштовхує і колода знову його бє. Аж поки він не злетить. Та найбільш вишуканий спосіб з підніжко. Коли ведмідь стає на підвязаний місток, він обривається і ведмідь опиняється на качечі в повітрі. І вже нікуди звідти не може злізти :)



Оглянули землянку. Це щось середнє між колибою та криївкою. Не така замаскована як криївка, але не така комфортна як колиба. Просто яма в землі з дахом і колодами як стіни. Казали що під час і після війни в таких жили люди по кілька років. А потім збудували хати, коли стало спокійніше. Бо все таки в землі зимно.





Після смачного обіду їдемо на болотА. Оглядаємо як цвіте мох, сліди різних звірів. Особливість – бобри, греблю та хату яких вадлося побачити. Виявляється, ці тварини мають дуже важливу роль в екосистемі і саме за їх допомогою хочуть зараз відновлювати зручновану совєтами екосистему. Бо насправді осушені землі – біда полісся, на них ніц не росте і не жиє.







На цей раз спати ми перебралися в хату-музей, де автентична пічка працювала на всі сто відсотків. Симпатична глиняна мазанка з низьким входом напхана старовинними артефактами в стилі Ющенка. Ми, не соромлячись, накрилися якимось мега древнім і тяжким як шляк покривалом та юзали глиняні гелчики для ранкової гігієни. Головне все поприбирати до екскурсії. До речі, в столовій жіночки все готували також в печі і також в глиняному посуду. Було дуууже смачно! Взагалі час тут зупинився. В селі діє новий водяний млин (нашо за електрику платити як є ірчка), в музеї стоїть прядильний станок де використані металеві елементи кулемету Дегтярьова. Тобто, після війни тканину ще робили традиційним способом. Жах, минуле набагато ближче ніж мені молодому здавалося.







На наступний день нам показали музей каменів і язичницьке капище. Збереглося воно донині на тому ж місці і з тими ж камЕнями. Це мене вразило, бо я щиро вірив ніби язичництво вмерло і існує лише в хворобливій уяві групки людей рідновірів. Розказували історію як у вісімдесятих роках боролися з пережитками старовини і хотіли розібрати це капище. То на тому місці народ зробив цілодобове чергування і погрожував владі бунтом. То ж ще ті деревляни, що розірвали князя Ігоря, живі в своїх нащадках. Сурові болота, сурові люди. Можливо є між тим звязок, навколишнє середовище загартовує дух.











Це було моє перше знайомство з ідолами. До того я про них багато чув, але вживу ніколи не бачив. Видалися вони мені напрочуд живими та цікавими. Їх обличчя, руки, розташування. Були вони більше схожі на реальних божків, ніж багато рафінованих святих на стінах храмів. Один з ідолів колись стояв на вїзді в село, охороняв. Коли перенесли до музею, почали там на вїзді на рівній дорозі ставатися ДТП. Деревяні ідоли часто робилися з дерев, на яких були нарости що нагадували людські риси. Типу сама природа поставила свій відбиток.







Є також придорожні камені. В старі часи ходаки (посильні) перед тим як вирушати в довгу небезпечну путь мали звичай доторкатися до них. Власне торкатися , а не сидіти, як це роблять росіяни. Не будь який камінь може бути святим. Він повинен бути теплим, мати спеціальні сколи і не обростати мохом. Також цікаво було дізнатися як визначали весянне і осіннє рівнодення. По спеціальному стовпу з зарубками на землі.









Одним словом, не буду всього рокзазувати, аби не перебити Ярку бізнес :) Приїхати сюди треба самому, самому відчути цю землю, послуахти про її історію. Звісно, краще це робити влітку, коли є ягоди і гриби. Останніх – особливо багато. Але і в мокру вітряну погоду було по особливому тепло і цікаво. Бачили ми ще Кордон з Білорусією і слухали про чувака який приїжджєв, жив в лісі і дихав сосновим повітрям, від чого відживав і вертаусі назад у місто. Чи про рись «На жаль», яку директор вигодував і адаптовував до дикої природи. Послухати про Вовка і купити кілька цікавих книжок авторства, само собою, того ж Директора :) То ж NPS в цього маршруту і надалі залишається високим.



Всі фото з коментарями тут. На Вікімапії він тут

Обговорення тут

Круто! Дякую за детальний репортаж. Підвал і справді виглядає як кімната з якимось барахлом. Невже тяжко поприбирати, витерти пилюку і все акуратно поскладати?

Ну і питання про землетруси. В нас є літописи і історичні хроніки десь за останню 1000 років. Чи є згадки про потужні землетруси які, наприклад, могли б зруйнувати Високий замок чи скажімо Сихів? Якшо нема, то ймовірність шо будуть зараз - дуже низька. Незважаючи на всю їх науку і давачі.

Ну і цікаво було б чисто з наукової точки зору дізнатися по яких критеріях можна відфільтрувати вибух на карєрі поруч від вибуху бомби в Штатах? Чи коливання землі спричинені завалом підвалу від аанлогічних коливань в Японії.

Знайшов на вікімапії скелю біля Фійни. Вирішили відвідати. Минаємо вїзд в село. На першому містку повертаємо наліво. Далі піши вертаємся метрів 200 назад і далі деремся вгору. Скеля цікава, правда без печер. Дещо скромніша ніж Прийма. Але будучи в цих місцях гріх не відвідати, адже майже біля дороги.

Доволі Цікава стаття. Скачати pdf можна з форуму по лінку внизу

Військові Гарнізони Львова Напередодні 1 світової війни.

І взагалі добре було б піти в якусь бібліотеку і відфоткати всю ту галицьку браму. Чи домовитися з реадкцією про розміщення старих матеріалів в неті. наприклад в нас на форумі.

Вітаємо всіх з Новим Роком і Різдвом Христовим! Бажаємо. Думаю це банально. Просто приємно що Ви є нашим учасником і зараз  читаєте це повідомлення. Найважливіше чим цей рік відрізнявся від попереднього - форум утвердився і зажив самостійним життям без участі адміністрації. Зявилося багато нових людей, багато нових цікавих тем, нові розділи та модератори. Вже тепер можу признатися, що саме це і було моїм потаємним бажанням минулого Нового року і, що головне, воно здійснилося! Дякую всім Вам хто брав у цьому участь. Наступний, третій рік після відновлення діяльності форуму, повинен утвердити вже здобуті позиції цікавого, унікального, дружнього та інформаційного ресурсу. Звісно що шляхом наповнення існуючих розділів контентом. :) А також, можливо, зробити якісний крок вперед.

Ми є частиною Львова і ми всі разом робимо його цікавим! Тож веселих свят і нових ідей!

З Новим Роком!

Віддам на добрі ноги, бо купив си нові. Недоліки - великі, замок на ширінці не защіпаєсі (а мо то і перевага), активно юзані 5 років. Мембрани нема. Зато не промокают ще досі і завжди тепло, деколи аж занадто. Не продуваються. Зато всередині підкладка місцями протерта до ущільнювача. Тєжко налазять на лижні черевики, але все ж таки налазять :) А всередину їх не заталуєш, бо грубі. В замків на кишенях обірвані язички, але ше працюють. Є шлейки, теж робочі хоч виглядают не перша кляса.

Одним словом - якшо комусь треба - віддам за пиво. На гуманітарці будут дорожче, бо важат дохолєри.